В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
СТАНОВЛЕНИЕ ТВОРЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА БУДУЩЕГО ИНЖЕНЕРА-ПЕДАГОГА ВО ВРЕМЯ ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ ПРАКТИКИ
Важнейшей задачей современной высшей школы является целенаправленное формирование творческой личности специалиста. Все исследования сводятся к тому, что нужно создать такие условия обучения, которые обеспечили бы в наибольшей степени психологический комфорт обучаемым и возможности их интенсивного развития в соответствии с индивидуальными потребностями и способностями.
Мы рассматриваем творческий потенциал личности будущего инженера-педагога как многоплановую и динамическую характеристику, включающую три дополняющих друг друга компонента – ценностный, когнитивный, деятельностный. Он влияет на отношения студента к жизни, гуманность и успешность его будущей педагогической деятельности.
Ценностный компонент педагогической культуры формируется с первых дней педагогической практики студентов инженерно-технологического факультета РВУЗ КИПУ. Делая первые робкие шаги на педагогическом поприще, студенты признают педагогическое творчество как ценность, жизненную необходимость. Во время педагогической практики формируются такие интеллектуальные умения, как: анализ (выявление собственных педагогических ошибок, пробелов знаний, когда студент-практикант не может по существу ответить на вопросы учащихся); синтез (создание собственной модели урока, с точки зрения своего видении я данного вопроса); оценка (соответствие выводов имеющимся данным, оценивание значимости ответов учащихся). На педагогической практике будущий инженер-педагог овладевает определенным стилем мышления, определенными навыкам и умственных действий.
Ховрич Н.М. (м. Київ)
Формування цінностей в процесі соціалізації особистості
Історичний досвід свідчить: проблема формування цінностей завжди актуальна, її постановка загострювалась, набувала соціальне і моральне значення в важкі, переломні епохи, коли культурні традиції знецінювалися, етичні підвалини суспільства піддавалися дискримінації, починалося їх прискорене становлення та заміна нових ідеалів і цінностей.
Ціннісні орієнтації – важлива складова структури особистості, яка має в своїй структурі мотиваційний, когнітивний, емоційний і оціночний компоненти.
Роль ціннісних орієнтацій є в тому, що вони характеризують направленість професійної діяльності, дозволяють зайняти відповідну суспільну позицію, регулюють поведінку, формують способи самовираження.
Це особливо важливо враховувати в системі освіти, результати діяльності якої будуть визначати майбутнє нації і кожної людини окремо. Ще древні філософи були переконані в тому, що система освіти – найбільш значимий фактор суспільного відтворення: від неї залежить життєздатність, і ефективність майбутнього розвитку самого суспільства. Освіта „формує” людину конкретного суспільства, усвідомлюючи цілі його розвитку і слугує для їх реалізації. При цьому освіта, включаючи людину в простір суспільно значимих цінностей, формує універсальні моделі поведінки і ціннісні установки, сприяє засвоєнню значимих загальнолюдських цінностей.
Так звана „модернізація” освітньої системи, при якій змінюються професійні установки, відсутність встановлених вимог до результатів діяльності ВУЗу, до професійних якостях викладача, ставить особистість перед вибором між дійсним прагненням до стабільності і необхідності зламу старих уявлень, зміни системи цінностей загалом.
Професійна орієнтація особистості в вищому навчальному закладі пропонує діагностику і розвиток професійно важливої якості (високий рівень соціалізації, пізнавальна стійкість, пізнавальна активність, комунікативна компетентність, організаційні здібності і т.д.), інтересів і схильностей, майбутніх фахівців, а також вивчення потребо-мотиваційної сфери діяльності особистості. Інакше кажучи, стандарти сучасної освіти мають ціль – дати молодим людям якомога більше практичних знань. Однак ніхто не турбується про те, що основу освіти складає моральність. На прикладі впровадження Болонської системи в українських ВУЗах можна виділити декілька аспектів якості даного явища. З одної сторони, Болонський процес – це своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які проходять процес становлення в Європі, головною метою якого є консолідування зусиль наукової й освітянської громадськості та урядів для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і науки у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в соціальних перетвореннях. Це новий шлях, нові можливості для тих, хто навчається. А з іншого, це своєрідне „спрощення” не тільки навчального процесу, а й „спрощення” світогляду, світосприйняття людини, її ставлення та становлення. З цього можна зробити висновок: бездумне захоплення впровадженням принципів Болонського процесу є небезпечним і відволікає від дійсно потрібних змін у напрямі підняття рівня національної вищої освіти.
На сьогодні проблема формування цінностей є не просто предметом наукових суперечок, вона нерозривно пов’язана з життям як окремої людини, так і всього суспільства. В системі освіти, перш за все, турбує питання подолання націленості на інформаційно-накопичувальну прагматику, а не освітньо-розвиваючу творчий потенціал людини. Причому, творчо діюча особистість, від природи наділена невгамованим прагненням до досконалості, гармонії і краси зникає з освітнього горизонту, поступившись місцем жадібному до багатства і шукаючому користі суб’єкту. Професіонал-фахівець і професіонал-творець – це зовсім різні результати освітніх систем.
Таким чином, ціль освіти не тільки в тому, щоб зробити людину інтелектуальною. Важливо забезпечити кожній людині можливості особистісного росту через розуміння тих цілей і стратегій, які вона вибрала.
Цимбал Т.В. (м. Кривий Ріг)
Життєтворчість як практика буттєвісного укорінення сучасної людини
Проблема життєтворчості особистості як особливого виду креативної сутності людини відзначається потенційним багатством смислів та можливостей вирішення, а тому відкриває необмежений шлях свого теоретичного осмислення та практичного дослідження полідисциплінарному науковому пошуку. Практичні аспекти даної проблеми є пріоритетними напрямками сучасної психології та педагогіки, проте категоріальне та концептуальне осягнення феномену життєтворчості належить царині філософії. Своєрідність авторського підходу полягає у тому, що «життєтворчість» розглядається як практика буттєвісного укорінення людини. Останнє визначається нами як “буття-для-себе” і “культура себе”, максимальна повнота буття людини, актуалізація і реалізація всіх її сутнісних сил, можливостей, здібностей, смислів культури, цілей та цінностей, горизонт особистісного темпорального простору для вияву екзистенціалів духовності, творчості, свободи, суверенності й відповідальності
Життєтворчість, будучи пов’язаною з екзистенціальним принципом “турботи про себе”, своїм змістом має мистецтво розбудови власного життєвого світу та духовного самовдосконалення, впорядкованого існування людини в різноманітних соціальних сферах та способи творення й розширення цілісного горизонту “культурних практик”. Життєтворчість є властивістю діяльнісних актів перетворення та перевлаштування світу, вирішення проблемних життєвих ситуацій, основою побудови міжособистісних зв’язків та комунікацій, тобто, всеосяжним універсальним способом буття людини. В процесі життєтворчості ми ніби «розсуваємо рамки наявних можливостей» (Е.Ільєнков), орієнтуючись на позитивні особистісні зміни, на розвиток нахилів та здібностей, що сприяєтиме розгортанню та реалізації потенційних можливостей екзистенції, формуванню вміння приймати себе як об’єкт креативної активності впродовж всього життя.
Проте життєтворчість не повинна підкорятися виключно бажанням самоактуалізації, самоствердження та самореалізації. Справжня творчість за своєю суттю є спів-творчістю та виключає егоїзм і «своєцентризм» (Г.Батіщев). В цьому контексті доречно згадати приклад бумеранга, який наводить В.Франкл, критикуючи ідею самоактуалізації як провідну буттєвісну орієнтацію особистості. Бумеранг є мисливською зброєю, яка повертається тільки тоді, коли не влучає у ціль. Так само, вважає В.Франкл, наша стурбованість власними проблемами, зосередженість лише на потребі самоактуалізації та самореалізації є наслідком того, що ми «не влучили» у зовнішню мету та смисл [Див.: 1]. Адже якщо людина прагне прийти до себе, укорінитись у бутті, вона повинна йти до світу, по світу, йти через зовнішній світ. Таким чином життєтворчість повинна об’єднувати людину з Іншим та зі світом, спрямовуючи фокус уваги як на внутрішній світ, так і назовні.
Можемо стверджувати, що життєтворчість виступає інтенційною онтологічною місією екзистенції, яка прагне до саморозгортання у діалектичній єдності соціальних, загальнолюдських та особистісних цінностей, а також є умовою ввімкнення людини в систему соціокультурних практик як спів-творчість та наслідком реалізації принципу діяльнісної активності індивіда.
Отже, життєтворчість – це особистісно-орієнтована практика буттєвісного укорінення людини, ціннісно-процесуальний феномен, головними характеристиками якого є виробництво та самовиробництво, розвиток та саморозвиток, самореалізація людини на шляху до належного, через суще та бажане, проте не на грунті індивідоцентризму, а у взаємодії з загальнолюдськими цінностями і смислами, тобто на основі інтерсуб’єктивності.
Література: 1. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.
- Цимбал Т.В. Буттєвісне укорінення людини. – К., 2005.
Чижова О.М. (м. Київ)
ФІЛОСОФІЯ ПРАГМАТИЗМУ І СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ
В основі філософії прагматизму лежить діяльність, дія та практика людини; вона являє собою достатньо чітку систему поглядів на всі сторони традиційного філософського знання, в тому числі і на становлення та формування творчої особистості. Творча особистість — це тип особистості, для якої характерні спрямованість та творчість, творча активність і творчі здібності в різних видах діяльності. Головний принцип прагматизму проголошує тезу про те, що "у кожної людини — своя філософія", а засновник цієї філософії Уільям Джемс вважав, що сама дійсність проявляється в багатьох формах, а вільний політ творчості кожної людини створює плюралістичну картину світу. У кожної творчої людини свої, притаманні тільки їй способи філософствування, тому що філософствувати означає мати індивідуальний спосіб сприйняття і відчуття биття пульсу космічного життя, а сама філософська направленість обумовлена вродженим темпераментом людини.
З погляду прихильників прагматизму, творча особистість — це людина, що здатна проникати в сутність ідей і втілювати їх в життя. Прагматична філософія сприяла створенню самокорегуючого методу пізнання, характерного для сучасної науки, а основними методами вивчення творчості є: методи спостереження, самоспостереження, тестування, анкетування, біографічний метод, експериментальні методи. Прагматизм виокремлює такі головні властивості особистості як сміливість думки, схильність до ризику, фантазію, проблемне бачення, вміння виявляти суперечності, долаючи інерцію мислення, незалежність, гнучкість мислення, альтернативність та інше. Прагматизм сприяє розвиткові таких властивостей творчої особистості: зосередженість на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності, а також підпорядкованість творчості особистості духовній мотивації; захоплення роботою.
Деякі вчені-прагматики до рис творчої особистості відносять здатність до передбачення: творче мислення, логічність. Особливе місце сьогодні підводиться і політичному прагматизму, за яким у найкоротший термін можливо досягти певних переваг у різних галузях життя і діяльності, завдяки прагненню до нового, до високого рівня знань, уміння аналізувати явища та засвоювати необхідні теоретичні знання, необхідні для вирішення політичних проблем.
Прагматизм політичний — властивість такої політичної діяльності, де головним критерієм і чинником стає досягнення поставленої мети. І тут велику роль починають відігравати творчі здібності особистості, що зумовлюють рівень результативності досягнення поставленої мети. З огляду на сьогодення політичний прагматизм — теорія про доцільну діяльність людини, важливими принципами якої є справа, потреба практичних дій, вирішальна роль у здійсненні людського досвіду, що можна досягти завдяки життєвої позиції творчо-активної особистості. Людина-особистість може бути активною чи пасивною, конструктивною чи неконструктивною щодо суспільних цінностей, негативною чи позитивною, гуманістичною або моральною чи аморальною. Головна позитивна ідея політичного прагматизму — необхідність діяти, не покладаючись на авторитети, шукати кращі способи та варіанти, приймати обгрунтовані, найефективніші рішення в умовах демократичного суспільства. Все це може бути здійснено людьми самостійними, відповідальними, активними.
Чукавіна Т.Е. (м. Київ)
Психолого-педагогічні аспекти процесу становлення творчої особистості у сучасних вищих навчальних закладах
Створення умов для особистісного розвитку та творчої самореалізації кожного майбутнього фахівця – одне з головних завдань сучасної української освіти.
Розгляд особливостей розвитку творчого потенціалу особистості стає значно важливішим у контексті модернізації в Україні системи вищої освіти згідно з вимогами Болонського процесу. Нова система вищої освіти повинна бути зорієнтована на продукування та розвиток творчого потенціалу особистості, надання індивіду можливості розкрити свої творчі здібності та створення умов для їх подальшого зростання.
Стосовно системи вищої освіти ефективність розвитку творчих здібностей студента обумовлюється психолого-педагогічною компетентністю сучасного викладача у створенні творчого середовища для самореалізації індивідуальних можливостей кожного студента, ефективністю творчої діяльності власне викладача, як зразка для наслідування студентами, а також кількістю створених викладачем нестандартних ситуацій у сфері майбутньої професійної діяльності студента, що вимагають творчих інтелектуальних способів їх вирішення.
У психолого-педагогічній літературі творчість розглядається найчастіше у двох аспектах, як компонент певної діяльності або як самостійна діяльність. У першому випадку творчий елемент може проявлятися на будь-якому етапі діяльності – від постановки задачі до пошуку вирішення проблеми. У другому варіанті, якщо творчість – це самостійний вид діяльності, ми отримуємо більш складну систему, в якій виділяються певні мотиви, задачі, способи дій.
Творчість зумовлена не лише професійними якостями фахівця, вона також тісно пов’язана з його особистісною сферою. Високий рівень професійної творчості можливий лише за умов активного самовдосконалення фахівця та наявності позитивних мотиваційних факторів щодо його діяльності.
У системі вищої школи на формування цих факторів впливають як викладачі спеціальних профілюючих предметів, так і викладачі філософських та психолого-педагогічних дисциплін. Перші впливають на професійний розвиток майбутнього фахівця, другі допомагають визначити його мотиваційно-ціннісне ставлення до себе, як суб’єкта творчої діяльності.
Таким чином, на перше місце виступає тісна взаємодія та узгодженість у сфері професійної діяльності між викладачами спеціальних та філософських і психолого-педагогічних дисциплін. Їх загальна мета – розвити творчі здібності майбутніх фахівців та сформувати позитивне ставлення до цього виду діяльності.
Розвиток та вдосконалення науки і техніки є результатом творчої діяльності людини. Саме людина визначає зміст та спрямованість науково-технічного прогресу, тому так важливо ще у процесі підготовки майбутніх фахівців у стінах вищих учбових закладів розвити у студентів здібності до творчої діяльності, допомогти їм стати творчими особистостями.
Шинкаренко І. (м.Київ)
Дуалістична система освіти
Приймаючи рішення щодо своєї майбутньої професії, ми орієнтуємось на такі показники, як престижність, перспективність, рівень оплати праці, умови майбутньої роботи. Пріоритетом у нинішньому суспільстві є отримання вищої освіти, і до цього прагне вся молодь, що в принципі є тільки позитивним моментом. Ринок праці – динамічний тобто умови й потреби ринку праці постійно змінюються. Зменшується попит на деяких спеціалістів за умови їх широкої наявності. Тепер майбутнім роботодавцям є між ким вибирати. Тому після закінчення Вузу ми можемо опинитися перед ситуацією своєї непотрібності на ринку праці. Звідси і зростає безробіття людей з вищою освітою. Зареєстровані 42 тисячі спеціалістів з вищою освітою в Центрі зайнятості України – індикатор передкризового стану в цьому питанні.
Для уникнення цих негативних економічних і соціальних тенденцій слід при формуванні системи освіти враховувати дані, представлені умовами сучасного ринку праці, а сама програма навчання має орієнтуватися в першу чергу на практичну сторону, новітні системи, та саме на ті методики, які застосовуються в сучасності. Досягти рівноваги можна лише співпрацюючи з підприємствами. Вони мають організовувати практику і брати участь у розробці програми навчання з урахуванням технологій, що ними застосовуються.
Таким чином все одно не можна передбачити розвиток технічного прогресу, що на сьогоднішній день рухається з колосальною швидкістю. Але одним з шляхів вирішення цієї буде, якщо наприклад ті ж професори, науковці разом зі студентами на базі лабораторій ВНЗ розроблятимуть інноваційні продукти (програмне забезпечення, технічні засоби) майбутнього, і після закінчення продовжуватимуть колишні студенти.
Звертаючи увагу на вищі щаблі управління, слід також вказати на важливість співпраці Міністерства освіти і Міністерства економіки, адже саме до останнього стікається інформація як про потреби економіки в робочій силі, так і про державне замовлення спеціалістів. На жаль, не був реалізований проект побудови держзамовлень за договорами з роботодавцями, а це б позбавило нас багатьох проблем. Бо зі вступом України до Всесвітньої торгової організації їхня кількість лише збільшиться, адже одним з принципів діяльності ВТО є вільний рух робочої сили. Це означає, що для українців стануть більш доступні робочі місця у зарубіжних країнах, і ми отримаємо відтік робочої сили за кордон.
В сучасних умовах назріли тенденції, що зумовлюють пріоритет якості, а не кількості. Тому альтернативним рішенням всіх цих питань є дуалістична система освіти, тобто така, що враховує дві сторони: роботодавця та інституту освіти. Яким же чином можна задовольнити потреби обох сторін?
Розглянемо дане питання на прикладі НТУУ «КПІ». Якщо замовником на професійні кадри виступає не державне підприємство, то воно звертається до умовного центру зайнятості при ВНЗ та робить замовлення на конкретних спеціалістів з конкретної галузі (можливе навіть фінансування повне або часткове оплати за навчання) і за декілька років отримує бажаних співробітників. Державна установа посилає замовлення на міністерство освіти, а далі тим же шляхом, через центр зайнятості студентів, у ВНЗ.
При такій співпраці можна досягти зменшення бюрократичних перепон та підвищення результативності освіти, що в принципі і ставиться на меті. Задоволений студент, задоволене підприємство. Спільна побудова програм навчання, рівномірний розподіл держзамовлення та майбутніх робочих місць має попередити кризу в економіці та освіті. Зважаючи на недостатнє фінансування державою сектору наукових розробок, фінансова підтримка підприємствами могла б тільки розширити рамки наших наукових досягнень. Умовою успіху зараз є співпраця, і діяти ми маємо виходячи з інтересу всього суспільства.
Шувалова З.Г. (Татарстан)
Коммуникационный аспект социализации личности учащегося в условиях билингвизма
Коммуникация пронизывает все сферы сознательной деятельности человека, так как он является социальным существом и может существовать и функционировать лишь в обществе. Социализация индивида, его включение в структуры общества - это мотив, побуждающий учащихся усваивать родной язык и изучать иностранные. Многие граждане Российской Федерации, тех регионов, государственными языками которых являются русский и родной, а для русскоязычного населения русский и язык титульной нации, живут в условиях билингвизма. Изучение двух языков стало для них важным условием социализации. Социализация достигается через коммуникацию, без которой невозможно общество и жизнь индивида. Таким образом, одной из актуальных задач современной школы является формирование личности, обладающей потенциалом гуманитарной культуры.
Сегодня особую значимость приобретает проблема изучения русского языка, овладения им как средством межнационального общения и государственного языка, как средством познания и знакомства с национальной русской культурой. Главной задачей становится усвоение основных норм русского литературного языка, речеведческих навыков и в конечном счёте - формирование национально-русского или русско-национального билингвизма.
По данным Министерства образования Российской Федерации, в нашей стране насчитывается более 57000 школ с русским языком обучения и около трёх с половиной тысяч - с родным. Многие из них находятся в сельской местности, где отсутствует русская языковая среда, преподавание ведётся на родном языке, на котором учащиеся общаются и в бытовой сфере. К тому же русский язык преподаётся как второй, на его изучение базисным учебным планом отведено меньшее число часов. Так, в начальной школе с русским языком обучения на изучение русского языка приходится 675 часов, а в школе с родным (нерусским) языком обучения - 406 часов. Поэтому сегодня «Образовательный стандарт основного общего образования» представлен двумя вариантами. Принятый в Татарстане «Закон о языках» и в целом государственная политика нашего региона о двуязычии помогают облегчить существующее положение. Вместе с тем в преддверии ЕГЭ, который ориентирован на программы для школ с русским языком обучения, выпускники национальных школ поставлены в неравные условия с ними. Цель школы - вести преподавание русского языка на уровне родного.
Решая эти задачи, учителя-словесники осуществляют концепцию поэтапного формирования умственных действий: 1) актуализацию мотивации учащихся, предварительное ознакомление с целью действия; 2) создание схемы ориентировочной основы деятельности; 3) практическое применение знаний, умений и навыков; 4) коммуникативную направленность деятельности; 5)последующее накопление интеллектуального потенциала. Предпочтение отдаётся двум направлениям овладения русской речью: 1) через речь, такую возможность демонстрируют лица с коммуникативным типом овладения языком; 2) через язык, языковую систему, что более характерно для некоммуникативного (лингвистического) типа.
Коммуникативный тип овладения, характеризуется следующими особенностями:
коммуникативной активностью (по наблюдениям);
общей успешностью в обучении интенсивным методом (по оценкам педагога);
направленностью внимания на речевую деятельность (по самооценкам учащихся); относительным равновесием произвольного и непроизвольного запоминания, лучшей продуктивностью слуховой памяти, более детальным воспроизведением материала;
способностью узнавания зрительного образа при краткосрочном предъявлении изображений;
высокой невербальной оценкой;
более высокими скоростными параметрами мыслительно-речевой деятельности - быстротой восприятия словесной инструкции, предъявляемой на слух;
сравнительно большим объемом языковой и речевой продукции (беглостью речи), наличием некачественных ответов - стереотипностью, повторениями, неудачными словосочетаниями и т. д.;
неудачным решением задач на выявление языковых закономерностей; деятельность в целом характеризуется непроизвольностью, импульсивностью, свернутостью отдельных действий (краткостью ориентировочных действий, меньшим самоконтролем).
За всю историю человечества было разработано великое множество различных образовательных методик изучения неродного языка. Одна из них - грамматико-переводная. Согласно данному методу, владение языком есть владение грамматикой и словарем. Процесс совершенствования понимается как движение от одной грамматической схемы к другой. Преподаватели, планируя курс по данному методу, сначала продумывают грамматические схемы, которые необходимо осветить. Затем под эти темы подбирают тексты, из которых выделяются отдельные предложения, и заканчивается все переводом. Сначала - с русского языка на родной, затем - наоборот. Какие же формы работы наиболее приемлемы? Большой популярностью среди учащихся пользуется игра «Переводчик». При переводе стихов у учащихся развиваются творческие способности. Переводят на уроках газетные статьи, современные песни, проводят телепередачи по аналогии с телевизионными. Эффективны такие задания, как составить русско-татарский разговорник на определённую тему или сопоставительный анализ различных концептов. Предположим, концепт «Время» или «Любовь». Используется на уроках приём синквейн. Это особый тип стихотворения, состоящий из 5-ти строк. Этот приём позволяет учащимся развивать умение описывать предмет или явление в кратких выражениях и рефлексировать. Слово "синквейн" происходит от французского, означающего "пять". Таким образом, синквейн - это стихотворение, состоящее из пяти строк. Знакомство учащихся с синквейнами начинается с объяснения, как пишутся такие стихи. 1 строка - название синквейна, 2 строка - два прилагательных, 3 строка - три глагола, 4 строка - фраза на тему синквейн, 5 строка - существительное. Затем можно привести несколько примеров. После этого класс разбивается на группы и учащимся предлагается несколько синквейнов. Наиболее эффективно составление синквейнов при работе в парах внутри группы. Называется тема синквейна. Каждому ученику дайся 5-7 минут на то, чтобы написать синквейн. Затем он поворачивается к соседу, и из 2-х синквейнов они составляют один, с которым будут оба согласны. Этот методический приём вписывается в концепцию взаимодействия и сотрудничества в образовательном процессе, расширяя арсенал парных и групповых форм деятельности. Кроме того, он требует, чтобы одноклассники слушали друг друга и извлекали из произведений, составленных товарищами, идеи, которые они могут сопоставить и увязать со своими. Стихосложение. Можно обучать создавать лимерики - шуточные стихотворения - при помощи грамматических структур и лексических единиц. Это развивает у детей творчество, воображение, чувство языка. Происходит решение комплекса важных методических задач:
1. Презентация нового звука как фонетического явления.
2. Самостоятельный вывод правил на основе полученной информации.
3. Ввод нового лексического материала. Будучи предъявленными в стихотворной форме, слова запоминаются быстрее.
4. Перевод и толкование грамматических явлений в стихе обеспечивает закрепление и обобщение изученного на предыдущем этапе материала, достаточно лишь напомнить учащимся связанную с ним рифмовку.
Импровизированная речь. Это особый тип выступления по данной теме на 3 - 5 минут. Всегда начинается с шутки или эпиграфа, подходящего к данной теме. Коллаж - соединение картинок и текста. (Особенно интересна учащимся 5-х - 8-х классов). Работа может выполняться как индивидуально, так и в парах. Создание рекламы. Учащиеся получают задание кратко, но доходчиво прорекламировать предмет, место и т.д., используя вокабуляр урока, темы. Задания могут носить и шутливый характер. Например, создать рекламу обёртки от жвачки. Использование юмора особенно актуально при изучении языка. Мозговой штурм - создание устного проекта. Автор этой идеи американец Алекс Осборн.
В основе - критическое мышление. Обязательная групповая работа. Дебаты - технология проведения была основана в 1993 году институтом "открытое общество" имени Карла Поппера. "Дебаты" учат мыслить логично и убедительно строить своё выступление. Отстаивать свою точку зрения по данной теме, ссылаясь на аргументы, факты, учат умению вести цивилизованную дискуссию. "Дебаты" являются не только увлекательной, интеллектуальной игрой, но и эффективным средством развития учащихся. Дебаты могут проводиться как на социальные, так и на литературные темы: «Жить в большом городе лучше, чем в маленькой деревне», «Служба в армии обязательна для всех граждан», «Ранние браки ведут к деградации общества», «России необходимо перейти к обязательному 12-летнему образованию». Учащимся национальной школы целесообразно было бы начать с более простых тем. Предположим, «Школьная форма способствует повышению уровня знаний учащихся», «Подсказка. За и против», «Изучение математики - необходимый фактор развития логического мышления». На уроках литературы могут дебатироваться следующие темы: «Чацкий одержал победу над фамусовским обществом», «Печорин не является типичным героем своего времени», «Екатерину Кабанову нельзя назвать «лучом света в тёмном царстве», «Базаровы всегда будут нужны России»... Дебаты используются как педагогическая технология, выполняющая следующие дидактические функции: актуализация знаний, творческое переосмысление возможностей их применения, формирование умения аргументировано излагать противоположные точки зрения. Ролевые игры - одна из наиболее успешных форм социализации личности, которая является основным мотивом коммуникации, опирающейся на взаимопонимание и взаимодействие. Содержанием коммуникативных актов является окружающая нас действительность. Оно двупланово. Один план - это некоторое сообщение о действительности, а второй-это предназначение этого сообщения, то есть речевое намерение или коммуникативная интенция. Коммуникативный акт состоится, если говорящий создаст текст, закодировав в него и значение, и интенцию, а слушающий воспримет текст и извлечёт из него оба этих компонента. Число ситуаций бесконечно, так как их содержанием является бесконечный мир. Значит бесконечно и число наших сообщений. Но огромное количество коммуникативных задач сводится к комбинациям из ограниченного числа коммуникативных интенций. В каждом языке есть ограниченный набор универсальных стереотипов общения. Чаще других встречаются следующие: знакомство, занятия, круг интересов н увлечений, сведения о себе, описание внешности или характера, место жительства, вопросы питания, улицы города (что где находится), служба быта, транспорт, магазин, будни и праздники, здоровье, культура и искусство. На уроках обыгрываются различные ситуации. Некоторые из них нашли своё отражение в учебниках по русскому языку издательства «Магариф», которые отличаются продуманностью подачи учебного материала разнообразием тем, интересных для восприятия учащихся, ориентиром текстов на нравственное воспитание. Эти учебники обладают рядом достоинств. Во-первых, они действительно позволяют усваивать грамматику на очень высоком уровне. Во-вторых, они развивают логическое мышление, учат воспринимать язык как совокупность грамматических формул. В-третьих, способствуют социальной адаптации школьников.
Практика работы показывает, что обучение, построенное на овладении коммуникативными навыками делает процесс изучения языка более целенаправленным, открывает новые перспективы в подготовке выпускников к жизни в социуме.
Литература: 1. А.Р.Артюнов, П.Г.Чеботарёв, Н.Б.Музруков. Игровые задания на уроках русского языка. Москва. Русский язык. 1988
2. Е.А.Быстрова. Русскийязыкв школах многонациональной России.РЯШ.2004,2.
З. Т-В.Светленко. Путеводитель по дебатам. Москва. БОНФИ.
4.Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. - М.: Народное образование, 1998. - 256с.
Щириця Т.В. (м. Київ)