Geum.ru

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаної літератури
Вирівнювання ігрового поля не тільки формує цілий клас людей
Інтернет в житті сучасної молоді
В.В. Грицанюк
Теоретичні аспекти світової літератури формування здорового способу життя молоді
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Список використаної літератури:
  1. Алексєєва В. Г. Ціннісні орієнтації особистості і проблема їх формування / В. Г. Алексєєва // Радянська педагогіка - 1981 .-№ 8.- С. 61-62.
  2. Андрєєв В. І. Педагогіка творчого саморозвитку / В.І.Андрєєв. – Казань.: Видавництво Казанського університету, 1996. – 516 с.
  3. Амонаншили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике / Ш. А. Амонашвили. – М.: Издательский Дом «Шалвы Амонашвили», 1995. – 496 с.
  4. Бондаревська Є. В. Виховання як відродження людини культури / Є. В. Бондаревська // Основні положення концепції виховання в умовах, що змінюються. – Ростов н/Д.: РГПІ, 1993 – 32 с.
  5. Кан-Калик В. А. Педагогическое творчество / В. А. Кан-Калик, Н. Д. Никандров. – М.: Педагогика, 1990. – 144 с.
  6. Кулюткин Ю. Н. Психологічні особливості діяльності вчителя / Ю. Н. Кулюткин // Мислення вчителя. – М.:, 1990. – С. 7 - 26.
  7. Лєвітан К. М. Особистість педагога: становлення і розвиток / К. М. Лєвітан. – Саратов: Сарат. ун-т, 1991.-163 с.
  8. Макаренко А. С. Про виховання / А С. Макаренко. – М.: Политиздат, 1988. – 256 с.
  9. Маркова А. К. Психологія праці вчителя. Книга для вчителя / А. К. Маркова. – М.: Освіта, 1993. - 192 с.
  10. Мітіна Л. М. Вчитель як особистість і професіонал / Л. М. Мітіна. – М.: Справа, 1994. – 216 с.
  11. Сенько Ю.В. Гуманитарные основы образвания: Курс лекций: Учебное пособие для студентов высш. пед. учебных заведений / Ю. В. Сенько. – М. : Академия, 2000. – 240 с.
  12. Сухомлинський В. О. Про виховання / В. О. Сухомлинський. – М. : Политиздат, 1973. – 272 с.
  13. Сухомлинський В. О. Избр.произвед. Т. 3. – М.: Педагогика, 1973. – С. 94-95.
  14. Сущенко Т. І. Педагогічний процес в позашкільних установах: Навчально-методична допомога / Т. І. Сущенко. – Київ: Рад. школа, 1986. – 118 с.
  15. Якиманська І. С. Особистісно - орієнтоване навчання в сучасній школі / І. С. Якиманська. – М.: Сентябрь, 1996. – С. 41-47.

Вплив нових медіа на формування ціннісної орієнтації молоді

ШелюхОльга Миронівна

Викладач кафедри українознавства

Шелюх Юрій Євгенович

Кандидат технічних наук, завідувач кафедри управління та дізнання

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності


“ Вирівнювання ігрового поля не тільки формує цілий клас людей,

що по-новаторськи мислять, і акумулює їх потенціал.

Так само воно акумулює потенціал цілого класу інших людей,

що агресивно не задоволені, відчувають розчарування і приниження. ”

Томас Фрідман

Роль нових медіа в сучасному світі стрімко зростає, одночасно зростає і їх відповідальність за формування суспільних цінностей, особливо ціннісних орієнтирів молоді. Зростає відповідальність і у батьків, і у держави. Адже для молоді характерна певна соціальна незрілість, несформованість ціннісних орієнтирів, нездатність повною мірою адекватно прогнозувати наслідки своїх дій.

Через новітні засоби комунікації підліток часто лише пасивно споживає продукти маскультури, створені дорослими, стає беззахисним об’єктом маніпуляцій, оскільки діти і молодь з особливою довірою та відкритістю сприймають медіа-продукцію. Проте, іноді їм не вистачає вміння критично проаналізувати побачене або почуте.

Створення світу, сприятливого для підростаючого поколіня, неможливе без створення безпечного інформаційного простору і формування культури взаємодії в соціальних мережах, певних правил безпечного користування новими медіа.

Якщо мислити глобально – дбати про чистоту інформаційного довкілля не менш важливо, ніж дбати про екологію довкілля навколишнього середовища, оскільки нові медіа сьогодні стали частиною нашого довкілля.

Завдання держави, на нашу думку, - не контролювати медіа простір, а максимально створити умови і забезпечити підтримку держави зусиллям громадськості для формування стандартів користування в нових медіа умовах “великого селища”, щоб право на свободу слова не порушувало права ісободи іншої людини в умовах глобалізації.

Якщо раніше традиційно вважалося, що на формування способу життя підростаючого покоління в першу чергу впливають сім´я, школа та оточення, в якому дитина спілкується, то в урбанізованому, техногенному суспільстві все більш відчутним стає вплив медіа на соціалізацію молоді.

Кордони сімейного простору розмиваються, втрачається його самодостатність і певна камерність: і за сніданком, і за вечерею молодь стає співучасником тих подій, які транслюють по телебаченню. В урбанізованому світі молоді люди все більше часу проводять, спілкуючись в соціальних цифрових мережах. Крім того, спілкування в реальному житті дуже часто витісняється іграми на мобільному телефоні, комп’ютері, переглядом ТВ.

На думку експертів, залежність від світу і культури суспільства дорослих виявляється, зокрема, у створенні спільного для них інформаційно-медійного простору, представленого Інтернетом, електронними медіа, ЗМІ. З інтенсивним розвитком телебачення, новітніх засобів комунікації, індивід з ранніх років життя соціалізується та імітує дорослих набагато швидше, ніж передбачалося.

Проблема впливу медіа на дитячу психіку все частіше опиняється в центрі уваги громадськості. У Британії на початку 2000-их започатковано проект-дослідження з цієї проблеми. У 2001 р. група вчених із Стенфордського університету на чолі з доктором Томасом Робінзоном визначили чіткий зв'язок між часом, який молодші школяри витрачають на телевізор та відеоігри, та агресивністю їх поведінки на дитячому майданчику.

На думку фахівців, тривала демонстрація насильства через медіа може призвести до зростання агресії, дратівливості, тривожності; послаблення чинників, що стримують агресію; притуплення чутливості до агресії. І хоча оцінки психологів, педагогів, батьків і представників медіа-індустрії розходяться, але очевидним є те, що зменшення толерантності є результатом, зокрема, і ескалації насилля в медіа-просторі.

Цікавими і вражаючими є результати дослідження Державного інституту розвитку сім’ї та молоді (ДІРСМ), проведеного в червні 2007 р. [4]. За даними дослідження кожен третій молодий респондент (у віці 14-35 рр.) відповів, що постійно користується комп’ютером, ще третина - іноді, інші – ніколи.

За даними дослідження ДІРCМ, практично майже всі користувачі комп’ютера відповіли, що грають на комп’ютері (різниця 2%, що в межах теоретичної похибки). Якщо розглянути, яким іграм надається перевага, то найбільшою популярністю користуються ігри-стратегії (30%), а також “стрілялки” та “броділки”. Найменше грають в Інтернет-ігри RPG (що пояснюється, в першу чергу обмеженим доступом до он-лайну). Кожен п’ятий у віці 14-17 рр. відповів, що скоріше обере гру на комп’ютері, ніж активний відпочинок. [7]

Згідно з дослідженнями компанії DCF Intelligence, світовий ринок тільки онлайнових ігор зріс з 3,4 млн. від 2005 році до 13 млн. у 2011 році. [5, с.5]

Таким чином, нові медіа активно розвиваються у світі вцілому і в Україні зокрема. Вони інтенсивно входять до кожної української домівки та перетворюються на серйозний фактор впливу на молодь.

Зауважимо, що вплив нових медіа головно відбувається не лише через використаня специфічних образів, символічних малюнків, але й через систему мовних засобів, які мають великий вплив на реципієнта і моделюють його соціальну поведінку. Аналізуючи особливості цих засобів, науковці мають підстави порушувати проблему чистоти, культури мовлення нових медіа, ЗМІ. Тому, вважаємо за необхідне, зосередити свою уваго, хоча б фрагментарно, на одній з проблемних ланок чистоти мовного засобу впливу нових медіа і ЗМІ на свідомість молоді – “мову ворожнечі” (Мова ворожнечі (англ. “hate speech”) в широкому розумінні - це будь-яке самовисловлення з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. У такому випадку самовисловлення відбувається за рахунок порівняння та “ієрархічного зіставляє різноманітних груп людей” з оцінкою “особистих якостей конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи”. Таким чином, “мова ворожнечі” - термін, який відноситься до цілого ряду негативних висловів, починаючи від підбурювання і закінчуючи ненавистю, зловживанням, дискредитацією, образливими словами та епітетами, і, можливо також, надзвичайними прикладами упередження. [1, с.11] Фактично всі расистські і ворожі людині вислови можуть бути віднесені до цього терміну в нових засобах комунікації) [1, с. 11 ].

Як влучно зазначив Томас Фрідман, “сьогодні відбувається з’єднання всіх світових темпів знання в одну глобальну мережу, яка – якщо не втрутиться політика і тероризм - має можливість стати першою ластівкою епохи небаченого процвітання та оновлення” [6, с. 17].

Враховуючи темпи розвитку сучасних медіа та можливості, що відкриваються для вільного висловлення думок, де користувач стає і творцем інформації, слід особливу увагу приділяти змісту тих повідомлень, що розміщуються на сучасних медійних ресурсах. Зростає відповідальність за використання “мови ворожнечі”, оскільки світ стає більш взаємозалежним, а отже – і вразливим. Подібні тенденції вже відбуваються у сучасному українському медійному середовищі. На їх існуванні наголосили фахівці Центру близькосхідних відносин під час свого виступу на радіо “Свобода”, зазначивши, що “некоректні висловлювання в пресі, етнічні та релігійні образи можуть не лише породжувати негативні емоції, але й призводити зрештою до проявів насильства” [8]. Зокрема, подібне відбувається сьогодні у кримських медіа, які, висвітлюючи конфлікт між “слов’янською більшістю та репатріантами - кримськими татарами”, ще більше його нагнітають, тим самим провокують до ескалації насилля і протистояння.

Таким чином, враховуючи особливості інформаційних процесів, стрімкого розвитку он-лайн журналістики, актуальною постає тема екології спілкування в соціальних мережах та уникнення використання “мови ворожнечі”. Адже саме тут застосовуються найбільш гострі висловлювання, які часто носять ксенофобський, расистський характер, а молодь, яка у підлітковому віці часто перебуває в активному пошуку нових ідей, ідеалів; шукає способи самореалізації та самоідентифікації, неправильно інтерпретує почуті гасла, висловлювання чи побачені символи (в деяких з ігор застосовуються символи сатанізму (DOOM та інші), як відомо, фашисти теж використовували ці символи для ідеологічного підґрунтя нацизму). Найшвидше подібна інформація засвоюється молоддю. Тому в багатьох країнах саме молодь стає активним учасником націоналістичних і фашистських організацій.

Отже, формування ціннісних орієнтирів молоді, її культури спілкування, зокрема в соціальній мережі через посередництво нових медіа, ЗМІ, неможливе без об’єднання зусиль держави, представників медіа, громадськості, батьків та дітей, без підвищення відповідальності в усіх учасників інформаційного поля.


Список використаної літератури:
  1. Джакобс Дж., Поттер К. Злочини ненависті: Карне право і політика ідентичності. – Нью-Йорк: видавництво “Оксфордський університет”, 1998. – С. 11.
  2. “Екологія мови” в контексті проблеми розмаїття культур і ЗМІ. – СЄІР: “Айва Плюс ЛТД”, 2008. – 52 с.
  3. Лемке Дж. Текстова політика. Дискурс та соціальна динаміка, 1995. – С. 1.
  4. Молодь України. –Червень. – 2007. (червень-липень 2007 року). Було опитано1800 респондентів віком від 14 до 35 років в усіх регіонах України. Теоретична похибка – у межах 2%.
  5. Мун Ирван. Игры не грушка. – Профиль. - №37 (256) – 18 сентября. – 2006. – С. 5.
  6. Фридман Т. Плоский мир. – М., 2007. – С. 17.
  7. Детальніше: http.⁄⁄ www.dt.ua⁄ 3000⁄3050⁄62027⁄; Жданова І. Гра завжди і назавжди. – Урядовий кур’єр.- 19 жовтня. – 2007. – 2007. – С. 10; Жданова І. Чи подолаємо ігроманію? Розвязати проблему допоможе державна програма. – Урядовий кур’єр – 26 січня. – 2008. – С. 10.
  8. htt:∕∕ ww.khpg.org∕index.php?id=1196548275&w=%EC%EE%E2%EO%+% E2%EE%FO%EE%E6%ED%E5%F7%AB3

ІНТЕРНЕТ В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ


Вахула Діана Вікторівна

Cтудентка Львівського університету бізнесу та права

Науковий керівник: В.В. Грицанюк, к.п.н.

Львівський університет бізнесу та права


У минулому столітті, ще початку 1990-х, Інтернет в Україні був невідомий. Ніхто про нього не чув. А сьогодні число користувачів Інтернету в Україні – більш ніж 13 мільйонів. Однак і в наш час далеко не кожен має доступ до нього. Як свідчать дані опитувань, найвищий рівень поширення Інтернету є серед молодих вікових груп: всесвітньою мережею користуються 61% населення віком від 15 до 29 років, 39% осіб віком від 30 до 44 років [1].

Чому молодь так багато часу проводить в Інтернеті? Більшість думає, що молодь скачує реферати, спілкується і грає в комп’ютерні ігри онлайн. Але це не зовсім відповідає дійсності. Так, молодь охоче спілкується в чатах, на форумах, але Інтернет – це не тільки засіб спілкування. Інтернет поєднує у собі функції всіх сучасних ЗМІ: друкованої преси, радіо, телебачення, синтезує текст, звук, відео. Мережа неможлива без прямих ефірів, "віртуальних розмов", телемостів, телеконференцій в режимі «real time» - реального часу.

Інтернет має можливість донесення інформації до аудиторії до будь-якого куточка світу. Тому він посідає одне з головних місць серед інших джерел інформації. В цілому світі популярність Інтернет-медіа зростає, і навпаки, спостерігається падіння друкованих видавництв засобів інформації. Це пов’язано з тим , що Інтернет стає доступним і швидким. Тому не дивно, що, молодь дедалі частіше звертається за новинами до Інтернет-ЗМІ, які подають інформацію у реальному часі, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають.

Інтернет надає можливість різним суспільним групам можливість публічно виражати свої думки, об’єднувати та знаходити однодумців та представляти свої інтереси. Люди знаходять в Мережі тих, хто поділяє їхні захоплення, хобі, музичні інтереси, знайомляться і створюють сім`ї. Без Інтернету жоден громадянин не може визначитись у політичних процесах, дати оцінку своїй політичній орієнтації,приймати відповідні рішення. Мережа може служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям; вона здатна розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості.

На мою думку, Інтернет є невід’ємною частиною людського життя, тому що вся конкретна інформація, яка потрібна, знаходиться під рукою, що дуже зручно. З роками технології тільки набиратимуть обертів. У фонді «Демократичні ініціативи», який провів спеціальне опитування молоді, як змінилося її дозвілля протягом 2003—2009 років, зазначають, що книги, газети та журнали читає всього п’ята частина молоді, натомість популярність Інтернету виросла за шість років з 2% до майже 30% [2]. Отже, Інтернет і молодь у наш час – фактично синоніми.


Список використаної літератури:
  1. В Україні є майже 13 млн регулярних користувачів Інтернетом : [Електронний ресурс] // Західна інформаційна корпорація. – Режим доступу: /news/2010/10/06/248670.
  2. Дозвілля молоді належить Інтернету: [Електронний ресурс] // Спека. – Режим доступу: .ua/content/view/79/


Секція 2. Психологія і соціальна робота


ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДІ


Слободяник Володимир Іванович

Кандидат психологічних наук;

Сірко Роксолана Іванівна

Кандидат психологічних наук

Кафедра практичної психології та педагогіки

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності


Поняття "здоров'я" віддавна не мало конкретного наукового визначення. І в даний час існують різні підходи до його визначення. При цьому, більшість авторів: філософів, медиків, психологів (Ю.А. Александровский, 1976; В.Х. Василенко, 1985; В.П. Скарбників, 1975; В.В. Миколаєва, 1991; В.М. Воробйов, 1995) сходяться у думці, що відсутнє єдине, загальноприйняте, науково-обґрунтоване поняття "здоров'я індивіда" [3, 4, 5].

Визначенню поняття здоров’я намагалися дати ще стародавні греки. Найперше з визначень здоров'я — визначення Алкмеона, має своїх прихильників аж до сьогодення: "Здоров'я є гармонія протилежно спрямованих сил" [14]. Цицерон характеризує здоров'я як правильне співвідношення різних щиросердних станів. Стоїки й епікурейці цінували здоров'я вище усього, протиставляючи його ентузіазму, прагненню до всього непомірного і небезпечного [14]. Епікурейці вважали, що здоров'я – це повний достаток за умови повного задоволення всіх потреб. Згідно К.Ясперсу, психіатри розглядають здоров'я як здатність реалізувати "природний уроджений потенціал людського покликання". Існують і інші формулювання: здоров'я — знаходження людиною своєї самостійності, "реалізація Я", повноцінне і гармонічне влиття у співтовариство людей [3]. К.Роджерс також сприймає здорову людину як рухливу, відкриту, а не ту, що постійно використовує захисні реакції, незалежного від зовнішніх впливів і спирається на себе. Оптимально активізуючись, така людина постійно живе в кожен новий момент життя. Ця людина рухлива і добре пристосовується до середовища, терпима до інших, емоційна і рефлексивна[4].

Ф.Перлз розглядає людину як єдине ціле, вважаючи, що психічне здоров'я пов'язане зі зрілістю особистості, що виявляється в здатності до усвідомлення власних потреб, конструктивній поведінці, здоровій адаптивності й умінню приймати відповідальність за себе. Зріла і здорова особистість автентична, спонтанна і внутрішньовільна.

З.Фрейд вважав, що психологічно здорова людина – це той, хто здатний погодити принцип задоволення з принципом реальності. По К.Г.Юнгу здоровою може бути людина, що асимілювала зміст своїх несвідомих і вільна від захоплення яким-небудь архетипом. З точки зору В.Райха невротичні і психосоматичні порушення трактуються як наслідок застою біологічної енергії. Отже, здоровий стан характеризується вільним протіканням енергії.

Для філософського розгляду здоров'я важливо розуміти, що воно відбиває необхідність, що випливає із сутності явищ, а хвороба – це випадковість, що не має загального характеру. Таким чином, сучасна медицина займається переважно випадковими явищами - хворобами, а не здоров'ям, що є закономірним і необхідним [1].

Здоров'я людини більш ніж на 50%, відповідно до різних джерел залежить від його способу життя [5; 13; 18]. Д. У. Нистрян пише: "Як вважають деякі дослідники, здоров'я людини на 60 % залежить від його способу життя, на 20 % -від навколишнього середовища і лише на 8 % - від медицини" [9, ст. 40]. За даними ВІЗ, здоров'я людини на 50-55 % визначається умовами і способом життя, на 25 % – екологічними умовами, на 15-20 % воно обумовлено генетичними факторами і лише на 10-15 % – діяльністю системи охорони здоров'я (рис.1) [6].

Р
ис.1 Складові здоров’я людини

Якщо звернутися до історичного аспекту зародження представлень про здоровий спосіб життя, то вперше вони починають формуватися на Сході. Уже в древній Індії 6 століть до н.е. у Ведах сформульовані основні принципи ведення здорового способу життя. Один з них - досягнення стійкої рівноваги психіки. Першою і неодмінною умовою досягнення цієї рівноваги була повна внутрішня воля, відсутність твердої залежності людини від фізичних і психологічних факторів навколишнього середовища. Іншим шляхом, що веде до установлення внутрішньої рівноваги, вважався шлях серця, шлях любові. Під любов'ю, що дає волю, у бхакти-йоге розумілася не любов до окремої людини, до групи людей, а любов до усього живого в цьому світі як до вищого вираження сутності буття. Третій шлях досягнення внутрішньої волі - шлях розуму - пропонувався джана-йога, що затверджує, що жодна з йог не повинна відмовлятися від знання, тому що воно підвищує життєву стійкість.

У східній філософії завжди ставився акцент на єдності психічного і тілесного в людині. Так, китайські мислителі вважали, що дисгармонія організму виникає в результаті психічної дисгармонії. Вони виділяли п'ять хворобливих настроїв: гнів і запальність, "затьмареність" переживаннями, заклопотаність і зневіра, сум і смуток, страх і тривожність. Схильність до таких настроїв, -вважали вони, - порушує і паралізує енергію як окремих органів, так і всього організму в цілому, скорочуючи людині життя. Радість же додає гармонічну еластичність енергопотокам організму і продовжує життя [7].

У тибетській медицині у відомому трактаті "чжуд-ши" неуцтво вважалося загальною причиною усіх хвороб. Неуцтво породжує хворий спосіб життя, вічну незадоволеність, призводить до тяжких, песимістичних переживань, пагубних пристрастей, несправедливого гніву, несхвальності до людей. Помірність в усьому, природна природність і подолання неуцтва - основні складові здорового способу життя, що визначають фізичне і психічне благополуччя людини [8].

Східна філософія заснована на розумінні людини як цілого, нерозривно-зв'язаного з безпосереднім оточенням, природою, космосом і орієнтована на підтримку здоров'я, виявлення величезних можливостей людини протистояти недугам.

Уявлення про здоровий спосіб життя зустрічаються й в античній філософії. Мислителі античного періоду намагаються виділити в даному явищі специфічні елементи. Так, наприклад, Гіппократ у трактаті "Про здоровий спосіб життя" розглядає даний феномен як деяку гармонію, до якої варто прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Він акцентує увагу в основному на фізичному здоров'ї людини. Демокріт у більшій мірі описує духовне здоров'я, що представляє собою "благий стан духу", при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не схвильована ніякими пристрастями, страхами й іншими переживаннями.

В античному світі існують свої традиції ведення здорового способу життя. Наявність гарного здоров'я було основним критерієм для забезпечення інтелектуального розвитку підростаючого покоління. Так, юнаки, фізично погано розвиті, не мали права на високі досягнення. У Древній Греції культ тіла зводиться в рамки державних законів, мається на увазі система фізичного виховання. У цей період з'являються перші концепції здорового способу життя: "пізнай самого себе", "піклуйся про самого себе". Відповідно до останньої концепції в кожної людини повинний бути визначений образ дій, здійснюваний стосовно самої себе і який включає турботу про саму себе, власні зміни та перетворення Особливість античного періоду полягає в тому, що на перший план виходить фізичний компонент здорового способу життя, відтісняючи духовний на другий план. У східній же філософії чітко прослідковується нерозривний зв'язок між духовним і фізичним станом людини. Здоров'я тут розглядається як "необхідна ступінь досконалості і вища цінність" [10]. Положення східної медицини базуються на відношенні до людини як особистості. Воно виражається у формах ведення діалогу між лікарем і пацієнтом у тих ракурсах, у яких він бачить самого себе, тому що ніхто, крім самої людини не може змінити його спосіб життя, звички, відношення до життя і хвороби. Такий підхід заснований на тому, що багато хвороб мають функціональну природу і їхні симптоми є сигналами серйозних емоційних і соціальних проблем. Але в будь-якому випадку людина виступає активним учасником збереження і придбання здоров'я. Тому в основних ідеях східної медицини особливо підкреслюється, що проблему здоров'я не можна вирішити тільки зробленими технічними засобами діагностики і лікування. До неї варто підходити з обліком індивідуального відношення до здоров'я, що включає усвідомлення себе і власного способу життя [7]. Цей аспект багато в чому втрачений у сучасній медицині, що розглядає хворобу як порушення благополуччя тілесного стану людини, наявність специфічних, локальних відхилень в органах і тканинах, а пацієнта – як пасивне обличчя, що одержує визначені розпорядження, у виробленні яких він не приймав участі [12].

У західній і російській науці проблеми здорового способу життя торкалися такі лікарі і мислителі як Ф. Бекон, Б. Спіноза, X. Де Руа, Ж. Ламетрі, П. Ж Ж. Кабаніс, М. Ломоносов, А. Радищев [11].

Ю. П. Лисицын зазначає, що здоровий спосіб життя - це не просто все те, що благотворно впливає на здоров'я людей. У даному випадку мова йде про всі компоненти різних видів діяльності, спрямованих на охорону і покращення здоров'я [11]. Автор вказує на те, що поняття здорового способу життя не зводиться до окремих форм медико-соціальної активності [викорінюванню шкідливих звичок, проходженню гігієнічних норм і правил, санітарній освіті, звертанню за лікуванням чи радою в медичні заклади, дотриманню режиму праці, відпочинку, харчування і багатьом іншим ] хоча усі вони відбивають ті чи інші сторони здорового способу життя [5]. "Здоровий спосіб життя – це насамперед діяльність, активність особистості, групи людей, суспільства, що використовують матеріальні і духовні умови і можливості в інтересах здоров'я, гармонійного фізичного і духовного розвитку людини" [5, ст. 35]. Ю. П. Лисицыным і Й. В. Напівніною виділяються також ряд критеріїв: критерії здорового способу життя, до числа яких відносяться, наприклад, гармонічне поєднання біологічного і соціального в людині, гігієнічне обгрунтування форм поведінки, неспецифічні й активні способи адаптації організму і психіки людини до несприятливих умов природи і соціального середовища [10]. Б. Н. Чумаків відзначає, що здоровий спосіб життя включає типові форми і способи повсякденної життєдіяльності людей, що зміцнюють і удосконалюють резервні можливості організму [13]. У той же час, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж режим праці і відпочинку, система харчування, різні вправи що гартують і розвивають; у нього також входить система відносин до себе, до іншої людини, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності [12].

Отже, здоров'я багато в чому залежить від способу життя, однак, говорячи про здоровий спосіб життя, у першу чергу мають на увазі відсутність шкідливих звичок. Це, звичайно, необхідна, але зовсім не достатня умова. Головне в здоровому способі життя – це активне формування здоров'я, включаючи всі його компоненти. Таким чином, поняття здорового способу життя набагато ширше, ніж відсутність шкідливих звичок, режим праці і відпочинку, система харчування, різні що гартують і розвивають вправи; у нього також входить система відносин до себе, до іншої людини, до життя в цілому, а також свідомість буття, життєві цілі і цінності і т.д.