Geum.ru

В. Д. Косенко © Авторські права

Вид материалаДокументы
Болонський процес та перспективи розвитку вищої освіти
Олійник В.М. (м. Київ)
Остряніна Н.Ю. (м. Київ)
Охріменко Л.В. (м. Дрогобич)
Акімов Р.І. (м. Київ)
Пекур А.В., г. Киев.
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   34

Болонський процес та перспективи розвитку вищої освіти

Інтеграція української вищої освіти в європейський освітній простір може стати одним з вирішальних системних чинників у входженні України в об’єднану Європу. Інтеграційний процес у сфері освіти і науки полягає, насамперед у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті. Не менш важливим міркуванням є те, що дії, спрямовані на європейську інтеграцію через вищу освіту, слугуватимуть каталізатором реформування української системи вищої освіти.

Сучасні темпи розвитку суспільства вимагають особливої уваги до освіти та її засад, створення адекватних умов для її розвитку у відповідності до загальних тенденцій демократизації всіх сфер суспільного життя в Україні.

Система освіти є одним із найважливіших соціальних інститутів у будь-якому суспільстві. ЇЇ становище, ефективність функціонування, значимість у суспільстві виступають показниками рівня розвитку суспільства та держави.

Українська вища освіта переживає переломний момент свого розвитку. Відбувається глобальне реформування вищої освіти, спрямоване на зміну концептуальних пріоритетів, на пошук шляхів інтеграції до Європейської системи.

Входження української вищої освіти в європейський освітній простір є важливою і багато в чому вирішальною складовою загального процесу європейської інтеграції України. Приєднання України до загальноєвропейської акції під назвою "Болонський процес", спрямованої на створення спільного європейського простору вищої освіти буде потужним поштовхом до позитивних системних змін у системі вищої освіти України, зокрема у таких сферах, як автономія університетів, прозорість систем вступу та оцінювання, моніторинг якості освіти, мобільність студентів, подолання корупції.

Вища освіта в сучасному світі втрачає свої національні традиції, переборює границі і здобуває риси єдиного світового освітнього простору. 3 початку 80-x рр.. ХХ ст. в більшості західних країн з ініціативи урядів були початі радикальні реформи системи вищої освіти, що торкнулися фінансування, керування і зв’язків вузів з політикою і суспільством.

Наприкінці 90-x рр.. минулого століття Радою Європи і ЮНЕСКО була почата спроба створення нової концепції вищої освіти, яка знайшла свій вираз в Болонському процесі. В ньому підкреслюється, що сьогодні у світі, і особливо в Європі, необхідно створити не тільки загальну валютну, банківську й економічну системи, але і єдиний масив знань, що спирається на надійну інтелектуальну, культурну, соціальну і технічну основу. Закладам вищої освіти відводиться роль лідерів в цьому процесі. Основною ідеєю Болонського процесу було створення в Європі відкритої системи вищої освіти, яка змогла б, з одного боку, вдумливо зберігати культурну розмаїтість окремих країн, а з іншого боку сприяти створенню єдиного простору викладання і навчання, у якому студенти і викладачі мали можливість необмеженого пересування і склалися б всі умови для більш тісного культурного співробітництва.

Включення України в Болонський процес дозволить не тільки забезпечити міжнародне визнання українських дипломів про вищу освіту, а й наблизить до європейської концепції вищої освіти, яка орієнтована не тільки на ринкові відносини в освіти, але й на збереження культуротворчої функції сучасних університетів.

Олійник В.М. (м. Київ)

роль освіти в інформаційному суспільстві

Розвиток сучасного суспільства нерозривно пов’язаний з усвідомленням фундаментальної ролі інформації у житті людства, швидкості її сприймання, обробки та використання. Це зумовлює створення потужних персональних комп’ютерів, нових телекомунікаційних і мультимедійних технологій, віртуальної реальності, а звідси постає і проблема філософського осмислення, як самого інформаційного процесу так і новостворенного інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство – соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації, – це реалії нашого сьогодення, і закон України: „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки”, прийнятий та підписаний президентом на початку цього року є тому підтвердженням: „Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.” А становлення такого суспільства вимагає розвитку освіти у цьому напрямку та нових підходів до підготовки кадрів, які б вільно орієнтувалися в інформаційному просторі та володіли новітніми технологіями. На передній план виступає особистість, її знання, що стають показником технологічного прогресу будь-якої країни.

Створення та розширення банку всесвітньої інформаційної мережі, що дозволяє швидко обмінюватися інформацією всім учасникам світової спільноти, породжує тенденцію інформаційної глобалізації. Отже, конкурентність, суперництво націй, держав набуває загальнопланетарного характеру і впливає на всі сфері життя, а відповідно і на рівень освіти та її інтегрованність у світову систему наукового розвитку та набуття знань. „У зв’язку з цим на зміну парадигмі “підтримуючої” чи “просвітительської” освіти, прийшла інноваційна парадигма освіти, найважливішою складовою якої стала ідея “освіти протягом усього життя” , чи „безупинної освіти.”

На жаль, сьогодні в сучасній цивілізації освіта, як суспільне явище, продовжує виконува­ти функцію банальної передачі знань, простого задоволення кваліфікованими кадрами потреб людства. Вона розглядається лише як один з напрямів гуманітарної політики держави, займаючи провідне місце в розвитку мене­джменту, теорії управління, економіки, зменшуючи при цьому культурну та морально-етичну складову. Також гостро постає проблема поєднання національного характеру освіти з глобалізацією навчально-наукових зв’язків. Людина – не тільки носій знань, а і творча особистість, здатна використовувати набуті знання для діяльності у будь-якій сфері суспільного життя, тобто для інноваційного розвитку суспільства. І ця тенденція вирішує, і буде вирішувати спрямованність розвитку освітянської діяльності сучасності.

На даному етапі освіта в Україні знаходиться ще не належному рівні, а в особливо віддалених від міст районах та селах і в плачевному стані. Суспільний кризовий стан, економічні та політичні негаразди, а звідси –нестача підготовлених кадрів, небажання працювати у цій сфері за мізерну платню гальмують процеси формування та розвитку нового інформаційного суспільства.

Основні напрямки інформатизації освіти полягають у поліпшені якості навчання за допомогою більш повного використання доступної інформації, підвищення ефективності навчального процесу на основі його індивідуалізації та інтенсифікації, досягнення необхідного рівня професіоналізму в оволодінні засобами інформатики та обчислювальної техніки, інтеграцію різних видів діяльності (навчальної, дослідницької, методичної, наукової, організаційної) у рамках єдиної методології, заснованої на застосуванні інформаційних технологій.

Остряніна Н.Ю. (м. Київ)

Сучасна українська освіта в інформаційному суспільстві

Успішність реформування освіти в Україні залежить від темпів розбудови інноваційного суспільства, від переорієнтації освіти на сучасні моделі стратегій життєвого успіху. Важливим напрямком її розвитку є оптимізація місця освіти в системі конкурентних та односпрямованих інформаційних потоків. Від цього залежить не тільки відповідність реформування освіти принципам Болонського процесу, а і перспективи запровадження трансформаційних інновацій в Україні, конкурентоспроможність самої освіти.

Найважливішим компонентом і пріоритетом розвитку сучасних інформаційних систем є реалізація «суспільства знань». Саме воно перетворюється на фактор запровадження та оптимізації інновацій на рівні бізнесу, суспільного менеджменту, самореалізації особистості, нових імпульсів розвитку всіх соціальних підсистем. Вперше цю модель розвитку продемонструвала світу Японія, в економічному прориві якої з 1962 р. важливе місце посіла державна «програма розвитку людини». Одне з головних завдань Європейського Союзу, що підкреслено в Комюніке Лісабонського Саміту 2000, є створення супер конкурентоспроможної та динамічної економіки знань до 2010 року. Саме тому пріоритетом Болонського процесу є формування особистості, яка спроможна не тільки жити і діяти за умов постійних інновацій, а і створювати нові інновації. При цьому зростає вага самоосвіти, консолідованої діяльності, потужного обміну інформацією та досвідом у найсучасніших формах.

На нашу думку, однією з загроз реалізації Болонського процесу в Україні є саме неготовність більшості вищих навчальних закладів до масового використання найновіших світових досягнень в формі інформаційних джерел, відповідності бібліотечних фондів сучасним інформаційним вимогам, технологічної та інформаційної готовності викладачів оновлювати свої курси з використанням найновіших педагогічних і науково-дослідницьких технологій, віртуальних та друкованих джерел, досвіду університетів-партнерів, спроможності навчати студентів реалізовувати себе за умов проектних технологій. Нам всім потрібно активно навчатись сучасному досвіду, особливо з використанням мобільних тренінгових програм. Рівень надання освітянських послуг повинен відповідати інформаційно-технологічним стандартам освіти ХХІ століття, а не тому, до чого звикли. Інакше за умов ринкових відносин на ці послуги просто не буде попиту.

Якщо вищі навчальні заклади не будуть адекватні цьому конкурентно-інформаційному виклику, то вони це зразу відчують в оцінці своїх навчальних послуг абітурієнтами та роботодавцями, а відповідно і в можливостях залучення джерел власного фінансування.

Це актуалізує питання формування інформаційної та інтелектуальної культури учасників навчального процесу, створення інноваційної та інтерактивної системи їх спілкування, запровадження новітніх моделей формування креативного мислення, орієнтації на проектні технології та вміння практично застосовувати знання на рівні практичних рішень, знаходити нові знання та їх оперативно розширювати у відповідності до завдання, яке вирішується. При цьому дуже важливим є вміння створювати національні освітянські інформаційні мережі, залучатись до європейських та світових освітянських мереж. Тільки за таких умов сучасна українська освіта буде відповідати вимогам інформаційного суспільства.

Охріменко Л.В. (м. Дрогобич)

Духовно-моральні параметри розвитку науки

На початку третього тисячоліття перед людством постає питання: що може зробити наука, як особлива форма соціальної діяльності людини, для розумного впорядкування життєдіяльності суспільства, яким чином необхідно поєднати науково-технічний прогрес з розвитком морально-ціннісних орієнтирів? Розглянувши фундаментальні теорії філософії науки, необхідно звернутися до концепцій, які розглядають науку не “зсередини”, а в контексті загального цивілізаційного розвитку, що уможливлює аналіз аксіологічних структур самої науки. В її постнекласичному розумінні вона безпосередньо залежить від ціннісних орієнтацій суспільства, його морального стану. Тобто, незважаючи на те, що сучасні умови вимагають від людини всебічного інтелектуального розвитку, не можна забувати і про те, що саме слідування певним загальним моральним нормам є не ознакою традиціоналізму або духовної стагнації, а головною особливістю людини як такої. Загальновідомими є наслідки “прогресивного” віддання пріоритетів технологічного розвитку перед засвоєнням норм моральних. В такій ситуації актуалізується проблема самоідентифікації особистості, що перебуває в межах науково-технічного середовища. Без активного усвідомлення власного місця в такому світі особистість втрачає зв’язок із одвічними онтологічними засадами існування. В силу цього на діючих релігійних і моральних засадах необхідно сформувати нові етичні ідеали, нові соціальні структури, підходи, які були б максимально узгоджені з науково-технічним прогресом (К.Ясперс). Головним завданням наук, у яких хоч якоюсь мірою проявляється політична культура, ідейні позиції особистості та норми міжособистісного спілкування, є формування світогляду людей на засадах розуму, ясності, здорового критицизму, окрилення їх оптимістичною перспективою, що неможливо без традиційних моральних постулатів. Мораль повинна змінюватися, а не поступатися аморальності заради технічного панування людини над своїм оточенням. Справжня всеохоплююча наука пов’язана з історично обумовленою глибинною структурою душі і духу, адже є виразом прагнення людини до самовдосконалення.

Сприйняття світу через наукове осмислення процесів та явищ, які в ньому відбуваються, проходження цього знання через духовно-оціночний апарат особистості, може стати умовою гуманізації наукового розвитку. Гуманізації не штучної чи показової, а гуманізації реальної і дієвої, коли людина, відчуваючи свою єдність зі світом, дійсно буде надавати певного значення таким поняттям, як загальнолюдські цінності та глобальний дім людства. Завдання полягає в тому, щоб усвідомити глобальне положення людини, що володіє пізнанням.

Реалії сучасного світу ставлять перед людством нові завдання, а саме питання про те, чи можливо віднайти засоби гуманізації суспільних відносин, побудованих на технологічних основах, за умов розвитку техногенної цивілізації та глобальних процесів. Сьогодні особливо важливо, переосмислюючи здобуток філософів ХХ століття, виробити цілісну концепцію співвідношення таких процесів, як науковий розвиток, становлення та самоідентифікація особистості, соціальний прогрес, технологічне світоосягнення. Пріоритет чисто наукових цінностей перед цінностями моральними у свідомості кожного вченого, його одержимість отриманням наукового результату часто створюють ситуації, коли геніальні відкриття слугують не благу та добробуту, а зовсім навпаки. Тому ми вважаємо, що необхідно ставити не питання співвідношення моральних та загальнолюдських і наукових аксіологічних орієнтирів, а питання місця науки, її складових структур, технологічних результатів, цінностей та пріоритетів в свідомості вченого, який безпосередньо займається дослідженням. В силу цього важливим завданням сьогоднішнього філософського знання є створення дійсно гуманістичного образу науки.

Акімов Р.І. (м. Київ)

Формування конкурентних переваг компанії на основі освітнього потенціалу

Цей афоризм розуміється буквально суб’єктами інформаційних відносин: як фізичними і юридичними особами, так і органами державної влади. Підсвідомо вони намагаються якомога більше отримувати інформації і якомога менше її надавати, вбачаючи в цьому певну ступінь своєї незалежності. Такий стан речей є відбитком системи цілковитої секретності та інформаційної закритості, що довгі роки за Радянської влади була частиною державного устрою. Також цей афоризм відображає усталене розуміння конкуренції в інформаційному суспільстві. Тоді як за сучасних умов володіння інформацією як специфічним ресурсом не є визначальним фактором економічної ефективності. Необхідними є уміння щодо аналізу, обробки наявним інформаційних ресурсів, їх вірної інтерпретації. Запорукою успіху за таких умов є якісна освіта як керівного складу підприємства, так персоналу в цілому.

Сьогодні все ясніше приходить розуміння того, що ринкові переваги і лідерство підприємств дедалі більшою мірою стають результатом ефективного використання унікальних за своєю природою факторів нематеріального характеру – таких як знання і вміння працівників, професійна кваліфікація, освіта тощо, поєднуваних у категорію “інтелектуальний капітал”.

В умовах сучасного ринку управління підприємствами все більшою мірою залежить від стану їхнього освітнього потенціалу. Тому він стає індикатором життєдіяльності і ефективності управління підприємством та забезпечує конкурентоспроможність, стійкість і динамічність системи управління, що певною мірою висуває особливі вимоги щодо принципів її формування, напрямків розвитку, критеріїв оцінки. Це означає необхідність як на державному рівні, так і на рівні підприємств стійкого усвідомлення, що подальший економічний розвиток країни можливий за умов інвестицій в людський капітал.

Конкуренція сьогодні настільки велика, що можна перемогти тільки через знання, кращі знання, ніж у інших. А також через добросовісність, чесність, жорстку дисципліну в роботі.

За таких умов освітній потенціал підприємства потрібно погоджувати з виробничими можливостями підприємства. Доцільність такого зв’язку можна наочно продемонструвати за допомогою графіка оптимальності за Парето і графіка виробничих можливостей підприємства.

Точка А характеризує стан взаємодії освітнього потенціалу і конкурентоспроможності. Поліпшують цей стан лише такі рішення, що приводять їх у взаємодію у будь-якій точці, котра лежить у заштрихованій області (точки В, С, D).

Р
ішення, позначене точкою Е, не задовольняє вимогу оптимальності Парето, що формулюється наступним чином: ”слід вважати, що будь-яка зміна, що приносить деяким людям користь, є поліпшенням”. Значне підвищення освітнього потенціалу підприємства тут може поєднуватися зі зниженням рівня конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, одним з найважливіших питань, що вирішуються керівництвом компанії є питання управління освітнім потенціалом підприємства. Це підтверджується міжнародним досвідом. Так, за розрахунками Г.Беккера, у США ефективність витрат на вищу освіту знаходиться на рівні 10-15%, що вище прибутковості більшості фірм. Вважається, що розвинуті країни одержали на 1дол., вкладений у систему вищої освіти, 6дол. прибутку. За оцінками експертів, за рахунок вищої освіти ці країни одержують приблизно 30% національного доходу. При цьому американські фахівці справедливо вважають, що інноваційне поле освіти -- одне з найбільш плідних у плані реінвестицій.

Як повідомив в інтерв'ю російському тижневику "Експерт" (від 29 вересня 1997 року) генеральний директор Arthur Andersen у країнах СНД Ганс Хорн, "...Головним чинником, зрештою, є люди. Компанія, яка має найкращі людські резерви для обслуговування клієнтів у результаті виявиться попереду. Тому справжня конкуренція сьогодні - це конкуренція за володіння кращими кадрами". Цю думку поділяє і генеральний директор Arthur Andersen в Україні Вільям Сенків: "Після злиття Ernst & Young з КPMG, а Coopers & Lybrand з Price Waterhouse компанія Arthur Andersen з першого місця, яке посідає нині, посунеться на друге. Станом на 31 серпня 1997 року доходи компанії становили $11,5 млрд.

Отже, на підприємстві як економічній системі взаємодія конкурентоспроможності і освітнього потенціалу супроводжується їхнім взаємним відображенням, у результаті чого вони можуть змінюватися.

Пекур А.В., г. Киев.

Понятие, проблемы и перспективы развития инклюзивного образования

Основные принципы инклюзии: Быть инклюзивным означает искать пути для всех детей быть вместе во время обучения (включая детей с инвалидностью). Инклюзия – это принадлежность к сообществу (группе друзей, школе, тому месту, где живем). Инклюзия означает раскрытие каждого ученика с помощью образовательной программы, которая достаточно сложна, но соответствует его способностям, она учитывает потребности, также как и специальные условия и поддержку, необходимые ученику и учителям для достижения успеха. В инклюзивной школе каждого принимают и считают важным членом коллектива. Ученика со специальными потребностями поддерживают сверстники и другие члены школьного сообщества для удовлетворения его специальных образовательных потребностей.

Неверные представления об инклюзии: - представление что присутствие в школе само по себе достаточно; - представление, что нормально бросать в воду не умеющего плавать; - фокусирование не на целях, а на действиях.

Когда основной направленностью услуг является обучение программе, а не удовлетворение индивидуальных образовательных потребностей ученика. Представление, что молчаливое сидение – это нормальная альтернатива участию.

Существующие барьеры: - архитектурная недоступность школ; - дети с особыми образовательными потребностями часто признаются не обучаемыми; - большинство учителей и директоров массовых школ недостаточно знают о проблемах инвалидности и не готовы к включению детей-инвалидов в процесс обучения в классах; - родители детей инвалидов не знают, как отстаивать права детей на образование и испытывают страх перед системой образования и социальной поддержки.

Правила инклюзивной школы: - все ученики равны в школьном сообществе; -все ученики имеют равный доступ к процессу обучения в течение дня; - у всех учеников должны быть равные возможности для установления и развития важных социальных связей; - планируется и проводится эффективное обучение; - работники, вовлеченные в процесс обучения, обучены стратегиям и процедурам, облегчающим процесс включения, т.е. социальную интеграцию среди сверстников; - программа и процесс обучения учитывает потребности каждого ученика; - семьи активно участвуют в жизни школы; -вовлеченные работники настроены позитивно и понимают свои обязанности.

Результаты инклюзии: - у учеников есть возможность для значимого, активного и постоянного участия во всех мероприятиях общеобразовательного процесса; - адаптация как можно менее навязчива и не содействует выработке стереотипов; - индивидуальная помощь не отделяет, не изолирует ученика; - появляются возможности для обобщения и передачи навыков; - педагоги общего и специального преподавания делят обязанности в планировании, проведении и оценке уроков.

Пиголенко І.В., м. Київ