Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материала

Документы

Содержание Список використаної літератури Соціально-економічні проблеми забезпечення молоді житлом в україні Список використаної літератури Секція 4. юриди

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, 220.45kb.
• Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.

Список використаної літератури:

1. Головне управління статистики у Волинській області Електронний ресурс / режим доступу: ссылка скрыта
   
2. Статистичний щорічник Волинь – 2010 / Гол. упр. стат. у Волин. обл.; [за ред. М. І. Мотиль].- Луцьк: Голов. упр. стат. у Волин. обл., 2011. – 572 с.
   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОЛОДІ ЖИТЛОМ В УКРАЇНІ


Медведь М.В.

Студент-магістр

Турчик І.В.

Кандидат економічних наук, доцент

Луцький національний технічний університет


Питання поліпшення становища у сфері забезпечення молоді житлом посідають центральне місце в діяльності органів державної влади в усіх без винятку країнах. Проблема відсутності власної оселі найактуальніша серед молоді. Доведено, що саме вона є причиною багатьох розлучень серед молодих сімей і спонукає до небажання народжувати дітей. В умовах гострої житлової проблеми, що склалась у нашій державі, далеко не кожен може самотужки придбати власне помешкання. А для молодої родини своє житло є найбільш очікуваним, воно слугує як порятунком, так і добробутом і злагодою для сім'ї.

Житловий сектор є також безпомилковим індикатором успішності державної економічної політики, причому навіть більш точним, ніж інші галузі економіки та соціальної сфери. Чим нижчим є добробут населення, тим більшої ваги набуває житлове питання в усьому спектрі соціальних проблем. І навпаки, у розвинутих країнах житлове питання за гостротою поступилося місцем іншим соціальним проблемам – зокрема, освіти, безробіття, охорони здоров'я тощо.

Не менш важливим є питання квартирної черги та надання квартир молодим сім’ям. В Україні, за офіційними даними Державної служби статистики, у квартирній черзі налічується більше 1,2 млн. сімей та одинаків та ще більше 7 млн. сімей (41,5% всіх сімей) мають житлову площу в розрахунку на одну особу нижче санітарної норми (13,65 м²). Особливою проблемою є вирішення питання отримання житла молодими сім’ями, що не мають необхідних доходів. Рівень забезпеченості молоді житлом в Україні на сьогодні є дуже низьким: тільки 33% молодих родин живуть в окремих квартирах (для всіх родин цей показник становить 56,3%), 11% проживають у комунальних квартирах, 14% винаймають квартири, 10% живуть у гуртожитках, 1% – у непристосованих приміщеннях, а близько 31% молодих родин узагалі не забезпечені житлом. Із 2,5 млн. молодих родин в Україні близько 800 тис. мають потребу в поліпшенні житлових умов, водночас саме в цих родинах народжується до 80% дітей [1]. Тому вирішення цієї проблеми можливе лише за державного сприяння, а саме створення відповідної законодавчої та нормативної бази, що сприяло б забезпеченню молоді житлом.

На основі даних Державної служби статистики України побудуємо порівняльну діаграму квартирного обліку та поліпшення житлових умов населення України за період з 1990-2010 рр. (рис.1).



Рис. 1. Порівняльна характеристика кількості сімей, які перебували на квартирній черзі та тих, які отримали житло та покращили свої житлові умови у 1990-2010 роки в Україні.

За даними рис. 1 можна зробити висновок, що частка сімей, які отримали житло є дуже низькою в структурі сімей, які перебували на квартирному обліку. Також зазначимо, що за період з 1990 по 2010 роки значно знизилась квартирна черга з 2638 тис. сімей (у 1990 році) до 1139 тис. сімей (у 2010 році), разом з тим знизився показник кількості сімей, які отримали житло з 235 тис. сімей (у 1990 році) до 11 тис. сімей (у 2010 році). Відсоток тих хто отримали житло є дуже низьким, наприклад у 1990 році він становив 8,9 % від загальної квартирної черги, а у 2010 році ­ 0,96 %.

Отже, можна зробити висновок, що забезпеченість молоді житлом є дуже низькою. Держава повинна не тільки брати участь, а й відповідати за забезпечення громадян житлом, і не може перекладати повністю відповідальність за вирішення житлових проблем на плечі самих громадян. Жодна країна не має права зняти з себе відповідальність за долю своїх громадян. Деякі країни світу вирішують житлові проблеми шляхом створення комунального житла для осіб з низьким рівнем доходів; крім того, забезпечують житлом осіб, які не мають житла, надаючи їм жилі приміщення у тимчасове користування безоплатно.

У процесі дослідження питання реалізації права молоді на житло було виявлено такі основні проблеми:

1. Недосконалість законодавства України, що регулює правовідносини у сфері забезпечення молодих сімей житлом, а у зв’язку з цим – нагальна потреба у прийнятті нових нормативно-правових актів (а головне – прийняття Житлового Кодексу), які б відповідали сучасним потребам  суспільства та можливостям нашої держави.

2. Незважаючи на наявність великої кількості способів забезпечити себе житлом (спорудження власного житла, придбання його у власність  за договором купівлі-продажу,  шляхом іпотечного кредитування, у користування шляхом укладання договорів соціального або комерційного найму та інші), сучасна молодь не здатна це зробити через високі ціни на ринку житла.

3. Неспроможність держави виконати свої обов’язки щодо забезпечення молодих сімей житлом, що знаходить свій прояв у неефективності загальнодержавних та місцевих програм з надання житла молоді, а також дефіцит їх фінансування.

У зв’язку з наявністю усіх проблем, наведених вище, стає зрозумілим те, що необхідно вдосконалювати систему соціального забезпечення молоді і знаходити альтернативні існуючим шляхи вирішення проблеми. Зокрема слід відмовитися від системи побудови і надання соціального житла через її всебічну  невідповідність сучасності та запровадити систему виплат житлових субсидій молодим сім’ям. Набуває актуальності у нашій країні створення будівельно-ощадних кас.

Необхідно також створити відповідну нормативну базу, яка регулюватиме ринок житла та забезпечить функціонування ринкових структур у житловому господарстві. Неодмінним є визначення важелів для стимулювання підприємств, установ і організацій, які будують житло для своїх працівників.

Отже, розв’язання проблеми забезпечення житлом молоді, насамперед, має покращити демографічну ситуацію, створити необхідні умови для поліпшення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей і одиноких громадян, сприятиме їх гармонійному розвитку як одного з чинників становлення та самореалізації молоді в інтересах суспільства і держави.


Список використаної літератури:

1. Щеглова О. Ю. Методологічні проблеми та тенденції розвитку житлового фонду в Україні на державному та регіональному рівнях/ О. Ю. Щеглова // Наукові праці КНТУ. – Економічні науки. – 2010. – Вип. 17. – С. 21-25.
   
2. Офіційний веб-сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс].– Режим доступу: at.gov.ua
   

СЕКЦІЯ 4. ЮРИДИчних дисциплін


Психологічні особливості допиту неповнолітніх у процесі проведення оперативно-розшукових заходів щодо групової злочинності


Ковальчук Ольга Ярославівна

Студентка 2 курсу юридичного ф-ту

Наук. консультант: Мачинська Н.І.

Кандидат педагогічних наук, доцент

Львівський державний університет внутрішніх справ


Складна соціально-економічна ситуація в сучасній Україні у значній мірі сприяє росту злочинності серед неповнолітніх. Соціальна дезорганізація, безробіття, що характерна для кризового періоду в державі, в цілому зачіпає неповнолітніх сильніше, ніж дорослих. Саме цим пояснюються несприятливі характеристики та тенденції такої злочинності: неповнолітня злочинність молодшає, кримінальна активність 14-15-річних зростає більш швидкими темпами, ніж 16-17 річних; злочинність неповнолітніх набуває рівня групової злочинності (майже 65% злочинів скоюються групою); засвоєння неповнолітніми відносно нових видів злочинів, а саме: викрадення людей, вимагання, комп’ютерні злочини.

Розкриття і розслідування злочинів є одним із найскладніших видів суспільної діяльності, оскільки вона здійснюється у суворій відповідності до норм Конституції України, кримінально-процесуального законодавства та інших нормативних актів. На підставі і у повній відповідності до законодавства розроблені тактичні рекомендації проведення тих чи інших слідчих дій, в яких у більшій чи меншій мірі відображені сучасні досягнення природничих і технічних наук. Все це сприяє ефективнішій діяльності слідчого, достовірності отриманої інформації. Спеціальні психологічні знання у сфері дитячої, юнацької, вікової психології суттєво допомагають при розслідуванні злочинів, в тому числі скоєних неповнолітніми.

Однак практика свідчить протилежне. Та й теорія поки що не до кінця розробила всі механізми взаємовідносин між слідчим та особами, які володіють спеціальними психологічними знаннями, і неповнолітніми, до яких такі знання у різних формах застосовуються (зокрема, не визначено статус консультанта-психолога та порядок його залучення при розслідуванні злочинів за участю неповнолітніх).

Аналіз законодавства, літературних джерел, слідчої та судової практики дозволяє впевнитися в актуальність теми дослідження щодо аналізу психологічних особливостей допиту неповнолітніх, можливостей психології при розслідуванні злочинів, що вчинені неповнолітніми або щодо них. Все це визначає необхідність комплексного вивчення проблеми використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх учасників досудового розслідування.

Окремі аспекти вивчення психологічних особливостей неповнолітніх, психологічних причин вчинення ними злочинів, особливостей мотиваційної сфери, психологічні особливості проведення слідчих дій за участю вказаних осіб, використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні окремих категорій кримінальних справ щодо неповнолітніх досліджували як вчені-юристи, так і психологи. Зокрема, М.А. Алемаксін, М.М. Бабаєв, П.Д. Біленчук, Л.І. Божович, Б.С. Братусь, Н.Г. Бритвич, В.М. Бурдін, В.Л. Васильєв, А.П. Венедиктов, Л.С. Виготський, Н.І. Гаврилова, Н.І. Гу-ковська, А.І. Долгова, Г.Г. Доспулов, І.В. Дубровіна, А.В. Дулов, Д.Б. Ель-конін, М.І. Єнікеєв, А.А. Закатов, К.Є. Ігошев, Л.Л. Каневський, Н.С. Карпов, М. Кле, І.В. Козубовська, І.С. Кон, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, М.М. Коченов, В.В. Кощинець, В.А. Крутецький, В.Я. Марчак, В.С. Мед-ведєв, О.М. Морозов, О.Р. Ратінов, А.Б. Романюк, Б.В. Романюк, С.Л. Ру-бінштейн, В.Я. Рибальська, А.І. Селецький, Л.М. Семенюк, О.Д. Сітковська, В.М. Синьов, І.Н. Сорокотягін, С.І. Яковенко, А.М. Яковлєв та інші.

В якій би ролі у справі не виступав неповнолітній свідок, потерпілий, обвинувачений – його поведінка під час допиту, зміст, форма, достовірність показань свідка у процесі проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на протидію організованої злочинності, буде визначатись перш за все його віковими та гендерними особливостями, а також станом психічного здоров’я та соціальним статусом.

Автор А.С. Сабуров зазначає, що вже в ранньому віці (до трьох років) діти здатні сприймати людей, їх вчинки, різні об’єкти, що особливо відзначаються своєю незвичністю, яскравістю. Слід пам’ятати, що змальовуючи предмети, різні явища, дитина часто застосовує порівняння, однак вони бувають неточні та відносні. Це необхідно враховувати, допитуючи дитину. В залежності від конкретної ситуації доцільно пояснити дитині завдання, а потім показувати схему, фотографії, інший наглядний матеріал.

Психологічною особливістю неповнолітніх є те, що вони більш піддаються навіюванню, сторонньому впливові. З одного боку, це проявляється схильністю дитини до несвідомого слідування вимогам інших осіб, а з іншого – піддатливістю до такого слідування. В результаті неповнолітній свідок може розповісти не те, що пам’ятає, а те, що йому говорять старші. В таких випадках їх розповіді про те, чого вони самі не бачили, виглядають значно збіднілими, схематичними, непослідовними, ніби завченими. При допиті малолітніх свідків, особливо потерпілих, питання, що зачіпають сформований у них емоційний комплекс, слід чергувати з нейтральними питаннями або такими, що викликають позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт і увагу до дитини [6].

У дітей підліткової групи (11–14–15 років) загострюються окремі риси характеру (надмірна самовпевненість, самолюбство, емоційна нестійкість та ін.). Для них стає очевидною суспільна небезпека злочинів, таких як убивства. Зумисне спричинення тяжкої, середньої тяжкості шкоди здоров’ю, насильницькі дії сексуального характеру та деякі інші. Тому саме з цього віку неповнолітній підлягає кримінальній відповідальності за них.

Врахування психологічних особливостей підліткового віку є основою успішного формування довірчих відносин з підлітками в процесі їх використання в якості джерел інформації при проведенні опитування. Зокрема, велике значення має реакція оперативного працівника на прояви завищеної самооцінки з боку підлітка. Якщо вчасно розпізнати ці прояви та своїми висловлюваннями, жестами, мімікою показати підлітку, що він цілком вірно оцінює себе, підкріпити його думку про самого себе, свої позитивні якості, то можна розраховувати на певну довіру з його боку.

До настання 16 років у молоді формується в цілому правосвідомість, завершується процес соціалізації особистості, ось чому з цього віку згідно законодавства встановлюється кримінальна відповідальність.

Неповнолітні у віці 14–18 років мають широкі права самостійно здійснювати цілий ряд цивільно-правових угод, несуть майнову відповідальність в передбачених випадках. У зв’язку з тим справедливо визнано, що допит осіб, які досягли 16–17 річного віку, доцільно проводити з застосуванням тих же тактичних прийомів, що рекомендуються при допиті дорослих.

На думку ряду авторів тривалість допиту неповнолітніх визначається не тільки завданням, що стоїть перед правоохоронними органами, але перш за все індивідуально-психологічними, віковими особливостями допитуваних [8].

Важливу роль у виборі правильної тактики допиту відіграє стать неповнолітньої особи, з якою проводиться допит. Неповнолітнім хлопцям та дівчатам у процесі спеціальної бесіди слід подавати інформацію з певними відмінностями. Для дівчат велике значення має емоційна сторона того чи іншого явища, взаємовідносини між людьми. Їх увагу відразу захоплює інформація щодо родини, дітей, побуту, хлопців. Їх цікавлять різні деталі (які хлопцям здаються дрібницями) та сам процес спілкування. Саме з урахуванням цих особливостей в процесі проведення опитування слід вести розмову з дівчатами [5].

Хлопців, напроти, цікавить, перш за все, доказовість, логіка, факти. У спілкуванні для них є важливим результат, сам процес спілкування їх цікавить мало. Якщо співрозмовник виявляється комунікабельним, може викликати стан дратівливості. У зв’язку з цим хлопці переважно є поганими слухачами. Вони уважно слухають (в середньому) 1 – 2 хвилини, далі увага значного послаблюється (якщо слухач не зацікавився) [5, с. 82, 84]. Знаючи це, оперативному працівникові при проведенні спеціальної бесіди якомога швидше слід зацікавити співбесідника-хлопця. Мету візиту і суть питань треба викладати максимально лаконічно, зрозуміло, послідовно, логічно.

На думку В.Л. Васильєва стан здоров’я людини завжди справляє суттєвий вплив на всі психічні процеси. Тому він має значення для психологічного контакту з опитуваним. Більшість захворювань сприяють тому, що протікання процесів сприймання, пам’яті, уявлення, мислення, мовлення, уваги тощо зазнають змін. Тому при проведенні опитування слід розрізняти неповнолітніх осіб, які є відносно здоровими, та осіб, які страждають на певні захворювання. Для останніх в тій чи іншій мірі характерні такі явища: поганий настрій, підвищена дратівливість [2].

У свою чергу, цих опитуваних можна розділити на різні види, залежно від того, які саме органи, системи і функції організму вражені. Найбільшу проблему викликає використання в якості опитуваних осіб з ураженими органами сприйняття (насамперед, органів слуху), а також людей з відхиленнями від норми у стані психічного здоров’я. Такі люди, володіючи оперативно важливою інформацією, часто не піддаються звичайним прийомам психологічного впливу і своєю поведінкою ускладнюють збір необхідних відомостей. У таких випадках краще відмовитися від використання вказаних неповнолітніх осіб у якості опитуваних [1].

Природно, що в процесі проведення опитування не можна достовірно визначити наявність у опитуваного певних захворювань. Навіть, маючи медичну освіту, це важко зробити за зовнішніми ознаками. Однак, ґрунтуючись на своїх спостереженнях за зовнішнім виглядом опитуваного, його поведінкою, можна висунути припущення щодо стану його здоров’я. До того ж люди самі часто скаржаться на свої хвороби. Це дає можливість оперативному працівнику скорегувати свою поведінку відповідним чином.

В роботі з людьми, які страждають на тяжкі соматичні та інші захворювання, оперативному працівникові з метою встановлення довірчих відносин слід проявляти емпатію, уважно вислуховувати скарги опитуваного на стан здоров’я, виказувати співчуття, розуміння. Лише у такому разі можна розраховувати на плідну співпрацю з допитуваним.

Серед різних індивідуально-психологічних особливостей неповнолітнього допитуваного найбільший інтерес становлять ті, що формують його як особистість: направленість, світогляд, його ціннісні орієнтації, потреби, мотивація, а також особливості характеру даного суб’єкта, які проявляються в його самооцінці, ставленні до оточуючих, у способах задоволення ним своїх матеріальних і духовних потреб. Важливо з’ясувати його риси характеру, такі як емоційна врівноваженість, агресивність, підозрілість, тривожність, боягузтво чи хоробрість і т.ін.

Збираючи такі дані й аналізуючи їх, слід з’ясовувати їх дійове відображення на вчинках, висловленнях неповнолітнього. Тут допоможе уважне вивчення його стосунків у сім’ї, статусу серед однолітків. З урахуванням отриманих даних прогнозується позиція, яку займе допитуваний, і намічаються шляхи встановлення взаємопорозуміння.

Така поглиблена підготовча робота, пов’язана зі збором матеріалу про індивідуально-психологічні особливості неповнолітнього допитуваного, частіше за все проводиться у слідчих ситуаціях, коли допит є особливо важливим у справі, більше того, коли допитуваний підозрюється у причетності до злочину [1].

Часто на практиці слідчий змушений допитувати неповнолітнього, не маючи часу на вивчення його особистості або не маючи звідки отримати інформацію про нього. В таких випадках особливо важлива роль відводиться бесіді з ним, спостереження за його поведінкою, психофізіологічними реакціями під час нетривалої стадії професійного спілкування, що передує безпосередньо допиту, коли слідчий пересвідчується в особі неповнолітнього свідка, пояснює йому його обов’язки і попереджає про відповідальність за відмову або неправдиві показання (в окремих випадках).

Таким чином, під час реалізації свого права на допит [3] для ефективності виконання завдань з протидії груповій злочинності оперативні працівники повинні враховувати такі фізіологічні та індивідуально-психологічні особливості неповнолітніх осіб як вік, стать, стан здоров’я, соціальний статус.

Перспективою наших подальших розвідок буде розкриття і врахування під час допиту таких особливостей як темперамент, навіюваність, особливості сприйняття і т. ін.


Список використаної літератури:

1. Благута Р. І. Психологічні засади профілактики делінквентності неповнолітніх : дис... канд. юрид. наук: 19.00.06 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. – К., 2006.
   
2. Васильев В. Л. Юридическая психология. 5-е узд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2002. – 656 с.: ил. – (Серия «Учебник нового века»).
   
3. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303; Офіц. вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1434; № 32. – Ст. 1690.
   
4. Краткий психологический словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1985. – 431 с.
   
5. Мушинська О. В. Гендерні особливості смислової сфери особистості неповнолітніх правопорушників: дис... канд. психол. наук: 19.00.06 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2005.
   
6. Шейнов В. П. Скрытое управление человеком (психология манипулирования). – Минск.: Харвест, 2001. – 848 с.
   
7. Психологічний словник / Під ред. В. І. Войтка. – К.: Наук. думка, 1989. – 215 c.
   
8. Сабуров А. С. Юридична психологія: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.
   

Виховання морально-правової культури в сучасному українському суспільстві


Всяка Христина Андріївна

Слухач магістратури

Наук. консультант: Мачинська Н.І.

Кандидат педагогічних наук, доцент

Львівський державний університет внутрішніх справ


В умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростання моральної обгрунтованості правових розпоряджень — необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни, правової основи державного та суспільного життя в цілому. У процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Ця взаємодія може виявлятись по-різному. В одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються, сприяючи більш повному і швидкому досягненню бажаних результатів. У інших випадках різні соціальні норми можуть містити взаємовиключаючі вимоги, чим утворюється свого роду конкуренція різних моделей поведінки. Така ситуація, природно, взаємоутруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній [4].

Правова вимога зміцнення законності та правопорядку одночасно є і найбільш важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один з моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Особливо негативний вплив на стан моралі у суспільстві мають порушення законності з боку посадових осіб.

Саме тому для періоду формування правової держави властивий процес зближення вимог правових та моральних настанов, який знаходить своє відображення в закріпленні загальних моральних вимог у конкретних нормах права. Так, сімейне законодавство, закріпивши обов'язок громадян піклуватися про виховання дітей і обов'язок дітей піклуватися про батьків і надавати їм допомогу, тим самим надало юридичного значення одній з найбільш гуманістичних вимог моралі.

Моральні критерії беруться до уваги як необхідний компонент тих чи інших юридичних фактів (наприклад, для характеристики хуліганських дій, наклепу). Трудове законодавство передбачає можливість розірвання трудової угоди з ініціативи адміністрації у випадку скоєння робітником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи [5; с. 436].

Найбільшої ефективності право досягає при збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. В умовах формування правової держави співіснування, взаємодія цих двох видів соціальних норм в цілому збігається або наближається до цієї умови. Однак, відмічаючи зближення вимог права і моралі не варто розуміти їх взаємодію спрощено, як однозначний процес постійного зростання в праві морального потенціалу без наявності протиріч. Насправді процеси взаємодії права і моралі досить складні. Тому протиріччя між ними можуть виявлятися не одразу, несвоєчасне усунення їх може призвести до порушень закону (при суспільному пріоритеті вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежному випадку). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моральних настанов. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби даного моменту суспільного розвитку.

Ділові звичаї також входять в систему моральних норм, і їх розуміють як правила поведінки, що склалися в цивільному обороті. Самі по собі ділові звичаї не є джерелами цивільного права. Однак в тих випадках, коли держава правовим актом санкціонує діловий звичай, від набуває юридичниї сили правової норми і входить в систему цивільного законодавства . По діючому законодавству тільки окремі норми права для конкретних випадків передбачають можливість застосування ділового звичаю. Зокрема ст. 161 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк на підставі договору та у відповідності з законодавством, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до вимог що звичайно ставляться [1]. Вимоги, що пред’являються здебільшого походять з ділових звичаїв. Правила моралі та моральні норми самі по собі теж не є джерелами цивільного права. Вказані правила стають джерелами цивільного права тільки тоді, коли вони закріплені в якому-небуть нормативному акті, що входить в систему цивільного законодавства. В цьому випадку правила моралі і моральні норми стають правовою нормою, втіленою в конкретній правовій нормі цивільного права. Також, варто звернути увагу на моральні засади Сімейного кодексу України (далі СК). Так, у СК є декілька посилань на «моральні засади суспільства» у зв’язку з тим, що правове регулювання шлюбних і сімейних відносин не повинно суперечити цим засадам. Якщо йдеться про засади взагалі, то це – те, що передує, формує, впливає, тобто певним чином визначає щось, засадами чого воно є. Тому щодо моральних засад правового регулювання, то вони мають обов’язково враховуватись, братися до уваги у такий спосіб, щоб на виході отримати продукт – правовий кодекс, який би не міг суперечити вихідним моральним основам суспільства, а навпаки, втілювати їх та прищеплювати як зразки поведінки та відносин.

Право і мораль є етичними формами, через які історично склалось самоврядування людського суспільства. Будучи двома засобами регулювання суспільних відносин, у своєму ідеальному визначенні мають єдину сферу і мету застосування: це – свобода особистості і благо суспільства. І якщо мораль ґрунтується на добровільному особистому волевиявленні, то правове регулювання відбувається через формальну впорядкованість за допомогою юридичних норм, авторитет яких підтримується державою. Мораль стосується внутрішньої свободи людини, де панує совість і як така не може бути предметом зовнішнього примусу – людина має сама вільно і свідомо підкорятися вимогам моралі. Право ж виникає із практичних потреб суспільного життя, величезної маси відносин, що з’являються на грунті взаємного прагнення людей до задоволення їхніх різноманітних інтересів. Регулювання та улаштування цих численних відносин та інституцій породжує відповідні юридичні норми, які регулюють зовнішню свободу членів спільноти, розподіляючи сфери влади. І, як такі, вони мають самостійний, незалежний від моралі характер. В ідеальному вигляді мораль і право співвідносяться один з одним як абсолютне і відносне (ціль і засіб): мораль висвітлює ідеальні орієнтири, які потім конкретно реалізуються за допомогою окремих регуляторних рішень [6; с. 5].

Основні моральні принципи щодо інституту шлюбу містяться у християнській етичній доктрині, що викладена у Біблії. Загальновизнаний факт, що саме християнська мораль історично мала значний вплив у східнослов’янському, зокрема українському, етнічному просторі, і завдяки її авторитету поширювався моральний досвід поколінь та зберігалася єдність національного світогляду. Тому основними засадами моральної свідомості, що склалася в Україні, можна вважати такі ключові положення, що формулюються в Новому Заповіті: «Той, хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою… І сказав: «Покине тому чоловік батька і матір і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом»…, тому то немає вже двох, але є одне тіло. Тож, що Бог спарував – нехай людина не розлучує!» (Матвія 19:4,5,6); «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне»(До євреїв 13:4), «…нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе,…Діти, слухайтесь своїх батьків…, шануйте свого батька та матір…А батьки не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх»(До Єфесян 5:33, 6:1,2,4). Тут бачимо декілька основних принципів, що закладено у грунт шлюбно-родинних відносин:

1. шлюб відповідає природі людини;
   
2. він є союзом чоловіка і жінки;
   
3. шлюб є в принципі безстроковим зобов’язанням сторін любити і поважати одне одного;
   
4. батьки мають утримувати та виховувати дітей, враховуючи їхні духовні, емоційні та фізичні потреби;
   
5. діти мають слухатись і шанувати батьків незалежно від віку.
   

Неважко помітити, що ці принципи становлять універсальне вчення, яке відповідає моральній сутності багатьох культур. Тому і захист цих основоположних норм відбувається на законодавчому рівні. Також варто звернути увагу на таку сферу суспільних відносин, що регулюється кримінальним законодавством. Оскільки всі злочини здійснюються проти законних інтересів, і вважаються аморальними, то розгляд їх у призмі моралі та права буде доречним.

Завданням кримінального законодавства є захист усіх сфер суспільної діяльності від протиправних посягань. Однією із основних сфер відносин між людьми є моральність, складовою частиною якої є моральність у статевих відносинах.

Необхідно зазначити, що за КК України кримінальна відповідальність за злочини проти моральності в сфері статевих відносин встановлюється ст.301-303 (ст.301 «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів», ст..302 «Створення або утримання місць розпусти і звідництво», ст..303 «Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією»).[2]

Аналізуючи питання суспільної моралі, варто згадати й про Закон України «Про захист суспільної моралі», у якому чітко визначаються елементи суспільної моралі, їх захист, та програми розвитку моральності у всіх сферах життя на теренах нашої держави.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

видовищний захід сексуального характеру — публічний показ у будь-якій формі продукції сексуального характеру і (або) сценічні дії, метою яких є втілення сексуальних дій;

обіг продукції сексуального характеру — виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження такої продукції у будь-якій формі, в тому числі і торгівля нею, ввезення, вивезення та транзит через територію України, поштова пересилка продукції сексуального характеру;

порнографія — вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти;

продукція порнографічного характеру — будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;

продукція сексуального характеру — будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, призначені для задоволення сексуальних потреб людини;

суспільна мораль — система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість [3].

Отже, варто звернути увагу на те, що заборона на всю вище згадану продукцію здійснюється спеціальними контролюючими органами, та регламентована законодавчими актами. Тобто, підтримання культурного рівня населення забезпечується багатьма нормативно-правовими актами.

Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:

1) пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; 2)пропагує фашизм та неофашизм;

3) принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

4) пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;

5) принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

6) пропагує невігластво, неповагу до батьків;

7) пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення [3].

Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

• формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;
  
• недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;
  
• впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;
  
• підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;
  
• заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;
  
• встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;
  
• приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.
  

Отже, виховання морально-правової культури в суспільстві – це складний багатогранний процес, який включає в себе і утвердження традицій, і утворення законодавчої бази для створення стійких переконань. Впливаючи на мораль, право сприяє її вкоріненню у суспільстві, а під впливом моралі збільшується авторитет права та зростає його значення як соціального регулятора. За таких умов, поєднання традицій та новацій в процесі виховання нового покоління створює підґрунтя для розвитку суспільства.