В. Д. Косенко © Авторські права
| Вид материала | Документы |
- Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
- Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
- Медкнига Косенко, 337.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
- Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
- Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
- Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
- Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.
Творчість, політехнізм, освіта
«Жодній людині, що займає необхідне місце в виробничо-технологічній ієрархії, неможливо відмовити в творчості, і значить, жодного неможливо позбавити найвищого, можливого в даний період освіти, навчання». [1] Цією думкою В.О. Босенка – Філософа, Вчителя, що, – на превеликий жаль, – зовсім нещодавно покинув цей світ, цілком можливо виразити органічний зв’язок творчості з освітою, і вже зовсім очевидний – зв’язок творчості з якісною освітою. Творчість – основа всіх гуманітарних спеціальностей. Письменник, актор, співак, перекладач, вчитель, винахідник – основний виробничий процес цих професій полягає у творчості. Адже, для них немає раз і назавжди відпрацьованих процедур, неможливо «зазубрити», розробити жорсткі стандартні засоби для виконання професійних обов’язків; в ідеалі, їх обов’язок – творчість в чистому вигляді. Їх навіть так називають «Творчі особистості». В цьому контексті виникає питання, – в ідеалі: чи не повинна бути творчість ––професійним параметром будь-кого? Себто, стає питання про баналізацію творчості, або, кажучи більш строго та академічно: про конституювання творчості в формі практичної всезагальності, незважаючи на професійний поділ, який, і тут ми згодні з В.О. Босенком, взагалі є другорядним: професія стає зникаючим моментом, що знімається в новій основі, зникає в діалектичній сутності – по формі, щоб постати в своїй дійсній сутності за змістом. [1] Тоді зразком, взірцем, еталоном будь-якої освіти стає не вузькопрофільне, вузькоспеціалізоване навчання, що є ідеалом в деяких нині сущих освітніх системах, і має немало прихильників включно і в нашій, а так зване «політехнічне» навчання – всебічне, найширше, дійсно творче, що враховує єдність інтелектуального, фізичного, технічного, гуманітарного тощо складників. І хоча політехнічна освіта не є різновидом спеціальної технічної освіти, а має бути основою, отриманою всіма без виключення членами суспільства, проте на сьогоднішній день, вона є скорше важко досяжним ідеалом, і не тільки по сукупності технічних заходів, що мають бути втілені в життя для перебудови освітньої системи, а й по складності розуміння; адекватного, науково бездоганного осмислення необхідності саме такої побудови освіти широкими колами громадськості взагалі, і діячами від освіти, зокрема. І вже конче необхідною така освіта є для технічних спеціалістів. Адже, практична, творча, політехнічна освіта – основа поставання людини як спеціаліста і особистості, а в більш широкому розумінні – «процес перманентного поставання людської сутності».[2]
Ще однією тенденцією, що вона, на перший погляд, здається масовою (за кількістю публікацій у науковій та білянауковій пресі), є гуманізація технічної освіти. Проте, загальна декларативність цієї теми нині красномовно і більше говорить про існування самої проблеми, аніж вказує на шляхи її вирішення. І в цьому контексті необхідно згадати, що витоки гуманізації технічної освіти пов'язані з формуванням (на базі колишніх технічних вузів) технічних університетів. Тоді здавалося, що це «автоматично» зніме проблему гуманізації, все виглядало логічно: гуманітарні кафедри, навчаючи «технарів», долучатимуть їх до здобутків всесвітньої культури, закладатимуть у них основи гуманістичного світогляду і т.д. Пройшов час, створені університети, а проблема постала знову і вже з новою силою. Найочевидніше пояснення цьому – загальні тенденції в сучасній освіті: вузькопрофільна спеціалізація, «болонізація», скорочення гуманітарних курсів до обсягів, які навіть мінімально не розкривають їх змісту тощо. Проте, можна припустити й інше: можливо, задекларований політехнізм університетів не спрацював? Можливо, перетворення інститутів в університети «спрацювало» лише на папері, а в дійсності ж вони працюють відокремлено, не даючи такого бажаного синергетичного ефекту, ефекту дійсно універсальної освіти, освіти, що «виробляє метод, спосіб отримання нових знань, що спрацьовує результативно в будь-якому випадку, в будь-якій ситуації, навіть тоді, коли спеціаліст буде мати справу з такими реальностями, яких зовсім не було, і не могло бути під час навчання». [1]
Література: 1. Босенко В. Воспитать воспитателя. – К., 2004. – 352 с.
2. Новіков Б.В. Творчість у філософському вимірі // Не шутите, согнем: Сб. статей. – К., 2003. – С.166-176
Абдрахманова Р.Я.(Российская Федерация, г. Альметьевск)
Творчество как критерий качества образования
Современные тенденции в развитии образовательного процесса в высшей школе определяется задачами подготовки высококвалифицированных, конкурентоспособных специалистов, способных не только воспроизводить полученные в вузе знания, применять в знакомых ситуациях профессиональные умения и навыки, но и творчески решать стоящие перед ним задачи. Они должны обладать необходимыми профессиональными и нравственными качествами. Высшей ценностью государства становится личность специалиста с ее потребностью в самоактуализации, саморазвитии, реализации творческого потенциала, профессионального роста, духовного и физического совершенства.
Развитие творческих способностей представляет собой одну из приоритетных задач личностного развития, именно оно позволяет человеку проявить свою индивидуальность и уникальность.
Перед человеком нередко возникают ситуации, когда он должен решить ту или иную задачу, однако наличные условия не указывают ему способа решения этой задачи, и весь арсенал прошлого опыта не содержит готовой схемы, которая была бы пригодной для данных условий. Чтобы найти выход из подобной ситуации, человеку необходимо сознать новую, не имевшуюся у него ранее стратегию деятельности, т.е. совершить акт творчества. Творчество – это всегда созидание чего-то нового на основе преобразования познанного: получение нового результата или оригинальных идей. Новизна и преобразование – две наиболее существенные характеристики творчества.
Новый идеал системы образования в России – максимальное развитие способностей человека, перенос ранее усвоенных знаний в новую ситуацию, самостоятельное видение проблемы, реализация альтернативы и принятие решений, способствующих созданию нового качества. Индивид, не усвоивший опыта успешной деятельности, не способен творчески развивать мир. Энциклопедическая образованность человека вовсе не гарантирует творческого потенциала. Действительный ключ к творчеству заключается в том, что индивид делает со своими знаниями. Знания находятся в непрерывном обновлении. Образованность выступает одной из важнейших характеристик качества образования. Качество образования – это такая совокупность его свойств, которая позволяет ему решать задачи обучения, воспитания и развития личности.
Сегодня нужна переориентация основной цели образования на личностное развитие. Образование должно стать средством для достижения безопасности комфортного существования личности в современном динамическом мире, способствовать ее саморазвитию. Образование, творчество, личность – вот система координат, обеспечивающая современное видение образовательного процесса. Движение за новое качество образования все более ассоциируется с обеспечением нового качества жизни, достойной современного человека.
Система образования трансформируется в своеобразное «социальное восходящее воспроизводство качества человека, а общество должно осознавать роль образования как системы, определяющей потенциал выживаемости человечества» (А.И. Субетто).
Григорова В.К. (Российская Федерация, г. Биробиджан)
Педагогика творчества и гуманизация образования
Современные социальные процессы обнажили множественные потери, обусловленные дефицитом творческих, инициативных, нестандартно мыслящих нравственных людей, актуализировав общественную потребность в высококреативной, саморазвивающейся, свободной личности, а значит, и необходимость переориентации образования на новой, подлинно гуманистической основе, вследствие чего появилась необходимость выявления и формулирования принципов гуманистической педагогики. Среди этих принципов особое место занимает принцип глубинного общения в воспитании, отражающий закономерную взаимосвязь между характером общения ребенка и уровнем его «воспитуемости».
Впервые глубинное общение как предмет специального философского осмысления предстало в трудах Г.С.Батищева, который придал категориальный статус термину «глубинное общение» и сформулировал положения, определяющие его сущность. Важнейшими характеристиками глубинного духовно связующего общения философ считает мироутверждение, сопричастность, приоритет ценностного отношения к миру, доминантность на других, утверждение достоинства каждого, видение универсального в уникальном.
Особой характеристикой глубинного общения является творчество как свободный дар встречи. Воспитание у детей отношения к общению как к творчеству возможно только в условиях гуманистического педагогического контекста. Оно происходит путем чувственного присоединения к людям, общающимся таким способом, и самоукрепления собственной потребности к такому общению. У педагога развитие данной способности чаще всего целеустремленно осуществляется им самим.
Глубинное общение также характеризуется способностью его участников к со-творчеству. Под со-творчеством в данном контексте понимается такой тип педагогического взаимодействия, при котором педагог вызывает желание у ребенка подключиться к творческой деятельности в качестве полноправного субъекта, когда совместно создается желаемая ситуация деятельности и отношений, в которой возникает новое, вместе созданное. Педагогический смысл со-творчества исключительно многозначен и ценен: осознание причастности к совместному значимому делу; переживание чувства радости от наличия и расширения индивидуального опыта творческой деятельности; обретение достоинства.
Все это продуцирует иное стремление к общению с воспитателем, потребность открыто обсуждать не только взаимоотношения в творческом содружестве, но и свои глубинные проблемы и состояния, вести диалоги, что в совокупности приводит к актуализации и интенсификации целенаправленного личностного саморазвития школьника.
Таким образом, со-творчество определяется как сопричастность к высокому, личностно и социально ценному, как согласование и соотнесение мотивации творческой деятельности, как соединение жизненных смыслов творцов, как сопереживание успехов и неудач, как соприкосновение душ совместно работающих людей – как то, что несет ребенку (и педагогу) потребность в непрекращающемся духовном объединении, уверенность в возможности построить собственную содержательную жизнь на основе взаимопонимания и взаимопринятия. Создавая педагогические условия своего со-творчества с детьми, воспитатели способны сделать глубинное общение востребованным в воспитательной системе. Оно может стать одной из задач гуманистического образования, а также его средством и важным результатом.
Гузев М.М. (Российская Федерация, г. Волгоград)
Роль научных конференций в развитии творческих способностей преподавателей и студентов в вузе
Среди многих факторов, формирующих творческое начало у преподавателей, аспирантов и студентов вуза особая роль принадлежит научным конференциям, которые выступают временными коллективами свободно собравшихся и творчески мыслящих людей. Нередко на таких конференциях происходит как бы смещение предметов различных наук, обогащение знаниями смежных научных направлений. Все это усиливает стремление молодых людей к творческой деятельности, а сложившихся ученых – к обновлению инструментария научного поиска и его результатов.
Это хорошо видно на примере Волжского гуманитарного института, где наряду с конференциями по правовым аспектам развития страны, по эколого-экономической безопасности региона, краеведческими, посвященными вопросам воспитания, особое место занимают международные научно-практические конференции «Вековой поиск модели хозяйственного развития России», которые проходит в институте ежегодно, начиная с 1998г.
Особенностью этих конференций является то, что в них принимают участие ученые различных отраслей знания: экономисты, историки, математики, социологи, философы, экологи, юристы, филологи, психологи. И это очень важно, поскольку на пленарных и секционных заседаниях, в работе круглых столов и семинаров ведут диалог ученые, искусственно разделенные (такова уж специфика современной науки) отраслевыми барьерами, которые имея формальный характер, все же сказываются на предмете исследования. А на конференциях как раз предоставляется возможность услышать друг друга из первых уст, и понять друг друга. Тем более, что наряду с официальной частью, и это не менее важно, существует неофициальная, - свободное общение.
Другой особенностью конференций является участие в них как «государственников» так и «либералов», как «консерваторов», так и «реформаторов». Не секрет, что иногда участники проводимых конференций подбираются по принципу «свой – чужой». На конференциях в Волжском все обстоит иначе. Здесь каждый, кому есть что сказать, может получить приглашение, слово и внимание.
В этих конференциях приняли участие многие известные ученые. Это – академик Л.И.Абалкин, члены-корреспонденты РАН Г.Б.Клейнер, Г.И.Шмелев, И.И.Елисеева, В.И.Суслов, профессора Ю.М.Осипов, А.В.Бузгалин, С.А.Марков, И.В.Бестужев-Лада, С.Г.Кара-Мурза и многие другие. Но наряду с маститыми академиками и докторами, на этих конференциях традиционно участвует большое количество молодых ученых, аспирантов, соискателей, докторантов. Это молодые люди, которые еще недавно в студенческих аудиториях штудировали предметы по учебникам, с авторами которых они теперь имеют возможность не только познакомиться, но и подискутировать. Это дорого стоит, это окрыляет. Не случайно конференции за девять лет их проведения стали своего рода инкубаторами по подготовке квалифицированных исследователей, прежде всего, для Юга России.
Наряду с участием в работе конференций, ряд ученых пришли непосредственно в студенческие аудитории и выступили с проблемными лекциями, были проведены мастер-классы, прочитаны спецкурсы, проведены методологические семинары. Излишне говорить, какое это имеет значение для развития научного творчества в коллективе преподавателей и студентов вуза.
Все это приносит свои плоды. Преподаватели ВГИ – активные участники многих российских и зарубежных конференций, победители научных конкурсов и грантов. Не отстают в этом отношении от них и студенты. Это и есть будущее российской высшей школы. Организация и проведение научных конференций способствуют превращению вуза в учебно-научное учреждение, что отвечает требованиям современного этапа модернизации системы высшего образования РФ.
Гур В.І. (м. Київ)
ТВОРЧИЙ ПІДХІД ДО СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІСТИЧНИХ ЗАВДАНЬ ОСВІТИ
Сучасна система освіти, коли ми говоримо про учбовий процес, повинна бути побудована на можливості студентів розмірковувати, зіставляти різні точки зору, позиції, формулювати й аргументувати свою власну думку, спираючись на знання фактів, законів, закономірностей науки, на власні спостереження, свій та чужий досвід. Вказані фактори стимулюють розвиток в освітній сфері різних соціально-гуманістичних ініціатив, що повинні розв’язувати існуючі протиріччя і задовольняти нові потреби соціуму. При цьому, визначальним фактором успіху завжди був творчий підхід при вирішенні такого роду задач, так як творчість – це процес, завдяки якому людина духовно піднімається, збагачується, розвивається як особистість.
Розвиток досліджень в системі освіти, їх застосування як основи при побудові нових соціально-гуманістичних освітніх технологій допомагає студентам у розумінні важливого інструменту гуманістичного освоєння дійсності. Головним змістом досліджень в області освіти є те, що освіта є не тільки навчанням але й вихованням. Тобто, головною метою є розвиток особистості студента, а не тільки отримання об’єктивно нового результату, як у “великій” науці. Якщо в науці головна мета – це виробництво нових знань, то в освіті мета проектно-дослідницької роботи – отримання учнями функціональних навичок дослідження як універсального способу освоєння дійсності, розвитку здібностей дослідницького типу мислення, активізації особистої позиції студента в освітньому процесі на основі суб’єктивно нових знань (самостійно набутих знань, які є новими і особливо значущими для окремого студента).
Також, потрібно сказати про те, що гуманізація освіти неможлива без її відкритості іншим культурам, як в історичному, так і соціально-педадогічному плані. Взаємодія освіти і культури як частини і цілого це фактор соціального життя, її норма. З цієї точки зору потрібно говорити про культурологічний підхід в освіті. Освіта є підсистемою культури, виступає механізмом культурогенезу, формує тип особистості, яка в майбутньому зможе не тільки успішно діяти в рамках актуальної культури, але й створювати нові культурні програми.
Головною особливістю сучасної педагогіки і освітньої практики є орієнтація на особистість в навчальному процесі. Вихідним пунктом такої концепції є такі уявлення про особистість, де студент це мета та фактор освітнього досвіду під час навчання. Значна частина педагогів вважають такий підхід етико-гуманістичним, пов’язаним з ідеями поваги до особистості людини, її свободи, гідності. Такий ціннісно зорієнтований підхід по суті своїй тотожний гуманістичному принципу побудови і реалізації освітнього цілепокладання. Проте, як правило, таке розуміння системи освіти поки що недостатньо відпрацьовано, механізм реалізації ідеї побудови індивідуального навчання для кожного є недосконалим. На практиці учбовий процес жорстко регламентований стандартами, програмами, обмежений в часі, що примушує педагога “підганяти” студента під приписані стандартом норми. Елементи творчості які повинні інтегруватись в учбовий процес, в багатьох випадках, відсутні. І це трапляється тому, що викладач не прагне, а частіше творчо не володіє методикою подавати матеріал так, щоб студенти прагнули розібратись в засадах тих чи інших наукових положень.
Соціально-гуманістичного характеру педагогічно-освітній процес набуває головним чином завдяки тому, що педагог прагне своїм творчим пошукам викладання учбового предмету надати смисложиттєві орієнтири. Це означає, що за головну мету ставиться не просто підготовка спеціаліста до кваліфікованої участі у виробництві, а формування в нього здатності інтегруватись у світ. Проте таке інтегрування можливе коли студент розглядає себе не як пасивний об’єкт наказів, а як творчий, самостійний суб’єкт вільної але відповідальної за весь світ діяльності.
Іванова О.Ю. (м. Харків)
ЯКІСТЬ ОСВІТИ ЯК КЛЮЧОВА КАТЕГОРІЯ НОВОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ
Перехід від розгляду якості знань до оцінки якості освіти, освіченості як підсумкового боку освітнього процесу в педагогіці досить чітко позначився в останні роки в зв'язку з реалізацією ідеї гуманізації, що передбачає становлення цілісної, гармонійно розвиненої особистості. Ми вважаємо, що основним критерієм якості освіти може стати її відповідність потребам формування особистості у всіх її проявах. Ця думка знайшла досить точне відображення у визначеннях якості освіти як результату і як процесу (А.І. Субетто): якість «освіти – результату» є якістю особистості, фіксованою через категорії «культура особистості», соціально-громадянської зрілості, через рівні знань, умінь, творчих здібностей і умотивованості; якість «освіти – процесу» є сукупністю властивостей освітнього процесу (організованого в тій або іншій освітній системі), що обумовлюють його пристосованість до реалізації соціальних цілей щодо формування особистості.
Перехід до нової парадигми освіти зміщує акцент з аналізу якості сформованості знань, умінь, навичок учнів на процес формування особистості учнів, її розвиток і формування здатності до саморозвитку.
ХХІ століття зумовлює потребу у визначенні стратегії реформування освіти, пошуку інноваційних шляхів становлення 12-річної середньої школи, яка б створювала сприятливі умови для розвитку й саморозвитку особистості як творця й проектувальника свого життя, досягнення учнями життєвої, соціальної компетентності. Сьогодні, як ніколи, зростає роль випереджувальної освіти, спрямованої в майбутнє.
Діяльність Харківського університетського ліцею підпорядкована головній меті – формуванню особистості, пристосованої до життя і праці у демократичному, високо технологічному та інформаційному суспільстві, розвитку здібностей і обдарувань учнів, наукового світогляду.
З метою виконання державних вимог загальної освіти колектив ліцею працює над подальшим розвитком умов формування високоосвіченої особистості, якості освіти і, особливо, розвитком творчого потенціалу учнів.
Якісним показником праці педагогічного колективу стало те, що учні приймають участь в науково-практичній роботі під керівництвом провідних вчених національного університету ім. В.Н. Каразіна.
За підтримкою Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації та Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, університетський ліцей вже 5-ть років проводить Обласну конференцію-конкурс „Каразінський колоквіум” для учнів ліцеїв і гімназій. У роботі цього форуму молоді, що навчається, взяли участь (у 2005-2006 навчальному році) більше 250 учнів з 27 навчальних закладів Харкова, Феодосії, Сум, Куп’янська, Лозової, Первомайська, Мерефи. Серед переможців і призерів конференції-конкурсу – 15 учнів університетського ліцею. Вже починаючи з 9-го класу учні мають надруковані тези своїх доповідей - це вже перші кроки до науки.
На особливу увагу заслуговує опрацювання учнями сучасних технологій, які базуються на використанні найновіших досягнень психологічної науки, соціології та інших наук про людину, нових інформаційних технологій. Це дає змогу здійснити перехід до особистісно-орієнтованої освіти на основі пошуку оптимальних індивідуальних шляхів задоволення освітніх потреб і якнайповнішого розкриття можливостей особистості.
Костроміна Г.М. (м. Київ)