Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Мета Вивчити загальні поняття форм розрахунків. Знати особливості розрахунків. План роботи Платіжне доручення Розрахунковим чеком (чеком) Чи правомірні дії банку? Обґрунтуйте свою відповідь. Тема 20. Договори в сфері розпорядження майновими правами План роботи. Матеріал для самоконтролю Вирішіть справу.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
• Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.
• Містить рекомендації по організації самостійної роботи, зокрема, по підготовці студентів, 499.21kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
• Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, 287.4kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.

Тема 19. Розрахунки


Мета

Вивчити загальні поняття форм розрахунків. Знати особливості розрахунків.

План роботи

1. Загальна характеристика розрахункових правовідносин.
2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

3. 
   Розрахунки за акредитивом..
   

4. Розрахунки за інкасо.

5. Розрахунки із застосуванням чеків.

6. Розрахунки із застосуванням векселів.

7. Розрахунки готівкою.

Література:

Конституція України від 28 червня 1996 року//Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, № 11 (28.03.2003), ст. 461; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-Х1\/// Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 29, ст. 238; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121-111 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 5-6, ст. ЗО; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-ІИ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 29, ст. 137; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-ІИ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 1, ст. 1; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 № 3480-ІХ/ // Голос України від 14.04.2006. - № 69.

Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2374-ІИ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 24, ст. 128; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851 -IV// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 36, ст. 275; з наступними змінами і доповненнями.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22.

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національ­ній валюті на території України, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508.

Постанова Правління Національного банку України «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» від 09.02.2005 № 32.

Порядок ведення касових операцій підприємствами зв'язку України, затверд­жений наказом Держ комітету зв'язку України від 02.02.1998р. № 26.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2006. -Т. П.- 1088С

Банківське право України: Навч. посібник / За заг. ред. А. О. Селіванова - К.: Ін Юре, 2000. - 384 с.

Бервено С. Н. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине / С. Н. Бервено, В. Л. Яроцкий. - Харьков: Право, 2001. - 512 с.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1, 2. - К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Методичні роз’яснення

1. Розрахункові правовідносини складаються між учасниками цивільного обороту у зв'язку з виконанням платежем виключно грошових зобов'язань. Розрахункові відносини (розрахунки) входять у зміст грошового зобов'язання та спрямовані на його виконання. Об'єктом розрахункових правовідносин є дії щодо здійснення грошового платежу. Платіж - це правомірна дія боржника, яка направлена на повне або часткове виконання зобов'язання. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні як платіжний засіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Платіж (зустрічне надання) у натуральній або відробітковій формах не охоплюється поняттям «розрахунки» в цивілістичному розумінні.

У розрахункових правовідносинах реалізуються такі функції: а) здійснення платежу; б) зарахування зустрічних вимог; в) переказ коштів.

Розрахунки можуть здійснюватися готівкою або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Законом можуть встановлюватись обмеження на застосування тієї чи іншої форми розрахунків у певних випадках чи сферах.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Безготівкові розрахунки можуть проводитись також через небанківські фінансові установи, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, підприємства поштового зв'язку.

Види безготівкових розрахунків розрізняються відповідно до розрахункових документів (інструментів), за якими здійснюються розрахунки. Ст. 1088 ЦК України не обмежує можливих видів безготівкових розрахунків.

2. Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача)
у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконан­ня за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконанні банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

3. У азі розрахунків за акредитивом банк-емітент за дорученням заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає виконуючому банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. Поняття акредитиву вживається у наступних значеннях: а) форма безготівкових розрахунків; б) банківський правочин між заявником акредитиву і банком-емітентом; в) одно­стороннє платіжне зобов'язання банка-емітента; г) розрахунковий документ; ґ) валютна цінність. Видання акредитиву породжує єдиний ланцюг правочинів між різними учасниками розрахункових відносин.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. Розрахунки за акредитивом здійснюються з дотриманням принци­пів автономності (чи незалежності) акредитива від основного договору, який лежить в його основі, та принципу суворого формалізму, відповідно до якого банк має право відхилити документи, які не відповідають точно умовам акредитива. Акредитив вважається найнадійнішою формою розрахунків для бенефіціара.

Характерна риса правового регулювання документарних акредитивів - велика роль звичаїв і банківських правил, які отримують визнання в банківській і судовій практиці, зокрема, це Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, запроваджені МТП з 1994 р.

Акредитиви класифікуються на покриті на непокриті. При відкритті покритого акредитиву бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Виділяють також безвідкличні та відкличні акредитиви. Існують також акредитиви, які виконуються шляхом платежу за пред'явленням, платежу з розстрочкою, акцепту та негоціації; переказний та непереказний, а також револьверні, компенсаційні та інші.

4. Іншим видом безготівкових розрахунків є розрахунки за інкасо. У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Інкасо — здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахун­кових та/чи супровідних документів на інших умовах.

Особливістю інкасо є те, що ініціатива платежу виходить від отримувача коштів, який є кредитором за основним договором. Переваги розрахунків за інкасо істотні для покупця, який виконує грошове зобов'язання з оплати товару лише проти документів, які надають право на товар, у зв'язку з чим покупцеві не потрібно відволікати власні обігові кошти заздалегідь. Платіж таким чином наближається до моменту отримання товару. До регулювання розрахункових відносин за інкасо у випадку, якщо це передбачено договором, застосовуються Уніфіковані правила з інкасо (в редакції 1995 року), розроблені МТП.

Одержавши інкасове доручення та інші документи, інкасуючий банк повідомляє про це платника, надсилає прохання здійснити платіж та надає можливість перевірити документи.

У разі відсутності будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта. Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відраху­вати з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

5. Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банку перека­зати вказану у чеку грошову суму чекодержателю. За формою чек має строго відповідати вимогам законодавства та банківських правил. Відхилення від таких вимог, а також внесення виправлень до чека тягнуть за собою його недійсність. Чек є безвідкличним розрахунковим документом. В Україні чек не визнається цінним папером. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.

Чеки використовуються для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок отримувача коштів і, як правило, не підлягають сплаті готівкою. Для одержання оплати чека чекодержатель пред'являє його обслуговуючому банку не пізніше 10 днів після дня виписки чека. Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.

Оплата чека провадиться у порядку виконання інкасових доручень. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від плат­ника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується скорочена позовна давність в один рік.

6. Окремим видом безготівкових розрахунків є розрахунки із застосуванням векселів. Вексель - це оборотоздатний цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Вексель, опротестований нотаріусом (виконав­чий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконав­чим документом.

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

7. Розрахунки готівкою можуть проводитися між фізичними особами у випадках, не пов'язаних із здійсненням ними підприєм­ницької діяльності. Готівкові розрахунки допускаються між юридичними особами, а також між юридичними та фізичними особами, якщо інше не встановлено законом.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами, які не здійснюють підприєм­ницької діяльності, через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповід­них платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами становить 10000 грн. Платежі понад зазначену граничну суму мають проводитись у безготівковій формі.

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверд­жували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписа­ними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керів­ником підприємства. Видача готівки з кас проводиться за видатко­вими касовими ордерами або видатковими відомостями.

Для реєстрації розрахункових операцій під час продажу товарів (надання послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/ або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг) застосовуються реєстратори розрахункових операцій. До реєстрато­рів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється лише в окремих визначених законодавством України випадках, зокрема, в портах та аеропор­тах, на територіях митниць тощо.


Матеріал для самоконтролю


Питання

1. 
   Охарактеризуйте розрахункові правовідносини.
   
2. Дайте поняття платіжного доручення
   
3. Як ведуться розрахунки за акредитивом?
   
4. Розкрийте розрахунки за інкасовим дорученням.
   
5. Визначте характерні риси розрахункового чека.
   
6. Як здійснюються безготівкові розрахунки за векселем.
   
7. Вкажіть особливості розрахунків готівкою.
   

Завдання

Банк відмовив клієнту в прийнятті до виконання платіжного доручення та повернув його, мотивуючи свої дії тим, що в графі «Призначення платежу» в платіжному дорученні клієнт не зазначив, чи включає сплачувана сума суму податку на додану вартість.

Чи правомірні дії банку? Обґрунтуйте свою відповідь.


Тест

Визначте ким може бути покладено відповідальність на банк за невиконання платіжного доручення?

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Прокурором

Б) Судією

В) Судом

Г) Радою банка


Тема 20. Договори в сфері розпорядження майновими правами

інтелектуальної власності


Мета

Вивчити поняття основних видів договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Знати правову характеристику цих договорів.


План роботи.

1. Поняття та види договорів щодо розпорядження майновими правами

інтелектуальної власності.

2. Поняття та види ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної

власності.

3. Поняття та істотні умови ліцензійного договору.

4. Договір про створення за замовленням та використання об'єкта права

інтелектуальної власності.

5. Договір про передання виключних майнових прав інтелек­туальної

власності .

6. Правова характеристика договору комерційної концесії.

Література:


Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради. -1993. - № 21. - Ст. 218, у редакції Закону України від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 7. - Ст. 278; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 23 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - Ст. 345; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 32, у редакції Закону України від 1 червня 2000 р. Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 8. - Ст. 37; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 34; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. - № 36. - Ст. 164; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 27-28- - Ст. 181; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 43. - Ст. 214; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. -2003. - № 40-44. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради - 2003. - № 31 -32. -Ст. 263; з наступними змінами і доповненнями.

Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 5 травня 2001. - № 79.

Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. - Харків, 2002. - 362 с.

Право інтелектуальної власності. Академ. курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів/ За ред. О. А. Підрпригори, О. Д. Святоцького, - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.і Ін Юре, 2004. - 672 с.

Цивільній право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгертта ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004. - Ч. 1. - 692 с; Ч. 2. - 896 с.


Методичні вказівки

Одним з основних правових засобів опосередкування відносин з приводу створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності виступають договори у сфері інтелектуальної власності. У системі договірних зобов'язань вони відіграють подвійне значення: з одного боку - сприяють реалізації майнових прав та інтересів авторів (винахідників, виконавців) та їх правонаступників, з іншого - забезпечують можливість доступу й ознайомлення членів суспільства з результатами творчої діяль­ності.

Необхідно враховувати, що у галузі інтелектуальної діяльності укладається велика кількість різних за своїм характером і природою договорів, певну частину з яких становлять специфічні договірні конструкції, притаманні лише зазначеній сфері. Різноманітність видів творчої діяльності обумовлюють численність правочинів, якими опосередковуються відносини по створенню і використанню їх результатів. До основних видів правочинів у галузі інтелектуальної власності належать: ліцензія, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключ­них майнових прав інтелектуальної власності та договір комерцій­ної концесії (франчайзингу).

Окрему групу правочинів становлять договори, що стосуються інтелектуальної діяльності у галузі авторського права та суміжних прав (видавничий договір, договір про депонування рукопису, постановочний договір, сценарний договір, договір художнього замовлення, договір про використання твору декоративно-прикладного мистецтва у промисловості, договори у сфері створення і використання об'єктів суміжних прав, договір на управління майновими правами авторів на колективній основі тощо).

Договори у сфері інтелектуальної власності можуть регулювати відносини як з приводу створення об'єкта інтелектуальної власності, так і щодо використання раніше створеного об'єкта. Існують правочини, які передбачають створення та передачу результату творчості для використання у встановленому обсязі.

Договорам про розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності притаманні свої специфічні ознаки, що відрізняють їх від інших видів правочинів і обумовлюють їх особливе місце у системі договірних зобов'язань. Крім того, кожна група договорів характеризується наявністю ряду відмінних особливостей, які також необхідно засвоїти студентам при вивченні даної теми.

Сторонами договорів у сфері інтелектуальної діяльності виступають автори, винахідники (творці) та інші юридичні чи фізичні особи, у яких суб'єктивні права на результати творчості виникають на підставі договору чи закону (правонаступники). Іншою стороною авторських договорів виступає, як правило, організація, яка за характером своєї діяльності може використо­вувати об'єкт інтелектуальної власності обумовленим способом.

Слід мати на увазі, що, хоча фізична особа визнається автором (творцем) незалежно від досягнення нею відповідного віку, до досягнення 14 років вона не може самостійно укладати договори з приводу створення і використання результатів літературної, художньої чи наукової творчості. Стороною таких договорів виступають батьки, усиновителі або опікуни малолітньої особи, які здійснюють права у сфері інтелектуальної власності від її імені та в її інтересах.

Для укладення договору з приводу використання твору, створеного у співавторстві, необхідна згода всіх його творців. Право на опублікування чи іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам, жодний із яких не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання чи зміну твору.

Твори літератури, науки, мистецтва мають бути виражені у матеріальній формі і відповідати вимогам новизни. На відміну від результатів науково-технічної творчості, які для одержання правової охорони повинні бути визнані у встановленому порядку об'єктами, придатними для надання їм такої охорони, кваліфікація резуль­татів літературної та художньої творчості на предмет охороноздатності законодавством не передбачається.

Об'єктами договорів у сфері інтелектуальної власності можуть бути твори, які уже існують на момент, укладення договору» У певних випадках договором може бути передбачений обов'язок створення твору у майбутньому (договір художнього замовлення). Усі договори у сфері інтелектуальної діяльності мають укладатися у письмовій формі.

Договори у сфері науково-технічної діяльності, як правило, оформлюються окремо щодо створення та щодо використання об'єкта промислової власності.

Зміст даної групи договорів повинен відповідати встановленим законодавством вимогам. У договорі визначаються його предмет, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використан­ня, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки внесення плати за використання об'єкта, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. У договорі має бути чітко визначена відповідальність за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства.

Цивільний кодекс України передбачає можливість використан­ня об'єкта права інтелектуальної власності на підставі виключної, одиничної та невиключної ліцензії. Використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключним, одиничним, невиключним, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуаль­ної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Слід враховувати, що права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у договорі, вважаються такими, що не надані. Строк договору не може бути тривалішим, ніж строк чинності виключного майнового права на відповідний об'єкт інтелектуальної власності.

Договори у сфері розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності необхідно відрізняти від інших договірних конструкцій. Близькі між собою договори на створення результатів творчої діяльності (договір художнього замовлення) та підрядні договори. Слід мати на увазі, що предметом підрядного договору завжди є звичайні господарські, виробничі і тому подібні роботи, які належать до основного виду виробничої діяльності підрядника. Предметом договору замовлення є створення творів літератури, науки, мистецтва. За цим договором хоча твір і переходять у власність замовника, але певний комплекс прав залишається у його творця.

Підрядні договори передбачають конкретний кінцевий резуль­тат виконання роботи підрядником на власний ризик. Виконання зобов'язання за авторським договором замовлення не завжди може завершитись досягненням очікуваного результату. Ця. обставина істотно вливає на формування прав і обов'язків сторін за кожним із зазначених договорів. На відміну від підрядного договору замовник за авторським договором зобов'язаний оплатити проведеш роботи та (або) відшкодувати витрати виконавця.

Договори у сфері розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності подібні до договору комерційної концесії (франчайзингу) При їх розмежуванні необхідно враховувати, що договором комерційної концесії регулюються відносини з приводу передачі комплексу виключних прав на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промисло­вих зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць), у тому числі комерційного досвіду та ділової репутації правоволодільця. Він передбачає наявність особливого статусу сторін договору (суб'єкти підприємницької діяльності) та спеціального порядку реєстрації (органом, що здійснив державну реєстрацію право­володільця).


Матеріал для самоконтролю


Питання:

1. Вкажіть основні види право чинів у галузі інтелектуальної власності.

2. Вкажіть договори, що стосуються інтелектуальної діяльності у галузі авторського права та суміжних прав.

3. Дайте загальну характеристику сторонам договорів у сфері інтелектуальної діяльності.

4. Охарактеризуйте об’єкти договорів у сфері інтелектуальної власності.

5. Розкрийте основу змісту договорів даної групи.

6. Вкажіть норми ЦК України щодо використання об’єкта права інтелектуальної власності на підставі ліцензії.


Завдання

Гр. Сидорчуку за авторським договором народний скульптор Пилипчук відповідно до вимог розробленого і затвердженого замовником ескізу створив скульптурне погруддя. Через півроку Сидорчук побачив аналогічне погруддя у будинку своїх сусідів -Онищенків. Як виявилось, воно було створено Пилипчуком через 2 місяці після виконання договору з Сидорчуком.

Сидорчук звернувся з позовом до Пилипчука про розірвання авторського договору, повернення авторської винагороди і відшкодування моральної шкоди. У заяві він зазначив, що умовами договору було передбачено виконання роботи у єдиному екземплярі і містилась заборона на створення нових скульптур на основі узгоджених замовником ескізів.

Гр. Пилипчук заперечує проти позову на підставі, що умови договору, які порушують його право на самореалізацію, є недійс­ними.

Вирішіть справу.

Тест

Визначте сторону в договорі комерційної концесії

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Фізична особа

Б) Юридична особа

В) Суб’єкт підприємницької діяльності

Г) Тільки юридичні особи