Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Метою даної статті Сучасний етичний кодекс НАСП Умови і зміст організації і управління соціальною роботою в сша Метою даної статті

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 7100.22kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Метою даної статті є аналіз характеристик етичних дилем у практиці соціальної роботи в США.

Встановлено, що з метою допомоги спеціалістам, котрі стикаються з етичними дилемами при виконанні своєї професійної роботи майже всі професії в США розробили і розвинули свої етичні кодекси, більшість із яких з’явилися впродовж двадцятого століття. Етичні кодекси фактично виконують декілька функцій, окрім того, що надають загальне керівництво щодо етичних дилем, вони також захищають професію від стороннього регулювання, встановлюють стандарти, пов’язані із завданням та методами професії, і формулюють норми, які можуть допомогти ухвалювати рішення стосовно службових злочинів.

Ще донедавна найбільш очевидним керівництвом для етичних рішень соціальних працівників були професійні етичні кодекси. Соціальна робота має декілька етичних кодексів: “Етичний кодекс НАСП”, “Етичний кодекс Національної асоціації чорношкірих соціальних працівників”, “Етичний кодекс Національної федерації товариств клінічної соціальної роботи”, “Етичний кодекс Канадської Асоціації соціальних працівників”.

Проведений аналіз літератури показав, що найбільш знаним з-поміж них є “Етичний кодекс НАСП”, під яким підписуються соціальні працівники у Сполучених Штатах. Організація видала кілька варіантів кодексу, що віддзеркалює зміни в ширшому культурному просторі і в нормах соціальної роботи.

Е
© Дуб О.І., 2010
кспериментальний етичний кодекс, опублікований 1920 року, був розроблений на основі праць Мері Річмонд і є найбільш ранньою сформульованою спробою. Попри те, що кілька інших організацій соціальної роботи протягом ранніх років історії професії розробили проекти кодексів – наприклад, Американська Асоціація з Організації Сімейної Соціальної Роботи і декілька філій Американської Асоціації Соціальних Працівників – тільки в 1947 році остання, що була найбільшою організацією соціальних працівників того часу, прийняла офіційний кодекс. В 1960 р., п’ять років по тому, як було засновано НАСП, асоціація прийняла свій перший етичний кодекс.

“Етичний кодекс” 1960 р. складався з низки прокламацій, які стосувалися, наприклад, обов’язку кожного соціального працівника віддавати перевагу професійній відповідальності, а не особистим інтересам; поважати таємниці клієнтів; надавати відповідні професійні послуги людям в екстрених випадках; своїми знаннями й умінням підтримувати програми соціального захисту людей. Заявам від першої особи (як-от “Я віддаю перевагу моїй професійній відповідальності перед моїми особистими інтересами” і “Я поважаю таємниці людей, яким я служу”) передувала вступна частина, що викладала відповідальність соціальних працівників у захисті гуманістичних ідеалів, підтримці й покращенні служби соціальної роботи і розвитку філософії та навичок професії. В 1967 р. до цих декларацій було додано принцип, який зобов’язував працівників уникати дискримінацію особистості.

Однак, невдовзі після прийняття кодексу 1960 р. члени НАСП почали висловлювати занепокоєння щодо рівня його абстракції, його меж і придатності для вирішення етичних дилем і його передбачень для розв’язання етичних конфліктів між фахівцями-практиками та установами. Виправлений кодекс, прийнятий 1979 р. і введений у дію 1980 р., містив шість розділів із короткими не анотованими (без коментарів) принципами, яким передувала вступна частина з викладом загального призначення кодексу, тривалими цінностями соціальної роботи, на яких він ґрунтується, і заявою про те, що засади кодексу містять норми для виконання етичної діяльності серед соціальних працівників.

Кодекс 1979 р. переглядали двічі. 1990 року, після того як Федеральна комісія торгівлі (ФКТ) почала в 1986 р. розслідування щодо можливого сприяння діяльності НАСП “обмеженню торгівлі”, було видозмінено декілька принципів, пов’язаних із проханнями клієнтів та регулюванням плати за послуги.

В 1993 р., делегати з’їзду НАСП проголосували за внесення поправок до кодексу включно з кількома новими засадами, пов’язаними з проблемою погіршення умов роботи соціального працівника і проблемою невідповідних меж між соціальними працівниками та клієнтами, колегами, студентами і ін. Проблема погіршення умов роботи стосується випадків, коли соціальному працівнику перешкоджають виконувати професійні обов’язки; проблема невідповідних меж пов’язана з потребою для соціальних працівників уникати експлуататорських або шкідливих взаємин з клієнтами. Окрім цього, в 1993 р. на з’їзді делегатів НАСП було прийнято резолюцію, що дозволяла істотний перегляд етичного кодексу асоціації.

У кодексі НАСП 1979 р. (виправленому) було викладено засади, пов’язані з поведінкою та діяльністю соціальних працівників і з етичною відповідальністю перед клієнтами, колегами, роботодавцями, центрами зайнятості, професією соціальної роботи і суспільством. Засади кодексу були і нормативними (наприклад, “Соціальний працівник має поважати секрети клієнтів і зберігати в таємниці всю інформацію, отриману в ході професійної служби” або “Соціальний працівник відповідальний перш за все перед клієнтом”), і такими, що забороняють (як-от “Соціальний працівник не повинен брати участь у нечесності, шахрайстві, обмані чи неправильному висвітленні, миритися з цим або бути спільником”). Деякі з принципів були конкретними і специфічними (скажімо, “Соціальний працівник за жодних обставин не повинен мати сексуальні стосунки з клієнтами” чи “Соціальний працівник має поважати конфіденційні повідомлення колег у ході їхніх професійних взаємин і транзакцій”), тоді як інші були більш абстрактні, обстоюючи етичні ідеали (наприклад, “Соціальний працівник має сприяти загальному добробуту суспільства” або “Соціальний працівник має підтримувати і просувати цінності, етику, знання і завдання професії”).

Широкий діапазон засад у кодексі свідчить про його призначення служити кільком цілям. Абстрактніші, ідеалістичні засади, пов’язані з соціальною справедливістю і загальним добробутом, надають соціальним працівникам важливі сильні прагнення, на відміну від норм, які підлягають виконанню. Ці та інші принципи сформулювали специфічні правила, яких мали притримуватися фахівці-практики і порушення яких давали підставу для подання офіційних етичних скарг. До того ж головною метою кодексу було надати соціальним працівникам засади, щоб допомогти їм вирішувати етичні дилеми, з якими вони стикалися на практиці.

Однак аналіз відгуків про практику роботи показує, що цей варіант “Етичного кодексу НАСП” та інші тогочасні етичні кодекси соціальної роботи не були як слід помічними, коли вони стикалися зі складними етичними питаннями. Хоч кодекс НАСП торкався низки важливих тем – як-от конфіденційності, неправильної сексуальної поведінки чи використання клієнта – він не надавав конкретного керівництва в тих ситуаціях, коли виникав конфлікт між професійними обов’язками. Так проведені дослідження вживання кодексу 1960 р., Макканн і Катлером що стосується права клієнтів на конфіденційність, показали, що він конфліктує з принципом, який забороняє соціальним працівникам бути пов’язаними з нечесністю, шахрайством чи обманом. У час розвитку спеціалізації та організаційної диференціації на поверхню випливла низка питань, зосереджених на характері самого кодексу, його рівні абстракції та двозначності, його межах і придатності керувати вирішенням етичних скарг.

Оскільки, було б нерозсудливо очікувати, що етичний кодекс надасть детальне керівництво для кожного випадку, в якому стикаються і створюють етичні дилеми професійні обов’язки, то етичні кодекси пишуть з кількох причин: надихнути представників професії, викласти загальні етичні норми професії, дати професії моральний компас. Надмірна своєрідність перевантажила б кодекс деталями. Ця теза підтверджується висловлюванням наведеним в роботі [4]:“Сам по собі кодекс не є системою правил, які регулюють усі випадки поведінки соціальних працівників у всіх професійних складнощах. Він радше пропонує загальні засади керівництва поведінкою і неупередженого оцінювання поведінки в ситуаціях з етичним підтекстом. Він забезпечує підґрунтя для рішень стосовно етичних учинків перш ніж і після того як вони трапляються. Часто певна ситуація визначає етичні принципи і спосіб їх застосування. У таких випадках до невідкладної уваги беруть не лише окремі етичні принципи, а й увесь кодекс із його змістом. Особливе застосування етичних принципів треба оцінювати в контексті їхнього розгляду”.

Оскільки розвиток суспільства сприяв змінам в царині прикладної та професійної етики у 1996 р. було створено новий етичний кодекс, який мав ширші рамки і був більш підхожим для сучасної практики. Значне розширення галузі прикладної та професійної етики сприяло більшому усвідомленню й розумінню нових етичних проблем, не згаданих у кодексі Кінець 80-х і початок 1990-х років характеризується розвитком наукових аналізів етичних питань у професії загалом і в соціальній роботі зокрема.


Сучасний етичний кодекс НАСП було представлено і затверджено з’їздом делегатів у серпні 1996 р. і введено в дію в січні 1997 р. Цей кодекс містить найбільш вичерпні сучасні формулювання етичних норм у соціальній роботі, складається з чотирьох параграфів. Перший параграф, “Вступ”, підсумовує завдання й основні цінності соціальної роботи. Уперше в історії НАСП її етичний кодекс містив офіційно схвалене формулювання і детальне зведення основних цінностей професії. У формулюванні завдання викладено декілька тем, ключових для практики соціальної роботи:

• Зобов’язання щодо збільшення людського добробуту й допомоги в задоволенні базових потреб усіх людей. Історично соціальна робота приділяла особливу увагу потребам і розширенню повноважень людей, котрі є вразливі, пригноблені і живуть у злиднях. Комітет НАСП включив ідею тривалої посвяти базовим людським потребам, щоб нагадати соціальним працівникам про основну заклопотаність професії найбільш необхідним для людей: їжею, одягом, охороною здоров’я і житлом.
  
• Надання повноважень клієнтові. Особливо в період діяльності благодійних товариств наприкінці 19 – на початку 20 ст. багато соціальних працівників були схильними до патерналістської поведінки стосовно клієнтів. Тогочасні соціальні працівники, звертаючись до людських проблем, особливо зосереджувалися на питаннях високої моральності й характеру. Проте з часом, коли соціальні працівники досягли глибшого розуміння шляхів, якими структурні проблеми (слабка економіка, расова дискримінація, бідність, деіндустріалізація) можуть створити проблеми в житті людей, вони взяли за мету надання повноважень клієнтові (англ. client empowerment). Йдеться про процес допомоги особам, сім’ям, групам і громадам у збільшенні їхньої міжособистісної, соціально-економічної та політичної сили і впливу з метою поліпшення їхніх умов.
  
• Служіння людям, котрі вразливі та пригноблені. Соціальні працівники історично переймалися благополуччям людей, котрі жили в бідності або в якийсь спосіб були упослідженими. Втім, протягом історії відбувалися жваві дискусії стосовно міри, до якої соціальна робота повинна зосереджуватися на допомозі таким людям. Особливо впродовж останніх років у професії зросла кількість людей, зацікавлених в отриманні кваліфікації для ведення служби охорони психічного здоров’я передовсім для тих, хто захищений страхувальниками третьої сторони.
  

У формулювання завдання соціальної роботи наголошено на “особливій увазі на допомогу вразливим, пригнобленим і бідним”. Це не означає, що соціальні працівники зацікавлені лише бідними і пригнобленими людьми, просто таким людям представники професії мають надавати допомогу в першу чергу. Комітет з перегляду “Етичного кодексу” НАСП визнав, що багато законних і важливих видів соціальної роботи звернено до потреб людей заможних і середнього класу, наприклад, служби соціальної роботи у школах, лікарнях, центрах психічного здоров’я, приватних установах, на робочих місцях, у війську. Однак було заявлено, що першочергова посвята вбогим і пригніченим є необхідною складовою завдання й ідентичності соціальної роботи, яка, власне, й відрізняє соціальну роботу від інших соціальних професій.

• Зосередженість на індивідуальному добробуті в соціальному контексті. Іншою визначальною рисою соціальної роботи є щире намагання зрозуміти й вирішувати проблеми індивідів у соціальному контексті. Зважаючи на широко розповсюджену екологічну перспективу, соціальні працівники горді зі своєї рішучості досліджувати людські проблеми в контексті їхнього оточення – родин, громад, соціальних мереж, установ працевлаштування, етнічних та релігійних організацій і т. ін.
  
• Сприяння соціальній справедливості і соціальним перемінам. Одним із критеріїв соціальної роботи є її тривала і глибоко закорінена посвята соціальній справедливості – для клієнтів і від їхнього імені. Упродовж історії професії соціальні працівники докладали чималих зусиль задля вирішення базових людських потреб і збільшення доступу до важливих соціальних служб. Така діяльність мала різні прояви: лобіювання посадових осіб, участь в організації громади, участь у кампаніях підтримки політичних кандидатів. Хоч їхні зусилля з метою соціальних перемін як на державному, так і на місцевому рівні з часом занепали або взагалі припинилися, все ж соціальні працівники принаймні зрозуміли важливість соціальної справедливості та соціальної діяльності. Це також є рисою, що відрізняє соціальну роботу від інших професій.
  
• Чутливість до культурної та етнічної різноманітності. На відміну від давнішого кодексу НАСП, кодекс 1996 року наголошує на потребі соціальним працівникам розуміти практичну роль культурного та етнічного розмаїття; він також закликає соціальних працівників докладати зусиль, щоби покласти край будь-яким формам дискримінації, чи то расової, етнічної, за статтю чи сексуальною орієнтацією. Соціальні працівники, особливо від 1970-х рр., збільшили своє розуміння шляхів, якими культурні та етнічні норми й історія можуть впливати на досвід, сприйняття і життєві обставини клієнтів. Окрім цього, соціальні працівники дійшли глибокого розуміння того, як практика й політика соціальної роботи мають брати до уваги культурну й етнічну різноманітність.
  

У другому параграфі, “Мета етичного кодексу НАСП”, запропоновано огляд головних функцій кодексу і коротке керівництво, як вирішувати етичні питання або дилеми у практиці соціальної роботи. Цей параграф зосереджує увагу соціальних працівників на виконання різноманітних цілей:

• Викладати ширші етичні засади, які віддзеркалюють головні цінності професії, та встановлювати етичні норми для керівництва практикою соціальної роботи.
  
• Допомагати соціальним працівникам притримуватися відповідних поглядів щодо професійних зобов’язань у разі виникнення конфліктів або етичної невизначеності.
  
• Розповідати молодим фахівцям-практикам про завдання й цінності соціальної роботи та етичні норми.
  
• Пропонувати етичні норми, якими професія соціальної роботи відповідальна перед широкою громадськістю.
  
• Висловлювати норми, які може використовувати сама професія (та інші установи, що приймають кодекс, як-от відділи ліцензування й регулювання, страхувальники професійної відповідальності [вид страхування відповідальності, пов’язаний із ризиком фінансових втрат через необхідність відшкодувати збитки, які фахівець своїми хибними діями завдав третім особам; користуються ним, наприклад, адвокати, нотаріуси, лікарі], щоб оцінити, чи не втягнуті соціальні працівники до неетичної поведінки.
  

Коротке керівництво стосовно етичних питань у цій частині кодексу висвітлює різні джерела, на які мають зважати соціальні працівники, стикаючись із важкими етичними рішеннями. До таких ресурсів (детальніше обговорених трохи згодом) належать етична теорія і прийняття рішень, теорія і дослідження практики соціальної роботи, закони, розпорядження, політика установ та інші відповідні етичні кодекси. Керівництво заохочує соціальних працівників одержувати відповідну консультацію з етики, можливо, від комітетів з етики при аґентствах або організаціях соціальної роботи, регулятивних органів (скажімо, відділів ліцензування), добре обізнаних колег, керівників чи юрисконсультів.

Основна характерна риса цього параграфа кодексу – його чітке підтвердження того, в соціальній роботі часом виникають ситуації, в яких конфліктують цінності, засади і норми. Кодекс не пропонує формули розв’язання таких конфліктів і “не уточнює, котрі цінності, засади й норми є найважливішими і мають переважати над іншими в разі виникнення суперечки”. Кодекс стверджує, що “між соціальними працівниками можуть існувати й існують розсудливі відмінності в поглядах залежно від того, як вони класифікують цінності, етичні засади й етичні норми, між якими виникає конфлікт. Прийняття етичного рішення в даній ситуації має до діла з поінформованим судженням окремого соціального працівника, а також експертним оцінюванням із застосуванням професійних етичних норм. … Рішення та дії соціальних працівників мають відповідати духові й букві цього кодексу”.

Третій параграф кодексу під назвою “Етичні засади” представляє шість загальних етичних принципів, які інформують практику соціальної роботи. Кожен з них стосується до одної з шести основних цінностей, згаданих у вступній частині. Засади представлені на досить високому узагальненому рівні, щоб надати понятійну базу для більш конкретних етичних норм. Кодекс також містить коротке тлумачення кожної засади.

Останній параграф кодексу, “Етичні норми”, містить 155 окремих етичних норм для керівництва поведінкою соціальних працівників і надання основи для судових розглядів етичних скарг на членів НАСП. Ці норми поділено на шість категорій, які стосуються етичної відповідальності соціальних працівників перед клієнтами, колегами, на практиці, як фахівців, перед професією і в цілому перед суспільством. У вступі до цього параграфа чітко зазначено, що деякі норми є примусовими керівними принципами для професійної поведінки, а деякі – нормами, до яких працівники мають прагнути. До того ж кодекс стверджує, що “міра, до якої кожна норма є обов’язковою, є справою професійного судження тих, хто відповідальний за перевірку можливих порушень етичних норм”.

Загалом норми кодексу стосуються трьох типів питань. До першого типу належить те, що можна описати як етичні помилки, яких можуть припуститися соціальні працівники. Прикладом може бути залишення конфіденційних матеріалів на чиємусь столі так, що їх можуть прочитати неуповноважені особи, або коли в документ інформованої згоди клієнта забули включити важливі деталі. Друга категорія включає питання, пов’язані з важкими етичними рішеннями або дилемами – скажімо, чи розкривати конфіденційну інформацію, щоб захистити третю особу від серйозної шкоди, або чи надавати далі послуги нужденному клієнтові, чиє страхове покриття вичерпалося. До останнього типу входять питання, що стосуються поганої поведінки соціального працівника, як-от використання клієнта, порушення меж або шахраювання з рахунком за надану послугу.

Проведені дослідження дозволяють навести наступні висновки. Етичні дилеми в практиці соціальної роботи в США відіграють основну роль при формуванні принципів роботи соціальних працівників. В США, де практика соціальної роботи має тривалу «історію» свого розвитку, сформовані сучасні етичні кодекси які не пропонують формули розв’язання різних конфліктів і не уточнюють, які цінності, засади й норми є найважливішими і мають переважати над іншими в разі виникнення суперечки. Показано, що між соціальними працівниками можуть існувати й існують розсудливі відмінності в поглядах залежно від того, як вони класифікують цінності, етичні засади й етичні норми, між якими виникає конфлікт. Проте в сонові прийняття етичного рішення лежить поінформоване судження окремого соціального працівника, а також експертна оцінка поряд із застосуванням професійних етичних норм. Рішення та дії соціальних працівників мають відповідати духові й букві професійного кодексу.


Використані джерела

1. Handbook of Social Services // Ed. by N. Gilbert and H. Specht. – N.Y., 1980. – 613 p.
   
2. Shreiber P. Social work // Encyclopedia Americana. – N.Y., 1972. – V.25. – P. 131.
   
3. Дуб Олена Іванівна Система знань і умінь соціальних працівників у США / Молодь і ринок // Щомісячний науково-педагогічний журнал. Спецвипуск. – 2009. – С.102-106.
   
4. Фредерик Рімер Цінності соціальної роботи та етика. 2003. – 217 с.
   

Dub O.

ANALYSIS OF CHARACTERISTICS ethical dilemmas
in the practice of Social Work in USA

The paper presents results of research on the professional values of social workers in the U.S., it is showed that the problem of values is related to the problem of ethical dilemmas that arise in the practice of social workers. It is proved that the ethical dilemmas in social work practice in the United States plays a major role in shaping the principles of social workers.

Key words: social work, professional values, ethics of social workers,professional activity.


Надійшла до редакції 21.06.2010


УДК 373.66(73)

Берегуляк У.І.

УМОВИ І ЗМІСТ ОРГАНІЗАЦІЇ І УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОЮ РОБОТОЮ В США

В роботі приведені дослідження проблем організації і управління в соціальній роботі з точки зору формування змісту соціальної роботи. Показано, що знання з організації та управління в соціальній роботі є одним з факторів які формують соціальну роботу як професію.

Ключові слові: соціальна робота, організація соціальної роботи, управління соціальної роботи, професійна діяльність.


Розвиток теорії соціальної роботи в США. Виникнення соціальної роботи як професії поставило перед педагогами необхідність вирішення ряду проблем, найважливішою з яких є проблема формування системи професійних знань, які повинні забезпечувати фахову підготовку соціальних працівників. США є тією країною, де соціальна робота раніше за інші країни світу сформувалася в якості особливого виду діяльності, і де вона була поставлена на професійну основу. Проведений аналіз літератури показав [1], що в основі виникнення професійної підготовки соціальних працівників і розвитку соціальної роботи як наукової дисципліни є: різноманітність суспільств та різні принципи та норми існування людини; урбанізація і індустріалізація; порушення традиційних соціальних зв’язків між людьми. Однак, різні погляди, інтереси і різне розуміння проблем соціальної роботи соціальними працівниками сформувало паралельно два протилежних один одному напрямки аналізу і оцінювання соціальних проблем. Частина соціальних працівників рахувала, що вирішувати практичні соціальні проблеми необхідно на основі наукових знань про людину, і на цій основі розробляти практичні прості методики догляду за людьми. Протилежна думка базувалась на природній необхідності людини займатись благочинністю.

За даними відомого американського соціолога Зимбалиста з появою наукової праці («Основные вопросы и направления в исследовании социального благосостояния», 1977) почалася розвиватися організована професійна соціальна робота.

Проблемам професійної підготовки соціальних працівників присвячені праці Р.В.Корюшиної, Л.В.Мардахаева, М.Мудрик, Ю.А.Афоніна, Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман та ін.

Однак наукових праць присвячених проблемі умов і змісту організації і управління в соціальній роботі з точки зору формування змісту соціальної роботи, організаційних і управлінських знань з цього виду діяльності, які формують соціальну роботу як професію практично не має.

Метою даної статті є аналіз формування та розвитку організаційної та управлінської складових соціальної роботи в США.

Для цього нами був проведений аналіз практичної літератури з соціальної роботи в США та літератури з теорії організацій, який показав потенціал та можливості знань з формування та розвитку організацій в галузі соціальної роботи для практичної роботи соціальних працівників.

Аналіз робіт американських вчених показує, що соціальна робота як професія веде свій початок від руху пропагандистів благочинності та наукової філантропії з кінця 19 століття. Теоретики та лідери благочинності критично аналізуючи політику, структуру, форми різних організацій, що займалися соціальною роботою, їх програм та систему управління того часу, суть благочинності вбачали як вид діяльності, який є науково обґрунтований – значить практичний і раціональний. Це дозволило їх лідерам в кінці 19 століття почати організовувати систему професійної освіти соціальних працівників, подібно до системи професійної підготовки лікарів, вчителів, священників і т.п. Тобто ідея благочинності, як добровільної активності перетворюється в ідею соціальної роботи, в якості систематичної, організованої професійної допомоги тим хто цього потребує.

Перші практичні кроки в галузі теоретичного обґрунтування соціальної роботи були зроблені – Алісою Соломон в Німеччині, Марією Гахері в Франції, Єлизаветою Фрай в Англії, Джейн Адамс та Мері Річмонд в США.

Р
© Берегуляк У.І., 2010
озвиток теорії соціальної роботи в США розвивався в трьох напрямках: теоретичний розвиток традиційних методів; розвиток комплексного підходу, який об’єднав теорію і практику в єдину систему; розробка спеціальних підходів до специфічних груп клієнтів (Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман). Тогочасні роботи поклали початок науковій розробці теорії соціальної роботи, яка мала безпосередній зв'язок з практикою, формуючи базові підходи до необхідних умінь і навиків. З часом актуалізуються такі проблеми соціальної роботи як соціальне функціонування, професійна оцінка, процеси індивідуалізації та інші.

Проведені дослідження показали [2], що на даний час в соціальній роботі не існує єдиної всеохоплюючої теорії, а її теоретичною базою є різні парадигми представлені суспільно-соціальними науковими школами. Тому аналіз проблем управління в соціальній роботі необхідно розглядати з позиції конкретної парадигми узагальнюючи базові основи для інших парадигм.

В США соціальна робота, як правило орієнтується на психоаналіз, оскільки традиційно основний акцент в роботі з клієнтами роблять на індивідуально-особистісний рівень. Хоча аналіз практичної діяльності соціальних працівників показує, що є частина соціальних працівників, які використовують технології в основі яких є теоретичні основи соціальних наук. Проведений аналіз літератури показав, що найбільш вживаними теоретичними моделями соціальної роботи є психодинамічні, кризового впливу, біхевіористичні, екологічні, соціально-психологічні, гуманістичні, когнітивні.

Однак для всіх цих теорій, серед багатьох факторів, які формують соціальну роботу як професію, ряд американських науковців виділяють організаційні та управлінські системи підтримки практики. Адже від того як вірно соціальний працівник проведе організаційні процедури проведення роботи з клієнтами і буде ними управляти, такі і будуть моделі поведінки останніх.

Аналіз практики показує, що без правильного вибору організаційних і управлінських систем та процесів, без здатності ефективно працювати з ними в конкретній роботі важко досягти бажаного результату. Тому, ефективність роботи соціальних працівників, в першу чергу, визначається ефективністю їх організаційних дій. Вивчаючи досвід роботи соціальних працівників потрібно враховувати той фактор, що головною проблемою професії з точки зору організації і управління є те, що професія соціального працівника (форми, методи, зміст) весь час розвивається. І кожний конкретний працівник своїми діями розвиває свою професію, тому людський фактор розглядається як частина сервісної організації і її головний ресурс. Тим не менше, людські організаційні служби є не тільки контейнерами для соціальної трудової діяльності, вони також необхідні для введення в дію професійного підприємства соціальних робіт. Працюючи в організаціях соціальної роботи, виражаючи прихильність до своїх головних професійних цінностей - таких, як самовизначення, догляд та безпека, соціальна справедливість, працівники самовдосконалюють свої людські чесноти. В той же час, організаціям для свого розвитку необхідно щоб ідеали професії суворо дотримувалися працівниками. Але це не означає, що соціальні працівники повинні стати незмінними еталонами організації та її управлінських цілей. Щоб бути ефективним організаційним оператором, вони повинні не тільки вміти грамотно працювати в рамках існуючих угод, а також вони повинні мати можливість критично оцінювати існуючі домовленості, мати можливість критикувати своє керівництво, партнерів, бути в змозі і готовності працюючи стратегічно і тактично в організації змінювати їх.

Оскільки, в США є різні форми організацій, тому соціальні працівники знаходяться в різних видах організаційних умов і розуміннях теорії, цілей, завданнях, культури і структури організації,що займає центральне місце серед інших розумінь практики.

Соціальна робота охоплює різні рівні суспільства і соціальної взаємодії [3], від мікропрактики-консультування та роботи в сім’ї, до макропрактики-розвитку громад. Це вимагає розуміння складних процесів і структур в людських сервісних організаціях. Зокрема, розуміння взаємовпливу співробітників, клієнтів та керівних органів влади займає центральне місце в повсякденній робочій діяльності соціальних працівників, менеджерів, працівників охорони здоров'я і соціального обслуговування, керуючих справами і клініцистів.

Підхід, в основі якого є самоорганізація організацій дозволив нам дослідити основні характеристики соціальних організацій. В своїй більшості в основі структури і функціонування організації є різні теорії і традиції. В науковій думці США їх об’єднують навколо двох альтернативних способів визначення основних характеристик організацій. Перше і саме загальне визначення організацій узагальнене навколо їх раціональності і цілеспрямованості. Тобто, формування та структуризація організації проводиться для більш ефективного колективного вирішення виробничих проблем, узгодження спільної мети ніж робота кожного працівника окремо.

Альтернативою першому визначенню є друге визначення, яке має в своїй основі модерністське і функціональне визначення організації, випливає з цілого ряду соціального конструктивізму, критичних і постмодерністських ідей, і не підкреслює раціональність організацій, а описує їх ірраціональність. теоретичній основі такого визначення лежать теорії процесів організування людей. В останній період дуже популярними стають організації соціальних працівників на найменування "людські сервісні організації». Цей термін означає, що їх метою є виробництво послуг для задоволення людських потреб, а не виробництво матеріальних благ.

Тому додаткового дослідження потребують наступні проблеми: питання про взаємозв'язок між соціальною роботою і організаціями та використання досвіду соціальної роботи зайнятих в організаційних ролях; необхідно уточнити, які знання є необхідними в галузі соціальної роботи щодо організаційної роботи; необхідно звернути увагу як організаційні зміни і досвід соціального працівника взаємодіють між собою; необхідно розглянути ряд різних підходів до лідерства в організаціях і управлінській літературі, особливий акцент на потенційні нові підходи керівництва, а також питання ризику і прийняття рішень в рамках людських стосунків. Хоча ризики часто представляються як негативні, ризик має основне значення для вираження автономії і людського фактору, і ми стверджуємо, що це є необхідною частиною організаційного життя. Важливою частиною організаційного зв'язку є складання звітів, реєстрація, підготовка і виробництво інших письмових документів, як того вимагає організаційна роль працівника.