Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Тема 7. Виконання зобов'язання Строк (термін) виконання зобов'язання Місце виконання зобов'язання Тема 8. Забезпечення виконання зобов’язань Неустойкою (штрафом, пенею) Вирішіть справу.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
• Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.
• Містить рекомендації по організації самостійної роботи, зокрема, по підготовці студентів, 499.21kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
• Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, 287.4kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.

Тема 6. Правове регулювання відносин, пов'язаних з інтелек­туальною

діяльністю та індивідуалізацією товарів та їх виробників


Мета

Вивчити поняття права інтелектуальної власності. Знати об’єкти права

інтелектуальної власності та строк чинності прав інтелектуальної власності.


План роботи

1.Інтелектуальна діяльність та її місце у соціально-економіч­ному розвитку

суспільства.

2.Поняття права інтелектуальної власності.

3.Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності.

4.Джерела правового регулювання відносин, пов'язаних з інтелектуальною

діяльністю та індивідуалізацією товарів та їх виробників.

5. Авторське та патентне право.

Література:

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. -2003. - № 40-44. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради. -1993. - № 21. - Ст. 218 у редакції Закону України від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 7. - Ст. 278; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 32 у редакції Закону України від 1 червня 2000 р. Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 8. - Ст. 37; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 7. - Ст. 34; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 грудня 1999 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№27-28. - Ст. 181; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. - 2001. - № 43. - Ст. 214; з наступними змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності» від 20 червня 2000 р. № 997 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 25. - Ст. 1060.

Право інтелектуальної власності. Академ. курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. -2-гевид., переробл. та допов. - К.: Ін Юре, 2004. - 672 с.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерттаін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -Т. 1, 2.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004. - Ч. 1. - 692 с; Ч. 2. - 896 с.

Методичні вказівки

У сучасних умовах активізації творчої діяльності, зростання рівня інформатизації суспільства, збільшення обсягів та розширен­ня сфери духовного виробництва виникає потреба у нормативному удосконаленні правоохоронного механізму у галузі використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Перші кроки до його поліпшення були закладені новим Цивільним кодексом та прийнятими у новій редакції законами «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», підписанням та ратифікацією комплексу міжнародних договорів і конвенцій у даній сфері. Під впливом таких нормативних змін змінюється і характер цієї підгалузі цивільного права, зміщуються акценти у правовому регулюванні здійснення комплексу прав інтелектуальної власності, посилюється їх захист з боку держави. Право інтелектуальної власності набуває нових рис, необхідність вивчення яких має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення.

Право інтелектуальної власності можна розглядати у двох аспектах: в об'єктивному як систему правових норм, що формують підгалузь цивільного права, та суб'єктивному як комплекс належних суб'єкту прав. Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні втілюється в положеннях законодавства про авторське право та суміжні права, право промислової власності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Зміст даного права у суб'єктивному значенні охоплює ряд особистих немайнових та майнових прав, що належать автору (виконавцеві, винахіднику тощо) та їх правонаступникам.

Орієнтовний перелік об'єктів права інтелектуальної власності відображений у Цивільному кодексі України. Він не є вичерпним та включає: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні найменування, торговельні марки; географічні зазначення; комерційні таємниці.

Правова охорона більшості з об'єктів права інтелектуальної власності, крім норм Цивільного кодексу, здійснюється на рівні спеціальних законів. Зокрема, відносини у сфері використання літературних та художніх творів, комп'ютерних програм та баз даних регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Патентне право базується на положеннях законів «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки». Інші об'єкти промислової власності охороняються Законом «Про охорону прав на сорти рослин», «Про племінне тваринництво», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» тощо. Виняток становлять наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, комерційні наймену­вання та комерційні таємниці, відносини у сфері використання яких ще потребують свого законодавчого оформлення.

Слід ще раз наголосити на відмінностях, що існують між правовим механізмом інтелектуальної власності та правом власності. ЦК України чітко визначає, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного; перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, і навпаки. Різниця між даними інститутами простежується у наявності: 1) різних об'єктів правової охорони (матеріальне благо - для права власності та немайнове благо - для інтелектуальної власності); 2) у суб'єктах (речовому праву не відома фігура «автора (винахідника)»; 3) змісті прав (особисті немайнові та майнові права у сфері інтелектуальної власності); 4) межах дії прав (майнові права інтелектуальної власності обмежені у часі та просторі); 5) спеціальних механізмах судового захисту (віндикаційний та негаторний позов у галузі речових прав, не притаманних праву інтелектуальної власності) тощо.

Цивільний кодекс розмежовує права інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові. До першої групи належать: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником) об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності. Слід наголосити, що окремі особисті немайнові права, крім творця, можуть належати також іншим особам у випадках, передбачених законом (зокрема, ст. ст. 429, 430, 439). Дані права не можуть відчужуватися. Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використан­ня об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке викорис­тання. Перелік обох видів прав не є вичерпний та може диферен­ціюватися у залежності від специфіки правового режиму охорони певного об'єкта інтелектуальної власності. Зокрема, суб'єкт права на географічне зазначення позбавлений виключного права дозволяти його використання іншим особам, а до змісту суб'єктив­ного права на наукове відкриття майнові права інтелектуальної власності взагалі не належать.

Захист порушених прав інтелектуальної власності може здійснюватися у судовому порядку шляхом застосування ряду спеціальних заходів. Зокрема, суд може прийняти рішення про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелек­туальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; застосу­вання разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелек­туальної власності; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.


Матеріал для самоконтролю.


Питання:

1. 
   Дайте поняття права інтелектуальної власності.
   
2. Як співвідносяться права інтелектуальної власності та права власності?
   
3. Назвіть джерела правового регулювання за темою.
   
4. Вкажіть об’єкти права інтелектуальної власності.
   
5. Визначіть суб’єктів права інтелектуальної діяльності.
   
6. Вкажіть зміст права інтелектуальної власності.
   
7. Як суд захищає права інтелектуальної власності?
   

Завдання

Художник Сергєєв вів переговори з підприємством, що виготов­ляє вироби прикладного мистецтва та сувеніри, про використання декількох сюжетів за його ескізами, переданих ним підприємству. У журнал він передав статтю про народних художників, а у видавництво — рукопис книги на ту ж саму тему. Крім того, Сергєєв брав участь у зйомках науково-популярного фільму як консуль­тант. Після смерті Сергєєва його спадкоємці вимагали від відповідних організацій оформити відносини, учасником яких він був, договорами з вказівкою на всіх роботах його імені.

Які твори є об'єктами права інтелектуальної власності? Хто є суб'єктом права інтелектуальної власності?


Тест

Визначте що з переліченого не є об’єктом авторського права

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Б) Комп’ютерні програми

В) Лекції, промови, справи.

Тема 7. Виконання зобов'язання


Мета

Вивчити поняття та принципи виконання зобов’язання. Знати елементи

виконання зобов’язання та їх характерність.

План роботи

1. 
   Поняття та принципи виконання зобов'язання.
   
2. Суб'єкти виконання зобов'язання.
   
3. Предмет, строк, місце та спосіб виконання зобов'язання.
   

Література:

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року// Голос України. - 2003. - № 47-48; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і доповненнями.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України, 2002. -№ 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.

БоднарТ. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. -К., Юрінком Інтер, 2005.

Зобов'язальне право: теорія і практика. Навч. посібник / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та ін.; За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1,2. Особлива частина. - К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1, 2.


Методичні роз’яснення

Виконання зобов'язання - це здійснення сторонами дій, спрямованих на реалізацію прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання.

Загальний принцип виконання зобов'язання закріплений у ст. 526 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначений принцип отримав назву принци­пу належного виконання зобов'язання.


Належне виконання означає, крім іншого, виконання зобов'я­зання належними сторонами (боржником кредитору). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК). Боржник вправі покласти виконання зобов'язання на третю особу. В даному випадку кредитор зобов'яза­ний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Відносини між боржником та третьою особою залишаються поза межами зобов'язання, але боржник залишається відповідаль­ним перед кредитором за дії такої особи і в разі невиконання або неналежного виконання нею обов'язку боржника цей обов'язок він повинен виконати сам. Третя особа вправі задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника в разі небезпеки втратити право на майно боржника внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. В такому випадку до третьої особи переходять всі права кредитора у зобов'язанні (ч. З ст. 528 ЦК).

Якщо у зобов'язанні має місце множинність на стороні креди­тора або боржника, зобов'язання за загальним правилом вважаєть­ся дольовим, кожен з кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 540 ЦК).


Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом встановлюється у самому зобов'язанні. Якщо строк (термін) виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. В цьому випадку боржник повинен виконати обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК). Якщо інше не встановлене договором або законом, боржник вправі виконати зобов'язання достроково.


Місце виконання зобов'язання за загальним правилом встанов­люється у самому зобов'язанні або випливає із його суті (зобов'язан­ня по ремонту квартири має бути виконане за місцезнаходженням квартири). Якщо місце виконання зобов'язання не можна визна­чити виходячи із самого зобов'язання, діють норми ст. 532 ЦК, відповідно до яких зобов'язання виконується за місцезнаходжен­ням боржника, крім наступних випадків:

• зобов'язання про передання нерухомого майна виконується за місцезнаходженням цього майна;
  
• зобов'язання про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, виконується за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
  
• зобов'язання про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, виконується за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредитору на момент виникнення зобов'язання;
  
• грошові зобов'язання виконуються за місцезнаходженням кредитора. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місцезнаходження і повідомив про це боржника, зобов'язан­ня має бути виконане за новим місцезнаходженням кредитора. При цьому кредитор несе всі витрати, пов'язані зі зміною місця виконання.
  

Зобов'язання виконується способом, встановленим у самому зобов'язанні. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК).


Матеріал для самоконтролю.


Питання.

1. 
   Дайте поняття виконання зобов’язання
   
2. Визначте загальний принцип виконання зобов’язання.
   
3. Вкажіть суб’єктів виконання зобов’язання.
   
4. Вкажіть з яких елементів складається виконання зобов’язання.
   
5. Вкажіть, як встановлюються:
   

• строк виконання
  
• місце виконання
  
• спосіб виконання
  

Завдання

Яковлєв та Смирнов, які проживали в м. Харків, уклали договір позики строком на один рік, за яким Смирнов передав Яковлєву грошову суму в розмірі 10000 гривень. Коли підійшов час розрахунку Смирнов зателефонував Яковлєву та повідомив його, що переїхав на постійне місце проживання до міста Єкатеринбург (Росія), тому просить Яковлєва передати йому гроші там та повернути борг у російських рублях. Яковлєв відмовився, зазначивши , що договір вони уклали в Харкові, сума боргу рахувалася в гривнях, отже він віддасть гривні в місці укладення договору.

Хто має рацію в даному спорі?


Тест

Визначте сторони у зобов’язанні

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Повірений і наймодавець

Б) Набувач і наймач

В) Кредитор і боржник

Г) Наймодавець і відчужував

Тема 8. Забезпечення виконання зобов’язань


Мета

Вивчити поняття забезпечення виконання зобов’язань. Знати способи

забезпечення виконання зобов’язань та їх особливості.


План роботи

1.Поняття та загальна характеристика способів забезпечення виконання

зобов'язань.

2.Види способів забезпечення виконання зобов'язань.

3.Види неустойки.

4.Поняття, функції та сфера застосування застави.


Література:

Конституція України від 26 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.

Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001 р.// Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 листопада; з наступними змінами і доповненнями.

Про заставу. Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 47. - Ст. 642; з наступними змінами і доповненнями.

Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.

Про захист прав споживачів. Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України - 1994.-№ 1. — Ст. 1; з наступними змінами і доповненнями.

Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Закон України від 12 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№ 5. - Ст. 28; з наступними змінами і доповненнями.

Про іпотеку. Закон України від 5 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 313; з наступними змінами і доповненнями.

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Пучковская И. И. Ипотека: залог недвижимости. - Харьков, 1997.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1,2. Особлива частина. - К.: Ін Юре, 2004.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1, 2.


Методичні вказівки

Способи забезпечення виконання зобов'язання - це передбачені законом або договором спеціальні міри, які в достатній мірі гарантують виконання основного зобов'язання та стимулюють боржника до належної поведінки. Способи забезпечення виконання зобов'язання можуть бути визначені в законі (законна неустойка) або в договорі. Обраний сторонами спосіб повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або в додатковій чи спеціальній угоді. Деякі способи вимагають не лише письмової, але й нотаріальної форми закріплен­ня (застава).

Особливості забезпечувальних заходів проявляються у наступ­ному:

а) забезпечувальні зобов'язання мають додатковий (акцесорний) характер по відношенню до основного зобов'язання, який проявляється у наступному:

• недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність забезпечувального зобов'язання. І навпаки, недійсність угоди про забезпечення не тягне за собою недійсність основного зобов'язання;
  
• забезпечувальне зобов'язання слідує долі основного зобов'я­зання при переході прав кредитора до іншої особи;
  
• припинення основного зобов'язання тягне за собою припинен­ня забезпечення;
  

б) забезпечуватися може лише дійсна вимога.

Правочин щодо забезпечення зобов'язання незалежно від форми основного зобов'язання повинен бути укладений у письмовій формі.

Залежно від юридичної природи способи забезпечення виконан­ня зобов'язань поділяються на: способи забезпечення, які одночас­но є мірами відповідальності (неустойка, завдаток), та способи забезпечення, які не є мірами відповідальності (порука, гарантія, застава).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються законом) та договірну (яка визначається сторонами в договорі). Розмір законної неустойки може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру законної неустойки, крім випадків, передбачених законом.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредитором боржнику в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання та на забезпечення його виконання (ст. 570 ЦК України).

Завдаток виконує наступні функції:

а) платіжну - завдаток передається в рахунок належних за договором платежів;

б) засвідчувальну - внесенням завдатку завдаткодавець підтверджує наявність зобов’язання;

в) забезпечувальну-передача завдатку забезпечує виконання зобов'язання. Це відбувається завдяки наслідкам невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком. Так, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у
кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини креди­тора, він зобов'язаний повернути боржнику завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Крім того, сторона, винна у порушенні зобов'язання, повинна відшкодувати
іншій стороні заподіяні цим збитки.

Порука - це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553 ЦК України). Забезпечувальний характер поруки полягає в тому, що кредитор отримує можливість вимагати виконання зобов'язан­ня не лише від боржника, але і від поручителя, якщо боржник не виконує зобов'язання або виконує його неналежним чином. Боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо в договорі поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, якщо інше не передбачено договором поруки. Після виконання зобов'язання поручителем до нього переходять всі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Крім загальних випадків припинення зобов'язань порука припиняється в разі:

• заміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;
  
• якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване борж­ником або поручителем;
  

• переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;
  
• після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, порука припи­няється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
  

Якщо раніше гарантія визнавалася лише сурогатом поруки, яка застосовується у відносинах за участю організацій, то на сьогодні гарантія - це самостійний вид забезпе­чення виконання цивільно-правового зобов'язання. Відповідно до ст. 560 ЦК, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Суб'єктами відносин гарантії виступають три особи: а) гарант, яким може бути банк, інша фінансова установа або страхова організація; б) бенефіціар - кредитор за основним зобов'язанням; в) принципал -боржник за основним зобов'язанням.

Основними рисами гарантії за ЦК є:

а) самостійність, незалежність від основного зобов'язання, на забезпечення якого видано гарантію, причому, навіть у випадку, коли в гарантії міститься посилання на це зобов'язання (ст. 562);

б) безвідкличність гарантії - гарант не вправі відкликати надану гарантію, якщо в ній прямо не передбачена така можливість (ч. З ст. 561);

в) строковість гарантії - в ній обов'язково повинен бути вказаний строк, на якій її видано (ч. 1 ст. 561);

г) непередаваність прав за гарантією - бенефіціар може уступити третій особі належне йому право вимоги за гарантією лише в тому випадку, якщо така можливість передбачена самою гарантією (ч. 5 ст. 563);

д) оплатність - за видачу гарантії принципал сплачує гаранту винагороду (ст. 567);

є) високий ступінь формалізованості відносин - проявляється в тому, що навіть якщо у бенефіціара є підстави вимагати від гаранта виконання зобов'язання, передбаченого гарантією, але документи, що прикладені до вимоги бенефіціара, не відповідають умовам гарантії, то гарант відмовляє у задоволенні такої вимоги (ч. 1 ст. 565).

Суть застави як виду (способу) забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Основна цінність застави виявляється в тому, що претензії всіх інших кредиторів того ж боржника-заставодавця задовольняються на рівних умовах, в той час як кредитор, який має право застави, набуває можливість задоволення своїх вимог за рахунок заставле­ного майна, за загальним правилом, в першу чергу, тобто переважно перед іншими кредиторами.

Заставі властива подвійна правова природа: з одного боку, це - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, договір, а з іншого - заставі притаманно чимало ознак речових прав, головними з яких є право слідування та право на переважне задоволення вимог заставодержателя. Тому застава має ознаки як зобов'язальних, так і речових прав.

До кредитора-заставодержателя в разі невиконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою, переходить за загальним правилом не право власності на предмет застави, а лише право на його реалізацію (продаж) і на задоволення своїх вимог за рахунок грошових коштів, виручених від цієї реалізації. З іншого боку, аналіз стану розвитку сучасного законодавства переконливо доводить, що як виключення допускається передача предмета застави у власність заставодержателя, якщо це передбачено законом або договором. Зокрема, це прямо передбачено Законом України «Про іпотеку» (абзац перший ч. З ст. 36, ст. 37).

Інститут притримання (ст. ст. 594-597 ЦК України) є новим видом способів забезпечення виконання зобов'язань. Його суть полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

До кредитора-притримувача не переходить право власності на річ боржника, проте він має право звернути на неї стягнення в порядку, аналогічному для звернення стягнення на предмет застави (ст. ст. 597, 591 ЦК України).


Матеріал для самоконтролю


Питання

1. 
   Дайте поняття способів забезпечення виконання зобов’язання
   
2. Вкажіть види способів забезпечення виконання зобов’язань
   
3. Дайте поняття пені, та штрафу.
   
4. Охарактеризуйте основні способи забезпечення виконання зобов’язань.
   
5. Вкажіть види застави.
   
6. Вкажіть порядок звернення стягнення на предмет застави.
   
7. Визначте суть при тримання.
   

Завдання

Поляков уклав договір позики з Гусєвим, на підставі якого передав останньому 1000 доларів США на строк 3 місяці. При укладенні угоди був присутній спільний друг Полякова та Гусєва Щупіков, який запевнив Полякова, що Гусєв поверне борг вчасно, і що він, Щупіков, ручається за Гусєва.

Через три місяці Гусєв борг не повернув. Поляков звернувся до Щупікова як до поручителя з проханням повернути борг. При цьому він зазначив, що якби Щупіков не поручився за Гусєва, він ніколи не надав би йому таку велику суму.

Вирішіть справу.


Тест

Визначте види забезпечення виконання зобов’язання

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Порука

Б) Зарахування

В) Відступне

Г) Притримання