Geum.ru

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаної літератури
Кіберкультура як соціально-культурний феномен
Професійна підготовка майбутнього вчителя в контексті гуманізації освіти
НПУ ім. М.П.Драгоманова, м.Київ
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Список використаної літератури
  1. Кастельс М. Информационная эпоха : экономика, общество, культура / М. Кастельс ; пер. с англ. под науч. ред. Шкаратана О. И. – М., 2000. – С. 351.
  2. Як живеться у віртуальному світі? – Режим доступу: /ua/analytics/v-virtualnom-mire.phpl
  3. Oxford Dictionary of Current English. — Oxford, : Oxford Univ. Press, 2005. — 1264 р.
  4. Соціальні мережі: реальні загрози віртуального світу. – Режим доступу: a/articles/view/2011-02-23/26490.phpl
  5. Вікіпедія. Віртуальна реальність. – Режим доступу : dia.org/wiki/віртуальна_реальність
  6. Комар М. Н. Хакеры – инноваторы ХХІ столетия / М. Комар // Наукове пізнання. – 2008. – № 2(22). – С. 36-41.
  7. Управление знаниями:Работа с информацией - от источников, поиска, сбора и анализа к представлению знаний: Учебный курс. – Режим доступу: socio.msu.ru/1_KM/index.php
  8. Віртуальний світ - це вже реальність. Секонд лайф // Новини ТСН. – 17.06.07. – Режим доступу: 2bb.ru/viewtopic.php?id=157
  9. Дубенко Л. Соціальні мережі: реальні загрози віртуального світу / Л.Дубенко. – Режим доступу: a/articles/toprint/2011-02-23/26490.phpl
  10. Процик І. Як “витягнути” дитину з віртуального світу / І.Проник. – Режим доступу: t.ua/news/158911
  11. Коваль О. Не тільки папір / О. Коваль. – Режим доступу: /home/aktual/14197
  12. Беркмен О. Зникла межа між віртуальним і матеріальним світами законодавство / О. Беркмен. – Режим доступу: lekritika.ua/print/material/2099


Кіберкультура як соціально-культурний феномен


Гураль Ірина Богданівна

Студентка 4-го курсу

Кафедра теорії і історії культури

Львівський національний університет імені Івана Франка

Науковий консультант: Колесник Ігор Миколаєвич Кандидат філософських наук

Кафедра теорії і історії культури

Львівський національний університет імені Івана Франка


Сучасність демонструє стрімке входження в життя людей принципово нового засобу масової комунікації – глобальної мережі Інтернет. Відбулося поширення цієї новітньої інформаційної технології, причому надані нею можливості виявилися настільки безмежними, що вона стала активно використовуватися практично у всіх сферах життєдіяльності людей. Інтернет став невід’ємною складовою інформаційного простору постмодерного суспільства, причому значення його неухильно зростає з кожним роком: глобальна мережа створює умови для формування віртуальних спільнот, генерує текстові формати нового типу, стирає межі між державами, елімінує відстані, які роз’єднують людей і зрештою, вибудовує навколо себе специфічну форму культури – кіберкультуру.

Інформаційні технології створили технічні і психологічні передумови, що одержали назву «віртуальної реальності». З їхньою допомогою людина переноситься в інших світ, де отримує нові можливості в поведінковому і мисленнєвому вимірах. Найбільш вражаючим досягненням нової інформаційної технології є те, що людина має можливість не тільки спостерігати і переживати навколишнє, а й діяти на власний розсуд. Людина і раніше мала можливість занурюватися у віртуальні реальності, наприклад, споглядаючи мальовничі полотна, переглядаючи кінофільми або читаючи книгу. Разючі можливості надали людині інформаційні технології: тепер вона сама з легкістю включається в дію, причому не тільки в умовному просторі, але і в реальному, у всякому разі, з погляду його сприйняття. Мабуть це і створило «бум» потреб на нові інформаційні технології і фантастично швидкий їхній розвиток[14].

Розглянемо поняття більш докладніше. Воно зароджується на стику двох світів – фізичного та віртуального, в час, коли комп'ютерні мережі та технології все глибше впроваджуються у наше повсякденне життя, розваги, зв'язок та бізнес.

Як правило, термін “кіберкультура”, використовується для опису різних існуючих вже сьогодні віртуальних спільнот, таких як: соціальні мережі, онлайн форуми, чати, блоги, кіберсекс, електронна комерція та інші. Але смислове навантаження цього терміна виявляється досить широким, включаючи в себе всі маніфестації цифрового світу – від науки кібернетики, до кібергізації самого людського тіла і людського суспільства в цілому. Кіберкультура, охоплюючи багато інтелектуальних і культурних явищ сучасного суспільства, зокрема теорію кіборгів і кіберпанк, часто проявляє себе як прогноз можливого майбутнього та шляхів розвитку людства[1,С.4].

У Великому Оксфордському словнику англійської мови “кіберкультура” визначається А.М. Хілтоном(1963р.): “В епоху кіберкультури плуг буде орати сам, а смажені курочки будуть летіти прямо до нас на тарілку” . [10]

Ці та багато інших прикладів використання терміну аж до 1995 року мають на увазі досить обмежене бачення кіберкультури як “соціальних умов дарованих загальною автоматизацією та комп'ютеризацією” [2, С. 23]. Проте всі подібні трактування випускають головну складову феномену: кіберкультура – це культура, яка зароджується в середовищі користувачів комп'ютерних мереж. Кіберкультура – це новий напрямок розвитку суспільства, безпосередньо пов'язаний з появою, розвитком і проникненням в соціальне та культурне життя досягнень інформаційних технологій.

З моменту свого зародження (1960 рік), коли вперше сформувалося уявлення про персональні комп'ютери та глобальну мережу Інтернет), кіберкультура формувалася під впливом перших користувачів мережі Інтернет, які також були творцями і архітекторами цієї мережі. Вони, прабатьки Інтернету і блискучі програмісти, найчастіше, керувалися у своїх вчинках і думках так званою етикою хакера, що передбачає вільний доступ до знань у програмному забезпеченні.

“Коли ти наближаєшся до кінця розповіді, пора зводити уривки думок в єдину завершальну думку. Я виходжу саме на цей етап, не маючи уявлення, як це зробити, але знаючи, наскільки важливо встигнути це зробити саме зараз”. – написав у вступі до власної статті Тімоті Лірі “Хаос і кіберкультура” [7].

Поява кіберкультури заснована на міжособистісній взаємодії в якій медіаторами виступають комп’ютерні мережі. Вона може включати різноманітний спектр застосувань. В якості прикладів маніфестацій кіберкультури в сучасному житті можна вказати наступні[5]:
  • Блоги
  • Соціальні мережі
  • Мережеві ігри (Anarchy Online, WoW, Lineage та ін.)
  • Чати
  • Форуми
  • Електронні дошки оголошень (BBS)
  • Електронна комерція
  • Peer-to-peer мережі
  • Геотаггінг (використання он-лайн карт і систем глобального позиціонування для зв’язку віртуальних об’єктів з реальним світом)
  • Нові форми мистецтва, засновані на використанні даних GPS
  • Кіберсекс

Починаючи з кінця шістдесятих років бурхливих розвиток цифрових технологій став ініціювати виникнення низки соціокультурних феноменів – інтелектуальних рухів, в ідеології яких сплелися різного роду маргінальні інтенції з вірою в безмежні можливості комп'ютерної техніки в плані реалізації індивідуальної свободи. Першою симптоматичною подією в даному контексті можна вважати зародження хакерської субкультури, витоки якої беруть свій початок в шістдесяті роки в Массачусетському технологічному інституті США, де молоді вчені, роздратовані бюрократичними перепонами на шляху до дорогих і малодоступних на той момент часу комп'ютерам, почали прокладати свій власний шлях у інформаційні системи. Етика хакерів почалася з положення про те, що ніякі бюрократичні бар'єри не можуть протистояти поліпшення систем, вони глибоко вірили в те, що інформація повинна бути вільною. Саме їхні зусилля призвели до створення персональних комп'ютерів, комп'ютерних журналів, відеоігор – по суті, цілої комп'ютерної культури. У наслідку хакерська етика звелася до трьох основних принципів. Перший з них – уникати нанесення шкоди, тобто у випадку вторгнення в систему, приймати найбільші заходи для уникнення її ушкоджень; Другий – вільний обмін технічною інформацією, оскілький патентні та авторські обмеження, на їхню думку, уповільнюють технічний розвиток. Третій принцип – розвиток людського знання взагалі. Безумовно, існування хакерського руху не було би можливим без розвитку мережевих технологій, підсумком якого стало створення глобальної мережі Iнтернет. Для нас субкультура хакерів становить інтерес у тому плані, що є першим прикладом впливу комп'ютерних та мережевих технологій на формування специфічних культурних течій, головною ідеєю яких можна вважати гасло “Інформація хоче бути вільною”. Хакерська діяльність також послужила основою для руху кіберпанків, в якому найбільш показово злилися технологічні, культурні, філософські та естетичні аспекти інформаційної революції.

Кіберпанк виник не просто як версія світогляду панків, він сформував особливий напрямок у науковій фантастиці, де на передній план виводиться проблема взаємопроникнення людського й технологічного. Письменників-кіберпанків, найбільш помітними з яких є Руді Рукер, Джон Ширлі, Брюс Стерлінг, Вільям Гібсон і под., цікавили проблеми впливу на людину кіберпростору і віртуальної реальності, створення штучного інтелекту, ролі і місця індивіда в тотально інформатизованому суспільстві майбутнього. Виявляється явний зв’язок кіберпанкової літератури та постмодерністського світогляду, що було вдало зафіксовано в придуманому Брайяном Макхейлом епітеті “ПОСТкіберМодернпанкІЗМ” [3, С. 54].

Близько 30 мільйонів інтернет-користувачів у більш ніж з 137 країнах світу подорожують по «кіберпросторі», який існує всередині кожного комп’ютера. Їхні лави поповнюються приблизно на 1 млн осіб на місяць. Подібно до кіборга з науково-фантастичного роману Брюса Стерлінга «Схізматриця», ми переконані, що «за цим екраном відкривається цілий світ» [1,С.31]. І ось, електронно-безтілесні, ми розсилаємо по цілому світу електронні листи, в режимі реального часу, посилаємо повідомлення в чатах. І таким чином, переконуємося, що там дійсно є якесь «там». У тих, хто проводить занадто багато часу у віртуальному просторі, часто виникає особливе відчуття «по той бік». Отже, комп'ютер не тільки еволюціонував за допомогою електронних сполук наше матеріальне життя, він безповоротно змінив його.

Вперше термін «кіберпанк» щодо літературного напряму вжив Гарднер Дозуа – редактор науково-фантастичного журналу прославленного фантаста Айзека Азімова.[9]

На початку 1990-их років під впливом комп’ютерно-інформаційного буму, кіберпанк не просто продовжує бути літературним жанром, а його сміливо віднесли до цілої субкультури.

У 1997-році Крістіан Кірчев написав «Маніфест кіберпанків», в якому виклав принципи, яких повинен дотримуватись справжній кіберпанк: «Ми електронні духи, группа вільнодумних повстанців. Кіберпанки. Ми живемо в кіберпросторі, ми скрізь, ми не знаємо кордонів» [6].

В сучасній масовій культурі, цей термін вживається все частіше. Підводячи підсумки, ми можемо сказати, що одним із найважливіших аспектів кіберпанку – це взаємодія живих і штучних істот. Твори кіберпанку орієнтовані на молодіжну, протестну аудиторію. Кіберкультура – це новий багатоаспектний, багатофункціональний різновид інформаційної культури, який з’явився завдяки повсюдній появі персональних комп’ютерів і комп’ютерних мереж. Сьогодні, комп’ютерні мережі – це найзручніший масовий спосіб отримання, зберігання, передачі і переробки інформації. Головний помічник у розвитку кіберкультури – це звичайно Інтернет та його користувачі, саме він поєднує всі кіберспільноти. Єдиною цінністю в світі кіберпанку стає інформація.

Світ кіберпанку – це світ свободи, де все залежить тільки від власного розуму. Він дуже демократичний. Він більш чесний і щирий, ніж нинішній «реальний» світ, можливо саме тому віртуальний світ так приваблює молодих людей. Молоді люди відкрили свій особливий світ, зі своєю ідеологією, атмосферою, філософією, естетикою та сюрреалізмом.


Список використаної літератури:
  1. Дери М. Скорость убегания: киберкультура на рубеже векав / Марк Д. – М. : Ультра Культура, У-Фактория, 2008. – 480 с.
  2. Лещенко Л. О. Використання комп’ютерних технологій в соціологічній освіті / Л.О. Лещенко. – К. : Соціологія, 1997. – 94 с.
  3. Макхейл Б. ПОСТкиберМОДЕРНпанкИЗМ / Б. Макхейл. – М. : Арт-Шок, 1997. – 154 с.
  4. Носов Н. А. Виртуальное состояние в деятельности человека / Н.А.Носов, О.И.Генисаретський. – М. : Труды Гос НИИГА, 1986. – 253 с.
  5. Емелин В. А. Глобальная сеть и киберкультура:[Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта
  6. Кибер-панк.:[Електронний ресурс]. Режим доступу: ссылка скрыта
  7. Лири Т. Семь языков Бога. / Хаос и киберкультура. – ч.4:[Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта
  8. Ярослав О. М. Киберкультура :[Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта
  9. Стерлінг Б. Киберпанк в 90-е :[Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта
  10. Сергей Тетерин. Медиа-арт :[Електронни ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта


Професійна підготовка майбутнього вчителя в контексті гуманізації освіти


Калюжна Тетяна Григорівна

Кандидат філософських наук

Старший викладач кафедри педагогічної творчості

НПУ ім. М.П.Драгоманова, м.Київ


Соціально-економічні зміни в житті українського суспільства з необхідністю припускають подальший розвиток системи освіти. В першу чергу це пов'язано з гуманізацією школи і вирішенням одного з провідних завдань особистісно-орієнтованої освіти - розвиток здатності людини до дій в умовах свободи відповідно до своїх знань і умінь [4, 9].

Гуманізація освіти, декларуючи відносини до людини як вищої цінності буття, зумовлює перегляд форм і методів навчання з метою забезпечення в освітньому процесі вільного і всестороннього розвитку особистості, її діяльнісної участі в житті суспільства. Визнання за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку виходить з виявлених особливостей суб'єкта пізнання і наочної діяльності (Є.В. Бондаревська, І.А. Зимова, В.В. Серіков, Ю.І. Турчанінова, І.С. Якиманська).

Проте, гуманістичний підхід в навчанні не можна звести до конкретних технологій або методів навчання, це ціннісна орієнтація, в основі якої перебудова особистісних установок педагога [32, С.8].

Зміст особистісно-орієнтованої освіти, її засоби і методи структуруються так, що дозволяють учневі зробити вибір наочного матеріалу, його вигляду і форми. У таких цілях розробляються індивідуальні програми навчання, що моделюють дослідницьке (пошукове) мислення; організовуються групові заняття на основі діалогу та імітаційно-ролевих ігор; навчальний матеріал конструюється для реалізації методу дослідницьких проектів.

Дана обставина вимагає зміни ціннісних відносин в системі «вчитель-учень», встановлення зв'язків співпраці, перенесення акценту з дії на учня на взаємодію з ним.

В.И. Андрєєв, В.П. Беспалько, Е.Н. Голубкова, В.А. Кан-Калик, Н.В. Кузьміна, С.В. Кульневіч, Г.Н. Осухова, В.Г. Риндак визначають наступні характеристики сучасного педагога: має ціннісне відношення до людини; здібний до активної, різносторонньої професійної і соціо-культурної діяльності, до власного саморозвитку; розуміє своєрідність внутрішнього світу дитини; проявляє турботу про розвиток і підтримку індивідуальності кожного; уміє забезпечити внутрішньогрупове і міжгрупове спілкування і взаємодіяти з дітьми і дорослими; цікавий як особистість; володіє атракцією, є творчою людиною з високими моральними якостями; піклується про екологію дитинства, збереження духовного і фізичного здоров'я дітей; володіє різноманітними педагогічними технологіями, додаючи їм особистісне забарвлення. Приймаючи перераховані характеристики сучасного вчителя, ми розділяємо також позицію учених, які визначають, що основним завданням сучасного педагога в контексті гуманізації освіти є стимулювання осмисленого навчання. Така освіта носить характер не передачі інформації, а активізацію думки учня. Характеристики вчителя - фасилитатора описані Д. Роджерсом. Це відвертість своїм власним думкам, відчуттям переживанням; заохочення, довіра як вираз внутрішньої особистісної впевненості вчителя в можливостях і здібностях учнів; емпатичне розуміння поведінки людини, що росте, її реакцій, дій і навиків.

Ю.Н. Кулюткін виділяє найбільш важливі проблеми, що виникають в процесі реалізації ідей гуманістичної психології і педагогіки. Це «проблеми внутрішніх конфліктів особистості, самореалізації, стилю спілкування вчителя і учня, діалогу, групових форм навчання, інтелектуально-особистісних якостей людини, педагогічної рефлексії» [6, С.18-19]. Поділяючи думку ряду дослідників, які вважають, що для реалізації особистісно-орієнтованої освіти в школі, не зачіпаючи традиційних форм організації процесу освіти, необхідно поставити акцент на підготовці вчителя:
  • К.М. Лєвітан, Л.М. Мітіна підкреслюють, що зберігається недостатня готовність вчителів до особистісно-орієнтованого підходу до учня, творення об'єкт-суб'єктних відносин [7, 10];
  • В.Г. Алексєєва, М.Н. Берулава, М.Н. Дудіна, Ю.Н. Кулюткин, В.А. Сластьонін стверджують думку про те, що подолання кризи традиційної моделі навчально-виховного процесу можливо лише в результаті формування нової парадигми педагогічної діяльності і конструювання професійної підготовки майбутнього вчителя, на основі перебудови особистісних установок педагога [1, 6];
  • Е.В. Бондаревська, Н.Д. Соколова, Г.С. Сухобська відзначають, що зміна суб'єкт-об'єктної парадигми освіти на суб'єкт-суб'єктну, гуманізація школи міцно пов'язана з гуманістичними поглядами вчителя [4, 10];

- Ю.В. Сенько наголошує на потребі такого педагога, який орієнтований на творчу взаємодію зі своїми учнями» [11, С.61].

Аналізуючи позиції вищеназваних учених, ми приходимо до висновку про те, що основним чинником гуманізації школи є вчитель, що приймає особистісно-орієнтовану освіту і діє за її принципами. Оскільки в основі діяльності лежить особистісно-змістовна орієнтація, то в проблемі професійної педагогічної підготовки, ми виділяємо основні завдання майбутнього вчителя у формуванні ціннісних орієнтацій на гуманізацію освіти в школі. Підтвердженням цьому є висновки К.М. Лєвітана, Л.М. Мітіної, І.С. Якиманської про те, що в основі організації особистісно-орієнтованого навчання лежить сукупність цінностей вчителя: усвідомлення важливості і значущості кожної людини; здібність до вибору і особистісної відповідальності за наслідки вибору; самокритичність і рефлексивність; визнання навчання як творчості [7, 10, 15]. Узагальнюючі якості вчителя, представлені в роботах названих учених, ми виділяємо як одне із завдань педагогічної освітньої установи - формування ціннісних орієнтацій майбутніх вчителів.

Питання професійної педагогічної освіти розкриваються в роботах Т.Г. Браже, Н.Д. Никандрова, Е.М. Павлютенкова, Ю.І. Турчанінової, А.І. Щербакова, де підкреслюється, що сучасному вчителеві потрібні не жорсткі рекомендації, а гнучкі орієнтири для самовиховання особливих умінь: осмислення, рефлексії, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між змістом явища з конкретними проявами окремих його аспектів в реальній практиці.

Аналіз літератури з проблеми підготовки педагогічних кадрів показує, що сучасні підходи до освіти майбутніх вчителів висвітлені у ряді основних концепцій:
  • творча рефлексія
  • особистісно-діяльнісна
  • індивідуалізації і диференціація
  • когнітивна
  • аксіологічна

Виходячи з суті представлених концепцій, ми відзначаємо, що в науці позначилася тенденція зміни від технократичної підготовки вчителя на розвиток його особистості, перехід освіти із засобу освіти особистості в механізм виховання вільної людини, свідомо і відповідально приймаючої рішення. Аналізуючи дослідження з проблеми професійної підготовки вчителя і стан практики сучасної української педагогічної освіти, ми виявили певні невідповідності між кваліфікаційними характеристиками більшості вчителів і випускників педагогічних навчальних закладів і вимогами соціуму до професійних якостей вчителя.

Розглядаючи виявлені недоліки традиційної базової педагогічної підготовки (неспівпраця, предметоцентризм, технологізація діяльності, пригадування замість осмислення), зумовлюючи несформованість педагогічної культури майбутнього вчителя, ми робимо висновок, що відбувається упущення сензитивного періоду формування «Я - концепції» педагога-гуманіста і порушується процес формування і розвитку системи особистісних сенсів студентів. Недоліки професійної педагогічної освіти показують, що при відтворенні кадрів є ряд аспектів, що затрудняють орієнтації майбутніх вчителів на професійні цінності. Вимоги до вчителя реалізувати на практиці особистісно-орієнтований гуманістичний підхід до дітей приходить в невідповідність з тим, що сам майбутній вчитель не знаходиться в просторі особистісно-орієнтованої освіти в процесі своєї професійної підготовки.

Узагальнюючи літературу з проблеми професійного становлення вчителя, ми виділили наступні погляди учених на вирішення проблеми вдосконалення підготовки педагогічних кадрів в світлі сучасних вимог:

- необхідно забезпечити свідому участь студента в творенні своєї педагогічної індивідуальності;

- важливість ціннісних орієнтацій при формуванні особистісних структур свідомості майбутнього вчителя;

- розвиток рефлексії;

- взаємодія і спілкування;

- розширення вільного розвитку особистості;

- діалогічний підхід;

-зміст професійної освіти;

Аналізуючи позначені дослідниками шляхи вдосконалення педагогічної підготовки, ми визначили, що для організації професійної освіти вчителя в контексті гуманізації освіти необхідно забезпечити: свободу саморозвитку особистості майбутнього вчителя; персоналізацію освіти; творче становлення на основі особистісних потреб, цінностей особистісного розвитку; співпраця в пізнавальній діяльності. Необхідно створення умов для розкриття можливостей особистості, при яких вона здатна творчо проявити себе, самостверджуватися, але не егоїстично, а через соціально значущі справи.