Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Мета Вивчити поняття договору зберігання. Знати специфіку зобов’язань зі зберігання.План роботи Матеріальним об'єктом Права та обов'язки Тема 15. Договір управління майном Які підстави виникнення довірчого управління майном? Вирішіть справу. Тема 16. Страхування Страховий випадок Страхова сума Страховий тариф Порядок укладення договору Що слід розуміти під страховим інтересом? Яке значення страхового інтересу в укладенні договору страхування?

Подобный материал:

• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 516.83kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 752.74kb.
• Методичні рекомендації щодо самостійної роботи та контрольні завдання для студентів, 513.22kb.
• Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи, 372.3kb.
• Містить рекомендації по організації самостійної роботи, зокрема, по підготовці студентів, 499.21kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 441.83kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи Для студентів денної І заочної форми, 245.99kb.
• Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів для усіх напрямків підготовки, 576.6kb.
• Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів денної форми навчання, 287.4kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.

Тема 14. Договір зберігання.


Мета

Вивчити поняття договору зберігання. Знати специфіку зобов’язань зі

зберігання.

План роботи

1. Загальна характеристика відносин зберігання.

2. Договір зберігання: поняття, юридична природа.

3. Сторони, предмет (матеріальний об'єкт), форма та строк договору

зберігання.

4. 
   Права та обов'язки сторін за договором зберігання.
   

5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях зі зберігання.


Література:

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.

Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№2. -Ст. 5(ст.ст. 126,168,169,193); з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383 (гл. 17, ст. ст. 61, 62); з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002 року № 37-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 35. - Ст. 258 (розділи VI, VII, ст. ст. 1, 7); з наступними змінами і доповненнями.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. № 457 (п. п. 46, 47, 88).

Статут автомобільного транспорту Української РСР, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401 (п. п. 23, 24, 71, 72, 81,90).

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999.-С. 207-216.

Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгертта ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. Кн. 2. - С. 409-429.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнє­цової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1, 2. Особлива частина. - К.: Ін Юре, 2003.

Методичні вказівки


Зберігання як таке спрямоване на забезпечення інтересу особи у тому, щоб належна їй річ, яка на певний строк в силу тих чи інших обставин вибуває із її володіння, залишалася у фізичній та функціональній схоронності. Ця потреба рівною мірою може мати як індивідуально-побутову, так і господарську (підприємницьку) спрямованість, а сам договір зберігання виявився універсальною й доволі ефективною юридичною конструкцією, здатною охопити усі ці прояви фактичних відносин.

Так, зобов'язання зі зберігання можуть бути складовою частиною й конститутивною ознакою деяких складних (комплексних) договорів, наприклад, перевезення (гл. 64 ЦК), застави (§ 6 гл. 49 ЦК), консигнації тощо. Відносини щодо зберігання виникають і з так званих змішаних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК). В останньому випадку зберігання може виступати як додаткове «обслуговуюче» зобов'язання щодо основного (експеди­рування (гл. 65 ЦК), доручення (гл. 68 ЦК), комісії (гл. 69 ЦК), купівлі-продажу (Гл. 54 ЦК), підряду (гл. (61 ЦК) тощо) або, навпаки, зберігання є основним зобов'язанням, яке доповнюється умовами з інших договірних моделей (експедирування, підряду тощо). Договір зберігання юридично сконструйований за наступною загальною схемою: одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути цю річ поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК). Водночас, у тих випадках, коли зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприєм­ницької діяльності (тобто є професійним зберігачем), договірна модель зберігання може буде наступною: зберігач зобов'язується прийняти від поклажодавця річ, зберігати цю річ та повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 2 ст. 936 ЦК).

Договір зберігання, за загальним правилом, є реальним договором. Про це, зокрема, свідчить вказівка ч. 1 ст. 936 ЦК про те, що зберігатися має саме передана річ. Відповідно, договір зберігання, якщо він не потребує нотаріального посвідчення, буде вважатися укладеним саме з моменту передання речі на зберігання (ч. 2 ст. 640 ЦК). В той же час, у договорі зберігання, що укладається із професійним зберігачем, може бути встановлений обов'язок останнього зберігати річ, яка буде передана йому у майбутньому (ч. 2 ст. 936 ЦК). Тобто у такому випадку договір зберігання розглядається як консенсуальний і вважається укладеним (якщо він, звичайно, не вимагає нотаріального посвідчення) з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов, зокрема, шляхом підписання єдиного документу або обміну кількома документами.

Системне тлумачення положень глави 66 ЦК (зокрема, ч. 2 ст. 942 та ч. 4 ст. 946) та загальна презумпція відплатності договору, закріплена у ч. 5 ст. 626 ЦК, дозволяють в цілому розглядати договір зберігання як від платний. Проте це не виключає можли­вості укладання і безвідплатного договору зберігання, якщо, наприклад, про це буде окремо зазначено у договорі, в установчому документі юридичної особи-зберігача або щодо цього є пряма вказівка у законодавстві.

Даючи відповідь на питання про двосторонність (ч. З ст. 626 ЦК) чи односторонність (ч. 2 ст. 626 ЦК) договору зберігання необхідно зауважити, що подібна теоретична проблема постає, коли відповід­ний договір сконструйований як безвідплатний і реальний. Для будь-якого оплатного договору зберігання, так само як і для будь-якого консенсуального договору зберігання, характерною є його двосторонність, яка під сумнів не ставиться.

Аргументи на користь того, що розглядуваний договір є двостороннім, наступні: зберігач зобов'яза­ний зберігати річ та повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936, ст. 949 ЦК), в той час як поклажодавець зобов'язаний забрати річ після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК) та відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями переданої на зберігання речі, якщо зберігач, приймаючи таку річ на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості (ст. 952 ЦК). Проте є достатньо підстав вважати, що згадані вище обов'язки поклажодавця не носять основного характеру і, більше того, не є зустрічними (кореспондуючими) відносно до обов'язків зберігача. Також відповідні обов'язки поклажодавця безпосередньо не відображають змісту договору зберігання, особливо під час його укладання. Одним з можливих варіантів розв'язання зазначеної проблеми можна визнати теорію трансформування односторон­нього договору зберігання у двосторонній.

ЦК містить прямі вказівки, коли договір зберігання є публічним договором (ч. З ст. 936, ч. 2 ст. 957, ч. 1 ст. 977).

Сторонами договору зберігання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Проте ЦК передбачає диференційоване регулюван­ня відносин зберігання, коли зберігачем є особа із спеціальним статусом (професійний зберігач, товарний склад, ломбард, банк тощо). Слід зазначити, що окремі види зберігання передбачають лише спеціальний суб'єктний склад.

Матеріальним об'єктом ( предметом) договору зберігання можуть бути речі, визначені як індивідуаль­ними, так і родовими ознаками (ст. 184 ЦК). В останньому випадку прийнято говорити про так зване іррегулярне зберігання, за якого зберігач, за згодою поклажодавця, має право змішати при зберіганні речі одного роду та однієї якості (ст. 941 ЦК), а згодом зобов'язаний повернути поклажодавцеві не ті ж самі речі, а лише відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК). За загальним правилом, предметом договору зберігання може бути лише рухома річ (ч. 2 ст. 181 ЦК), але в окремих випадках існують підстави визнати, з окремими застережен­нями, предметом відповідних договорів і нерухомі речі (ч. 1 ст. 181 ЦК).

Практика поставила перед теорією цивільного права питання щодо можливості визнання предметом договору зберігання тварин (ст. 180 ЦК), речей, що належать на праві власності зберігачеві, та речей, що є вилученими з цивільного обороту або обмежено оборотоздатними (ч. 2 ст. 178). Власною специфікою характери­зуються і договори щодо зберігання цінних паперів та грошей.

Договір зберігання укладається в усній (якщо інше не передбачено ЦК чи законом) або в письмовій формі (у випадках, визначних ст. 208 ЦК, та для консенсуального договору зберігання). Особливу увагу слід звернути на правила про те, що письмова форма договору вва­жається дотриманою за умови посвідчення прийняття речі на зберігання розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (п. З ч. 1 ст. 937 ЦК); про те, що прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків (ч. 2 ст. 937 ЦК), а також про те, що у якості підтвердження прийняття речі на зберігання може виступати виданий поклажодавцеві жетон чи інший знак (ч. З ст. 937 ЦК). За домовленістю сторін договір зберігання може підлягати нотаріальному посвідченню (ч.ч. 1 та 4 ст. 209 ЦК).

Права та обов'язки сторін за договором зберігання доволі детально виписані у відповідній главі ЦК і можуть носити як інваріантний характер (тобто бути притаманними усім без винятку договорам даного виду), так і залежати від специфіки змісту конкретного договору зберігання. Окремо слід звернути увагу і на деякі особливості відповідальності зберігача за втрату (нестачу) чи пошкодження речі. Стаття 951 ЦК встановлює виняток із загаль­ного принципу повного відшкодування, збитків (зокрема, й необхідності відшкодовувати упущену вигоду), оскільки у разі втрати (нестачі) речі збитки відшкодовуються у розмірі її вартості, а у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.


Матеріал для самоконтролю.

Питання

1. 
   Дайте поняття договору зберігання.
   
2. Вкажіть юридичні ознаки договору.
   
3. Визначте сторони та об’єкт договору.
   
4. Вкажіть особливість предмета договору.
   
5. Охарактеризуйте форму договору.
   
6. Розкрийте права та обов’язки сторін у договорі зберігання.
   

Завдання

Закон України -«Про зерно та ринок зерна в Україні» (зокрема, розділи VI, VII) детально регламентує відносини щодо зберігання зерна, зокрема й договірного характеру.

Як співвідносяться між собою норми глави 66 ЦК України та положення названого Закону? Чи можуть застосовуватися норми ЦК до регулювання відносин із зберігання зерна? Якщо так, то у яких випадках ?


Тест

Визначте доки зберігач зобов’язаний зберігати річ, якщо строк зберігання не встановлений? (Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) За домовленістю сторін договору

Б) В розумний строк

В) До пред’явлення вимоги поклажодавцем

Г) По бажанню зберігача

Тема 15. Договір управління майном


Мета

Вивчити поняття договору управління майном. Знати зміст та підстави припинення договору.


План роботи

1. 
   Поняття договору управління майном.
   
2. Об'єкти договору управління майном.
   
3. Суб'єкти договору управління майном.
   
4. Зміст договору управління майном.
   
5. Підстави і порядок припинення договору управління майном.
   

Література:

Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. - К.: Істина, 2003. - 368 с; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 р. №978-І\/ //Урядовий кур'єр від 13 серпня 2003 року № 149; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 20.10.1996 року № 448-97-ВР; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 47. - Ст. 642; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-III; .з наступними змінами і доповненнями. ,

Венедиктова И. В. Договор доверительного управления имуществом. - X., 2004.- 145 с.

Майданик Р. А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) // Українське комерційне право, 2004. - № 5. -57.

Слипченко С. А. Право доверительной собственности. - Харьков: Консум, 2000.

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1, 2. - К.: Ін Юре, 2003.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004.


Методичні вказівки

Цивільно-правові засади договору управління майном визна­чаються главою 70 ЦКУкраїни «Управління майном». Інститут договору управління майном є новою для цивільного права конструкцією, що опосередковує здійснення права власності в чужому інтересі на підставі договору про надання послуг з управління майном.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном є реальним або консенсуальним - у визначених законом випадках, двостороннім, оплатним, строковим правочином, предметом якого є вчинення управителем від свого імені будь-яких припустимих юридичних та фактичних дій, необхідних для управління майном в інтересах установника або визначеної ним третьої особи (вигодонабувача), з урахуванням обмежень, визначених договором і законом.

Договір управління майном виділяється специфікою свого предмета, яка полягає у здійсненні управителем від свого імені не однієї або кількох юридичних чи фактичних дій, а будь-яких невизначених за кількістю та змістом юридичних і фактичних дій, необхідних для управління майном.

У зв'язку з цим договір управління не може укладатися для вчинення будь-якої разової угоди. Зокрема, не визнається договором управління правочин, за яким управитель зобов'язався перед установником продати на фондовому ринку належний останньому вексель, оскільки предметом такого договору є надання посередницької послуги разового характеру, а не діяльність з управління чужим майном.

Управління майном є специфічним способом здійснення права власності в чужому інтересі, що полягає в зобов'язанні управителя діяти в інтересах вигодонабувача або установника. Під діями в інтересах вигодонабувача або установника необхідно розуміти вчинені з належною дбайливістю дії, що не суперечать закону і мають за мету зберігання та примноження вартості переданого в управління майна; вчинені без невиправданого ризику можливих втрат так, як вчинив би на місці управителя сам установник в аналогічних обставинах.

Договір управління майном є особливим правочином, якому притаманні: високий ступінь довірливості та особливе значення особистості його учасників, що знайшло відображення в особливостях предмета договору, наданні управителеві незвичайно великих повноважень, встановленні з метою недопущення безпідставного збагачення обов'язку їх здійснення виключно в чужому інтересі - вигодонабувача та/або установника, а також підвищених вимог до відповідальності управителя та підстав припинення договору у зв'язку з втратою довіри.

Договір управління майном передбачає закріплення права власності на довірене майно лише за одним із учасників відносин з управління майном, - за установником або управителем.

Залежно від обсягу прав власником довіреного майна зали­шається установник, а в прямо передбачених законом або договором випадках - управитель, який у цьому випадку володіє майном на праві довірчої власності.

В останньому випадку договір управління майном засвідчу­ватиме виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Для чіткого з'ясування договору управління майном необхідно визначити його правову природу, яка в цілому полягає у визнанні його зобов'язально-правовою конструкцією (цей інститут виникає на підставі договору, створює зобов'язання, регулюється Главою 70, яка розміщена в Книзі «Зобов'язальне право»). Водночас цьому договору властиві й елементи речового права (зокрема, наявні елементи переваги і слідування; управитель безпосередньо здійснює владу над річчю, переданою в управління).

Подібний змішаний правовий характер договору управління майном не є рідкістю для сучасного цивільного права, якому притаманна тенденція до формування інститутів, в яких поєд­нуються елементи зобов'язань і речового права.

Важливе значення має ознайомлення студентів з елементами договору управління майном.

Специфіка цього правочину полягає в його ускладненому суб'єктному складі, в якому, крім сторін договору (установник і управитель), зазвичай приймає участь третя особа - вигодонабувач.

Визначальна риса правового статусу управителя полягає в наділенні його максимально можливими повноваженнями, достатніми для досягнення визначеної мети, які він зобов'язаний здійснювати виключено або переважно в чужому інтересі (тобто, на користь вигодонабувача або установника).

Управитель зобов'язаний дотримуватись обмежень, встановле­них умовами договору або законом. Він повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду.

Інші учасники відносин з управління майном мають переважно «голі» права щодо довіреного майна, оскільки вони зазвичай здійснюють повноваження контролю (установник) або отримання вигоди від управління (вигодонабувач).

Після укладання договору установник зобов'язується передати частину свого майна в управління управителеві, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном.

При цьому установник не втрачає право власності (за відсутності довірчої власності) на передане в управління майно і має право здійснювати правочини з його розпорядження, з урахуванням обмежень, передбачених договором, законом, або які випливають із сутності цього правочину. Наприклад, установник не може передавати таке майно в оренду, оскільки протягом дії цього договору виключним володільцем переданого в управління майна є управитель.

Особливу увагу необхідно звернути на норми глави 70 ЦК щодо умов відповідальності за невиконання цього договору. Підставою відповідальності управителя визнається його неналежна дбайли­вість щодо інтересів установника та вигодонабувача. Зазначена оціночна категорія підлягає встановленню з урахуванням фактич­них обставин неналежного виконання цього договору на основі так званого правила «розумної людини». Суть його полягає в обов'язку управителя діяти так, як мав би діяти сам власник в аналогічній ситуації. Тому в кожному випадку має встановлюватися «середній розумний» управитель (наприклад, професійний управитель цінними паперами, комерційною нерухомістю тощо) в тій чи іншій ситуації, яка підлягає оцінці на предмет встановлення право­мірності дій (бездіяльності) управителя.

При вивченні підстав припинення договору управління майном необхідно звернути увагу на особисто-довірчий характер цього правочину, що обумовлює можливість його одностороннього розірвання однією із сторін у разі втрати довіри чи з інших мотивів, які така сторона не зобов'язана повідомляти чи обґрунтовувати іншій стороні. В цьому випадку настають правові наслідки, передбачені умовами договору і нормами глави 70 ЦК.


Матеріал для самоконтролю


Питання

1. 
   Дайте поняття договору управління майном.
   
2. Вкажіть юридичні ознаки договору.
   
3. Вкажіть правовий характер договору.
   
4. Дайте характеристику елементам договору.
   
5. Встановіть умови відповідальності за невиконання договору.
   
6. Визначте підстави припинення договору управління майном.
   

Завдання

За заповітом спадкодавець гр. А. передав гр. Б у довірче управління нерухоме майно (житловий будинок) в інтересах вигодонабувача - гр. В. на строк 25 років після відкриття спадщини, що після смерті заповідача перейшло у власність спадкоємця - гр. Г.

У зв'язку з передачею власником житлового будинку в оренду третім особам (наймачам) гр. Б. пред'явив позов про усунення перешкод у здійсненні права довірчого управління на спірне нерухоме майно.

Які підстави виникнення довірчого управління майном? Вирішіть справу.


Тест

Визначте строк договору управління майном, якщо сторони його не визначили. Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) Один рік

Б) Три роки

В) П’ять років

Г) Сім років


Тема 16. Страхування


Мета

Вивчити поняття страхування за ЗУ України «Про страхування». Знати та уміти характеризувати основні страхові поняття та зміст договору страхування.

План роботи

1.Суть страхування та його правове регулювання.

2.Основні страхові поняття: страховий ризик; страховий випадок; страхова

сума; страхова премія.

3.Поняття та підстави виникнення страхових зобов'язань.

4.Порядок укладання та форма договору страхування.

5.Зміст договору страхування.

6.Припинення дії та недійсність договору страхування.


Література:

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, №11 (28.03.2003), ст. 461; з наступними змінами і доповненнями.

Закон України від 10.04.2001 р. №2745-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // - Урядовий кур'єр. - 2001. - № 205. - 7 листопада.

Указ Президента України від 4.04.2003 р. № 292/2003 «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» // Урядовий кур'єр. - 2003. -№14.

Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів / За реакцією П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. - Київ: Атіка, 1999. -464с.

Біленчук Д. П., Біленчук П. Д., Зальотов О. М., Клименко Н. І. Страхове право України. - К.: Атіка, 1999. - 60 с.

Запетов О. М., Слюсаренко О. О. Основи страхового права України / За ред. Данилишина Б. М. - К.: ВееЗоне, 2003. - 384 с.

Пацурія Н. Б. Правовий режим майна страховиків // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 4. - С. 17-29.

Тарабия X. Страхование гражданско-правовой ответственности владельцев транспортних средств// Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 9. -С. 10-13.

Янишев В. Система личного страхування в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 10. - С- 24-27.

Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. Кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгертта ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.


Методичні вказівки


Правові норми, які регулюють страхові відносини, містяться в нормативних актах різних галузей права (конституційного, фінансового, екологічного ). Проте пріоритетне значення мають акти цивільного законодавства. При вивченні даної теми студенту необхідно приділити увагу законодавству України про страхування. Основоположним нормативним актом такого законодавства є Закон України «Про страхування» в редакції від 10.04.2001 р., потрібно засвоїти його основні положення. У ст. 1 Закону України « Про страхування » поняття страхування визначено як вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та дохід від розміщення коштів цих фондів.

Одним із страхових понять є поняття страхового ризику. Необхідно знати, що цей страховий термін відповідає кільком поняттям. По-перше, під страховим ризиком розуміють подію чи сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. По-друге, під страховим ризиком розуміють вид відповідальності страховика. І нарешті, під страховим ризиком інколи розуміють розподіл між страховиком і страхувальником шкоди, заподіяної страховим випадком.

Страховий випадок - це реалізований страховий ризик, проте, дана обставина не є підставою для ототожнення даних понять. Оскільки страховий ризик - це можливість вірогідності настання конкретної події, страховий випадок - подія, яка вже настала. Необхідно знати законодавче визначення цього поняття. Студенту необхідно знати, що страхові випадки видів страхування, які здійснюються у добровільній формі, визначаються за взаємною згодою сторін у договорі страхування. Страхові випадки видів страхування, які здійснюються в обов'язковій формі, визначені законодавством.

Страхова сума має суттєве значення для визначення розміру страхових виплат і страхового відшкодування. Необхідно знати визначення страхової суми, яке міститься в ст. 9 Закону України «Про страхування». Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи зміни договору страхування. Проте правила, відповідно з якими відбувається визначення страхової суми для майнового та особистого страхування, різні, оскільки здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокрема, при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування.

Необхідно звернути увагу на особливість розміру страхової суми за договором страхування життя, яка передбачається Законом України «Про страхування» (ст. 9 Закону).

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування. У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. Студент повинен знати, що пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми.

Під страховою премією (страховим платежем, страховим внеском) Закон України «Про страхування» розуміє плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10). Премія представляє собою визначений грошовий внесок, який може бути внесений страху­вальником відразу - за весь строк страхування чи вноситися періодично.

Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Законодавець окремо регулює питання форми платежів, які страхувальники мають право вносити згідно з укладеними договорами страхування. Так, відповідно із ст. 19 Закону «Про страхування» страхувальники-резиденти мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальники-нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або в грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинними законодавством України. Проте грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Значне місце серед страхових понять займає поняття франшиза (фр. - пільга, привілей). Франшиза є особливим способом обмеження розміру страхової суми за договором страхування.

Франшизою визнається частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону «Про страхування»).

Суброгація — даний термін в законодавстві пов'язаний виключно з майновим страхуванням. Необхідно знати законодавче визначен­ня суброгації (ст. 27 Закону «Про страхування»), а також з'ясувати її правову природу. Доцільно порівняти суброгацію із регресом.

За формою проведення страхування поділяється на обов'язкове і добровільне. Добровільне здійснюється на підставі договору страхування між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування встановлюється законодавчими актами України і поділяється на обов'язкове страхування, що здійснюється за рахунок певного страхувальника, і обов'язкове державне страху­вання, що здійснюється за рахунок державного бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя і здоров'я.

Потрібно знати, що в силу зобов'язання із страхування одна особа (страховик) зобов'язана при настанні в конкретний строк (або без вказівки строку) передбачених обставин (страхового випадку) провести страхову виплату іншій особі (страхувальнику, вигодонабувачу, застрахованій особі), а також вимагати сплати страхових премій, а страхувальник зобов'язаний сплачувати страхові премії і вправі вимагати надання відповідних страхових виплат.

Підставою виникнення зобов'язань із добровільного страху­вання виступають договори майнового, особистого страхування чи страхування відповідальності або договір перестрахування.

Підставою виникнення зобов'язань із обов'язкового страхування є складний юридичний факт, а саме: 1) наявність закону. Так, зокрема, на законодавчому рівні визначаються: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій, винятки зі страхових подій, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень (норми) страхового забезпечення, основні права та обов'язки сторін, інші питання; 2) факт наявності у суб'єкта на певній правовій підставі майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню (для майнового страхування), або факт, що дозволяє відносити дану особу до категорії застрахованих осіб (для обов'язкового особистого страхування).

Студент повинен знати, що договір страхування, по-перше, є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію. По-друге, договір страхування є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони так, що відповідному обов'язкові страховика кореспондується відповідне право страху­вальника і навпаки. За загальним правилом договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (ст. 983 ЦК). Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Елемент ризику, який приймає на себе кожна із сторін договору, полягає у вірогідності того, що чи один, чи інший контрагент фактично отримає зустрічне задоволен­ня менше за обсягом, ніж ним самим надано

Безпосередніми сторонами договору страхування, як випливає із його визначення, є страховик та страхувальник. Проте в більшості випадків у договорі страхування можуть брати участь і треті особи (ст. З Закону «Про страхування»). Такими третіми особами є вигодонабувач і застрахована особа. Дуже важливо з'ясувати їх правовий статус.

У договорі може бути визначе­ний і конкретний вигодонабувач за наявності застрахованої особи (див. п. 4 ст. З Закону «Про страхування»).

Порядок укладення договору регулюється ст. 18 Закону «Про страхування ». Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підпи­саними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування. Правила страхування — це локальний нормативний акт страхової компанії, який містить умови конкретного виду страхування, і підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Закон «Про страхування» встанов­лює окремі умови Правил страхування. Потрібно знати такі умови (див. ст. 17 Закону).

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс, сертифікат - тотожні за своєю юридичною природою документи. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника.

Зміст страхування становлять його умови. Умови договору поділяються на істотні, звичайні і випадкові. Відповідно до ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, ЦК України виділяє декілька груп істотних умов договору:

умова про предмет;

умови, що визначені законом як істотні;

умови, які є необхідними для договорів даного виду;

умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В широкому значенні слова предмет охоплює весь набір показників того, з приводу чого укладений договір. Сюди входять дані про предмет як такий, включаючи кількість, якість і ціну наданих послуг страховиком страхувальнику. Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпечен­ням;

володінням, користуванням і розпорядженням майном;

відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником.

Варто зазначити, що ЦК України встановив деякі обмеження на інтереси, страхування яких не допускається. До таких інтересів перш за все не відносяться протиправні інтереси

У страхуванні відповідальності майновий інтерес полягає у збереженні фінансового стану страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричине­ною ним шкодою третім особам.

До умов, що визначені законом як істотні, належать умови, які зазначаються в ст. 16 Закону «Про страхування» та ст. 982 ЦК України.

Закон «Про страхування» та ЦК (ст. 997) окремо регулюють питання припинення дії договору страхування. Потрібно знати підстави припинення договору страхування, що визначені законом (ст. 283 Закону «Про страхування»).

Після укладення договору страхування може виникнути потреба у достроковому припиненні його дії. Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Матеріал для самоконтролю.

Питання

1. 
   Дайте поняття страхування.
   
2. Дайте поняття страхового ризику.
   
3. Розкрийте страховий випадок.
   
4. Визначте страхову :сумую, премію, тариф.
   
5. Вкажіть форми страхування.
   
6. Які юридичні ознаки договору страхування?
   
7. Вкажіть сторони договору.
   
8. Порядок укладення та припинення договору.
   

Завдання

Громадянин Крамаренко звернувся до страхової компанії з проханням укласти договір страхування жилого будинку, який належить на праві власності його батькам. Агент страхової компанії відмовив в укладенні даного договору, мотивуючи свою відмову тим, що, оскільки будинок не є приватної власністю Крамаренка, останній не має стосовно будинку страхового інтересу. Крамаренко, у свою чергу, стверджував, що, якщо він у договорі зазначений вигодонабувачем, то такий договір повною мірою відповідатиме вимогам законодавства.

Що слід розуміти під страховим інтересом? Яке значення страхового інтересу в укладенні договору страхування?

Як слід вирішити ситуацію?


Тест

Визначте момент набрання чинності договором страхування

(Проаналізуйте та вкажіть вірну відповідь)

А) За домовленістю сторін

Б) З моменту внесення страхової суми

В) З моменту внесення першого страхового платежу

Г) Повинен бути вказаний в договорі.