Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
- Зміст, 431.42kb.
- В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
- Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
- Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
- 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.
1. Луць Л. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України – вимога часу / Людмила Луць [Електронний ресурс]. – Режим доступу: r.org.ua/?w=r&i=67&d=315
2. Дрішлюк В.І. Щодо поєднання публічного і приватного в договірному праві України (на прикладі публічного договору) / В.І. Дрішлюк // Університетські наукові записки. – 2006. – №2 (18). – С.155–158.
3. Дженнаро Франчози. Институционный курс римского права / Дженнаро Франчози / Перевод с итальянского д.юр. наук Л.Л. Кофанов. – М., 2004. – 428 с.
4. Бірюков І. Предмет і метод приватного права/ І. Бірюков // Право України. – 2002. – № 3. – С. 34–37.
5. Малько А.В. Теория государства и права: [Учебник] / А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2004. – 304 с.
6. Прокопенко В.І. Трудове право України: [Підручник. Видання третє, перероб. та доповн.]/ В.І. Прокопенко. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.
7. Гончарова Г.С. Трудовое право Украины в вопросах и ответах: [Учебно-справочное пособие. Изд. шестое, перераб. и доп.] / Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, С.Н. Прилипко / Под ред. В.В. Жернакова. – Х.: «Одиссей», 2009. – 776с.
8. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: [Учеб. для юрид. вузов и ф-тов] / В.С. Нерсеянц. – М.: Изд. группа «ИНФРА-М – НОРМА», 1999. – 552 с.
9. Про оплату праці: Закон України від 24. 03. 1995, № 108/95 – ВР// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 17. – Ст. 121.
10. Про колективні договори і угоди: Закон України від 07. 07. 1993, №3356–ХІІ// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – Ст. 361.
Кривенко Юлия
ГРАЖДАНСКО-ПРАВОВОЙ СТАТУС РЕЛИГИОЗНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ ПО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ РОССИИ И УКРАИНЫ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АСПЕКТ
В любом обществе имеется большое число разнообразных, основанных на принципе добровольности, объединений граждан. Они отличаются целями, функциями и содержанием деятельности.
Право граждан на свободу объединения предусмотрены во Всемирной декларации прав человека и гарантированы Конституцией и законодательством Украины и РФ.
Статья 36 Конституции Украины провозглашает право граждан Украины на свободу объединений в общественные организации для осуществления и защиты своих прав и свобод и удовлетворения политических, экономических, социальных, культурных и других интересов [1].
Статья 28 Конституции России гласит: «Каждому гарантируется свобода совести, свобода вероисповедания, включая право исповедовать индивидуально или совместно с другими любую религию или не исповедовать никакой, свободно выбирать, иметь и распространять религиозные и иные убеждения и действовать в соответствии с ними» [2].
Проблема изучения правового статуса религиозных организаций в правовой науке, как РФ так и Украины не нова. Однако в работах дореволюционных и советских правоведов затрагивались лишь ее отдельные аспекты в связи с изучением истории, теории и практики государственно-конфессиональных отношений религиозные и иные убеждения и действовать в соответствии с ними». На сегодняшний день исследованиям деятельности религиозных организаций посвящены работы В. Д. Фучеджи и В.Ф.Поддубной.
Актуальность темы подчеркивается вопросами статуса религиозных организаций как юридических лиц в РФ и Украине. Существуют расхождения по многим аспектам функционирования религиозных организаций, что отражается на правоприменительной практике. В связи с этим большую значимость приобретает исследование действующей нормативно-правовой основы гражданско-правового регулирования отношений, в которых участвуют религиозные организации, определяющего специфику их гражданско-правового статуса, в целях обеспечения его дальнейшего развития и совершенствования (правотворческий и правоприменительный аспекты).
Целью данной статьи является основанное на системном анализе действующего законодательства РФ и Украины исследование гражданско-правового статуса религиозных организаций.
Под статусом субъекта права следует понимать его правовое состояние, которое характеризуется системой юридических прав и обязанностей.
Структура правового статуса включает в себя правовые нормы, правосубъектность, основные права и обязанности, юридическую ответственность. Субъект права вследствие самого действия закона, то есть независимо от участия в тех или другом правоотношении, наделенный определенным комплексом прав и обязанностей, которые создают его правовой статус. Содержание гражданско-правового статуса представляют общие права и обязанности, которые являются предпосылкой обретения конкретных субъективных прав и обязанностей, которые возникают у определенного субъекта лишь тогда, когда он вступает в конкретные правовые отношения.
Однако с учётом разного подхода относительно правоспособности религиозных организаций законодателя РФ и Украины, проанализируем именно этот аспект.
Юридическое лицо как субъект гражданского права обладает гражданской правоспособностью и дееспособностью. У юридических лиц правоспособность и дееспособность возникают одновременно, с момента его государственной регистрации.
Правоспособность юридического лица в общем понимании представляет собой способность юридического лица иметь гражданские права и обязанности, которые необходимы ему для осуществления своей деятельности. В современном гражданском праве России выделяется общая и специальная правоспособность юридических лиц [3]. Под общей (универсальной) правоспособностью понимается способность юридического лица иметь любые гражданские права и обязанности, которые необходимы ему для осуществления любого вида деятельности, не противоречащего действующему законодательству. Под специальной правоспособностью понимается наличие у юридического лица лишь таких прав и обязанностей, которые отдельно регулируются законом, соответствуют целям его деятельности и прямо зафиксированы в его учредительных документах.
Законодательство РФ предусматривает, что религиозные организации, обладают специальной гражданской правоспособностью, т. е. такой, которая связана с целями их деятельности, а именно с удовлетворением религиозных и иных связанных с религиозными потребностей. Под иными, связанными с религиозными, понимаются потребности в организаторской, координирующей деятельности, которую проводят религиозные центры и управления, в подготовке служителей культа, которых обучают духовные учебные заведения, материальные потребности, удовлетворение которых необходимо для нормального функционирования религиозных организаций и т. д. В связи с этим занятие видами деятельности, которые не соответствуют целям религиозных организаций, будет свидетельствовать о нарушении специальной правоспособности. Правоспособность религиозных объединений может быть ограничена в пределах, очерченных частью 3 статьи 55 Конституции России. Эта конституционная норма конкретизирована Федеральным законом от 26 сентября 1997 года № 125-ФЗ «О свободе совести и о религиозных объединениях», в соответствии с которым религиозные организации не участвуют в деятельности политических партий и политических движений, не имеют права оказывать им материальную поддержку, не могут участвовать в выборах в органы власти и в органы местного самоуправления, не выполняют функции органов государственной власти и других государственных органов, государственных учреждений и органов местного самоуправления. Правомерность таких ограничений вытекает из существа религиозных объединений, их назначения, связанного с удовлетворением религиозных потребностей и интересов людей.[4]
В отличие от ГК РФ, ГК Украины не наделяет непредпринимательские общества специальной правоспособностью.Согласно ст.91 ГК Украины, юридическое лицо способно иметь такие же гражданские права и обязанности, как и физическое лицо, кроме тех, которые по своей природе могут принадлежать только человеку. Таким образом, на смену специальной правоспособности юридического лица, которая была предложена советским законодательством, пришел принцип универсальной правоспособности, который является отражением современных тенденций развития концепции гражданского права Украины, как права частого [5, 159].
Однако, согласиться с этим достаточно сложно так как, несмотря на законодательное закрепление общей правоспособности, в силу специфики религиозных организаций им присуща специальная правоспособность. В поддержку специальной правосубъектности религиозных организаций выступает В.Ф.Поддубная, предлагая внести изменения в ГК Украины и Закон Украины «О свободе совести и религиозные организации» следующего содержания: «религиозные организации могут иметь гражданские права, которые отвечают целям их деятельности, изложены в основах вероучения и предусмотрены в уставных документах и в связи с этой деятельностью выполняют соответствующие обязанности» [6, 4, 12].
Итак, проанализировав законодательтво РФ и Украины, определяющее правоспособность религиозных организаций, следует сделать следующий вывод: предусматривая специальную правоспособность религиозных организаций российский законодатель в первую очередь учитывает специфику создания и существования религиозных организаций субъектов гражданского права. В свою очередь отечественный законодатель предусмотрев общую правоспособность религиозных организаций не учитывает, что создание и существование религиозных организаций не может противоречить цели предусмотренной в уставе. Данный вопрос подлежит законодательному урегулированию.
Литература:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141
2. Конституция Российской Федерации (принята всенародным голосованием 12.12.1993) (с учетом поправок, внесенных Законами РФ о поправках к Конституции РФ от 30.12.2008 № 6-ФКЗ, от 30.12.2008 № 7-ФКЗ)
3. Гражданское право.// В 2-х томах. (Учебник) Под ред. Суханова Е.А. Т.1. 2004,С.233; Гражданское право: Учебник. Том I (под ред. доктора юридических наук, профессора О.Н. Садикова). – «Контракт»: «ИНФРА-М», 2006; Гражданское право. (Учебник) / Под ред. Алексеева С.С. М, 2009. – С.123
4.Осипова Л.В. Правовое регулирование статуса религиозных объединений // Современное право. – 2008. – № 3
5. Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2007. – С.159
6. Піддубна В.Ф. Релігійні організації як суб’єкти цивільних правовідносин // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.Харків. – 2008. – С. 4,12
Кулібаба Валерія
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «БРЕНД» ТА ПОНЯТТЯ «ІМІДЖ»
Як вже неодноразово відзначалося, конкуренція є одним з найважливіших атрибутів ринкової економіки. У конкурентній боротьбі успіх належить саме тому суб’єкту господарювання, який постійно аналізує та оцінює власну позицію у бізнесі, конкурентні переваги своїх партнерів та робить з цього певні висновки. Результатом такого дослідження є використовування у своєї діяльності інноваційного розвитку, а не інертного існування і функціонування.
А це вже напряму пов’язане з результатами інтелектуальної діяльності. Саме зараз в умовах фінансової кризи питання інтелектуальної власності дуже гостро стають перед суспільством, оскільки вони є своєрідним механізмом ринкових відносин. Як і піся кризи 1998-го року в цей час відбувається активізація компаній з напрямку роботи з діловою репутацією. В умовах жорсткої конкуренції навіть перед широко відомими підприємствами виникає достатньо складна задача: як утримати свої позиції на ринку і зберегти ефективність діяльності. З десяти компаній, що знаходяться під конкурентним тиском, не менш дев’яти скажуть, що ведуть або мають намір вести роботу стосовно створення і зміцнення «бренду» і формування «іміджу» продукції.
У цьому зв’язку досить часто у бізнес літературі зустрічаються такі поняття як «бренд», «брендінг», «імідж». Бренд, як інструмент досягнення переваги над конкурентами, на вітчизняному ринку прижився і, ймовірно, надалі відчуватиме себе ще впевненіше. Якщо 12 років тому у важливості використання бренда в процесі залучення клієнтів потрібно було переконувати майже всіх, то в останні 5 років використання бренда стало популярним маркетинговим інструментом.
Сприйняття бренду, оцінка його можливостей стають дедалі більш повними, комплексними. Найбільші компанії використовують бренди як найважливіший стратегічний ресурс, який визначає капіталізацію компанії та перспективи її розвитку. У бізнес-стратегіях брендам відводиться все більш важлива роль – як засобу, що забезпечує довгостроковий, тривалий вплив на клієнта. Ті компанії, котрі ще не використовують технології брендингу для зміцнення своїх позицій на ринку, ризикують опинитися поза бізнесом уже в найближчому майбутньому.
Визначення поняття «бренд» на нашому ринку тільки починає складатися. Багато хто вважає, що бренд і торгівельна марка це тотожні поняття. Тим часом різниця все ж таки існує. Торгівельною маркою володіють майже всі компанії, брендом – одиниці. Бренд – це, перш за все, торгівельна марка зі стійким іміджем, тобто більш ємке поняття.
Термін бренд (brand) походить від древньонорвезького слова, що означає «ставити клеймо». Первинне поняття було створено для позначення джерела, виробника чи власника продукту або речі, а також використовувалось для таврування великої рогатої худоби, коней, овець та інших домашніх тварин з метою відрізнення їх власниками.
Сьогодні Американська Асоціація Маркетингу трактує бренд як «ім’я, термін, знак, символ, дизайн або комбінація всього цього, як призначені для ідентифікації товарів або послуг одного продавця або групи продавців, а також для відмінності товарів чи послуг від товарів або послуг конкурентів».
Багато наукових винахідників вважають, що бренду належить також уявний образ товару, певні асоціації, які виникають у споживача. Тобто мова йде про репутацію товару. Так, О. Виноградова вказує, що «бренд – це товарний знак плюс зароблена їм міра зростання репутації». І. І. Просвіріна так само розглядає бренд як сукупність елементів товарного знаку і репутації товару і включає його в інтелектуальний капітал фірми.
Бренд, як і будь-яке інше поняття, пов’язане з маркетингом, має достатньо багато тлумачень. Одне з найбільш близьких і зрозумілих надав Scott Bedbury, який протягом 10 років працював директором із маркетингу в компанії Nike: «Бренд – це сума всього гарного та поганого. Він визначається вашим найкращим продуктом і вашим найгіршим продуктом. Він визначається рекламою, що отримала премію, і невдалою рекламою, яка якимось чином «просіялась» крізь фільтр організації, вийшла в світ, а потім зникла, не викликавши жодного ефекту. Він визначається тим, що самі співробітники по секрету кажуть своїм друзям про компанію. Бренди – це «губки», що вбирають в себе інформацію, образи, асоціації. Вони перетворюються на психологічні концепції, що утримуються в думках людей, де вони можуть залишитися навіки. Таким чином, ви не можете повністю контролювати бренди. В найкращому разі, ви можете їх направляти і впливати на них».
Бренд сприймається аудиторією в першу чергу як показник якості послуг та індикатор статусних та іміджевих характеристик його власника. Основний його позитив – здатність надовго здобувати прихильність і відданість клієнта. Негатив – надмірне звикання. Бренд визначає сталість попиту і його незалежність від багатьох ринкових чинників, у тому разі, від загального рівня цін на ринку. Можливо сміливо казати, що бренд страхує виробника і створює готовність покупця платити більше. Такі сприятливі обставини дають можливість компанії підвищити свою фінансову ефективність, поліпшити процес планування.
Люди встановлюють відносини з іншими людьми. Бренди існують для того, щоб те саме могли робити й суб’єкти господарювання. Тож завдяки чому зростає привабливість бренду? Завдяки тому, що підвищує привабливість людини. Це достовірність, чесність, цілісність (тобто збіг думок, слів і вчинків), харизма, теплота, переконливість, заповзятливість, пристрасть, надійність, оригінальність і т.ін. Саме в цьому полягає секрет того, що робить людей і бренди цікавими, привабливими. Кожен з них має індивідуальне поєднання таких якостей і властивостей, які привертають до них різних людей у різні часи.
Імідж – поняття більшою мірою емоційне, тут особливу роль відіграють візуальні складові – офіс, логотип, реклама, зовнішній вигляд співробітників, їхня манера триматися, уміння передати посмішку по телефону й т.д. Все це методом невербальної комунікації передає інформацію, на підставі якої в клієнтів відбувається оцінка компанії (бренда) на рівні «подобається – не подобається». Створити позитивне емоційне сприйняття компанії – одне з найважливіших завдань реклами й PR. Ті компанії, яким це вдається, одержують серйозні переваги в конкурентній боротьбі. Це особливо актуально для ринків, де пропоновані продукти практично ідентичні (наприклад, ринок стільникового зв’язку). Але не варто забувати про репутацію, без якої жоден імідж довго не протягне. Імідж – це сукупність переконань і відчуттів, репутація ж базується на властивих компанії цінностях і близька до поняття «честь».
На основі іміджу прогнозують уявлення про виробника та його продукцію. Практикою доведено, що спрямування коштів та вмінь на виготовлення зовні привабливої, естетично бездоганної продукції – це передумова і високої її споживчої якості. Логічним є висновок про економічне процвітання організації, виробника або якщо це з певних причин і не так – намагання дбати про свій авторитет, що також викликає повагу. Йдеться про стиль, тобто найхарактерніше в її іміджі – зовнішній вигляд, внутрішній зміст, що є підставою впізнаваємості організації за цілісним образом.
Імідж організації може бути як позитивним, так і негативним. Основою позитивного іміджу є довіра до організації, відповідна стереотипізація її сприймання. Негативний імідж проявляється у недовірі до організації та її репутації. Як правило, позитивний образ організації економить її ресурси, а негативний – значно збільшує витрати. Позитивний імідж організації залежить від таких чинників:
- якість, фінансова спроможність, конкурентоспроможність товарів (послуг);
- ефективність управління;
- організаційна культура та екологічна безпека;
- тиражування імені організації через засоби масової інформації.
Мазуренко Светлана
ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ОТНОШЕНИЙ В СФЕРЕ МЕЖДУНАРОДНОЙ ТОРГОВЛИ ЛИЦЕНЗИЯМИ НА ОБЪЕКТЫ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ
Появление новых информационных технологий, технологические преобразования в мире все больше влияют на глобальную взаимозависимость национальных экономик, что влечет к интернационализации коммерческого использования результатов интеллектуального труда.
Особенность правовой охраны объектов интеллектуальной собственности заключается в том, что она имеет территориальный характер. Для того, чтобы права на результаты интеллектуальной деятельности, которые возникли на территории одного государства, распространялись на территорию другого, необходимо заключение международных соглашений (либо присоединение к уже действующим универсальным международным соглашениям). Отсутствие экстерриториальности в действии прав интеллектуальной собственности обусловило возможность охраны таких прав только на основе международных соглашений – двусторонних и универсальных.
Интернационализация коммерческого использования результатов интеллектуальной деятельности опосредована комплексом мер правового характера, которые принимаются на международном и региональном уровнях. На международном уровне ключевая роль в установлении всех основоположных аспектов в отрасли охраны интеллектуальной собственности и торговли правами на результаты интеллектуальной деятельности принадлежит Всемирной организации интеллектуальной собственности (ВОИС) и Всемирной организации торговли (ВТО). На региональном уровне главную роль играют Европейский Союз (ЕС) и Южноамериканская ассоциация свободной торговли.
Однако система ВОИС не предусматривает контроля за соблюдением положений международного права в сфере интеллектуальной собственности и механизма разрешения споров. Присоединение сферы интеллектуальной собственности к системе ВТО было осуществлено в результате Уругвайского раунда переговоров в 1995 году путем включения к Дополнению 1 Марракешского заключительного акта о создании ВТО – Соглашения о торговых аспектах прав на интеллектуальную деятельность (ТRIPS), заменив Генеральное соглашение по тарифам и торговле (ГАТТ).
Соглашение ТRIPS устанавливает обязанность государств придерживаться международных договоров по правовой охране результатов интеллектуальной деятельности (таких как Бернская, Римская, Парижская конвенции), санкции за их нарушение и порядок разрешения споров. Присоединение сферы интеллектуальной собственности к системе ВТО благодаря заключению соглашения ТRIPS дает возможность говорить о существовании специальной группы международных договоров, которые связаны с торговлей правами на результаты интеллектуальной деятельности.
Следует отметить, что предшественник ВТО – ГАТТ охватывала отношения в сфере международной торговли только благодаря материальным объектам, не включая в сферу своего действия права на продукты интеллектуальной деятельности. Эта часть международного сотрудничества была в компетенции других международных организаций или самих государств.
Несмотря на то, что ВТО включила в сферу своей компетенции международную торговлю правами на объекты интеллектуальной собственности, ВОИС продолжает играть главную роль в вопросах реализации действующих и разработки новых соглашений в отрасли правовой охраны и использования результатов интеллектуальной деятельности.
На сегодняшний день сама интеллектуальная собственность напрямую не относится к компетенции ВТО и касается этой организации только в части, связанной с международной торговлей товаров, услуг и результат работ, что в свою очередь мешает взаимосвязи основных принципов ВТО и норм соответствующих международных соглашений по вопросам сотрудничества в отрасли интеллектуальной деятельности.
Однако расширение международно-правовых основ многосторонней торговли ВТО вторгается в сферу деятельности других стабильно функционирующих международных организаций – Международного валютного фонда, Международного банка реконструкции и развития, ВОИС. Таким образом, расширение компетенции ВТО порождает коллизии между положениями многосторонних торговых соглашений, действующих в ее системе, и международно-правовыми актами, принятыми под эгидой международных межправительственных организаций задолго до появления ВТО. В целях преодоления таких коллизий целесообразно было бы установить эффективные правила взаимодействия ВТО с теми международными межправительственными организациями, компетенция которых распространяется на отношения, смежные с регулируемыми в рамках многосторонней торговой системы.
Передача научно-технических достижений между отдельными странами происходит прежде всего путем обмена новой промышленной продукцией, внесения прямых технических инвестиций за границей и продажи патентов и лицензий, научно-технологических идей и разработок на коммерческой базе. И одной из форм такой реализации является международная торговля лицензиями. Международная торговля лицензиями развивается более быстрыми темпами, чем сама международная торговля.
Международное лицензирование выступает одним из наиболее перспективных действенных способов завоевания рынка. Это происходит при помощи продажи лицензий с помощью увеличения инвестиций и участия в созданных или уже существующих зарубежных предприятиях, особенно в странах, где не может быть создана компания с чисто зарубежным капиталом. Учитывая такую ситуацию, продавцы лицензий ставят обязательным условием участие в капитале зарубежного предприятия, где производятся товары по проданной лицензии.
Однако правовое регулирование отношений в сфере международной торговли лицензиями не отличается четкостью и простотой, а наоборот, остаются противоречия между монопольным характером интеллектуальной собственности, принципом свободного движения товаров и услуг и правилами о прекращении недобросовестной конкуренции.
Соглашение ТRIPS содержит статьи, которые направлены на смягчение антиконкурентной практики при условии предоставления лицензий. Страны-члены могут применить необходимые меры, не противоречащие соглашению, если они необходимы для предотвращения злоупотребления правами интеллектуальной собственности со стороны правовладельцев, или обращение к практике, которая неоправданно ограничивает торговлю или негативно влияет на международную передачу технологий.
Кроме того, в мировой практике появились договорные механизмы, которые помогают созданию сети сбыта благодаря использованию хозяйственной монополии в осуществления определенной деятельности на договорной территории. Формой такой международной продажи товаров и услуг, содержащих результаты интеллектуальной деятельности, является международный франчайзинг, который предполагает создание франчайзером франчайзинговой сети за рубежом путем заключения соответствующего соглашения с иностранным франчайзи.
Общественные отношения, складывающиеся в связи с осуществлением деятельности в отрасли международного франчайзинга, регулируются нормами законодательства о конкуренции. К сожалению, в рамках системы ВТО не предусмотрены специальные нормы, которые касались бы исключительно франчайзинга.