В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Мережа Інтернет, як джерело інформації – основного ресурсу інформаційного суспільства
Сучасній людині доволі важко пристосовуватись до тих змін, які швидкоплинно змінюють наше життя. Світ, що доволі різко змінюється, спростовуючи зрозумілу логіку вчорашніх позицій, заставляє нас шукати нові визначення того, що було для нас звичним.
Одним із самих складних явищ сучасного життя є поняття, що пов’язані з інформацією і така званою інформаційною революцією.
Знання й інформація – основні ресурси інформаційного суспільства, але це зовсім не означає, що інші ресурси втрачають своє значення, як вважають багато дослідників. Д.Белл, наприклад, відзначив, що «залежність людини від природних ресурсів зникла».
Принципово важливим є те, що в соціальному змісті інформація (відомості, знання) є необхідною умовою людського буття. Інформація – це не просто відомості й знання, передані від одного об'єкта іншому, а саме нові відомості й нові знання. Відоме не несе збільшення (не несе інформації). Якщо від одного об'єкта іншому передаються дані, які не носять характер новизни, вони являють собою не інформацію, а процес нульового інформаційного обміну. Тільки елемент новизни перетворює відомості, знання в інформацію й перетворює її в «субстанцію» суспільного розвитку, дозволяючи суспільній свідомості виступати не тільки як відбиття, але й засобу зміни буття.
Основна характеристика інформації як виробничого ресурсу полягає в її нематеріальній природі. Необхідно, по-перше, особливо підкреслити, що інформаційні ресурси не знищуються в процесі їхнього споживання. У результаті поширення знань менше їх не стає. Наявні знання й інформація використовуються для виробництва нових знань, відбувається постійне збільшення обсягу інформації, явище, що вже на початку 70-х років XX ст. позначили як інформаційний вибух.
В.Гурфінкель відзначає, що під теорією інформації розуміють сукупність математичних концепцій і теорем, що дають можливість оцінити кількість інформації, що знаходиться в тому або іншому повідомленні, визначити пропускну здатність каналів зв'язку, що використовуються для передачі повідомлень, кількісно виміряти ефективність систем кодування, що застосовуються.
В працях Н.Вінера прагнення до узагальненої характеристики поняття інформації реалізується на тлі виявлення особливостей інформації в окремих сферах дійсності. Так, при дослідженні спеціальних проблем кібернетики він визначає інформацію як «позначення змісту, отриманого від зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього й пристосовування до нього наших почуттів».
У статті «Інформаційне суспільство – більше хаосу, ніж міфів» Х.Шпінер пише, що «інформація являє собою зовсім особливу матерію, що буде у вже, що починається майбутньому, впливати на життя людини набагато сильніше, ніж все інше, і суспільство буде змінюватися набагато швидше, ніж дотепер завдяки трьом факторам: факторові продуктивності, факторові споживання та засобам контролю. Інформація багато в чому замінить матеріальні й енергетичні ресурси й вплине на характер людської діяльності. Виникнення нового порядку, заснованого на знаннях всередині інформаційного суспільства, і оформлення нового глобального світового інформаційного порядку вже зараз іде повним ходом».
Вчений, у минулому головний конструктор інформаційних моделей космічних літаючих апаратів і засобів керування ними, Р.Абдєєв, зазначав, що з теорії інформації в науках про неживу природу приводить до перегляду подання про інформацію як про властивість тільки кібернетичних систем. Ця властивість властива не тільки суспільним, живим і технічним системам, але й взагалі всім матеріальним системам, у тому числі й об'єктам неживої природи. Інформація, як і матерія, існувала й існує завжди. Ніяке соціальне життя неможливе без інформації, спілкування й комунікацій. Інформація виступає як вузловий пункт пізнання, виявляючи багатовимірні зв'язки з дійсністю як відбиття цієї дійсності.
В сучасну епоху, Інтернет став тим технологічним відкриттям, що збільшує об’єми та різноманітність доступної індивіду інформації, а також розширює можливості та масштаби здійснення соціальної комунікації. Надаючи користувачам широкий і надзвичайно швидкий доступ до різних джерел інформації, Інтернет міняє повсякденне життя мільйонів людей.
З розширенням масового доступу до Мережі, вона починає відігравати все більш помітну роль не тільки в повсякденному житті людини, але й стає важливим інструментом в здійсненні наукової та навчальної діяльності в сфері освіти. Інтернет має вагомий вплив на навчальний процес у ВНЗ. Сьогодні студенти активно користуються великими масивами інформації, яку вони отримують завдяки Мережі Інтернет.
Велика кількість даних, що зосереджена в Інтернеті стає інформацією тільки тоді, коли ви можете отримати деяку вибірку, або обробляєте дані так, як вам потрібно і як вам до цього часу не було представлено.
Тому важливим стає не просто отримання великого масиву інформації, яка може носити, як позитивне, так і негативне забарвлення, а саме вміння обробляти цю інформацію і виокремлювати саме ту, яка необхідна. Важливою роллю ВНЗ стає не просто навчити студентів працювати в Мережі, а навчити мистецтву користуватися інформацією. Тобто, запобігти бездумному «скачуванню» рефератів, курсових і т.д., а потім видавати їх за продукт своєї інтелектуальної діяльності, запобігати постійному «висінню» в чатах, форумах, які носять, розважальний характер, відвідувати сайти, які не відповідають етичним нормам сучасного суспільства.
Активний розвиток інформаційних технологій взагалі та Інтернету, а також все більше виявлення їх соціально перетворюючої дії визвали до життя часто вживану сьогодні тезу про інформаційну революцію, як про один з найважливіших суспільних процесів, що має сприятливий вплив на сучасний світ.
Прочуханова І.В. (м. Київ)
Трансформація ідеї університету в умовах інформаційного суспільства
Характеристиками, що визначають сучасне суспільство з точки зору системи освіти, є «мобільність», «інформатизація» та «динамічність». Мобільність означає необхідність для фахівця неодноразово змінювати характер своєї діяльності в межах своєї професії та швидка зміна переліку професій що є бажаними для суспільства. Відсоток молоді та більш зрілого населення планети, повязаного з вивченням і застосуванням інформаційно-компьютерних технологій є найбільшим. Інформатизація суспільства виявляється в існуванні двох одночасних процесів – активного впровадження інформаційних технологій і систем в усі сфери суспільної діяльності і безперервного зростання ролі інформаційних ресурсів в суспільному житті та індустрії, що безпосередньо повязана з інформаційними ресурсами та процесами. До цього слід додати динамічність, яка виражається різким зменшенням часу реакції суспільних інститутів на появу нових факторів життя суспільства. Сучасна система освіти разом з необхідним консерватизмом, що сприяє її стійкості та фудаментальності, повинна забезпечувати врахування цих особливостей сучасного суспільства. Однак виникає криза ідентичності університету : світ змінюється дуже швидко, а університет дедалі менше впливає на ці зміни. До того ж додаються проблеми повязані зі зниженням загального культурного рівня людства, негативного вплива на нього засобів масової інформації та масової культури, що призводить до феномену «глобального села» або «загального мислення» («загальної свідомості»).
Історично склалося так, що в основі походження всієї західної системи лежать три парадигми: навчання за покликанням (Гумбольдтівська концепція), навчання як послуга (концепція Н’юмена) та навчання як бізнес. Усі три парадигми втілені в закладах, що є структурно подібними, колегіальними та структурно фінансованими. Цей етап університетського розвитку є витоком конфліктів інтересів у вищій освіті сьогодення. Розвиток цих концепцій призвів до підвищення статусу обов’язку перед предметом над обов’язком перед студентами у системах з гумбольтовською концепцією, з’явилася безумовна свобода професорів слідувати будь-якому напряму, але і підвищилися зобов’язання перед державою. Але у випадку, коли держава забезпечує землю і фінансування університету в обмін на працю в галузях, необхідних для державного розвитку, виникає політичний тиск, що є потенційним конфліктом.
Розвиток суспільства, особливо поява глобального інформаційного простору, не зняв питання про конфлікти парадигм у вищий освіті. Сучасний університет перестав виступати партнером національної держави, оскільки це протирічить перспективі глобального споживацтва. Таким чином головними для характеристики університету можуть стати такі гасла як менеджерський, корпоративний, підприємницький, а також корпоратизація, маркетизація та «академічний капіталізм» тощо, перетворюючи його в інституцію продукування прикладних знань. З іншого боку концепція пожиттєвої освіти пропонує розглядати роль університету як закладу, що культивує ідеали демократичного суспільства і тим самим робить значний вклад у суспільний розвиток. Організаційним втіленням політики егалітарізму у європейській вищий освіті та свідченням тотальної глобалізації можна вважати Болонський процес.
Редькіна Г.М. (м. Дніпродзержинськ)
ОСВІТА ЯК КОНСОЛІДУЮЧИЙ ЧИННИК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Методологічне значення для розвитку сучасної науки має розуміння сутності та змісту поняття „освіта”. Через стратегію освіти, тактику її здійснення, зміст системи освіти, учбові програми домінантою проходить ідея виховати покоління, яке буде спроможне прийняти на себе завдання підтримки суспільства і його поступового розвитку.
Сучасні системи освіти мають ряд позитивних характеристик: здатність транслювати культуру, підтримка зв’язку поколінь, сприяння розвитку різних форм світоглядів, формування системи цінностей, забезпечення можливості діалогу цивілізацій.
Проте, цього сьогодні недостатньо. Суспільство не може повноцінно функціонувати в умовах науково-технічного прогресу без активності людини, яка є джерелом наукового і соціального прогресу. Актуальність проблеми пов’язана із розвитком демократії в державі, яка вимагає компетентності людей, що залучаються до керівництва державою.
Сучасний політичний клімат суверенної України характеризується руйнівними тенденціями розвитку державної ідеології. Це призводить до істотних соціальних розбіжностей, спричинює становлення тоталітарних форм державності.
Основне завдання на даному етапі розвитку країни - добування, збагачення, поширення і творення кращого етнонаціонального і загальнолюдського досвіду на українській землі.
Саме освіта, визначаючи повноту духовного життя, зумовлює стан політики, економіки, виробництва, соціального здоров’я нації загалом. За нових умов освіта дедалі повинна набути статусу об’єднуючої, консолідуючої сили цивілізації.
Рижкова С.А. (м. Київ)
Ризики інтеграції національної системи освіти в загальноєвропейський освітній простір
Концепція реформування вищої освіти країн ЄС грунтувалися на системному міждисциплінарному аналізі соціальних, економічних, технологічних, освітніх проблем постіндустріального (Г.Гильберт, К.Ясперс, Х.Ортега-и-Гассет) та інформаційного (Г.Карпентер, Д.Белл) суспільства.
Фундаментальні і прикладні системні міждисциплінарні дослідження українських вчених та створені ними наукові школи, розбудова яких прийшлася на 60-80 роки минулого сторіччя, не були затребувані і підтримані протягом наступного десятиліття. Переривання спадкоємності призвело до відставання в розробці теоретико-методологічного забезпечення системного бачення орієнтирів сталого розвитку України, що спричинило хаотичність концептуальних посилок при побудові моделей структурних змін територій і галузей України, при розробці шляхів інтеграції України в економічний, технологічний, інформаційний, освітній простір глобальної цивілізації.
Невизначеність стратегії сталого розвитку України в просторі глобальної цивілізації, до певної міри, зумовлює і непослідовність змін нормативно-правової, організаційної, змістовної, методичної складових навчального процесу у вищих навчальних закладах України. Відсутність системного бачення світоглядних, політичних, економічних, чинників освітньої політики ЄС зумовлює розмаїття і суперечність тлумачень як загальних так і конкретних положень документів Болонського процесу, залишає поза увагою властиві Україні і країнам ЄС особливості взаємодій у системі освіта-наука-держава.
Зокрема, положення Болонської конвенції про обов'язкове працевлаштування випускників грунтоване на тім, що держава визначила потреби національного ринку праці в номенклатурі і кількості необхідних спеціалістів вищої кваліфікації. Непевність стратегічних пріоритетів України, хаотичність концептуальних посилок при розробці програм розвитку територій і галузей, перманентна зміна орієнтирів інтеграції України в економічний, технологічний, енергетичний простір глобальної цивілізації утруднює виконання цього положення. Положення про створення єдиного стандарту освіти на основі впровадження загальновизнаної одиниці трудомісткості навчального плану грунтоване на тім, що придбання вищою школою непритаманної їй масовості, внаслідок збільшення потреб суспільства у фахівцях вищої кваліфікації, актуалізувало проблему якості освіти. Однак формального введення ECTS в країнах з синхронним навчальним процесом приводить до зниження якості освіті і сприяє перетворенню країни в споживача високих технологій, товарів і послуг. Швидка зміна технологій на тлі співіснування суперечливих теорій класичного, некласичного, постнекласичного природознавства і соціо-гуманітарних концепцій модерну актуалізували проблему змісту освіти та проблему формування здатностей вирішувати типові завдання професійної та інноваційної діяльності.
Очевидно, що ефективне рішення складно структурованих проблем інтеграції національної вищої школи в загальноєвропейський освітній простір можливо за умов, що законодавчим ініціативам буде передувати компаративний аналіз динаміки і типології національної і європейської вищої освіти, який дозволить урахувати особливості національного стандарту вищої освіти, сприятиме подоланню властивій національній вищій школі недостатній активності при введенні в навчальні плани дисциплін, що відбивають актуальні теоретико-методологічні проблеми науки і практичні проблеми сталого функціонування соціо-технологічних систем.
Результати аналізу дадуть змогу при інтерпретації документів Болонського процесу врахувати ступень сумірності національного і загальноєвропейського стандартів освіти; оцінити ступені ризику при впровадженні тих чи інших моделей реформ; розробити послідовну і логічно-несуперечну концепцію реформування національної системи вищої освіти, кінцевою метою якої є збереження високої якості, а, отже, конкурентоспроможності вищої освіти України в світовому освітньому просторі.
Романовська О.В. (Київ)
ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ВИМОГИ ТА ОЧІКУВАННЯ
Будь-яка країна, зорієнтована на динамічний розвиток, зацікавлена мати якісну систему освіти, яка могла б забезпечити відповідну якість підготовки фахівців.
Враховуючи швидкоплинність часу, постійне прискорення розвитку техніки, технологій, а також зміну та старіння знань, необхідно чітко усвідомлювати те, що завданням системи освіти є зміна цільових пріоритетів.
Для того, щоб вийти на світовий рівень підготовки студентів, треба відмовитись від традиційної організації навчального процесу, перетворити університети у науково-дослідницькі пошукові центри в яких під керівництвом викладача студент буде включеним до процесу наукового пошуку, творення наукового знання, відчує смак до дослідницької діяльності.
Зміна пріоритетів в освітньому процесі потребує змін не лише у свідомості студентів, але й викладачів. Наукові досягнення викладача та його учнів повинні стати головним критерієм його оцінки при укладанні з ним контракту.
На жаль, ті руйнівні процеси, які відбулись у системі освіти в результаті як об’єктивних так і суб’єктивних причин (зміна керівництва у системі освіти призводила до чергових експериментів, які мали увічнити їх автора), призвели до знищення багатьох наукових шкіл. Особливо це стосується фундаментальної науки, яка повинна мати підтримку з боку держави, оскільки вона не дає швидких грошових надходжень. Перервати еволюційний процес розвитку наукових досліджень – легко, надолужити втрачене іноді неможливо. Зменшення фінансування, а іноді й його повна відсутність поставила систему освіти та викладачів на межу виживання.
Висококваліфіковані викладачі кинулись у заробітчанство, підробляючи у декількох навчальних закладах, що не могло не відобразитись на якості, як викладання, так і на науково-дослідницької роботи. Збільшення педагогічного навантаження, складність отримання новітньої інформації необхідної для професійної діяльності, породжувало невдоволеність, як собою, так і своєю діяльністю. Залучити до викладацької роботи молодь – було майже неможливо.
На щастя, ця негативна тенденція поступово руйнується і ми можемо спостерігати позитивні зрушення.
Слід пам’ятати також і про те, що вимоги до випускника ВНЗ зараз значно ширше, ніж це було раніше. Мало бути кваліфікованим фахівцем у своїй галузі, необхідно бути високоосвіченим інтелектуалом, який може швидко змінюватись та реагувати на вимоги ринку праці. Формування саме таких якостей відбувається в межах гуманітарного циклу який сприяє розвитку світогляду, широти та аналітичності мислення, вміння бачити та визначати стратегії руху. Входження до Болонського процесу, що передбачає розширення мобільності студентів, вимагає знань про особливості культурно-історичного розвитку, специфіку політичного устрою, традицій та ментальності населення конкретної країни. Виховання толерантності, поважність у відношенні до представників іншої культури, релігії відбувається саме через гуманітарну складову навчального процесу. На жаль, це не завжди усвідомлюється керівництвом, особливо технічних навчальних закладів, які, іноді, розглядають гуманітарні науки лише як нав’язаний зверху тягар, що перешкоджає підготовці спеціаліста вищого ґатунку.
Рудь І.В. (м.Київ)
САМООСВІТА НА ЕТАПІ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ
Не секрет, що Болонська система орієнтує освіту відповідно попиту на європейському (та й світовому) ринку праці. За словами М.З. Згуровського, «Його мета (Болонського процесу, прим. авт.) – створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи». Тому студент буде вибирати те, що на його думку матиме перспективи у майбутньому, хоча передбачити свою діяльність навіть через декілька років у середовищі швидкозмінного інформаційного суспільства досить важко. Ось і виходить, що з однієї сторони, студент має освоювати знання та навички, які може використовувати одразу ж по закінченню вузу, а з іншої, при потребі, вміти швидко перекваліфіковуватися. Останнє стає однією із найважливіших вмінь сучасної людини. Тому всебічний розвиток особистості, бажання самоосвіти та творчої діяльності є важливою стороною підготовки до надійного професійного «озброєння» студента. Реформування вищої освіти у рамках Болонського процесу ставить акцент на сприянні створення індивідуальної освітньо-професійної програми. Вона формується за участю студента під керівництвом викладача-куратора, основним завданням якого є надання кваліфікованих рекомендацій у процесі освоєння студентом курсу. Тобто, у такий спосіб, пропонується організовувати освіту через принцип самоосвіти. Щоправда, проблемою при цьому залишається не тільки сам процес контролю, але й ставлення студента до самоосвіти. За словами видатного філософа Е.В.Ільєнкова «искусство педагога должно быть с самого начала направлено не на внушение готовых правил, рассматриваемых как орудие, как инструмент действия, а на организацию внешних, объективных условий деятельности, внутри которых эта деятельность должна совершаться». Для того, щоб у студента з’явилось бажання вдосконалення своїх розумових здібностей, необхідні певні умови та стимули, які мотивують студента до активного пізнання, але які не повинні зводитися, у кінцевому рахунку, лише до бажання отримати достойну роботу.
В трактаті «Держава» Платон один із перших висунув ідею гармонійного виховання людини протягом усього життя. В наш час програма «The lifelong learning» (навчання впродовж життя), яка ініціюється Європейською комісією в 2007-2013 роках, має на меті сприяння розвитку «суспільства освіти». Для окремої особи ця програма надає можливість навчатися незалежно від віку, статусу, фаху та вдосконалювати свої соціальні якості. В той же час, підкреслюється важливість навчання у формі самоосвіти - неформальної освіти при мінімальній організації або повній відсутності керівництва над навчальним процесом індивіда.
Самоосвіта завжди пов’язана з продуктивною навчальною діяльністю, в якій студенти бажають набути успіхів, та залежить від стійкості пізнавальних інтересів. Водночас вона виступає як спосіб отримання нових знань, вмінь; як засіб самоствердження; як усвідомлений процес практичного перетворення дійсності. Не «сухе» пізнання дисциплін, а активне діалектичне мислення (на якому постійно наголошує Босенко В.А. у відомій праці «Воспитать воспитателя») стане тим важелем, який дійсно дасть якісний базис навчання. Таким чином, самоосвіта – це основа розумової діяльності, осмисленість своїх можливостей та перспектив. Тому задача викладача – направляти навчальний процес таким чином, щоб студенту було цікаво працювати над власним гармонійним розвитком.
Свідло Т.М. (м. Київ)
ДЕСТРУКТИВНІ АСПЕКТИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Модернізація вищої школи, яка спрямована на підвищення якості, ефективності освіти пов’язана з розвитком глобалізації та інтеграції у світовому просторі. Велика увага приділяється формуванню єдиного світового освітнього простору через зближення підходів різних країн до організації освіти і процесів навчання своїх громадян, а також через визнання документів про освіту країнами світу.
Реалізації цієї ідеї сприяє Болонський процес. Одним із завдань Болонської декларації є створення європейського стандарту вищої освіти. Негативним при цьому є те, що знищуються традиції національної освіти. У відмінностях національних систем вищої освіти вбачається справжня перешкода економічній глобалізації. А чи все тут добре і чи маємо ми сліпо погоджуватися на західні пропозиції, не враховуючи національні особливості, національні традиції взагалі, і в вищій школі зокрема? Питання риторичне. Некритично переймати будь-що не тільки не корисно, але й шкідливо. Особливо це шкідливо в галузі виховання та освіти.
Ніякого зрівняння економічного розвитку, ніякого забезпечення відповідного поступального і пропорційного розвитку окремих країн нема і бути не може. Навпаки, розрив катастрофічно збільшується, прірва між окремими країнами зростає. Особливо відчутно негатив може датися взнаки в соціально-духовних наслідках, оскільки саме ці процеси суттєво позначилися на гуманітарних засадах існування суспільства. У світі, зокрема в Європі, за останні десятиліття пріоритет матеріальних цінностей надто відчутний і загрозливий, адже на другий план відходять визначальні цінності для особистості – духовні.
Чому ж тоді безоглядно йде тенденція до уніфікації через зменшення (а в перспективі і знищенні) гуманітарної складової вищої школи, руйнації української національної системи освіти, в основі якої лежать традиції народу.
Поняття «традиція» означає різновид або форму звичаю, яка характеризується особливою стійкістю людей зберігати незмінними успадковані від попередніх поколінь форми поведінки. Для традиції характерне дбайливе ставлення до попереднього укладу життя, культурних надбань минулого. Традиції, що склалися у суспільстві, є об’єктивною умовою його існування, проявом спадкоємності суспільного життя; вони закріплюють у собі найбільш стійкі його моменти.
До традиції української освіти слід віднести особливо шанобливе ставлення до філософії, на яку якраз сьогодні ведеться нищівний наступ у вищій школі. Причому в українській традиції філософія мислиться не тільки як теоретизування, а як практична мораль. Її сутність ніколи не знаходить випливу у чистій абстракції, безсторонньому пізнанні речей, а прагне виявитися практично у чуттєво-релігійному наставленні, етичному ладі, розв’язанні світових проблем.
Філософія розвивається в суспільстві та для суспільства. Вона розпочинається з акту розуміння світу, причому проблемного. Це відбувається тоді, коли безпосереднє, тобто зрозуміле й безпроблемне, життя людини змінюється, підлягає струсу, коли починається розлад між вимогами духу та дійсністю, виявляється незадоволеність становищем, що склалося. І тоді дух зосереджується в самому собі, щоб замість зовнішнього світу створити в собі внутрішнє царство думки. Але якщо філософія виникає тоді, коли з’являються порча, розпад і розпач, то це не означає, що вона перебуває в руйнівному й ворожому відношенні до суспільства.
Думається, що ніхто не буде заперечувати, що вивчення філософії допомагає розвитку здатності до теоретичного мислення, вмінню науково осмислювати факти, ставити проблеми і творчо вирішувати їх. Філософія не тільки збагачує наш світогляд, але й оберігає від типових помилок, які схильна робити світоглядна думка. І будь-який спеціаліст будь-якої галузі господарства має бути людиною, мислячою істотою, творчою особистістю, мати уяву про деякі глобальні цілісності.
Сивогракова З.А. (м. Харків)