В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Креативний потенціал соціальної солідарності (витоки, критерії)
Пошук аспектів цілісності, згуртованості, солідарності, об’єднавчих критеріїв існування і життєдіяльності суспільства є одним із домінуючих напрямків для соціальної науки в цілому. Особливо гостро питання соціальної солідарності, цілісності соціуму постає в умовах трансформаційних змін, корінної перебудови економічної, політичної, соціокультурної галузей життєдіяльності суспільства, ціннісно-мотиваційних, нормативно-орієнтуючих, інституційних засад, особистісних та групових, поведінкових та інших елементів суспільної життєдіяльності. Означені трансформаційні тенденції є характерними для сучасного етапу розвитку українського буття.
В умовах тотальної перебудови соціального цілого відбуваються всеохоплюючі зміни засад консолідації суспільства, формуються нові підстави і чинники соціальної солідарності, інтеграції суспільства. За таких обставин з’являються принципово нові суспільні зв’язки, норми поведінки і моралі, шляхи вирішення економічних, політичних, соціокультурних проблем, базовані на трансформаційних реаліях суспільної життєдіяльності. В суспільствах перехідного типу формуються і видозмінюються засади і виміри соціальної солідарності, оскільки невід’ємною умовою існування соціального організму є його цілісність.
Витоки наукових пошуків соціальної цілісності, гармонії, єдності суспільства занурюються в давнину. Зокрема, згадки про соціальну солідарність лунають ще за часів Античності. Так, наприклад, давньогрецький філософ Аристотель, розмірковуючи стосовно соціальної солідарності на міжособистісному рівні, відмічає дуалістичну природу дружніх стосунків, коли в одному випадку симпатія виникає між подібними, а в іншому ті, хто схожі не люблять один одного. Згодом, ідея дуалістичного розуміння соціальної солідарності знаходить продовження та втілення в науковому творчому доробку французького мислителя ХІХ ст. Еміля Дюркгейма.
Саме в теорії Е.Дюркгейма поняття „соціальної солідарності” набуває найбільшого розвитку. Автор трактує означену категорію як найвищий моральний принцип, найвищу цінність, яка постає універсальною, інтегруючою, визнається всіма членами суспільства. Е.Дюркгейм, аналізуючи трансформацію і розкладання традиційного європейського суспільства, відмічає нівелювання „механічної солідарності”, що характерна для суспільств традиційного типу і заміщення останньої „солідарністю органічною”, яка базується на суспільному розподілі праці і характерна для суспільств індустріального типу. Автор відмічає креативний характер явища „органічної солідарності”, що дає підстави для формування принципово нових, відносно до „традиційного суспільства”, форм поведінки і моралі, стилів життя і підходів до розв’язання проблем.
Отже, в творчості Е.Дюркгейма відбувається концептуалізація поняття „соціальної солідарності”, але науковий інтерес до даної проблеми зароджується раніше і історично пов’язується з революційними подіями у Франції часів Третьої Республіки. Саме вказані революційні виступи і суспільні перетворення з цим пов’язані дають об’єктивне підґрунтя для таких наукових підходів у розумінні поняття „соціальної солідарності”, як соціологічний підхід (О. Конта, Е. Дюркгейма, П. Сорокіна і ін.) та конфліктологічний підхід (К. Маркса, Л. Козера і ін.).
В ХХ столітті проблема „соціальної солідарності” розробляється в межах функціональної парадигми. До представників цієї парадигми належать американські науковці Т.Парсонс і Н.Луман. Також доцільно окреслити в лоні сучасного соціального знання розробку соціально-політичного напряму дослідження проблематики соціальної солідарності інсбруцьким вченим українського походження В.-Ю.Данилівим. Автор робить акцент на міждержавному характері креативності соціальної солідарності.
Явище соціальної солідарності виступає, як найвищий моральний принцип, є центральним і у певному сенсі атрибутивним принципом стосовно функціонування та розвитку суспільства. Підкреслюється креативний характер соціальної солідарності, що виявляється у спричиненні нових форм спілкування, стилів життя, методик роботи і розв’язання проблем тощо.
Климова А.В. (г. Днепродзержинск)
Творчество и репродуктивность в духовном производстве
Духовное производство – это производство и воспроизводство духовной жизни общества, связанное с развитием различных форм общественного сознания. Сознание здесь предстает не как индивидуально-психологический, а как общественно-исторический факт. В духовном производстве с необходимостью прослеживается практическая связь общественного сознания с общественным бытием, сознания людей с их деятельностью, в том числе и той, которая имеет своей целью производство самого сознания.
Область духовного производства всегда была так или иначе связана с жизнью общества, как с отдельными его сферами, так и в целом. Духовное производство имеет свои задачи: познавательные, эстетические, практически-прикладные и т.д. Оно свидетельствует об определенном уровне духовности, степени гуманности, человечности, творчества. Продуктом духовного производства является вся совокупность духовных идеальных образований: идеи, теории, убеждения, верования, нормы, ценности, идеалы, художественные образы и т.п. Его можно оценивать и анализировать с разных сторон – со стороны его новизны, связи с традицией, художественной, моральной, научной ценности и т.д. В нем формируется духовный мир общества и человека.
С разделением труда на умственный и физический связь между духовным и материальным производством установилась и обнаружила себя далеко не сразу. В какой-то мере материальное производство в древнем мире удовлетворялось через использование сложившихся ранее традиций, выглядящих как бы «естественными», то есть не связанными с чьим-либо творчеством, а как бы существовавшими от века. Но общество никогда не могло ограничиться лишь репродуктивными формами и процессами в культуре. Поэтому можно предположить, что предпосылкой для проявления творчества должно было быть постепенное освобождение от безусловной силы естественных традиций и развитие влияния на прогрессивные изменения в материальном производстве творчества отдельных людей, а позже – науки и техники, а также возникновения новых традиций и вытеснения ими старых традиций. Этот процесс начался и продолжался, приобретал новые качества по мере расширения образованности в обществе, дифференциации профессий, становления науки как особой сферы духовной деятельности и дифференциации внутри нее.
Неправомерно противопоставление духовного и материального производства, духовной и материальной деятельности, культуры, поскольку всякая материальная деятельность имеет духовные мотивы, а духовная деятельность невозможна без материальных средств, ее результаты материализуются в вещных объектах. Любой вид деятельности – и духовной, и материальной – в качестве органической составляющей имеет духовную. В духовном производстве осуществляется не только внешняя потребность и необходимость ее удовлетворения, но и внутренняя потребность творца выразить свои способности, умения.
Духовное производство осуществляется в определенной сложившейся социокультурной среде. Начинается оно с освоения имеющихся духовных ценностей (через наследование, развитие, отрицание). В процессе духовного производства создается и утверждается новая система ценностей, которая может включать в себя критически переработанные старые образцы. При этом синтезируется опыт не только современников, но и прошлых поколений. Требуются значительные усилия каждого поколения в отборе, сохранении, воспроизводстве и преемственности духовных ценностей, обновлении их и создании новых, соответствующих изменившимся условиям. Отрицательное влияние на духовное производство оказывают провалы в историческом отражении культурной традиции, когда выпадают либо значимые исторические периоды, либо культурные пласты. Поэтому культура оказывается зависимой от того, кто оказывается ее критиками и судьями. Хорошо, если это творческие люди. Но часто бывает, что ими оказываются просто некомпетентные чиновники. Так происходит и в наше время, например, при реформировании школы и высшей школы, когда программы по предметам рекомендуются «сверху» без предварительного широкого обсуждения и без предварительного апробирования.
Колотило М.О. (м.Київ)
Роль і значення музичної діяльності в процесі становлення творчої особистості
На сучасному етапі розвитку нашої країни в суспільстві зростає увага до людини як носія тієї сили, що здатна стати рушієм та суб’єктом історії. Процеси державного будівництва виявили дефіцит творчих, неординарних особистостей. Нагальна потреба у творчо-активних громадянах та відсутність умов для їхнього успішного становлення - саме такі реалії сьогодення нашої країни.
Вирішення завдання щодо формування гармонійної, цілісної, всебічно розвиненої, дійової особистості значною мірою залежне від утворення та реалізації нових педагогічних концепцій. Як свідчить практика, величезну роль у процесі виховання творчо-активної людини відіграє мистецтво. Завдяки іманентним якостям воно сприяє цілісному розвитку особистості: її духовного світу, світогляду, морально-естетичних відношень, потреб і творчих здібностей. Мистецтво є по-справжньому творчою діяльністю тому, що творчість виступає тут не тільки як спосіб діяльності, а й як мета. Саме в цьому полягає здатність мистецтва виробляти потребу в творчості, бути каталізатором творчих можливостей особистості, створювати ні з чим незрівняний імпульс до творчої діяльності.
Музичне мистецтво, як один з найпоширеніших видів мистецтва, в образно-звуковій формі відображає й узагальнює досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності. Тому саме в музичній діяльності особистість має можливість найкраще реалізувати притаманну їй потребу в самовираженні. Залучення молодої людини до різних видів музичної діяльності створює широкі можливості для проявів та розвитку її творчої активності.
Найбільш важливим періодом для становлення особистості є дитячий та підлітковий період, коли підростаюча людина здатна найефективніше всотувати знання, навички, уміння та правила поведінки. Оскільки для дитячої психіки найбільш характерною є активно-діюча позиція у пізнанні навколишнього світу, дуже необхідним саме в цей час розробити і втілити організаційно-методичну систему, спрямовану на розкриття та ефективний розвиток творчих потенцій дитини.
Технологічною основою для впровадження даної методики в життя є залучення школярів до різних видів музичної діяльності через виконання різноманітних творчих завдань. Поетапний розвиток творчої активності в ході музично-творчих занять передбачав формування інтересу та розвиток потреби в пізнавально-творчій діяльності, розвиток емоційної сфери школярів, активізацію пізнавально-творчої діяльності та вивчення особливостей взаємодії різних видів музичної діяльності. Дані заняття включають в себе широкий спектр прийомів та методів музико-терапії, арт-терапії, ігрової терапії. Застосування цих технік для розвитку творчої активності школярів у галузі музичного мистецтва є прийнятним тому, що їх принциповою основою є: м’який підхід до проблем людини, її неуспішності або неповної реалізації; орієнтація на притаманний кожній людині внутрішній потенціал здоров’я та сили, акцент на природному прояві думок, почуттів та настроїв у творчості, прийняття людини такою, яка вона є; способи гармонізації, в яких рівнозначну роль відіграють розум і почуття, тіло й дух, чоловічі й жіночі якості, здатність до інтроспекції та активної дії тощо.
Важливими аспектами в рамках даної концепції є унікальна можливість дитини через музичну гру реалізувати фундаментальну потребу людини в само актуалізації – розкритті широкого спектру її можливостей і тим самим ствердити свій індивідуально-неповторний спосіб буття в світі; максимальна ступінь свободи, адже людина виражає себе в тому стилі й тих формах, які відповідають її стану, особливостям особистості і потребам.
Таким чином, можна зазначити, що залучення дітей підліткового віку до різних видів музичної діяльності з використанням прийомів та методів музико-терапії, арт-терапії сприяє успішному розвитку їхньої творчої активності. Все це стимулює процес внутрішнього самовдосконалення дитини, створює можливості для повноцінного розкриття всіх її потенціалів.
Колтик М.А. (г. Киев)
Творчество и новаторство как способ самореализации субъекта предпринимательской деятельности
Вопрос о присутствии у человека творческого начала и потребности в самореализации являлся и является актуальным с древних времен и до нашего времени.
Творчество – это историческая и эволюционная форма активности людей, выражающаяся в различных видах деятельности и ведущая к развитию личности, непрерывно раздвигающая возможности человека, создавая условия для покорения “новых вершин”, являющаяся производной реализации индивидом уникальных потенций в определённой области, способностью к самодеятельности человека, рассматриваемой как потребность в самореализации, которую личность никогда не может полностью удовлетворить.
Известно, что наиболее полное раскрытие способностей человека возможно лишь в общественно значимой деятельности. Важно, чтобы осуществление этой деятельности детерминировалось не только обществом, но и внутренней потребностью самой личности. Деятельность личности в этом случае становится самодеятельностью, а реализация её способностей в данной деятельности приобретает характер самореализации.
Говоря о всесторонней и гармонически развитой личности, нужно подчеркивать не только богатство и всесторонность её способностей, но, что не менее важно, богатство и многообразие потребностей, в удовлетворении которых осуществляется всесторонняя самореализация человека.
Таким образом, творческая деятельность – это самодеятельность, охватывающая изменение действительности и самореализацию личности в процессе создания материальных и духовных ценностей, которая способствует расширению пределов человеческих возможностей, а также потребностей.
Преобразующая деятельность человека, воспитывает в нем субъекта творчества, прививает ему соответствующие знания, навыки, воспитывает волю, делает его всесторонне развитым, позволяет создавать качественно новые уровни материальной и духовной культуры, то есть творить.
Творчество в сфере материальной культуры в полном объеме проявляется в предпринимательской деятельности.
Предпринимательство более чем какой-либо иной вид деятельности, есть творчество, представляющее синтез свободы и необходимости. При этом свобода не есть раздробленная, децентрализованная, совершенно неподзаконная и потому расточаемая в пустоту энергия, а напротив, она введена в твердые берега необходимости, чтобы послужить раскрытию единого плана.
Именно в этой связи рождается новаторство, как характерная особенность предпринимательской деятельности, которое идет «рука об руку» с творчеством.
Чтобы создать что-либо новое, даже в виде идеи, необходимо мыслить определенным образом. Далеко не каждому дано на основе прошлых знаний сконструировать принципиально новую идею, а затем с помощью особых способностей разрубить стереотипы общественного мышления и претворить эту идею в жизнь. Исходя из этого, предпринимательство можно определить как способ мышления инициативного человека, быстро мобилизующего имеющиеся ресурсы на организацию производства в какой-либо сверхприбыльной сфере или отрасли.
Следовательно, предпринимательство является особым видом деятельности, в котором субъект выступает как личность, наделенная и проявляющая свои уникальные потенции в экономической, хозяйственной области, проявляющая свой внутренний потенциал и творческий подход к делу, стремясь к самореализации и самовыражению через новаторство.
Конощук Я.І. (м.Київ)
Творчий характер україно – російських відносин
Як відомо політика – це мистецтво можливостей, яке визначають творчі особистості і яке передбачає певну суму творчих здібностей. Отже, динаміка політичних процесів визначається творчими здібностями особистості. Не є винятком і україно-російські відносини. Насамперед, тому, що напрямок розвитку їм задають особистості: політичні діячі, експерти. Саме їхня ідеологія, погляди на зовнішню та внутрішню політику і є одним з найважливіших факторів таких відносин. Не буде перебільшенням зазначити, що вони вибудовують формат творчої кооперації.
Тарасюк чи Яценюк, Ющенко чи Янукович і Кучма, Зленко саме ці політичні гравці відігравали та відіграють провідну роль у політичних взаєминах поміж двома братніми слов’янськими народами. За Леоніда Даниловича та Анатолія Зленка це були зносини двох «братніх країн». Це і не дивно. Червоний директор і Секретар обкому. Поза всяким сумнівом вони мали досить схожу систему переконань, цінностей, погляди на зовнішню політику, на інструменти досягнення цілей. Найбільш хітовою на той час була фраза: «Кожного дня я прокидаюсь та думаю, а що я зробив для України» - заявляв перший президент Росії Борис Миколайович Єльцин. Цей період відносин також визначався широким використанням дипломатії без краваток. Достатньо хоча б згадати цілу серію так званих неформальних самітів СНД, серію особистих зустрічей. Саме на цих зустрічах вирішувалися ключові питання двосторонніх відносин-Чорноморський флот, спільна власність, створення Єдиного економічного простору та ін. Леонід Данилович на цих зустрічах виявив себе як справжня “творча особистість”. Він змушував вірити Москву в те, що Україна зацікавлена в максимальному зближенні з нею і водночас запевняв Європу в незмінності руху країни до європейських стандартів та європейських цінностей.
Ще одним яскравим прикладом впливу особистості на формат україно-російських взаємин є їхній формат після обрання Президентом України Віктора Ющенка і приходу до влади в Росії Володимира Путіна. Перш за все, лідери держави суттєво скоротили кількість зустрічей. Зокрема, якщо в останні роки президентства Леонід Данилович регулярно зустрічався з Борисом Миколайовичем та Володимиром Володимировичем, то за перший рік президентства Віктора Ющенка було по одному офіційному візиту та низка зустрічей в рамках саміту Співдружності Незалежних Держав.
Справді, новий Президент радикально переосмислив відносини поміж Україною та Росією. Він вирішив, що Росія є таким же партнером як і безліч інших країн. Ющенко змінив і підхід до самих відносин. За його президентства вони набули більш прагматичного характеру. Особливо це стало помітно з приходом до влади нинішнього уряду: не було більше класичного Єльцинського, «як не прокинусь все думаю, що я зробив для України». Справді, жодного патерналізму, лише прагматичний напрямок, «Росукренерго» в обмін на політичну підтримку та доступ до російського ринку. Торгівля щодо газотранспортної системи в обмін на можливу підтримку на майбутніх президентських виборах. Вирішення проблеми вчасного виводу чорноморського флоту лише за умови сповільнення вступу України до НАТО та багато іншого.
Таким чином, формат україно-російських взаємин не є постійним. Він перш за все визначається поглядами політичних лідерів, а оскільки, як ми зауважили політика – це творчість, то відповідно - творчими особистостями, їхніми системами цінностей, світосприйняттям.
Коптюх Ю.В., Бойко М.І. (м. Переяслав-Хмельницький )
М.М. Бернардос і М.Г. Славянінов – відомі вітчизняні винахідники
На території Переяслав-Хмельницького музею народної архітектури та побуту вже 25 років існує музей винахідника електрозварювання М.Бернардоса. Його винахід відомий в історії під назвою „Електрогефест”, в честь Гефеста, бога вогню і ковальської справи в стародавній міфології. Музей в Переяславі дає повне уявлення про життя і діяльність винахідника, відтворює архітектуру напруженої творчої праці, знайомить з дотепними технічними вирішеннями в різних областях техніки. Значна частина винаходів М.Бернардоса відноситься до с/г машин, знарядь праці селян. Життя селян, їхня важка праця у родині Бернардосів, була відомою не по переказах. Бернардоси самі обробляли землю, утримували домашніх тварин, а Микола дуже любив працювати в селянській кузні, займався слюсарною і столярною справою. Тут він опанував секрети покорення металу, накопичені українським народом за багато століть. І саме ці знання стали фундаментом для винаходів, які прославили його на віки. В музеї представлені проекти деяких його винаходів „Стальні борони”, „Грязезапобіжник”, „Переносні складені балкончики”, „Електрокультура”– спосіб удобрення полів плугом „ Електроудобрювач” та електокультиваторами.
В робочому кабінеті знайомимся з першими серйозними винаходами М.Бернардоса. Одне з них „Пароплав”, який може переходити мілину. В музеї демонструються макет пароплава „ Миколай”. Тут же макет заводу „Електрогефест” в Петербурзі на якому М. Бернардом запроваджував свої винаходи в промислове виробництво. Завод, або як його ще називали майстерня складався з двох приміщень: машиного залу, де знаходились батареї акумуляторів, динамо-машина і локомобіль, а також зварювального цеху, обладнаного трьома зварювальними постами, двома токарними станками, вальцями і т.ін. У двох цехах заводу могло працювати біля 40 робітників.
У 1967р. М. Бенардос їде на літні канікули в костромську губернію, де на околиці міста Лух в спадщину від матері дісталися йому лісові угіддя. Тут він одружується, будує маєток і майстерню. В музеї по описах і фотографіях відтворена майстерня винахідника. Ця унікальна експозиція дає уявлення про те, в яких умовах працювали електротехніки Росії. Тут знаходяться справжні акумулятори ХІХ ст., генератор електричного струму, електрозварювальні прилади. Але ж головним винаходом, який прославив М.Бернардоса було електрозварювання. По кресленнях і патентах М.Бернардоса реконструйовані перші в світі зварювальні апарати. Про зв’язок нового способу зварювання з давнім ковальським ремеслом нагадує наковальня, пристосована М.Бернардосом для зварюваня. В майстерні приваблюють увагу водяні реостати конструкції М. Бернардоса, електротримач з вугільним електродом, дзвін заварений по способу М. Бернардоса.
Винахідник називає 15 технічних процесів, які виконувалися за допомогою електричної дуги. За свої праці в цій області М. Бернардом був нагороджений золотою медаллю Російського технічного товариства в 1892 р.
Складним був сторічний шлях розвитку електрозварювання, відкритий М.Бернардосом в 1888 р., коли зварювали дугою, яка загорялася з вугільного електроду. Інший винахідник – інженер М.Г. Славянінов винайшов зварювання металевим електродом точніше одною з його різновидностей. В музеї знаходиться копія першого в світі зварювального автомату М.Г. Славянова, подарованого музею М. Бернардоса Політехнічним музеєм СРСР ще в 80 рр. ХХ ст.
Лобанова Г.В. (г. Киев)