Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материала

Содержание

Prezydencji w Radzie UE
У вищих навчальних закладах
Мета статті
Ніщо не є поганим чи добрим.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

Jednym z głównych priorytetów polskiej ссылка скрыта jest hasło „Europa korzystająca na otwartości”, które promuję współpracę młodzieży z UE z jej rówieśnikami z krajów Europy Wschodniej i Kaukazu. Region ten, pomimo sąsiedztwa z Unią i istnieniu wielu narodowych, europejskich i światowych programów skierowanych na rozwój młodzieży, „słynie” z wielu barier w mobilności młodych ludzi, ale także tych odnoszących się do aktywności obywatelskiej. W okresie polskiej prezydencji w Radzie UE zorganizowano wiele bardzo interesujących konferencji w zakresie rozwoju i wzmocnienia polityki młodzieżowej oraz działań w tym kierunku w pomiędzy UE i krajami PW. Wymienię tylko kilka z najciekawszych z udziałem przedstawicieli młodzieżowych organizacji i instytucji: konferencja „Wschodni wymiar mobilności” – 6-7 lipca, spotkanie „Europa aktywnego obywatelstwa: wolontariat” – 30 września, ссылка скрыта – 5-7 grudnia 2011 r. Uczestnikami wydarzeń byli przedstawiciele ONZ, Komisji Europejskiej, koordynatorzy programów wolontariackich USA i państw UE, programu UEFA 2012 oraz przedstawiciele instytucji pozarządowych i rządowych głównie z krajów takich jak: Armenia, Azerbejdżan, Białoruś, Gruzja, Mołdawia, Rosja i Ukraina.

W listopadzie bieżącego roku już po raz trzeci odbyło się Forum Społeczeństwa Obywatelskiego Partnerstwa Wschodniego, które zorganizowano w Poznaniu w ramach prezydencji Polski w Unii Europejskiej. Udział w nim wzięło 260 przedstawicieli 150 organizacji pozarządowych z krajów UE i państw PW wśród których jest znaczna część przedstawicieli organizacji młodzieżowych, którzy wspólnie pracują nad wzmocnieniem polityki młodzieżowej, promowaniem wymiany młodzieży i wolontariatu pomiędzy UE i krajami PW. Forum stanowi potwierdzenie tego, że społeczeństwo obywatelskie i organizacje pozarządowe mają do odegrania kluczową rolę w zakresie promowania nowych inicjatyw i kontrolowania działań władz publicznych.

2011 rok jako Europejski Rok Wolontariatu był doskonałym momentem, aby ludzie, którzy na co dzień pomagają w różnego rodzaju przedsięwzięciach mogli się spotkać i wymienić się swoimi spostrzeżeniami oraz doświadczeniem, przekonać kolejne osoby do pomagania innym, a także poszerzyć wiedze na temat wolontariatu wśród społeczeństwa różnych państw i regionów. W Europie jest 100 milionów wolontariuszy, jeden na pięciu Europejczyków pomaga jako wolontariusz. To właśnie wolontariat może pomóc w budowaniu społecznej spójności w obecnej sytuacji na świecie, a jednocześnie w każdym państwie.

Jednym z najbardziej popularnych i znanych programów dla młodego pokolenia jest "Młodzież w działaniu” - program Unii Europejskiej, który pozwala uzyskać dofinansowanie na realizację różnych działań. Dzięki niemu młodzi ludzie w wieku 13–30 lat mogą realizować swoje pasje, rozwijać umiejętności i zdobywać nowe doświadczenia w czasie wolnym od nauki. Program adresowany jest również do osób pracujących z młodzieżą oraz organizacji działających na rzecz młodzieży, które chcą podnieść swoje kwalifikacje, rozwinąć działalność czy nawiązać współpracę międzynarodową. „Młodzież w działaniu” wspiera przedsięwzięcia, które mają pomóc w rozwoju osobowości młodych ludzi oraz sprzyjać nabywaniu nowych umiejętności.

Jednym z takich działań zrealizowanym przez Fundację Rozwoju Demokracji Lokalnej Regionalny Ośrodek w Lublinie w partnerstwie z organizacjami „Europejski Dialog” (Lwów, Ukraina) „Student Youth Council” (Ozurgeti, Gruzja) oraz „G.A.B. Lupiae del CTS di LECCE” (Lecce, Włochy) był projekt „Volunteers in action … - international meeting of volunteers” współfinansowanego przez Fundację Rozwoju Systemu Edukacji w ramach programu „Młodzież w działaniu” Akcja 3.1. Młodzież w świecie. Głównymi celami projektu były: zwiększenie porozumienia wśród młodzieży z innych krajów, dzielenie się doświadczeniem i poznawanie takich metod i sposobów działania wolontariackich, które najbardziej efektywnie wpływają na szerzenie się idei międzynarodowego wolontariatu. W czasie działań w regionie Guria (Gruzja) 32 uczestników z Polski, Włoch, Ukrainy i Gruzji mogli dzielić się swoimi spostrzeżeniami z lokalną młodzieżą, zapoznać się z kulturą innych krajów oraz nawiązać nowe znajomości wpływające na efektywny rozwój współpracy.

Сучасний стан ПІДГОТОВКи ФАХІВЦІВ

У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Мачинська Наталія Ігорівна

Кандидат педагогічних наук, доцент

Доцент кафедри педагогіки та соціальної роботи

Львівський державний університет внутрішніх справ

Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід’ємною умовою створення правової держави. У сучасних умовах перед Україною стоїть складне завдання – побудувати активне життєздатне громадянське суспільство, а перед органами системи освіти – належним чином забезпечити його функціонально-спеціалізовану життєдіяльність. Але для цього необхідно визначити стратегічні напрями, методи і механізми реалізації професійної підготовки персоналу для активної діяльності у загально-соціальних та спеціалізованих ланках державного апарату України з метою підвищення ефективності їхньої професійної діяльності. Професійна підготовка фахівців зумовлена цілями й потребами суспільства, а також подальшим розвитком системи національної освіти.

Проблемні питання професійної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, були предметом досліджень О.М. Бандурки, І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна (підготовка фахівців юридичного профілю), О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, О.Ю. Синявської, І.М. Шопіної, С.Н. Ярмиша (підготовка фахівців економічно-правового напрямку) та інших науковців, проте ряд актуальних і практично значущих проблем у цій сфері потребують подальшої розробки.

Мета статті – проаналізувати стан і домінантні проблеми процесу підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

XX століття вирізнялося активною науково-технічною революцією, появою новітніх сфер знання, наукових напрямів, нових виробництв. Ці чинники й зумовили розширення переліку спеціалізацій у підготовці фахівців. Якщо в XIX ст. здійснювалася підготовка фахівців широкого профілю — інженера, лікаря, юриста, — то в умовах сучасності в межах однієї професії виокремлюють цілу низку спеціальностей. Наприклад, професія лікаря налічує понад 50 спеціалізацій; інженера — близько 80; педагога — понад 30 і т.д. [2].

З одного боку, такий підхід ніби виправданий: майбутній спеціаліст уже під час навчання заглиблюється у вузьку царину діяльності (наприклад, лікар-окуліст, інженер з обслуговування шасі літаків і под.). А з іншого — спеціаліст вузького профілю слабо орієнтується в проблемах широкого масштабу, не бачить взаємозв’язків між явищами та процесами, не завжди здатний приймати адекватні рішення стосовно широких проблем.

Слід зазначити, що вже близько десяти років здійснюється реформування системи вищої освіти в Україні, у ході якого досягнуто істотних результатів. Але масштабність проведених перетворень і трансформаційні процеси в суспільстві не тільки не дозволяють говорити про завершеність цих змін, але і вимагають їх подальшої реалізації.

Ситуація на межі століть така, що молодому фахівцю в його професійній діяльності практично завжди необхідно застосовувати знання не тільки за фахом, але й в інших галузях. Завтра ж від нього буде потрібно постійне відновлення своєї кваліфікації, здобуття додаткових знань і навичок. Тому сьогодні такою необхідною видається потреба модернізації системи закладів вищої освіти, одним з аспектів якого стає розширення контактів вузів з роботодавцями, яке в перспективі повинно привести і до застосування випереджальної підготовки фахівців з урахуванням прогнозованих тенденцій на ринку праці [1].

У зв´язку з розширенням спеціалізацій у професійних закладах освіти запроваджується розробка кваліфікаційних характеристик конкретних спеціальностей. Нині в Україні підготовка фахівців у ВНЗ ведеться із 78 напрямів, 332 спеціальностей бакалавра, 337 — спеціаліста, 334 — магістра. З метою розширення можливостей використання фахівців, цілеспрямованої їх підготовки і кращої адаптації до умов конкретної практичної діяльності запроваджена велика кількість спеціалізацій. З кожним роком з´являються потреби в підготовці кадрів з усе нових і нових спеціальностей. Це зумовлює необхідність введення навчальних дисциплін, опанування якими забезпечувало б якісну підготовку фахівців. У зв´язку з цим постійно здійснюється цілеспрямована робота з вироблення державних стандартів, змістового забезпечення підготовки спеціалістів певних профілів. Усе це висуває вимоги щодо створення системи вищої освіти, яка динамічно б реагувала на зміни ринку праці та задовольняла б різнопланові потреби громадян України в освіті продовж життя.

Сучасний період характеризується поступовим переходом вітчизняної вищої освіти на Європейську кредитно-трансферну та акумулюючу систему організації навчання. Ключовим завданням підготовки фахівців в умовах кредитно-модульної системи організації навчання має бути створення стандартів за напрямами освіти, в яких домінував би діяльнісний аспект засвоєння змісту з урахуванням загальноєвропейських та регіональних стандартів; створення модульних програм, у яких міні-модулі легко можна було б замінити, поновити, трансформувати, адаптувати. Нині в Україні затверджено державні стандарти для 80 спеціальностей.

Впровадження галузевих стандартів, на нашу думку, повинно сприяти:

- створенню логічного навчально-методичного комплексу спеціальності з кожної спеціалізації, де чітко визначено умови якісної підготовки конкурентоздатних випускників кожного рівня;

- співпраці з потенційними роботодавцями з метою якісної розробки варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики кожної спеціалізації;

- чіткому визначенню регіональних потреб у фахівцях конкурентної спеціалізації, обґрунтованість і перспективність визначення спеціалізації;

- умотивованому підходу до вибору дисциплін кожної спеціалізації;

- створенню великої кількості спецкурсів, що дає можливість студентам старших курсів робити власний вибір із набору кредитів;

- чіткому визначенні мети, предмета й змісту кожної навчальної дисципліни, виключення дублювання та марнотратства навчального часу;

- модульній структурно-логічній побудові навчальних планів;

- підвищенню частки самостійної позааудиторної роботи студентів та частки практичних занять в аудиторних формах роботи;

- впровадженню рейтингової системи оцінювання успішності навчання та визначення рейтингу студентів [2].

Важливим аспектом оптимізації вузівської підготовки в даний час є посилення практичної спрямованості навчання, необхідність випуску, насамперед, широкопрофільних фахівців, які володіють у той же час ґрунтовними вузькоспеціальними знаннями і навичками. Однак головним напрямком у підготовці фахівців у вищій школі стає орієнтація не тільки на професійну, але й особистісну складову, що дозволить випускнику вищого навчального закладу, відповідно до змін у сфері трудових відносин, в міру необхідності виявляти ініціативу, гнучкість, самоудосконалюватися та ін. При цьому особливого значення набуває загальнокультурна підготовка фахівця, формування гуманності особистості, як основи її всебічного розвитку, становлення її громадянської позиції, здатності до відповідальних дій, співробітництва з іншими людьми, що, нарешті, приведе до інтеграції суспільства. У такий спосіб в основному буде забезпечений високий адаптаційний потенціал випускників вузів України.

Вищому навчальному закладу, на даному етапі, варто орієнтуватися на місцеві потреби. Тим більше, що статистичні дані свідчать про наявність у вузах, в основному, місцевого контингенту студентів. І хоча реалізація регіональної політики в галузі освіти йде непросто, здійснення ряду напрямків проходить успішно і свідчить про необхідність продовження роботи [4].

Мета переходу України до стійкого розвитку полягає в забезпеченні високої якості життя нинішньому і майбутнім поколінням українського народу на основі збалансованого розв’язання соціально-економічних проблем, збереження сприятливого екологічного середовища і раціонального використання та відтворення природних ресурсів. Це можливо за умови забезпечення відповідного розвитку всіх без винятку регіонів України. Для цього завданням державної політики є забезпечення збалансованого розвитку кожного регіону з урахуванням їх структурних і біорегіональних особливостей, природно-ресурсного потенціалу, господарчо-екологічної ємності та геополітичної ролі.

У плані спрямування зусиль на зростання якості вищої освіти важливим є приєднання України у травні 2005 року до Болонського процесу, метою якого є формування в Європі спільного освітньо-наукового простору.

Проблемні питання виникають при адаптації нашої системи освіти до так званої європейської кредитно-модульної системи. Десятки наших ВНЗ беруть участь в експерименті з упровадження цієї системи. Проте чомусь мало чуємо пропозицій поділитися досвідом цього впровадження. Мабуть цей факт має пояснення. Але з упевненістю можна констатувати, що реальністю здебільшого стало лише застосування модульно-рейтингової системи оцінювання знань, яка, до речі, в наших ВНЗ використовується задовго до прийняття Болонської декларації.

У контексті Болонського процесу потребує упорядкування законодавчо визначених в Україні чотирьох освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців відповідно до потреб ринку праці: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Але це питання треба було вирішувати і без приєднання до Болонської декларації. Адже існуюча система освітньо-кваліфікаційних рівнів так і не набула адекватності і узгодженості з потребами ринку праці в Україні, а тим більше, якщо йдеться про європейську спільноту [3].

Виникають питання й щодо мобільності студентів і викладачів у європейському просторі. Ця мобільність серед українців і сьогодні добре поширена, хоча й однобічна. Десятки тисяч наших дітей і молоді навчаються за кордоном. Вітчизняні вчені, а це теж тисячі, успішно працюють в інших країнах. А до нас чомусь мало потрапляє і вчених, і студентів із європейських країн. Мабуть тому, що ми ще не можемо створити належних умов для наукової роботи і навчання. Проте є проблема збереження та повернення до України власного інтелектуального потенціалу, наших учених. Ми продовжуємо втрачати свої інтелектуальні ресурси і готувати кадри для розвинених країн. І тут чомусь не існує проблеми визнання українських атестатів чи дипломів.

Таким чином, ми можемо виокремити певні положення, які складають, на нашу думку, основу розробки моделі випускника вищого навчального закладу:

– відповідність якості підготовки тенденціям розвитку ринку праці, необхідність підготовки з нових спеціальностей;

– орієнтація на гуманістичну складову фахівця;

– взаємозв’язок фундаментальної спрямованості підготовки й орієнтації на професійну діяльність;

врахування прогнозованих перспектив розвитку країни, тобто реалізація випереджувальної підготовки майбутніх фахівців;

– спрямованість на формування конкурентоспроможності випускника.

Завдяки зазначеним способам оптимізації навчання у вищій школі, з’являється можливість такої підготовки фахівців, яка дозволить максимально зблизити цілі суспільства й особистості.

Список використаної літератури

Белова Л. Новые воспитательные технологии в образовании: задачи разработки и пути внедрения [Текст] / Л.Белова // Новий колегіум. – 2007. – № 1. – С.12-15.
Герасіна Л. М., Ятченко А. Д. Вища школа: реформування в демократичному суспільстві: Навч. посібник. – Х.: Акта, 1998. – 276 с.
Підвищення ефективності вищої освіти і науки як дієвого чинника розвитку та інтеграції в європейське співтовариство // Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України 27.02.2004 N 3/1-4. – [Електронний ресурс] - ссылка скрыта
Усов Г. А. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах: проблеми та шляхи оптимізації // Вісник Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка. – 2010, вип. 3. – С.140-142.

ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ ЯК альтернатива

агресивній деструкції молоді

Кульчицька Марина Орестівна

Кандидат філологічних наук

Доцент кафедри українознавства

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Ніщо не є поганим чи добрим.

Все залежить від нашого погляду на речі.

В. Шекспір

Зовсім скоро час нашого сучасного українського буття може отримати нову соціально-історичну підназву – на тлі епохи інформаційного суспільства закріпиться чітке означення «тотально жорстокий соціум». Передумовою такого твердження стають численні факти, які засвідчують зміни у колективній свідомості й груповій поведінці індивідуумів, що належать до теперішнього українського суспільства. І що найпромовистіше – ці факти здебільшого вказують на інтенсифікацію агресивної поведінки підлітків та юнацтва. До прикладу, хоча б доволі часто повторювані сюжети у випусках новин про дитячі знущання у школах, випадки агресивної поведінки серед військовослужбовців, у державних установах і приватних фірмах тощо. Зрештою, ця проблема стає об’єктом окремих наукових досліджень, автори яких, намагаючись осмислити, що, чому і як відбувається з нашою молоддю, констатують наслідки й форми оприявнення однієї загальної проблеми – засилля зла у стосунках між людьми. Проте чим більше про ці факти говорять, тим менше вони нас вражають: виникає ефект звикання – і в такий спосіб ми отримуємо лише черговий ілюстративний матеріал до явища, яке у перспективі набуває ознак тотального лиха. Подібні факти – наразі черговий матеріал для об’єктивного наукового аналізу, тоді як нам потрібно бити на сполох і буквально кричати про необхідність чимшвидше змінювати таку ситуацію. Кричати, щоб суспільство отямилось і зрозуміло, що чекає на нас, якщо, окрім описувань явища та інформації про покарання винних за недогляд батьків чи відповідальних посадових осіб, не будуть вироблені механізми суспільної корекції та зміни поведінкових стереотипів і поведінкових сценаріїв молоді.

Мабуть, не випадково агресивність стає пріоритетним способом існування в молодіжному середовищі. Причини такої антигуманної поведінки – на поверхні нашого теперішнього повсякденного буття: озлобленість старшого покоління, відчуття життєвої безвиході, бажання мати все й одразу, приклади необмежених можливостей влади та сили, брак тепла й любові від близьких і рідних людей, тотально нав’язувана низькопробними масово-популістськими шоу й телефільмами пропаганда жорстокості й насильства. Це – вагомі фактори такого типу агресивно-злоякісної соціалізації юнацтва та молоді, свідомість якої перебуває у фазі адаптації до соціуму й вироблення власних життєвих орієнтирів. Можливо, це і своєрідна форма протесту – виклик суспільному абсурду – абсурду буття дорослих, яких тримають у стані перманентної напруги і психічного стресу-надлому. А юне покоління в пошуках свого місця у світі не бачить інших альтернатив звичним стандартам, над якими дорослим часто немає часу замислитися, оскільки вони балансують на межі боротьби із собою та постійним відчуттям екзистенційної безвиході, підкріпленим новітніми формами психоемоційних деструктивних виявів.

За таких обставин необхідно не лише вивчати, а й одночасно пропонувати альтернативні дії, які б могли якісно зміни ситуацію й творити нові життєві пріоритети. Ініціаторами таких заходів частково є духовні структури та молодіжні організації, що допомагають згуртувати й створити нібито людяну систему цінностей, але й вони не позбавлені первня войовничого протистояння навіть у колі собі подібних. Назріває потреба створення масової освітньо-розвивальної пізнавальної програми, яка мала би ввійти у шкільні курси й продовжуватися у професійних училищах, коледжах, університетах, програми з розвитку умінь і навичок позитивного мислення. Цей спосіб розуміння, формування, реалізації себе в дійсності – відомий із наукових праць в галузі психології особистісного саморозвитку, із книг авторів, які відкривають приховані, дещо незвичні й нетрадиційні для нас способи регулювання своїх взаємин зі світом та його відчуття й корекції. На жаль, досить відомий у відповідних колах спосіб мислення чомусь перетворюється на таємницю для обраних. Дехто про таке мислення ніколи нічого не чув, хтось немає фінансової спроможності купити відповідну літературу, комусь таланить відшукати незвичну за змістом інформацію в Інтернеті, але для її засвоєння і практичного опанування потрібні допомога досвідченого фахівця і час. Про позитивне мислення, на жаль, не знають і багато дорослих, і лише той, кому вистачає наснаги й бажання вирватися із замкненого кола життєвих копирсань і самобичування, той, хто хоче зрозуміти себе, відкрити альтернативу повсякденній побутовій круговерті, інтуїтивно чи осмислено навертається до, на перший погляд, «міфічного» – позитивного мислення.

Його адепти в унісон стверджують, що позитивне мислення – це могутня сила, яка відіграє важливу роль у життєтворчості. Сенс такого мислення полягає у психологічному прийомі, при якому в голові формуються думки, слова та образи, що сприяють внутрішньому розвитку й успіху. Адже всім, що відбувається на підсвідомому рівні, можна усвідомлено керувати. Це мислення, спрямоване на досягнення позитивного результату силою думки, духу. А щоб сила думки “працювала на вас”, потрібно розвивати позитивне ставлення до життя. Водночас уміння мислити позитивно визначається як найперша ознака особистої за загальної культури, а також передумова успішного гармонійного саморозвитку та самореалізації у суспільному житті. Ключовими поняттями для такого способу думання є: сила думки, афірмація, словесна установка (орієнтація), візуальний образ, правдиве щире відчуття. До прикладу, кілька практичних настанов для тренування мозку й вироблення позитивного настрою: завжди використовуйте тільки позитивні слова і в думках, і під час розмови; пропускайте у свою свідомість тільки відчуття сили, щастя та успіху; ігноруйте негативні думки, замінюючи їх оптимістичними; перш, ніж почати будь-яку справу, чітко візуалізуйте у своїй свідомості її успішний результат; щоденно читайте щось натхненне та життєствердне; більше посміхайтеся; дивіться фільми, які допомагають відчувати себе щасливим; завжди сидіть і ходіть з прямою спиною (це зміцнить впевненість у собі і наповнить внутрішньою силою); більше гуляйте і займайтеся будь-якою фізичною активністю.

Як і будь-яке суспільно означене явище, позитивне мислення викликає ряд заперечливих відгуків, коментування його недоліків до інколи повного несприйняття. Проте всі зауважувані “негативи” незначні порівняно з перспективами і можливостями гармонізованого духовно-етичного світобачення.

Здебільшого молоді люди, які не отримали заряду життєвого позитиву, у результативність такого способу мислення не вірять і будь-які розмови на цю тему сприймають як нонсенс, світоглядну утопію – настільки міцно вкоренили у їхню свідомість пріоритети прагматизму й агресивності як необхідної засади успішності у сучасному світі. Тоді як принципи позитивного мислення суголосні з духовними заповідями різних людських спільнот, що зафіксовані й збережені для нас як морально-етичні закони (заповіді). Їхній зміст буде універсальним для всього, що існує у Всесвіті. Єдине, що сучасні люди над цим не замислюється, і як мешканці острова Пасхі насолоджуються матеріальним добробутом, спровокованим відповідним способом мислення. Можливо, потрібно їх дещо переорієнтовувати у контексті глобалізаційних процесів, які переважно охоплюють сферу економічної діяльності різних країн. Засоби зв’язку дають унікальну можливість об’єднання людей різних культур у позитивному настрої щодо подальшого існування людства на всій планеті. У зв’язку з цим актуальною видається переорієнтація, доповнення орієнтацій на життєвий успіх – кар’єру, здобуття матеріальних статків – розважливо-гармонійним ставленням до людини і природи, яке починається з позитивного переусвідомлення власного життя.

Отже, позитивні світоглядні настанови, реалізовані у/за допомогою позитиву в думках і, відповідно, діях людини – це ті можливі замінники негнучкої, антиприродної й негуманної, самознищувальної агресивної поведінки, які за допомогою цілеспрямованого, нехай і факультативного на початках навчання можуть стати реальною альтернативою жорстокості й агресії сучасної молоді. Такому профілактичному методу підтримання духовного здоров’я окремої особистості слід приділити велику увагу, урівноваживши його із сімейним вихованням та соціальною зацікавленістю у психічному й фізичному здоров’ї всієї нації.

Статистиче дослідження розвитку

сфери освіти в Україні

Гайдучик В.І.

Студент гр. ПС-51

Луцький національний технічний університет

У сучасних умовах освіта набуває особливого значення для нагромадження людиною професійних знань, навичок, мотивацій для формування духовності, розуміння та пізнання людиною свого існування. Значно підвищується роль знань, їх накопичення для виходу на новий рівень інформаційних технологій, докорінний вплив на соціальну природу людини.

Економічний стан установ вищої освіти викликає серйозне занепокоєння. Кризові явища в економіці України негативно впливають на формування бюджетних асигнувань та їх використання для утримання вищої школи. Не в повній мірі використовується існуючий інтелектуальний потенціал та матеріальна база існуючих установ освіти, відсутні можливості для оновлення лабораторної бази, зменшуються загальні обсяги фінансування [4].

Проблеми розвитку сучасної системи освіти в України розглядались: І. Вакарчук[1], Л. Ващенко, І Гавриш [2], В. Євдокимов, О Коваленко, В. Кремень, О. Локшина та інші.

В. Кремень наголошує, що трансформація освіти в Україні – це не просто зміна полюсів її адекватності параметрам суспільно-політичного життя. Це, по суті, реакція на стратегічні імперативи освіти третього тисячоліття з її орієнтацією не на державу, а на людину, на фундаментальні загальнолюдські цінності, на послідовну демократизацію всього освітянського процесу й усієї освітньо-педагогічної ідеології загалом. З точки зору Д. Дзвінчука [3], серед сучасних завдань освітніх систем є поєднання розширеної підготовки молоді, спроможної створювати і використовувати високі технології, з формуванням міцних моральних засад, розвиненої цивілізаційної культури, відповідальності і толерантності.

Результати аналізу зміни кількості закладів освіти в Україні за 2000-2010 роках дають змогу зробити висновок, що у 2010 році порівняно з 2000 роком кількість загальноосвітніх закладів освіти зменшилась на 1900 закладів, а у порівнянні з 2009 роком – на 276 закладів. Щорічно кількість загальноосвітніх навчальних закладів в середньому зменшувалась на 1,4%. Аналізуючи вечірні навчальні заклади можна зробити висновок, що в 2006 році кількість вечірніх закладів зросла на 1 заклад в порівнянні з 2005 роком і становила 233, а після 2006 року з кожним роком зменшувалась і в 2010 році складала 205 закладів. Щодо ВНЗ III-IV рівнів акредитації то кількість цих навчальних закладів в середньому за рік збільшувалась на 0,42%.

Провівши аналіз зміни структури загальноосвітніх закладів (табл.1) можна зробити висновок про те, що серед загальної кількості загальноосвітніх закладів у 2000/2001 навчальному році найбільшу частку займали заклади I–III ступеня, що становило 55,35%, а частка учнів, які там навчалися складала 86,72%. Найменшу частку займали спеціальні школи (школи-інтернати) – 1,83%, де навчалось 1,04% дітей. Починаючи з 2000 року кількість закладів I–III ступеня зростала, що й призводило до зменшення закладів I ступеня, I–II ступеня і спеціальних шкіл у 2008 році. У 2010/2011 навчальних роках частка закладів I ступеня складала 10,03%, I–II ступеня – 26,42%, I–III ступеня – 61,55%, де навчалось 87,98% дітей.

Таблиця 1

Аналіз зміни кількості та структури загальноосвітніх закладів та чисельності учнів в Україні за період 2000-2010 н.р.

Показники	2000/ 2001	Питома вага,%	2008/ 2009	Питома вага,%	2009/ 2010	Питома вага,%	2010/ 2011	Питома вага,%
Кількість закладів	21965	100	20745	100	20368	100	20095	100
I ступеня	3144	14,31	2422	11,68	2177,0	10,7	2016	10,03
I–II ступеня	6262	28,51	5511	26,57	5397,0	26,5	5310	26,42
I–III ступеня	12157	55,35	12414	59,84	12394,0	60,9	12369	61,55
спеціальні школи (школи-інтернати)	402	1,83	398	1,92	400,0	2,0	400	1,99
Кількість учнів у закладах, тис. осіб	6647	100	4533,0	100	4421,0	100	4228,0	100
I ступеня	107	1,61	85	1,88	82,0	1,9	79	1,87
I–II ступеня	707	10,64	401	8,85	390,0	8,8	364	8,61
I–III ступеня	5764	86,72	3980	87,80	3883,0	87,8	3720	87,98
спеціальних школах (школах-інтернатах)	69	1,04	67	1,48	66,0	1,5	65	1,54

* За даними [7]

За даними таблиці вивчимо структурні зрушення у кількості загальноосвітніх закладів протягом 2008-2010 років на основі індексу структурних зрушень.

Індекс структурних зрушень у 2010 році порівняно з 2000 роком:

L10/00=(|0,100–0,143|+|0,264–0,285|+|0,615–0,554|+|0,019–0,018| /4∙100% =3,1%

Індекс структурних зрушень у 2010 році порівняно з 2008 роком:

L10/08=(0,100–0,117|+|0,264–0,266|+|0,615–0,598|+|0,019–0,019| /4∙100%=0,9%.

Індекс структурних зрушень у 2010 році порівняно з 2009 роком:

L10/09=(|0,100–0,107|+|0,264–0,265|+|0,615–0,609|+|0,019–0,02| /4∙100%=0,4%

За отриманими результатами можна зробити висновок, що в середньому по всіх досліджуваних значеннях у структурі відбулись незначні структурні зрушення. В 2010 році індекс структурних зрушень порівняно з 2000 роком становив 3,1%, а порівняно з 2008 і 2009 роками 0,9% і 0,4%.

Провівши статистичне групування показників денних загальноосвітніх навчальних закладах у розрізі регіонів України помітили, що в 1990/1991 н.р. денних загальноосвітніх закладів від 66 до 378 денних загальноосвітніх закладів мали дві області, що становить 7,41%. Тринадцять областей України мали від 758 до 1098 денних загальноосвітніх закладів, або 48,15%. В 2010/2011 н.р. кількість загальноосвітніх навчальних закладів збільшилась. Частка областей, які мали від 74 до 415 закладів становила 3,70%, а також 2 області України мали від 1099 до 1440 закладів. Найбільшою була частка областей які мали від 416 до 757 закладів і вона становила 48,15%. Одинадцять областей України в 2010/2011 році мали найбільшу кількість закладів (758-1098 закладів), що становить 40,74%.

Існує думка, що в Україні зараз надмірна кількість вузів, унаслідок чого в нас надто багато студентів ВНЗ, тоді як невистачає робітників. Певна кількість ВНЗ дає студентам слабку підготовку. В основному це недержавні ВНЗ. Але це не стосується більшості державних регіональних вузів, які, крім усього іншого, є культурними центрами регіонів. Вони надають багатьом молодим людям, які з тих чи інших причин не мають можливості навчатися у столиці, єдину можливість для отримання освіти. Ці регіональні вузи потребують перш за все державної підтримки, вимагають додаткових ресурсів на оснащення навчального процесу сучасним обладнанням, навчальних корпусів і гуртожитків [4].

Важливою проблемою освітніх послуг в Україні є концепція профільного навчання. Як відомо, профільне навчання покликане забезпечити поглиблене вивчення окремих предметів програми повної загальної освіти й наступність між загальною та професійною освітою загалом. Ідеться, як ми бачимо, не про професійну освіту. Проте практика роботи з навчальними планами профільного навчання та професійної освіти показує можливість інтеграції дидактичних одиниць, і відповідно, оптимізацію освітньої траєкторії учня. Це досягається забезпеченням логіки, послідовності й наступності вивчення навчального матеріалу без його дублювання. Однією з декларованих цілей профільного навчання є орієнтація на індивідуалізацію навчання, у тому числі з урахуванням реальних потреб ринку праці. Передбачається створення умов для диференціації змісту навчання старшокласників з широкими та гнучкими можливостями побудови школярами індивідуальних освітніх програм [3].

Отже, освіта є основою розвитку сучасного суспільства та держави, саме вища освіта надає людині можливості реалізовувати себе на ринку праці, а проведений аналіз дає змогу зробити висновок, про те, що в Україні з кожним роком зменшується кількість загальноосвітніх закладів, що зумовлено закриванням шкіл І-го ступеня в сільській місцевості. Збільшується відсоток охоплення дітей дошкільними закладами освіти в регіонах України, а саме в Закарпатській, Рівненській і Волинській областях де коефіцієнт народжуваності перевищує коефіцієнт смертності.

Blog

Содержание