В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Разделение труда и образование
Общеизвестно, что наиболее интенсивно люди развиваются в раннем возрасте. Притом, они не просто приобретают в это время много знаний. Они очень интенсивно формируют новые понятия. Знания человек и позже приобретает в очень больших количествах, но что касается понятий, то процесс их формирования идет явно по затухающей, а в какое-то время и вовсе прекращается. Нередко можно встретить и обратные процессы.
Думается, что причиной этому вовсе не возрастные особенности формирования мозга или организма в целом. Можно предположить, что причина этого явления состоит в том, что в раннем возрасте человек формируется по универсальному типу. Он имеет своей задачей не просто хорошо освоить тот или иной производственный процесс, не просто овладеть той или иной профессией. Его задача на этом этапе - овладеть этим миром, освоиться в нем именно как человеку. Исключенность ребенка из системы разделения труда – основа интенсивного развития человека на ранних стадиях его становления.
Но сохранение такого исключения дольше, чем нужно, приводит к тому, что развитие прекращается и даже поворачивает вспять. Детство незаметно заменяется инфантилизмом, плавно перерастающим в старческий маразм, который, как известно, по форме тоже схож с детством.
Но в разделении труда нельзя видеть только отрицательную, деструктивную сторону. Ведь исторически разделение труда, это не только разделение, но и новая форма объединения, кооперации людей в производстве, притом, более прогрессивная, чем предыдущая. Уже средняя школа не может быть построена на полном отсутствии разделения труда
Школа, в той мере, в какой она представляет собой этап в становлении человека, непосредственно следующий за полным отсутствием разделения труда, должна делать акцент на разделении. Делать это нужно очень осторожно. Ни о какой ранней специализации не может быть и речи. Мало того, знакомить детей нужно с основами всех основных профессий, выбирая, разумеется, те, которые наиболее полно интегрируют в себе целые направления деятельности и которые связаны с как можно более новой техникой и как можно более передовыми технологиями. Притом, знакомить нужно не столько по книжкам и по рассказам, сколько на практике, давая ученикам возможность поучаствовать в производстве "на полном серьезе", как это делал, например, А.С.Макаренко, не боявшийся доверять вчерашним беспризорникам производство сложнейших приборов. Основы наук (тоже всех, тоже интегрировано, и тоже на самом современном уровне) на этом этапе должны органически вплетаться в процесс практического освоения учениками мира человеческих профессий, не теряя, разумеется, при этом и теоретического единства между собой.
Но в вузе, вопреки утвердившейся традиции, упор должен делаться не на специализацию, то есть не на ту сторону разделения труда, которая означает собственно разделение, а как раз на ту сторону, которая представляет в разделении труда интеграцию, объединение, синтез. Если школа должна быть всего лишь только политехнической, то вуз должен давать в прямом смысле слова универсальное образование. Университеты (в том числе и технические) и в самом деле должны готовить универсалов.
Этого давно требует жизнь. Посмотрите, много ли людей сегодня работают по специальности? Спросите тех, кто формально работает по специальности, сильно ли им пригодилось то, чему их учили в вузе? В конце концов, большинство людей с высшим образованием сегодня работают организаторами людей. Но понимает ли хоть один из них, что такое человек?
Фактически в университетах должны учиться мыслить. Разумеется, невозможно научиться мыслить диалектически, игнорируя разделение труда. Но невозможно это сделать и в пределах разделения труда. Даже если в этих пределах вы занимаете место профессионального мыслителя. Путь к овладению диалектическим мышлением лежит через снятие разделения труда, преодоление его не только в уме, но и в действительности, в реальном развитии производительных сил. Именно этому – как реально преодолевать, снимать разделение труда, как развивать производительные силы таким образом, чтобы они вели к снятию разделения труда, и должны учиться в университете, притом, на любом факультете.
Увы, сегодня передовыми считаются совершенно иные тенденции. Формирование целостного мировоззрения и способности критического мышления перестало быть целью высшего образования. Вместо них студенту предлагается овладение определенным набором знаний и навыков. Образование становится фрагментарным, мозаичным, внутренне ничем не связанным. Образованный таким образом человек обречен оставаться рабом разделения труда и слепым орудием стихийных экономических сил. Конечно, такой человек очень удобен в качестве рабочей силы или объекта политического манипулирования, но общество, составленное из таких людей, лишено перспективы.
Общество, оказавшееся неспособным преодолеть, снять разделение труда, обречено на загнивание и исчезновение точно так же, как обреченными оказались общества, не сумевшие своевременно перейти к развитым формам разделения труда.
Анацька Н.В. (м. Київ)
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ЕТИКИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ – ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ
Важливим елементом творчого розвитку та виховання людини в сучасному світі, коли ми диспутуємо над важливими проблемами сьогодення і розглядаємо різного роду катаклізми природного характеру, є формування нової етики відповідальності, так як не менш суттєвим є питання “катаклізмів” в стосунках між пересічними громадянами, соціальними групами, державами. Найбільшу увагу у вирішенні даного питання, ми вважаємо, потрібно приділити людям, які у своїй повсякденній діяльності так чи інакше знаходяться у колі проблем сучасної освіти. Також потрібно розуміти, що формування нової етики відповідальності це не тільки розповсюдження та пропагування саме цих ідей серед освітян. Будь-хто, виховуючи дітей, онуків, чи навчаючись повинен зрозуміти важливість цієї проблеми.
Незаперечним є той факт, що всі принципи етики базуються на головній моральній цінності – моральній відповідальності. В зв’язку з цим, постає питання соціальної відповідальності ведучих вчених і організаторів функціонування і розвитку освітнього процесу де творчий підхід при вирішенні різного роду задач – важливий елемент у побудові нових, більш досконалих міжлюдських стосунків. Рухаючись у цьому руслі, можна сказати, що виховання сучасної людини – вільного й відповідального творця свого буття і особистого життя у важких умовах інформаційного і технічного суспільства не може бути зосереджено, тим більш обмежено однією сферою – культурою поведінки або ж знанням моральних вимог сучасного суспільства. Нові дослідження стану сучасної людини, а тим паче її молодого покоління показують, що у більшості випадків, відкидається моральна відповідальність як соціально визначена, тому виникають моральні колізії – різні молодіжні культурні напрямки у вигляді хіппі, панків, скінхедів, що у багатьох випадках несе загрозу як пересічним громадянам так і суспільству в цілому. Активізація руху скінхедів, які на сьогоднішній день не мають нічого спільного з тим рухом, що зародився у Англії в другій половині минулого століття, ще вчора було серйозним сигналом нашому суспільству. Сьогодні така молодь, використовується різними організаціями, політичними осередками в основному для створення напруги між різними соціальними групами населення України.
Потрібно зрозуміти, що потреби особистості формуються під впливом спрямованного виховання і освіти, які є творчими відповідно до своїх задач. Виховуючи людину, слід брати до уваги те, що особливості кожного впливають на потребу в духовних цінностях, зокрема моральних, естетичних і інтелектуальних, що безумовно потребує істотних змін. Але це можливо лише за умов активної участі не тільки людей-ентузіастів, але й людей які знають та вміють налагодити в першу чергу соціальне життя, щоб на такому підгрунті, зрошеному елементами творчого розвитку, відновити “екологію” людини.
Формування нової етики відповідальності, що представляє собою етичне виховання особистості як творчого – морального суб’єкта, починається з людини і на “виході” має стояти жива людина з її недоліками та перевагами. На цьому тлі завданням освіти на її різних рівнях є творча реалізація загальнолюдських морально-ціннісних орієнтацій не відмовляючись від необхідності знання соціально-природних детермінацій людського буття. Це означає, що виховання в процесі освіти повинно не просто готувати корисного виробника, але й відповідального суб′єкта який здатний творчо інтегруватись в сучасний світ, гуманізуючи його багатством своєї особистості. Тільки на такому шляху, де особлива увага приділяється гармонійному розвитку людини, освіта здатна здолати дегуманізуючі наслідки, що з’явились в останнє десятиліття пілся штучного розколу усталених зв’язків між братніми народами українців, росіян, білорусів, підміні загальнолюдських цінностей на фальшиві гасла сурогатних субкультур, що мають широку підтримку “дикого капіталу” та людей з низьким рівнем розуміння реальних наслідків такого негативного впливу на слов’янську культуру.
Артеменко Ю.М. (м. Київ)
Соціально-психологічні фактори впливу на якість освіти
Для того щоб успішно керувати виробництвом і в результаті отримати максимальний прибуток, менеджмент організацій застосовує різноманітні системи, моделі, принципи управління. Залежно від домінування певного критерію виділяються цілі напрями та течії, що його вивчають. Успішна діяльність включає використання всіх досягнень у їх єдності та розвитку. Історична практика доводить, що найпоширенішою помилкою багатьох вчених була їх вузька спеціалізація, обмеженість поглядів і небажання вийти за рамки досліджуваного об’єкта. Таким же шляхом йде й сучасна педагогіка, переймаючи досвід західних колег, але не редагуючи і не адаптуючи його.
Інститути менеджменту і інститути освіти між собою схожі. Кінцевим результатом їх є ідеальний продукт – той, що відповідає вимогам ринку і приносить максимальний прибуток і той, що відповідає стандартам поняття високоосвічена людина. Тому логічно, що й схеми досягнення цих цілей майже однакові.
Великим недоліком нашої системи освіти є те, що вона не бере до уваги соціально-психологічні умови процесу навчання, тобто колектив, відносини та зв’язки, що в ньому склалися. В економіці ці фактори мають велике значення. Компанії, модель управління яких базується на колективному інтересі, досягають значного успіху.
В освіті ж роблять акцент на принципі конкуренції, переважанні індивідуального інтересу. Індивідуалізм як моральний принцип, визнає автономію і абсолютні права особистості в суспільстві. В деякій мірі індивідуалізм як принцип протиставлення особистості колективу, підкорення суспільних інтересів особистим, виник з розвитком приватної власності. Колективізм також має ряд історичних форм. В основі його такі відносини між особистістю і колективом, при яких розвиток суспільства в цілому створює благодатні умови для розвитку особистості, а розвиток останньої в свою чергу є умовою прогресу всього суспільства. Колектив турбується про людину, про задоволення її потреб, про повне розкриття потенціалу та талантів. Принцип колективізму не означає ліквідацію індивідуальності людини. Навпаки, тільки в колективі людина може повністю розкрити свої здібності. Процес соціалізації ми проходимо завдяки перейманню досвіду від людей, тобто людиною стаємо лише завдяки суспільству. О. С. Макаренко у своїх теоретико-педагогічних працях писав: «В самотності людина жити не може, ти маєш любити свій колектив, познайомитись з ним, дізнатися про його інтереси. Без цього не може бути справжньої людини».
Для успішного, прогресивного функціонування колективу, групи слід приймати до уваги деякі фактори, щодо їх формування і діяльності. Найчастіше колектив організовується за ознакою школи, але такі колективи швидко замикаються в колі вузьких інтересів, відходять від питань всього закладу. Система освіти має попередити цей регресивний процес і врахувати розширення інтересів групи, вихід їх за межі одного колективу. Обов’язковим є наявність активу в кожній окремій спільноті, це має стимулювати активність та направити діяльність на розвиток здібностей. Має бути присутній зв’язок з успіхами, невдачами, потребами всього колективу, бо інакше група стане місцем самоплинної організації інших зв’язків. Зрозуміло, що рушієм прогресу результатів діяльності спільноти є різноманітність поглядів її членів, їх неоднорідність як особистостей. Адже все це допомагає врахувати різнобічні фактори при спрямуванні на єдині цілі.
У період розквіту інформаційного суспільства реформування освіти має стати бар’єром для замикання кола «людина – машина». Образне мислення, креативність, творчий підхід до справи – це те, що робить нас унікальним і те, що ми маємо берегти. Завдання освіти не просто виховати освічену людину. А перш за все – виховати Людину, здатну враховувати не тільки свої інтереси, турбуватися про ближніх, ставити цілі для досягнення світового блага і не механічно і бездумно, а свідомо. Нехай портрет виглядає трохи ідеалізованим, але ж ідеал для того й ідеал, щоб до нього прагнути.
Белоус Т.А., Пшеничная О.А. (Беларусь, г. Брест)
Самоактуализация в профессии
Категория самоактуализации предполагает непрерывное движение в направлении профессионального и личностного роста. Среди многообразных видов социальной деятельности, профессиональная занимает особое место: она выражает основную форму активности субъекта.
Ю.Л. Ольвинская считает, что необходимым условием для процесса самоактуализации является гармоничность психологической организации личности, которая определяется сформированностью, сбалансированностью и интегрированностью интеллектуальной, эмоциональной и поведенческой сфер жизнедеятельности личности.
Интеллектуальная сфера характеризуется наличием опыта решения различных интеллектуальных задач. В контексте нашего исследования к интеллектуальной сфере мы отнесли следующие критерии самоактуализирующейся личности: креативность; чувство юмора; центрированность на проблеме; автономия; разграничение средств и целей.
Эмоциональная сфера выражается в наличии разнообразного эмоционального опыта и в позитивном отношении к себе; в доброжелательном отношении к окружающим людям и к миру. Мы посчитали, что к данной сфере можно отнести следующие критерии самоактуализирующейся личности: эффективное восприятие реальности; свежесть восприятия; принятие себя и других; общественный интерес.
Критериями гармоничной поведенческой сферы является отсутствие поведенческих стереотипов, а также способность к спонтанному и произвольному поведению, основанному на понимании и принятии внутренних мотивов, своих целей и особенностей актуальной ситуации. К поведенческой сфере мы отнесли следующие критерии по А. Маслоу: непосредственность, простота и естественность; независимость: потребность в уединении; глубокие межличностные отношения.
Объект нашего исследования - профессиональное самосознание представителей гуманитарных и точных профессий; предмет – самоактуализация как состояние.
Для проведения экспериментальной части мы руководствовались следующими методиками: «Диагностика интерактивной направленности личности» (Н. Е. Щуркова в модификации Н. П. Фетискина); Тест - опросник самоотношения Столина; «Методика исследования социального интеллекта»; «Диагностика самоактуализации личности» (А. В. Лазукин в адаптации Н. Ф.Калина); «Методика экспресс - диагностики ситуативной самоактуализации личности» (ССЛ).
Результаты методик показывают, что уровень самоактуализации среди представителей гуманитарных профессий выше, чем у представителей точных профессий. Обще-групповое процентное соотношение сфер жизнедеятельности в выборке представителей точных профессий составляет: 16% (интеллектуальная сфера) – 54% (эмоциональная сфера) – 30% (поведенческая сфера); в выборке представителей гуманитарных профессий - 13% – 53 % – 34% соответственно. Такое процентное соотношение в обеих группах может свидетельствовать о сформированности, но несбалансированности трех сфер жизнедеятельности человека.
Результаты методики ССЛ так же указывают на то, что уровень самоактуализации в группе представителей гуманитарных профессий выше, чем в группе представителей точных профессий. Так, средне-групповая оценка самоактуализации в выборке представителей точных профессий равна 41 балл (из 70 максимальных), а в выборке представителей гуманитарных профессий – 56.75 баллов.
Таким образом, нам удалось зафиксировать факт присутствия отличия между уровнями самоактуализации в группах представителей точных и гуманитарных профессий. Исследования по данной теме нами продолжаются и на наш взгляд имеют большие перспективы.
Брагіна В.П. (м. Київ)
Досвід та інтерпретація світу повсякденності в феноменології А.Шюца
Основоположним поняттям феноменології соціального світу є поняття особистого досвіду людини. Замість того, щоб починати з теорії та методів, які спрощують людський досвід чи редукують його в інтересах наукової суворості, феноменологічний підхід відкритий явищем самим по собі.
Феноменологічна інтерпретація досвіду свідомості бере свій початок від трансцендентальної феноменології Е. Гуссерля та змістовно відрізняється від властивої класичному емпіризму Нового часу. Досвід – це не експеримент чи випробування об’єкту з метою віднайти об’єктивні закони, яким він підкорюється, а нерозривна єдність знання та переживання. Будь-який предмет даний людині не інакше, як в досвіді. Його пізнання є невіддільним від суб’єктивного переживання, духовного освоєння. Досвідчена людина є дорослішаю за знаючу. Це людина, яка пожила та побачила, пережила та пізнала. Відношення між знанням та досвідом, у феноменологічному сенсі, аніскільки не перекриваються відмінністю між чуттєвим сприйняттям та понятійним мисленням.
В свою чергу А. Шюц звертає увагу на те, що темпоральна структура природної та рефлексивної установок відмінна. В природній установці свідомості ми живемо теперішнім та орієнтовані на найближче майбутнє, яке змальовуємо в наших очікуваннях. В трансцендентально-редукованій сфері Е. Гуссерль називає їх “протенціями”, застосовуючи до природної установки свідомості, А. Шюц використовує термін “живе теперішнє”. Але відповідно до феноменологічної теорії рефлексії, вона в змозі схватити лише минулий, прожитий досвід, але ніяк не теперішній, не досвід миті. Наша самосвідомість конструйована минулим досвідом. Але темпоральна структура комунікативного досвіду інакша. В ситуації обличчям-до-обличчя – фундаментальної ідеалізації всіх форм соціальних комунікацій – поведінка іншого та симптоми його психічного життя дані нам в “живому теперішньому”, як “жива одночасність”.
Сфера “суттєво актуального досвіду” проникаюча для досвіду інших і створює основу персональної ідентичності. Але і в знанні людини про себе саму існує сфера абсолютної інтимності, чиє буття настільки ж безсумнівне, наскільки і закрите для вивчення. Досвід цієї сфери практично не доступний пам’яті. Спостереження показують, за А. Шюцом, що його відтворення тим менш адекватно, чим ближче воно до інтимного ядра особистості. До цієї сфери досвіду відносяться переживання власної тілесності, душевний біль, сексуальні почуття, психічні нахили та афекти. Межі згадувань в інтимній сфері співпадають з межами раціоналізованості у широкому смислі, тобто з можливістю надання значень. Доступність пам’яті, за А. Шюцом, є першим посиланням раціональних реконструкцій. Те, що не властиве пам’яті , може бути прожите, але не продумане, так як не висвітлене у мові.
Якщо згадування про досвід у зовнішньому світі відносно чітко та легко реконструйоване, то успіх реконструкції внутрішнього сприйняття залежить від ступеня його близькості до абсолютно інтимного ядра особистості, чим ближче до нього репродукуємий зміст, тим складніше його “пригадати”. Закритість абсолютно інтимної сфери людського досвіду, маніфестація його суверенності необхідна умова підтримки персональної ідентичності.
Бурик М. (м. Київ)
О некоторых закономерностях развития творческого потенциала человечества
Развитие орудий труда – объективный процесс. Орудия постоянно применяются и совершенствуются в применении. Развитие – это способ их существования, который так же можно рассматривать как творчество человечества. Именно творчество, как осуществляющееся развитие производства и человеческой культуры вообще, является процессом развития сущностных сил человека. В своей деятельности человек постоянно расширял возможности путем освоения форм движения материи, и это позволяло сначала выживать, а потом и жить. Но, как известно, именно тогда, когда достигнутый уровень развития производства дал возможность жить, заботясь не только о средствах к существованию, появилось и разделение общества на классы, что сразу же отобрало эту возможность у многих людей, и общество поделилось на тех, кто живет, и тех, кто выживает. На этом этапе были созданы общественные условия, при которых у многих людей не возникала – и даже не могла возникнуть – потребность в творчестве. Творчество могло существовать только как случайность, вопреки установившемуся порядку, или как привилегия правящих классов.
Но случайность не есть внешняя противоположность необходимости. Это ее диалектическая противоположность. Она закономерно возникает как форма бытия и реализации необходимости. Живущие творили вопреки сложившимся условиям деятельности, но в то же время результаты творческой деятельности диктовали условия деятельности вообще, и наоборот.
Нельзя недооценивать роль, которую сыграло (и продолжает играть) общественное разделение труда. Оно – не просто определенные отношения, продукт развития производительных сил, а и момент единства производительных сил и производственных отношений в классовом обществе. Поэтому, отнимая у одних людей возможность творить, другим оно дает эту возможность, рано или поздно превращая творчество в обязанность, загоняя его в рамки, и, тем самым, препятствуя творчеству как таковому.
Освоение форм движения материи стало способом самореализации и саморазвития личности, когда оно как бы вышло за рамки производства, благодаря появившемуся избыточному продукту – результату этого освоения. Но свободное творчество рано или поздно перестает быть свободным, и становится обязанностью. Творчество по необходимости, то есть реализация потребности человека (человечества) в развитии, в этих условиях становится творчеством по нужде – для производства.
До какого-то момента творчество по нужде и по необходимости совпадали. Это совпадение характерно для периодов становления общественных формаций. Например, в эпоху Возрождения, когда в условиях свободной конкуренции светское искусство, появившееся в рамках ремесла как способ повышения качества товара, выделяется в особый вид деятельности, а затем и в отдельную форму общественного сознания.
Это действительно служило во благо человеку, но потом (сейчас) творчество по нужде мешает творчеству по необходимости. Это тормозит развитие мировой культуры и орудий труда в том числе.
Орудия труда при капитализме развиваются только как средства удешевления товаров. Такая ситуация способствует развитию только тех свойств производительных сил, которые служат этим целям, и препятствует развитию других свойств, которые могли бы вывести общество за рамки данных общественных отношений. Не следует отрицать огромнейшие достижения, сделанные человечеством в рамках капитализма. Как писал Фридрих Энгельс, «если у общества появляется техническая потребность, то она продвигает науку вперед больше, чем десяток университетов». Но нужно понимать, что на современном этапе основной является именно вторая тенденция – тенденция к торможению развития как самих производительных сил, так и творческих способностей человека и общества в целом.
Васильєв В.В. (м. Дніпропетровськ)