Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материала

Содержание

Список використаної літератури
Психологічні аспекти орієнтації у часовому просторі
Особливості децентрації у ранній юності

Подобный материал:

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 15

Список використаної літератури

Крэйхи Б. Социальная психология агрессии / Б. Крэйхи. – СПб.: Питер, 2003. – 336 с.
Cairns R. B. Lifelines and risks: Pathways of youths in our time. / R. B. Cairns, B. D. Cairns. – Cambridge UK: Cambridge University Press, 1994. – 415 р.
Loeber R., Hay D. Key issues in the development of aggression from childhood to early adulthood // Annual Review of Psychology, 1997. – р. 371-410.
Mobbing Encyclopaedia // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ="nofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта
Moffitt T. E. Childhood-onset vs. аdolescent - onset antisocial conduct problems in males: Natural history from ages 3 to 18. / T. E. Moffitt, A. Caspi, N. Dickson, P.Silva, W. Stanton. – Development and Psychopathology, 1996. – 424 р.
Olweus D. Bullying at school: Long-term outcomes for the victims and an effective school-based intervention program. // Aggressive behavior: Current perspectives. – New York: Plenum Press, 1994. – Р. 97-130.
Swain J. What does bullying really mean? / J. Swain. – Educational Research, 1998. – 364 р.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРІЄНТАЦІЇ У ЧАСОВОМУ ПРОСТОРІ

Германович О.Р.

Вкладач

Цюприк Андрій Ярославович

Кандидат психологічних наук, доцент кафедри

Кафедра практичної психології та педагогіки

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

У сучасному соціумі, в умовах стрімкого розвитку інноваційних технологій, коли людина володіє здатністю одночасно перебувати і бути відсутньою у тому, що вона зараз переживає, часто трапляються випадки, за яких особа зазнає розриву між зв’язками із реальністю сьогодення, потерпає від розладу із дійсністю, виявляє труднощі або не здатна вписати себе в контекст сучасного, та сформувати сенс, який вона надає своєму існуванню.

Одна із головних характеристик зрілої особистості – «компетентність в часі». Людина з високим рівнем психічної зрілості легко орієнтується в часовому потоці: звертається до власного досвіду, одночасно з цим передбачає майбутнє, будує його, намічає цілі, а сучасне переживає у всій повноті відчуттів. Практика показує, що планування часу організовує ініціативу кожної людини, і стає необхідною умовою не тільки більш ефективної діяльності (як індивідуальної, так і суспільної), а й умовою справжньої демократизації нашого життя.

Сьогодення – відправна точка, з якої визначаються і минуле, і майбутнє, – не є в психологічному часі абстрактною точкою, а завжди являється деяким часовим інтервалом [4, с.253].

Протягом життя у людини формується певна система узагальнених уявлень про час, які являються своєрідною концепцією особистості в масштабі її життя.

Б.Г. Ананьєв відмічав, що суб'єктивна картина життєвого шляху в самосвідомості людини завжди будується відповідно до індивідуального та соціального розвитку, вимірюваного в біографічно-історичних датах [1, с.128]. Таким чином, у формуванні відношення людини до феномену часу приймають участь його індивідуальні особливості, а також, особливості соціуму, культури, історичного часу.

За Б.Г. Мещеряковим та В.П. Зінченко, сприйняття часу – це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ реальності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі [3, с.84].

Людина застосовує дві системи орієнтирів, що дозволяють їй визначати фази добового циклу. Найбільш важливою являється система орієнтирів, що обумовлена зміною дня і ночі, особливостями положення сонця і тіней. Іншу систему орієнтирів складають ознаки, що створені ритмами організму, і які відповідають ритмам активності і виникнення потреб, що в свою чергу також залежить від ритмів дня і ночі. Система внутрішніх та зовнішніх індикаторів дозволяє орієнтуватися в сучасності. Людина може визначати місце теперішнього по відношенню до попередніх та майбутніх змін, тобто людина здатна уявити в сучасному минуле та майбутнє [5, с. 129].

У сприйнятті часу правомірно розрізняти: 1) безпосереднє відчуття тривалості, яке становить його чуттєву основу та обумовлене в основному вісцеральною чутливістю, 2) власне сприйняття часу, що розвивається на цій чуттєвій органічній основі. Щодо часу потрібно таким чином розрізняти два поняття – тривалість і власне час, але з тим, щоб, розрізняючи, пов'язати їх в єдине ціле.

Власне у сприйнятті часу розрізняють сприйняття тимчасової тривалості і сприйняття послідовності часу.

У людини є деяке безпосереднє переживання, відчуття часу. Воно зумовлене органічними відчуттями і пов'язане з ритмічністю основних процесів органічного життя і, напевно, незворотними хімічними реакціями в нервовій системі.

Сприйняття часу обумовлене також і тим змістом, який його заповнює і розчленовує: час – невіддільний від реальних у часі процесів. Чим більше заповненим і, отже, розчленованим на маленькі інтервали є відрізок часу, тим тривалішим він здається – закон заповненого тимчасового відрізка. Цей закон визначає закономірність відхилення психологічного часу спогадів минулого від об'єктивного часу [4, с. 250].

Якщо минулий час в спогадах здається нам тим тривалішим, чим він був насиченішим подіями, і тим коротшим, чим більше він був порожнім, то відносно поточного часу навпаки: чим він бідніший, обмеженіший подіями і чим одноманітніший його перебіг, тим тривалішим, «тягучішим» він уявляється в переживанні; чим насиченішим і змістовнішим є його заповнення, тим непомітніше він протікає, тим меншою здається його тривалість. У цьому розчленування закону заповненого тимчасового відрізка на два протилежних за своїм змістом положення позначається якісна специфіка минулого і сьогодення. Минуле об'єктивоване у своєму змісті і цілком визначається ним; події у ньому розчленовують час і цим подовжують його для переживання. В даний момент, яким би насиченим не було його заповнення, оскільки воно переживається як справжнє, воно по суті замикається в переживанні в одну єдність; подіями, які його наповнюють воно не розчленовується саме тому, що воно переживається як сьогодення. При незаповненому пережитому часі в переживанні зазвичай уявляється напруження, відповідно увага концентрується на самому плині часу, який в результаті ніби подовжується.

У міру того, як у пережитому часі виступає на перший план установка на майбутнє, знову видозмінюються закономірності, що визначають переживання тривалості часу. Час очікування бажаної події в безпосередньому переживанні подовжується, а небажаної – скорочується. У першому випадку час ніколи не протікає досить швидко, у другому – навпаки. Пережита тривалість відхиляється від об'єктивного часу в бік, зворотний домінуючої у суб'єкта спрямованості – закон емоційно детермінованої оцінки часу. Він позначається на тому, що час, заповнений подіями з позитивним емоційним знаком, скорочується в переживанні, а заповнений подіями з негативним емоційним знаком в переживанні – подовжується [4, с. 251].

Отже, можна констатувати, що здатність орієнтуватися у часовому просторі являється необхідною умовою формування професійної компетентності в сучасному прогресивному суспільстві. В результаті людина самовизначається як особистість на більш високому рівні само актуалізації.

Список використаної літератури:

Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т. I. – М. : Педагогика, 1980. – 232 с.
Мещеряков Б. Г. Большой психологический словарь / Б. Г. Мещеряков, В. П. Зинченко. – СПб. : прайм – Еврознак, 2005. – 672 с. – (Проэкт «Психологическая энциклопедия»).
Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. – СП-б.: Питер, 2005. – 713 с.
Фресс Поль, Пиаже Жан. Експериментальная психология: Выпуск ІV. – М.: Прогресс, 1978. – 301 с.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕЦЕНТРАЦІЇ У РАННІЙ ЮНОСТІ

Скороходько Катерина Віталіївна

Аспірантка

Інститут психології імені Г.С.Костюка НАНУ

Юність – це період відкриття свого внутрішнього світу. Визначення себе в світі відбувається шляхом діалогів: з собою, з оточуючими людьми, зі світом в цілому. Це етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними. В цей період завершується становлення особистості, тому його і називають вирішальним і відповідальним періодом в житті людини [1]. У цей період однією зі значущих сфер активності особистості є міжособистісне спілкування, яке виступає важливим чинником розвитку особистості. Взаєморозуміння передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою механізмів соціальної перцепції. Таких як ідентифікація, рефлексія та децентрація. Поняття ідентифікації виражає той факт, що одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе до неї. Під рефлексією розуміють усвідомлення індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Децентрація – це здатність людини відійти від власної егоцентричної позиції, беручи до уваги точку зору іншої людини.

У дослідженнях децентрація переважно вивчалася як протилежний процес егоцентризму, як механізм та компонент спілкування, який приходить на зміну егоцентризму (Т.Пашукова, Ж. Піаже ). Жан Піаже назвав цей процес законом розвитку. На думку Е. Фромма, заміна егоцентризму децентрацією пов’язана з появою значимої особистості. Юність – це період відкриття свого внутрішнього світу. Визначення себе в світі відбувається шляхом діалогів: з собою, з оточуючими людьми, зі світом в цілому. Джерелом децентрації виступає безпосереднє спілкування з іншими людьми. Юнаки мають потребу в інтимному спілкуванні, у дружбі, потребу бути зрозумілим іншими. Крім того юнаки і дівчата прагнуть зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Децентрація є інтегральною властивістю особистості, яка відображає здатність людини змінювати власну позицію, координувати різні точки зору [2], від рівня розвитку якої залежить успішність взаємодії людей у процесі міжособистісного спілкування та яка є антиподом егоцентричності – фіксованості людини на вихідній позиції, думці, уявленні, соціальної ролі тощо.

У нашому дослідженні ми вивчали децентрацію як важливий компонент міжособистісного розуміння. У якості досліджуваних виступили учні старших класів, віком 15 – 18 років. Вибірка склала 130 осіб (69 дівчат та 61 юнак). Рівень децентрації ми визначали використовуючи методику дослідження децентрації як компонента здібності людини уявити себе на місці іншого, розроблену та апробовану Т.І. Пашуковою.

У ході проведеного дослідження нами було визначено, що 17,6% осіб раннього юнацького віку не здатні до децентрації, а 6,9% осіб властивий егоцентризм. 35,3% особам раннього юнацького віку властивий середній рівень децентрації, 23,8% - високий рівень і 16,1% - низький рівень.

Так як децентрація є компонентом міжособистісного розуміння, ми спробували за допомогою методики К.Томаса визначити як рівень децентрації впливає на стиль поведінки у конфліктних ситуаціях. Результати дослідження показали, що найвищим показником є стиль пристосування у конфлікті (16%). Такі особи характеризуються конформністю, намагаються спільно діяти з іншою особистістю, погоджуються з нею за всіма питаннями, турбуються про інтереси та бажання іншого і при цьому ніколи не намагаються відстоювати власні інтереси. Високий рівень децентрації властивий юнакам, які обирають стиль компромісу (12%). Особистість, яка обирає цей стиль поведінки у конфлікті здатна певною мірою поступатися власним інтересам, активна і раціональна, завжди висуває взаємовигідні пропозиції, має потребу у співпраці. 8% осіб раннього юнацького віку з високим рівнем децентрації обирають суперництво (змагання) як стиль поведінки у конфлікті. Це особи, яким притаманне задоволення і відстоювання власних потреб у першу чергу. Особам з середнім рівнем децентрації у однаковій мірі притаманні такі стилі поведінки як змагання (8%) та пристосування (8%). Уникнення обирають 4% осіб з середнім рівнем децентрації. Абсолютно не притаманними стилями для осіб з середнім рівнем децентрації залишаються співпраця та компроміс. Низький рівень децентрації у однаковій мірі (4%) притаманний усім стилям поведінки у конфлікті, окрім співпраці.

Найбільш характерним стилем виходу з конфлікту для осіб з високим рівнем децентрації є стиль пристосування (16%). Що зображує децентрацію не як бажання та готовність уявити себе на місці партнерів по спілкуванню, а як пристосування до точки зору іншого, відмовившись від власної позиції. Дані результати дозволяють зробити висновок, що високий рівень децентрації – це погляд на ситуацію з точки зору партнера по спілкуванню, без врахування власної позиції, що не є здатністю до об’єктивності.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що децентрація є важливим механізмом і компонентом спілкування, за рахунок якого з’являється порозуміння, але при високому рівні децентрації особистість втрачає власну позицію і стає об’єктом маніпуляцій.

Список використаної літератури:

Алєксєєва М. І. Психологія ранньої юності. К: Товариство «Знання» Української РСР, 1971. – 48 с.
Гура Т. Є. Психологічні умови подолання професійного егоцентризму вчителя: дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / НПУ ім. М. П. Драгоманова. – Київ, 2004. – 254 с.
Карпенко Н. А. Розуміння людини людиною: аналіз феномену // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 255 с.
Пашукова Т. И. Децентрация в условиях кооперативного и конкурентного взаимодействия. Автореф. дис… канд. психол. наук. – М., 1985. – 22 с.

Переживание одиночества у молодежи

Штода С.Н

3 курс

Факультет психологии и социальной педагогики.

Целью моего исследования является изучения состояния одиночества. На мой взгляд данная тема актуальна, так как в молодежной среде это одна из наиболее трудных жизненных ситуаций, которую не каждый может полноценно преодолеть.

Одиночество – вакуум, холод, страх, тоска, незащищенность... Этот список можно продолжать долго.

Представители разных психологических школ рассматривали разные аспекты данной проблемы.

Экзистенциональные психологи относят одиночество к базовым данностям существования.

Хайдеггер утверждает, что именно знание о своей смерти заставляет человека в полной мере осознать, что никто не может умереть вместе с кем-то или вместо кого-то. Поэтому нет более одинокого человеческого переживания, чем переживания умирания.

Ранк рассматривал рост и одиночество. Рост – это процесс превращения в отдельное существо. И рост подразумевает отделение: самоуправление, опору на себя, способность стоять на собственных ногах, индивидуальность. Жизнь человека начинается со слияния спермы и яйцеклетки, проходит через эмбриональную стадию физической зависимости от матери в фазу физической и эмоциональной зависимости от взрослых. Постепенно индивид устанавливает границы, отмечающие, где кончается он и начинаются другие. Не отъединиться значит не расти. Выходит, что переживание одиночества неизбежно для человека. И единственный способ избавиться от страха и тревоги, которые оно вызывает – на каком-то этапе жизни просто осознать его и прожить.

Психоаналитический подход. Здесь одиночество расценивается как состояние отрицательное, уходящее корнями в детство.

Зилбург считал, что причинами одиночества являются такие черты личности как нарцисизм, мании величия и враждебность, а так же стремление сохранить чувство собственного всемогущества.

Фромм-Рейхман, выделяя причины одиночества, подчеркивает пагубное последствие преждевременного отлучения от материнской ласки.

Человеко-центрированный подход. Роджерс считает, что одиночество – это проявление слабой приспособляемости личности, а причина его – феноменологическое несоответствие представлений индивида о собственном «Я». Роджерс выделяет три этапа формирования одиночества:

Общество влияет на человека. Вынуждая его вести себя в соответствии с социально оправданными, ограничивающими свободу действиями образцами.
Из-за этого возникают противоречия между внутренним истинным «Я» индивида и проявлениями его «Я» в отношениях с другими людьми, что приводит к потере смысла существования.
Потом индивид становится одиноким. Когда. Устранив охранительные барьеры на пути к собственному «Я», он тем не менее думает, что ему будет отказано в контакте со стороны других.

Интеракционисткий подход. Вейс считает, что одиночество – это результат влияния двух факторов – личности и ситуации. То есть причиной одиночества может быть недостаток социального взаимодействия индивида, а так же взаимодействия, удовлетворяющего социальным запросам личности.

Несмотря на такое количество определений понятия одиночества, современные психологи выделяют следующий ряд причин этого состояния:

Как ни странно, причиной одиночества может быть борьба с ним или стремление от него убежать. А если вы хотите от чего-то избавиться это надо полюбить.
Может быть у человека на первом месте стоит карьера или творчество, и он не хочет тратить драгоценное время на бытовые глупости. А семья может быть навязана социумом.
Одиночество возникает из-за прошлых обид.
Закрытым людям тоже сложно создавать какие-то отношения. Таким людям важно научиться любить и открывать свое сердце.
Человек может быть одиноким, если его сердце еще занято прежней любовью. Даже если расставание произошло давно, в сердце могут жить теплые чувства. И человек сознательно или нет, может искать в других качества бывшего партнера.
Или просто человек не созрел для семьи. Такой инфатилизм наблюдается у маменькиных сынков и дочек, которые держаться за мамину юбку.
Одиночество может возникать из-за недоверия людям.
Главная причина – недостаток любви к себе. Любовь невозможно найти во внешнем мире. Это не внешнее проявление; любовь всегда живет внутри нас. Поэтому любите, и вас будут любить.

Но так или иначе происходит разрыв. А когда происходит разрыв, расставание, то личность испытывает огромный стресс, попадает в состояние одиночества. А это самое одиночество может быть , как определяет его психотерапевт И.Ял:

Внутриличностным: когда человек убегает от какой-то части себя, возводя барьеры между частями своего «Я». Это происходит не только ,когда человек хочет защититься от неприятных чувств или мыслей, но и в случаях, когда он отрицает собственные желания; следует за «правильно» или «нужно» и не доверяет себе.

Межличностным: когда человек старается сократить или прекратить общение с другими, из-за страхов или неумения строить близкие и доверительные отношения с другими.

Возможно закрыться от себя и других и необходимо, но не навсегда же.

Ведь одиночество имеет в себе отрицательные стороны:

1 Согласно статистике мужчины и женщины без постоянного партнера слишком много пьют, пропускают приемы пищи, много работают и лишены эмоциональной стабильности.

2. Состояние одиночества сокращает продолжительность жизни.

3. Если у тебя нет партнера, который бы поддерживал твою самооценку; то у тебя будет меньший интерес к себе и ты хуже будешь о себе заботиться.

Поэтому находиться долго в состоянии одиночества вредно.

На первом этапе преодоления одиночества, необходимо воспользоваться преимуществами этого самого одиночества:

Это физическая и эмоциональная свобода.
Это возможность побыть наедине с собой- способ прислушаться к внутреннему «Я», чтобы попросить совета у своей интуиции или высших сил, которые невозможно расслышать в шуме и суете повседневной жизни.
Появляется возможность путешествий. Почему бы не посетить новые места и не получить хорошие эмоции.
Пребывание наедине с собой – считается потраченным в пустую; на самом деле это время - самое плодотворное, помогает нам поддерживать внутреннюю жизнь. А в состоянии одиночества душа поставляет идеи нашему воображению, и только потом мы их сортируем, чтобы потом решить какие взять на вооружение.
Ну полюбить себя, ведь без этого невозможно любить других. А полюбить себя – значит дать себе право жить полной жизнью, то есть быть таким какой ты есть на самом деле со всеми своими достоинствами и недостатками.

Исходя из этих позиций, можно сделать вывод, что одиночество – является лучшим периодом для самосовершенствования. Ну а когда ты завершишь перфектционисткую работу над собой, пора браться и за отношения с другими людьми.

Второй этап включает в себя следующие позиции:

Необходимо перестать видеть в противоположном поле врагов.
Нужно осознать, что любовь не должна ограничивать партнеров.
Старайтесь увидеть как можно больше положительного в других.
Не настраивайте себя на мысли, что вы недостойны любви.
В психологии есть такой принцип: чем больше ожидания по поводу какого-то события, тем выше вероятность сокрушительного разочарования. Поэтому не рисуйте «воздушных замков», а научитесь любить человека хотя бы так же «примитивно» как вы любите собственные вещи – безо всяких обязательств, безо всякой зависимости, но с той же самоотдачей и заботой.

В заключение хочется сказать слова древних мудрецов об одиночестве: «Прежде чем вступать в брак, вам следует научиться быть совершенно одному. До тех пор, пока вы не станете по-настоящему самостоятельным, цельным человеком, вы не готовы вступать в брак».

Действительно кто несчастлив наедине с собой, вряд ли будет по-настоящему счастлив с другими.

Blog

Содержание