Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
- Зміст, 431.42kb.
- В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
- Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
- Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
- 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.
1. Черкасов К.В. Система органов государственной власти и управления на уровне федерального округа / под ред. П.П. Сергуна. – Саратов: РПА Минюста России, 2008.
2. Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации: федеральный закон Рос. Федерации от 6 октября 1999 г. № 184-ФЗ (в ред. от 5 апреля 2010 г.) // Собр. законодательства Рос. Федерации. – 1999. – № 42. – Ст. 5005; 2010. – № 15. – Ст. 1736.
Біла-Тіунова Любов
СТРУКТУРА ПРАВООБМЕЖЕННЯ ЩОДО ВСТУПУ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ
Аналіз чинного законодавства про державну службу і наукових доробок дає підстави зазначити, що правообмеження слід розрізняти у двох аспектах: широкому і вузькому.
Широке розуміння поняття «правообмеження» зумовлюється тим, що Закон «Про державну службу» водночас передбачає: 1) умови вступу на державну службу; 2) правила вступу на державну службу; 3) заборони щодо вступу на державну службу; 4) обмеження (у вузькому розумінні) щодо вступу на державну службу.
1. Особливого значення набувають умови вступу на державну службу, недотримання яких призводить до прийняття відповідним державним органом (посадовою особою) негативного рішення щодо особи/державного службовця (громадянство України, досягнення певного віку, стаж роботи, стан здоров’я, відповідна освіта і професійна підготовка та ін.).
Важливе значення при вступі на державну службу, безперечно, має вік. Згідно із ст. 23 Законом «Про державну службу», державними службовцями можуть бути чоловіки до досягнення ними 60 років і жінки – 55 років. Тобто, названа стаття передбачає тільки граничний вік перебування на державній службі, тобто вік, по досягненні якого державно-службові відносини, як правило, припиняються. Водночас, Закон не передбачає (і це можна вважати суттєвою прогалиною чинного законодавства) по досягненні якого віку особа має право на державну службу. Використовуючи аналогію трудового права, для ліквідації даної прогалини, можна вважати, що після досягнення 16 років особа може поступити на державну службу при дотриманні інших вимог. Уявляється, що такий підхід до вирішення даного питання є неправовим, оскільки повна дієздатність особи наступає тільки після досягнення 18 років (участь у виборах, референдумі, право балотуватися в державні органи та органи місцевого самоврядування, тобто участь в управлінні державою). В даному ж випадку виходить, що, будучи представником держави через державні органи, особа, водночас, не може брати участі в управлінні державою. Варто було б передбачити, що право на державну службу мають особи, які досягли 18-річного віку. Водночас, для окремих видів державних службовців спеціалізованої і мілітаризованої служби чинними законами передбачається досягнення певного віку.
Важливою умовою для вступу на державну службу є стаж роботи як загальний, так і спеціальний, тобто або у певній сфері, або на певних посадах, або на певних видах діяльності. За загальним правилом Закон «Про державну службу» не передбачає такої умови, як стажу роботи. Водночас, щодо окремих видів державної служби такі вимоги передбачаються спеціальними законами. Так, відповідно до Закону «Про прокуратуру» на посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів – із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.
Не менш важливою умовою є стан здоров’я. Державними службовцями можуть бути тільки особи, які за станом здоров’я в змозі виконувати покладені на них обов’язки та повноваження. Закон «Про державну службу» не передбачає вимог щодо стану здоров’я претендентів на посади державних службовців. Однак, ряд підзаконних нормативних актів про державну службу передбачають обов’язковість проходження кандидатами на зайняття посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій медичного огляду лікарсько-консультативною комісією з метою визначення стану їхнього здоров’я. При цьому, медичний огляд проводиться тільки за наявності двох умов: а) на вимогу органу, який вносить подання щодо призначення претендента на відповідну посаду; б) письмової згоди претендента, який засвідчує свою особу паспортом, або документом, що його замінює. Важливим є те, що громадянин може оскаржити результати обстеження лікарсько-консультативної комісії відповідно в Лікувально-оздоровчому об’єднанні при КМУ або в Міністерство охорони здоров’я України або в Міністерство охорони здоров’я АРК, управліннях охорони здоров’я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністраціях або у судовому порядку.
Важливою є умова щодо рівня освіти та професійної підготовки. Слід зазначити, що Закон «Про державну службу» не передбачає обов’язкової вищої освіти для осіб, які вступають на адміністративну державну службу, а передбачає необхідність: а) відповідної освіти; б) відповідної професійної підготовки. Водночас, ряд законів, які регламентують спеціалізовану і мілітаризовану державну службу чітко визначають рівень відповідної освіти.
Якщо з відповідною освітою, переважно, пов’язано питання щодо вступу на державну службу, то з відповідною професійною підготовкою, як правило, проходження державної служби. З огляду на зазначене, особливої уваги заслуговує питання щодо відповідної професійної підготовки. Професійну підготовку одержують шляхом підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації. Законодавче положення про наявність відповідної освіти конкретизується підзаконними нормативними актами, зокрема, посадовими інструкціями, які у розділі «Кваліфікаційні вимоги» передбачають вид і рівень освіти. Аналіз таких інструкцій свідчить, що більше ніж у 90 % випадків ставиться вимога про наявність вищої освіти не нижчої за рівень спеціаліста або магістра. Безперечним є той факт, що питання освіти є надзвичайно важливим при реалізації права на державну службу і воно повинно бути регламентовано тільки на законодавчому рівні.
2. Правила вступу на державну службу – це встановлені законом процедури вступу на державну службу: конкурс, призначення, зарахування. Найбільш поширеним способом є конкурс на заміщення вакантної посади, який застосовується більше як у 95 % випадках, регламентується ч. 1 ст. 15 Закону «Про державну службу» та Положенням про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців і проводиться щодо заміщення вакантних посад державних службовців третьої-сьомої категорій, крім випадків, коли законами України чи рішеннями Кабінету Міністрів України встановлено інший порядок заміщення таких посад.
3. Заборони – це категоричний правовий припис щодо утримання державного службовця від вчинення певний дій, або від певної поведінки (наприклад, участь у страйках). У ч. 2 ст. 16 Закону «Про державну службу» передбачена пряма і категорична заборона державним службовцям на участь у страйках. Враховуючи, що державний службовець органічно позв’язаний з державою, здійснює свої повноваження від імені і за дорученням держави, він не може відмовлятися від виконання своїх обов’язків або вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу (зниження темпів роботи, створення обстановки зниження ділової активності тощо). Заборона на участь у страйках безпосередньо випливає із особливого статусу державного службовця. У практиці Міжнародної організації праці (МОП) загальні заборони на участь у страйках вважаються перепонами для реалізації працівниками своїх прав і законних інтересів. МОП вважає такі заходи виправданими лише у випадках гострої національної кризи протягом обмеженого строку і тільки тією мірою, якою це відповідає вимогам даної ситуації (громадські безпорядки, стихійні лиха тощо).
4. Обмеження (судимість, недієздатність, зайняття підприємницькою діяльністю, безпартійність та ін.). Питання щодо прийняття на державну службу особи, яка має судимість є досить спірним, оскільки це питання не має чіткого законодавчого вирішення, а Закон «Про державну службу» передбачає, що право вступу на державну службу обмежується щодо осіб, які мають судимість, яка є несумісною із зайняттям посаду у державному органі. Тобто, сама по собі судимість не є перепоною для вступу на державну цивільну службу. Таке положення є недопустимим, оскільки вирішення питання щодо прийняття особи на державну службу, у даному випадку, має суб’єктивний характер, так як залежить від оціночного сприйняття керівником державного органу поняття «несумісність судимості з державною посадою». Доцільно було б закріпити категоричний припис щодо несумісності судимості із зайняттям державної посади.
Важливе значення для державної служби має обмеження щодо участі особи у діяльності політичних партій і рухів, тобто безпартійність державних службовців, яка логічно випливає із принципу політичної і релігійної нейтральності державної служби, в цілому, і державного службовця, зокрема. Принцип політичної нейтральності відрізняється від принципу безпартійності, оскільки перший надає можливість державному службовцю бути членом політичної партії, однак забороняє йому відстоювати її інтереси, використовуючи своє службове становище, а другий просто забороняє бути членом політичної партії. Принцип політичної нейтральності має на меті захистити державних службовців від впливу і контролю з боку політичних партій таким чином, щоб вони могли ефективно працювати незалежно від того, яка партія приходить до влади. Водночас принцип політичної нейтральності також захищає державних службовців від втрат своїх посад за політичними мотивами у випадках, коли одна партія змінює іншу при владі. Тобто, все, що пов’язує державного службовця з полічною партією, є його особистою справою і не має ніякого відношення до його державно-службової діяльності. Не заперечуючи проти принципу політичної і релігійної нейтральності, уявляється, що на даний час все ж таки важливим є саме принцип безпартійності, оскільки він має більш практичне значення і відповідає тим умовам і обставинам, які склалися у сфері державної служби. Тим більше, що для спеціалізованої і мілітаризованої державної служби принцип безпартійності давно відомий і має законодавче визначення: а) посадові особи митної служби України не можуть бути членами політичних партій (МК України); працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету (Закон «Про міліцію»); рядовому та начальницькому складу, робітникам і службовцям державної пожежної охорони забороняється перебувати у будь-яких політичних партіях і рухах (Закон «Про пожежну безпеку»); військовослужбовці не можуть бути членами будь-яких політичних партій або організацій чи рухів (Закон «Про військовий обов’язок і військову службу»); особи рядового і начальницького складу Служби спецзв’язку на період служби чи роботи Служби спецзв’язку зупиняють членство в політичних партіях (Закон «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України») та ін.
Востриков Константин
СРАВНИТЕЛЬНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОВ О ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЕ РОССИИ И УКРАИНЫ
Большое значение для развития отношений между государствами играют институты государственной службы, т.к. именно государственные служащие готовят всю документацию по различным вопросам. Текущий год ознаменовался возобновлением отношений между Россией и Украиной. Президентами Д.А. Медведевым и В. Януковичем были подписаны соглашения по социально-экономическим вопросам. Подготовительную работу в данном направлении провели чиновники различных министерств и ведомств двух стран. Каковы же основные принципы функционирования институтов государственной службы Украины и России? Проанализируем законодательство о государственной службе и попытаемся выявить общее и особенное в деятельности государственного аппарата.
Если сравнивать понятия государственной службы, то обнаруживается сходство в вопросах обеспечения полномочий, но в РФ эти полномочия подразделяются на федеральные и региональные, на Украине подобного деления нет, т.к. Украина – это унитарное государство.
Принципы государственной службы двух стран, в общем, также похожи, но можно отметить, что во главу угла украинские законодатели ставят принцип служения народу Украины, что в российском законе отсутствует. Также можно отметить акцент у российских законодателей в сторону компетенции и профессионализма, а у украинских – ориентация на взаимодействие с обществом.
Что же касается прав и обязанностей украинских и российских государственных служащих, то они различаются по форме и содержанию. Во-первых, украинские государственные служащие могут пользоваться правами и свободами граждан украинского государства, у российских государственных служащих этот пункт в законе отсутствует. Во-вторых, российское законодательство четко прописывает право государственного служащего на профессиональный рост, что выражено в праве на переподготовку и повышения квалификации.
Обязанности государственных служащих двух стран похожи, но в российском законе более подробно описывается иерархия обязанностей, начиная с соблюдения основных законов и заканчивая требованиями предупреждения конфликтов, чего нет у украинского законодателя.
Ограничения, связанные с прохождением службы у российских и украинских государственных служащих связаны в основном с состоянием здоровья и невозможностью исполнения полномочий в случае близкого родства с подчиненными.
В украинском законе отсутствует статья, посвященная запретам, связанным с государственной службой. В российском же законе этому посвящена статья 17, состоящая из 17 пунктов. Это и запрет, связанный с управлением или владением в той или иной форме коммерческим предприятием, избрание на выборную должность, получать подарки от заинтересованных лиц, а также за их счет выезжать за пределы территории РФ, и многое другое, связанное с приобритением материального имущества. Кроме того, государственный служащий не вправе комментировать действия вышестоящих органов, использовать свои полномочия в интересах политических партий. На мой взгляд, украинский законодатель поступил гибче, не обозначая запреты, т.к. большинство пунктов данной статьи российского закона государственными служащими не выполняется в силу социально-политических и экономических обстоятельств. Можно предположить, что и украинские чиновники не соблюдают предполагаемые запреты, но данные действия под нарушения закона не подпадают.
Что же касается поступления на государственную службу, то здесь законодатели отдают предпочтение конкурсной системе, однако в российском законе более четко определяется порядок проведения конкурсных испытаний. Различия наблюдаются и отношении предельного возраста нахождения на государственной службе – российские госслужащие 65 лет, а украинские – мужчины 60 лет, женщины 55 лет.
Ничего в украинском законе не сказано о служебном контракте государственного служащего. Российский закон посвящает ему пятую главу и шесть статей, где объясняется принципы действия и прекращения служебного контракта.
Особое место в обоих законах уделено характеристике рангов званий и чинов государственных служащих, но российский законодатель более подробно прописывает классные чины государственной службы, хотя характеристика должностей описана детально в вышеописанных законах.
Достаточно интересным выглядят положения и статьи в законах, касающихся оплаты труда и материального обеспечения государственных служащих. Оплата труда согласно сравниваемым законам предназначена для стимулирования служебной деятельности государственных служащих. В оплате труда учтены все доплаты за чин, добросовестный труд и т.д. В украинском законе надбавка за выслугу лет выплачивается государственным служащим ежемесячно в процентах к должностному окладу с учетом доплаты за ранг и в зависимости от стажа государственной службы в следующих размерах: более 3 лет – 10, свыше 5 лет – 15, свыше 10 лет – 20, свыше 15 лет – 25, свыше 20 лет – 30, свыше 25 лет – 40 процентов. Что же касается российского закона, то здесь ситуация выглядит следующим образом: ежемесячная надбавка к должностному окладу за выслугу лет на гражданской службе в размерах: при стаже гражданской службы в процентах от 1 года до 5 лет – 10, от 5 до 10 лет – 15,от 10 до 15 лет – 20, свыше 15 лет – 30. Кроме того, государственным служащим России выплачиваются надбавки за особые условия труда, и другие особенности труда чиновников. Для всех этих выплат для чиновников государством предусмотрен фонд оплаты труда, куда входит в том числе: оклада за классный чин – в размере четырех должностных окладов; ежемесячной надбавки к должностному окладу за выслугу лет на гражданской службе – в размере трех должностных окладов; ежемесячной надбавки к должностному окладу за особые условия гражданской службы – в размере четырнадцати должностных окладов; ежемесячной процентной надбавки к должностному окладу за работу со сведениями, составляющими государственную тайну, – в размере полутора должностных окладов; премий за выполнение особо важных и сложных заданий – в размере двух окладов денежного содержания; ежемесячного денежного поощрения – в размере, который устанавливается для федеральных государственных органов дифференцировано указами Президента Российской Федерации; единовременной выплаты при предоставлении ежегодного оплачиваемого отпуска и материальной помощи – в размере трех окладов денежного содержания.
Таким образом, надбавки российскому государственному служащему выплачиваются за гораздо меньший стаж работы в органах государственной власти.
Большое внимание украинский законодатель уделяет пенсионному обеспечению государственных служащих. В российском законе подобных статей нет, но нужно сказать, что российское правительство приняло целый ряд законов и постановлений, специально посвященных пенсионному обеспечению различных категорий государственных служащих, более четко прописав порядок и условия получения пенсий настоящим и бывшим государственным служащим.
Подводя итог, можно сказать, что российский закон более подробно регламентирует деятельность государственных служащих, начиная с описания должностей и званий и заканчивая статьями, посвященные разрешению служебных споров. К сожалению, очень много упущено в украинском законе о государственной службе. Однако стоит заметить, что российский закон уже второй со времен распада Союза ССР, а на Украине закон действует принятый еще в 1993 году. Тем не менее, украинскими властями подготовлен новый законопроект о государственной службе, принятие которого наверняка позволит решить многие вопросы, связанные с функционированием важнейшего института государства.
Джагупов Григорій
ДОТРИМАННЯ ПРАВОПОРЯДКУ – ОСНОВНА МЕТА У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ
Обраний Українським народом шлях побудови демократичної, соціальної, правової держави вимагає кардинального реформування всіх сфер суспільного життя. В свою чергу, перед суспільством завжди стоїть потреба у формуванні та забезпеченні правопорядку. Причому з утвердженням демократичних інститутів і цінностей потреба ця не тільки не зникає, а навпаки – набуває особливої актуальності. Адже чим менше публічна адміністрація у своїй діяльності спирається на примус, тим гостріше постає питання пошуку «позитивних» чинників оптимізації правових відносин. На жаль, попри всю свою значущість та гостроту, проблематика правопорядку нині знаходиться осторонь магістральних шляхів наукового пошуку [1, 198].
Перед адміністративістами та управлінцями постає завдання щодо вирішення актуальних питань теорії адміністративного права, які безпосередньо пов’язані із соціально-економічними перетвореннями в нашій країні. Перед наукою постають завдання щодо удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання, покращення системи управління, оновлення адміністративного законодавства, підвищення ефективності правозастосування, зміцнення законності, правопорядку та дисципліни. Укріплення правопорядку в країні потребує не тільки здійснення теоретичних розробок питань охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а й вирішення практичних проблем охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Підкреслимо, що основна мета діяльності ОВС – це охорона прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що конкретизується в завданнях щодо охорони громадського порядку, боротьби із правопорушеннями, забезпечення громадської безпеки, охорони власності, здійснення соціальної та правової допомоги населенню і т. ін. Вважаємо за доцільне виділити групу суспільних відносин, які виникають у зв’язку із забезпеченням охорони громадського порядку та громадської безпеки та з’ясувати поняття «громадський порядок», «громадська безпека» та «правопорядок», оскільки забезпечення правопорядку постає головною метою у сфері громадського порядку та громадської безпеки.
Аналіз національного законодавства та відповідних праць науковців дозволяє зробити висновок, що сьогодні відсутнє єдине визначення понятть «громадський порядок» та «громадська безпека». Нечіткість і суперечливість визначення цих понятть не тільки ускладнює вирішення теоретичних проблем у цій сфері, але й негативно впливає на практичне забезпечення охорони громадського порядку та громадської безпеки в Україні.
Фахівці в галузі теорії держави та права розглядають громадський порядок як стан (режим) упорядкованості соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин та їх дотримання. Термін «громадська безпека» досить часто зустрічається в чинних нормативних актах, наприклад у Кодексі України про адміністративні правопорушення, законах України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» та «Про правовий режим надзвичайного стану». Крім того, дефініцію «громадська безпека» носить одна із галузевих підсистем органів внутрішніх справ – міліція громадської безпеки.
Правопорядок формується тільки на основі правових норм і внаслідок цього охороняється спеціальними державно-правовими заходами. О.Ф.Скакун вважає, що правопорядок – це частина системи суспільних відносин, що урегульовані нормами права і знаходяться під захистом закону та охороною держави. Він встановлюється в результаті дотримання режиму законності в суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим дій та відносин, то правопорядок – їх результат. При цьому правопорядок розуміється як стан (режим) правової упорядкованості – урегульованості та узгодженості – системи суспільних відносин, які виникають в умовах реалізації законності [3, 492]. Інакше кажучи – це стан нормального суспільного життя, яке встановлюється в результаті точного і неухильного виконання приписів правових норм (прав, свобод, обов’язків, відповідальності) усіма суб’єктами права.
Крім того, розрізняють матеріальний та юридичний (державно-правовий) зміст правопорядку. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку та функціонування у процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Юридичний зміст правопорядку – це система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян, тобто результат встановлення законності, упорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через волю держави, яка виражена в них.
Правопорядок в кожній країні, звичайно, відрізняється. Необхідність його формування та удосконалення обумовлюється двома інтересами – громадянського суспільства та держави, їх базовими законами і тенденціями розвитку. Громадянське суспільство об’єктивно потребує упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних, у тому числі правових, норм. Воно протистоїть невпорядкованості, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія у діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активно здійснюється діяльність різних громадських та приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних та матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, які спрямовані на зміцнення громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та правового порядку.
Також, треба зазначити, що протягом останнього часу в процесі інтенсивних перетворень перебуває і міліція України. Ці зміни спрямовані на приведення її у відповідність з вимогами до правоохоронних органів сучасної європейської держави. МВС України вживаються організаційні та практичні заходи з метою належного забезпечення органами внутрішніх справ громадського порядку та безпеки громадян, зокрема, під час проведення фінальної частини чемпіонату Євро-2012 з футболу. Задля, реалізації таких планів необхідні перетворення, які повинні стосуватися усіх сфер суспільства і вимагають удосконалення діяльності всіх органів виконавчої влади, в тому числі органів внутрішніх справ.
Забезпечення громадської безпеки та громадського порядку адміністративно-правовими засобами і, зокрема за допомогою інституту адміністративної відповідальності, є один з основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ. Це вихідне положення знайшло своє нормативне закріплення в Законі України «Про міліцію» де в п.3 ст.2 зазначено, що охорона та забезпечення громадського порядку є основними завданнями міліції.
Необхідно відзначити, що охорона громадського порядку є, перш за все, забезпечення громадського спокою. Громадський спокій як один із видів соціальної підпорядкованості пов’язаний із забезпеченням умов, які гарантують нормальну діяльність підприємств установ, організацій, суспільної зайнятості в них людей, нормального відпочинку громадян, а також нормалізуванням побутових відносин і зв’язків, які забезпечують стан соціальної урегульованості.
Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності – виконанні завдань та функцій, у правових взаємовідносинах з громадянським суспільством. Держава не визнає хаосу та свавілля. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна усіх органів держави та їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок та законність виступають правовою базою та засобом функціонування державної влади, демократії.