Навчально-методичний комплекс дисципліни " логістика в зовнішньоекономічній діяльності" для підготовки фахівців спеціальності 050206 „Менеджмент зед" київ-2010
| Вид материала | Документы |
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " організація та регулювання зед" для підготовки, 458.29kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни „ менеджмент зовнішньоекономічної діяльності, 447.74kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни "Методика викладання у вищій школі" для, 404.69kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни „ менеджмент діяльності підприємств на ринку, 1718.41kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни „ стратегічний менеджмент" для підготовки, 2321.19kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни „ стратегічний менеджмент" для підготовки, 1386.2kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни автоматизована система обліку для підготовки, 2158.27kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Аналіз І контроль підприємства" для підготовки, 1535.5kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Комерційна діяльність посередницьких підприємств, 1397.74kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " новітній маркетинг" для підготовки фахівців, 1594.48kb.
В умовах ринкової економіки виживаність підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх обов'язкової безупинної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, що відповідає досягнутим рівням знань, техніки, технології, організації і керування виробництвом. Ця організаційно-технічна перебудова являє собою безупинний процес гнучкої адаптації підприємства до безупинно мінливих умов ринку, до нестабільних податків і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентноздатності на ринку процес перебудови організації повинний йти як процес зближення існуючої моделі організації з її ідеальним проектом. Оптимальний проект організації повинний відповідати сучасним рівням технології, техніки і культури (знань) організації і керування підприємствами. Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої і гнучкої виробничої системи (ПС) можна представити як типовий процес, що починається з визначення головної специфічної мети функціонування системи і припускає її типову дикомпозицию, відому як «дерево цілей» (мал. 5.1), Що стосується підсистем організації і керування промисловим підприємством, то вони мають інші мети першого рівня, але однакові, мети другого, третього і четвертого рівнів. Виходячи із сутності поняття системи і мети її функціонування, що розкриваються на основі системного підходу до чи вивчення проектуванню ПС, варто виділити триєдині частини: функціональну, елементну й організаційну, функціональний аспект організації системи — це структура взаємозалежних функцій, що установлюється відповідно до мети і подцелями функціонування системи. Розкриття змісту взаємозалежної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних задач і послідовність їхнього рішення. У підсумку формуються логіка дії кожної функціональної підсистеми і логіка функціонування системи в цілому. У нашому прикладі (мал. 5.1) для підсистеми організації і керування основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної і комплектний;постачання продукції відповідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення цієї мети. В умовах непотокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (ціль другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безупинного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.
Третій рівень цілей, як нам представляється, повинний бути спрямований на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних і протилежних принципів організації виробництва (базових і протилежних базовим), виходячи з який здійснюється раціоналізація побудови й організації гнучкого (адаптивного); функціонування і розвитку ПС.
Наприклад, цільова організація виробничих процесів припускає зменшення невпорядкованості, розмаїтості і невизначеності в русі предметів праці як у просторі, так і в часі. Так, односпрямоване рух предметів праці у виробництві забезпечує: а) багаторазове зменшення складності ПС і трудомісткості керування виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових і внутріцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між ділянками; б) створення бази для узгодження термінів виконання робіт з безупинним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок; в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожнім робочому місці і т.д.
Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети підприємства, тобто на підставі річної виробничої програми підприємства,, і чи формує уточнює виробничу, чи об'єктну, структуру підприємства (ПС). Функціональний склад задач, під- лежачих реалізації в процесі функціонування підприємства, і спроектована виробнича структура підприємства разом визначають організаційну структуру керування підприємством, чи його суб'єктну структуру. У свою чергу, об'єктна і суб'єктна структури підприємства утворять елементну структуру підприємства.
Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох факторів, основними з який є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і керування виробництвом. Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового чи виробу для реконструкції (створення) окремого виробництва, зв'язаного з нововведеннями в техніці, технології, чи те й інше разом. Друга визначає значимість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.
Реалізація базових принципів організації виробництва приводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних впливах зовнішнього середовища; тоді як реалізація базових і протилежних базовим принципів підвищує ще і внутрішню гнучкість виробництва, тобто здатність оперативно, з мінімальним» витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання. У підсумку формується динамічна організаційна структура підприємства (ПС). Це як би структура деякої взаємозалежної сукупності методів організації і керування процесами виробництва в просторі і в часі, що відповідає досягнутому рівню знань і забезпечує динамічну взаємодію між компонентами системи відповідно до їхнього функціонального призначення. Наявність організаційної структури, що поєднує елементи підприємства і їхніх функцій у єдине цілісне утворення і визначальної правила і спрямованість динамічної взаємодії елементів, — необхідна умова існування системи.
Четвертий рівень цілей — забезпечення функціонування системи, збереження її гнучкості й адаптивності в заданих параметрах (див. мал. 5.1). Тут остаточно уточнюється функціональний склад задач, розв'язуваних у системі. В останні роки в промислових організаціях склалася негативна практика, коли згорнуті чи реалізуються лише частково такі основні функції керування, як прогнозування, нормування і планування. Особливо викликають побоювання погана організація нормування і недолік фахівців з організації і нормування праці. Варто пам'ятати, що якщо не реалізується в повному обсязі хоча б одна з основних функцій керування, то система організації і керування матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у тому випадку, коли мети більш високих рівнів досягнуті і можна було б пожинати плоди підвищення ефективності виробництва:
Вимоги до організації і керування матеріальними потоками
Сучасна раціональна організація і керування матеріальними потоками припускають обов'язкове використання основних логистических принципів: односпрямованості, гнучкості, синхронізації, оптимізації, інтеграції потоків процесів. Організації й оперативному керуванню матеріальними потоками належить ведуча роль в оперативному керуванні підприємством, у своєчасному постачанні продукції й особливо в забезпеченні підвищення ефективності виробництва, тому що в їхніх рамках зважуються всі питання, зв'язані з використанням виробничих ресурсів у часі і просторі. Сучасна організація й оперативне керування виробництвом (матеріальними потоками) повинні відповідати ряду вимог.
1. Забезпечення ритмічної, погодженої роботи всіх ланок виробництва за графіком і рівномірним випуском продукції.
Часто ритмічну роботу ототожнюють з рівномірним випуском продукції, однак це неправомірно. Ритмічна робота — це насамперед гармонізація всіх процесів виробництва (основних, допоміжних, обслуговуючих і управлінських) і ефективне використання розташовуваних ресурсів, тобто робота відповідно до принципів і методів логістики.
Під ритмічною роботою варто розуміти оптимальну (цілеспрямовану, митецьку відповідно до закономірностей руху виробничого процесу) організацію в часі і просторі одиничних, часткових і часток процесів у єдиний безупинний виробничий процес, що забезпечує своєчасний випуск кожного конкретного виду продукції у встановленому обсязі з мінімальними витратами виробничих ресурсів.
В даний час дуже складно реалізувати вимога ритмічної, погодженої роботи усіх виробничих підрозділів підприємства через, статичного сприйняття виробничого процесу і статичних методів ведення календарно-планових розрахунків ходу виробництва.
2. Забезпечення максимальної безперервності процесів виробництва. Безперервність виробничого процесу має дві суперечливі сторони: безперервність руху предметів праці і безперервність завантаження робочих місць. Проблема полягає в тім, якої безперервності виробничого процесу віддати перевагу в тих чи інших умовах. Дослідженнями встановлено, що в процесі виробництва тривалість усіх взаємозалежних операцій вирівнюється до деякої календарної межі. Причому мінімальна календарна межа вирівнювання близька по величині до максимальної тривалості операції в розглянутій сукупності взаємозалежних операцій. Вирівнювання тривалості операцій може відбуватися або за рахунок простоїв робочих місць, або за рахунок простежування предметів праці, або за, рахунок того й іншого одночасно.
Варто мати на увазі, що 1 година простою робочого місця (робітника й устаткування) в умовах непотокового виробництва завдає шкоди, у багато разів більші, ніж збитки виробництва від 1 години пролеживания предметів праці одного найменування. Тому загальний критерій оптимізації — мінімум витрат виробничих ресурсів — в умовах непотокового виробництва може бути забезпечений за рахунок організації безупинного завантаження робочих місць, тоді як у потоковому виробництві — вибором варіанта з мінімальним часом межоперационного пролеживания деталей.
3. Забезпечення максимальної надійності планових розрахунків і мінімальної трудомісткості планових робіт. В даний час на машинобудівних підприємствах, як правило, використовуються статичні методи планування і керування виробництвом, що породжують ряд трудноразрешимых проблем, якось:
• дефіцит виробничих потужностей. Виробництво відстає від графіка через брак робочої сили й устаткування. Це приводить до додаткових понаднормових робіт, порушенням термінів постачань готової продукції, скаргам споживачів, необхідності вести облік незадоволених заявок і інших аналогічних труднощів;
• субоптимальность календарних планів виробництва. Через відсутність чітких пріоритетів замовлень, неефективності діючих правил формування графіків, а також постійних змін поточного стану робіт у цеху багато робіт призначаються до виконання неправильно. У результаті має місце переривання виробничих циклів для виконання таких робіт, що зненацька стали пріоритетними, зростає число переналагоджень устаткування, а виконання робіт із графіка раптово гальмується;
• велика тривалість виробничих циклів. Намагаючись компенсувати труднощі, зв'язані з першими двома проблемами, що планує персонал практикує виділення додаткового часу на виконання замовлень, що відстають від графіка. З цієї причини виробництво в цеху перевантажується, збиваються пріоритети замовлень, що в підсумку приводить до надмірного збільшення тривалості виробничих циклів;
• неефективне керування запасами. У той час коли сумарні запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції надмірно великі, по деяким необхідним у виробництві позиціям має місце дефіцит. Високий рівень сумарних запасів обертається великими витратами по їхньому змісті, а недостача сировини приводить до відставання від графіків виробництва;
• низький КПД устаткування. Ця проблема почасти є наслідком неефективного календарного планування (зайво часті переходи з випуску одного виду продукції на іншій, переривання робіт), а також інших факторів, що не можуть контролюватися повною мірою (наприклад, поява вузьких місць у виробництві, поломки устаткування, зниження попиту на продукцію, що випускається,);
• відхилення від технології виробництва. Це, наприклад, заміна постійних технологічних маршрутів на послідовності операцій, що підбираються спеціально, в обхід вузьких місць. У результаті росте обсяг налагоджувальних робіт, на верстати встановлюється невідповідне оснащення, зменшується ефективність
процесу обробки.
З цими проблемами зіштовхуються не тільки в Росії, але, наприклад, і в США. Значною мірою вони породжені помилковим представленням про хід виробництва як про статичний процес і свідчать про недостатню надійність планових розрахунків. Представлення про хід виробництва як про статичний процес базується на припущеннях, що:
• тривалість виробничого циклу виготовлення деталі є величиною кінцевої, остаточної, а насправді вона є величиною вероятностной — помилка у визначенні термінів складає 40%;
• тривалість виробничого циклу виготовлення ведучої деталі комплекту визначає тривалість виробничого циклу виготовлення всього комплекту. Тоді як тривалість виробничого циклу виготовлення комплекту деталей як мінімум у 1,5 рази більше тривалості виробничого циклу виготовлення ведучої деталі комплекту, і помилка зростає ще в 1,5 рази. Якщо перші два припущення приводять тільки до порушень планових термінів, то наступні викликають розбалансування планів, штурмівщину і дефіцит деталей на зборці;
• трудомісткість виготовлення виробу розподіляється рівномірно в межах кожної стадії тривалості виробничого циклу. Насправді щільність (інтенсивність) робіт протягом циклу кожної стадії виробництва міняється в значних межах;
• усередині кожної стадії виробництва структура трудомісткості робіт виготовлення виробу в часі не міняється. Насправді вона міняється дуже сильно. Так, стартові операції відсутні наприкінці кожної стадії виготовлення виробу, а фінішні — на початку.
В остаточному підсумку недосконалість календарно-планових розрахунків ходу виробництва на підприємстві приводить до відомих пороків: постійно виникаючому дефіциту деталей, непередбаченій появі вузьких місць, розподілу робіт замість їхнього планування, штурмівщині і неритмічності в роботі, значним утратам робочого часу.
4. Забезпечення достатньої гнучкості і маневреності в реалізації мети при виникненні різних відхилень від плану. Аналіз умов виконання перших трьох вимог, пропонованих до організації і керування матеріальними потоками, показав, що використовувані методи недосконалі. Щоб в умовах недосконалого планування на рівні цехів і виробничих ділянок забезпечити виконання виробничих планів підприємства, усім лінійним керівникам і диспетчерському персоналу цехів і заводоуправління приходиться багато займатися регулюванням ходу виробництва і перерозподілом робіт з різних пріоритетів з метою зменшення утрат виробництва і робітника часу. Це єдина вимога до організації і керування матеріальними потоками, що реалізується «за будь-яку ціну» і за рахунок якого виконуються виробничі плани і програми.
5. Забезпечення безперервності планового керівництва. Кожен виробничий підрозділ одержує план (завдання по обсязі, номенклатурі і термінам виконання замовлень), забезпечується відповідними ресурсами і націлюється на досягнення запланованих кінцевих результатів роботи. Але недосконалість календарно-планових розрахунків навіть в умовах інтенсивного використання обчислювальної техніки не дозволяє плановику і майстру надійно планувати роботу ділянки, визначати послідовність і терміни виконання конкретних робіт (операцій) на кожнім робочому місці хоча б на кілька днів уперед, тобто безперервність планування як би не доходить до робочих місць. Тому плановик і майстер ділянки, як правило, розподіляють роботу, формують завантаження кожному робітнику на зміну, виходячи із сиюминутных пріоритетів.
Для підвищення рівня безперервності планового керівництва необхідно навчитися не тільки розробляти місячні плани-графіки ходу виробництва на кожній виробничій ділянці, по і вміти утримувати виробничий процес у рамках складеного плану-графіка при впливі на нього різних збурювань. Це дозволить належним образом організувати своєчасну оперативну підготовку виробництва і попереджувальне технічне обслуговування під конкретні виробничі завдання.
6. Забезпечення відповідності системи оперативного керування виробництвом (ОУП) типу і характеру конкретного виробництва. Розроблено типові системи ОУП. Кожна відповідає типу і характеру виробництва, але складність їхнього використання полягає в тому, що на підприємстві, як правило, функціонують виробництва різних типів. Навіть в окремих цехах можна виділити продукцію масового, одиничного і серійного характеру. З іншого боку, одночасне використання на одному підприємстві декількох типових систем ОУП неможливо через їхню несумісність хоча б, наприклад, по планово-облікових одиницях і методам узгодження роботи цехів. Задачу створення єдиної системи оперативного керування підприємством з різними типами виробництва можна вирішити, якщо за основу взяти не тип виробництва, а форму організації виробництва, наприклад маршрутну чи потокову.
В умовах ринку прискорення росту ефективності виробництва обов'язково вимагає підвищення наукового рівня керування, автоматизації його функцій, застосування сучасного математичного апарата, засобів обчислювальної й організаційної техніки, створення інтегрованих систем керування підприємствами (ИСУП). Організація і керування матеріальними потоками повинні удосконалюватися в рамках підсистеми оперативного керування основним виробництвом (ОУОП).
ТЕМА 6. ЛОГІСТИКА ЗАКУПОК ТА РОЗМІЩЕННЯ ЗАМОВЛЕНЬ
У країнах з ринковою економікою основною метою закупівельної логістики є задоволення потреб виробництва в матеріалах з максимально можливою економічною ефективністю. Однак її досягнення залежить від рішення цілого ряду задач. В узагальненому виді ці задачі можна згрупувати в такий спосіб.
1. Витримування обґрунтованих термінів закупівлі сировини і комплектуючих виробів (матеріали, закуплені раніше наміченого терміну, лягають додатковим навантаженням, на оборотні фонди підприємств, а запізнення в закупівлях може зірвати виробничу чи програму привести до її зміни).
2. Забезпечення точної відповідності між кількістю постачань і потребами в них ( чинадлишок недостатня кількість товарно-матеріальних ресурсів, що поставляються, також негативно впливає на баланс оборотних фондів і стійкість випуску продукції і, крім того, може викликати додаткові витрати при відновленні балансового оптимуму).
3. Дотримання вимог виробництва по якості сировини і комплектуючих виробів.
Основу економічної ефективності закупівельної логістики складають пошук і закупівля необхідних матеріалів задовільної якості за мінімальними цінами. У вивченні ринку, що проводиться відповідними відділами фірм, питання цін — головний, але істотну роль також грає аналіз інших факторів, у тому числі можливих логистических витрат і термінів постачань. Для оптового покупця таке положення справ жадає точного розрахунку витрат. Хоча ступінь впливу постачальницьких витрат на рівень загальних виробничих витрат у трудомістких і капіталомістких галузях не настільки велика в порівнянні з іншими галузями економіки (особливо материалоемкими), розрахунок витрат на придбання сировини і матеріалів багато в чому визначає подальшу стратегію виробництва і збуту кінцевої продукції.
У західній практиці закупівельної діяльності вироблений ряд «загальних правил» чи рекомендацій, що не тільки істотно полегшують відносини з постачальниками і банківською сферою, але й усталюють положення компанії, створюють умови для виживання в конкурентній боротьбі. Цей своєрідний кодекс характеризує етичні норми партнерства. Він може бути коротко сформульований у такий спосіб: в основі успішної підготовки і виробництва продукції (за інших рівних умов) лежать гарні відносини між підприємцем, з одного боку, . і кредиторами і постачальниками, з іншої. Особлива увага варто приділяти відносинам із кредиторами, оскільки їхня довіра і готовність допомогти особливо важливі;
У відносинах з постачальниками рекомендується триматися декількох основних принципів:
• звертатися з постачальниками так само, як із клієнтами фірми;
• не забувати демонструвати на ділі спільність інтересів;
• знайомити постачальника зі своїми задачами і бути в курсі його ділових операцій;
• виявляти готовність допомогти у випадку виникнення проблем у постачальника;
• дотримувати прийняті на себе зобов'язання;
• враховувати в діловій практиці інтереси постачальника;
• підтримувати по можливості стабільні контакти в діловій сфері.
На оптимізацію ланки логистической ланцюга «закупівля» впливають не тільки зовнішні фактори, перераховані вище, але і внутрішні пріоритети, зв'язані з різним розумінням оптимальної діяльності і цілями інших ланок, що викликає необхідність;
пошуку економічних компромісів між різними структурними підрозділами фірм.
Розвиток нових областей економіки і розширення пропозиції товарів на ринках промислово розвитих країн Заходу ускладнює функції сфери закупівель сировини і матеріалів: Успішне здійснення закупівель припускає наявність великої інформації про ринки, де вони здійснюються. Що ж стосується задач дослідження ринку закупівель, то вони полягають у регулярному зборі й оцінці докладної інформації з метою визначення місткості ринку і створення передумов для оптимізації закупівель.) Вихідним пунктом дослідження ринку повинна бути точно сформульована постановка проблеми. Поштовхом до проведення дослідження можуть стати розуміння щодо розмірів витрат, змін у власній програмі збуту, використання результатів технічного прогресу, підвищення частки фірми на ринку, конкуренції, ненадійності постачальників, неясності розмірів пропозиції в майбутньому і багато чого іншого. Найпростіший алгоритм рішення задачі дослідження ринку може бути представлений у виді структури його інформаційного забезпечення (мал. 4.1), переліку типів ринку і постановки питань щодо його структури і динаміки.
Ціль проведення досліджень ринку закупівель сировини і матеріалів визначає одночасно і тип ринків, що повинні бути досліджені. Виділяють наступні їхні типи:
• безпосередні ринки ( щозабезпечують у даний час потреби сировина і матеріалах);
• опосередковані ринки (ринки, використовувані постачальниками);
• ринки замінників ( чицілком частково замінних продуктів);
• нові ринки.
Отримана інформація повинна відбивати такі ринкові категорії, як пропозиція, попит і ринковий баланс. На базі цієї інформації, як правило, дається відповідь на наступні питання:
• яка структура досліджуваного чи ринку яка форма ринку
має місце?
• як організований досліджуваний чи ринок як протікає балансування попиту та пропозиції?
• яким образом будуть розвиватися структура й організація
ринку?
Для того щоб можна було глибше усвідомити зміст перерахованих питань і одержати на них достовірні відповіді, інформація часто подається в трьох аспектах:
• сучасний аналіз ринку («моментальний знімок»);
• динаміка зміни кон'юнктури ринку;
• прогнози зміни ринку.
При проведенні аналізу важливим інструментом дослідження ринку закупівель товарів виробничого призначення є запити потенційних споживачів. Використовуючи запити, ринок можна зорієнтувати на потенційний попит. Дослідження ринку закупівель сировини і матеріалів можуть розглядатися усередині підприємства і як засіб рішення проблем, що виникають у наукових дослідженнях і конструкторських розробках, що зв'язані з характеристиками нової сировини і комплектуючих. Крім того, необхідно мати у виді, що важлива інформація про зміни і тенденції розвитку ринку закупівель сировини і матеріалів може бути отримана на основі внутрішньозаводської чи внутріфірмової звітності.
Вивчення ринку з метою закупівель сировини і комплектуючих виробів, як правило, проводиться паралельно з розробкою нової продукції. Наприклад, у машинобудуванні воно починається і здійснюється на стадії конструювання виробів. Задача органів постачання — забезпечити конструкторів необхідними каталогами, описами, проспектами по профілі проведеної роботи з метою їх повної й об'єктивної орієнтації у відповідних питаннях. Однак каталоги й описи звичайно не містять інформації про ціни, без чого важко домогтися економічно вигідних рішень за матеріалами і конструкцією майбутніх виробів. Тому прямою задачею органів постачання є збір інформації про ціни, можливі терміни постачань, транспортних витратах і пошук їхнього оптимального сполучення.
Кількість матеріалів, дата початку постачань і тривалість періоду їхнього надходження залежать від виробничих програм компанії, що у свою чергу визначаються результатами вивчення ринків збуту. Загальною проблемою для більшості компаній є наступна дилема. Як здійснити виробничу програму: шляхом міцного, але не завжди економічно ефективного забезпечення матеріалами або затримуючи випуск продукції в зв'язку з витратами додаткового часу на закупівлю економічно вигідних матеріалів?
Вивчивши ринок і зупинившись на яких-небудь конкретних постачальниках, відділ закупівель зобов'язаний визначити потреби чи підприємства фірми в конкретних постачаннях. Визначення потреб ґрунтується на стратегії керування запасами, чому в підручнику присвячений спеціальний розділ. У дійсній главі позначимо лише основні принципи визначення потреб. Насамперед визначення потреб означає виявлення товарів і послуг по їхній якості, кількості в основному двома методами:
шляхом визначення потреб на основі замовлень і планомірного визначення потреб на основі витрат. Визначення потреб на основі замовлень, наприклад у машинобудуванні, відбувається шляхом розкладання специфікацій на окремі комплектуючі з обліком уже наявних складських запасів. Первинними потребами тут є потреби в готових виробах, вторинними — у вузлах, з яких комплектуються вироби, третинними — у деталях, з яких складаються вузли. Терміни задоволення наступних потреб визначаються на основі термінів закупівлі попередніх.
Якщо потреби на основі замовлень не можуть бути визначені чи застосування цього методу недоцільно, то використовують метод визначення потреби на основі чи витрат минулого досвіду. Прогнозована потреба в цьому випадку визначається за допомогою найпростіших розрахункових методів. На додаток до них на практиці часто користаються інтуїтивними методами прогнозу — насамперед у тих випадках, коли витрати не піддані сезонним коливанням і не випробують впливу яких-небудь зовнішніх факторів.
У західних країнах продукція виробничого призначення, що здобувається фірмами, класифікується по видах заготовленого товару і способам їхньої закупівлі. З усього різноманіття традиційно виділяються наступні види товарів: сировина й основні матеріали, паливо, що комплектують і устаткування. Такий розподіл улаштовується приблизно однотипною питомою вартістю, а також умовами збереження і застосування окремих видів цих товарів.
Способи постачання закуповуваних матеріалів дуже різноманітні.
Товари, потреба в який виникає непредвиденно і не потребуючого тривалого збереження, закуповуються, як правило, у терміни, близькі до їхнього споживання. Матеріали разового і постійного споживання, необхідні до визначеного моменту, закуповуються на умовах договірного постачання, що обмовляють її точний час. При такому способі постачання обсяг запасів матеріалів на фірмі зменшується, а зв'язані з ним витрати скорочуються. Різкому зниженню виробничих запасів сприяють регулярні постачання таких партій матеріалів, що доставляються споживачу через визначені інтервали часу відповідно до графіка потреби в них виробництва на той чи інший період. З метою спрощення процедури оформлення замовлень і зниження накладних витрат застосовуються групові постачання декількох видів родинних товарів, що здобуваються і дрібними партіями. У цієї ж цілях фірми стали використовувати автоматизовану систему комп'ютерного зв'язку. Фірми здійснюють також кон'юнктурні і спекулятивні закупівлі товарів.