В. Д. Косенко © Авторські права

Вид материала

Документы

Содержание Соціокультурна основа науково-технічної творчості Мікульонок І.О. (м. Київ) Невеселова І.Г., Котова М. С. (м. Харків) Феномен „зустрічі” в освітньо-виховному процесі Научно-познавательная деятельность как творческий поиск Виміри когнітивності в сучасній філософії і науці Сингаївська А.М. (м. Київ)

Подобный материал:

• Омельчук К., До питання про авторські права на фотографії, 282.8kb.
• Авторські права на текст програми "Українська мова, 5-12 кл." належать Міністерству, 573.15kb.
• Медкнига Косенко, 337.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.57kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України, 1827.3kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.13kb.
• Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня, 1230.34kb.
• Косенко Виталия Владимировича Научный руководитель Авербух Владимир Лазаревич, 361.48kb.
• Р. И. Косенко 20 г. «Утверждаю» Директор моу «сош №20» Н. Н. Петров Приказ, 3407.87kb.
• Авторські права на текст програми "Біологія, 7-11 кл." належать Міністерству освіти, 355.91kb.

Соціокультурна основа науково-технічної творчості

Генезис і розвиток науки є моментами диференціації життєдіяльності соціуму. Суспільна система в цілому не є просто зовнішнє середовище існування, функціонування та присвоєння науки і техніки. Вона породжує науку і техніку, детермінує дію їх внутрішнього механізму, структурно-функціональні характеристики та динаміку. Наука і техніка як соціальний феномен і соціальна підсистема чинить необхідний зворотний вплив на можливість і характер буття всієї решти компонентів соціокультурного простору малого й великого масштабу. Тому шлях до виявлення соціальної детермінованості науки і науково-технічної пізнавальної діяльності, зокрема, лежить через аналіз їх місця і ролі в сукупності соціальних явищ і подій, через дослідження каналів, що генетично й функціонально включають їх в соціальне ціле.

Соціальна детермінація науки і техніки не є антитезою їх когнітивному аналізу. Вона втілює єдність гносеологічного та соціологічного підходів, що нерозривно діють у житті даної соціальної підсистеми. Унаслідок повалення уявлення про безсуб'єктність науково-дослідницької діяльності наука постає як цілісний процес творення наукового знання, здійснюваний суб'єктом наукової-технічної діяльності науково-технічним співтовариством.

Подібно до інших, складно організованих систем мегакомпоненти «світ-людина» в науці і техніці виявляє себе імовірністність детерміністських зв'язків. Залишаючись у високому ступені детермінованим, тобто підпорядкованим певній закономірності, процес наукової і технічної творчості – на рівні пошуку індивіда, зародження ідеї та затвердження її в статусі науково-технічним співтовариством – попадає в зону різноманітної варіативності, що виключає абсолютну й однозначну детермінацію та забезпечує нелінійний характер динаміки науково-технічної думки.

Рівень невизначеності детерміністських зв'язків у науці і техніці як і в інших системах, що еволюціонують і розвиваються, зростає при переході системи з одного якісного стану в інший. Зокрема, перехід від парадигми в кризовий період до нової парадигми завжди пов'язаний із ситуацією вибору членами наукового співтовариства однієї з безлічі траєкторій руху наукової думки, здатної породити нову традицію «нормальної науки», «нормальної техніки».

Активним початком науки і техніки є інновація. Даний термін не відноситься до одноразових "осяянь геніальності", він, насамперед, виступає характеристикою процесу наукотворчої діяльності, що триває, ілюструє новаторство як систему, як образ миследії. Науково-технічна інновація - це одержання діячами науки знання, що не мало місця раніше в рамках домінуючої парадигми і знаходження здатності використовувати його для одержання нового знання.

Кожен індивідуальний наукотворчий акт людини містить і відтворює в собі умови і внутрішні зв'язки всієї науки. Дана властивість цілісності, неподільності онтології світу з епістемним актом як черговим фактором самопізнання, самоопису світу в ноосферному розумінні (тобто як активності Розуму самим світом породженого) мовою синергетики може бути позначена як фрактальність.

Науково-технічна інновація з її гносеологічними і соціальними властивостями може розглядатися як фрактал усієї науки, що моделює такі її інваріантні характеристики, як динамізм, або невпинний розвиток наукового знання, та його новаційну орієнтацію. Усі типові особливості розвитку науки в яких здійснюються зрушення в концептуальному характері знання, усі колізії, що наповнюють цей процес, знаходять відображення в механізмі протікання інновації від виявлення "аномалії" до встановлення парадигми.

Філософський аналіз зазначеної проблеми з позицій соціальної детермінації, дослідження культурних, економічних, технічних, психологічних та інших передумов, що забезпечують ефективність інноваційних технологій, дає змогу на теоретичному і практичному рівнях розробити фундамент для вирішення різноманітних задач сучасної науки і техніки стає інноваційною за своєю суттю.

Мікульонок І.О. (м. Київ)

Про сумісність хобі і творчості

Цікаво, що коли знайомишся з біографіями видатних особистостей, помічаєш той факт, що багато з них разом з основною діяльністю, саме яка і принесла їм світове визнання, чимало часу приділяли здавалося б абсолютно стороннім справам, іноді, як здається на перший погляд, навіть дивацтвам (хоча часто людські захоплення бувають такими суттєвими, що з часом стають другою професією).

Так, один з найвеличніших французьких драматургів Бомарше – автор п’єс «Севільський цирульник» і «Безумний день, або Одруження Фігаро» – майже все життя займався годинниковою справою, на якій він був обізнаний не менше, ніж на мистецтві. Саме Бомарше винайшов досконалий анкерний спуск, що практично без змін застосовується в сучасних механізмах найрізноманітніших механічних годинників.

Один з найвидатніших інженерів і вчених Д.К. Чернов – «батько» металографії, засновник металознавства й теорії термічної обробки сталей, свого часу був відомий як творець кількох десятків прекрасних смичкових інструментів, що за якістю звучання не поступалися роботам великих італійських майстрів: Страдиварі, Аматі, Гварнері, Вергоні.

Автор знаменитої казки “Аліса в країні чудес” Льюїс Керрол (справжнє ім’я Чарльз Латуїдж Доджсон) – насамперед відомий математик, а не казкар.

Закон гідростатики Паскаля – був установлений Блезом Паскалем – французьким фізиком, математиком, філософом і публіцистом – збірку афоризмів «Думки» якого Лев Толстой вважав своєю найулюбленішою книжкою.

К. С. Станісалавський відомий усьому світові як талановитіший режисер, актор, педагог і теоретик театру. Система Станіславського дала путівку в життя не одному поколінню “жерців Мельпомени”. Але саме Костянтин Сергійович стояв у витоків першого в Росії виробництва алмазного інструменту, без якого сьогодні неможливо уявити обробну промисловість.

Автор періодичної системи хімічних елементів Д.І. Менделєєв ніколи не був членом Петербурзької академії наук і в той же час був членом Імператорської академії мистецтв, яка таким чином відзначила значний внесок видатного хіміка у розвиток російського мистецтва. За словами сина Д.І. Менделєєва Дмитро Іванович «…жагуче любив живопис і скульптуру, збирав художні колекції й, можна сказати, так само дихав мистецтвом, як і наукою, які вважав двома сторонами одного нашого устремління до краси, до вічної гармонії, до вищої правди».

Інший видатний російський хімік – О.П. Бородін – відомий і як автор видатної опери «Князь Ігор»…

Виникає здавалося б цілком слушне питання: а навіщо взагалі Бомарше годинникарство, Бородіну – музика, Керролу казки? Чи своєрідний це відпочинок після важкої розумової праці, чи певна потреба, що стимулює розумову діяльність?

У творчості, як відомо, задіяні два механізми мислення: логіка та інтуїція. До певних висновків людина доходить шляхом послідовних роздумів, а до інших – догадується абсолютно поза будь-якої логіки. При цьому саме художнє сприйняття світу, на відміну від наукового, сприяє розвитку інтуїтивної складової мислення. Життя багатьох видатних людей доводить, що хобі не лише не заважає, а й часто дає поштовх до творчості та інтуїції. Таким чином, наука, техніка, мистецтво з одного боку і хобі з іншого – це два підходи до пізнання світу. І щоб краще розвинути в собі творче начало, людина має частину свого часу приділити улюбленій і, в той же час не пов’язаній з основною діяльністю, справі – музиці, літературі, живопису, фотографії, колекціонуванню.

Невеселова І.Г., Котова М. С. (м. Харків)

Студентське наукове товариство як складова освітнього процесу

Сьогодні, коли освітня система приєднується до Болонської угоди, розвиток студентського наукового товариства у вищих навчальних закладах є конкретною реалізацією громадських прав студентів, формування в них почуття відповідальності, теоретичних та практичних знань, вміння розв’язувати соціальні, економічні та культурно-освітні проблеми.

На сучасному етапі перед ВНЗ постає проблема підготовки студентів на якісно високому рівні з метою забезпечення їх працевлаштування у майбутньому на достатньо оплачуваних посадах та робочих місцях. Одним із способів вирішення цієї проблеми є створення у ВНЗ передумов для розвитку науково-дослідної роботи студентів як май­бутніх вчених, фахівців високої кваліфікації з достатнім "багажем" теоретичних знань та певного практичного досвіду роботи за профе­сійним спрямуванням, що могло б відповідати сучасним вимогам рин­ку праці. Вважається за доцільне поширювати практику створення Студентських наукових товариств (СНТ), які б мали статус молодіжних громадських організацій як об'єднань студентів та молодих вчених (аспірантів і молодих викладачів), що бажають займатися науково-дослідною роботою.

Таке організаційне товариство створено і на базі Харківського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (ХІБС УБС НБУ). Воно націлене на роботу з молоддю, а керівництво його діяльністю здійснюють молоді лідери, що вже проявили себе у науковій та громадській робо­ті. Мета діяльності СНТ інституту складається з наступних взаємопов’язаних кроків: 1)активізація науково-дослідної роботи студентів та молодих вчених даного ВНЗ, 2)підвищення якості підготовки студентів на основі створення ефективної організації, координації та розвитку різноманітних форм наукової роботи студентів; 3)зростання іміджу випускників серед інших ВНЗ як елітних фахівців з банківської справи з поглибленим опануванням багатьох теоретичних і практичних аспектів. Напрямами діяльності СНТ постають наступні: організація й проведення наукових та науково-практичних тематичних семінарів, конференцій, круглих столів, літніх шкіл, зустрічей з провідними вченими, спеціалістами, громадськими діячами; сприяння створенню дискусійних клубів, клубів за інтереса­ми та організація їх засідань; розробка проектів, програм та виконання наукових досліджень за замовленням сторонніх організацій; інформаційно-аналітична та видавнича діяльність; залучення студентів та молодих вчених до участі у різноманітних програмах, проектах та заходах, які стосуються специфіки спеціальностей даного ВНЗ.

СНТ ХІБС УБС НБУ очолює та координує роботу 5 наукових клубів, ряди яких об’єднують майже 70% студентської молоді інституту. Тільки за 2005-2006 н.р. клубна молодь приймала участь в 164 науково - практичних конференціях міста та регіону, провела 12 круглих столів та наукових студентських семінарів за участю провідних вчених, економістів, громадських діячів.

Щорічно на базі СНТ та наукових клубів інституту проводяться такі важливі наукові заходи як конкурс «На кращу наукову роботу», конкурс «Кращій за професією», інтелектуальна гра «Ерудит» тощо. СНТ активно співпрацює зі створеним в 2004 році клубом «Випускників» та іншими науковими товариствами та клубами регіону.

Таким чином, студентське наукове товариство є важливим фактором удосконалення навчально-виховного процесу, спрямованого на якісне навчання, виховання духовності і культури студентів, формування у студентської молоді національно-громадської позиції, зростання соціальної активності, ініціативи та відповідальності за доручену справу, забезпечення гармонійного розвитку особистості, оволодіння навичками організатора, керівника, становлення особистості нового типу.

Орендарчук Г.О. (м. Тернопіль)

ФЕНОМЕН „ЗУСТРІЧІ” В ОСВІТНЬО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Не дивлячись на загальновідомість, загальноприйнятість та загальновживаність поняття „зустріч”, спостерігається його особлива філософська інтерпретація наприкінці ХХ століття. Зокрема, це знаходить свій вияв у герменевтичній педагогіці сучасного німецького філософа Отто Больнова, який, спираючись на праці М.Бубера, Р.Гвардіні, К.Льовіта, Н.Когартена та інших, пропонує дане поняття вважати засадничим у створеній ним антрополого-педагогічній концепції, розглядаючи „існування у зустрічі” як сутнісну властивість людини подібно до Декартового: „думаю – значить існую”.

Поняття „зустрічі” він трактує не тільки як звичайний прояв комунікації з іншими людьми – з друзями, учителями, наставниками, керівниками, підлеглими, а розширює трактування даного поняття до загальносвітоглядного розуміння „зустрічі із ситуацією”, „зустрічі” людини із навколишнім буттям, підкреслюючи, що будь-яка зустріч може бути доленосною для становлення особистості, бо вона „вибиває” із звичної ситуації і змушує по-новому орієнтуватись у світі. Мислитель звертає увагу на драматизм першої зустрічі людини зі світом, що пов”язано з переходом від звичного, затишного, спокійного стану до незвичного, неубезпеченого. І всі ці „зустрічі” – зустріч зі світом, зустріч з минулим і майбутнім, старим і новим, зустріч з культурою як зі створеним світом, зустріч з духовною реальністю – істотно впливають на формування людської особистості.

Причому, поняття „зустріч” Отто Больнов розглядає саме як рух однієї сторони до іншої, як прагнення до зближення. В процесі реалізації освітньо-виховного процесу студента відбувається також „зустріч” із філософією як можливістю спробувати знайти відповіді на запитання, які виникли у молодої людини, і які вже давно хвилюють людство, і воно прагне знайти відповідь на них. Але значною мірою саме від особистості викладача залежить, чи відбулася „зустріч” із філософією як опредмеченим полем набутого і пережитого людського досвіду, і як цей досвід вплине на становлення особистості студента. Завдання викладача в цій ситуації полягає в тому, щоб бути „поводирем” – підвести молоду людину до „зустрічі” із філософією, щоб студент усвідомив, що саме ця „зустріч” може допомогти йому відповісти на складні життєві питання, краще зрозуміти себе в цьому світі. Адже в „зустрічі” з іншою людиною, епохою, ситуацією людина пізнає, відкриває і формує саму себе.

Пронский В.Н. (г.Киев)

НАУЧНО-ПОЗНАВАТЕЛЬНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КАК ТВОРЧЕСКИЙ ПОИСК

Творческие возможности научно-познавательной деятельности связаны с ее способностью к перестройке своих оснований и парадигм. Это и составляет характерную черту научного познания как творческого процесса.

Научно-познавательная деятельность предполагает усвоение определенной системы ценностных ориентаций и целевых установок, специфических для научного познания. Эти ориентации должны стимулировать творческий характер научного поиска, нацеленный на изучение все новых и новых объектов независимо от сегодняшнего практического эффекта от получаемых знаний. Иначе научное познание не будет осуществлять своей главной функции – выходить за рамки предметных структур практики своей эпохи, раздвигая горизонты возможностей творческого освоения человеком предметного мира.

Две основные установки научно-познавательной деятельности обеспечивают стремление к такому творческому поиску: самоценность истины и ценность новизны. Одна из установок научной деятельности – поиск истины – выступает высшей ценностью науки и воплощается в идеалах и нормативах научного познания, выражающих его специфику: в определенных идеалах организации научного знания (требования логической непротиворечивости теории и ее опытной подтверждаемости), в поиске объяснения явлений, исходя из законов и принципов, отражающих сущностные связи исследуемых объектов и т.д.

Принципы обоснованности, доказательности научной истины не следует рассматривать как некую внешнюю норму, которая прикладывается впоследствии к готовому результату. Эти принципы являются важным условием творческой деятельности в науке. Они способствуют выявлению и оценке различного рода альтернатив, скрытых посылок, развертыванию широкого спектра возможностей движения мысли. Все это обусловливает динамичность и творческий характер научно-познавательной деятельности.

Не менее важную роль в научно-познавательной деятельности играет установка на постоянный рост знания и особую ценность новизны в науке. Эта установка выражена в системе идеалов и нормативных принципов научного творчества (допустимости критического пересмотра оснований научного поиска как условия освоения все новых типов объектов и т.д.).

Научно-познавательная деятельность возможна лишь в форме творческого поиска, в процессе которого ее субъект определяет возможности постижения научной истины, что и характеризует эту деятельность как творческий процесс.

В исследованиях научно-познавательной деятельности как творческого в качестве главного объекта выступает в основном лишь ее результат, а не структура, динамика или механизм. Между тем продукты этой деятельности и процессы ее породившие должны исследоваться в их внутренней взаимосвязи.

В научном творчестве можно выделить несколько аспектов, изучение которых в совокупности составляет содержание теории научного творчества или эвристики. Одним из таких аспектов является логика научного творчества, представляющая собой диалектически развивающийся процесс, в ходе которого происходит постепенное формирование предпосылок и составных частей искомого результата. Между различными фазами творческого процесса устанавливаются детерминирующие отношения предпосылок и результатов, результатов и проблем, оснований и следствий.

Подобные связи и отношения между результатами сменяющих друг друга фаз творческого научно-познавательного процесса и образуют логику научного творчества, которая находит свое выражение в таких эвристических структурах этого процесса, как планы и программы исследования, стратегии поиска, а также многочисленные логические схемы решения научных проблем.

Другой аспект научного творчества охватывает разнообразные приемы, средства и методы решения научных проблем, а также такие формы творческого процесса, как диалог, дискуссия и т.п. Совокупность таких средств и методов выступает методологией научного творчества. Она не имеет непосредственного отношения к познавательным операциям самих объектов, а касается лишь техники решения научных проблем.

Научное творчество, в конечном счете, тесно связано и с эвристическим анализом имеющегося научного знания, выявлением его эвристических потенций. Такой анализ необходим для использования различных элементов данного знания при решении поставленных научных проблем, определения дальнейших путей научно-познавательной деятельности, выявления творческого потенциала научного поиска.

Рубанець О.М. (м. Київ)

ВИМІРИ КОГНІТИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ І НАУЦІ

Дослідження когнітивного в роботах Ф.Варелі, У.Матурані, Е.Томпсона, Е.Роша та німецькі дослідження теорії пізнання К.Лоренца, Р.Рідля привернули увагу до біологічних проявів когнітивного. Традиції дослідження когнітивного в науці пов’язані з розробками штучного інтелекту. Такі напрями, як когнітивізм та коннекціонізм розглядають когнітивне в контексті з комп’ютерною метафорою, у зв’язку з цифровим комп’ютером та нейромережами. Не кажучи про можливості і межі аналогії між людським мисленням і комп’ютером, потрібно звернути увагу на те, що як у біологічній теорії пізнання Варелі та Матурані, так і в натуралістичній тенденції розробки когнітивності в роботах Лоренца та Рідля відбувся поворот до визнання зв’язку когнітивного з людиною. В когнітивно-комунікативних стратегіях синергетики це здобуло форму введення людини в науку за умов збереження науковості останньої (П.Тищенко, В.Аршинов, В.Буданов).

Розгляд науки не тільки як професійного дискурсу, а й як певної сфери культурного життя суспільства, що забезпечує виробництво об’єктивного знання, актуалізує розробку когнітивного як духовного, розкриття його як прояву культуропороджуючої здатності сили людини.

Розробка проблеми взаємодії емпіричного і теоретичного в логічному позитивізмі з позицій емпіризму, так званої стандартної концепції наукового знання актуалізувала зв’язок когнітивного з логічним, з дедуктивною структурою знання та з її логічною формою мовного виразу. Редукція пов’язаного з людиною впізнання до психологічних проявів (критичний раціоналізм К.Поппера) акцентувала в позитивістському образі науки на проявах когнітивного як нормативного. Дискусії в постпозитивістській філософії науки зумовили протиставлення когнітивного як такого, що характеризує сферу наукового знання, тому, що співвіднесене з людиною тобто соціокультурному, пов’язаному з історією, соціумом, культурою.

Сучасний запит про зміст когнітивного в науці вже не може обмежитися протиставленням науки як прояву когнітивного іншим, позанауковим формам пізнавальної діяльності. Сьогодні, коли сучасна наука розкриває все нові, більш глибокі прояви зв’язку когнітивного з людиною, коли в спектр досліджень когнітивного потрапляє і свідоме, і несвідоме, раціональне та ірраціональне, для збереження науковості науки вже недостатньо вказувати на поширення логічного на певні прояви когнітивного, пов’язаного з людиною. Саме в цьому напрямі розробки логіки наукової творчості була спроба поєднати когнітивне як пов’язане з науковим знанням та пізнанням і когнітивне, що пов’язане з людиною. Настав час виявлення і дослідження системних проявів когнітивності в науці. Це дозволяє ввести в розгляд рівні, пов’язані і з суб’єктом, і з об’єктивним знанням та виокремити в якості особливого рівень, що виникає на основі системних взаємодій суб’єктів, задіяних у різноманітних когнітивних практиках – рівень сфери знання, від об’єктивної еволюції якого залежить трансгресія сфери знання.

Сингаївська А.М. (м. Київ)

Творча особистість – імператив нової доби

Спрямування розвитку покоління фахівців нової генерації у напрямку суспільства знань ставить у низку висхідних завдань вищої школи України творчу компоненту навчального процесу.

Суспільні трансформації в Україні торкаються і виробничо-економічних галузей і соціально-культурної сфери. З відходом індустріальної ери та прискореним розвитком інфокомунікаційних технологій змінюється структурна ієрархія галузей, умови функціонування господарчих одиниць і, як наслідок, вимоги до фахівців різного рівня.

Сутність праці індустріальних робітників, економістів, різнопрофільних службовців ґрунтувалася переважно на вузькоспеціалізованій кваліфікації та засадах взаємозамінності працівників. Сталість організаційного середовища, визначеність і передбачуваність соціально-економічного розвитку суспільства вимагала періодичного підвищення рівня професійних знань, що було спеціально організовано державно-галузевими інституціями.

Поступово на затребуваність нової доби функції різнопрофільних працівників видозмінювалися. Галузеві зрушення з виробничої орієнтації на економіку послуг, з постіндустріальної економіки на економіку знань привносять нове наповнення змісту праці на робочі місця, значущість професійних знань, нові й більш гнучкі робочі режими, адаптивність до нових організаційних форм, неперервне (постійне впродовж життя людини) оновлення кваліфікації на вимогу суспільства. На комп'ютерно-інтегрованому підприємстві відносини внутрішньої і зовнішньої суб’єктної взаємодії не є жорстко фіксованими, вони рухливі, мають вільну форму і високий рівень невизначеності. Робота інженерів, фінансистів, менеджерів, соціальних працівників стає нестадартизованою, менш уніфікованою, більш диференційованою. Ерудованість, високоосвіченість фахівців дає можливість інваріантно використовувати робочі інструменти. Приміром, використання комп'ютера різними інженерами або конкретної аналітичної бази різними аналітиками може бути здійснено не однаковими способами. Це спрощення яскраво, на мою думку, свідчить про інноваційний характер праці сучасного фахівця.

Інноваційний імператив в своїй основі має продукування як процес перетворення знань у суспільно-корисний продукт. Продукт творчості – є духовно-інтелектуальним, інформаційним за походженням, оскільки одиницею знання та його прирощення є одиниця інформації.

Знання, що по своїй суті є багатовимірними, поділяються на стандартизовані та модифіковані. Якщо стандартизовані знання формуються на основі базових інформаційних одиниць, тиражуються переважно під зовнішнім впливом і застосовуються у типових ситуаціях, то створення модифікованих знань відбувається шляхом самостійного пошуку людиною нової інформації (внутрішньо зініційованої або навіть і ззовні), її креативно-когнітивних зусиль на використання у нестандартних, унікальних або екстремальних випадках. Оскільки нестандартизовані знання вертикально важко передаються, для їх розвитку у конкретної особи створюються спеціальні умови продукування нових знань.

Новоутворення проходить за стадіями інноваційного циклу від генерування ідеї до її реалізації або комерціалізації. Спрямованість навчального процесу на розвиток креативних навичок майбутніх фахівців також має відбивати зазначений цикл у виконанні навчального завдання: від пошукової роботи щодо віднаходження конкретної ідеї до способів впровадження розроблених заходів та оцінювання суспільної користі (для навчальної групи, навчального центру, суспільства в цілому). Творча компонента у вищій освіті стає основною серед структурних елементів навчально-виховного процесу.

Отже, такий підхід у побудові навчально-пізнавального середовища повною мірою відповідає моделі дослідницького університету, що інтегрує сучасні пріоритети у символічній формі “трикутника знань”: освіта – дослідження – інновації.


Синельников Б.В., Синельникова А.В. (г. Киев)