В. Д. Косенко © Авторські права

Вид материала

Документы

Содержание О некоторых проблемах современного инженерного образования Информационая и технологическая культура будущего специалиста Інформатизація вищої освіти в україні: проблеми ефективності впровадження та реалізації Василець О.І. (м. Київ) Гнатюк Н.Ф. (м. Київ) Дмитриченко В.В. (м. Київ)

Подобный материал:

• Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
• Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
• Медкнига Косенко, 337.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
• Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
• Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
• Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.

О НЕКОТОРЫХ ПРОБЛЕМАХ СОВРЕМЕННОГО ИНЖЕНЕРНОГО ОБРАЗОВАНИЯ

Анализ теоретических и практических исследований, посвященных организации и методологии высшего технического образования, показывает, что, несмотря на неплохие в целом традиции преподавания в технических вузах на постсоветском пространстве, инженерное образование имеет ряд серьезных недостатков.

Первая проблема – узкая подготовка и специализация инженеров – известна давно.

Вторая проблема, напротив, достаточно не осознается: наши вузы, готовя будущего инженера, по сути, ориентируются на образ инженера второй половины XIX – первой половины ХХ столетия. Дело в том, что современная инженерная деятельность не только стала более сложной и оснащенной компьютерной техникой, но она сегодня решает нетрадиционные задачи, а это требует иного инженерного мышления. К нетрадиционным видам инженерной деятельности и мышления необходимо отнести, на наш взгляд, следующие: cвязь инженерных аспектов деятельности с социальными, экономическими и экологическими аспектами; необходимость моделировать и рассчитывать не только основные процессы проектируемого инженерного объекта, но и возможные последствия его функционирования, особенно отрицательные. Безусловно, следует учитывать при этом, что подавляющее большинство людей не хотят принимать во внимание риск и отрицательные последствия, связанные с техникой и технологией. В связи с этим современный философ техники В. П. Рачков отмечает четыре фактора: положительные результаты научно-технического развития чувствуются быстро и непосредственно, а отрицательные сказываются не сразу и в более отдаленной перспективе; обычно опасности и негативные последствия заметны только специалистам, а основная масса населения об этом или не подозревает, или в это не верит; существует диффузный и неочевидный характер опасностей научно-технического прогресса; преимущества конкретных недостатков почти всегда абстрактны.

Новый характер инженерного мышления, предполагающий более высокую общую культуру личности инженера, развитую рефлексию собственной деятельности, использование в работе представлений и методов современной методологии и прикладных гуманитарных наук.

Методологической основой для решения данной проблемы может служить технологический детерминизм или концепция автономной технологии, которые рассматривают технологию как самоуправляемую силу. Это означает, что технология развивается в соответствии со своей логикой и больше формирует человеческое развитие, чем служит человеческим целям.

Третья проблема – это преодоление ориентации инженерного корпуса только на идеалы естественнонаучного мышления, а если более широко, то на техническую культуру, необходимость ее сближения с гуманитарной культурой.

Для ее решения некоторые авторы предлагают не сводить все к преподаванию в технических вузах гуманитарных дисциплин, а менять систему содержания инженерного образования. Подобная система содержания образования может включать несколько слоев: 1) введение в профессию; 2) социально-инженерное образование; 3) философско-методологический (взаимосвязи между философией, методологией и наукой); 4) условно названный греческим термином «Технэ» (изучение таких сфер деятельности как искусство, проектирование и инженерия; студент уясняет особенности художественного, проектного и инженерного мышления, а также их границы, т.е. области, где художественные, проектные и инженерные установки уже нецелесообразно применять); 5) дисциплины или темы по свободному выбору.

Бобриков В. Н. (Российская Федерация, г. Кемерово)

ИНФОРМАЦИОНАЯ И ТЕХНОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА БУДУЩЕГО СПЕЦИАЛИСТА

Формирование личности будущего специалиста в вузе – сложный, многогранный процесс, который не должен ограничиваться приобретением знаний, умений и навыков по отдельно взятой дисциплине, а должен быть направлен на формирование специалиста нового уровня, способного ориентироваться на перспективные, приоритетные направления научно-технического прогресса, умеющего предвидеть, заглядывать вперед, делать правильный выбор в условиях экспонентного роста информации. В таких услови­ях информационная и технологическая культуры становятся важнейшим фактором профессиональной подготовки и социальной дифференциации молодого специалиста, а пути их формирования – приоритетными направлениями модерни­зации учебного процесса в сфере профессионального образования.

Для молодого специалиста, которому предстоит жить и работать в информационном обществе, важным является его отношение к информации, определяющее глубину и динамику усвоения новых знаний, а также характер и направленность использования этих знаний в осуществляемой им деятель­ности. Информация не является готовым и абсолютно достоверным знанием, она должна пройти критическую проверку и послужить исходным материа­лом для создания личностного знания, важно научить студента выступать в роли творческого пользователя, умеющего анализировать и оценивать ин­формацию. Кроме того, чтобы приобрести знание из информации, он дол­жен обладать предварительными знаниями, стремлением добавить к ним но­вые, способностью лучше и быстрее других оценить и понять общедоступ­ную информацию, владеть современными технологиями производства и преобразования информации, способностями позволяющими совершенствовать знания в соответствии с изменяющимися информационными технологиями.

Каждый раз новые информационные технологии поднимали информированность общества на порядок выше, радикально меняя объем и глубину знания, а вместе с ними и уровень культуры в целом. Культура, та­ким образом, оказывается связанной с технологией, понимаемой не в чисто инженерном, технократическом, а в гуманистическом смысле.

В настоящее время происходит постоянное усовершенствование технологий, что предъявляет новые требования к специалисту. Наряду с профес­сиональными способностями, актуальными становятся такие качества, как творческий подход и быстрая адаптация к изменяющимся условиям, умение прогнозировать и проектировать, быстро находить оптимальное решение.

Возникшая ситуация требует перевода внимания в образовательном процессе от обычного исполнительства на творческую деятельность. Как отмечает Р. М. Чудинский, «речь идет не только о превращении через творчество возможностей, таящихся в культуре, но и проектирование новых воз­можностей, «новой культуры». В данном случае под «новой» подразумевается технологическая культура. Технологическая культура определяется при этом как мера и спо­соб творческой самореализации личности во всех видах творческой деятель­ности и общения, «направленных на освоение наиболее эффективных приемов и оптимальных методов преобразования материи, энергии и информации в интересах человека, общества и охраны природы».

Понятие «технологическая культура», объединяющее рациональные способности человека, творческий подход ко всему, что его окружает, творческое самовыражение, олицетворяет новый слой культуры, указывающий на высо­кий уровень способностей и научных знаний в осуществлении человеком лю­бого технологического процесса, как в информационной, так и в социальной, производственной сферах деятельности.

Высокий уровень знаний и способно­стей человека, совершенствование технологий актуализирует гуманитарную составляющую процесса информатизации – информационную культуру. Сформированность основ информационной культуры будущего специалиста свидетельствует о степени зрелости познания им мира, уровне его общей культуры и организации его профессиональной деятельности.

Бубон Т.В. (м. Київ)

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

Інформатизація сьогодні є глобальною світовою тенденцією, в тій чи іншій мірі, всіх країн і характеризує процес переходу від індустріального типу суспільства до інформаційного. Мова йде про таке суспільство, в якому більшість працездатного населення зайнята в сфері створення, розподілу, обміну інформації, а кожен його член зможе одержувати необхідний інформаційний продукт або послугу в будь-якому місці й у будь-який час.

Нагальною необхідністю, нехтування якою може привести до різкого гальмування розвитку українського суспільства, є формування єдиного інформаційного простору з державними і регіональними (обласними) комп’ютерними мережами, базами даних; входження в міжнародний інформаційний і комунікаційний простір, поширення технологій дистанційної освіти, поліпшення забезпеченості наукової і методичною інформацією, засобами навчання, посібниками й устаткуванням відповідно до вимог стандартів на освіту.

Для ефективного впровадження сучасних високих технологій у сфері освіти необхідно зосередити увагу на рішенні задач систематизації і планування розвитку інформаційних ресурсів для підтримки відкритої і дистанційної освіти по природничо-наукових і загально-професійних циклах дисциплін.

Комп’ютерні технології усе ширше впроваджуються в навчальний процес вищої школи України знімаючи багато наболілих проблем. Тому можна вже стверджувати, що зараз система вищої освіти переживає період суттєвих змін. Це виражається насамперед в тому, що у вищих навчальних закладах України спостерігається стійка тенденція прискорення інформатизації процесів навчання в умовах багаторівневої підготовки фахівців, перехід від фрагментарної до широкомасштабної інформатизації, заснованої на створенні інформаційних ресурсів (бази даних, бази знань, електронні бібліотеки и т.д.), розвитку телекомунікацій, створенню програмного забезпечення мережних, інформаційних технологій, розробці концептуальних і методологічних основ інформатизації наукових досліджень.

Крім інформаційних технологій, що є основними елементами власне навчального процесу, більше уваги стали приділяти впровадженню і супроводу, так званих, обслуговуючих технологій (електронний підручник, мультимедіа, експертні системи, видавничі системи та інше), розширювати частку індивідуального і самостійного навчання студентів. Це значить, що багато видів навчальної діяльності тепер перекладені на інформаційні технології (банки індивідуальних творчих завдань, курсових і лабораторних робіт, електронні конспекти і підручники, комп’ютерні моделі по предметних областях, мережні технології доступу інформації, методичне забезпечення орієнтоване на самостійне й індивідуальне навчання).

На сьогодні магістральний шлях до світової практики в області нових інформаційних технологій полягає в створенні єдиних інформаційних просторів на основі глобальних і локальних мереж, що зв’язують інформаційні, автоматизовані і керуючи системи установ і підприємств.

Подальше розгортання процесу інформатизації вищої освіти в Україні в сучасних умовах повинно сприяти вирішенню наступних задач: активізації використання нових інформаційних технологій всіма учасниками науково-освітнього процесу і працівниками управлінських підрозділів і служб забезпечення; удосконаленню професійної підготовки випускників вузів; активізації методичної діяльності викладачів; підвищенню інформаційної культури всіх суб’єктів вищої освіти тощо.

Принципово новий підхід до розвитку вищої школи обумовлюється необхідністю реагування на загальносвітові тенденції, пов’язані з орієнтацією системи освіти на потреби інформаційного суспільства. Тому в Україні вища школа поступово перетворюється на повноправний суб’єкт ринкових відносин, що стимулює трансформацію її структури, зміну функцій, знаходження нових джерел фінансування, пошук нових методів навчання і контролю знань.

Василець О.І. (м. Київ)

Критерії ефективності сучасного освітянського процесу

Оскільки формою здійснення людської діяльності, як суті історичного буття людини загалом, є діалектика цілепокладання та цілереалізації, то питання щодо ефективності, як моменту співпадання мети й результату перетворень, є завжди актуальним та дискутабельним. На разі, перебування у інформаційних вимірах нового типу соціальності, що позиціонує себе як суспільство “пост” (модерне, індустріальне тощо), а на вітчизняних теренах, скоріше заслуговує на частку “мікст”, по-новому визначає предметне поле пошуку критеріїв ефективності. Якщо феномен останньої полягає у досягненні мети суб’єктом діяльності, то, перш за все постає питання про якість використання ресурсної бази цим суб’єктом, що, і, яким чином буде відтворюватися і створюватися знов у безкінечному процесі людської активності?

У класичному розумінні здійснення різноманітних перетворень соціальної практики спиралося на задіяння людиною, а вірніше тим, хто уособлював у собі суб’єктні повноваження соціуму, ресурсів та можливостей оточення. Останнє все більш ставало представленим антропоморфними феноменами, аж поки мова не зайшла про капітал людський, культурний (П.Бурдьє), що у площині пізнього етапу існування Радянської імперії відгукнулося “человеческим фактором”.

Яких би помилок не припускалося людство під час своєї непростої історії, але завжди буде існувати проблема ефективності його діяльності, а, відтак, і проблема пошуку критеріїв її ефективності, релевантності, адекватності, при чому кожного разу ці критерії будуть визначатися як конкретно-історичним контекстом, так і орієнтирами історичного поступу загалом. Що ж об’єднує та формує як закон, визначає сутність у багатоманітності видів суспільної практики індивидів? На мою думку, це освіта, як багатоплановий міжгенераційний інтеграційний проект; як соціальна інституція, через яку здійснюється задоволення та формування цілої низки (а якщо брати осівтні процеси у широкому розумінні цього слова, то й усіх) потреб та інтересів особи. Отож не дивно, що саме у країнах, що приділяють освіті належну увагу, ми спостерігаємо найвищий рівень життя, досягнутий не за рахунок експансії чи використання освітянських надбань інших (як це роблять, наприклад США), а за рахунок інвестицій у той самий “людський фактор”, що, звичайно, у культурно-історично обумовленому форматі, набуває суб’єктних якостей, здатних відповісти на виклики сьогодення (феномен країн далекосхідного, азіатського регіону). Врешті решт, саме освідчені люди створюють можливості ефективного розвитку суспільної практики, де економічні вигоди можуть гармонійно поєднуватися з преференціями соціальних програм. Баланс у здійсненні останніх і виступає поштовхом подальшого розвитку соціального цілого через активацію індивідуального виміру його існування.

Таким чином, критерії ефективності освіти мусять визначатися з огляду на системний характер розвитку суспільної практики та з налаштованістю (а не просто з урахуванням) на гуманістичні дороговкази історичного поступу, що, врешті решт, виказується і рівнем економічного добробуту країни, і, головне, як на мене, якістю засвоєння суб’єктами різного рівня соціального життя своїх власне суб’єктних, творчих засад та можливостей буття.

Гнатюк Н.Ф. (м. Київ)

Багатомірна мереживо модель методологічних принципів історичної науки: філософія історії

Історична динаміка науки ХХІ сторіччя зазнає радикальних змін, що формуються в ході новітніх технологій і впливають на всі сфери життя та на саму людину.

Історична наука, яку завжди розглядали як цивілізаційний процес людської діяльності, пов’язаної з пріоритетами використання технічного прогресу від металів та їх сполучень до уранових елементів атомної енергетики, а сьогодні вступила в стадію постісторії.

Людина постіндустріального суспільства не тільки творець могутніх технологій, що контролює нову реальність та інтегрує земні і космічні світи. Вона стала господарем інформаційного простору. Комп’ютерні мережі дозволяють розкривати загальну людську значимість. Інтернет демонструє концентрацію людського духу людства, як писемність в давні часи, друковані тексти нового часу, новітній період показує можливості інформаційного ресурсу.

На зміну спрощеної лінійної моделі історичної науки прийшла більш складна нелінійна модель, яка дозволяє осмислювати її як багатомірну соціокультурну систему, яка активно взаємодіє з усіма сферами життєдіяльності людей.

Історія – це особлива форма наукового знання про людину в часі, яка існує в певному соціальному середовищі. Вона вивчає діяльність людей в об’єктивно існуючих економічних, соціально-політичних умовах. Історична наука має суб’єктивно-об’єктивну природу. Її призначення – виявити багатомірність історичних факторів, та їх історичну закономірність. Історію не можна вивчати тільки у площинному вимірі. Для об’єктивного бачення історичного процесу доцільним є формування таких методологічних принципів, що включають в себе розумінн6я багатомірності як комплексу всіх існуючих факторів, що впливали на людину в той чи інший період.

Системний підхід до виявлення всіх складових історичного процесу, поступове їх об’єднання створює багатомірну картину минулого підтверджену фактами і документами доступними для аналогічного розгляду. Як русло історії виступають його складові: класи, верстви, групи, особистості, ідеологія, релігія. Особливо важливим цього русла є дослідження стану виробничих сил, торгівлі, нових технологій та синхронність їх географічного розвитку, що змінювало і змінює ментальність і спосіб життя людей. Вивчення всіх існуючих складових – шлях до відображення багатомірності історії.

Іншим важливим принципом об’єктивного пізнання є принцип історизму. Це особливий спосіб мислення, що базується на усвідомленні зв’язку між минулим і майбутнім та розумінням історичної перспективи. Обов’язковим тут виступає конкретно-історична обумовленість події, її причинно-послідовний зв’язок з іншими.

Такий рівень методології зберігає підхід до об’єктивного вивчення історії як розвинутій в часі об’єктивній реальності. І складає необхідність передумови не тільки минулого, а і розуміння потреби сучасного.

Філософський аналіз історичного процесу перетворює історію у відтворюючу силу у вирішенні сучасних проблем людства. В умовах глобалізації, дотримуючись таких методологічних принципів історичного пізнання, історія впливає на визначення основних напрямків розвитку суспільства в майбутньому. Зміна лінійної концепції історії багаторівневою розширює використання соціального інтелекту та виявляє нові обрії історичного розвитку.

Дмитриченко В.В. (м. Київ)

Особливості розвитку освіти в інформаційному суспільстві

Сфера освіти відіграє особливу роль в сучасному житті суспільства і характеризується двома основними аспектами. По-перше, освіта посідає специфічне місце в суспільному розподілі праці, оскільки це єдина соціальна сфера, яка задовольняє запити людей в освітніх послугах і спеціалізується на відтворенні головної продуктивної сили суспільства – кваліфікованих працівників для всіх галузей виробництва. По-друге, ступінь освіти населення є одним з головних показників добробуту народу. Адже як не є, але освіта – це процес надання послуг. Специфічних, особливих, однак послуг, якість яких в умовах конкуренції і формування ринкових відносин – один з найважливіших чинників життєдіяльності окремої особистості й соціального благополуччя всього суспільства.

З огляду на це сучасна освіта повинна бути спроможною вирішувати суперечливе завдання формування громадян, здатних грати продуктивну роль в економіці і в суспільстві в умовах невизначеності та постійних змін, коли на перший план виходять стратегічні уміння і навички самостійно вчитися, розв’язувати питання проблемного характеру, давати аналітичну оцінку тощо. Саме тому в сучасній освіті, з одного боку, загострюється проблема заміни вузькоспеціалізованого навчання ширшою підготовкою, яка охоплює цілу групу професій і передбачає розширення компоненти загальноосвітнього навчання.

З другого боку, розгортання суспільства нового типу значно загострює проблеми розвитку в інформаційному суспільстві спеціалізованої освіти. Насамперед слід звернути особливу увагу на те, що інтенсифікація і спеціалізація знань викликає появу в інформаційному суспільстві нового соціального прошарку інтелектуально розвинених людей, власників спеціалізованого знання. Водночас цей процес потребує вироблення і запровадження нових норм і цінностей освіти. Зрештою, володіння, використання і розпорядження інформацією передбачає формування певного рівня особливого типу культури – інформаційної культури. Притому відтепер вона повинна пронизувати або обіймати всі види, типи і форми культурного життя. Відтак вироблення культури інформаційних стосунків – не тільки основа життя, але й безпосереднє завдання розвитку освіти в інформаційному суспільстві.

Те, що нині відбувається в освітній сфері, має розглядатися крізь призму інформатизації суспільства. Остання – одна із закономірностей сучасного соціального прогресу. Крім того, з інформатизацією суспільства повинна безпосередньо узгоджуватися його комп’ютеризація. Незважаючи на деякі спільні риси ці процеси істотно відрізняються один від одного. При комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвиткові й впровадженню комп’ютерів як технічної бази, яка забезпечує оперативне отримання результатів переробки інформації та її накопичення. Під час інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексові заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірних, вичерпних і своєчасних знань в усіх видах діяльності. Відтак інформатизація суспільства – більш широке поняття, ніж його комп’ютеризація. Притому інформатизація суспільства спрямована на якнайшвидше оволодіння інформацією для задоволення наявних потреб особистості. Отже, під час інформатизації освітнього процесу акцент варто робити не так на технічних засобах, як на реалізації суті та мети розвитку суспільства.

Крім того, в основу навчальної мотивації має бути покладений не стільки інформаційний аспект навчання, скільки обмін знань того, хто навчається, на його статус в колективі й частково пошану батьків, родичів, знайомих. В освіті повинна бути прийнята система накопичувальних кредитів, які впливають на тривалість і вартість навчання. Це означає, що сучасний студент буквально обмінює знання на гроші та свій вільний час, щоб у майбутньому мати з цього певні дивіденди.

Драгунова Т.А. (м. Київ)