Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
- Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
- Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.
- Містить рекомендації по організації самостійної роботи, зокрема, по підготовці студентів, 499.21kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
- Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
- Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, 287.4kb.
- Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
Міністерство освіти і науки України
Первомайський політехнічний коледж
Первомайського політехнічного інституту
Національного університету кораблебудування
імені адмірала Макарова
П.П.Камінський
Методичні рекомендації
та завдання для самостійної роботи
студентів денної та заочної форми навчання
за напрямом 0601 Право
з дисципліни
«Цивільне та сімейне право України»
Первомайськ
2008
Камінський П.П. Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання напряму 0601 «Право» з дисципліни «Цивільне та сімейне право України» -Первомайськ: НУК, 2008.
Автор: Камінський Павло Павлович – викладач другої категорії
Первомайського політехнічного коледжу
Рецензент: Підгурський Олександр Іванович – кандидат філософських наук,
доцент, завідувач кафедри соціально – гуманітарних дисциплін та
права Первомайського політехнічного інституту НУК
Розглянуто та ухвалено навчально – методичною радою Первомайського політехнічного коледжу
Протокол № 4 від 24.11.2008р.
Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів напряму 0601 «Право» з дисципліни «Цивільне та сімейне право України» рекомендовані студентам денної та заочної форми навчання, покликані надати допомогу в процесі вивчення дисципліни. Містять тему, план роботи, рекомендовану літературу, методичні роз’яснення щодо послідовності та чіткості засвоєння студентами навчального матеріалу, завдання для підсумкового контролю у вигляді питань, задач, тестів різного рівня складності.
Зміст
Тема 1. Цивільні правовідносини ……………………………………………………4
Тема 2. Представництво………………………………………………………………8
Тема 3. Здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов’язків……………12
Тема 4. Захист цивільних прав………………………………………………………16
Тема 5. Загальні положення про право власності…………………………………..20
Тема 6. Правове регулювання відносин, пов’язаних з інтелектуальною
діяльністю та індивідуалізацією товарів та їх виробників………………...25
Тема 7. Виконання зобов’язання…………………………………………………….29
Тема 8. Забезпечення виконання зобов’язань………………………………………32
Тема 9. Відповідальність за порушення зобов’язання……………………………...37
Тема 10. Окремі види договорів купівлі – продажу………………………………...40
Тема 11. Окремі види договору найму (оренди)……………………………………45
Тема 12. Договір позички…………………………………………………………….49
Тема 13. Загальні положення про послуги………………………………………….53
Тема 14. Договір зберігання…………………………………………………………57
Тема 15. Договір управління майном……………………………………………….61
Тема 16. Страхування………………………………………………………………..65
Тема 17. Договір позики……………………………………………………………..71
Тема 18. Договори в сфері банківської діяльності………………………………….76
Тема 19. Розрахунки ………………………………………………………………....80
Тема 20. Договори в сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної
власності …………………………………………………………………...86
Тема 21. Спільна діяльність…………………………………………………………91
Тема 22. Недоговірні зобов’язання із правомірних дій…………………………….95
Тема 23. Поняття сімейного права…………………………………………………100
Тема 24. Сімейне законодавство…………………………………………………...105
Тема 25. Сімейні правовідносини………………………………………………….110
Тема 26. Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців………...115
Тема 1. Цивільні правовідносини
Мета
Вивчити загальну характеристику цивільних правовідносин. Знати елементи правовідносин та їх динаміку.
План роботи.
Поняття та загальна характеристика правовідносин.
- Динаміка (виникнення, зміна і припинення) цивільних правовідносин.
- Загальна характеристика елементів цивільно-правових відносин.
Література:
Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. - 2003. - № 47-48; з наступними змінами і доповненнями.
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.
Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682; з наступними змінами і доповненнями.
Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. - М.: Юристь, 1997.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.
Цивільне право України: Підруч.: У 2- х томах/ За ред.. Я.М.Шевченко. К.; Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.
Методичні роз’яснення
Право - особливий державний регулятор суспільних відносин. Здійснюючи регулювання тих чи інших відносин, що складаються та об'єктивно існують у суспільстві, воно тим самим надає їм правової форми, в результаті чого ці відносини набувають нової якості - стають правовими.
Цілеспрямований юридичний вплив на суспільні відносини здійснюється у формі правовідношення, яке виступає правовою формою зв'язків та взаємодії їх учасників. Отже, в найбільш загальному вигляді правовідношення можна визначити як суспільне відношення, урегульоване правом.
Цивільне правовідношення — це результат правового регулювання відносин між його учасниками нормами цивільного права. Водночас цивільне правовідношення виступає і засобом правового впливу на фактичні відносини людей, адже за межами практичної діяльності суб'єктів права правова норма втрачає своє значення, а вплив останньої на суспільні відносини не можна відокремити від правовідношення.
Право в об'єктивному розумінні поділяється на дві великі сфери: право публічне і приватне. Цей поділ заснований на тому, які саме інтереси захищаються юридичними нормами. Норми, які регулюють інтереси, носієм яких є держава, складають публічне право. Державна влада вказує своїми нормами кожній конкретній особі її юридичне місце, її права та обов'язки. Ці відносини носять безумовний, примусовий, імперативний характер. Такий спосіб врегулювання суспільних відносин має назву «спосіб юридичної централізації». Норми публічного права визначають, головним чином, державний устрій і порядок управління державою. Згідно з висловлюванням римського юриста , «публічне право не може бути змінено угодою приватних осіб ».
Існує два критерії розмежування норм приватного та публічного права - матеріальний (в основу покладений зміст правовідносин та їх суб'єктний склад) та формальний (спирається на спосіб судового захисту прав). Згідно з першим критерієм приватно-правовими є норми, які на засадах юридичної рівності регулюють відносини між окремими індивідами, а публічними - норми, що складають між державою і окремими індивідами, у яких держава займає панівне становище. Згідно з формальним критерієм приватними є норми, що охороняються за ініціативою самих суб'єктів у порядку цивільного судочинства (як правило, позовного - наприклад, позов про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я чи іншим деліктом); публічно-правовими є Норми, які охороняються за ініціативою влади в порядку кримінального судочинства або в адміністративно-правовому порядку.
Класичне розмежування публічного і приватного права дає Ульпіан в Дігестах Юстиніана: «публічне Право - те, що відноситься до положення (статусу) римської держави; приватне - те, що відноситься до користі окремих осіб».
Отже, усі цивільні правовідносини мають приватно-правовий характер.
Цивільні правовідносини характеризуються наступними ознаками:
а) це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані
нормами цивільного права;
б) учасники цих відносин володіють майновою відокремленістю
та є юридично рівними;
в) підставою їх виникнення виступає, як правило, вільне
волевиявлення учасників;
г) зміст цивільних правовідносин, тобто права та обов'язки їх
учасників, реалізуються на власний розсуд суб'єктів відповідно до положень законодавства, умов правочину.
Для того, щоб у конкретних випадках виникали і діяли реальні правові відносини, потрібні також формально-юридичні підстави. До них відносяться: а) правові норми; б) право- та дієздатність (правосуб'єктність) їх учасників; в) юридичні факти.
Правова норма - первинний елемент будь-якого правовідношення. Норми права регулюють специфічні зв'язки між учасниками правових відносин, які здійснюються шляхом встановлення правовими приписами їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Правосуб'єктність - це передбачена нормами права можливість реалізації вказаних у ній прав та обов'язків суб'єктів правовідносин.
Правові норми та правосуб'єктність, будучи необхідними передумовами правовідношення, самі по собі не породжують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин як динамічних явищ. Даний рух правовідносин залежить від настання передбачених правовими нормами реальних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин між їх учасниками, що називаються цивільними юридичними фактами. Тому юридичні факти (або їх сукупність - юридичні склади) виступають в якості зв'язуючого ланцюга між правовою нормою і цивільними правовідносинами.
Відповідно до ст. 2 ЦК України в цивільних відносинах суб'єктами виступають фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники.
Правове регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом закріплення у нормі права моделі належної поведінки суб'єктів цих відносин. Досягається це шляхом надання останнім суб'єктивних прав та покладення на них суб'єктивних обов'язків. Без наділення учасників правовідношення відповідними правами та обов'язками норми права взагалі неспроможні регулювати суспільні відносини, а правове регулювання перетворюється на фікцію.
Суб'єктивне право і юридичний обов'язок - необхідні елементи змісту цивільного правовідношення, що є тісно взаємопов'язаними і не можуть існувати один без одного. За відсутності хоча одного б з цих елементів неможливо стверджувати про виникнення та функціонування правового відношення, оскільки немає суб'єктивного права, не забезпеченого обов'язком, і немає обов'язку, якому не відповідало б право. Здійснення права одним з учасників правовідношення є водночас виконанням обов'язку іншим його учасником. Тому зміст права і обов'язку у кожному правовідношенні є рівнозначним.
Правовідношення є відношенням між окремими суб'єктами, пов'язаними між собою правами і обов'язками, що складаються з приводу певного об'єкта. Об'єкт правовідношення - невід'ємний елемент структури останнього.
Під об'єктом цивільних правовідносин зазвичай розуміють те, на що впливає правове відношення.
Цивільно-правові відносини можуть бути класифіковані в залежності від кількох критеріїв: а) підстав виникнення правовідносин; б) кола зобов'язаних осіб та ступеня конкретизації відносин; в) об'єкта правовідношення; г) поведінки зобов'язаної сторони.
За першим критерієм цивільні правовідносини поділяють на регулятивні, що мають на меті врегулювання нормального процесу розвитку економічних відносин; та охоронні, що виникають тоді, коли відбулося порушення суб'єктивного цивільного права, і мають на меті забезпечення поновлення порушеного права або інтересу. За колом зобов'язаних осіб і ступенем конкретизації відносин цивільні правовідносини поділяються на абсолютні, в яких чітко відома одна особа - уповноважена, в той час як зобов'язаними можуть бути всі і кожен (наприклад, відносини власності); та відносні, де чітко відомі обидві сторони: і уповноважена, і зобов'язана, які пов'язані між собою конкретними правами та обов'язками (наприклад, зобов'язальні відносини). В залежності від об'єкта цивільні правовідносини можуть бути поділені на: майнові, в яких об'єктом виступає майно, та особисті немайнові, де об'єктом є немайнове благо: право на ім'я, честь, гідність, право авторства тощо. Крім того, об'єкт цивільного правовідношення відрізняється в залежності від виду (типу) цих відносин. Так, у речовому праві об'єктом правовідносин є річ, в зобов'язальному - поведінка учасників. Поведінка зобов'язаної особи в цивільному праві, як правило, виражається у формі вчинення дій (активних дій), хоча може бути й у вигляді утримання від дій (пасивних дій). Це дає підставу виділяти існування активних і пасивних цивільних правовідносин.
Матеріал для самоконтролю.
Питання:
1. Дайте поняття та вкажіть особливості цивільних правовідносин.
2. Як співвідносяться цивільні правовідносини з відносинами, які
складають предмет регулювання інших галузей права?
3. Визначіть суб’єкти цивільно правових відносин.
- Вкажіть об’єкти цивільно – правових відносин.
- Встановіть зміст цивільно – правових відносин.
- Класифікуйте цивільні відносини.
Завдання
Петрусенко, від'їжджаючи у відпустку, взяв у борг у свого знайомого Олексенка, певну суму грошей, а також речі, необхідні для відпочинку. Під час поїздки гроші та інші позичені речі у Петрусенка вкрали. Після приїзду він відмовився повертати гроші та відшкодовувати вартість вкрадених речей, посилаючись на те, що він не несе відповідальності за дії злочинців.
Чи є юридично грамотними аргументи Петрусенка? Які правовідносини виникли між зазначеними в тексті завдання особами?
Тест.
Визначте загальні засади цивільного законодавства:
(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)
А) Самозахист
Б) Чесність
В) Свобода договору
Г) Справедливість
Тема 2. Представництво
Мета
Вивчити поняття та види представництва. Знати види довіреності, форму та
їх зміст.
План роботи
Поняття представництва та сфера його застосування.
- Види представництва.
3. Види довіреності.
Література :
Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. -2003.- № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. - 2004. - № 15.
Скловский К. И. Представительство в гражданском праве и процессе// Вопросьі теории: сущность, содержание, структура. -Харьков, 1984.
Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика: Учеб. пособие. - К.: АСК, 2001.
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.
Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
Цивільне право України: Підруч.: У 2- х томах/ За ред.. Я.М.Шевченко. К.; Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.
Методичні роз’яснення
Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має в силу закону можливості вчиняти юридичні дії, наприклад, у разі відсутності дієздатності. Представництво може мати місце також тоді, коли у особи відсутня або фізична можливість здійснити такі дії, наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов'язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без щільного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді).
ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право» вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ст. 237).
Таким чином, суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не будь-які правочини можуть бути вчинені представником. Стаття 238 ЦК України передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.
Мета представництва - здійснення представником правочинів в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини; які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представляють.
Відповідно до ч. З ст. 238 ЦК України представник не може укладати правочин від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Діяльність представника дуже подібна до діяльності комісіонера, який укладає правочини в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 статті 237 ЦК України зазначає, що не є представником особа: яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Згідно зі ст. 237 ЦК України повноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, законі, акті органу юридичної особи та на інших підставах, встановлених актами цивільного законодавства. Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.
Договірне, або добровільне, представництво виникає на підставі волі особи, яку представляють, і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК України).
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта, є обов'язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають в силу прямої вказівки закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі, опікуни. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не приймає участі в призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють, або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, наприклад з укладенням угод.
Законодавче поняття довіреності закріплено у ч. З ст. 245 ЦК України.
Довіреність є одностороннім цивільно-правовим правочином, вона має відповідати загальним умовам дійсності правочинів. Разом з тим, закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність повинна бути укладена тільки в письмовій формі. В довіреності обов'язково повинна бути зазначена особа, якій вона видана. В довіреності може бути не визначений строк її дії.
За змістом та обсягом повноважень, які отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні і разові.
Довіреність повинна бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіреності. В окремих випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення правочинів, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку, а також довіреність, за якою повноваження передаються в порядку передоручення, мають бути нотаріально посвідчені.
Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи, - прикладення печатки цієї юридичної особи.
Важливо приділити увагу питанню про передоручення. Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформлюється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про це того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження (замісника), як за свої власні (ч. 2 ст. 240 ЦК України).
Чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення її строку; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою; 7) смерті фізичної особи, якій видана довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.
Особа, яка видала довіреність, вправі в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, вправі відмовитись від неї, що автоматично призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу і передоручення.
Наявність у представника повноважень є необхідною умовою будь-якого представництва.
Матеріал для самоконтролю.
Питання
1. Дайте поняття представництва.
2. Вкажіть повноваження представника
3. Як діє представництво без повноважень?
4. Вкажіть форму довіреності.
5. Який зміст довіреності?
6. Які наслідки припинення довіреності?
Завдання №1
Громадянин Фауст, технічний директор «ТОВ «Фаланга», уклав з громадянином Кириченко договір купівлі-продажу будинку по вул. Ярославів Вал у м. Києві. Цей будинок належав на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Фаланга», членами якого були Фауст, Саєнко і Дронь.
Через рік після укладення договору купівлі-продажу Саєнко заявив позов про визнання названого договору недійсним. В обґрунтування позову Саєнко вказав на наступні обставини: а) він не давав згоди на продаж будинку, співвласником якого він є; б) повноваження пана Фауста, як технічного директора ТОВ, не розповсюджуються на укладення договорів про відчуження майна. Яке рішення повинен прийняти суд?
Тест
Визначте припинення представництва за довіреністю
(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)
А) Закінчення строку довіреності
Б) Хвороба працівника, якому була видана довіреність
В) Заміна працівника визначена довіреністю
Г) Смерть особи, якій видана довіреність