Львівський державний університет безпеки життєдіяльності кафедра соціальних та гуманітарних дисциплін Матеріали Всеукраїнської наукової Інтернет-конференції з міжнародною участю

Вид материала

Документы

Содержание Список використаної літератури Працевлаштування та кар Соціально-економічні проблеми забезпечення зайнятості молоді в україні Аналіз стану та тенденцій розвитку сфери торгівлі у волинській області

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Ііі Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції з міжнародною участю «Дошкільна, 33.37kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
• Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, 220.45kb.
• Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Резолюція національної науково-практичної конференції з питань віл-інфекції/сніду, 259.41kb.

Список використаної літератури:

1. Завіновська Г. Т. Економіка праці. Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ Г. Т. Завіновська . - К.: КНЕУ. - 2001. - 158 с.
   
2. Гайдуцький А. Облігації для мігрантів: незадіяні можливості./А. Гайдуцький .- «Дзеркало тижня».- № 20. – 2010. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: NOMICS.
   
3. Жибак М. М. Вплив міграційних процесів на відтворення сільського населення в західному регіоні / М. М. Жибак . - Економіка АПК. – № 5. – 2009. – С. 139 -142.
   
4. Полюга Ю. О. Сталий розвиток економіки./ Ю. О. Полюга. – Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - № 1. – 2011. – С. 171-175.
   
5. Статистичний щорічник України. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта.
   

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ТА КАР’ЄРА: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ


Куксенкова Ю.О., Гашко А.Ю.

Студенти гр. БС - 93

Гончарова М. Л.

Доцент кафедри менеджменту

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи Національного банку України»

м. Суми


На сьогодні невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції, перенасиченість ринку фахівцями одних спеціальностей та недостатність інших підвищує напруженість на ринку праці. Тому проблеми працевлаштування набувають особливої напруженості. Вирішення цих проблем є нагальним для країни, залучення нових кадрів до розвитку економіки – шлях до гідного існування не лише окремої людини, а й усієї держави.

Пошук роботи, успішна адаптація на робочому місці, обґрунтування своїх можливостей під час співбесіди з роботодавцем є важливими складовими працевлаштування. А перше робоче місце взагалі дуже важливий етап у житті кожної людини. Це і можливість утвердитись в обраній професії, і здобути досвід, необхідний у подальшому просуванні кар’єрними сходами.

В Україні існує низка проблем пов’язаних з працевлаштуванням, які постають у вигляді різноманітних перешкод, подолання яких складає суттєві складнощі. Серед таких перешкод виділяють: культурно-історичні, політико-правові, індивідуально-психологічні та соціально-демографічні [3].

Сьогодні людині, яка прагне влаштуватися на роботу доводиться стикатися з низкою проблем, а саме:

- в умовах кризи пропозиція робочих місць скорочується, а отже і шанси людини влаштуватись на роботу зменшуються;

- зростає частка працівників з вищою юридичною, економічною освітою, при цьому людей виробничого спрямування не вистачає;

- сьогодні не існує відповідності між рівнем підготовки робочої сили та робочими місцями, зокрема не визначено робочі місця для молодшого спеціаліста, бакалавра та магістра;

- виникає невідповідність між отриманими теоретичним знаннями в навчальних закладах та можливістю їх реалізації в практиці;

- з іншого боку, роботодавці висувають підвищені вимоги до майбутніх працівників: високу кваліфікацію, досвід роботи, інколи поряд з основною спеціальністю робота потребує додаткових знань, таких як володіння комп’ютером, наявність прав водія. В результаті значна частина людей тривалий час не може знайти роботу.

Особливої гостроти набуває питання працевлаштуванням соціально – незахищених верств населення, а саме: жінок з дітьми до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, молоді, яка закінчила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб передпенсійного віку [2].

Важливим є питання працевлаштування жінок. Жінка на сучасному етапі вийшла за рамки своєї традиційної ролі господині, матері, дружини. Вона стала прагнути до реалізації свого потенціалу за межами дому та сім'ї. В суспільстві щодо працевлаштування жінок склалися стереотипи, які полягають в наступному:

- основна функція жінки – функція продовження роду і підтримки домашнього вогнища, а не кар’єра та професійне зростання;

- жінка не може ефективно управляти, бо разом з тим вона повинна залишатися жінкою.

Психологічно жінки готові до просування по службі та до виконання певної роботи саме в зрілому репродуктивному віці. При цьому у роботодавців виникає проблема вибору працівника, що не завжди вирішується на користь жінки.

Важливо звернути увагу до проблеми кар'єри, оскільки кар'єра відображає установку на самореалізацію, самовдосконалення, творче самовираження. Вибір кар'єри як одного із стратегічних напрямків життєдіяльності обумовлює тип соціальної поведінки, ступінь активності, спосіб діяльності. Тому вибір кар'єри – один з вирішальних факторів життєвого успіху.

У визначальній ролі везіння частіше впевнені представники сильної статі. Проте частіше добитися кар'єрного зростання допомагає цілеспрямованість і працездатність. Досягти успіху в кар'єрі можна тільки якщо довго і наполегливо працювати, розраховувати тільки на свої сили і, незважаючи на труднощі, йти до поставленої мети.

Отже, на нашу думку, успішну кар'єру допомагає побудувати симбіоз кількох факторів (наприклад, працьовитості, везіння і харизми).

Критеріями вдалої кар’єри є задоволеність життєвою ситуацією (суб’єктивний критерій) та соціальний успіх (об’єктивний критерій). Тобто об’єктивна, зовнішня сторона кар’єри – це послідовність професійних позицій, які займаються індивідом, а суб’єктивна, внутрішня сторона – це те, як людина сприймає свою кар’єру, який її образ професійного життя і власної ролі в ньому [1, c. 195-196].

Отже, можливими шляхами вирішення проблем працевлаштування є:

- створення молодіжних центрів праці, на які покладаються вирішення питань працевлаштування молоді, підвищення її кваліфікації, забезпечення зайнятості молоді у вільний від навчання час;

- створення нових робочих місць, відповідно до попиту та пропозиції на ринку праці;

- створення умов для підготовки кваліфікованих фахівців і робітників відповідно до сучасних умов виробництва.


Список використаної літератури:

1. Почебут Л. Г. Організаційна соціальна психологія [Текст] : навч. посібник // Л. Г. Почебут, В. А. Чикер – СПб. : Річ, 2002. – 298 c. – ISBN 786-621-34-45.
   
2. Проблеми працевлаштування соціально незахищених громадян [Електронний ресурс] / Голос громади. – Режим доступу : vo.ws/news/golgrom/1086_problemi_pratsevlashtuvannya_sotsialno_nezahischenih_gromadyan.phpl.
   
3. Біскуп В. С. Проблема кар’єри жінок в сучасній Україні [Електронний ресурс] / International Conference Project. – Режим доступу : a.com/ru/node/727.
   

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ МОЛОДІ В УКРАЇНІ


Смолюк Т.В.

Студент-магістр

Турчик І.В.

Кандидат економічних наук, доцент

Луцький національний технічний університет


У сучасних умовах молодь, яка закінчила навчальні заклади все частіше відчуває себе зайвою на ринку праці. Брак вільних робочих місць, відсутність роботи за спеціальністю, низька територіальна мобільність як наслідок нерозвиненості соціальної інфраструктури призводять до невпевненості молоді в завтрашньому дні.

Нині проблема безробіття молоді є однією з найактуальніших. Закінчення навчального закладу несе за собою невизначеність з місцем роботи за фахом, або взагалі її відсутність. Роботодавці часто висувають умови, які не може задовольнити молодь. Це пояснюється тим, що потрібні досвідчені працівники, а досвіду роботи у молоді, яка нещодавно закінчила навчальний заклад, ще не має. Саме це і зумовлює значне безробіття молоді віком 15-24 років.

Регулювання зайнятості молоді має важливе значення для соціально-економічного розвитку будь-якої держави, особливо в умовах, коли стоїть завдання досягнути стійкого, довготривалого піднесення в усіх сферах суспільного життя. Залучення молоді до розвитку економіки та інших галузей суспільного виробництва – це шлях до забезпечення гідного існування не лише окремої людини, а й усієї держави [1, с.129].

Молодь належить до категорії вразливих верств населення, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а саме: молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищи навчальних закладах, звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу [2].

Визначальним та всезагальним для молоді є її входження до виробничо-трудової діяльності. Саме на цьому етапі свого життя молоді люди зіштовхуються з труднощами і потребують розуміння і допомоги як зі сторони старшого покоління, так і з боку держави. Водночас тривалі соціально-економічні трансформації на шляху до стабільного розвитку в Україні породили безліч нових і посилили дію старих соціальних проблем, зокрема пов'язаних із зайнятістю.

Проблема працевлаштування молоді полягає сьогодні не стільки у відсутності робочих місць, як у нездатності держави, роботодавців та самих молодих спеціалістів знайти спільну мову. Роботодавці, зазвичай, бажають відразу мати відданого професіонала, який був би готовий працювати за середню зарплату 12 годин на день без вихідних. Натомість молодь, яка ще не адаптувалась на ринку праці і не звикла до важких робочих днів, бажає здебільшого протилежного. Збалансувати цей очевидний конфлікт інтересів мала б насамперед держава, представники якої не втомлюються проголошувати, що молодь – її, держави, майбутнє. Звідси постає доконечна необхідність напрацювання ефективної державної політики щодо працевлаштування молоді. Особливо з огляду на ті негативні тенденції, які потягом тривалого часу спостерігаються в економіці України.

Понад те, загострення проблеми молодіжного безробіття тягне за собою цілу низку соціальних небезпек для суспільства загалом. При цьому масштаб та глибина останніх перебувають мало не у геометричній прогресії до кількості молодих осіб, які втратили або не можуть знайти роботу [6]. Невирішені проблеми працевлаштування молоді призводять до зростання безробіття та зниження рівня життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) мо­делей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орі­єнтацій і падіння престижності легальної зайнятості).

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних планів [3, с. 180].

Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.

На нашу думку, низька конкурентоспроможність молоді на ринку праці, обумовлена такими факторами:

• відсутність у молоді досвіду роботи професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
  
• відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
  
• трудова нестабільність молоді (молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.);
  
• необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді [4, с. 197].
  

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та громадських організаціях. З метою формування у молоді зважених підходів до вибору професій, необхідно проводити інформаційно-роз’яснювальні заходи. Для усунення дисбалансу між попитом і пропозицію на ринку праці з 2008 року центри зайнятості почали проводити семінари, на яких розглядаються основні шляхи інформування молоді, що є рушійним важелем у виборі професії.

Актуальним залишається й проведення перенавчання, оскільки молодь є більш відкритою до освоєння нової спеціальності. Ринок праці перенасичений юристами, економістами, менеджерами та подібними фахівцями. Тому молодь, яка обрала ці спеціальності, після закінчення навчального закладу, змушена масово перекваліфіковуватись. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після аналізу кон'юнктури ринку праці та професійної придатності молодої людини.

Держава поки що неспроможна вирішувати всі проблеми самотужки. Тому всім громадським об'єднанням варто працювати над цими питаннями та проблемами і шукати ефективні форми їх вирішення і лише створивши в Україні сприятливе підприємницьке середовище ми вирішимо багато важливих проблем, у тому числі і для розвитку економічної активності молоді, та реалізації свого трудового потенціалу [5]. На державному рівні необхідно запропонувати ряд заходів, щодо створення умов для підготовки кваліфікованих фахівців і робітників відповідно до умов сучасного виробництва. Держава, в свою чергу, повинна виконувати задекларовані у молодіжному законодавстві гарантії, приймати та реалізовувати регіональні молодіжні програми.

Таким чином, сама реалізація ефективної молодіжної політики, можлива лише завдяки співпраці між державою, роботодавцями, навчальними закладами і самою молоддю.

Основними заходами щодо зменшення безробіття серед молоді є:

• створення молодіжної біржі праці;
  
• розроблення проектів, орієнтованих на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;
  
• проведення дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники, та урахування результатів цих досліджень у навчальних програмах. До проведення даних досліджень можуть залучалися соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів областей;
  
• включення до навчальних програм обов'язкового стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розроблення механізму пропагування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний від навчання час та організація експериментальних підприємств у навчальних закладах;
  
• розроблення та впровадження механізму фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми;
  
• проведення навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи;
  
• проведення інформативних та навчальних семінарів і тренінгів щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки;
  
• організація зустрічей з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечення широкого висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації;
  
• запровадження в програмах навчальних закладів курсів з техніки пошуку роботи та факультативних занять з організації власної справи;
  
• провадження координації міжнародної діяльності (обмін студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо) [5].
  

На нашу думку, можна запропонувати такі напрями удосконалення державного регулювання зайнятості молоді в Україні:

• планування кваліфікаційно-освітньої структури пропозиції робочої сили молоді;
  
• проведення якісного моніторингу ринку праці з метою прогнозування попиту на робочу силу молоді у розрізі професій;
  
• запровадження механізму державного замовлення кадрів для подолання дисбалансу попиту та пропозиції в молодіжному сегменті ринку праці;
  
• мотивування роботодавців до працевлаштування молоді шляхом надання їм додаткових соціальних та економічних гарантій;
  
• створення відповідних умов розвитку молодіжного підприємництва;
  
• співпраця з відповідними міжнародними організаціями.
  

Розглянувши проблеми зайнятості молоді було встановлено, що в державі не використовується значна частина трудового потенціалу молоді. Ми дійшли висновку, що розв’язання проблеми конкурентоспроможності молоді на ринку праці потребує здійснення двох груп заходів:

1. Виробничо-технічних, що полягають у підвищенні професійно-технічних якостей працівника, його здатності освоювати новітні технічні засоби та устаткування;
   
2. Організаційно-економічних, які передбачають формування навичок праці з урахуванням вимог її наукової організації, раціоналізації трудового процесу.
   

Список використаної літератури:

1. Буда Т. Регулювання зайнятості молоді як соціально-економічна проблема // Психологія і суспільство. – 2009. – № 3. – С. 129-133.
   
2. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р.
   
3. Кравченко В. Л. Проблеми ефективного використання праці молоді в Україні // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. Спец вип. Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – К.: КНЕУ. – 2005. – С. 180–184.
   
4. Кравченко В. Л. Сучасний стан зайнятості молоді в регіонах України // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр. – Ч. І. – К.: РВПС України НАН України. – 2007. – С. 195–198.
   
5. Теодозія Буда. Проблеми реалізації трудового потенціалу молоді в Україні, наукова інтернет-конференція. Режим доступу: rg/teodoziya-buda-problemi-realizatsiyi-trudovogo-potentsialu-molodi-v-ukrayini/
   
6. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з інтернет-сторінки: /news/2004/08/11/2613.
   

АНАЛІЗ СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СФЕРИ ТОРГІВЛІ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ


Протасюк Галина Анатоліївна

Студентка IV курсу

Шубалий Олександир Михайлович

Кандидат економічних наук., доцент

Луцький національний технічний університет


Торгівля як один із видів економічної діяльності за своєю сутністю та формою належить до досить складних економічних систем. На фоні ринкової орієнтації національної економіки вивчення нових форм і методів торгівлі стає об’єктивною передумовою динамічного розвитку торговельних відносин в Україні.

Сьогодні торгівля – це одна з найпотужніших сфер господарської діяльності, яка, динамічно розвиваючись, успішно забезпечує зростаючий попит споживачів у необхідних товарах та послугах.

Впродовж останніх років ситуація на внутрішньому ринку товарів і послуг формується під впливом позитивної динаміки макроекономічних показників, що формуються в наслідок послідовного здійснення заходів державного регулювання сфери торгівлі та характеризується збільшенням обсягів оптового і роздрібного товарообороту, а також кількості суб’єктів торгівельної діяльності.

Суттєвий вплив на сферу торгівлі здійснюють також і доходи, а саме середньомісячна заробітна плата найманих працівників загалом, а також працівників, що зайняті у торгівлі. Так, середньомісячна заробітна плата працівників загалом і працівників, що зайняті у торгівлі в 2010р. у Волинській області у порівнянні з 2009р. зросла на 265 і 222 грн. відповідно і складала 75,6 і 66,3 % відповідно від загального значення по Україні. Ще одним позитивним моментом є й те, що індекс споживчих цін у області у 2010р. порівняно з 2009р. знизився на 1,9 % і становив 99,1 % віз загального по Україні.

Загалом, величина товарообороту Волині протягом 2005 – 2010рр. поступово зростає. Якщо ж розглядати окремо по видах, то можна побачити, що найбільший розмір оптового товарообороту підприємств припадає на 2008 – 2009рр. і становить відповідно 21685 і 21969 млн.грн., а роздрібного – на 2010р. і становить 4709 млн.грн. Причинами цього слугує зростання доходів населення, ріст показників у сферах інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, державних фінансів та фінансових результатів, також починаючи з 2009р. почалося поступове впровадження паспортиризації ринків, що дозволило вивести з тіні значну частину обороту роздрібної торгівлі.

Що стосується найбільших міст Волинської області, то лідируючі позиції займає м. Луцьк, де обсяг товарообороту всередньому щорічно протягом 2000 – 2010рр. зростав на 1276,2 млн.грн. Це пов’язано з великою концентрацією оптових посередників у обласному центрі, а також з транзитним розташуванням Луцька.

Одним із важливих осередків купівлі – продажу товарів є біржі, які є однією з головних форм оптової торгівлі, про що свідчать обсяги біржових доручень і номенклатура реалізованих біржових цінностей. У Волинській області переважають товарні і товарно-сировинні біржі. Їх кількість у 2010р. становила 10 одиниць. Також існує 2 агропромислові і 1 універсальна біржа.

Загальновідомо, що про стан життєвого рівня людей кожної конкретної країни, області судять за тим, наскільки повно забезпечуються їх потреби в матеріальних і духовних благах. У нашій же країні протягом тривалого часу структура реалізації, а, отже й споживання основних товарів була помітно деформованою, що зумовлено дією низки негативних об'єктивних і суб'єктивних народногосподарських проблем і диспропорцій перехідного етапу до ринкових відносин. Що ж стосується Волинської області, то протягом 2000 – 2005рр. питома вага непродовольчих товарів у сукупному роздрібному товарообороті виросла з 57,5 до 59,7 %. Починаючи з 2007р. загальна частка непродовольчих товарів починає різко рости і складає більше 60%. Це вкотре підтверджує, що мешканці Волині можуть собі дозволити чимдалі дорожчі покупки, а їхньої заробітної плати стало вистачати не лише на продукти харчування, тож не дивно, що місцева мережа магазинів впевнено розширюється і знаходить свою „аудиторію”.

Що стосується однорідності міст і районів Волинської області стосовно роздрібного товарообороту підприємств на одну особу, спостерігається їх неоднорідність, адже коефіцієнт варіації становить 0,692 або 69,2 % замість допустимих 33 %. Таку ситуацію склася в наслідок великої концентрації підприємств роздрібної торгівлі в обласному центрі – м.Луцьку, де відповідно й кількість постійного населення також є досить великою. Наприклад, у Іваничівському і Локачинському районах кількість постійного населення складає 15,8 % і 11,4 % від цього ж показника у м. Луцьку в 2010р.

Торговельне обслуговування населення як в Україні в цілому, так і у Волинській області зокрема, здійснюється в основному через мережу різноманітних магазинів. Так, у 2010 році порівняно з 2000 роком зміна середньої загальної торгової площі магазинів у містах і районах Волинської області становить 3,2 %, наслідком чого є змінами у її структурі. Це викликано збільшенням торгової площі у м. Луцьку (з 38,5 тис.м² до 74,3 тис.м²), м. Ковелі (з 9,6 м² до 16,3 м²), у Луцькому районі (з 24,5 тис.м² до 5,3 тис.м²), а також значним зменшенням у Ківерцівському районі (з 10,2 тис.м² до 4,7 тис.м²). Однак ці зрушення є незначними, оскільки індекс структурних зрушень становить 3,2 %, що є менше 5 %.

Виходячи з аналізу результатів розвитку мережі роздрібної торгівлі у Волинській області, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об’єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Так у 2000р. загальна кількість спеціалізованих магазинів, що торгують переважно непродовольчими товарами становила 155 одиниць, то у 2010р. – зменшилась на 62 одиниці. Якщо ж порівнювати 2010р. і 2005р., то спостерігається зменшення кількості підприємств роздрібної торгівлі (крім торгівлі автомобілями, мотоциклами та пальним) на 85 об’єктів, зменшився обсяг торгівлі підприємств інших видів економічної діяльності на 122об’єкти. За видами економічної діяльності збільшується кількість магазинів, що реалізують пальне та автомобілі.

Виходячи з соціального і економічного значення торгівлі, було б доцільним посилити державний контроль за її функціонуванням та підвищити роль і відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної стратегії і тактики у цій сфері.