Geum.ru

Магістерська програма „ Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства (назва)

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 1 теоретичні аспекти управління нововведеннями на підприємстві
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ВСТУП



Розвиток м’ясопереробного підкомплексу України на сьогоднішній день включено до складу пріоритетних проблем національної продовольчої безпеки. Її основними стратегічними цілями є забезпечення: ресурсної достатності продовольчих товарів за рахунок нарощення виробництва; стабільності продовольчого постачання протягом року за різних ринкових умов на всій території країни; доступності якісних харчових продуктів усім верствам населення незалежно від доходів.

Останні роки споживання м’ясопродуктів населенням нашої країни зменшується, знижується їх якість. Погіршує смакові якості продукції і знижує її цінність як продукту харчування. Ця проблема є досить актуальна, оскільки ринок м’яса в Україні скорочується, вітчизняні м’ясопереробні підприємства не в змозі здійснювати виробничу діяльність у відповідності до жорстоких ринкових умов.

Ситуація, яка склалася, вимагає здійснити пошуку нових форм і методів господарювання, проведення відповідного реформування відносин власності, самої підприємницької структури економічних суб’єктів та оновлення основних виробничих фондів на основі передових технологій. Тільки радикальні заходи по впровадженню нових технічних і технологічних рішень, сучасних виробничих процесів, здатних випускати конкурентноспроможну продукцію, дозволять м’ясопереробним підприємствам вийти з затяжної кризи і забезпечити собі гідне місце на ринку галузі.

Метою проекту є визначення шляхів ефективного використання внутрішнього та зовнішнього організаційного потенціалу та розробка інноваційних заходів в базовому підприємстві.

Для досягнення мети дослідження в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:
  • охарактеризувати інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту;
  • розглянути організаційно-правові засади інноваційного менеджменту;
  • узагальнити основні напрямки науково-технічного прогресу та управління нововведеннями в м’ясопереробній галузі;
  • розглянути та проаналізувати організаційну-економічну характеристику підприємства;
  • виявити вплив впровадження науково-технічних розробок у виробництво;
  • дати оцінку поточного стану ефективністі діяльності підприємства та обгрунтувти роль інновацій;
  • виявити пріорітетні напрями вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва;
  • оцнинити поточний стан стимулювання інноваційної активності;
  • виявити та проаналізувати поняття економічної ефективністі управління нововведеннями.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти щодо оцінки стану та динаміки інноваційної діяльністі Гадяцького м`ясокомбінату м. Гадяч, Полтавської області.

Об’єктом дослідження є ефективно розроблена інноваційна стратегія по базовому господарству.

Зміст роботи включає аналіз поточних проблем галузі та обгрунтування шляхів їх вирішення, вибору найбільш ефективних засобів і методів покращення господарської діяльності Гадяцького м’ясокомбінату.

В процесі виконання дослідження використовуватимуться такі методи аналізу як статистичний, аналітичний та розрахунковий.


РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ НОВОВВЕДЕННЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту


Інноваційний менеджмент – один із напрямів стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації. Ціллю його є визначення основних направлень науково-технічної та виробничої діяльності організації. Це перш за все розробка та впровадження нової продукції та технології (інноваційна діяльність), модернізація та удосконалення випущеної продукції та технології, подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції і зняття з виробництва застарілої продукції [11, c.13]. Основна увага в інноваційному менеджменті надається розробці стратегії інновацій і заходів, направлених на їх реалізацію, тому розробці та впровадженню нових товарів, технологій приділяється основна увага. Вони становлять пріоритетні напрями стратегії організації і визначають її подальший розвиток.

Якщо в загальному вигляді процес управління трактувати як „методи впливу суб’єкта управління на об’єкт управління за допомогою прямих і зворотних зв’язків в умовах впливу дестабілізуючих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою досягнення запланованого результату”, а „менеджмент – як науку про найбільш раціональну організацію і управління трудовим колективом з метою одержання запланованого ефекту”, то можна дати визначення і поняттю „інноваційний менеджмент”.

Інноваційний менеджмент – це сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об’єднань з максимальною ефективністю [11,20].

Результатом інноваційних процесів є новації, а їхнє впровадження в господарську практику визначається як нововведення, тобто з моменту прийняття до поширення новація здобуває нову якість і стає інновацією.

Таким чином, інновація – це нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом, що полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства.

Дослідження проблеми інновації тісно пов’язане з іменами відомих вчених: Д. Рікардо (1772 – 1823), К. Маркса (1818 – 1883), Й. Бем-Баверка (1851 – 1914) і К. Віксєля (1851 – 1926).

Д. Рікардо поділяв нововведення в сільському господарстві на дві групи: землезбережні нововведення, які збільшують вихід продукції з даної площі шляхом більш вдалого посіву чи кращого вибору добрив; нововведення, які зберігають капітал і працю, до ряду яких відносяться покращення засобів праці, економне використання кінської сили в сільському господарстві, кращі знання ветеринарії.

К. Маркс називав інновацією будь-яке вдосконалення, яке допомагає розширити набір допоміжних засобів, скоротити необхідну робочу площу чи подовжити термін роботи машини. Таким чином, під капіталозбережними інноваціями він вважав обладнання кращої якості і машини менших розмірів і більш довгих термінів експлуатації, які допомагають скоротити час постачання і зекономити паливо.

Й. Бем-Баверк вважав, що технологічні нововведення в основному призводять до збільшення періоду виробництва. В той час, як останній може зменшитись в тому випадку, коли нова технологія змінює сам продукт.

К. Віксєль приводив арифметичні, алгебраїчні і графічні докази того, що будь-яке нововведення, яке економить працю, обов’язково збільшує сукупний продукт, але при цьому не завжди зростає абсолютна і відносна вага праці в доході. Вчений прийшов до висновку, що критерію, за допомогою якого можна оцінювати вплив факторозбережних нововведень на заробітну плату ще не знайдено [76].

В Україні проблема інновації вперше була розглянута відомим вченим М. Туган-Барановським (1865 – 1919). Саме він застосував відтворюючий підхід до аналізу нерівномірності процесу розвитку економіки під впливом науково-технічного прогресу. На думку вченого, внутрішні якості виробничої системи породжують циклічність її розвитку. Таким чином, періодична зміна припливів та відпливів в промисловості викликана не законами споживання, а законами виробництва. Виробництво розширюється в роки піднесення не тому, що в даний момент зростає споживання, а навпаки: споживання тому і зростає, що розширюється виробництво.

Аналіз різних визначень дає змогу зробити висновок, що специфічний зміст інновації складають зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни. Австрійський вчений І. Шумперт виділяє п’ять типових змін:
  1. Використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва (купівля – продаж).
  2. Впровадження продукції з новими особливостями.
  3. Використання нової сировини.
  4. Зміни в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення.
  5. Поява нових ринків збуту.

В ряді інших джерел, інновація розглядається як процес. В цій концепції визначається, що нововведення розвивається в часі і має чітко виражені стадії. Інновації властиво як динамічний, так і статичний аспекти. В останньому випадку інновація представлена як кінцевий результат науково-виробничого циклу, ці результати мають самостійне коло проблем.

У процесі господарської діяльності підприємства відбуваються певні процеси та явища, які умовно поділяються на дві групи: традиційні (характеризують звичайне функціонування підприємства), інноваційні (характеризують функціонування підприємства на якісно новому рівні).

Інноваційні процеси – це сукупність безперервно виникаючих у часі й просторі прогресивних, якісно нових змін на підприємствах, що охоплюють весь комплекс відносин виробництва і споживання та становлять період від зародження ідеї до її комерційної реалізації [22, c.56].

Терміни „інновація” і „інноваційний процес” не рівнозначні, хоча і близькі за змістом. Інноваційний процес пов’язаний із створенням, освоєнням та розповсюдженням інновацій. Створювачі інновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу та економічний ефект. Їх стратегія націлена на те, щоб перевершити конкурентів, створивши новизну, яка буде визнана унікальною у визначеній сфері [15, c.121].

Джерелами формування інноваційних процесів є досягнення вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень та розробок, сучасні потреби виробництва і людини.

Інноваційний процес здійснюється в чотири стадії:
  1. Фундаментальні дослідження в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, спеціалізованих лабораторіях. Бюджетне фінансування на безповоротній основі.
  2. Дослідження наказового характеру. Проводяться в усіх наукових організаціях і фінансуються як з бюджету, так і за рахунок замовників. Дослідження не завжди пророкуються і тому носять ризиковий характер.
  3. Проводяться дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Проводяться в підрозділах науково-дослідних інститутів, спеціалізованих лабораторіях, підрозділах великих промислових підприємств. Фінансуються як з державного бюджету, так і за рахунок замовників, а також за власні кошти.
  4. Проводиться процес комерціалізації, починаючи із впровадження у виробництво, виходу на ринок та продажу продукту.



В загальному вигляді ІП можна зобразити так:


ФД – ПД – Р – Пр – Б – Ос – ПВ – М – Зб,


де ФД – фундаментальні (теоретичні) дослідження;

ПД – прикладні дослідження;

Р – розробка;

Пр – проектування;

Б – будівництво;

Ос – освоєння;

ПВ – промислове виробництво;

М – маркетинг;

Зб – збут.

Схема 1.1 Модель інноваційного процесу

Початковою стадією інноваційного процесу є теоретичні дослідження, що пов’язано безпосередньо з науковою діяльністю, направленою на отримання і переробку нових, оригінальних відомостей та інформації. Тобто будь-яка робота повинна мати новизну. Характерно, що значна кількість нової інформації відтікає до промислового виробництва, оскільки дослідницька діяльність часто замінюється навиками, досвідом і стандартними прийомами. Розглядаючи фундаментальні дослідження з точки зору кінцевого результату, необхідно виділити дослідницьку діяльність, направлену на отримання і переробку нових, оригінальних відомостей і інформації лише з теоретичного боку. Теоретичні дослідження не пов’язані безпосередньо з вирішенням конкретних прикладних задач, але саме вони є фундаментом інноваційного процесу. Разом з тим, необхідність теоретичних досліджень може бути обумовлена потребами практики та синтезом попередніх знань про предмет. Тільки деякі дослідження втілюються в наступних ланках процесу. Приблизно 90 % з них можуть мати негативний результат. Із решти 10 % з позитивним результатом дослідження не всі використовуються на практиці. Ціллю фундаментальних досліджень є пізнання і розвиток процесу (теорії відповідного питання). Зовсім іншу ціль мають прикладні дослідження, які матеріалізують знання. В результаті розробок створюються конструкції нових машин і обладнання, що плавно переходить в фази проектування, будівництво, освоєння, промислове виробництво та фази комерціалізації результатів.

Таким чином, інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації винаходів, нових технологій, видів продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності [11,19].

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральний), простий між організаційний (товарний) і розширений.

Простий інноваційний процес передбачає створення і використання новизни в середині однієї і тієї ж організації, новизна в цьому випадку не приймає безпосередньої товарної форми. Під час простого між організаційного інноваційного процесу новизна виступає як предмет купівлі-продажу. Ця форма інноваційного процесу являє собою відокремлення функції виробництва новизни від функції його споживання. Нарешті, розширений інноваційний процес проявляється у створенні нових виробників нововведення, порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконаленню споживацьких якостей товару що випускається. В умовах товарного інноваційного процесу діє як мінімум два господарських суб’єкти: виробник і споживач нововведення [22, c.84]. Якщо нововведення являє собою технологічний процес, його виробник і споживач можуть бути поєднані в межах одного господарюючого суб’єкта.

Зазначимо, що невчасне здійснення нововведень призводить до ефекту „футурошоку”, тобто до такої ситуації, коли обставини спонукають здійснювати різкі зміни в короткий період часу з великими витратами ресурсів і надзвичайною напругою. Наслідком того може стати не тільки втрата прибутку, а й взагалі руйнування підприємства або організації [11, c.46].

Поступове вичерпання потенціалу будь-якої ідеї і заснованого на ній нововведення є об’єктивним і викликається моральним зношенням. Тому необхідно завчасно резервувати кошти на нововведення з поточних прибутків, вишукувати інші джерела фінансування нововведень і постійно турбуватися про народження нових ідей розвитку підприємства. Незважаючи на те, що виявлення межі потенціалу технології є складним процесом, в залежності від ефективності капіталовкладень у тій чи іншій галузі настає момент, коли віддача від нововведення зрівнюється із середньою віддачею капіталовкладень. Термін вичерпання ефективності нововведень коливається в значних межах і залежить від типу нововведення та його потенціалу. Кращими є нововведення, що передбачуються вже в проекті підприємства і забезпечують докорінні зміни в технологічному процесі або випуск на ринок наукоємної продукції з високим рівнем конкурентної спроможності.

Наведені докази переконують у необхідності постійного оновлення продукції і виробництва задля уникнення загрози втрати конкурентоспроможності підприємства і вже згадуваного ефекту футурошоку. Будь-яке підприємство, що хоче вижити в умовах ринку, зобов’язане мати в розпорядженні механізм відновлення і володіти процедурами інноваційного менеджменту.

В ході перетворення інноваційного процесу в товарний виділяють дві його органічні фази: а) створення і розповсюдження; б) дифузія нововведення. Перша, в основному, включає послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного виробництва і збуту, організацію комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі відбувається перерозподіл суспільно-корисного ефекту між виробниками нововведень, а також між виробниками і споживачами.

В результаті дифузії зростає кількість і змінюються якісні характеристики як виробників, так і споживачів. Неперервність процесів нововведення здійснює визначальний вплив на швидкість і ширину дифузії нововведення в ринковій економіці.

Дифузія інновації – процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційним каналам між членами соціальної системи в часі [15,75]. Як уже зазначалось, нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології і т д., які є новими для конкретного господарюючого суб’єкта. Іншими словами дифузія – це розповсюдження вже раніше засвоєної і використаної інновації в нових умовах чи містах застосування.

Розповсюдження інновацій – це інформаційний процес, форма та швидкість якого залежить від міцності комунікаційних каналів, особливостей сприймання інформації господарюючими суб’єктами, їх спроможності до практичного використання цієї інформації. Це обумовлено тим, що господарюючі суб’єкти, які діють в реальних економічних умовах, проявляють різне відношення до пошуку інновацій і різну спроможність до їх засвоєння. В реальних інноваційних процесах швидкість процесу дифузії нововведень визначається різними факторами: а) формою прийняття рішень; б) способом передачі інформації; в) особливостями соціальної системи, а також особливостями самого нововведення. Особливостями нововведення є: відносні переваги в порівнянні з традиційними рішеннями; поєднання із встановленою практикою та технологічною структурою, складність, накопичений досвід впровадження та ін.

В ході розвитку діяльність, яка складає інноваційний процес, розкладається на окремі, різні між собою частини і матеріалізується у вигляді функціональних організаційних одиниць, які відокремилися в результаті розподілу праці. Економічний та технологічний вплив інноваційного процесу лише частково втілюється в нових продуктах чи технологіях. Значно більше він проявляється у збільшенні економічного і науково-технічного потенціалу як передумови виникнення нової техніки, підвищенні технологічного рівня інноваційної системи, її елементів, сприйнятті інновацій.