В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Трансграничное сотрудничество как инструмент предотвращения этнонациональных конфликтов
Современные глобализационные процессы приводят к тому, что границы современных национальных государств становятся все более транспарентными. Ослабление относительной автономии и суверенитета, а также изменение сущности и основных функций границ этих государств происходят в следующих основных формах: 1) разрушаются таможенные и валютные границы; 2) все более рассредоточивается производство благодаря формированию мобильных рынков и каналов кредитования; 3) массовые миграционные процессы становятся результатом углубления и расширения международного разделения труда. Границы продолжают оставаться важнейшими элементами суверенитета национальных государств, но в то же время становятся одним из главных факторов новых пространственных отношений между ними.
В современном мире практика признания границ продолжает оставаться непоследовательной. Легитимные основания новых границ часто связаны с мифологемами и не имеют под собой ни эмпирической обоснованности, ни рациональности. Так, достаточно часто этнические меньшинства выступают на международной арене, отстаивая «свои» границы. Эти тенденции подтверждают вывод Г.Зиммеля, сделанный им еще в конце ХIХ ст., о том, что граница есть не пространственный факт с социологическим эффектом, а социологический факт, который пространственно оформляется.
В современных условиях границы, особенно новые, создают новые жизненные формы, формируют новые транскультурные, транснациональные пространства, связывающие разные социокультурные миры. При этом страны Восточной Европы и, особенно постсоветского пространства, могут сыграть важную роль в развитии связей и сближении между Востоком и Западом. Этот регион мира, в котором под влиянием глобализационных процессов рано или поздно исчезнут нынешние границы, является перекрестком многих культур, территорий проживания почти 600 этнических и национальных меньшинств.
Вопросы, связанные с проблематикой этих меньшинств играют важную роль в двухсторонних отношениях между странами, особенно, когда они проживают компактно в пограничных областях. Улучшение положения меньшинств, реализация их прав во многом пока еще зависит от степени приверженности государств политике открытых границ и трансграничного сотрудничества. Опыт демократических преобразований в странах Восточной Европы, а также интеграционных процессов (Европейское экономическое сообщество, Совет Европы, Шенгенский визовый режим и т.д.) свидетельствует о больших гарантиях соблюдения прав человека и этнонациональных меньшинств. Однако необходимо также вспомнить о неудачном опыте НАТО по защите меньшинств в Косово, который, безусловно, нанес ущерб имиджу великих держав и их практике вмешательства во внутренние дела стран с целью обеспечения прав меньшинств.
В гетерогенных в этнокультурном отношении в приграничных регионах важную роль играет двуязычие, а в некоторых случаях триязычие. В этом контексте примечателен опыт властей Словении, которые применяют стратегию билингвизма в гетерогенных областях, граничащих с Италией. Так, обучение здесь осуществляется на одном из двух языков, а изучение второго – обязательно. Итальянцы же, в ответ, ввели стандарты билингвизма для языкового меньшинства в пограничном Триесте.
Трансграничное сотрудничество не изменяет и не уничтожает ныне существующие границы, однако позволяет смягчить разделительные эффекты государственных границ. Образование и культура могут стать инструментами профилактики межэтнических, межнациональных конфликтов, предотвратить появление негативных стереотипов, дискриминацию и ксенофобию. Для эффективного использования потенциала трансграничного сотрудничества необходимы как планомерная программа действий государственных органов, так и активное участие субъектов гражданского общества.
Майструк Н.О. (г. Киев)
Особенности социокультурного пространства в условиях глобализации
Характерной чертой глобализационных процессов является формирование единого экономического, политического и социокультурного пространства, называемого мировым сообществом, имеющего планетарные масштабы и нивелирующего особенности нескольких уникальных цивилизаций, существующих в современном мире.
Содержание глобализационных процессов раскрывается посредством анализа характерных признаков. Наиболее ярко глобализация проявляется в политической, экономической и социальной сферах жизнедеятельности общества.
Так, в политической сфере глобализация представляет собой геополитическое противоборство, попытки нового передела мира. В экономической – глобализация ведет к слому национальных границ и формированию интегрированной мировой рыночной экономики. В социальной сфере глобализация проявляется в глобальном социальном перераспределении, регулировании, а также обеспечении и поддержке.
Глобализация характеризуется синтезом противоречивых тенденций. Как отмечает З.Бауман, интеграция и раздробленность, глобализация и территориализация – это взаимодополняющие процессы. Точнее, это две стороны одного процесса: процесса перераспределения суверенитета, власти и свободы действий в мировом масштабе, катализатором (но ни в коей мере не причиной) которого стал радикальный скачок в развитии технологий, связанных со скоростью. Совпадение и переплетение синтеза и раздробления, интеграции и распада отнюдь не случайно, и изменить эту ситуацию уже невозможно.
В современном обществе комплексность взаимосвязей приводит к плюрализации и усложнению форм конфликтного взаимодействия. При этом новой категорией в современном анализе становятся риски. Конфликты и риски в современном обществе взаимосвязаны, причем накопление рисков в обществе способно вызывать социальные взрывы. Большую роль в предупреждении названных явлений играет гражданское общество. Как отмечает Дж.Александер, гражданскому обществу часто приходится вмешиваться в иные негражданские сферы, требуя определенных реформ и реагирования и поочередно контролировать их регулятивными средствами. То есть, в ответ на то, что можно назвать «разрушительным вторжением» в гражданскую сферу, гражданское общество вынуждено прилагать усилия, чтобы, так сказать, исправить повреждения.
Учитывая вышесказанное, в современных условиях особое значение приобретает изучение феномена глобального гражданского общества. Достаточно распространенной среди ученых является попытка определения глобального гражданского общества как демократической альтернативы глобализации снизу в ответ на глобализацию сверху.
Так, система глобального правления с ее анонимностью в сочетании с отсутствием прозрачности в принятии решений порождает в новом глобальном социальном пространстве вакуум демократии и дефицит демократического участия, который должен компенсироваться развитием глобального гражданского общества как естественного демократического противовеса.
Необходимость глобального гражданского общества обосновывается его большей эффективностью в сравнении с «бессилием» в решении многих социальных проблем некоторыми национальными государствами. Так, общественные организации нацеливают свою деятельность на решение конкретной задачи, в первую очередь в таких сферах, как защита прав человека и экология, и в отличие от государства способны к широкой мобилизации общественности, эффективному привлечению экспертов, дополнительных финансовых и информационных ресурсов.
Мацко І.В. (м. Київ)
Мобільне та іммобільне населення малих міст
Трансформаційні зміни 90-х років призвели до зрушень у соціальній структурі, які супроводжувались жвавими процесами соціальної мобільності. Для більшості населення соціальні переміщення мали низхідний характер, що вимагало пошуку різноманітних форм адаптації. Мобільність набуває нових форм і напрямків, які є актуальним предметом вивчення. Зокрема, представляє інтерес розгляд територіальних переміщень крізь призму регіональних особливостей протікання трансформаційних процесів.
Зміни перехідного періоду супроводжувались кризовими явищами, які більшою мірою торкнулись слабких в соціально-економічному відношенні територіально-поселенських утворень, таких як малі міста. Більшість невеликих міст, як відомо, є монопрофільними, або такими що спеціалізуються на одній чи декількох галузях виробництва. В Україні у 2003 році нараховувалось 455 малих міст. Відсоток міст з кількістю жителів 10,0 - 19,9 тис. становить 34,8% від загальної кількості міст за переписом 2001 року, міст чисельністю 20,0 - 49,9 тис. - 24,9%; найменше міст чисельністю від 5 до 9,9 тисяч – 14,8%. Малі міста відрізняються від більших обмеженою професійною структурою, гіршими житлово-побутовими, культурно-дозвіллевими та освітніми умовами.
Перехід до ринкової економіки і розрив економічних зв’язків, налагодженої системи за радянської доби негативно вплинуло на розвиток монофункціональних міст, оскільки їх економічна база є особливо чуттєвою до змін ринку збуту. Як наслідок виникає безробіття, погіршення житлово-побутового забезпечення, зубожіння населення. Це змушує мешканців шукати шляхи виходу з кризової ситуації. У невеликих містах відсутні широкі можливості для подвійної зайнятості, міжпрофесійної мобільності та інших нових форм поведінки, які стали поширеними у кризовий період. Один з шляхів виходу з несприятливої соціально-економічної ситуації жителів малих міст - територіальна мобільність.
За даними моніторингу ІС НАНУ, у 2006 році з малих міст хотіли б виїхати 27,9% мешканців (у великих містах 18,4%). За даними російських соціологів, у малих містах трудовими міграціями охоплено від 6% домогосподарств в промислово розвинених містах до 25% - 30% у містах, де існують економічно неблагополучні умови; у великих російських містах цей показник становить 8 – 12%. Серед причин виїзду на першому місці „бажання знайти нове місце роботи” – 21,5%. 19,6% відсотків мешканців або хтось з їх сімей мають досвід тимчасової роботи за кордоном (у великих містах – 14,9%).
Портрет потенційно мобільної та стабільної особистості, що проживає в малому місті, виглядає наступним чином. Мобільна частина населення більш молода: до 43% її складу – молодь до 30 років; серед мобільних переважає відсоток людей, які не були у шлюбі (до 28,4%); вони переважно не мають дітей (35,1%) або мають дітей віком до 6 років (14,9%). Мобільна частина більш освічена: серед таких більше людей з вищою освітою (до 18,1%). За професійним складом тут переважають у порівнянні з іммобільними учні, студенти, аспіранти тощо. Стабільна частина включає переважно людей похилого віку (до 41%); також це люди, які перебувають у шлюбі або вдівці (вдови); понад 50% з них мають дітей, які старші 18 років. Понад 30% цієї групи становлять непрацюючі пенсіонери.
Територіальна мобільність є „традиційною” стратегією виходу з несприятливої ситуації. Територіально іммобільне населення (а великий відсоток населення малих міст змушений бути таким) демонструє різноманітні форми пристосування, яким в певному сенсі притаманний творчий характер. Різнобарв’я форм адаптації до ситуації, що склалась у малих містах, є окремим напрямком дослідження, що представляє інтерес.
Пантєлєєва К.Ю. (м.Київ)
Соціальна реклама як інструмент управління
Соціальна реклама – це відносно новий феномен, важливий інструмент у формуванні суспільства. Через соціальну рекламу як засіб, як механізм ми можемо реалізувати багато функцій. Ми розглядаємо соціальну рекламу як вид соціальних послуг. Феномен соціальної реклами полягає і у тому, що вона одночасно є і видом мистецтва, і компонентом соціальної політики, і механізмом впливу на формування громадської думки. Отож, це питання є актуальним.
Проблеми інформування населення про соціальні програми, реалізовані державними службами, у наш час стають особливо важливими. Важлива роль у доведенні до широкої громадськості інформації про діяльність Державної податкової адміністрації, Пенсійного фонду, МВС, Служби зайнятості й інших державних установ належить соціальній рекламі. Саме їй більш як 60% українських громадян зобов’язані тим, що вони дізнаються про соціальні програми, реалізовані державою.
Термін «соціальна реклама» — вітчизниняй винахід, бо за кордоном він невідомий. Там користуються визначеннями «некомерційна реклама», «суспільна реклама» чи, як у США, public service advertising, що в перекладі означає «реклама суспільних цінностей». Але річ не в термінології, а в тім, як із максимальною ефективністю використовувати всі комунікаційні ресурси, представлені сьогодні на рекламному ринку України із тим, щоб істинні суспільні цінності стали надбанням кожного з нас.
Погані звички переслідують рід людський від самої його появи. Людям дуже часто хочеться робити те, що їм шкодить, і уникати того, що повинно приносити користь. Боротися з цим традиційно намагалися як держави, так і соціальні та релігійні інституції. Одним із сучасних засобів такої боротьби стала (або з дня на день має стати) соціальна реклама. Бачити її, вочевидь, довелося всім. Гарні щити і барвисті рекламні ролики, які закликають кинути палити, сплатити податки та піти служити в армію, милують око вже не перший рік.
На жаль, розвиток соціальної реклами в чималому ступені стримується недостатнім фінансуванням, відсутністю в Україні належної законодавчо-нормативної бази, недостатнім розумінням ефективності рекламних кампаній соціальних служб і проектів. Усе частіше державні чиновники починають говорити про соціальну рекламу. Очевидно, що вони поступово приходять до усвідомлення необхідності врегулювання цих питань.
Результатом соціальної реклами є спроба змінити модель поведінки суспільних групп. Розглядаючі соціальну рекламу, як інструмент впливу на суспільну свідомість, як механіз управління головним є те, що соціальна реклама по своїй природі є такою ж, як і вся інша комерційна. Динамічні зміни, які відбуваються в українському суспільстві протягом останніх 10 років, наочно показують тісний звязок реклами та стилю життя громадян в Україні.
Слід зазначити, що поряд з інтенсивністю подачі реклами на її популярність суттєво впливає креатив та естетика втілення. В 2000 та 2001 роках в трійку найпопулярнішої реклами в Україні входила соціальна реклама проти куріння. Це реклама з зображенням динозаврів , що палять цигарки та пляшкою горілки в руках (слоган: "Ти знаєш що з ними зараз?") та корабля Тинанік, в якого замість трьох труб - димлячі цигарки (слоган: "Куди ти пливеш?").
Щодо розповсюдження соціальної реклами, то Закон України "Про рекламу", наразі, "прив'язує" поняття соціальної реклами виключно до державних структур, відкидаючи суспільні організації громадян на профспілок, партій, спілок, союзів та подібне, які також мають право робити суспільно корисну рекламу та пропагувати суспільно корисний здоровий спосіб життя.
З точки зору технології, запорука успіху соціальної реклами полягає у постійному моніторингу стилю життя, цінностних орієнтацій та установок різноманітних соціальних груп. На основі цих досліджень, спеціалісти могли б створити дієву рекламу та пропагувати зміну певних цінностей через вплив на массову свідомість.
Покулита І.К., Шишко Ж.М. (м. Київ)
Творчі засади управління організацією розважальної інфраструктури м. Києва
На початку третього тисячоліття, пересічна людина отримала безліч можливостей для самореалізації у суспільстві. Здобуття освіти, вибір професії, досягнення у кар’єрі, та інше - це найбільш значущі сьогодні показники впевнених кроків у майбутнє для кожного громадянина. Проте, час який виділяє людина на ці заходи не складає 24 години на добу, залишається і потреба і бажання мати вільний час. Відповідно до максимальних цілей у кар’єрі, людина ставить максимальні вимоги до часу розваг. Постійно зростає бажання отримати більше та більше задоволення від часу дозвілля.
Способів цікаво, насичено провести вільний час і задовольнити природню потребу у відпочинку кожної людини є багато. Від найдоступнішого – читання книги, до найсучасніших форм розваг, у залежності від інтелектуальних потреб, емоційного, морального стану людини та фінансових можливостей.
Необхідно зазначити, що всеохоплюючі цінності масової культури диктують свої вимоги сучасності. Одним із атрибутів стає розбудова індустрії розваг, розважальних центрів для різних (за віком, соціальним походженням, тощо) верств населення.
Як цілісна система, розважальний комплекс, який дійсно виконує свої функції, може працювати лише за умов злагодженої, обміркованої, моделі управління. Не абияку роль відіграють креативні принципи, на яких побудовані різні моделі управління, відповідно до профілю розважального комплексу, місця розташування, насиченості компонентів у комплексах розваг тощо.
Оскільки для багатьох з нас розважальний центр асоціюється зі своєрідним MacDonald’s розважальної індустрії, таким елементом американського життя, відповідно і формується у більшості з нас потреба розважатися. Але, наприклад, американський Disney Land далеко не єдиний розважальний комплекс для дітлахів. Кожна культура, кожне місто має свою традицію цього напрямку.
Для киян найбільш гострою постала сьогодні проблема переміщення улюбленого місця відпочинку – зоопарку на проспекті Перемоги. Той політичний резонанс, який отримало вкрай дискусивне рішення щодо зносу зоопарку та розташування його за містом, досвідчений креативний менеджер використає у позитивному сенсі як піар –акцію, що здатна підвищити інтерес, бажання багатьох відвідати у найближчий час цей розважальний комплекс.
Зазначений медійний захід слід віднести до одного із сучасних креативних підходів щодо управління у цій сфері. Проте, саме на прикладі київського зоопарку можна назвати і інші креативні прийоми управління. Творчий потенціал для менеджера знаходиться в площені відмінностей, що притаманні кожній місцевості, на який розташовані розважальні комплекси, зокрема, зоопарки. Так, наприклад, ландшафтні особливості, розташування одних вал’єрів по відношенню до інших, не виключаючи питання безпеки, кліматичні умови (холодна місцевість не дозволить використовувати розважальні комплекси в зимовий період), тощо.
Популярність розважальних центрів залежить від творчих здібностей управлінця, його бажання організувати розподіл території таким чином, щоб максимально використати її ресурси, незалежно від пори року та ландшафту. Адже, кінцева мета - надання розважальних послуг протягом року, змінюючи та оновлюючи форму і отримання прибутку. Випадок з київським зоопарком також дає підстави замислитися над тим, що на управлінському рівні, слід контактувати з міською владою та відслідковувати різні тенденції, займатися маркетингом для отримання позитивних результатів.
Таким чином, слід наголосити на першочерговому значенні використання творчих методів управління у сфері індустрії розваг.
Покулита І.К., Шишко І.М. (м. Київ)
Креативність семіотичних мов банків Канади та США
Проблемі створення корпоративної культури різних організацій та закладів присвячено сьогодні багато досліджень. Особливе місце поміж інших, посідає тема формування унікальної, найбільш прийнятої для спілкування в межах певної корпорації, мови спілкування та знакової системи, яка активно виражає позицію тієї чи іншої організації, мінімізує час, щодо викладення різних вимог та принципів корпорації.
Теорія семіотики в наш час набуває розвитку. Вчені вивчають різноманітні знакові системи, значення та змісти символів, піднімають питання дослідження різних мовних систем у їх динамічних змінах, тобто семіозі. Проте, на практиці саме формування особливих умов для розвитку корпоративної культури сприяло найбільш творчому підходу до виокремлення комунікативного потенціалу різних семіотичних систем.
Цікавий досвід для українського суспільства може скласти вже розвинута, саме в семіотичному напрямку, корпоративна культура банків Канади та США. На наш погляд, слід звернутися до аналізу таких банків як: TD Canada Trust, Scotia bank, Royal bank, Bank of Montreal, CIBC.
Нещодавно опубліковано дослідження Рикі В.Грифин, Рональд Дж.Шверт, і Фредрик А.Старк в Бізнес Менеджмент, п’ятому канадському виданні, де доводиться, що успіх банків, задоволення від роботи персоналу банків, клієнтів, а також всіх кого пов’язує цілісна корпоративна культура цієї організації, має безпосереднє відношення до ретельно обміркованої й широко використаної мови різних символів, знаків, кольору, тощо. Так, зокрема, дійсно креативною знахідкою в TD Canada Bank є розміщення в холі звичайнісінького, на перший погляд, дивану. Проте, цей символ (диван) розповідає нам багато. Його зелений колір є кольором багатства, грошей; його протертий вигляд є повідомленням: «Ми ради всім, незалежно від соціального походження, і у нас дуже багато клієнтів, кожний хто побував приходить ще раз, і ще раз; проходить багато поколінь, а традиції нашого банку залишаються незмінними».
Авторами піднімається також питання мови і міміки персоналу банку. Найбільш універсальна форма привітання й більш сприятливим знаком є посмішка. Тричі використане ім’я клієнта є символом ставлення або відношення, це свого роду подяка і визнання того, що корпорація цінує бізнес, партнерство, та їх вибір саме цього банку.
Таким чином, творчий підхід до втілення у життя, отримання успіху, позитивного результату не лише тільки в банківській справі, а й в сферах економічних, соціальних, різного роду семіотичних розробок, використання мови знаків, знакових систем є нормою сучасної корпоративної культури країн Заходу та Сходу і має перспективи у сучасному українському суспільстві.
Польська Т.Д. (м. Київ)
ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ - ДІАЛОГ ЧИ НАСАДЖЕННЯ СТЕРЕОТИПІВ?
Проблема комунікації, спілкування, відкритості до інших гостро актуалізується в сучасному світі конфліктів, непорозумінь, зіткнення ціннісних світів, релігійних суперечок і політичних баталій. Люди не чують один іншого, кожен наполягає на своїй єдиній і беззаперечній істині. Справжня комунікація, спілкування, діалог торкаються не тільки долі і щастя окремих людей, але й народів і культур.
В контексті філософського та загально-соціологічного підходу до осмислення людського існування й діяльності на інтерсуб’єктивній основі дуже важливо підійти до розуміння PR як діалогу. Зв’язки з громадськістю звичним чином визначають як комунікацію організації чи особистості з громадськістю. Діалогічна актуалізація спілкування і відмінність комунікації і діалогу полягає в тому, що комунікація як така не передбачає ані суб’єктивності сторін, що знаходяться в процесі комунікації, ні творення ними смислу. Щодо діалогу-то це спосіб входження суб’єктивності, особистості в міжсуб’єктні відносини і творення цілісними суб’єктами певної спільності.
Звичне звужене тлумачення діалогу як розмови двох суб’єктів на відміну від полілогу як розмови, в якій беруть участь багато осіб, визначається помилковим прочитанням грецького префікса dia ,що означає «наскрізний рух, взаємність, розподілену дію».Тобто, осмислене спілкування трьох, чотирьох або скількох завгодно осіб теж є діалогом. Головне, щоб було розподілення смислу, його поширення за межі одиничного суб’єкта. Діалог – це смисл, що переступає власні межі і відкриває для себе необхідність іншого смислу, тобто розуміння необхідності перебудови індивідуальних засад існування з огляду на передумови існування і спілкування з іншими.
Культурологічна місія діяльності по зв’язкам з громадськістю, яка звичним чином нерідко викривлюється і сприймається в суто маніпулятивному сенсі, є налагодження взаєморозуміння, консенсусу в суспільстві, гармонізація стосунків, тобто знаходження єдиного смислу для різних суб’єктів. Головним завданням зв’язків з громадськістю як діалогу є розв’язати складні проблеми, дійти взаєморозуміння, враховуючи альтернативні підходи.
І поле битви в піарі за творення нового смислу є стереотипи. Як константна форма людського буття, основа ритуалу ,традиції, стереотип в деякому широкому смислі слова є ейдосом і набуває в цьому контексті вищий позитивний сенс. В липманівському ,вузькому смислі, стереотип набуває негативних конотацій як спрощений образ соціальної реальності, як « зрозумілі» ходи мислення і поведінки, що їх ЗМІ нав’язують пересічному громадянинові.
Зв’язки з громадськістю по своїй природі, по суті і головній місії як заклик до діалогу, до мислення, пошуку нового смислу-це діяльність, яка не зводиться до експлуатації стереотипів масової свідомості, а культуротворча діяльність, що спрямована закликати людей на основі великих стереотипів культури( індивідуальних стереотипів Декарта, Паскаля, Ейнштейна та ін.) як методу вибудовувати свої індивідуальні стереотипи сприйняття соціальної реальності.
Прокопук Т.М. (Беларусь, г. Брест)
Творчество как ценность в структуре политического самосознания
В политической науке под политическим самосознанием принято понимать процесс и результат выработки относительно устойчивой осознанной системы представлений субъекта политических отношений о самом себе в социально-политическом плане, на основе которой субъект целенаправленно строит свои взаимоотношения с другими субъектами и объектами политики, как внутри социально-политической системы, так и за ее пределами, и относится к самому себе. Это осознание себя в политике как самостоятельного деятеля, целостная оценка своей роли, целей, интересов, идеалов и мотивов поведения.
Оценка себя и своей деятельности в политике субъектом политических отношений неизбежно производится в контексте системы личностных смыслов и ценностных ориентаций. В психологической науке понятие «ценность» определяется как любой «объект» (в том числе и идеальный), имеющий жизненно важное значение для субъекта (индивида, группы, слоя, этноса). В широком понимании в качестве ценностей могут выступать не только абстрактные привлекательные смыслы или ситуативные ценности, но и стабильно важные для индивида конкретные материальные блага.
Социальная психология изучает проблему ценностей с точки зрения возможности прогнозирования социального поведения людей, приверженцев тех или иных ценностей. Ценностные ориентации – отражение в сознании человека ценностей, признаваемых им в качестве стратегических жизненных целей и общих мировоззренческих ориентиров.
При проведении исследования перед нами была поставлена задача изучить ценностные ориентации групп людей с различными формами политической активности.
Для проведения исследования нами была выбрана методика «Морфологический тест жизненных ценностей» (МТЖЦ). Основным диагностическим конструктом МТЖЦ являются терминальные ценности. Под термином «ценность» мы понимаем отношение субъекта к явлению, жизненному факту, объекту и субъекту, и признание его как важного, имеющего жизненную важность.
В перечень жизненных ценностей, исследуемых данной методикой, входит и такая ценность, как креативность (творчество), т.е. реализация своих творческих возможностей, стремление изменять окружающую действительность.
Терминальные ценности реализуются по-разному, в различных жизненных сферах. Жизненная сфера выступает как социальная среда, где осуществляется деятельность человека.
Анализ полученных данных с помощью методов математической обработки позволил установить следующее: статистически достоверными являются различия в жизненных сферах общественной активности и увлечений; с уровнем достоверности p<0,05 принимаются различия в уровне креативности, социальных контактов и достижений как важных ценностных ориентаций.
С одной стороны, это значит, что у людей с активной политической позицией выше стремление к творчеству, к созиданию качественно нового и отличающегося неповторимостью, оригинальностью и общественно-исторической уникальностью.
С другой стороны, полученные высокие баллы в сфере общественной жизни свидетельствуют о высокой значимости для человека проблем жизни общества. Такое сочетание в политически активном человеке может привести к преобразованиям социально-политической и экономической жизни в отдельном городе, регионе или стране, реформированию систем общественной жизни, созданию новых общественно-политических организаций и т.д.
Важно отметить, что такие преобразования могут быть, как созидательными и вести к улучшению качества жизни рядовых граждан, так и разрушительными и вести к затяжным политическим и экономическим кризисам в обществе.
Процко С. А. (м. Київ)
ЗМАГАННЯ ЯК НЕОБХІДНА ЗАСАДА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Наукове визначення сутності змагання – проблема мало досліджена у вітчизняній філософській літературі і тому потребує передусім всебічного розкриття змагання як суспільного явища.
Змагання – це взаємодія особистостей, колективів або груп, у процесі якого виникає та реалізується прагнення сторін перевищити результати інших. Поняття «змагання» має соціальний характер, тобто його зміст пов’язаний з потребами суспільства.
Змагання відбувається між двома або більшою кількістю людей, між двома або більшою кількістю колективів, що зумовлюється відповідними соціальними контактами і спрямовується на досягнення кращих результатів діяльності. У зв’язку з цим і для цього виникає прагнення розкрити людські здібності, удосконалювати досвід виробничої діяльності.
Завдяки змаганню може підвищитися якість навчання, спортивні результати, кількість та якість продукції, що випускається. Це обумовлено здатністю процессу змагання формувати у людей стан емоційної насиченості, впливати на сферу їх діяльності, бо феномен змагання – протиборство, прагнення кожної зі сторін вийти вперед, зайняти більш високе місце.
Отже, сутність змагання полягає у двох його взаємопов’язаних рисах: 1) взаємний обмін діяльності, досвідом; 2) суперництво, збудження життєвої енергії, що стимулює індивідуальну дієздатність, спрямовану на досягнення успіху у певній діяльності.
Змагання – це одна з форм взаємозв’язку людей, у процесі якої виявляються міжособистісні стосунки та характер спілкування, що склалися у колективі. У колективному спілкуванні майже завжди існує елемент змагання і своєрідного збудження, що викликає емоції людей, і що збільшує продуктивність людської праці. Змагання вимагає концентрації та напруження емоційних, розумових, фізичних сил людини.
Таким чином, змагальність соціальних суб’єктів у всіх сферах суспільного буття є передумовою активного ставлення людини до навколишнього світу і самої себе, дозволяє створити соціальний простір для розгортання та реалізації сутнісних сил особистості, розширити поле ії творчої діяльності.
Руденко Т.П. (м. Київ)
Особливості функціонування інституту сім’ї в Україні в сучасних умовах. Проблеми молодих сімей та їх вирішення.
Існування України в нових соціально-економічних умовах, зміна цінностей та ідеалів позначається на всіх сферах життєдіяльності суспільства. Особливо гостро нові соціально-економічні умови позначаються на молодій сім’ї. Одною з характеристик сучасного інституту сім’ї є значна нестабільність шлюбів. Сім’я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги не тільки соціально-економічної, а й моральної, психологічної. Особливого значення державна сімейна політика повинна набувати за сучасних українських умов, коли сім’я зазнає трансформаційних процесів. Сімейна політика як система діяльності держави ще не склалася, заходи, що вживаються в соціальній практиці, не охоплюють необхідного комплексу проблем і тому потребують вдосконалення.
Соціально-економічні зрушення, що відбуваються в нинішньому українському суспільстві, призвели до різких деформацій у структурі розвитку та задоволення матеріальних і духовних потреб людей, негативно вплинули та впливають на життєдіяльність сім’ї, що позначилось на всіх її функціях, в тому числі, на репродуктивній, комунікативній, виховній, рекреативній тощо. Поглибились проблеми дезорганізації та дезінтеграції сім’ї, зріс процент розлучень, який в деяких регіонах досягає 70 - 80 %. Слід звернути увагу на такі проблеми як: низька культура внутрісімейного спілкування; невміння вирішувати сімейні конфлікти й проблеми, цілковите незнання психології протилежної статі та низька культура сексуальних відносин, незадоволення власних проблем у сім’ї; недостатня педагогічна освіта й культура батьків, непідготовленість їх до виховання дітей; недостатній зв’язок з батьківською сім’єю, втрата сімейних традицій; нераціональна організація вільного часу; втрата такого поняття, як честь сім’ї, родинні зв’язки, традиції мораль; бажання повністю відокремитись від батьківської сім’ї та інші. Діяльність держави повинна бути спрямована на надання допомоги молодим сім’ям у вирішенні цих проблем.
Соціальний інститут сім’ї потребує прийняття невідкладних заходів щодо його зміцнення і розвитку. Розв’язання проблем у цій сфері повинно базуватися на законодавчому забезпеченні створення сприятливих умов для розвитку сім’ї, запровадження механізму експертизи в системі державної діяльності; здійснення багатопланової підготовки молоді до сімейного життя: через батьківські сім’ї, школи, клуби молодих сімей, спеціальні шлюбно-сімейні консультації, кабінети сімейної психотерапії, засоби масової інформації; в межах концепції гуманітарної освіти варто започаткувати вивчення самостійних курсів з соціології сім’ї; забезпечення матеріальної підтримки молодих сімей.
Сердюк І. Л. (м. Запоріжжя)
Соціальна творчість особистості в контексті біопсихосоціального
Соціальна творчість особистості виступає сьогодні як найважливіша проблема. Актуальність її в тому, що саме соціальне життя вимагає творчого відношення. Автори досліджують творчість (Акопян К. З., Батура А. В., Додонова В. І., Додонов Р. О., Шуст Н. Б. та ін. ), або розглядають окремо соціальну сторону людського буття (Орбан – Лембрик Л., Нестеренко Г. О., Чаплигін А. та ін. ). Але не розглядається соціальна творчість як суспільне явище. Розглянемо соціальну творчість з точки зору біологічного, психічного, соціального аспектів існування людини. Наша мета – дослідити співвідношення цих аспектів людського буття в соціальній творчості та які фактори сприяють її реалізації.
Соціальна творчість - це особистісне дійове ставлення людини до навколишнього світу, намагання змінити його на краще, якщо щось не задовольняє. Соціальна творчість є фактор, який актуалізує можливості і перетворює їх в дійсність. В залежності від потреб, інтересів, часу, реального ходу подій, можливість може стати мабутньою новою соціальною реальністю. Соціальна творчість залежить від життєвих цілей і особистість здійснює свій вибір між різномаітними можливостями в залежності від її приорітетів на даний момент. Будь – який вид творчості – це соціальна творчість в системі громадських відносин [1, 135]. Під біологічним треба розуміти спадковість індивіда, як носія біологічної форми руху матерії, на генетичному рівні, а також особливості фізіологічних процесів : мозкову діяльність, тип нервової системи,електрохімічні реакції. Людина включається до природного зв’язку явищ.Свідомість та несвідоме, уява, інтуіція, характер, тип темпераменту, воля складає духовний потенціал особистості, є проявом внутрішнього світу людини, психічного.
Особистість є суб’єктом суспільних відносин і в цьому його соціальна сторона. Соціальне виступає як психічне, якщо брати до уваги емоціональне сприйняття, інтелектуальний рівень, волю особистості. Соціальна сторона обумовлена тим, що людина через сприйняття історично – культурного процесу, соціального буття соціуму формує своє відношення до соціальної творчості. Психологічне сприйняття людиною суспільного розвитку є основою формування свідомого ставлення до вимог соціуму, до самооцінки, саморозвитку, самореалізації через здатність до соціальної творчості. З точки зору фізіологічного та психологічного людина діє як природний організм, але в суспільних умовах і як представник суспільства взаємодіє з природою. Формування здатності до соціальної творчості відбувається шляхом розвитку внутрішніх унікальних якостей людини, її індивідуальності. В свою чергу особистість розвивається і проявляє себе, свої здібності в діяльності, в спілкуванні. В залежності від життєвих обставин, корегуючи свої дії, людина постійно змушена бути в пошуку, шо вже є стимулом соціальної творчості.
Особистостіь виникає і існує завдяки соціальній творчості. Соціальна творчість вимагає створення особистістю власної структури цінностей, нових моделей соціальної поведінки [2, 12], самореалізації [3. 109]. Для того, щоб створити нову реальність, людина повинна пізнати закономірністі об’єктивного світу. Особистість для створення нового або відкидає систему громадських відносин, замінюючи її новою, або узагальнюючи досвід вже існуючого, створює щось нове. Якщо ми маємо на увазі особистість, то це означає унікальність, неповторність, але у взаємодії з іншими особистостями. Особистість – це рольова функціональна і сутністна характеристика особи. Духовність, як джерело цілеспрямованості, волі, характеру на наш погляд, є основною рушійною силою, здатною реалізувати всі потенції особистості. Особистість можна визначити як прояв індивідуальних і суспільних відносин і функцій людей. Якості людини розвиваються в залежності від соціального середовища, способу життя.
На соціальну творчість особистості впливають: природно - генетичні задатки, соціальні фактори - соціальне середовище, умови, можливості, норми права та моралі, а також психічні властивості людини. В соціальній творчості співвідносяться індивідуальні інтереси та суспільні. Рівень вимог особистості, переконання, цінносні орієнтації є основою для формування почуття відповідальності, обов’язку. Особистість співвідносить себе і реальні життєві обставини, внаслідок чого формує мотивацію для дій, вдосконалює себе за рахунок самовиховання. На життєвому шляху людина хоче зрозуміти сенс свого буття, своє призначення. Світосприйняття є визначальною рисою сутності людини, звя’зком особистості з оточуючим світом. Особистість починає шукати своє місце в суспільстві, визначаючи соціальну роль. Вона діє свідомо, цілеспрямовано. Але не треба забувати про те, що соціальна роль може фіксувати зовнішні прояви, але не завжди дійсну сутність особистості. . Воля, як внутрішня психологічна якість особи, служить каталізатором соціальної творчості. Соціальні сили не завжди діють для задоволення потреб, інтересів особистості. Однак, якщо людина діє за етичними законами суспільства, не руйнуючи свої власні установки , то це є ідеальний варіант для реалізації соціальної творчості. Уміння сприймати, розуміти нове, не протидіяти новим ідеям, впроваджувати їх в життя – такою повинна бути позиція суспільства. На соціальну творчість впливає природне прагнення людини до активної діяльності , розвиток соціуму та його оцінка результатів соціальної творчості. Людина сприймає та передає соціальну інформацію і це є також спосіб діяльності.
Отже, соціальне, психічне, біологічне існують у тісному взаємозв’язку в людині, підкреслюючи його цілісність. Не можна розривати ці три компонента, людина виступає тут як складна динамічна система.Особистість індивідуальна і неповторна, а суспільний розвиток має багато протиріч, тому формування соціальної творчості особистості досить складний і багатоплановий процес, але завжди необхідний для людської цивілізації.
Ставрояні С.С. (м. Київ)
ґендерні аспекти художньої творчості Жоржа Сіменона
Творчість Жоржа Сіменона, класика детективного жанру, приваблює читачів багатьох країн світу понад півстоліття. Його книги видані сукупним тиражем 500 мільйонів екземплярів, перекладені на 55 мов світу; його перу належать понад 200 романів, 80 з них – про детектива Мегре; за його творами знято 60 повнометражних кінофільмів та 200 телевізійних фільмів. Запорукою такої популярності творів бельгійського автора є те, що поряд з сюжетом роману автор виразно показує соціально-психологічні особливості тієї реальності, в якій жили люди, аналізує причини, які змусили злочинця піти на порушення закону.
Звернемо увагу на ґендерний аспект детективів Жоржа Сіменона, на який літературознавці та біографи бельгійського автора, серед яких слід назвати Е.Шрайбер, Б.Райнова, І.Модестову та інших, не звертали достатньо уваги. На нашу думку, важливо виявити, які жіночі образи зустрічаються у художній літературі маскулінного типу, а також наскільки вільною від ґендерних стереотипів є така література. Отже, об’єктом дослідження виступають детективи Жоржа Сіменона, в яких головною дійовою особою є комісар Мегре, а предметом – ґендерний аспект вказаних творів. При проведенні дослідження автор буде використовувати такі методи: аналіз, синтез, індукція, екстраполяція та інші.
Основним жіночим образом, який зустрічається майже у всіх детективах Сіменона, є образ дружини комісара – мадам Мегре. Діяльність мадам Мегре обмежується сферою домашнього господарства та турботою про комісара. Основна її місія – годувати Мегре, слідкувати, щоб йому було комфортно, зручно, щоб він був тепло одягнений і таке інше. Мадам Мегре не працює, не має творчої самореалізації, не займається самовдосконаленням. Вона не виступає у ролі суб’єкта, а є лише додатком, прилаштованим до комісара Мегре. Таким чином, поряд із комісаром Мегре, який викриває складні злочини, подорожує Францією та іншими країнами світу, спілкується із представниками різних верств населення, ми бачимо його дружину – домогосподарку, єдиною метою життя якої є піклування про Жюля Мегре; вона не має своєї власної долі. Це різниться із поглядами Сімони де Бовуар, яка вважала, що справжній, самодостатній чоловік буде обирати собі таку ж активну, освічену та самодостатню, незалежну жінку.
Що стосується перехідних жіночих образів, які зустрічаються у детективах Сіменона, то їх доцільно поділити на дві групи. Перша – класична жінка патріархального типу, на зразок мадам Мегре, яка є домогосподаркою, фактично хатньою робітницею свого чоловіка; такий образ подається автором як позитивний. Друга – активна, емансипована жінка, яка працює на рівні із чоловіками, але такий образ автор висвітлює, як правило, негативно. Перший тип яскраво ілюструють такі персонажі, як: Луїза Но з роману „Інспектор Кадавр”, Луїза Лабуан з „Мегре й невідома”, обидві доньки Бернадети Аморель з роману „Мегре сердиться”, які стали іграшками у руках своїх чоловіків, безпринципних злодіїв та шахраїв, Ернеста та Шарля Маліків.
Інший жіночий образ добре ілюструють незграбна жінка-підліток Фелісі, яка вигадує собі прекрасних коханців та чарівні пригоди лише задля того, щоб позбутися сірої жіночої буденної долі („А Фелісі-то тут!”), пані Сабен-Левек, у минулому – жінка легкої поведінки, яка, щоб уникнути традиційної ролі домогосподарки, спивається, заводить коханця, й організовує вбивство свого чоловіка, та інші. Повії, танцівниці еротичних клубів, барів – постійні персонажі романів Сіменона.
Таким чином, можна зробити висновок: у творчості Жоржа Сіменона поширені патріархальні ґендерні стереотипи щодо образів жінок. У детективах про Мегре існують два основні жіночі образи: жінка-служниця – класичний патріархальний образ (здебільшого, позитивний), та активна жінка, яка є розбещеною та часто є злочинною (образ, як правило, негативний). Враховуючи, що детективи Жоржа Сіменона є популярними й досі, можна стверджувати, що вони відображають патріархатне ставлення до жінки та сприяють розповсюдженню ґендерних стереотипів.
Цюркало Т.І. (м. Київ)
Особистість як активний, творчий суб’єкт соціального буття
У складній структурі суб’єктів соціального розвитку і здійснення сімейної політики безпосереднім і основним суб’єктом є людина, особистість, індивідуальність. Будь-яке, навіть просте, завдання соціального розвитку і сімейної політики неможливо розв’язати, якщо в його центр не буде поставлено людину, якщо не буде створено умов для самореалізації особистісного потенціалу людини. Тривалий час сім’я була не суб’єктом, а об’єктом сімейної політики. Не було створено умов для самореалізації сутнісних соціальних сил людини.
Основні засади оптимізації процесів соціального розвитку, здійснення ефективної сімейної політики є формування умов для утвердження самостійності людини, свободи вибору нею напрямків і форм самореалізації у сфері як соціального буття, так і суспільного взагалі. Збагачення процесу соціального розвитку, виявлення нових концептуальних засад сімейної політики можливі лише за умови, що особистість, індивідуальність перетвориться з об’єкта соціального розвитку на активний, творчий суб’єкт цього процесу.
Збагаченню змісту діяльності особистості у сфері соціального розвитку сприятиме створення умов для розширення економічного, соціально-політичного та духовного простору як основи становлення зрілих форм соціального буття і посилення соціальної безпеки, розширення можливостей для вільного вибору особистістю як політичних, так і ціннісно-нормативних пріоритетів, духовно-моральних засад у самореалізації власної соціальності. Істотним у цьому процесі є формування умов для розширення альтернативності діяльності та поведінки людини, засобів особистісної самореалізації, різноманітних форм самоутвердження і самовираження, насамперед тих рис індивідуальної соціальності та духовності, що розкріпачують розум, ініціативу, активність, підприємливість, які найповніше збагачують і реалізують особистісний потенціал основного суб’єкта соціального буття й потенціал суспільства загалом.
Слід зазначити, що соціальна активність – це одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб’єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільності, суспільства), що відображає міру (рівень) спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних потреб, інтересів, мети, ідеалів завдяки освоєнню, збереженню, руйнуванню існуючих або створенню нових умов, життєво важливих зв’язків з природним і соціальним середовищем, формуванню особистих соціальних якостей. Соціальна активність як наукова категорія застосовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження гуманізму історичних подій, соціальних проблем особи, соціальної структури суспільства і є одним із факторів соціальної політики тощо.
Розширення соціальних основ для самореалізації особистісного буття, зокрема самозахисту, посилення соціальної безпеки людини зумовлюються й тим, що в суспільстві немає чіткої орієнтації державних інститутів щодо здійснення соціальної політики, спостерігається нестабільність їх функціонування. Однак соціодинаміка суспільного розвитку неминуче диктує необхідність їх пробудження й концептуальної переорієнтації інституціональної діяльності в напрямку зміни моделей і регуляторів розвитку соціальних процесів, а також створення об’єктивних і суб’єктивних умов для смисложиттєвої самореалізації, багатогранного соціального багатства індивідуальності, її духовності, адже основний зміст цінностей соціального буття полягає в їх самовираженні й відтворенні.
Таким чином, стабілізація і гармонізація соціального розвитку, відтворення соціокомунікації різних верств населення, які нині багато в чому розрізнені, розвиток соціальної культури неможливі без утвердження їх цінностей на особистісному рівні, що уможливлює реалізацію потенціалу унікальності, неповторності соціальності людини, її духовності, значення яких у розвитку соціального буття безмірно збільшується.
Шевчук В.В. (м. Київ)
Фандрейзинг - мистецтво добувати гроші
Фандрейзинг – це послідовний і комплексний процес. Це в жодному випадку не самоціль організації (підкреслюємо, організації неприбуткової), але надзвичайно важлива складова реалізації її місії. Суть і складові фандрейзингу: інструменти, цілі, методи, способи пошуку та сецифічні риси фандрейзингу (те, чим він відрізняється від інших методів залучення коштів). Питання залучення інвестицій є всеохоплюючим, так як кошти потрібні всім: по-перше, для здійснення благодійних справ, по-друге, для збільшення капіталу, по-третє, для розвитку організації і реалізації поставлених цілей. Збір коштів для організації – це професійна діяльність, що потребує спеціалізованої освіти, адже зазначена професія має свої особливості, однієї практики замало. В наш час фандрейзер - це майстерний прохач, що займається залученням коштів професійно. Донедавна вважалося, що просити гроші – це дуже принизливо, але в Західній Європі і США фандрейзингом займаються вже давно, наприклад, Америка - це країна в якій благодійність, як професійна діяльність дуже розвинута. Досвід д-ра Дугласа М. Лоуса, дає підстави окреслити практичі аспекти фандрейзингу. В основі благодійності лежить не державне, не офіційне, а особисте, неформальне начало. Благодійність має свою глибоку морально-етичну основу.
В багатьох західноєвропейських країнах і особливо в США до грошей і до благодійності ставляться дуже серйозно. Наприклад в США, представники вищого класу вважають своїм обов’язком фінансувати розвиток нації, яка допомогла їм заробити капітал.
Окресливши основні тенденції та досвід фандрейзингової діяльності в Європі, варто наголосити, що в Україні цей вид професійної діяльності тільки розвивається. З’являються спеціалісти у відповідній галузі, існують організації, які займаються фандрейзингом і організації, які надають потрібну інформацію та літературу (ГУРТ). Фандрейзинг – це не чудодійний засіб, а професійний вид діяльності, і щоб успішно ним займатись, треба точно знати в чому полягаємистецтво фанрейзингу? В нашому матеріальному світі, робити капітал – це мистецтво, яке потребує таланту. Фандрейзинг - це не просто мистецтво залучення коштів, а мистецтво за допомогою якого вирішуються важливі проблеми для суспільства, на які зазвичай не знаходиться коштів.
- Створення сучасних навчальних систем на основі новітніх інформаційних технологій з використанням творчих креативних підходів для загально-освітніх закладів
Гераимчук И.М. (г. Киев)
Возможности воспитания творческих способностей
На сегодняшний момент в науке о творчестве наблюдается переход от стадии теоретической разработки вопросов творчества, гениальности, к технической стадии их воспроизведения. Наука о "гении" переходит в технологию.
С развитием знаний стало ясно, что для подготовки творческих людей, творчества, необходимо развивать не память, а сознание, осознанность, мышление, мысль. Абсолютная память уже существует в каждом человеке, как пишут Корсаков, Бехтерева и другие. Практически все крупные психологи считают, что каждый человек обладает внутренней "абсолютной" памятью. Чтоб развить память, человеку необходимо развивать (выявить) сознание. Исследования показывают, что лучшим средством развития мысли, мышления, является концентрация на мысли, постоянное мышление, напряжение мысли. Так Ландау даже когда учился, думал настолько напряженно, что ему снились формулы.
Но мысль, а тем более постоянное мышление не так легко развить в школе. Есть ли выход для школы? Для решения этой задачи автором разработан метод, который может легко использоваться в школах. На эффективность данного метода косвенно обращали внимание гениальная Уланова, Мейерхольд и другие известные ученые и гениальные личности. Суть данного метода заключается в регулярной каждодневной тренировке наблюдательности у учеников.
Наблюдательность имеет непосредственное отношение как к формированию абсолютной памяти у ребенка, ученика, так и к развитию их творческих способностей. Умение воспроизвести предмет в уме это уже есть первичная мысль. Ученик не сможет мыслить о предмете, если не может воспроизвести его самостоятельно. Более того, он не сможет воспроизвести предмет, если не охватит его мыслью. Наблюдательность в немалой мере есть осознание всех сторон, всех отношений явления между собой, выявление всех взаимосвязей со всеми известными нам знаниями. Чтобы соединить самые разрозненные признаки, мелькнувшую где-то тень и движение травы, нужно не просто синтез. И не просто приложение всех знаний. Нужно фактически создать максимально полную модель ситуации. Чтобы распознать явление по нескольким (по двум-трем) случайным признакам, необходимо создать полную модель ситуации, просчитать ее несколько вариантов. То есть наблюдательность заключается не только в осознании всех отношений явления, приложении всех знаний человека одновременно (всего синтеза), построении модели (мысли), но и в просчете вариантов. То есть, в реальности простая наблюдательность является зачатком мысли и развития сознания. Именно поэтому тренировка наблюдательности в течение многих лет иногда приводит почти к абсолютной памяти и развитию творческой личности.
Гераимчук И.М. (м. Киев)
Способность синтетического охвата явления - одна из основных стадий творческого процесса
Анализ творческого процесса выдающихся людей искусства и науки, проведенный автором, показал, что в любом творчестве присутствует стадия синтетического охвата, что основной особенностью творческих людей, гениев и творцов, является их способность к синтетическому охвату явлений. Эта способность, одномоментного охвата большого множества деталей и частей явления или страниц книги свойственна практически всем творцам. Это также подтверждается энцефаллографическими исследованиями известных творцов, ученых и просто успешных деятелей.
Любому творческому решению или значимому творчеству предшествует стадия, когда идея охватывается и осознается одномоментно и одночасно как целое (произведение, озарение). Причем, если раньше психологи опирались в описаниях синтеза (вдохновения) лишь на субъективные расплывчатые описания синтеза, то в настоящее время эту стадию можно наблюдать с помощью приборов во время творческого процесса самих творцов. Обнаружилось, что эта стадия характеризуется ярко выраженными собственными отличиями мозговых волн (наблюдаемых по энцефаллограммам), особым видом дельта-тэта волн. Это также позволяет сделать предположения, что синтетический охват существует как отдельная стадия.
Тимур, Александр Македонский, Эйнштейн многим другим знаменитым личностям – всем им был в той или иной мере свойственен синтетический охват, что показывают проведенные исследования. Тимура даже называли "Господин счастливых обстоятельств", ибо ужас и благоговение перед способностью Тимура мгновенно решать любую ситуацию высокой сложности вызвали, чуть ли не религиозное почитание, а около пятисот лет после его смерти его почитали наравне с пророком. А художник Врубель с восьми лет мог запомнить громадную фреску со всеми оттенками, философ Бердяев носил в голове "целостные планы книг", ученый Тесла мгновенно решал множество сложных задач в уме (не путать с мгновенным счетом, он обладал способностью мгновенного счета уже в восемь лет), математик Софья Ковалевская, мгновенно решала математические задачи с раннего детства и другие. Кажется невероятным также тот факт, что Моцарт (Бетховен и др.) охватывал в одно мгновение большое множество деталей явления, симфонии, пьесы и т.д. Бетховен, Моцарт, Рахманинов с одного прослушивания запоминали целые симфонии и потом почти без ошибок записывали их. Рахманинов вообще мог не только письменно воспроизвести, но и сразу сыграть любую когда-то слышанную симфонию. Такой же способностью обладали Глазунов и многие другие композиторы. Дирижер Артуро Тосканини помнил каждую ноту из 400 партитур. Аркадий Гайдар читал наизусть "Мертвые души" Гоголя, а свои произведения писал, как и Моцарт, в уме до последнего слова, шлифовал в уме, а потом просто записывал их. Известный философ Федоров, бывший смотрителем Румянцевской библиотеки, помнил наизусть все ее книги, причем он в любой момент мог подсказать, где и что лежит.
Синтетическая способность, которая позволяет человеку, например охватывать целые страницы при чтении, на самом деле присутствует в каждом человеке. И она же является нашей памятью, ибо то, что мы можем охватить мыслью, то мы и помним.
В работе показано, что способности человека являются на самом деле накоплениями его сознания. Способности ученика, как показывают исследования, являются синтетическими накоплениями. В этом нет ничего сверхъестественного, ничего, что не могло бы быть накоплено и воспитано через накопление. "Гениальные способности" как способность синтеза в принципе свойственны каждому человеку, более того без них человек не мог бы жить.
Гераїмчук М.Д. (м. Київ)
Стан розвитку інформаційних технологій в Україні
Гармонічний розвиток інформаційного суспільства в значній мірі залежить від рівня застосування інформаційних технологій і впровадження новітніх освітніх технологій в загальноосвітніх школах..
В даний час існує значна кількість програм по інформатизації закладів освіти України, основною метою яких є забезпечення їх комп’ютерною технікою і програмами загального користування (наприклад, Windows’x, Microsoft Office, ін.). Побудова навчального процесу згідно Державних програм інформатизації зводиться до вивчення програмних пакетів на рівні користувачів комп’ютерної техніки.
Аналіз показує, що основним недоліком Програм інформатизації є відсутність питань розробки та реалізації новітніх освітніх технологій, інтелектуального наповнення, що є основою розвитку сучасного інформаційного суспільства. Розробка таких нових освітніх технологій повинна бути методичною базою програм інформатизації країни. Така методична база дозволить розробити освітні інформаційні технології нового покоління з врахуванням сучасних вимог інформаційного суспільства. Цей підхід сприятиме переходу на якісно новий рівень організації навчального процесу, дозволить вирішити проблему створення умов для реалізації індивідуального навчання кожного члена суспільства шляхом доступу до освітніх ресурсів, що дозволяє перейти на якісно новий освітній рівень відповідно до Болонського процесу. Для активізації даного переходу пропонується забезпечити навчальний процес:
- освітніми інформаційними технологіями (методами) нового рівня навчання, сприйняття та обробки інформації;
- можливостями широкого використання доступних інструментальних засобів (наприклад, персональних та мобільних комп’ютерів, мультимедійних та інших пристроїв) для розміщення предметної інформації;
- методологією, методами та базовими процедурами інтелектуального наповнення нових навчаючих систем та їх використання в навчальному процесі.
Вчитель, використовуючи дані засоби, може використовувати досвід багатьох кращих вчителів світу, віртуально залучать їх до процесу інтерактивного викладання предмета в конкретній школі, активізувати і розвивати творчі здібності учня, що має фундаментальне значення для теорії та практики навчання і викладання, оскільки вони впливають не тільки на майбутнє нашої освіти, але й на майбутнє цивілізації в цілому.
Гераїмчук М.Д., Казачков І.В. (м. Київ); Франссон Т.Г. (м. Стокгольм)
Створення та застосування мультимедійних навчальних систем для університетів та загальноосвітніх закладів
Дослідження психологів з аналізу застосувань електронних технологій з використанням мультимедіа в учбовому процесі показують, що такі технології дозволяють підвищити ефективність навчання на 20-30 %, тобто зменшити число помилок і час на засвоєння матеріалу, підвищити якість засвоєння знань і навиків. Практика використання мультимедійних засобів у вищій школі показує, що мультимедіа дозволяє отримати абсолютно новий якісний рівень освіти і, по суті, змінити процес передачі і засвоєння знань і умінь. В даний час створюються повнофункціональні технології, що дозволяють уніфікувати і «поставити на потік» процес розробки інтерактивних моделей як наукового, так і учбового характеру [1-7], які докладно розглянуті в доповіді. Наведено також приклади застосування подібних систем у навчанні з енергетичного профілю у Королівському технологічному інституті (Стокгольм) та у Національному технічному університеті України „КПІ” (Київ) [4-6]:
Відмінність програмованого підручника від звичайного полягає, перш за все, в більш строгому дозуванні матеріалу, що вивчається. Кожна порція забезпечується добре продуманим набором контрольних питань і задач, на які завчасно готуються серії можливих відповідей. При цьому комп'ютер автоматично реєструє помилки і за програмою, параметри якої визначені підручником (і, можливо, скореговані викладачем), виставляє оцінки учням. Під час самостійної роботи учнів викладач може за бажанням контролювати роботу учнів і одержувані ними оцінки. Система автоматизації навчання передбачає автоматичне управління показом демонстраційних матеріалів.