Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
- Зміст, 431.42kb.
- В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
- Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
- Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
- 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ
Під строком у праві зазвичай розуміють визначений законом, договором юридичним актом період, встановлений для здійснення відповідних дій, реалізації прав або виконання зобов’язань, з настанням чи закінченням якого пов’язується певна дія або подія, що має юридичне значення. Строки зумовлюються юридичними фактами (діями або подіями), настання або перебіг яких викликає певні правові наслідки щодо виникнення, зміни або припинення правовідносин та захисту порушених прав.
В теорії права юридичні строки за підставами їх встановлення поділяють на: а) визначені законом; б) визначені адміністративним актом; в) визначені угодою сторін; г) визначені рішенням суду. Стосовно адміністративного судочинства, відповідно до ст. 101 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), яка визначає процесуальні строки як встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, за підставою встановлення визнаються тільки два види строків: 1) визначені законом; 2) визначені судом. Отже, строки є юридичними фактами (подіями), які можуть викликати виникнення, зміну або припинення правових відносин.
Важливим є питання щодо розмежування понять «строк» і «термін». Цивільний кодекс України розрізняє поняття «строки» та «терміни», вказуючи, що «строком є певний період у часі, зі плином якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення» (п. 1 ст. 251 ЦК України), а «терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення» (п. 2 ст. 251 ЦК України). Оскільки КАСУ не регламентує дане питання, уявляється що такий підхід законодавця слід враховувати і при визначенні відповідних термінів у адміністративному судочинстві.
Розглядаючи строк у адміністративному судочинстві як встановлений КАСУ, іншим нормативним актом або призначений адміністративним судом або суддею період часу, в межах якого особа має (може) здійснювати певні процесуальні дії щодо реалізації прав або виконання зобов’язань у сфері адміністративного судочинства, або закінчення якого є юридичним фактом (подією), що викликає певні правові наслідки, можна виокремити такі їх види: а) строки при реалізації права на звернення до адміністративного суду; б) строки при здійсненні провадження по справі; в) строки при реалізації права на апеляційне оскарження; г) строки при реалізації права на касаційне провадження; д) строки при провадженні за винятковими обставинами; е) строки при провадженні за нововиявленими обставинами; є) строки при виконанні судових рішень в адміністративних справах. При цьому важливо зазначити, що переважна більшість з них (пп. «б»-»є») належать до саме до процесуальних. Строк же, який пов’язаний із реалізацією права на звернення до адміністративного суду не є процесуальним, оскільки він встановлюється для забезпечення можливості захисту особою своїх прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах, що є правом особи, а не її обов’язком.
Окрім вищеназваної класифікації і теоретичне, і практичне значення має їхня класифікація на:
1) процесуальні строки, встановлені законом, тобто такі, що чітко визначені процесуальними нормами. Зокрема, строки передачі адміністративної справи до іншого суду здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги – після залишення її без задоволення; строки для апеляційного провадження – протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови; апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали, у разі її постановлення у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали; касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ – з дня складення постанови в повному обсязі; заява про перегляд судових рішень подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлене клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 237 КАСУ, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 237 КАСУ, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного т ін.;
2) процесуальні строки, тривалість та межі яких визначає суд. Суд, враховуючи обставини конкретної адміністративної справи та відсутність нормативної регламентації строку у конкретному випадку, може встановлювати процесуальні строки. Так, відповідно до: ст. 108 КАСУ суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 КАСУ, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків; до ст. 137 КАСУ суд за клопотанням відповідача оголошує перерву в судовому засіданні та надає відповідачу строк, достатній для його підготовки до справи у зв’язку зі зміною позивачем позовних вимог та ін.
Окремо слід зазначити такий вид процесуального строку, як «розумний строк», який вперше введено у нормативний обіг ст. 122 КАСУ. При цьому законодавець не визначає його поняття. Уявляється, що розумний строк – це найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Білуга Сергій
ПРЕДМЕТНА ПІДСУДНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ
Для визначення компетентного адміністративного суду при розгляді конкретної справи по певній інстанції недостатньо лише встановити віднесення її до адміністративної юрисдикції. Необхідно встановити компетенцію конкретного суду щодо розгляду і вирішення публічно-правових спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції, тобто визначити підсудність адміністративного суду. Підсудність адміністративного суду – компетенція певного адміністратив-ного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ.
Закріплення у КАС України компетенції кожного суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ є недоцільним. Підсудність конкретного суду визначається за допомогою правових норм, що дозволяють розмежувати компетенцію стосовно розгляду адміністративних справ між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки. Правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Тому під підсудністю адміністративних справ розуміється правовий інститут, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. За допомогою інституту підсудності встановлюється до компетенції якого саме суду віднесено розгляд конкретної адміністративної справи.
Підсудність адміністративної справи визначається за допомогою трьох критеріїв, які позначаються як різновиди підсудності адміністративних справ: предметної (родової), територіальної (просторової), інстанційної (функціональної).
Предметна підсудність – це сукупність правил, що визначають розмежування компетенції судів певних ланок щодо розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмету публічно-правового спору або його суб’єктного складу. За правилами предметної підсудності більшість справ по першій інстанції розглядається місцевими адміністративними судами, до яких відносяться місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди.
Підсудність місцевих загальних судів як адміністративних судів визначається ст.ст. 18,172, 173, 174, 175 КАСУ і її складають:
1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам. Відповідно до ст. 140 Конституції України і ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до органів місцевого самоврядування відносяться: а) сільські, селищні, міські, районні у містах ради; б) виконавчі комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради; в) районні та обласні ради). Органи місцевого самоврядування представляють також і посадові особи: а) сільські, селищні, міські голови; б) інші посадові і службові особи. Якщо спір виник між органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, з одного боку, і державним органом, органом влади АРК, їх посадовою чи службовою особою, з іншого боку, то його належить розглядати в окружному адміністративному суді, а не в місцевому загальному суді (п. 1 ч. 1 ст. 18 КАСУ);
2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Важливо зазначити, що слово «усі» вказує на те, що місцевим загальним судам підсудні такі справи незалежно від того, хто є відповідачем у справі – орган державної влади, чи орган місцевого самоврядування, або й інший суб’єкт. Рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає (п. 2 ч. 1 ст. 18 КАСУ);
3) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (ч. 4 ст. 18 КАСУ);
4) адміністративні справи з приводу рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій, за винятком рішень, дій чи бездіяльності: а) Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму; б) інших рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії; в) рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських (в тому числі міст Києва та Севастополя), районних у містах виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України; обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (ч. 5 ст. 172 КАСУ);
5) щодо уточнення списку виборців (ч. 2 ст. 173 КАСУ);
6) адміністративні справи з приводу дій чи бездіяльності засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум (ч. 3 ст. 173 КАСУ);
7) адміністративні справи з приводу дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб (ч. 3 ст. 175 КАСУ);
Предметна підсудність оружних адміністративних судів передбачена ст.ст. 18, 172, 174, 175, 182 КАСУ, які відносять неї адміністративні справи:
1) у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАСУ, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (ч. 2 ст. 18 КАСУ);
2) з приводу рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських (в тому числі міст Києва та Севастополя), районних у містах виборчих комісій щодо підготовки та проведення місцевих виборів; територіальних (окружних) виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України; обласних комісій з референдуму і комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій (ч. 4 ст. 172 КАСУ);
3) з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, які порушують законодавство про вибори та референдум (ч. 3 ст. 174 КАСУ);
4) з приводу дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб’єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум (ч. 3 ст. 175 КАСУ);
5) з приводу рішень, дій чи бездіяльності окружної виборчої комісії або члена такої комісії щодо виборів Президента України (ч. 9 ст. 176 КАСУ);
6) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 182 КАСУ).
Визначаючи предметну підсудність місцевих адміністративних судів, КАСУ у ряді випадків передбачає альтернативну предметну підсудність, за якої особа, яка звертається за захистом своїх прав чи свобод, має право на власний розсуд обрати або місцевий загальний суд як адміністративний суд, або окружний адміністративний суд. Це стосується: 1) оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади; 2) випадків, якщо КАСУ не визначив предметної підсудності адміністративної справи. Зокрема, у разі, коли відповідачем є не орган місцевої державної влади, не орган місцевого самоврядування, не їхня посадова чи службова особа, а установа чи організація, що виконує делеговані державні повноваження.
Баїк Оксана
ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПУБЛІЧНИХ АТРИБУТІВ І СИМВОЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Порядок застосування публічних атрибутів і символів Української держави потребує першочергового дослідження змісту поняття «порядок». В широкому розумінні слова, порядок – це гармонійний, очікуваний, передбачуваний стан або розміщення чого-небудь. У фізиці порядок – це розміщення атомів, яке характеризується інваріантністю відносно зсуву. В математиці порядок може використовуватися при класифікації об’єктів і часто визначається максимальним значенням деякої характеристики об’єкта. У суспільстві порядком є будь-який політичний устрій, спосіб управління. Також порядок можна розглядати як положення, при якому виконуються закони й інші розпорядження влади (або дотримуються, або виконуються, або порушуються) [1]. У соціології порядок – це система, що включає індивідів, взаємозв’язки між ними, звички, звичаї, що діють непомітно, й сприяють виконанню роботи, необхідної для успішного функціонування цієї системи [2]. Доцільно зазначити, що порядок – це правильний устрій, організований стан чого-небудь, для якого характерне правильне розміщення всіх частин, а також порядок – це послідовність, черговість, правило, алгоритм, спосіб виконання чого-небудь [3].
Таким чином, виходячи із вищезазначеного, ми вважаємо, що порядок застосування публічних атрибутів і символів Української держави – це встановлені законодавством України, з дотриманням певної послідовності, загальні правила, права та обов’язки громадян України у сфері застосування публічних атрибутів і символів Української держави.
Символами суверенітету держави зазвичай називають державний прапор, державний герб, державний гімн [4], це зазначено у ст. 20 Конституції України [5]. Так, вони повністю символізують незалежну державу. Але держава живе за Основним законом – за конституцією. Конституція містить описи державного устрою, вищих органів влади, порядку судочинства, перелік прав і обов’язків громадян, описи державних символів, територіального устрою країни тощо. Тому Конституція України є не тільки атрибутом, але ще найвищим символом держави [4]. Саме згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України [5].
Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності щодо формування соціально-політичної організації суспільства. Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто державно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут держави він є одним з принципів забезпечення державної влади [6].
Кожна суверенна держава має власну систему державних нагород. Види нагород, тобто почесні звання, ордени, медалі, державні премії, в наш час більш-менш уніфіковані. Але статути та зовнішній вигляд державних нагород завжди несуть національний колорит. Державні нагороди України також є атрибутами незалежної держави, символами її суверенітету [4]. У ст.92 Конституції України зазначено, що порядок використання державних символів та державних нагород встановлюються виключно законами України [5]. Саме Закон України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р. № 1549-ІІІ відповідно до Конституції України встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною [7], а Указом Президента України від 19 лютого 2003 року № 138/2003 затверджено Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України [8], в якому встановлено загальні правила представлення до нагородження та вручення державних нагород України. У ст. 106 ч. 25 Конституції України йдеться про те, що Президент України нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними [5].
Отже, згідно ст.2 Закону України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 року, законодавство про державні нагороди складається з Конституції України, цього Закону та указів Президента України, що видаються відповідно до нього [7].
Нарешті, найбільш демократичний символ суверенітету держави – її монети. Монети частіше, ніж ордени і медалі доступні простим людям. Монети несуть на собі назву держави, її герб, написи на монетах зроблені національною мовою, тобто монети пропонують державні символи за межами її кордонів. Грошова одиниця, розмінна монета – обігові гроші завжди були першими матеріальними символами, що сприяють не тільки знайомству іноземців з країною, а й дають початок патріотичному вихованню молодого покоління. Так само поштові марки, листівки тощо [4]. В Україні згідно ст. 99 Конституції грошовою одиницею України є гривня [5].
У сучасній Українській державі велика увага приділяється територіальній символіці. У ст. 132-133 розділу IX Конституції України встановлено адміністративно-територіальний устрій України [5]. Всі суб’єкти адміністративно-територіального устрою України, Автономна республіка Крим, області і райони, міста Київ і Севастополь, міста і селища сьогодні мають власні герби і прапори. Символіка територіальних громад України – важливий елемент патріотичного виховання населення [4]. Згідно ст. 22 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції; з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути затверджена символіка відповідно району, області; зміст, опис та порядок використання символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються відповідною радою згідно з законом [9].
Література:
1. Википедия – свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу до енциклопедії: ссылка скрыта
2. Вікіпедія – вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу до енциклопедії: ссылка скрыта
3. Википедия – свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу до енциклопедії: ссылка скрыта
4. Україна в ІІІ тисячолітті. Традиції. Інновації. Інвестиції 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до книги: ссылка скрыта
5. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
6. Годованець В. Ф. // Конституційне право України: Навч. посіб. [Електронний ресурс] – К.: МАУП, 2005. – 360 с – Бібліогр.: с 347-355.- Режим доступу до книги: ссылка скрыта
7. Про державні нагороди України: Закон України від 16 березня 2000 р. № 1549-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21. – Ст. 162.
8. Про Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України: Указ Президента України від 19 лютого 2003 року № 138/2003.
9 Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170.