В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Проблеми та перспективи розвитку освіти в інформаційному суспільстві
Сучасний етап розвитку цивілізації називають ерою електронних комунікаційних технологій. Він характеризується тим, що тепер окремі особи та їх невеликі за кількістю об’єднання дістали можливості співробітничати і конкурувати на світовому ринку праці як повноцінні і повноправні виробники та споживачі товарів і послуг. Шанси кожної конкретної особи на успіх визначаються вже не тільки і навіть не стільки громадянством чи місцем проживання, як освітою, особистими здібностями, підприємництвом, творчим ставленням до праці, винахідливістю та доступом до світової комунікаційної системи.
Отже, освіта представляє собою важливу якісну характеристику населення і один з основних елементів реалізації трудового потенціалу. Освітній розвиток України характеризується зростанням освіченості людей, зокрема підвищенням в їх складі осіб з повною вищою освітою.
Проте в умовах динамічного науково-технічного прогресу професійні знання швидко застарівають: за оцінками експертів щорічно у світовому господарстві зникає близько 500 старих професій і виникає більше 600 нових. Якщо раніше вищої освіти було досить для 20-25 років практичної діяльності, то зараз оптимальний термін її ефективності становить 5-7 років, а в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, - 2-3 роки. Отже, перспективи розвитку освіти у інформаційному світі передбачатимуть постійне оновлення знань, їх реалізацію у практичній діяльності та інтеграцію через працю у світовий простір.
В цьому контексті особливої уваги вимагає проблема використання і відтворення наукових кадрів, адже реалізація наукових знань детермінується забезпеченням необхідного рівня умов праці та можливістю на практиці апробовувати результати. Саме це забезпечуватиме продуктивний взаємозв’язок науки і практики, наявних знань і мотивації їх поповнення та реалізації, відтворення наукових кадрів як визначального чинника для стійкого розвитку науково-технічного потенціалу країни.
На сьогодні відбувається деградація соціально-психологічної структури наукової діяльності. Це проявляється як у відсутності свідомого бачення результатів, реального впровадження наукових досліджень, відповідно – браку усвідомлення необхідності праці, так і відсутності зовнішніх та внутрішніх спонукальних стимулів та мотивів праці, зокрема належних умов та оплати праці наукових працівників. В результаті деформуються цінності та ціннісні орієнтації наукової праці.
Все це стало суттєвим чинником міграційної мобільності науковців кінця минулого та початку нинішнього століття, їх вибуття за кордон, і як наслідок, скорочення наукового потенціалу країни. За період 1995-2005 рр. з України емігрували 157 докторів наук і 575 кандидатів наук. Аналіз вікової структури вибулих науковців свідчить, що найбільш чисельними є групи молодих докторів наук 41-50 років (26,1% від загальної кількості вибулих докторів наук) та зрілих 61-70 річних (31,2%) фахівців, серед кандидатів наук – групи молодого та середнього віку - 31-40 і 41-50 річні (відповідно 30,6 і 31,3%). Саме перелічені вікові групи вчених мають забезпечувати наукове зростання економіки та спадкоємність наукових шкіл країни.
Негативні міграційні тенденції вибуття високоосвічених фахівців перешкоджають виконанню соціальним інститутом освіти функцій відтворення та передання наступним поколінням соціокультурної спадкоємності у вигляді знань і накопиченого досвіду, а відтак - відтворенню інтелектуального потенціалу суспільства.
Забезпечення майбутнього розвитку освіти в Україні, який відповідав би інтелектуальним вимогам світового співтовариства, має ґрунтуватися не лише на формальному зростанні рівня освіти громадян, що триває на сучасному етапі, а на зміні та зміцненню всієї системи соціально-психологічних основ трудової діяльності, її етичних мотивів як запоруки підвищення продуктивності праці та технічного поступу держави.
Змієнко М. О. (м. Київ)
Болонський процес: основні переваги та недоліки
19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.
З моменту приєднання України до Болонського процесу у суспільстві постійно точаться суперечки, з приводу доцільності участі нашої країни у даному процесі, а також про переваги та недоліки даної системи організації освітнього процесу.
Приєднання до Болонського процесу дозволяє Україні спільно з іншими країнами Європи ( на даний момент у Болонському процесі беруть участь 45 країн) формувати єдиний ринок праці високої кваліфікації, розширити доступ до європейської освіти, забезпечити мобільність студентів та викладачів, ввести систему ступенів вищої освіти з видачею прийнятних в усіх країнах Європи додатків до дипломів.
Основними цілями діяльності Болонського процесу є сприяння: полегшеному процесу міграції громадян для подальшого навчання та (або) працевлаштування у зоні європейської вищої освіти; підвищенню рівня привабливості європейської вищої освіти для усіх громадян країн-учасниць Болонського процесу; розширенню меж Європи та забезпечення її подальшого розвитку як стабільного суспільства.
Усі вищенаведені цілі можна привести і як переваги проведення Болонського процесу. Основним же недоліком Болонського процесу є, на мою думку, необхідність значних капіталовкладень для реорганізації вже існуючих систем освіти у країнах-учасницях. Також багато студентів виділяють як значний недолік те, що за даної системи організації освітнього процесу вони вже не зможуть відкладати момент вивчення матеріалу до початку проведення сесії. Зараз це буде щоденна наполеглива робота студентів по засвоєнню навчального матеріалу з відповідним контролем з боку викладачів.
Однією з ключових позицій Болонського процесу є двоступінчата система вищої освіти. Це означає введення двох циклів навчання: перший – отримання ступеня бакалавра з терміном навчання 3-4 роки; другий – для отримання ступеня магістра (1-2 роки навчання після отримання диплома бакалавра).
Отже, з усього вищесказаного можна зробити певні висновки, а саме: перевагами участі України у Болонському процесі є розширення можливостей для працевлаштування викладачів та навчання студентів, удосконалення навчальної бази освітніх закладів нашої держави; основними недоліками є високий рівень капіталовкладень, які потрібні для впровадження відповідної організації навчального процесу, а також, можлива неготовність студентів та викладачів до настільки різкої зміни діючої системи освіти.
Зуєва В.І. (м. Київ)
Інформаційне суспільство: філософія мови versus синергетика освіти
Сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології викликали до життя не тільки різні соціальні ефекти, але й призвели до виникнення теорії інформаційного суспільства. І хоча наявні концепції інформаційного суспільства мають спільні утопічні риси з деякими попередніми технологічними задумами „ідеальних суспільств”, усі вони сповнені, з одного боку, оптимістичних передбачень, а з другого – очікування негативних наслідків. Отже, у філософів, суспільствознавців вже сьогодні є можливість не тільки оцінити наслідки інформаційних процесів, що розгортаються, але й спрогнозувати розвиток, виробити методологічні рекомендації щодо різних аспектів дійсності, серед інших – і мовного. З огляду на це філософія мови як широка сфера досліджень, спрямованих на вивчення взаємин між мовою, об’єктивною реальністю і мисленням, а також власне теоретико-методологічні знання про зв’язки між ними, повинна встановити наявність притаманних інформаційному суспільству співвідношень між буттям і свідомістю в їх мовному прояві.
Взаємозв’язок мови й філософії досі залишається однією з найскладніших проблем гуманітарної думки. Кожне покоління мислителів дає власну відповідь на одвічне питання про те, як ставитися до того факту, що „первинною засадою” будь-якого пізнання є сформований мовою світ, що, зокрема, і природодослідник, і суспільствознавець пізнають предмети насамперед такими, якими їх репрезентує мова. У сучасній філософії в рамках чотирьох провідних філософських напрямів – феноменології, аналітичної фісофії, герменевтики і постмодернізму – мові надається самостійне значення. Зокрема, в феноменології мова виявляється знаковим вираженням роботи свідомості. В аналітичній філософії, навпаки, все багатство життя зосереджене в мові. Відтак філософія – не що інше, як філософія мови. Для герменевтики вкрай важлива єдність усередині тріади: сутність світу – мова – переживання. А ось у постмодернізмі мова – це універсальне середовище чуттєвості людини. Отже, в підсумку виявляється, що мова – символ нашого життя і власне саме наше життя.
Одним з найбільш оптимальних шляхів вирішення проблеми взаємин між мовою, об’єктивною реальністю і мисленням в сучасній філософії мови є повернення до гумбольдтівської традиції інтерпретації мови та інтелектуальної активності людини як енергії і експлікації синергетично-персоналістичної парадигми вивчення мови як духовної реальності, яка є підставою такого підходу. Синергетика надала людству можливість усвідомлення нелінійності, багатофакторності й вірогідності реального світу, поліваріантності шляхів його розвитку і неможливості опису його в межах класичних теорій і моделей, які дають лінійне уявлення та формують лінійне мислення. З огляду на це вона виявляється засадою для взаємного проникнення „природничого” і „гуманітарного” аспектів репрезентації мовою різних предметів світу.
В інформаційному суспільстві синергетика надає можливість виробити деякі нові підходи як до філософії мови, так і до ефективного інформаційного забезпечення вивчення мови широкими верствами населення. Йдеться про освіту на підставі сучасних інформаційних технологій, в яких закладено нове бачення світу і нові способи мислення, котрі синтезують результати досягнень природничих і гуманітарних наук. Притому природничо-наукова освіта гуманітаризується, а гуманітарна стає неможливою без нових нелінійних природничо-наукових, математичних методів дослідження та їх вираження за допомогою різних мов – природних і штучних. Відносно прості математичні моделі, візуалізовані на екрані комп’ютера засобами графіки, несуть у собі глибоко змістовні ідеї, які потребують рівнозначного мовного вираження. Користувачам програм надається можливість не тільки неначе ввійти в парадоксальний світ структур-процесів, що еволюціонують, але й адекватно їх зрозуміти та відтворити мовними засобами.
Калиновська Л.Д. (м. Київ)
НОВІ ЗАВДАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ НА ШЛЯХУ ДО ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
Особлива форма взаємлдії між викладачем та студентом полягає у можливості передачі знань при безпосередньому спілкуванні. Суб’єкти такої взаємодії у вищій школі (на відміну від средньої) є більш вільними людьми з точки зору проявів власної думки, творчої ініціативи, своїх концепцій самовираження, ціннісних орієнтацій.
Критерієм ефективного “педагогічного співробітництва” є, насамперед, співучасть у творчому пошуку нового знання. Воно не є простим копіюванням знань, умінь та навичок викладача, його автоматичним засвоєнням, ретрансляцією з боку студента. Оскільки студент як самостійно мисляча людина має можливість “перносити” це знання на власну картину світосприйняття і змінювати, гармонізувати це знання за рахунок власних вражень, цінностей, способу мислення.
Таким чином, у взаємодії викладач-студент акцент вже можна перенести з можливості передачі знань на можливість обміну думками, дискусію з приводу пошуку нових знань.
У процесі переходу до постіндустріального інформаційного суспільства виникають нові можливості поповнювати знання за рахунок максимально доступного забезпечення різноманітною інформацією. Водночас, засоби комунікації (спілкування) теж суттєво змінюються та збагачуються. Саме в цьому сенсі ефективність педагогічного співробітництва наповнюється новим змістом як носіїв знання, так і, особливо підкреслимо, за рахунок підвищення ваги особистісного спілкування між Вчителем та Учнем, викладачем та студентом.
З розвтиком демократичних тенденцій в житті суспільства особливого значення набувають гуманістичні цінності, до яких належать саморозвиток, самореалізація, сомовизначення особистості, її творчий потенціал та індивідуальність. Тому у безпосередньому спілкуванні, під час якого здійснюються не тільки передача знань, а обмін думками, надзвичайно зростає вплив індивідуальності та творчого потенціалу викладача на процес пізнання молоді.
Не зважаючи на великі можливості новітніх технологій, не вони, а саме яскраві особистості, їх інноваційний творчий спосіб мислення, поважне й демократичне ставлення до студентів, оптимістично-прагматична тональність дискусій щодо майбутнього сучасної молоді забезпечує нову ефективність педагогічного співробітництва.
Навчити не тільки учбовому матеріалу, а й вмінню застосовувати його в особистому житті стає завданням педагогів вищої школи в сучасних умовах. Як зазначають психолог, успіх в житті лише на 35 % залежить від наших професійних знань, на 65 % - його визначають ті особистісні якості, які забезпечують позитивний вплив людини на оточуючих. В цьому сенсі необхідно наголосити на підвищенні якості підготовки не тільки молодих спеціалістів, а й підвищенні кваліфікації професорсько-викладацького складу будь-якого ВЗН з точки зору їх впливу на майбутній життєвий успіх сучасної молоді.
Оцінка цієї кваліфікації має визначати особистий внесок педагога у розвиток та стимулювання самостійного мислення студентів. Це одне з головних завдань вищої школи в процесі переходу до інформаційного суспільства в, в якому надлишок інормації сам по собі не перетворюється у нове знання. Пробудження самостійного мислення, обговорення його результатів, сформульованих в самостійних наукових пошуках, демократичний характер дискусій в стіхах ВУЗу створюють нову якість вищої освіти, де, як і раніше особливу цінність має професорсько-викладацььй склад, творчі індивідуальності, які спонукають молодь до нових знань, нової якості осмислення інформації.
Карман М.В. (м. Київ)
Розвиток вищої освіти в сучасних умовах українсько-російського білінгвізму
Інформаційне суспільство передбачає новий рівень спілкування окремих представників різних націй та цілих держав, а також новий рівень становлення та самореалізації особистості.
В Концепції державної мовної політики в Україні застосування української мови в роботі всіх державних начальних закладів проголошується одним з пріоритетних напрямків.
Україна знаходиться на білінгвістичному етапі розвитку мовного простору, а тому мовне питання не може не бути болючим і для сфери вищої освіти.
До сьогодні немає одностайної думки щодо значення українсько-російського білінгвізму в сфері вищої освіти. З одного боку, білінгвізм – це шлях до кроскультурного спілкування, а з іншого – зменшення шансів існування української мови як соціально престижної та літературної і грамотної.
Стан використання української мови в вищих навчальних закладах цілком відповідає “мовній карті України”. Частка студентських груп, що вчаться державною мовою, на Сході та на Півдні України становить від 6 до 41 відсотка. Найтяжче становище серед недержавних вищих навчальних закладів.
В умовах сучасного білінгвізму є декілька причин повільного переходу на українську мову як на мову викладання в вищій школі: це вік і досвід викладачів, які все життя викладали російською; байдужість студентів; відсутність якісної наукової термінології та літератури з деяких напрямів тощо. Володіння українською мовою слід вважати одним з основних критеріїв оцінки професійної придатності викладачів та керівників навчальних закладів.
Офіційне ж запровадження двомовністі у ВНЗ може викликати такі негативні наслідки: розшарування суспільства за мовною ознакою; наростання протистояння на ґрунті мов; розшарування освітньої системи; нерівність російськомовних абітурієнтів та студентів порівняно з тими, які навчалися в освітніх закладах інших національних меншин; культивування сепаратистських настроїв, загроза використання студентства певними політиками у власних інтересах.
Одним з інструментів реформування сучасної вищої школи в умовах Болонського процесу має стати модернізація курсу “Ділова українська мова” з урахуванням майбутньої спеціалізації студента, з урахуванням психології мовців, які перебувають у ситуації зміни мовного довкілля.
Також існує певна доцільність розробки спецкурсу “Мовна політика”, який вже викладається в Харківському національному університеті ім.. В.Н. Карабіна. Необхідне також і запровадження кандидатського іспиту з державної мови аспірантам всіх спеціальностей.
Українська мова в галузі освіти повинна відігравати інтеграційно-консолідуючу, організаційну та інформаційну функцію, також вона має реалізовуватися як навчальний предмет, як основний засіб комунікації і здобуття знань в усіх сферах пізнання та як засіб розвитку і саморозвитку студента, творчого самовираження і утвердження особистості в суспільстві.
Як же використати специфічну мовну ситуацію в Україні та специфічні риси свідомості сучасного українця, щоб навчання в вищій школі розвивало особистість, яка володіла б якісними знаннями, мала б розвинену національну самосвідомість та навички кроскультурної комунікації?
Kaut T. G. (Kyiv)
Linking English Language Classroom with the World Outside
The English language (EL) is incorporated into a Technical University curriculum as an internationally recognized language of science and technology. The language is increasingly viewed both as an instrument of gaining information and instrument of maintaining communication. In the modern world of greater opportunities for professional and personal communication internationally, students are getting more motivated in acquiring better real-life communication skills and world knowledge.
Facing the objectives of teaching the students to integrate into professional communication world which constitutes a great variety of situations requiring certain attitudes and orientations in modern world, the classroom practice of exchanging news of every kind from around the world appears to be an efficient pedagogic procedure.
With proper instrumentation news breaking session may be a class activity going far beyond the trivial warming-up exercise. The practice in our experience has a naturally coloured communication accent. The communicative activity has its distinct principles and methodology. Basically, it can be applied to learners of every stage beginning from the low intermediate level.
Discussing real world developments, either domestic or international, gives a live spark to the whole discourse often leading to quite an insightful analysis of the situation. A piece of news frequently becomes an impulse for further in-depth reports.
Given a small number of formal EL lessons in the university curriculum the activity happens to be a social interaction experience with substantial potential of broadening students' social, political, economic and human outlook.
The appropriate methodological support of the activity gives a way to developing various forms of training skills in analytical reading, listening comprehension, speaking and even writing.
The practice may be viewed as a class-centred technology of teaching foreign languages. Shared background knowledge is a key factor in building a sense of community and atmosphere of friendliness in the classroom.
Admittedly, there are certain challenges to meet both on the students' and teachers' sides. When opting for the activity the factors of learners' age, EL proficiency, cognitive expectations alongside the psychological issues and time available have to be taken into account. On the other side the activity is never a ready-made scenario. With no constraints on either the subject of information or its geography maintaining the process informatively and linguistically for a non-native EL teacher might be an overwhelming task. Actually the technique will only work in the hands of a teacher who enjoys being aware of the world developments himself, and is quite enthusiastic about sharing information with others.
Careful implementation of the technique gives an ample opportunity to exercise the creative potential of both teachers and learners. There needs to be a greater awareness among educators of the nature of this experience.
Кузьменко Н.І. (м. Київ)
Конфлікт вимог між викладанням, дослідженням та адмініструванням в сучасному університеті
Болонський процес спрямований на створення загального освітнього та дослідницького простору в Європі, однак він не виключає пропозицій по диференціації університетів відповідно до їх науково- дослідного потенціалу. Отже співвідношення між викладанням, дослідженнями та менеджментом в сучасному університеті залишається найактуальнішою проблемою. Університетський професорсько-викладацький склад має у сучасній системі освіти велику кількість обов’язків, що включають в себе викладання, дослідницьку роботу, позалекційну діяльність та адміністративнні обов’язки. Така кількість напрямів роботи знижує той рівень компетенції, з яким ця робота виконується в університетському середовищі.
В університетах передбачається бакалаврський і магістерський цикли з одного боку, і третій цикл – докторська програма або аспірантура з іншого. Останній близько пов’язаний з дослідженнями. По-перше, університетське викладання повинно мати певні узагальнюючі елементи, що реалізовано у курсах магістрської програми на базі закону попиту та пропозиції. По-друге, професійний сектор має зростаючу потребу у підвищенні кваліфікації персоналу. Так виникає перший конфлікт. Традиційно університетські викладачі розподіляють свій час між першим (додипломна освіта) та другим циклами та третім циклом (післядипломна освіта). Вони мають вибір між викладанням курсів початкового рівня великій кількості студентів і післядипломних курсів невеликим групам студентів в галузях, що мають безпосереднє відношення до їх власних спеціалізацій. Післядипломні курси звичайно більш привабливі для викладачів: тут небагато слухачів і всі вони високомотивовані. Таким чином професорсько-викладацький склад виконує необхідний мінімум своїх обов’язків для студентів додипломної освіти і присвячує свої найбільші зусилля і ентузіазм післядипломній.
Щодо досліджень, то вони зазвичай мають більше визнання у суспільстві, ніж викладання та приносять прибуток, престиж і визнання у наукових колах. Особливо це стало помітно в умовах інформаційного суспільстваю Дослідження, що проводяться в університетах, зазвичай є базовими: вони генерують прикладні дослідження, технічні звіти, контракти з адміністрацією університету, патентування тощо. Тут виникає другий конфлікт. Сучасне конкурентноздатне дослідження потребує великої кількості часу, що несумісно з викладанням і зазвичай страждає викладання.
Нарешті професорсько-викладацький склад задіяний в академічному адмініструванні. Отже вони мають велику індивідуальну свободу дій стосовно курсів, що вони викладають, досліджень, що вони проводять, та інших видів діяльності, включаючи і адміністрування самого університету. Тут також існує конфлікт пріоритетів. Час, присвячений адмініструванню та управлінню, може потребувати частової або повної відмови від інших напрямів діяльності вченого. Хоча університети мають адміністративний персонал, що відповідає за виконання повсякденних задач, але ключові адміністративні пости обіймають вчені, що повинні переривати через це професійну кар’єру. Таким чином навіть базові типи університетської діяльності конфліктують між собою.
Куцик К.М (м. Київ)