В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Формування нової національної ідентичності в культурному просторі України
Саме зараз, коли Україна в пошуках нових приорітетів і прагне ввійти як повноправний член Європи до всіх європейських структур постає актуальне завдання – негайне реформування соціально-культурної сфери. А одним з головних аспектів розбудови громадянського суспільства стала проблема пошуку нової культурної ідентичності. Тобто, створення такої національної ідентичності, яка б була однаково прийнятою як на Сході, так і на Заході. Найважливішим інструментом вирішення цієї проблеми є культурна політика.
Сьогодні з огляду на цілу низку соціально-економічних, політичних, релігійних, культурних, національних, мовних проблем українського соціуму нагальною проблемою постає культуротворення моделі, з урахуванням з однієї сторони, економічних можливостей нашої держави, а з іншої, специфіки її «національного менталітету», «духу народу». Розробляти її бажано, досліджуючи моделі, які вже ефективно функціонують в усьому світі. У сучасних розвинених державах можна виокремити три найголовніші моделі взаємовідносин держави з культурною сферою: американську (бізнесову),британську (принцип«витягнутої руки»), французьку (централізовану). Важливою метою культурної політики є формування її не тільки як складника конкретної держави, а у сучасних умовах нагальною вимогою постає здатність її функціонувати як частини світового культурного процесу.
Головною метою розбудови сучасного українського суспільства в цій сфері повинна стати така культурна політика, яка є проектом соціально-культурного відродження. Серед завдань, що мали бути вирішеними, особливо важливим вважалось законодавче забезпечення державного статусу української мови та поширення її функціонування у всіх сферах суспільного життя, ствердження історичної державної символіки, відновлення єдності та повноти функціонування національної церкви, формування української “високої” культури, збереження та розвиток всіх форм народної творчості та фольклору тощо. За роки нашої незалежності на законодавчому рівні було прийнято цілу низку законів та постанов, які були покликані регулювати саме ці питання культурного будівництва. Проте більшість з них і досі “не працює”, залишаючись фактично декларативними “об’явами про наміри”.
Пошук та формування нової культурної ідентичності українського народу - повинно стати одним з основних завдань культурної політики України. В умовах багатонаціонального суспільства, яке історично склалося в Україні, ставити завдання побудови виключно національної держави, а не держави всього народу України, є не бажаним та й просто небезпечно. Найвище завдання її полягає в тому, щоб з часом кожен її громадянин, а не лише українці, з гордістю говорив: я українець російського, польського, угорського, білоруського та ін. походження.
У традиційному суспільстві сталість ідентичності забезпечується спадкоємністю традицій. Сьогодні ж індивіди можуть вибирати і конструювати свою ідентичність. Але забуваючи про тисячолітню історію ствердження в Україні православних ідей рівності, соборності, громади як опори в житті, багатовікові традиції державного патерналізму - можна забути про створення саме сучасної демократичної держави. Потрібно «обвінчати» інтереси людини та інтереси держави, бо без цього не буде ні захисту прав людини, як соціально-економічних, так і загальних, ні перспектив ствердження демократичного суспільства. Отже, для того, щоб Україна стала європейською державою, потрібно дбати про осмислення та засвоєння всіх перспективних тенденцій світової цивілізації, їх поєднання із віковічними традиціями та фундаментальними рисами національного характеру.
Dana Unger
Improvement of Problem Solving in Virtual Teams
Like groups in conventional settings virtual teams have to face several difficulties when working and solving problems together. For example groups have to coordinate their cooperation which in turn reduces their resources for working on the task itself. Furthermore the phenomenon of social loafing describes the reduction of individual output in case of being member in a party in contrast to the performance in the condition of working alone. Unfortunately naturally interacting groups have to go without anonymity so that conformity and status differences force the individual to accept hastily compromises and to adjust his or her comments to the perceived opinion of the leaders in the group. If Groupthink is taking place mind guards prevent the utterance of thoughts which might represent an opposite point of view to the group consensus. Either too high or too low group cohesion is an obstacle for a group to find an optimal solution when solving a problem. On the one hand groups are not able to conduct a necessary debate because conflicts are not desirable and the group members have to maintain socio-emotional activities which reduce the resources for working on the task; on the other hand groups have less reason to stay together if problems are rising. Unsatisfying results of group problem solving develop also through inappropriate information processing in a group setting. Mostly these information are shared which are common to the majority of the group members and because of social turn-taking the probability of the individual to utter his or her new ideas just before forgetting them is reduced. While solving problems either individuals or groups mostly refuse to structure the problem space in order to be able to find the correct solution in the given case.
So it seems as if working in a group while solving a problem does not inevitably lead to synergy effects as it is widely proposed. Rather process losses characterize the cooperation of teams in a problem solving condition.
There is no reason why these difficulties should not also apply to virtual teams. These teams are by now a popular opportunity to structure the working and learning environment in business organisations, schools and universities because the save resources and seem to have comparable results to those of ordinary working parties. But without any intervention problem solutions, creative innovations and strategic decisions of virtual teams are only as bad as those of conventional groups and not as good as them. For facilitating the cooperation of groups in a natural setting many techniques like brainstorming, advocatus diaboli and dialectical inquiry have been developed. As another approach the facilitation technique PROMOD was explicitly designed to prevent groups from being trapped by those difficulties describe as above. By the means of an experiment we wanted to discover if PROMOD facilitated virtual teams do better than non facilitated groups in a virtual setting like it is the case in non virtual conditions.
Because of ensuring motivation, anonymity, improved information processing and appropriate method of problem solving we predict better solutions of PROMOD facilitated groups in a virtual setting than for non-facilitated groups.
Furthermore we hypothesize for naturally communicating groups higher enjoyment of the experimental setting than for PROMOD facilitated groups because they have the ability to maintain socio-emotional activities and by doing so to affiliate with other group members. Also facilitated groups loose degrees of freedom when working with PROMOD.
At last we want to test the theses if non facilitated groups describe themselves less eager and more motivated when solving a problem than facilitated groups.
- Креативна природа соціального життя
Балабух І.М. (м. Київ)
Переваги жіночого менеджменту
Початок XXI століття визначається футурологами як «вік жінки», оскільки характеризується активним освоєнням жінками сфери політики і бізнесу. Сьогодні представниці «слабкої статі» керують великими і успішними організаціями. Жінки демонструють велику ступінь адаптації до мінливих економічних умов і цілеспрямованість.
Зокрема, Дж.Рознер стверджує: «перші жінки-управлінці приймали правила поведінки, характерні для чоловіків, і це приводило їх до успіху. Однак друга хвиля жінок-керівників досягали успіху не шляхом використання чоловічого стилю, а створюючи і розроблюючи свій специфічний «жіночий стиль» управління». Жінки виробили власні технології, адекватні невизначеним умовам, у яких існує сучасний бізнес.
В основі жіночого стиля керівництва лежить перетворення інтересів підлеглих у загальні цілі робочого колективу. Вони приписують свою владу здебільшого таким особистісним характеристикам, як підвищена інтуїція, вміння встановлювати особистісні контакти, працездатність, ніж своєму офіційному положенню. Жінки більше, ніж чоловіки – керівники, стимулюють участь співробітників у загальній справі та заохочують самоствердження співробітників. Саме це, за оцінками жінок – керівників, змушує співробітників почувати себе частиною організації та залучаються до активного обговорення проблем і, в кінцевому результаті, включаються в загальну роботу по досягненню цілей фірми. Жінки, на відміну від чоловіків, частіше схильні відмовлятися від привілеїв, що дає службове положення. Вони частіше підкреслюють провідну роль вкладу своїх підлеглих, нерідко применшуючи свою роль. Моральна підтримка підлеглих і їх заохочення – основні характеристики жіночого менеджменту, які допомагають досягати цілей у власній справі.
Жінка-керівник частіше згладжує конфлікти, ніж чоловік: вона більше вникає в суть конфлікту, аналізує його причини для того, щоб попередити їх виникнення у майбутньому (у чоловіків подібне зустрічається рідше).
Також жінки прикладають спеціальні зусилля для того, щоб створити відповідну атмосферу в організації, а чоловіки в основному прагнуть підвищити свій авторитет і удосконалити методи керування підлеглими. Чоловіки-керівники направлені на перебудову сфери правил і норм; жінки-керівники направлені на перебудову сфери відносин.
У західних дослідженнях відмічаються переваги менеджера-жінки, що спостерігаються в реальному житті: жінки керують так, що підвищують значимість співробітників у їх очах, тому що дійсно цінують їх. Вони навчають персонал делікатно, у вищій степені тактовно, - це продуктивно. Здається, що жінка-менеджер реально зацікавлена в тому, щоб ділитися навичками з співробітниками.
В Україні, хоча жінка-керівник вже не вважається за рідкість, й досі панують гендерні стереотипи з цього приводу. І щодо розвитку жіночого управління можна виділити три основні проблеми: 1) не сформований позитивний образ ділової жінки як варіант гендерної ідентичності; для більшості населення характерна нетерпимість до такої соціальної ролі; 2) модель успішності у справах перекривається парадигмою вдалого заміжжя; 3) в українській культурі нема традицій егалітарної сім’ї, яка надає жінці право на особистісну, професійну (фінансову, політичну) самостійність.
Але можна стверджувати, що не дивлячись на соціальні перешкоди, жінки досягають великих успіхів в опануванні науки управління.
Білявська О.С. (м. Київ)
Етнонаціональне відродження у незалежній Україні: перспективи розвитку
Аналіз процесу етнічного відродження або етнічного чи етнонаціонального ренесансу в Україні дозволяє виявити його тенденції та вплив на соціальний розвиток українського суспільства. Це стосується українців як основного компонента етнонаціональної системи, а також національних меншин та інших спільнот.
Суттєвим чинником етнополітичного ренесансу стає утвердження українців як вирішального чинника державотворчих процесів та здобуття статусу титульної нації. Серед найхарактерніших рис етнічного відродження національних меншин можна виділити: утворення національних організацій (Союз вірмен України, Партія мусульман України, Союз німців Криму, федерація греків України та інші), на всеукраїнському, регіональному та місцевому рівнях їх налічується близько 1070; діяльність художньо-мистецьких колективів (близько 1200); функціонування державних шкіл з повним або частковим навчанням національними мовами. Серед 21 тис. загальноосвітніх навчальних закладів 16 937 з українською мовою навчання, інші – школи з російською, румунською, угорською, кримськотатарською та іншими мовами; видання літератури та преси мовами національних меншин. Мовами різних етносів ведуть передачі Закарпатська, Чернівецька, Одеська облдержтелерадіокомпанії, а також Державна телерадіокомпанія “Крим” та Національна радіокомпанія України. Ці приклади свідчать не лише про етнічне відродження етносів, а й про реалізацію їх прав в незалежній українській державі.
Водночас, не можна ігнорувати наявність значних відмінностей між українською нацією та етнічними меншинами. Як реальний фактор в Україні існує нерівність у політичних, соціально-економічних та культурних сферах життєдіяльності різних етносів. Не закінчені дискусії щодо статусу російської мови. Тому у реформуванні етнонаціональних процесів ставиться за мету забезпечити рівноправ’я та задоволення специфічних інтересів усіх національних меншин.
У процесі етнополітичного ренесансу чітко виявляються дві основні тенденції. Перша – прагнення будувати українським етносом національну державу. Національно-радикальні політичні сили (УРП, УНА, КУН та інш.) виступають за відродження моноетнічної держави під гаслом “українська Україна”, що приведе до дискримінації інших етносів.
Друга тенденція – активізація етнічних рухів за реалізацію прав національних меншин не тільки у культурно-освітній, а й політичний сферах, за реальні механізми відстоювання власних інтересів. За певних обставин це може породжувати конфлікти та сепаратистські настрої. На основі цієї тенденції побудована інша модель етнополітики (її відстоюють національно-демократичні політичні сили), згідно якої Україна розглядається як національна держава з багатонаціональним складом населення. Національний характер держави трактується не в етнічному, а в державному значенні, використовується термін “українська політична нація”.
Проблема етнополітичного моделювання має вирішитися на користь справжньої демократизації національних процесів. Формуючи та здійснюючи державну етнополітику в Україні важливо утримувати оптимальний баланс між прагненням національно-патріотичних сил до зміцнення української держави і потужною хвилею етнічного відродження національних меншин. Ефективна етнополітика, що спирається на законодавчу базу, наукові рекомендації, фінансові ресурси має стати головним інструментом для модернізації етнонаціональної структури у бік відповідності кращим світовим стандартам.
Бреусенко-Кузнецов А.А. (г. Киев)
Пределы арт-терапевтической диагностики
Арт-терапия своей целью имеет исцеление (восстановление, обретение целостности личности, гармонии её психического мира и соматики). Целостность на психическом уровне предстаёт как единство эмоциональной, волевой и познавательной сфер.
Арт-терапия, как исцеление творчеством, искусством, опирается на продуктивные (творческие) психические процессы. Таковых выделяют три: воображение, мышление, интуиция. Их психологические механизмы – соответственно бисоциация, опосредование, инсайт. Продуктивные познавательные процессы применяет а) клиент в своём творческом акте; б) терапевт, в своей инициации и реконструкции этого акта.
Арт-терапия, как исцеление творчеством, в своей основе всегда имеет творческий процесс, разворачивающийся во внешнем (физическом) пространстве. Этот процесс выносит вовне проблемы внутреннего феноменологического пространства человека и помогает их: а) осознать; б) творчески разрешить.
Поскольку арт-терапия (в своей исходной модели) – представляет недирективный способ психотерапевтического действования, роль терапевта – фасилитирующая, помогающая. Но чтобы помогать квалифицированно, следует понимать, что происходит в творческом процессе: какие проблемы феноменологического пространства выявляются в творческом процессе? Какие ресурсы феноменологического пространства можно задействовать? Происходит ли, и насколько успешно, и как именно, позитивная трансформация?
Этому пониманию и служит арт-терапевтическая диагностика. Пределы арт-терапевтической диагностики намечаются:
С точки зрения приоритетности цели: диагностическая цель – не главная, а промежуточная; основные цели арт-терапии – личностный рост, действенное разрешение проблем клиента.
С точки зрения необходимости: достижение основных целей арт-терапевтического процесса возможно и помимо диагностики.
С точки зрения рефлексивной достаточности: чрезмерное увлечение диагностикой (и саморефлексией – у клиента) смещает цели терапии и тормозит изменения.
С точки зрения устойчивости результатов: сам творческий процесс, в ходе которого выявляется некое текущее состояние проблем клиента, способствует его изменению.
С точки зрения универсальности интерпретаций: универсальные символы, выступая применительно к индивидуальной личностной проблематике, предстают в уникальных преломлениях.
С точки зрения стандартности условий: стоит помнить, что рисунок в арт-терапии – это не рисуночный проективный тест, созданный со специальной диагностической целью и апробированный на некоторой выборке, – в среднем не зависящий от уникальных особенностей текущей ситуации.
С точки зрения элементарных значений: Ни один опорный элемент рисунка не является индикатором того, что творится в душе клиента – а лишь вся система, взятая в отношении к этому элементу.
С точки зрения беспристрастности: арт-терапевт использует свою восприимчивость как инструмент, ему следует ориентироваться на свои собственные эмоциональные реакции, на творческие продукты клиента (отслеживая и ограничивая, по возможности, влияние собственных биографических контекстов – чему помогает супервизия).
Бурдейна І.В. (м. Київ)
Н
аркозалежні та ефективні профілактичні програми їх реабілітації
У технологіях соціальної роботи з наркозалежними виділяють програми профілактичні, лікувально-соціальної допомоги та спеціалізовані.
Перший тип профілактичних програм, це первинна профілактика, спрямована на попередження вживання, тобто це робота з тими, хто ще не знайомий зі смаком наркотичних речовин, свого роду “вакцинація”. Такі програми головним чином спрямовані як на окремих підлітків, так і на групи ризику. Такими вважають тих, у кого ризик виникнення проблем більший, ніж у інших. До групи ризику підлітків відносять того, у кого виявляється одна або декілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, хронічні або важкі хвороби дитинства, струс мозку, виховання у неповній сім’ї, наркоманія у кого-небудь із членів родини тощо. Фактори, що зв’язані з великою можливістю стати наркоманом, називаються “фактори ризику”. Зазначені фактори можуть бути пов’язані з особистими якостями людини, його оточенням (родина, школа) і т.п.
Другий тип профілактичних програм - це програми лікувально-соціальної допомоги, спрямовані на надання медичної допомоги. Варто зазначити, що медикаментозне лікування без залучення соціальних працівників та психологів, як правило, не є ефективним. Слід орієнтуватися на програми, в яких професіонали працюють у мультидисциплінарній команді, до складу якої входять: лікар, медична сестра, соціальний працівник, психолог. Це дає можливість вже на перших етапах реабілітації розв’язувати проблему комплексно, із залученням до роботи членів родин залежних осіб, проведенням індивідуальної та групової роботи за різними напрямами. Якщо знайдено психологічні механізми формування установки на здоровий спосіб життя, то медичні та юридичні аспекти проблеми спростуються самі по собі.
Робота соціального працівника повинна бути орієнтована на соціальне оздоровлення внутрішнього світу молодої людини. Основними видами діяльності соціального працівника є: індивідуальне консультування; включення підлітків у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значимих ситуацій; індивідуальна робота із системою цінностей дитини; навчання соціальним навичкам, способам ефективного спілкування, конструктивному поводженню в конфліктних ситуаціях.
До програм медико-соціальної допомоги відносять програми з попередження вживання наркотиків на робочих місцях. У західних країнах такі програми є досить розповсюдженими, в Україні практично немає досвіду широкого впровадження таких програм. Програма, яку проводить підприємець або організація, передбачає допомогу працівникам, їх родинам у розв’язанні тих проблем, які впливають на продуктивність праці, зокрема пов’язаних із вживанням наркотиків. У цьому напрямку є 3 шляхи профілактики на підприємстві: первинна – підтримка здорових працівників завдяки заохоченню поміркованості вживання наркотичних речовин; вторинна – раннє виявлення працівників з проблемами, консультування та рання допомога; третинна – лікування, реабілітація та реінтеграція працівників, які виліковуються, в робоче життя.
До третьої групи профілактики спеціалізованих програм відносять такі, які можна назвати безмедикаментозними і які мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. В Україні цей напрям реабілітації представлений головним чином релігійними програмами, в яких “одужання” відбувається через віру у Вищу Силу. Разом з тим є також і нерелігійні, серед яких є ті, де професіонали представлені мінімально, і вони, як правило, із колишніх залежних (“Монар”, м.Хмельницький), і ті, де професіонали представлені досить широко поряд із соціальними працівниками (терапевтична спільнота “Маріїна школа”, м.Київ).
Виноградова С.О. (м.Київ)
ТВОРЧІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ МІСТОБУДУВАННЯ
Українське суспільство переживає багато змін, до числа яких належить розвиток нової культури управління. Трансформуються норми управління державою, містом, селом тощо. Таким чином, актуалізуються різні питання управлінської діяльності серед яких особливу роль відіграють творчі підходи управління проектною діяльністю в сфері містобудування.
Багато в чому пошук інноваційних підходів до управління у містобудуванні в сучасній Україні залежить від залучення зарубіжних здобутків. Звертаючись до досвіду багатьох країн світу, слід зазначити, що проблема функціонування розвитку міст перетворилась на проблему виявлення управлінських ресурсів та можливостей саме у сфері проектної діяльності щодо містобудування.
Причин такого стану чимало, зокрема, необхідність досягнення узгодженості фінансових, правових, організаційних, соціальних, естетичних питань містобудівної політики, які самі по собі є достатньо динамічними сферами, їх мінливість є окремо професійне питання фахівців цих галузей, тим більш значущими стають творчі підходи у діяльності управлінця.
Поміж іншого ще однією вагомою причиною оновлення принципів управління є все більш зростаючі компенсаційні взаємозв’язки міста і прилеглих територій (виробничі, соціально-культурні, екологічні). Зазначені взаємозв’язки обумовлюють той факт, що в організаціях, які займаються проектною діяльністю ця проблема трактується як єдиний соціально-виробничий, територіальний комплекс, як еколого-містобудівна система.
Для створення вказаної системи, як одного із творчих досягнень управлінською діяльністю містобудування є розробка зонінгу територій, який передбачає: чітке визначення необхідних для міста зон, таких як, зелена, архітектурно-історична, промислова, роботи по розділенню територій, які чітко закріплять за кожним будинком необхідну для її життєдіяльності ділянку, що дозволить виявити та нормативно обґрунтувати вільні площі у системі забудови, що склалася; організація інженерно-транспортної мережі, яка здатна підтримувати міські функції.
Сучасними до проблеми управління містобудуванням є використання моніторингового підходу вивчення перспективної рентабельності реалізації будівельних проектів.
Одним із прикладів можна розглянути проблему, яка виникла в діяльності ТОВ «ПроектБудЦентр» у м.Києві. Нещодавно почався процес створення зонінгу територій та розробки детальних планів територій (в подальшому ДПТ). У зв’язку з цим виникла проблема для власників земельних ділянок із вже існуючими спорудами, які не будуть відповідати майбутнім ДПТ. Так, інвестор вкладаючи кошти в певний будівельний проект та безпосередньо будівництво був впевнений, що має всі відповідні дозвільні документи для проектування і будівництва.
А саме, об’єкт, який розташований на Московському проспекті, 28-А. Власник земельної ділянки за цією адресою мав намір прибудувати складську будівлю до вже існуючої, було отримано усі вихідні дані для проектування і розроблена стадія «Проект», але на цій стадії проектна організація, що проектувала даний об’єкт дізналась про можливу зміну цільового призначення цієї земельної ділянки: розроблено проект торговельно-офісного комплексу, який за своїм призначенням передбачає благоустрій території, на якій досі знаходились складські комплекси, т.е. це була нікому не потрібна комунальна зона.
З погляду розвитку міста – це позитивний момент. По-перше, прибуток, яким буде поповнюватись бюджет міста, а по-друге, розвиток інфраструктури в даному районі за рахунок інвестора комплексу. Але для того, щоб втілити в життя даний проект потрібно відвести певну територію під забудову цього комплексу, а це означає, що всі існуючі будівлі підлягають зносу.
Для остаточного вирішення цього питання необхідні не абиякі зусилля, креативні підходи саме управлінської ланки містобудування. Узгодження інвестиційних, правових, естетичних аспектів цієї проблеми.
Метою використання креативних підходів управління у сфері містобудування є створення найбільш сприятливого для мешканців міста умов проживання, гармонізації інфраструктури в цілому і покращення життя всієї громади.
Гуцол С.Ю. (г. Киев)