В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Статус філософії в Університеті
Освітянські інституції, як вони народжувались ще за античних часів – академія, лікей, а згодом постали через Університет - виконували соціальне замовлення на освіченого, професійного інтелектуала, до соціальних функцій якого належали не тільки продукування, зберігання та розповсюдження знання, а й сприяння розвитку соціальності через утворення порядку. Всі історичні форми санкцій проти тих, хто нехтував усталеними нормами і правилами, мали бути легітимними щодо справедливості смислоутворюючих соціальний порядок ідей.
М.Фуко у праці “Слова і речі” пояснює простий порядок як внутрішній закон речей, який набирає чинності через культурні коди мови, сприйняття та практики. Для людини цей порядок постає як емпіричний і надається через Lebenswelt (життєсвіт). Які зміни руйнують застарілі порядки й утворюють нові? За Фуко, порядок потребує змін через низку чинників, зокрема: через втрату первинної прозорості, через протести проти пасивного підкорення екстраполюючому порядку, через звільнення від безпосереднього й незримого впливу, через переконання у тому, що цей конкретний порядок не є ані єдино можливим, ані найкращим, зрештою через те, що порядок з тотальності перетворюється на його елементи. Ці тези є спробою пояснити ситуацію, що склалася із філософією в сучасному українському Університеті через філософські експлікації зміну порядку.
Існуючі українські освітянські практики потребують рефлексії з огляду на необхідну інтеграцію у Болонський процес. Навіть поверхова аналітика соціально-культурного тла трансформаційних процесів в Україні свідчить про те, що вони відбуваються за умов відсутності усталених ліберальних цінностей і соціально інституціональної системи їхнього забезпечення. На противагу лібералізації суспільних відносин утрудненим стає подолання традицій несиметричної освіти, коли вчитель або професор постає як продуцент авторитетного знання, ставлення до якого не може бути рівним, отже освітянські практики не є партнерськими, тобто суб’єкт-суб’єктними.
Сучасний університет в Україні, оскільки він є інституцією переважно зберігання та передачі знання, а не його виробництва (цю функцію має забезпечувати Академія Наук), тому він й не формує соціального замовлення на справедливий розподіл знання. Молодь, яка навчається у вищих навчальних закладах, не активізує своїх вимог щодо освітянських концепцій, які мають знайти свої відображення у навчальних програмах, пошуках креативних форм навчання і виховання, гуманізованих форм соціалізації тощо. Конкретні практики керівників різних підрозділів в університетах не залучають студентство до партнерства, отже й до солідарної відповідальності перед прийдешніми поколіннями. Кількісні показники освіти беруть гору над якісними. В технічних університетах вилучають філософію як навчальну дисципліну з обширу фундаментальних, знижуюючи її ціннісний статус, і аргументуючи такі рішення необхідністю кореляції інтелектуального завантаження студентів. Ціннісно-смисловий універсум наповнюється прагматизмом.
Діалектичний аналіз взаємин освіти і суспільства вимагає вбачати чинники негараздів в соціальних експлікаціях й суб’єктів освіти, й суб’єктів соціальних практик, зокрема владних, а також у вимогах громадянського суспільства, в діяльності яких відсутня занепокоєність станом освіти. Оскільки суспільство не артикулює соціального замовлення на високоосвіченого українського інтелектуала, фінансовий стан якого був би адекватним його внеску в суспільно значущу сукупну працю, радше навпаки, існує безліч прикладів соціального успіху без високого інтелекту (це не означає, що у представників українського істеблішменту відсутні чесноти, вони, безумовно, є, але їхня ієрархія конституюється не інтелектом), остільки академічні інтелектуали не відчувають потреби у докорінній трансформації науково-освітянської галузі. Тому й не продукуються освітянські дискурси. В середній школі вони зредуковані до 12-бальної системи оцінювання знання, такі ж процеси, на жаль, відбуваються й у вищій школі, маючи назву кредитно-модульної системи, запровадження якої вилучає філософію із навчальних дисциплін, які є засадничими щодо формування світогляду і гуманізації суспільних відносин.
Дискусії, які точаться серед науковців-філософів, насправді не полишають свого наукового середовища, вони майже не присутні в ЗМІ. І це не тому, що українська філософія є недостатньою “берегинею раціональності” (Ю.Габермас) і філософи не спроможні донести свій біль до широкої аудиторії, а тому, що таким є стан духовності. Так, об’єктивні чинники освітянського процесу існують, їх треба досліджувати, ними не варто нехтувати, а й не брати на себе відповідальності за освіту, її цінності та норми, за реалізацію прав тих, хто користується освітянськими послугами, викладачі не можуть, бо тоді ми опиняємось у ситуації втрати смислу. Треба аргументовано презентувати свою позицію. Задля цього я наведу ще одну думку М.Фуко про те, що гуманітарні науки досліджують те, що є між людиною як істотою, яка живе, працює, користується мовою і тим, що їй дозволяє знайти відповіді на питання: що є життя, в чому полягає сутність і закони людської праці і як взагалі можливо розмовляти аби бути зрозумілим.
Просвітницька функція філософії має два завдання: людина – носій раціональності і людина-громадянин. Їхня комплементарність полягає у творенні дискурсів. Раціональність сприяє “мужності користуватися власним розумом” (І.Кант), а громадянин реалізується у сфері громадськості (Ю.Габермас) як суб’єкт солідарної відповідальності. Філософія має інструментарій задля розв’язання смисложиттєвих завдань. Так чого ж їй бракує аби не стати маргінесом освітянського процесу?
Ящук С.Л. (Беларусь, г. Брест)
Самопознание и гармонизация как основа развития творческого потенциала личности
Человек не столько природное существо, сколько существо социальное и духовное. Находясь в определенном взаимодействии с обществом, он воспринимает все его влияния со встречной, внутренне активной установкой. Необходимо отметить также, что общество по отношению к человеку выступает как совокупность самых разных программ, которые позволяют определять разные стороны человеческой жизнедеятельности. Трансформация общественных программ в программы человека представляет собой глубоко созидательный процесс творения чего-то нового. Для того, чтобы дать человеку достигнуть такого высшего творческого потенциала, ему необходимо «познать самого себя», достигнуть глубокого понимания «текста» своего жизненного психологического опыта в целом.
Познание самого себя, понимание своего собственного мира позволяет человеку стать на путь созидания, гармонизации себя. С целью развития и формирования способности самосовершенствования нами был разработан спецкурс для студентов «Психология, самопознание и гармонизация личности», интегрирующий научные знания из области философии, социологии, культурологии, педагогики, психологии. Мы исходили из того, что процесс познания и самосовершенствования человеком самого себя включает жизненное самоопределение, самореализацию и гармонизацию всего жизненного процесса человека.
На пути самосовершенствования большим препятствием является односторонность нашего образа жизни, неполнота основных видов жизнедеятельности, негибкость и неумеренность установок, притязаний и стремлений. Эти препятствия мешают сохранению физического, психического и личностного здоровья человека. Поэтому жизненно необходима гармонизация стремлений, мировоззренческих ценностей, психических состояний, конкретных целей, всего образа жизни.
Таким образом, самосовершенствование личности состоит в самопознании собственной сущности и предназначения, а также в осуществлении циклов развития личности, включающих в себя, как важнейший, элемент гармонизации всей жизни человека.
Исходя из вышесказанного, задачей курса выступало стремление побудить студента к самопознанию и гармонизации своей личности, к осуществлению своего предназначения и осмысленному построению жизни.
Принцип построения и тематика спецкурса открывали возможности для изучения, развития и становления своего «Я», а также возможности для гармонизации своих личных устремлений с другими людьми.
Итогом изучения спецкурса являлось написание реферата по избранной теме и составление углубленной характеристики своей личности.
Результаты наших наблюдений и анализ полученных данных показали, данный курс позволил каждому студенту оценить свой творческий потенциал, помог стать терпимее в отношениях с самим собой, с Другими; научил преодолевать внутреннюю зависимость от своих отрицательных установок, образов, привычек; позволил гармонизировать свою собственную жизнь – все это создало условия для более полной самореализации.
- Проблеми та перспективи розвитку освіти в інформаційному суспільстві
Бардіна Ю. В. (м. Київ)
Дослідження ключових проблем освіти України
Можна стверджувати, що рівень освіти визначає міру цивілізації та культури будь-якого суспільства та є важливим показником його прогресивного розвитку лише тоді, коли існує відповідність між вимогою й рівнем спеціалістів та їх попитом.
Друга половина XX ст. відзначалася змінами у сфері вищої освіти. Майже вдвічі зросла кількість вищих навчальних закладів. Загалом на сьогоднішній день в Україні працюють 983 вищі навчальні заклади. Та у кожній країні існують власні проблеми в освіті. Вони мають місце в Україні. Не завжди задовольняє якість освіти на рівні загальноосвітніх шкіл, що залежить від соціальних факторів: у міських школах вона вища, ніж у сільських та середніх технічних. Колишня радянська школа значно відстає від світового рівня щодо комп’ютеризації навчання. Середня освіта не в повній мірі забезпечує школярам засвоєння надбань людської культури.
Перед системою вищої освіти стоїть ряд проблем. Одна з основних – це якість навчання. Вибіркові дослідження показують, що у навчальних закладах, де більший відсоток викладачів, які отримали відповідну спеціалізовану освіту в університетах педагогічного різновиду, рівень викладання та освітній рівень студентів вищий за рівень студентів, які навчаються у закладах, де домінують “власно- випускні” кадри.
Система освіти ще недостатньо формує високу духовність, естетичний смак. Роль суспільних дисциплін, гуманітарна освіта залишається недостатньою.
Все більше помітна тенденція, що вища освіта стає платною. Майже в усіх державних вузах функціонує платна система навчання, котра охоплює від 20 до 40% кількості студентів. Та, нажаль, не усі спроможні платити за освіту, тому змушені вибирати спеціальності, що не потребують особливих знань та підготовки.
Важливою проблемою сьогодення залишається фінансування освіти. При розширенні масштабів освітньої діяльності обсяги фінансування ресурсів, що виділяються на освіту за рахунок держави, значно скоротилися. Обсяг коштів для української освіти знизився до рівня найменш розвинутих країн світу. Але все ще не покидає надія на приватних інвесторів. Останні кілька років відомі бізнесмени виділяють гранти на навчання. Але майже уся частина цих грантів йде до спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій.
Через стрімке зростання кількості наукової інформації загострюється хронічна криза освіти. Кількість навчальних курсів та їх обсягу невпинно зростає. Але внаслідок перевантаження пам’яті, особливо учнів, знижуються їхні розумові здібності. Як результат, дедалі глибшають розриви між середньою та вищою освітою, між освітою та наукою, між гуманітарною та природничою освітою. Тому завданням методологічного навчання є система: сприйняття та усвідомлення питання – відповідь на нього, тобто створення нового знання за допомогою розуміння – застосування знання.
Та які шляхи подолання цих проблем можна виділити? Необхідно якомога більше наблизити навчальний процес до реального застосування, показати студентам, як їх знання втілюються на практиці. Можливо саме це, а не соціальна орієнтація, буде одним з основних факторів зацікавленості в обраній профессії.
На базі університетських знань непогано було б створити дослідницькі лабораторії. Особливо це актуально для студентів технічних спеціальностей. Це пов’яже теоретичні знання з практичними, дасть можливість забезпечити роботою талановиту молодь. Крім того, можливо більшість винаходів та результати досліджень будуть реалізовані, що в свою чергу підвищить статус навчального закладу. Все це стимулюватиме ініціативу та дослідження в освіті.
Бахтіна Г. П. (м. Київ)
РОЛЬ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНОГО ЗНАННЯ ТА МАТЕМАТИКИ В ФОРМУВАННІ СИСТЕМИ ВИПЕРЕДЖАЮЧОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТИ
Перебудова освітніх структур повинна базуватися на прогностичних, випереджаючих оцінках, що випливає з внутрішньої природи освіти, яка завжди звертається до майбутнього. При розробці будь-яких освітніх проектів, як поточних так і перспективних, принцип випереджаючого відображення дійсності, сформульований П.К. Анохіним, який розповсюджується також на освітні структури, повинен розглядатися як основний. Динамічна зміна соціальних умов управління освітнім процесом повинна носити попереджуючий, превентивний характер. Прогностичний підхід доповнюється синергетичними принципами необоротності, нерівноваги, нелінійності, відкритості, динамічної ієрархічності (емерджентності), спостереження.
В статті А. Панарін наводить «формули прогресу», а саме: швидкість приросту загальнотеоретичного (міжгалузевого) знання повинна перевищувати швидкість приросту спеціалізованого галузевого знання; швидкість приросту теоретичного знання повинна бути більшою ніж швидкість розвитку прикладного знання; зростання загальнотеоретичної підготовки студентів повинно бути більше ніж темпи їх прикладної спеціалізованої підготовки. Він пише, що саме надлишок міждисциплінарних загальнотеоретичних знань у молоді є гарантом її спроможності до засвоєння якісно нових ролей та джерелом соціально-професійної мобільності.
Мова математики, яка є мовою особливої наукової дисципліни, одночасно використовується в множині інших наук і в інженерно-технологічній діяльності. А.І. Субето визначає, що оскільки математика є мовою формалізації та емпіричних узагальнень в науці, вона є мовою опису якості складних систем і саме тому математичне природознавство буде усе більше синтезуватися з математичним блоком гуманітарних наук.
Оскільки математика є універсальною мовою науки, то в цьому значенні можна говорити про її трансдисциплінарність. В контексті пізнання математика є зрідненою із синергетикою – міждисциплінарного напряму досліджень, який ставить стратегічною задачею пізнання загальних принципів, яки лежать в основі процесів самоорганізації в системах різноманітної природи, в тому числі, в соціальних системах. Синергетика розвиває міждисциплінарні підходи тектології А.І. Богданова, теорії систем Л. фон Берталанфі, кібернетики Н. Вінера; її мова та методи спираються на дослідження нелінійної математики та розділів природничих та технічних наук, які вивчають процеси еволюції складних систем. Особливості синергетичної ери математичного моделювання визначаються тим, що простір нових класів моделей постійно розширюється, що пов’язано, в першу чергу, із вибуховою еволюцією можливостей інформаційних технологій. Оскільки синергетика вивчає механізми еволюції, становлення реальності, самоорганізації та управління хаосом, її принципи в рівній мірі притаманні гуманітарному, природничо-науковому та математичному знанням. Синергетичний синтез є можливим тільки на базі взаємодії математики, предметного знання та філософії.
Рівень розвитку математики визначає рівень розвитку науки, рівень математичної освіти – рівень освіти у цілому, а математична культура дозволяє відносно швидко засвоїти будь-як складну спеціальність. В підсумковому документі Самміту «Великої Вісімки» (липень 2007 року, Росія, Санкт-Петербург) говориться, що високі стандарти освіти в галузі математики, природничих наук та інженерії повинні стати міцною основою глобального інноваційного суспільства.
Більовський О.А. (м. Київ)
ДВА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ
Навчальний процес у вищій школі має дві основні сторони. З однієї сторони, в процесі навчання суб’єкт навчання має оволодіти певною кількістю знань (інформації). Засвоєння певної кількості знань є необхідною умовою успішності процесу навчання, особливо в умовах стрімкого технічного розвитку сучасного суспільства.
Але, ще з часів Геракліта відомо, що «многознание уму не научает». Людина, яка має велику кількість знань, тобто є ерудитом, ще не є розумною людиною. Досягнення однієї лише ерудованості є недостатньою умовою справжньої ефективності освітнього процесу. Наука не є сукупністю знань, знання – це лише «будівельний матеріал» науки. Тому не менш важливою стороною освітнього процесу є формування високої культури мислення. Школа (особливо вища) обов’язково повинна вчити мислити. І саме цим критерієм в кінцевому рахунку має визначатися її ефективність.
В процесі формування високої культури мислення особливу роль відіграє філософія. Її особливе місце в системі сучасних наук визначається не тільки її минулим (як історично-перша форма науково-теоретичного мислення філософія є «матір’ю усіх наук»), але і тим, що вона є мисленням про мислення. Це зовсім не означає, що одна лише філософія вчить людину мислити. При правильному підході це здатна зробити кожна наука. Але саме філософія є прямим, найкоротшим шляхом до оволодіння вищими формами мислення.
Відомо, що квінтесенцією історичного розвитку філософії є діалектика. Знайомство з філософією має обов’язково бути доведеним до оволодіння діалектичним способом мислення. Діалектика виходить за межі філософії і має стати універсальним інструментом пізнання світу. Без свідомого використання діалектики так звані «конкретні» науки приречені на кризу.
Але діалектика – це не тільки інструмент пізнання, але й інструмент перетворення світу на засадах справжнього гуманізму. В умовах сучасної піздньокапіталістичної цивілізації саме діалектика в її матеріалістичній формі є потужним засобом дійсної критики та подолання відчужених форм існування людини. Тому питання про закономірності формування діалектико-матеріалістичного способу мислення та механізми його реалізації в історії є важливим всесвітньо-історичним питанням.
На жаль, реальні історичні умови здатні значно ускладнити реалізацію діалектичного розуму в історичній практиці. Подальша концентрація капіталу, який поширює свою владу на нові сфери людської життєдіяльності, загострення політико-економічних протиріч, деградація культури тощо – все це призводить до того, що діалектика залишається в межах філософії і починає деградувати.
Втіхою та науково-теоретичною самосвідомістю такого відчуженого світу стає позитивізм – сумнівна філософія, яка вважає зайвою філософію, кредо якої – «Нічого зайвого! Просте знання, дешеве дослідження, «економне» мислення!». Одним із найпоширеніших проявів позитивізму в сучасному освітньому процесі є, зокрема, перебільшення ролі та значення інформації та інформаційних технологій. Сутність освіти зводиться до оволодіння прийомами зберігання та переробки інформації. В межах такого підходу освіта розглядається як капітал, який в подальшому має приносити своєму власнику відповідний прибуток. «Сучасна людина відчужена від себе, від своїх близьких, від природи. Вона перетворена на товар, свої життєві сили вона сприймає як інвестицію, яка повинна приносити йому прибуток, максимально можливий при існуючих ринкових умовах».
Таким чином, сучасна система освіти стоїть перед жорсткою альтернативою: або вона формуватиме всебічно розвинену особистість (поняття якої було досить ретельно розроблене в межах класичної філософії), або буде масово формувати часткову людину – агента ринкових відносин.
Блага О.В. (м. Київ)
ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ОСНОВНА ВИМОГА СУЧАСНОЇ ОСВІТИ
Становлення інформаційного суспільства вимагає забезпечити адекватність освіти динамічним змінам, що відбуваються в природі та суспільстві, у всьому середовищі, що оточує людину, примноженому об’єму інформації, стрімкому розвитку нових інформаційних технологій. Однією з найважливіших складових державної програми розбудови інформаційного суспільства є інформатизація освіти на основі впровадження сучасних новітніх інформаційних технологій в Україні. Вони дозволяють піднятись на новий рівень навчання, відкривають раніше недоступні можливості як для викладача так і для учня.
Якщо до епохи інформаційної революції наука була зорієнтована на збільшення та накопичення знань, то сьогодні вона значною мірою зосереджується на способах оволодіння накопиченим, визнаючи при цьому глобальну роль інформаційних технологій для свого подальшого розвитку. Без застосування інформаційних технологій в наш час неможлива не тільки організація наукових досліджень, але і функціонування учбового закладу. Звичайно, вимоги, які висуваються до освіти, змінилися: окрім базових знань і постійного оволодіння новими, сучасний працівник повинен уміти продуктивно використовувати інформаційні ресурси.
В освіті вже в даний час одержали широке застосування такі перспективні інформаційні технології: комп'ютерні програми і навчальні системи, у вигляді електронних підручників, навчальних посібників, тренажерів, лабораторні практикуми, системи тестування знань і кваліфікації, виконані на різних типах машинних носіїв; індивідуальні модульні навчальні програми різних рівнів складності, залежних від конкретних потреб; системи на базі мультимедіа-технології, побудовані із застосуванням аудіо та відеотехніки, накопичувачів на СD-ROM, що реалізовуються на ПК із застосуванням моделюючих, імітуючих, графічних можливостей; інтелектуальні навчальні експертні системи, які спеціалізуються по конкретним галузям застосування і мають практичне значення як в процесі навчання, так і в учбових дослідженнях; інформаційні середовища на основі баз даних і баз знань, що дозволяють здійснити як прямий, так і віддалений доступ до інформаційних ресурсів; телекомунікаційні системи, що реалізовують електронну пошту, телеконференції і т.д., що дозволяють здійснити вихід в світові комунікаційні мережі; електронні настільні друкарні, що дозволяють в індивідуальному режимі з високою швидкістю здійснити виробництво навчальних посібників і документів на різних носіях; електронні бібліотеки як розподіленого, так і централізованого характеру, що дозволяють по-новому реалізувати доступ до світових інформаційних ресурсів; використання комп’ютерного середовища для вивчення мовних курсів.
Нажаль, вище перераховане не є масовим явищем і запроваджується досить повільно. Тому потрібно підкреслити, що без постійного фінансування, ефективного стратегічного менеджменту та формування інформаційної культури інформатизація системи освіти залишиться малоефективною спробою до побудови інформаційного суспільства.
На нашу думку, в умовах формування інформаційного суспільства інформатизація освіти, запровадження нових інформаційних технологій це лише перший крок у системі загальної перебудови суспільства, несучи як позитив, так і негатив інформатизація освіти являє собою тільки основу, базис, поштовх до саморозвитку та самовдосконалення. Сучасній особистості потрібно привити прагнення не тільки навчатись, а й вміло використовувати знання та технології, динамічно розвиватись відповідаючи потребам часу. Тому ґрунтуючись на нових інформаційних технологіях освіта повинна набувати випереджальний характер.
Бобриков В. Н. (Российская Федерация, г. Кемерово)