Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 26 квітня 2006 р. Київ 2006
| Вид материала | Документы |
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3683.94kb.
- Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
- Методичні рекомендації, 87.62kb.
- А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
- Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
- Швед В. О. Близькосхідний регіон у сучасних стратегіях трансатлантичної спільноти:, 121.65kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
- Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
- Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
А.В.Алєксєєва
(м. Київ)
Маскулінність/фемінність як чинник професійної самореалізації особистості в ситуації безробіття
Актуальність та важливість здійснення експериментального дослідження з цього напрямку обумовлено тим, що безробіття, як соціальний феномен має специфічні психологічні риси, детерміновані психологічною статтю індивіда, які значною мірою визначають самоставлення та самовизначення людини в ситуації безробіття.
Психологічна стать та жорсткий тиск гендерних стереотипів, що домінують у сучасному українському суспільстві, значущим чином впливають на професійну самореалізацію безробітних, що підкреслює необхідність докладного вивчення даного аспекту цієї складної соціально-психологічної проблеми.
Гіпотезою дослідження є припущення про те, що: психологічна стать, як складне психологічне утворення, є важливим та значущим чинником, що обумовлює закономірності та особливості професійної самореалізації безробітних.
Концепція дослідження
Головною метою дослідження є вивчення впливу психологічної статі, а саме психологічної мужності та жіночості на готовність особистості до професійної самореалізації. Провідним напрямом розробки даної проблематики є дослідження впливу маскулінно-фемінних рис безробітного на особливості його самоставлення, акцентуації характеру, мотиваційну сферу, локус контролю, адаптаційні можливості, розвиток мотивації досягнення успіху та стійкість до стресових впливів, що складає певний психологічний симптомокомплекс, який є важливим чинником розвитку готовності до професійної самоідентифікації.
Наявність певного співвідношення маскулінно-фемінних рис, які можуть мати різний ступінь відповідності біологічній належності індивіда, обумовлює наявність у безробітного відповідного психотипу, що загострює або, навпаки, оптимізує процес становлення його професійної ідентичності.
Отже, запропонована концепція дослідження даної проблеми передбачає вивчення впливу психологічної статі, на формування певних психологічних підструктур, які визначатимуть успішність професійної самореалізації індивіда, що перебуває у стані безробіття.
Для досягнення мети та перевірки гіпотези дослідження було використано наступний комплекс психодіагностичних методик:
- С.Бем “Психологічна стать” адаптація О.Г.Лопуховой, модифікація А.В.Алєксєєвой (2);
- Л.Рідер “Шкала вимірювання рівня психосоціального стресу” (4);
- К.Роджерс, К.Даймонд “Методика діагностики соціально-психологічної адаптації” (4);
- К.Леонгард “Акцентуації особистості” (1);
- А.Мехрабіан “Вимірювання мотивації досягнення”, модифікація М.Ш.Магомед-Емінова (3).
Результати експериментального дослідження
За даними експериментального дослідження спостерігається значущий вплив маскулінно-фемінних складових психологічної статі на особистісні риси жінок та чоловіків.
Так, серед жінок наявність маскулінних якостей визначає їх схильність до домінування (r=0,49, p<0,05), що є типовим виявленням внутрішньої мужності, а також демонстративні прояви (r=0,47, p<0,05), що відображують бажання привертати до себе увагу та обумовлені більшою впевненістю в собі жінок з вираженими маскулінними характеристиками. Орієнтація на маскулінні ідеали супроводжується у жінок наявністю гіпертимного темпераменту (r=0,52, p<0,05), для якого є характерним підвищена рухливість нервових процесів, та схильністю до демонстративності (r=0,48, p<0,05), а також позитивним чином впливає на розвиток орієнтації на успіх (r=0,56, p<0,01), яка є неодмінною умовою успішної професійної самореалізації.
Фемінні риси здійснюють досить подібний вплив на особистісні прояви жінок, а саме: визначають вираженість демонстративної акцентуації (r=0,50, p<0,05), що обумовлено підвищеною експресивністю та емоційністю фемінних жінок, а також досить сприятливим чином впливають на розвиток в них орієнтації на успіх (r=0,58, p<0,01).
Дуже важливу роль в контексті особистісного розвитку, та відповідно, професійної самореалізації, відіграють бажані фемінні риси, а саме: наявність вираженої фемінної орієнтації визначає прагнення жінок до успіху (r=0,47, p<0,05), позитивним чином впливає на їх емоційне самопочуття (r=0,55, p<0,01), ставлення до оточуючих (r=0,53, p<0,01), соціально-психологічну адаптованість, а також здатність до самоконтролю та подолання складних життєвих ситуацій
Так, жінки, що бажають розвинути власний потенціал фемінності мають вищий рівень внутрішнього контролю (r=0,52, p<0,05), значно меншою мірою схильні до переживання стану дезадаптованості (r=-0,54, p<0,01) та емоційного дискомфорту (r=-0,55, p<0,01), а їх емоційне самопочуття є більш позитивним порівняно з іншими досліджуваними. Жінки, що прагнуть до актуалізації власних фемінних рис відрізняються більш емпатійним ставленням до оточуючих про що свідчить вищий ступінь прийняття інших, та низьким рівнем ескапізму (r=-0,54, p<0,01), проявом чого є здатність до конструктивного подолання проблемних ситуацій, замість уникання та відкидання проблем, що потребують вирішення.
Дуже важливим є також зниження орієнтації на уникнення невдач у жінок з вираженими фемінними ідеалами, що вказує на наявність більш позитивних світоглядних настанов (r=0,47, p<0,05) у даної категорії досліджуваних, що є надзвичайно важливою та необхідною передумовою успішної професійної самореалізації.
Отже, у досліджуваних жіночої статі психологічна стать є важливим чинником професійної самореалізації, а саме: вираженість фемінних рис та прагнення розвинути потенціал власної жіночності у поєднанні з бажанням посилити психологічну мужність є детермінантою розвитку орієнтації на успіх, що є неодмінною умовою ефективної професійної самореалізації, що особливо актуально в ситуації безробіття. Орієнтація жінок на фемінні ідеали позитивним чином впливає на їх емоційне самопочуття, ставлення до оточуючих, соціальну адаптованість, здатність контролювати власне життя та конструктивно розв’язувати проблемні ситуації, що є важливими чинниками становлення професійної ідентичності представників жіночої статі.
У чоловіків наявність виражених маскулінних рис позитивним чином впливає на їх соціально-психологічну адаптованість на що вказує вищий рівень адаптованості (r=0,71, p<0,01), та нижчий – дезадаптованості (r=-0,69, p<0,01) у високомаскулінних чоловіків. Маскулінні характеристики також визначають емоційне самопочуття чоловіків, а саме чим вищими є маскулінні показники тим більш високим є ступінь емоційного комфорту (r=0,60, p<0,01), та, відповідно, тим меншим е відчуття емоційного дискомфорту (r=-0,71, p<0,01). Наявність виражених маскулнних рис підвищує ступінь особистісного самоприйняття чоловіка (r=0,65, p<0,01), та зменшує ступінь неприйняття інших людей (r=-0,59, p<0,01), а також посилює інтернальність локусу контролю (r=0,75, p<0,01), відображенням чого є відчуття керованості життєвого процесу та віра у власні можливості здійснити свій життєвий задум. Маскулінні показники визначають орієнтацію чоловіків на успіх (r=0,69, p<0,01), що вказує на визначальний вплив психологічної мужності на професійну самореалізацію представників чоловічої статі.
Отже, маскулінні показники визначають емоційно-ціннісне самоставлення чоловіків, що є основою психічного здоров’я, позитивним чином впливають на їх соціалізацію, гармонізують міжособистісні стосунки з іншими людьми, а також є важливою детермінантою реалізації власного життєвого задуму.
Наявність виражених маскулінних характеристик знижує рівень стресу (r=-0,72, p<0,01), зменшує схильність уникати проблемних ситуацій (r=-0,58, p<0,01), та сприяє їх конструктивному вирішенню та розв’язанню, що також є важливою передумовою професійної успішності.
Маскулнність, як складова психологічної статі, здійснює також відповідний вплив на вираженість акцентуацій характеру чоловіків, а саме: наявність високого рівню маскулінності співвідноситься з вираженими демонстративними рисами (r=0,48, p<0,05), які виявляються через надмірну схильність до самопрезентації та підвищене бажання привертати до себе увагу, що є виявленням особистісного егоцентризму та тенденції до домінування. Високі маскулінні показники також супроводжуються низькою схильністю до депресивних розладів (r=-0,50, p<0,05) (дистимічна акцентуація) та мінливості настрою (r=-0,53, p<0,05) (циклотимна акцентуація).
Таким чином. у чоловіків за результатами експериментального дослідження простежується визначальний вплив маскулінних рис, які позитивним чином впливають на розвиток в них орієнтації на успіх, що є необхідною умовою професійної та соціальної успішності, а також обумовлюють рівень самоприйняття, соціально-психологічної адаптованості, емоційного комфорту та здатність до свідомого та відповідального здійснення власного життєвого задуму. Наявність виражених маскулінних якостей також співвідноситься у чоловіків з більш низьким рівнем стресу та меншою схильністю до уникання проблемних ситуацій, завдяки підвищенню здатності до їх конструктивного вирішення та подолання.
Психологічна жіночність чоловіків обумовлює вищий рівень прийняття ними інших людей (r=0,56, p<0,01) та схильність до компромісів (r=0,54, p<0,01), що є важливою умовою гармонійних міжособистісних стосунків з оточуючими.
В той самий час, наявність виражених фемінних рис зменшує здатність чоловіків брати на себе відповідальність за власне життя (r=-0,50, p<0,05) та викликає схильність до уникнення проблемних ситуацій (r=0,49, p<0,05).
Проявом психологічної фемінності є також підвищена емоційність та чутливість (r=0,55, p<0,01) (емотивна акцентуація), а орієнтація чоловіків на фемінні ідеали супроводжується надмірною мінливістю настрою (r=0,48, p<0,05), зокрема, чергуванням афективних та депресивних станів та психічною неврівноваженістю.
Виявлені дані вказують на неоднозначність впливу фемінних рис на особистісну самоактуалізацію чоловіків, а саме: наявність фемінних характеристик гармонізує міжособистісне спілкування чоловіків, але зменшує їх здатність до конструктивного вирішення проблемних ситуацій та негативним чином впливає на їх психологічне самопочуття.
Отже, маскулінність є важливим чинником професійної самореалізації чоловіків, тоді як фемінні риси здійснюють досить амбівалентний вплив на їх професійну самоідентифікацію, що потребує відповідної психологічної допомоги у напрямі гармонізації особистісного розвитку представників чоловічої статі.
Таким чином, дані отримані в результати проведеного експериментального дослідження підтверджують висунуте гіпотетичне припущення та дозволяють зробити наступні висновки:
- Психологічна стать є важливим чинником професійної самореалізації особистості в умовах безробіття.
2. У жінок наявність високих фемінних показників у поєднанні з вираженою орієнтацією на маскулінно-фемінні ідеали підвищує успішність їх професійної самореалізації, що є особливо актуальним в ситуації безробіття.
3. У представників чоловічої статі наявність виражених маскулінних характеристик позитивним чином впливає на професійну самореалізацію чоловіків. Фемінні риси, які також є важливим чинником професійної успішності чоловіків здійснюють амбівалентний вплив на їх професійну самоідентифікацію, що потребує відповідної психологічної допомоги, метою якої є гармонійне прийняття чоловіками власної внутрішньої жіночності.
Література:
1. Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер.с нем. Ростов н /Д.: изд-во «Феникс», 2000. – 544 с.
2. Лопухова О.Г. Психологический пол личности: адаптация диагностической методики // Прикладная психология, 2001, № 3.
3. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн.: Кн. 3: Экспериментальная педагогическая психология и психодиагностика. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. – 512 с.
4. Никишина Б.Б., Василенко Т.Д. Психодиагностика в системе социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС – 2004. – 208 с.
ББК 88.5 УДК 159.94
Л.І.Матвієнко
(м.Київ)
ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ
БЕЗРОБІТНИХ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ
На сьогоднішній день існуючі концепції мотивації різняться теоретичними та термінологічними установками, що зумовлює відсутність єдиного розуміння мотиваційних термінів та складових мотивації людини. Виникають і неузгодження у тому, що саме повинно бути об'єктом дослідження мотивації.
У цілому, аналізуючи психологічні теорії ми з'ясували, що вчені зверталися до вивчення змістовної та динамічної сторін мотивації, тобто того, що її складає і того, що нею рухає. В історичному контексті погляди на дану проблему зміщувалися з вивчення зовнішніх факторів та їх впливу на поведінку на детермінованість дій внутрішніми структурами. Поведінку починали розглядати через взаємозв'язок зовнішніх впливів, відбитих через внутрішні структури.
Спонукальними факторами вважалися:
• виключно зовнішні умови (Вудворс, Б.Скіннер, Дж.Уотсон, К.Халл, Е.Торндайк. та ін.);
• інстинктивні сили (А.Адлер, К.Лоренц, Мак-Даугол, З.Фрейд, Штерн та ін.);
• потреби (К.Гольдштейн, У.Кеннон, А.Маслоу, та ін.) тощо.
Мотиваційні процеси розглядаються на рівні:
• психофізіологічних процесів, які відбуваються у нервовій системі (Е.Даффі, Т.П.Павлов, Д.Хебб, П.Янг та ін.);
• на енергетичному рівні (З.Фрейд); - на рівні смислів та внутрішньої організації особистості (Б.С.Братусь, Б.В.Зейгарник, Д.О.Леонтьєв.О.М.Леонтьєв та ін.).
Вивчення формування мотивації здійснюють через аналіз взаємодії людини з середовищем. Наголошують на її опосередкованості мовою, інтелектом, свідомістю, відображенням тощо.
Залучення працездатного населення до продуктивної зайнятості є важливим завданням, що потребує вдосконалення мотиваційного механізму.
Слід підкреслити, що ця проблема й досі недостатньо охоплена увагою науковців. Учені - спеціалісти з економіки, психології, педагогіки - розглядають проблеми трудової мотивації, як правило, аналізуючи мотиваційні чинники ефективної праці щодо людини, що вже працює. На нашу думку, доцільно розглянути мотивацію до зайнятості, маючи на увазі сукупність мотивів і стимулів, що спонукають до продуктивної зайнятості людину, яка стоїть перед вибором виду життєдіяльності (на етапі незайнятості). Отже, мотивація до зайнятості - це сукупність зовнішніх і внутрішніх спонукань людини до праці задля задоволення матеріальних та духовних потреб, наявність інтересу до праці і засоби його ініціювання.
Важливість саме такого підходу до проблеми актуалізується тим, що посилення мотивації до продуктивної зайнятості позитивно впливає на рівень зайнятості, оскільки певна частина незайнятих громадян не працюють навіть за наявності вільних робочих місць лише тому, що недостатньо активно і наполегливо шукають роботу. Посилення мотивації до праці, на наш погляд, сприяє активності безробітних у пошуках роботи, а звідси – зменшенню півня безробіття, скороченню його тривалості.
Дослідження вікових відмінностей мотиваційної сфери довготривалих безробітних проводилось під нашим керівництвом слухачкою Бринзою Л.В. у 2004 році на базі Новояворівського міського ЦЗ серед безробітних віком до 25 років і старше 40 років. Дослідженням було охоплено 50 респондентів (по 25 осіб в кожній групі). Використовувалися: методика виявлення спрямованості особистості; методика діагностики мотивації на досягнення успіху, методика діагностики мотивації на уникнення невдач (розроблені Т. Елерсом); методика діагностики ступеню готовності особистості до ризику ( розроблена А. Шубертом).
При аналізі достовірності відмінностей між двома вибірками за Q -критерієм Розенбаума і перевірці достовірності цих відмінностей за U -критерієм Мана - Уітні було виявлено, що вік безробітних, котрі знаходяться в стані довготривалого безробіття, впливає на спрямованість особистості на задачу і на себе, а також на мотивацію особистості на уникнення невдач і на схильність особистості до ризику, і не впливає на мотивацію особистості на досягнення успіху.
Одержані результати пояснюються тим, що з віком мотиваційна сфера людини змінюється.
Якщо порівняти зведені протоколи тестових результатів мотивації особистості на досягнення успіху і мотивації особистості на уникнення невдачі, то ми побачимо, що в більшості аплікантів середній високий рівень мотивації на уникнення невдачі і одночасно середній або високий рівень мотивації до успіху. Серед аплікантів віком старше 40 років, лише у однієї особи (4%) зі всієї вибірки низька мотивація на уникнення невдачі (для порівняння, в групі до 25 років - 25%), а низької мотивації на досягнення успіху немає ні в однієї особи.
Отже, ми можемо зробити висновок, що мотивація особистості до успіху не залежить від віку, а мотивація особистості на уникнення невдачі, навпаки, залежить. На нашу думку, це викликано життєвим досвідом і тим, що у старшому віці людина починає більше цінувати власний престиж, тоді як у молодому віці вона над ним майже не замислюється.
Якщо ми проаналізуємо тестовий результат обох груп по методиці діагностики особистості до ризику, то ще раз упевнимося в правильності попереднього висновку. В групі віком до 25 років лише 6 осіб (24%) відносяться до категорії "обережні", а 11 осіб (44%) мають схильність до ризику вище середнього значення і з них схильних до ризику - 4 особи (16%). В той же час "дуже обережних" в цій групі немає зовсім. А серед довготривалих безробітних віком старше 40 років 3 особи відносяться до категорії "дуже обережні", а схильна до ризику лише одна особа (4%).
Це ще раз підтверджує- з віком людина стає більш розсудливою і поміркованою, починає цінувати власні досягнення і зароблений роками престиж. Саме міркування престижу, небажання ризикувати часто не дозволяють довготривалим безробітним віком старше 40 років погодитися на перенавчання або влаштуватися на менш престижну і менш оплачувану роботу, ніж та, з якої вони звільнилися.
Що стосується спрямованості особистості, то у групи віком до 25 років вища спрямованість особистості на себе, а у групи віком старше 40 років - на задачу.
Перший показник можна пояснити егоїзмом молодого віку, а другий -досвідом, набутим в процесі спілкування і взаємодії з іншими людьми. Що стосується спрямованості особистості на взаємодію, то відмінностей між двома вибірками немає.
На основі порівняння зведених протоколів емпіричного дослідження ми бачимо, що група довготривалих безробітних, віком старше 40 років спрямована на задачу, має високий рівень мотиваії на уникнення невдач і низьку схильність до ризику. А група довготривалих безробітних, віком до 25 років, спрямована на себе, має низький рівень мотивації на уникнення невдач і високу схильність до ризику.
Всі ці відмінності пов'язані зі змінами, які відбуваються у мотиваційній сфері особистості на протязі онтогенезу.
Перепідготовка і підвищення кваліфікації є дієвим мотивом для працевлаштування безробітних. Дослідження трансформації потреб аплікантів в процесі перенавчання проводилося під нашим керівництвом слухачкою Шкуровою О.В. в 2006 році на базі Комінтернівського центру зайнятості м. Харкова. У дослідженні взяли участь 30 аплікантів, направлених на навчання на курси з основ підприємницької діяльності. Було проаналізовано результати, отримані до початку навчання і після закінчення навчання.
Для вирішення поставлених завдань були застосовані методики:
„Методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб”;
„Методика діагностики мотивації особистості до успіху” (розроблена
Т. Елерсом);
„Методика діагностики мотивації особистості на уникнення невдач” (розроблена Т. Елерсом);
„Методика діагностики ступеню готовності особистості до ризику” (розроблена А. Шубертом).
Після закінчення навчання відбулися певні зміни в потребах аплікантів.
Рівень задоволення потреб аплікантів до і після навчання на курсах цільового призначення з основ підприємницької діяльності
| Зона задоволення потреб (бали) | Матеріальні потреби (%) | Потреби в безпеці (%) | Соціальні потреби (%) | Потреби у визнанні (%) | Потреби у самовиражнні (%) | |||||
| до | після | до | після | до | після | до | після | до | після | |
| Зона задоволен ня до 14 балів | 43 | 31 | 16 | 10 | 46 | 58 | 3 | 0 | 10 | 3 |
| Зона часткового задоволення 14-28 балів | 41 | 63 | 78 | 87 | 51 | 36 | 84 | 87 | 40 | 43 |
| Зона незадоволення | 16 | 6 | 6 | 3 | 3 | 6 | 13 | 13 | 50 | 54 |
Здійснивши аналіз відсоткових співвідношень отриманих результатів, ми приходимо до висновку:
- матеріальні потреби, потреби в безпеці та соціальні потреби аплікантів знаходяться в зоні задоволення або часткового задоволення потреб;
- найбільша кількість аплікантів знаходиться в зоні часткового задоволення потреб у визнанні;
- після перенавчання відбулося збільшення кількості обстежених, що прагнуть до самовираження.
Результати дослідження мотивації показують:
- зростає рівень мотивації до успіху і відповідно підвищилася кількість аплікантів з високим рівнем мотивації до успіху. Так, після перенавчання аплікантів, що мали високий рівень мотивації до успіху, серед обстежених виявилось 53% (до навчання їх було 36%);
- після перенавчання аплікантів з низькою мотивацією до захисту стало більше на 6%;
- зросла кількість безробітних, що мали середній рівень мотивації на уникнення невдач. Зменшилася кількість аплікантів з високим (від 33% до 26%) і дуже високим рівнем мотивації до уникнення невдач (від 10% до 6%);
- результати свідчать, що після перенавчання зменшилася кількість дуже обережних і схильних до ризику аплікантів (від 16% до 10%), зросла кількість аплікантів з середнім значенням схильності до ризику (від 56% до 66%).
Таким чином, результати свідчать – апліканти, орієнтовані на успіх, віддають перевагу середньому рівню ризику. При цьому мотивація до успіху впливає і на надію, що є важливим для безробітних, які вирішили реалізувати себе в підприємницькій діяльності.
Література:
- Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1990.-282с.
- Ильин Е.П. Сущность и структура мотива // Психологический журнал. – 1995. – № 2. – С. 27-41.
- Катульский Е. Мотивация на рынке труда // Вопросы экономики – 1997.-№ 2. – С. 92-101.
- Кулюткин Ю.Н. Психологические проблемы образования взрослых // Вопросы психологии, 1989.-№ 2. – С.5-13.
Нагорна Л.Б.
(м.Синельніково)
Інтернальність-екстернальність в контексті стратегій аплікантів на ринку праці
Актуальність вивчення поведінкових стратегій поведінки аплікантів на ринку праці та внутрішніх детермінант, що забезпечують кожну із них, не викликає сумніву оскільки сьогодні спостерігається тенденція зниження активності в окремої частини безробітних у пошуку роботи. Саме знання внутрішніх чинників вибору конструктивної чи деструктивної поведінкової стратегії дозволить правильно побудувати алгоритм ефективної взаємодії фахівців та клієнтів служби зайнятості.
Як відомо, люди різняться між собою в тому, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Можливих два полярних типів такої локалізації: екстернальний та інтернальний. У першому випадку людина думає, що події, які з нею відбуваються є результатом дії зовнішніх сил - випадку, інших людей і т.п. В другому - людина інтерпретує значущі події як результат своєї власної діяльності. Будь-якій людині властива певна позиція на континуумі, що простирається від екстернального до інтернального типу.
Метою нашого дослідження було виявлення статистично-значущих відмінностей у показниках екстернальності-інтернальності у безробітних, які мають різні поведінкові стратегії у процесі пошуку роботи.
У дослідженні взяли участь 100 безробітних, які зареєстровані у Синельніківському міськрайонному центрі зайнятості. Репрезентативність вибірки визначалась тим, що в ній були представлені різні вікові, статеві, різнофазні групи. П’ять вибірок (по 20 осіб в кожній відповідно до п’яти стратегій поведінки на ринку праці[1]) були сформовані методом експертних оцінок. Що стосується кваліфікації та професіоналізму групи експертів, яка брала участь в опитуванні, то всі вони спеціалісти відділу сприяння працевлаштуванню та надання соціальної допомоги, які тісно співпрацюють з безробітними на протязі тривалого часу, мають вищу освіту і безпосередньо працюють в державній службі зайнятості по обслуговуванню клієнтів не менш три роки.
Для дослідження екстернальності-інтернальності була використана методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера (адаптація Бажана О.Ф., Голинкіної С.А., Еткіна А.М.) [2].
Підрахунок «сирих» (попередніх) балів за шкалою загальної інтернальності, їх середнього значення та квадратичного відхилення по кожній із п’яти стратегій поданого таблиці 1.
Таблиця 1.
Середні значення (М) та відхилення від середнього (SD) екстернальності-інтернальності за поведінковими стратегіями безробітних на ринку праці
| 1. Відмова від пошуку роботи | 2. Імпульсивний хаотичний пошук роботи | 3. Орієнтація на отримання другої професії | 4. Цілеспрямований пошук роботи | 5. Згода на будь-яку роботу | |||||
| M | SD | M | SD | M | SD | M | SD | M | SD |
| 4.35 | 1.95 | 4.25 | 2.29 | 5.8 | 2.3 | 6.5 | 2.5 | 4.1 | 2.8 |
Як видно із емпіричних даних, представники стратегій «відмова від пошуку роботи», «імпульсивний пошук роботи» та «згода на будь-яку роботу» характеризуються більше екстернальним типом суб’єктивного контролю. Невдачу від пошуку роботи вони вважають наслідком негативного та несправедливого ставлення до себе, що значно знижує мотивацію до пошуку роботи. За таких умов безробітний буде уникати контактів з роботодавцями, які, на його думку, не можуть оцінити його належним чином.
Апеляція на несправедливе ставлення роботодавців дає можливість легше пережити невдачу, оскільки прагнення до самовиправдовування має захисний характер.
Достовірність відмінностей екстернальності-інтернальності щодо кожної із стратегій подаємо в таблиці 2.
Таблиця 2.
Достовірність відмінностей екстернальності-інтернальності між стратегіями (p)
| Стратегії | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1 | | 0.441 | 0.019 | 0.002 | 0.166 |
| 2 | | | 0.020 | 0.002 | 0.150 |
| 3 | | | | 0.181 | 0.197 |
| 4 | | | | | 0.052 |
Таким чином, статистично достовірними (p < 0.05) є відмінності між першою (відмова від пошуку роботи) і третьою (орієнтація на утримання другої професії) та особливо четвертою (активний, цілеспрямований пошук роботи). Представники останніх характеризуються інтернальним типом суб’єктивного контролю. Невдача їх не зупиняє, вони вірять у власні сили. Поразку при влаштуванні на роботу не вважають особистою образою. Їх рівень розвитку локусу суб’єктивного контролю має статистично достовірну різницю з іншими поведінковими стратегіями на ринку праці.
Література
1. Киричук О.В.Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики. - Бюлетень ІПК ДСЗУ, 2005, №2.
2.Методика диагностики уровня субьективого контроля Дж. Роттера // Практическая психодиагностика.Методика и тесты. Учебное псобие. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. - 672 с.
І. Ю. Волошина
(м.Київ)
Особливості емоційно-почуттєвої складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі.
І. Мета дослідження:
Метою дослідження було теоретично обґрунтувати та емпірично перевірити наявність взаємовпливу між окремими елементами емоційно-почуттєвої складової в системі комунікативної діяльності апліканта і соціально - комунікативною активністю апліканта в малій соціальній групі.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що між афективною складовою комунікативної діяльності апліканта та його соціально-комунікативною активністю існують інтеркореляційні взаємозв’язки (як позитивного так і негативного плану).
Завдання дослідження:
- З’ясувати ступінь розробленості зазначеної проблеми в психології комунікативної діяльності.
- Визначити функції окремих показників афективного компоненту в системі комунікативної діяльності апліканта.
- Емпірично перевірити взаємозв’язки афективної складової з рівнями соціально - комунікативної активності апліканта.
Об’єктом дослідження є психологія комунікативної діяльності.
Предметом є виявлення взаємовпливу між окремими компонентами емоційно-почуттєвої складової , а саме між емпатією, нейротизмом і вразливістю та соціально-комунікативною активністю апліканта.
ІІ. Понятійний апарат дослідження.
Комунікативна діяльність є підсистемою життєдіяльності людини взагалі, що поряд з пізнавальною, ціннісно-орієнтаційною та предметно-перетворювальною складає цілісну її систему[2].
Системний аналіз поняття «комунікативна діяльність», на першому рівні сходження від абстрактного до конкретного дозволяє виділити в ньому три підсистеми: комунікативний потенціал (іманентні від народження задатки людини до спілкування із собі подібними); комунікативна компетентність (набутий досвід людини в процесі соціальної взаємодії); соціально-комунікативна активність (комунікативно-виконавча майстерність особистості).
Комунікативний потенціал виявляється в таких його складових, як успадковані спонуки (інстинкти, пристрасті, потреби) і наступних складових: афективної, аксіологічної, когнітивної та праксеологічної - [4].
Комунікативна компетентність - це вміння прогнозувати соціально-психологічну ситуацію спілкування, враховувати її своєрідність, „вживатися" та управляти цією ситуацією. Ця характеристика передбачає наявність у структурі суб'єкта таких соціально-психологічних механізмів як соціальна перцепція, Я-комунікативне ідеальне, самооцінку власних комунікативних здібностей.
Поняття, соціально-комунікативна активність, інтегрує в собі комунікативний потенціал, комунікативну компетентність і комунікативно-виконавчу майстерність, яка передбачає здатність людини до самостимуляції, саморегуляції та самокорекції не лише поведінки, а й власних переживань у спілкуванні. Вона несе у собі потенціал впливу на інших, оволодіння його технологією, що передбачає використання в повному обсязі афективного, аксіологічного, когнітивного та праксеологічного потенціалу особистості, узагальненого в її специфічних здібностях адекватно сприймати та розуміти соціальні об'єкти, прогнозувати динаміку розгортання соціальної ситуації та встановлювати її причини.
Емпатія — збагнення емоційного стану, проникнення, співучасть в переживанні іншої людини. Здібність індивіда до паралельного переживання тих емоцій, що виникають у іншого індивіда в ході спілкування з ним. Розуміння іншої людини шляхом емоційного співпереживання. Термін ввів в психологію Э. Тітченер. Розрізняються:
1) емпатія емоційна — заснована на механізмах проекції і наслідування моторним і афектним реакціям іншого;
2) емпатія когнітивна — що базується на процесах інтелектуальних — порівняння, аналогія і т.і..;
3) емпатія предикативна — що проявляється як здатність передбачати афектні реакції іншого в конкретних ситуаціях.
Як особливі форми емпатії виділяються:
1) співпереживання — переживання тих же станів емоційних, що випробовує інший, через ототожнення з ним;
2) співчуття — переживання власних станів емоційних у зв'язку з відчуттями іншого.
Важлива характеристика процесів емпатії, що відрізняє її від інших видів розуміння, як ідентифікації, ухвалення ролей, децентрації і іншого, – слабкий розвиток сторони (—> рефлексія) рефлексії, замкнутість в рамках безпосереднього емоційного досвіду. Встановлено, що емпатична здатність зазвичай зростає із зростанням життєвого досвіду; емпатія легше реалізується при схожості поведінкових і емоційних реакцій суб'єктів[5].
Нейротизм – один з параметрів індивідуальності, що відображає картину емоційної реактивності в діапазоні прояву особистісної властивості «емоційна стабільність – нестабільність». У психодіагностику параметр нейротизма введений Айзенком, який виділив його експериментальним шляхом із застосуванням факторного аналізу і дав йому свою нейрофізіологічну інтерпретацію. Для дослідження нейротизма| використовується Моудслейській особовий опитувальник, розроблений Айзенком (МРІ і ЕРІ)[6].
Вразливість – це здатність легко і швидко піддаватися зовнішнім подразненням, висока сприйнятливість, чутливість, уразливість.[6]
ІІІ. Методичне забезпечення та організація емпіричного дослідження.
Методологічну основу дослідження склали ті методики і методи, які практично підтверджують теоретичну частину роботи. Дослідження проводилось на базі ІПК ДСЗУ. Досліджувалась група безробітних, 30 осіб, яку складали переважно жінки різного віку з різним професійним і життєвим досвідом, які проходять перенавчання за фахом «Психологія», очної форми навчання. Ми провели психологічне обстеження, використовуючи метод опитування у формі анкетування. Було використано такі методики дослідження:
- Моніторинг особистісного зростання, підготовлений дійсним членом АПН України, доктором педагогічних наук, професором Киричуком О.В., за допомогою якого встановлено рівні соціально-комунікативної активності аплікантів, рівень вразливості і нейротизму. Для встановлення рівня вразливості і нейротизму використовувалася психодіагностична методика - 12 запитань із запитальника Айзенках[3].
- Методика для виявлення рівня емпатійних тенденцій, запропонована казанським психологом І. М. Юсуповим. Методика являє собою тест-опитувальник, який складається з 36 тверджень, на які необхідно дати один з 5 варіантів відповідей. За допомогою тесту встановлюється 5 рівнів емпатії: дуже високий рівень емпатійності, висока емпатійність, нормальний рівень емпатії, низький рівень емпатії і дуже низький рівень емпатії.
ІV.Результати дослідження та їх обговорення.
Для перевірки нашої гіпотези і виявлення взаємовпливу між окремими компонентами емоційно-почуттєвої складової , а саме між емпатією, нейротизмом і вразливістю та соціально-комунікативною активністю (СКА) апліканта були застосовані наступні методи математичної статистичної обробки:
- кореляційний аналіз,
- первинна статистична обробка та порівняльна статистика .
Для математичної обробки одержаних результатів була використана система "STATISTIKA". Обробка даних, отриманих в ході проведення моніторінгу особистісного зростання здійснювалась за допомогою комп’ютерної програми «Соціал». Отримані дані свідчать, що у всіх 30 обстежених аплікантів виявився нормальний рівень емпатії (від 37 до 62 балів), що за поясненням І.М. Юсупова означає наступне:
нормальний рівень емпатійності, властивий переважній більшості людей. Навколишні не можуть назвати таких людей товстошкірими, але в той же час вони не відносяться до числа особливо чутливих осіб. У міжособистісних відносинах судити про інших більше схильні по їхніх учинках, чим довіряти своїм особистим враженням. Їм не далекі емоційні прояви, але здебільшого вони перебувають під самоконтролем. У спілкуванні уважні, намагаються зрозуміти більше, чим сказано словами, але при зайвому впливі почуттів співрозмовника втрачають терпіння. Вирішують делікатно не висловлювати свою точку зору, не будучи впевненими, що вона буде прийнята. При читанні художніх творів і перегляді фільмів частіше стежать за дією, чим за переживаннями героїв. Таким особам важко прогнозувати розвиток відносин між людьми, тому, трапляється, вчинки людей виявляються для них несподіваними. У них немає розкутості почуттів, і це заважає їхньому повноцінному сприйняттю людей.
Рівень нейротизму і вразливості по групі обстежених – високий. Рівень СКА знаходиться в певному взаємозв’язку з рівнями емпатії, нейротизму і вразливості.
Наведемо отримані результати:
| | Correlations (СКА нейротизм.sta) Marked correlations are significant at p< ,05 N=30 (Casewise deletion of missing data) | |||
| Variable | CKA | вразливість | нейротизм | емпатія |
| СКА | 1,00 | -0,14 | -0,17 | 0,37 |
| вразливість | -0,14 | 1,00 | 0,46 | 0,12 |
| нейротизм | -0,17 | 0,46 | 1,00 | -0,23 |
| емпатія | 0,37 | 0,12 | -0,23 | 1,00 |
Аналізуючи отримані дані можна зробити наступні висновки:
Між рівнем соціально-комунікативної активності і емпатією існує позитивний зв’язок. Коефіцієнт кореляції дорівнює 0,37. Це говорить про високий рівень статистичної значимості, при p<0,05 . Таким чином, чим вище рівень емпатії, тим вище показники рівня соціально-комунікативної активності й навпаки, емпатія формується в процесі соціально-комунікативної активності, тобто стимулювання СКА приведе до підвищення рівня емпатії. Це свідчить про наявність прямої залежності між цими показниками. Тобто, емпатія (співпереживання), або вміння поставити себе на місце іншої людини й здатність до довільної емоційної чуйності на переживання інших людей, а також співпереживання - це прийняття тих почуттів, які випробовує хтось інший так, якби вони були нашими власними сприяє збалансованості міжособистісних відносин. Вона робить поводження людини соціально обумовленим. Розвинена в людині емпатія - ключовий фактор успіху в тих видах діяльності, які вимагають вникнення у внутрішній світ партнера по спілкуванню.
Між рівнем соціально-комунікативної активності і вразливістю та нейротизмом існує негативний кореляційний зв’язок. Коефіцієнт кореляції між СКА і вразливістю дорівнює -0,14, а між СКА і нейротизмом -0,17. Це говорить, про наявність зворотньої залежності між цими показниками. Тобто на рівень соціально-комунікативної активності негативно впливають високі показники вразливості і нейротизму. Чим нижче показники рівня нейротизму і вразливості, тим вище показники рівня СКА. Це можна пояснити тим, що високий бал за шкалою нейротизма відповідає зниженню порогу активації лімбічної| системи. Психофізіологічно це виявляється у формі підвищеної емоційної нестабільності (реактивності на події у внутрішньому середовищі організму у відповідь на коливання потреб і станів організму). Шкала нейротизма негативно пов'язана з соціальною бажаністю, оскільки включає два типи невротичних розладів: істеричний невроз, властивий холерикам (нестабільні екстраверти|), і невроз нав'язливих станів, властивий меланхолікам (нестабільні інтроверти).
Психологічно нейротизм виявляється в емоційній незрілості як нездатності управляти емоціями і настроями, невмінні знайти їм адекватне пояснення і реалістичний вираз; імпульсивності ваблень, нездатності виражати їх в соціально допустимій формі, нестриманості, примхливості, ухиленні від реальності і відповідальності, ослабленні психічної активності. Об'єктивно нейротизм| переживається як відчуття безпорадності, зниження працездатності, втома, неспокій, мінливість настрою і інтересів, тривожність, нездатність справлятися з життєвими труднощами. Отже, нейротизм і вразливість негативно впливають на соціально-комунікативну активність.
В свою чергу нейротизм і вразливість тісно пов’язані між собою, коефіцієнт кореляціі дорівнює 0,46. при p<0.05. Це свідчить про наявність позитивного зв’язку між цими ознаками.
На основі цих даних можна стверджувати, що наша гіпотеза про наявність інтеркореляційних взаємозв’язків (як позитивного так і негативного плану) між окремими складовими афективного потенціалу і соціально-комунікативною активністю апліканта в малій соціальній групі повністю підтвердилася.
На сьогодні стан людини в ситуації безробіття пред'являє до неї особливі вимоги, основний зміст яких полягає в тому, щоб не чекати, коли ситуація розв'яжеться сама собою, а виявляти особистісну активність і приймати ряд важливих самостійних рішень, що дозволять самовизначитися і вибудувати для себе модель «можливого» майбутнього.
Подальший розвиток активної політики зайнятості, на нашу думку, можна і треба розглядати також через призму розширення спектра власне психологічних послуг для незайнятого населення, а саме проведення психологічного консультування, психокорекційної тренінгової роботи, тощо.
Серед рекомендацій по стимулюванню соціально-комунікативної активності аплікантів можна запропонувати проведення «Психокорекційного тренінгу з формування соціально-комунікативної активності». Метою психокорекційної тренінгової програми є сформувати імпульс до активності в людині в процесі пошуку роботи через саморозуміння та самопізнання власного потенціалу активності та системи саморегуляції. [7].
Література:
І. Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики //Бюлетень ІПК ДСЗУ, 2005, №2. - С.31-35.
2. Каган М.С. Человеческая деятельность. (Опыт системного анализа).- М.., Политиздат, 1974. -328 с.
3. Киричук О.В. Моніторинг особистісного зростання. Програма вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей. - К., 2001. - 36 с
4. Киричук О.В. Психологія особистості ( Опорний конспект лекцій). – К.: ІПК ДСЗУ.,2003. – 47 с.
5. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – К., 2001
6. Психологія особистості: Словник-довідник /За ред П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута., 2001. – 320 с.
7. Корчевна О.В. Психологічні чинники формування активності безробітних на ринку праці : Дисерт. на здоб. науков. ступеня канд. псих. наук. – К., 2006. – 194 с.
Губанова Н.І.
(м. Київ)
Особливості когнітивної складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі.
Мета дослідження полягає у встановленні місця когнітивного компоненту в системі комунікативної діяльності аплікантів, тобто з’ясування впливу інтерперсональних характеристик особистості на її рівень соціально – комунікативної активності.
В основу дослідження було покладено припущення про те, що чим вище позитивні інтерперсональні характеристики , тим вище рівень соціально – комунікативної активності особистості.
Понятійний апарат дослідження соціально-комунікативної активності.
В процесі спілкування можна виділити чотири підсистеми:
1) когнітивну підсистему;
2) афективну підсистему;
3) аксіологичну підсистему;
4) праксеологічну підсистему.
Когнітивна підсистема соціально-комунікативної активності особистості включає в себе як генетично-успадковані здібності( сприйняття, увага, пам'ять, здібність до переробки інформації), так и набутий в процесі розвитку особистості комунікативний досвід, який належить до периферії ядра особистості і є результатом взаємодії ядра особистості із зовнішнім середовищем (екологією ядра особистості).
Рівень розвитку комунікативної компетентності індивіда є показником його особистісного зростання, а в її основі лежить не просто досконале володіння засобами спілкування, а особливості особистості в цілому, які завжди проявляються в конкретному соціальному контексті.
Психологічним механізмом формування комунікативної компетентності виступає ситуативна рефлексія – спрямованість пізнання людини на саму себе, на свою діяльність та поведінку, на свій внутрішній світ, яка розвивається в процесі отримання зворотнього зв’язку .
К комунікативної компетентності відноситься :
-усвідомлення себе в комунікативній ситуації: її цілей, змісту ролей учасників, використання ними засобів самопред’явлення та самовираження;
- вироблення здатності аналізу комунікативних ситуацій;
- оволодіння прийомами кодування і декодування психологічних сповіщень, як власних, так и співрозмовника;
- корекція і формування особистісних комунікативних умінь та навичок.
Основними джерелами, що живлять комунікативну компетентність, є життєвий досвід, мистецтво, загальна ерудиція людини, спеціальні наукові методи.
Показником сформованості комунікативної компетентності особистості є рівень об’єктивності розуміння комунікативної ситуації, адекватність вибору засобів на основі прогнозування та уміння реалізувати комунікативні дії в поведінці, що відповідає когнітивному,афективному, аксіологічному та перцептивному компонентам цього феномена та досягається через такий рівень самоусвідомлення та саморегуляції, на якому суб’єкт може переглянути свій попередній досвід на основі зворотного зв’язку та засвоїти нові поведінкові тактики і стратегії поведінки. Саморегуляція, яка являє собою систему психічного самовпливу у відповідності із Я-концепцією, виступає як психологічна основа життєвої активності особистості, у тому числі такого виду діяльності, як соціально-комунікативна.
Соціально-комунікативна активність – це процес функціонування соціальної позиції індивіда в конкретній соціальній ситуації, міра дієздатності і включеності його в соціальну взаємодію.
Соціально – комунікативна активність включає в себе чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний, праксеологічний.
Таким чином, можна зробити висновок, що когнітивна підсистема соціально – комунікативної активності особистості включає в себе психічні процеси, яки пов’язані із сприйманням та переробкою інформації – відчуття, сприймання, представлення, уяву, мислення, мову, пам'ять. Вона представлена рівнями рефлексії (рефлексія – усвідомлення діючим суб’єктом того, як він в дійсності сприймається та оцінюється іншими), процесом самопізнання індивідом внутрішніх психічних актів та станів, власних рис особистості, що відображають знання норм і правил спілкування, поведінки людини серед оточуючих, розуміння їх особистісних якостей, що забезпечують успішність спілкування.
Методологічне забезпечення та організація емпіричного дослідження.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези застосовані загальнонаукові методи теоретичного дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація теоретичного і емпіричного матеріалу. Прикладна частина виконана із застосуванням спеціалізованих тестів та методик з визначення когнітивної підсистеми комунікативного ядра особистості апліканта, до складу яких включені особистісний опитувальник «Тест Лірі» (Лірі інтерперсональний діагноз) та Моніторинг особистісного зростання (професор Киричук О.В.) Кількісна обробка результатів здійснювалася за допомогою методів математично-статистичного аналізу та комп’ютерної обробки даних.
Проведене емпіричне дослідження аплікантів, що отримують другу вищу освіту ( група 30 осіб), підтвердило висунуту гіпотезу щодо впливу позитивних інтерперсональних характеристик особистості на її рівень соціально – комунікативної активності.
Одержані профільні оцінки наочно показують переважаючий стиль міжособистісних відносин. Показники, що не виходять за рівень 8 балів, відповідають «гармонійним особам». Вищі показники відповідають акцентуації певних поведінкових стереотипів. Оцінки, що досягають рівня 14-16 балів, свідчать про трудність соціальної адаптації. Перші чотири типа міжособистісної поведінки, відповідні першим чотирьом октантам, характеризуються переважанням неконформних тенденцій і схильністю до конфліктів, вираженою незалежністю думок, завзятістю, тенденцією до лідерства . Інші чотири октанти представляють протилежну тенденцію. У осіб з високими показниками по ним переважають конформістські установки, поступливість, невпевненість, схильність до компромісів. Були визначені показники по двом основним факторам: домінування - підлеглість та дружелюбність – агресивність.
Аналіз отриманих даних дозволяє зробити таки висновки: існує пряма залежність між позитивними інтерперсональними характеристиками (домінування, дружелюбність, альтруїзм) та рівнем соціально – комунікативної активності. Чим вище показники по основним факторам, які визначають загальне позитивне враження про людину в процесі міжособистісного сприйняття , тим вище соціально – комунікативна активність особистості.
Література:
1. Вердербер Р., Вердербер К. Психология общения. - СПб.:прайм-ЕВРОЗНАК,2005. - 320 с.
2. Грэйс Крайг. Психология развития. – СПб.: Питер, 2002 – 992с.:ил.
3. Киричук В.О. Соціально – комунікативна активність старшокласників: сутність і засоби її стимулювання. Луцк 2000 – 88с.
4. Киричук О.В. Моніторинг особистісного зростання.- К.: ІПК ДСЗУ, 2001. – 36с.
5. Общение и оптимизация совместной деятельности. / Под ред.
Г.М. Андреевой, Я. Яноушека – Издательство Московского университета, 1987 – 302с.
6. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 568 с. (Альма-матер)