В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Философские аспекты образования и научно-технического творчества в контексте особенностей развития экономики Украины
В начале XXI столетия человечество устремилось к новому сложному этапу исторического развития – в эпоху постиндустриального общества, экологических кризисов, глобализации. Цена ошибки при разработке стратегий общественного развития стала чрезвычайно высокой. На протяжении эволюционного развития в истории неоднократно имели место застойные периоды, институциональные пустоты, ямы, петли, обвалы как в локальном, так и в региональном масштабе.
Исходя из анализа тенденций, существующих и будущих проблем развития науки в Украине, её инновационной роли в экономике, стратегическую цель развития образования в долгосрочной перспективе можно сформулировать как обеспечение через науку и образование экономическое и социальное развитие, рост ВВП на душу населения до уровня развитых стран , конкурентоспособность отраслей и страны в целом на основе новых знаний. Реализация такой стратегии имеет целый ряд рисков, например, несовпадение темпов образовательных, экономических и социальных изменений в результате ограниченности финансирования. ВВП на душу населения, например, в России в 2,3 раза, в странах ЕС – в 6,5 раз, развитых странах в 7,5 раз больше, чем в Украине. Развитие общества на основе новых знаний столкнулось с ограниченными возможностями разных слоёв населения к информационно-коммуникационным технологиям и научной информации.
Ограниченное финансирование науки и образования привело к моральному старению производственного аппарата ВУЗов, что стало тормозом для освоения современных инновационных технологий. С другой стороны, глобализация экономики, формирование информационного общества, приобщение Украины к Болонскому процессу определяют необходимость перехода к индивидуально ориентированным технологиям обучения, индивидуализации учебного процесса, реализации принципа “образование в течение всей жизни”, повышения конкурентоспособности национального образования на рынке научно-технологических услуг.
Основные задачи высшего образования применительно к техническим ВУЗам рассматривались на заседании Ассоциации ректоров ВНЗ Украины и коллегии Министерства образования 1 марта 2007 года, где было отмечено, что Украина исчерпала возможности дальнейшего сырьевоперерабатывающего и низкотехнологического развития и без быстрой переориентации на высокотехнологичный характер производства страну вытеснят с внешних и внутренних рынков агрессивные конкуренты. В свете этих задач назрела необходимость признать два направления в развитии высшего образования: массового высшего образования, которое даёт базовые знания большинству населения Украины , но не привлекает к учебному процессу развитую высокотехнологичную науку и передовое высшее образование, которое готовит высококачественный, конкурентоспособный людской капитал на основе использования в обучении научных достижений и инноваций.
Стабилизация и экономический рост, которые отмечаются на протяжении последних лет в нашей экономике, сопровождаются образованием цивилизованных рыночных институтов. Необходимо отметить, что перспективы роста тем благоприятнее, чем больше у страны не использованных возможностей. Высокие показатели роста чаще всего говорят о упущенных в прошлом возможностях.
В свете рассмотренных проблем становится актуальной необходимость философского осмысления взаимодействия между научно-техническим и социальным прогрессом. Тенденция создания технических средств и систем, которые расточительны в использовании человеческих и природных ресурсов, опасны для окружающей среды и не защищены от аварий с тяжёлыми последствиями в связи с недостаточной подготовленностью человека и общества к деятельности в мире, всё более “насыщаемом” достижениями НТП, может быть остановлена совершенствованием организации научно-технического творчества как составной части образовательного процесса.
Ситкарев Г.Т. (г. Киев)
РАЗВИТИЕ В СОЦИОЛОГИИ ПРОБЛЕМЫ СОЦИАЛЬНЫХ РАЗЛИЧИЙ НАЦИЙ
Анализ современных социологических исследований по изучению наций позволяет отметить два негативных направления в этих работах: стремление западных учёных узаконить исторически сложившееся разделение наций на развитых и отсталых и стремление марксистов уклоняться от изучения социальных особенностей развития наций, особенно евреев, так как это якобы мешает классовой борьбе и классовой солидарности трудящихся и способствует разжиганию национальных конфликтов. Этим была нарушена диалектика познания истории людей (от частности к целому и от целого к общему): от постижения единичного (от изучения типов людей) к постижению особенного (к изучению наций и народов) и от последнего к постижению всеобщего (к изучению человечества как развивающейся космической цивилизации, и, значит, законов его развития на основе осознания людьми обращений развитых и высших космических разумов).
Выполнив исследования известных работ, опираясь на диалектико- материалистический метод, автор разработал обобщённую психологическую и социальную типологии людей. Это позволило автору сделать следующий шаг – разработать основы социальной типологии наций. По социальному положению работников в сферах производственной и общественной деятельности их следует разделить на восемь общих типов (как социальных общностей), т.е. на восемь следующих сословий: 1) прямые производители материальных благ и ценностей; 2) косвенные производители материальных благ и ценностей; 3) прямые производители духовных благ и ценностей; 4) косвенные производители духовных благ и ценностей; 5) прямые посредники между производителями и потребителями; 6) косвенные посредники между производителями и потребителями; 7) прямые управленцы над производителями и посредниками; 8) косвенные управленцы над производителями и посредниками.
Как для трудящихся первым признаком их социальной типизации является их сословное положение в обществе (среди указанных восьми), так и для наций первым глобальным признаком их социального отличия между собой являются их различия по степени реализации этих сословий.
Вышеуказанные сословия выражают собой социальную структуру народа (нации). История свидетельствует, что прямые посредники могли получать самые высокие и устойчивые доходы. Это повлияло на социальную структуру многих наций и вместо “нормальной” структуры породило среди них ещё следующие две как деформированные структуры: 1) сформировались нации, большая или наиболее значительная часть людей из которых стала одновременно заниматься посредническими функциями (например, азербайджанцы, чеченцы, поляки и т.д.); 2) сформировались нации, большая часть людей из которых стала заниматься только посредническими функциями (например, финикийцы, евреи-иудеи, цыгане и т.д.). При второй и особенно третьей социальной структуре указанная часть таких наций вела себя зачастую паразитически по отношению к другим нациям, т.е. жила за счёт ростовщичества, спекуляции на товарах и на нуждах людей. Вот почему не каждый труд облагораживает человека (и, соответственно, нацию!) и почему при третьей структуре сформировалась у таких наций стремление к наживе, безнравственная или ложная взаимозащита, взаимовосхваление, круговая порука и нагловатый юмор.
Вторым глобальным признаком социального отличия наций является сложившаяся в их менталитете изначально социально-духовная направленность в материальном обеспечении своей жизни. По этому признаку автором выделены тоже три основных типа: 1) нации, изначально сформировавшиеся с главным в менталитете, что господствуют в жизни нравственная справедливость и традиции, выражающие и защищающие эту справедливость в отношениях людей; 2) нации, сформировавшиеся изначально с главным в менталитете, что господствуют в жизни сила как властная жестокость и основа для принятия решений и традиции, выражающие и защищающие властвующую силу; 3) нации, изначально сформировавшиеся с главным в менталитете, что господствуют в жизни материальное богатство и традиции, выражающие и защищающие власть этого богатства. Первый тип был характерен, например, для славян, в том числе для народа Древней Руси. Второй тип был характерен для наций, сохранивших духовно-отсталые традиции, в том числе варварские традиции как “кровной мести” (для дискредитации ими вплоть до уничтожения ведущих членов другого клана или нации), так и воспитания людей-смертников – например, у японцев (“камикадзе”) и у мусульман (взрывающих себя). Третий тип был характерен прежде всего для евреев и западноевропейских наций.
Третьим глобальным признаком отличия наций является их различия по общему уровню развития. Оценки по достигнутому уровню развития народов достаточно полно даёт ООН, исходя из которых выделяются три типа наций: развитые (“золотой” миллиард человечества), развивающиеся и отсталые страны (т.е. третьего мира).
Четвёртым глобальным признаком отличия наций являются их различия по историческому значению, т.е. по вкладу в развитие человечества. По этому признаку выделяются следующие нации: великие, государственно-стабильные, государственно-оформившиеся, автономно-коренные, автономно-пришлые, перемещающиеся, исчезающие, исчезнувшие, исторически отсталые.
Только власть патриотов обеспечит стремительный подъём экономики и уровня жизни многонационального народа Украины путём создания социально-справедливого общества. Новым Богданом Хмельницким на Украине станет тот, кто сумеет объединить прогрессивные силы.
Тихонюк О.В. (м. Київ)
“Тіньове” авторство як результат недосконалості українського законодавства
1. Інтелектуальна власність – це результат будь-якої творчості людей. Творчість, у свою чергу, – це: 1) усвідомлена діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю; 2) складний процес, що зумовлюється індивідуальними здібностями творця; умовами, за що він творить; мету, яку він перед собою поставив, та чинниками, які важко передбачити; 3) не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність.
2. Автор – особа, зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва (але за дивним українським законодавством не визнається власником свого творіння, завдяки існуванню так званого “тіньового” авторства).
3. “Тіньове” авторство здійснюється за рахунок замовника; має прихований характер (лише для вузького кола осіб – тих, хто є організатором і безпосереднім виконавцем,- ім”я замовника або особи, для якої ця робота виконується, відомо).
4. Види “тіньового” авторства:
а) компіляція – “грабувати” – несамостійна робота, заснована на використанні чужих здобутків або запозичення відповідних даних із чужих досліджень (має місце смислова тотожність наведених положень, розроблених іншими авторами);
б) плагіат – “викрадення” – присвоєння чужого авторства, видача чужого твору за власний без посилання на автора;
в) фальсифікація – “підробляти” – навмисне, свідоме перекручування, підміна чого-небудь справжнього або зміна з корисливою метою якості предметів збуту у бік їхнього погіршення при збереженні зовнішнього вигляду (вдала підробка або вдало підроблена річ);
г) агравація – “робити важче, обтяжувати, перебільшувати” – необгрунтоване перебільшення того, про що йдеться в науковому дослідженні (перебільшення авторського внеску у науку); при цьому використовуються такі схвальні відгуки щодо даної роботи, як: “обгрунтоване нове положення...”, “запропонований авторський підхід...”, “сформульовано перспективний теоретичний напрям...”, “по-новому обгрунтоване положення...”, “наведені безперечні аргументи...”, “по-новому проаналізований...”, “внесений авторський внесок в...”, “виявлена закономірність...”, “запропонований авторський підхід до оцінки...”, “вперше лбгрунтовано...”, “вперше в науці...”, “вперше в Україні...”).
5. Різновиди плагіату:
а) інтелектуальний плагіат – найбільш витончена форма присвоєння плагіатором чужих наукових ідей (плагіатор викрадає у автора наукову ідею, при цьому непросто довести її походження і авторство);
б) механічний плагіат – автентичне відтворення плагіатором без будь-яких змін тексту чужої роботи з метою його присвоєння й подання іншим як результат свого власного наукового дослідження (у сформованій плагіатором роботі відтворюється не тільки авторський текст, властивий йому літературний стиль, а також і авторські помилки);
в) плагіат у формі примусу до співавторства – спонукання автора поділитися результатами своєї творчої праці (при цьому, як правило, отримані у ході наукового дослідження результати не відповідають професійній компетенції того, кому вони приписуються).
Література: 1. Словарь иностранных слов. – М.: Издательство «Советская энциклопедия», 1964
2. Словарь иностранных слов. – М.: Издательство «Русский язык», 1988
3. Юридичний вісник України, № 13, 2005
Федоренко І.П. (м.Київ)
ЕКОНОМІКА ЗНАНЬ ЯК “ЛОКОМОТИВ” ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ
Економічний розвиток провідних країн світу базується на виробництві конкурентоспроможної продукції. Для досягнення Україною такого рівня розвитку необхідно удосконалити економічні, технічні та інші показники виробленої продукції шляхом переходу до інноваційної моделі розвитку. Опанування інновації надає перевагу підприємству-новатору, а також країні в цілому, дає відчуття могутності та впевненості в майбутньому.
Пріоритетність даного курсу розвитку є свідченням того, що понад 70% приросту валового внутрішнього продукту провідних країн світу забезпечується за рахунок інноваційного розвитку – економіки знань.
В умовах економіки знань виграє той, хто вміло їх використовує і перетворює у доходи.
Намагання України досягти відповідності економічним вимогам в порівнянні з провідними країнами світу вимагає виважених, спланованих дій та гармонії у співпраці науки, освіти і виробництва. Тому зараз назріла гостра потреба у виважених шляхах інноваційної моделі розвитку на базі оцінки відомих підходів, та розробці нових, призначених для прориву інноваційної діяльності держави виходячи з існуючих внутрішніх та зовнішніх умов.
За оцінками експертів Всесвітнього економічного форуму(ВЕФ), економічне зростання в інноваційно-активних країнах залежить на 50% від технологій, на 25% від ефективності функціонування суспільних інститутів і на 25% від якості макроекономічного середовища. Детальніше проаналізуємо позитивний досвід провідних країн світу, які в недалекому минулому пережили глибоку структурну кризу і були аутсайдерами за рівнем розробок та провадження новітніх технологій. Правилом розвитку науки можна вважати зобов’язання державою витрачати не менше 1% від ВВП на наукові дослідження, за інших умов наука не в змозі розвиватися.
Досвід успішних країн щодо заходів впровадження інноваційної політики дозволяє вивчити різноманітність підходів до визначення стратегічних напрямів розвитку економіки з урахуванням національних особливостей.
Ховрич С.М. (м. Київ)
Гуманітарний аспект підготовки інженерних кадрів
Звичайно, технічна освіта за своєю ціллю суттєво відрізняється від гуманітарної; тут (інженерна освіта) домінує прагматизм, технічність. Позаяк студенти й випускники вищих технічних навчальних закладів (ВТНЗ) такі ж громадяни, як і гуманітарії, і в них є своя громадянська позиція. Формування ж останньої забезпечує саме гуманітарний цикл предметів, насамперед історія. Як відомо, історія науки і техніки допомагає майбутньому фахівцю краще усвідомити і зрозуміти свої роль і місце серед інженерної еліти, а історія України, окрім всього іншого, – виробити чітку громадянську позицію, позбутися проорієнтації на інші держави, нарешті почати думати по-українськи.
Імідж будь-якої держави створюється передусім всередині країни, а вже потім за кордоном; один із ефективних засобів його вироблення – вивчення історії України учнями, студентами, слухачами, курсантами усіх навчальних закладів. У перспективі, дотримуючись цих та інших умов, формула “громадяни поважають державу, остання – громадян” стане реальністю. Гадаємо, пропагування науково-технічних досягнень України, по-перше, приверне увагу до її потенціалу представників іноземних бізнескіл, державних структур, по-друге, зросте патріотизм серед громадян тощо. Наведені науковцем С. Асатуровим у статті “Любити і поважати свою історію” (Київська старовина, 2005 р.) статистичні дані навіть у пересічного громадянина викликають занепокоєння станом вітчизняної освіти. Виявляється, Великобританія витрачає на потреби власного іміджу близько 80 млн. фунтів стерлінгів, Австрія – 100 млн. дол. тощо. Висновок С. Асатурова звучить більш прагматично-оптимістично: “У нас можливості набагато скромніші. Але якщо нема грошей – є багато інших засобів пропагувати свою рідну країну, підвищувати її репутацію у світі”. Тож, знаючи дійсну картину здобуття учнями “азів” науки, не викликає сумніву у доцільності збереження курсу історії у вищій школі; наразі т. зв. залишковий принцип ставлення до нього є згубним для України.
Ось чому, враховуючи досвід минулого і реалії сьогодення, нам здається за доцільне поєднати в одній дисципліні “чисту” історію України й історію науки і техніки (з безумовним домінуванням останньої), сюди ж включити матеріали з становлення та розвитку інженерної освіти, а також наукових досягнень відомих персоналій. А професор НТУ “ХПІ” Л.М. Бєсов твердо заявив: “Саме життя диктує необхідність викладати історію України в технічному університеті, поєднавши її з історією науки і техніки на єдиній методологічній основі” (Дослідження з історії техніки, 2002. – Вип. 1).
Нагадаємо: демократичні процеси перших років незалежності України посприяли появі нових предметів; при цьому спостерігалося в цілому безпроблемне їхнє затвердження на засіданнях методичних рад. Спонтанне, хаотичне народження та існування спецкурсів найрізноманітнішого характеру тривало недовго, незабаром так само неорганізовано і припинилося. Державні інституції усіх рівнів, факультетські керівництва не лише не підтримали, більше того – виступили за активне скасування додаткових годин на гуманітарні предмети. Ми вимушені констатувати невтішний факт: ганебна практика триває і по сьогоднішній день. Дехто із сучасних українсько-болонських ідеологів дозволив собі, м’яко кажучи, деякі вольності у трактуванні демократичних ідей Болонської хартії. Безсумніву, активні кроки “помаранчевої” влади щодо прискорення інтеграційних процесів України до світової спільноти були виваженою і конче потрібною справою. Однак частина прибічників Болонської хартії в Україні практично проігнорувала основний її принцип, а саме: європейські стандарти плюс національні особливості. А гуманітарний аспект підготовки інженерних кадрів і є тією особливістю української системи вищої технічної освіти, здобутками якої ми можемо сміливо пишатися. У нашому розумінні, інженер не звичайнісінький «технар», він – високоосвічений інтелектуал, громадянин.
Шелехов К.В. (м. Київ)
БІЗНЕС-ІНКУБАТОР - ІНОВАЦІЙНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ
Сьогодні всі інновації в системі вищої освіти в цілому пов'язані з її змістовним і технологічним відновленням, а суттю професійно-орієнтованої системи підготовки магістрів (СПМ) є її випереджувальний характер: не тільки насичення студентів інформацією, але і розвиток навичок оперування, проектування і моделювання діяльності.
Завдання СПМ. Професійно-орієнтована СПМ повинна стати: а) центром проектування інноваційних професійних практик; б) фактором безперервного професійно-орієнтованого розвитку; в) засобом керування процесом розвитку особистості магістра.
Функції СПМ - компенсаторна, адаптивна, розвиваюча. Вимоги до організації СПМ: - орієнтація на особистий професійний розвиток; - мотивація інтересу до освоєння професійної культури; - облік особистих якостей учнів, їхнього соціального стану, умов життя; - участь студентів у прийнятті рішень на всіх етапах навчання; - врахування умови «студент - носій професійної культури».
Вимоги до змісту СПМ: 1.Заздалегідність підготовки. 2.Саморегулювання. 3.Рефлексивність. 4. Технологізація. 5. Керованість розвитку майбутніх магістрів.
Особливість іноваційності в СПМ полягає в тому, що сама система вищої освіти України переживає інноваційні зміни: 1. Упроваджуються нові державні стандарти вищої освіти. 2. Необхідні змістовно-процесуальні зміни в СПМ (розробка актуальної сучасної і збалансованої проблематики лекційно-практичного матеріалу, моделювання наукової діяльності, керування інноваційними процесами, розвиток професійної креативності студентів та лекторів, розвиток управлінської діяльності та необхідність в інноваційних технологіях підготовки майбутніх магістрів, використання орієнтованого на особистість підходу в навчанні на основі технологій типу «ТРИЗ» і ін.).
Інноваційними технологіями СПМ є, на мій погляд, наступні складові: 1. Проект-менеджмент. 2. Інтерактивне навчання. 3. Тренінгова практика. 4. Актуалізація розвитку професійної креативності. Автор пропонує реалізувати інновації в СПМ «випереджувального» типу на основі бізнесу-інкубатора. Розроблено структуру, визначені задачі і функції бізнес-інкубатора. Вони цілком відповідають сформульованим вище положенням та вимогам до СПМ і додатково передбачають працевлаштування випускника-магістра як менеджера відповідного проекту. Проект (наукомісткий бізнес-продукт) пропонується як замовникам – інвесторам, так і на відкритому ринку аналогічних проектів (будь-яким іншим зацікавленим фірмам та підприємствам).
Початок першого етапу роботи бізнесу-інкубатора по професійному напрямку «Економіка підприємства» заплановано з початку 2007/2008 навчального року на базі кафедри Економіки і підприємництва НТУУ “КПІ”.
- Творчість-культура-комунікація: концептуальні і практичні аспекти
Федорова І.І. (м. Київ)