Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

Вид материала

Документы

Содержание Стадії та межі бюджетного процесу в україні Доктринальні перспективи визначення категорії «адміністративний процес» Альтернативные способы разрешения публично-правовых споров

Подобный материал:

• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• Зміст, 431.42kb.
• В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
• Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
• Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
• Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
• 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.

Література:

1. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Особенная: Учебник / Под ред. д.ю.н.. проф. А. П. Коренева.- М.:МЮИ МВД России. «Щит-М», 1999.– 305 с.

2. Административное право / Под ред. Ю. М. Козлова, Л.Л. Попова.- М., 1999. – 728 с.

3. Бахрах Д. Н. Административное право России. Учебник для вузов.– М.: НОРМА, 2002. – 362 с.

4. Кардашова И. Б. Правовые и организационные основы деятельности паспортно-визовой службы органов внутренних дел Российской Федерации: Дисс…. канд. юрид. наук, М. – 1996. – С. 17-40.

5. Парфенов С. В. Организационно-правовые основы паспортной системы в СССР: Дисс... канд. юрид. наук. – М., 1986. – С. 2-27.

6. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. – М., 1998. – 696 с.

7. Юридический энциклопедический словарь. – М., 1984. – 732 c.

8. Ярмаки Х. П. Организационно-правовые основы паспортной системы Украины: Дисс.... канд. юрид. наук. – Одесса, 1995. – 160 с.


Сідор Михайло

СТАДІЇ ТА МЕЖІ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Бюджетний процес щорічно поновлюється, проходячи одні і ті ж самі стадії. В найзагальнішому вигляді вони постають перед нами як стадії складання, затвердження і виконання бюджету, які завершуються складанням і затвердженням звіту про виконання бюджету. І скільки існує бюджет, стільки існують і ці стадії бюджетного процесу [1, 63]. На кожній стадії бюджетного процесу вирішуються питання, які в інший час не можуть бути вирішені. Стадії бюджетного процесу йдуть послідовно і цей порядок змінити не можливо. Лише суворий порядок проходження всіх стадій бюджетного процесу, що повторюється з року в рік та врегульований нормами права, дозволяє щороку складати бюджет, як економічно обґрунтований закон держави, в якому відображені його доходи та витрати, що змінюються кожен рік [2, 28].

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001р. передбачає чотири стадії бюджетного процесу: 1) складання проекту бюджету; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення про нього [3, Ст. 19].

Ці стадії бюджетного процесу взаємопов’язані за своїм змістом та діями, а також взаємообумовлені, так як наступна стадія не може початись без логічного завершення попередньої. Їх послідовність встановлена не лише нормативно, а й визначена логічно природою самого процесу. На кожній із стадій процесу є обов’язковими наступні елементи: відносно самостійне завдання, на вирішення якого спрямовані дії, що об’єднуються в тій чи іншій стадії; специфічний склад дій, що неодмінно включає встановлення чи аналіз фактичних обставин, реалізацію відповідної юридичної норми для вирішення певного питання; юридичні документи, в яких відображаються та закріплюються підсумки скоєних в межах цієї стадії дій [4, 315]. Отже слід зазначити, що на кожній стадії перед учасниками бюджетного процесу стоять певні, конкретні завдання, тому кожна стадія являє собою завершений етап бюджетного процесу, який увінчується певним юридичним фактом – складанням економіко-правового документу чи прийняттям рішення, що має певні економіко-правові наслідки.

На нашу думку, перелік та назви стадій, закріплених бюджетним законодавством, не повністю відповідають сукупності тих дій, які здійснюються на певних етапах бюджетного процесу. Тому вважаємо за доцільне запропонувати наступну структуру бюджетного процесу:

1. Бюджетне планування;

2. Підготовка до розгляду, розгляд проекту закону про Державний бюджет та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3. Виконання бюджету та, в разі необхідності, внесення змін та доповнень до закону про Державний бюджет України;

4. Підготовка та подання звіту про виконання бюджету;

5. Бюджетний контроль (як наскрізна стадія бюджетного процесу).

Якщо з рештою стадій більш-менш зрозуміло, то стадія, яка названа законодавцем «складання проекту бюджету», заслуговує більше уваги. Бюджетний кодекс України вказує, що складання проекту бюджету є першою стадією бюджетного процесу, початком комплексу робіт щодо бюджету на майбутній бюджетний рік та за необхідності і на наступні за плановим декілька бюджетні періоди. Ціль цієї стадії – підготовка обґрунтованого проекту бюджету для внесення його на розгляд та затвердження у Верховній Раді України.

Значення складання проекту бюджету важко переоцінити. Саме на ній здійснюється планування, прогнозування, збалансування доходних можливостей та видаткових потреб [5, 2]. Як зазначено в Бюджетному кодексі, проект державного бюджету складається Міністерством фінансів України. Але при цьому слід враховувати, що для його складання Міністерство фінансів має отримати відповідні документи, розрахунки, статистичні та аналітичні дані, де висвітлюється динаміка окремих економічних показників по доходах та видатках, а також зведені бюджетні запити з економічними обґрунтуваннями показників щодо обсягів необхідного бюджетного фінансування, тобто складанню проекту бюджету передує значна за обсягом робота, яка теж є невід’ємною частиною бюджетного процесу, проте не знайшла своє відображення в бюджетно-процесуальних нормах ні чинного нині Бюджетного кодексу, ні Бюджетного кодексу від 8 липня 2010 року, що є на нашу думку, значною прогалиною, оскільки звужується зміст першої стадії бюджетного процесу та коло її учасників. Тому вважаємо за необхідне визначати першу стадію бюджетного процесу як бюджетне планування.

Під бюджетним плануванням ми розуміємо урегульовану правовими нормами діяльність уповноважених органів по збору інформації, аналізу економічних показників, прогнозуванню, складанню розрахунків щодо визначення обсягу доходів та видатків бюджету з їх економічним обґрунтуванням.

Методологія бюджетного планування дає змогу ув’язати бюджетні показники від мікрорівня до макрорівня та врегулювати міжбюджетні відносини для досягнення оптимального результату щодо ефективності використання бюджетних ресурсів. Завершальним етапом стадії бюджетного планування є складання проекту бюджету. Отже, бюджетне планування складається з певних етапів, які мають певну послідовність з тим, щоб кожен попередній етап створював умови для реалізації наступного.

Найважливіше значення на стадії бюджетного планування має методика бюджетного планування [6, 25]. Бюджетне планування має велике значення, так як від того, наскільки об’єктивні та реальні показники закладені в бюджет, залежить його ефективне виконання. М.І. Піскотін, розглядаючи стадію складання проекту бюджету, підкреслював, що тут особливо важлива ретельно продумана, науково обґрунтована організація роботи, тим більше, що складання бюджету завжди проходить у скорочені строки. За короткий час необхідно виконувати якісно великий обсяг роботи [1, 65]. Адже саме на цій стадії необхідно включити до бюджету всі доходи та видатки, а також забезпечити його збалансованість.

Вважаємо за необхідне внести відповідні зміни у Бюджетний кодекс щодо найменування першої стадії бюджетного процесу та визначення його учасників на цій стадії.

На нашу думку, уявляється за доцільне чіткіше визначити в Бюджетному кодексі України момент початку стадії бюджетного планування та її етапи для встановлення кола учасників бюджетного процесу як на цій стадії, так і на кожній з його стадій та їх бюджетні повноваження. А початком стадії бюджетного планування, на нашу думку, можна вважати схвалення Кабінетом Міністрів України Декларації цілей та завдань бюджету на наступний бюджетний період (Бюджетна декларація), яку він схвалює не пізніше 1 березня року, що передує плановому і яка використовується для розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік, що і необхідно закріпити в Бюджетному кодексі України.

Проблема визначення меж існує не лише відносно стадії бюджетного планування, а й відносно інших стадій та меж бюджетного процесу в цілому. Під межами бюджетного процесу необхідно розуміти часові терміни та/або юридичні факти, з якими бюджетне законодавство пов’язує початок чи закінчення бюджетного процесу в цілому, чи окремої стадії бюджетного процесу.

Проблема визначення меж бюджетного процесу є не тільки теоретичною, а й практичною, оскільки виникають складності при визначенні меж відповідальності окремих учасників бюджетного процесу. Так, у статті 116 Бюджетного кодексу України дано визначення бюджетного правопорушення – недотримання учасником бюджетного процесу встановленого порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Таким чином, на кожній із стадій в межах бюджетного процесу недотримання учасниками бюджетного процесу приписів, встановлених нормами бюджетного законодавства, є бюджетним правопорушенням.

Отже, в Бюджетному кодексі України необхідно чітко визначити момент початку та закінчення як бюджетного процесу в цілому, так і кожної із його стадій.

Література:

1. Пискотин М.И. Советское бюджетное право (основные проблемы). – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – 312 с.

2. Горбунова О.Н. Совершенствование финансово-правовых институтов в современных условиях перестройки управления народным хозяйством: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1988. – 78 с.

3. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37 – 38. – Ст. 189.

4. Комаров С..А. Общая теория государства и права. – М.: Мир книги, 1995. – 463 с.

5. Клишина М.А. Составление проекта бюджета: проблемы и перспективы // Финансовое право. – 2006. – № 3. – С. 2 – 7.

6. Януль І.Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С. 25 – 29.


Ткаля Олена

ДОКТРИНАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ «АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОЦЕС»

Проблеми процесуального регулювання підстав, умов та порядку реалізації матеріальних адміністративно-правових норм, що регулюють відносини в різних аспектах та напрямках реалізації державної виконавчої влади, набувають зараз особливої гостроти і практичної актуальності. Процесуалізція владної діяльності органів виконавчої діяльності необхідна для ефективної діяльності останніх, сприяють обмеженню прийняття ними помилкових рішень, а також гарантує невласним суб’єктам реалізацію їх прав та законних інтересів.

Демократичні перетворення в Україні повинні ґрунтуватися на обов’язку дотримання пріоритету прав і свобод людини, встановлення невідворотної відповідальності державних органів і посадових осіб за невиконання цього обов’язку [1, 3]. Це зумовлює необхідність оновлення не лише чинного законодавства, а насамперед положень доктрини адміністративного права й процесу в частині, що стосується ключової категорії «адміністративний процес». Ці питання повинні вирішуватися на теоретико-методологічній основі з урахуванням досягнень адміністративної науки та науки адміністративно-процесуального права.

Актуальність теоретико-правового дослідження питань адміністративного процесу обумовлена необхідністю проведення сучасних науково-теоретичних досліджень в області адміністративного процесу, скорішій процесуалізації для створення системи адміністративно-процесуального законодавства, що націлено на реалізацію конституційного положення розподілу влади, на захист прав і свобод громадян та створення правової держави, поліпшення організації та функціонування виконавчих органів державної влади.

У радянській адміністративно-правовій доктрині адміністративне право розглядалося переважно як «управлінське» (або право «управління»), тобто як засіб управлінського впливу держави на суспільні відносини, і значною мірою як «юрисдикційне», що забезпечувало охорону державою певних суспільних відносин шляхом застосування до громадян різних засобів адміністративної відповідальності та інших заходів адміністративного примусу [1, 6]. Вказані аспекти проявлялися через науковий доробок, коли предмет аналітичних наукових досліджень стосувався управлінського впливу або юрисдикційної діяльності в різноманітних її проявах. Так, слід навести ранні роботи В. Авер’янова, наукові здобутки Є. Додіна, М. Загряцкова, В. Захарова, О. Луньова, Н. Нижник та інших.

Новели доктринального сприйняття тенденцій і напрямів розвитку адміністративного права позначилися на трансформації категорії «державне управління», а також на формуванні певних категорій науки адміністративного процесу: «адміністративна юрисдикція», «адміністративний процес», «адміністративно-процесуальне право» тощо [2, 3]. Слід також враховувати наявний в адміністративному праві підхід до адміністративно-процедурного процесу. Остання точка зору презентована в підручнику з адміністративного права, підготовленому російським ученим-адміністративістом Ю. Дмитрієвим. Серед вітчизняних науковців останнім часом проблему адміністративного процесу досліджували С.В. Ківалов, В.О. Авер’янов, О.В. Кузьменко, І.О. Картузова, А.Ю. Осадчий та ін.

Чинником активізації наукового пошуку став Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України), який набув чинності 1 вересня 2005 року [4]. Його ухваленню передували наукові дослідження, спрямовані на визначення форм реалізації судової адміністративної юрисдикції, способів побудови системи адміністративних судів. Слід відзначити роботи І. Коліушка, Р. Куйбіди, Ю. Педька, А. Селіванова, М. Стахурського, В. Стефанюка, О. Шостенко та інших.

Неоціненний внесок у розвиток доктрини адміністративного процесу зробили вчені, які формували теорію юридичного процесу (В. Горшеньов, В. Рязановський та інші), процесуального права (Є. Лук’янов). Поняття процесуального права наведено й у вітчизняних юридичних енциклопедичних виданнях [5, 743].

Детальний аналіз юридичної літератури дає можливість виділити з наукових поглядів на сутність і зміст адміністративного процесу два основні підходи до визначення поняття: широкий і вузький. «Вузьке» розуміння полягає у визначенні адміністративного процесу з точки зору розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу. Обґрунтовуючи цей підхід, Е. Демський посилається на роботи Н. Саліщевої, А. Клюшніченка. «Широке» розуміння передбачає охоплення управлінської діяльності з реалізації матеріальних норм адміністративного права. Головний зміст такої діяльності полягає в системі дій компетентних органів управління, спрямованих на виконання поставлених завдань та досягнення управлінських цілей. У широкому розумінні адміністративний процес визначається не лише як адміністративно-юрисдикційна діяльність, а й як будь-яка діяльність у сфері державного управління: розгляд і вирішення конкретних індивідуальних справ; адміністративна юстиція; прийняття актів управління; дисциплінарні провадження; діловодство тощо. Виокремлення «широкого» підходу до адміністративного процесу здійснене на підставі опрацювання й узагальнення наукових думок С. Студеникіна, О. Луньова, О. Якуби, Г. Петрова, А. Коренєва, Б. Сорокіна, Д. Бахраха, Р. Павловського та інших. Сучасна доктрина адміністративного права представлена напрацюваннями О. Бандурки, М. Тищенка, В. Колпакова, О. Кузьменко, які обстоювали перевагу «широкого» підходу до визначення сутності й змісту адміністративного процесу [6, 107].

Широке розуміння адміністративного процесу визначається як пріоритетне в підручнику з адміністративного права, підготовленому за загальною редакцією В. Авер’янова. Поняття адміністративного процесу, порівняно з наведеним вище, дещо звужене, оскільки не містить указівки на місце адміністративного процесу в юридичному процесі та встановлює мету – розгляд і вирішення індивідуально-конкретних справ, на відміну від указаної О. Бандуркою та М. Тищенком ширшої за змістом мети – реалізації норм матеріального права. Отже, у згаданому підручнику адміністративний процес визначається як урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, спрямована на реалізацію матеріальних норм адміністративного, а також інших галузей права під час здійснення проваджень щодо розгляду й вирішення індивідуально-конкретних справ [8, c. 493].

Е. Демський виокремлює дві форми адміністративного процесу – управлінську й судову [6, 110–111]. Управлінська форма об’єднує низку врегульованих нормами адміністративного процесуального права (а в окремих випадках й інших галузей права) процесуальних проваджень, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб, держави й суспільства загалом. Управлінською формою охоплено і юрисдикційну концепцію адміністративного процесу. Судова форма адміністративного процесу – це система техніко-формальних приписів і норм щодо визначення повноважень адміністративних судів, розгляду й вирішення індивідуальних адміністративних справ у таких судах та здійснення адміністративного судочинства.

Таким чином, до визначення та структуризації адміністративного процесу в юридичній науці значна різноманітність підходів. Найбільш змістовним є сформулюване поняття адміністративного процесу як виду юридичного процесу, що регламентує порядок і умови визнання та забезпечення реалізації прав, обов’язків, свобод та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, їхнього захисту, розгляду і вирішення конкретних справ у публічній сфері органами владних повноважень, їхніми посадовими особами та адміністративними судами відповідно до чинного законодавства [6, 111-112]. Але, слід зауважити єдність наукових думок стосовно місця адміністративного процесу у структурі юридичного процесу як його окремого виду, а також притаманності процесуальної форми.

З ухваленням Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний процес набув вигляду судового процесу, створюючи разом цивільним і кримінальним процесами єдину систему судового права. Стаття 3 кодексу визначає адміністративний процес як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Ним, своєю чергою, названо діяльність адміністративних судів щодо розгляду й вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому КАС України. Законодавче урегулювання цього терміна зумовлює необхідність ретельнішого дослідження проблеми сутності і змісту поняття «адміністративний процес», синхронізації реформи адміністративного права та вдосконалення адміністративної юстиції, тому що адміністративна юстиція це фактично процесуальна форма існування самого матеріального адміністративного права. Розвиток адміністративно-процесуального права сьогодні вимагає вирішення суто наукових питань побудови дифініціарних рядів основних правових понять, без чого вдосконалення адміністративного права, його реформування буде малоефективним.

Література:

1. Авер’янов В. Б., Бояринцева М. А., Кресіна І. А. та ін. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: НВП «Видавництво «Наукова думка» НАН України, 2007. – 585 с.

2. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики /За заг. ред. Авер’янова В. Б. – К.: Факт, 2003. – 384 с.

3. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навч. посіб. – Чернівці: Рута, 2003. – 367 с.

4. Кодекс адміністративного судочинства України: Кодекс, Закон від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446.

5. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавницво «Юридична думка», 2007. – 992 с.

6. Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2008.– 496 с.

7. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручн. для вищих навчальних закладів. (Рос. мовою). – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.

8. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т.: Т. I. Загальна частина / Ред. колегія В. Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 592 с.


Абакуменко Елена

АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ СПОСОБЫ РАЗРЕШЕНИЯ ПУБЛИЧНО-ПРАВОВЫХ СПОРОВ

В данной статье мы постараемся рассмотреть правовые формы и средства, альтернативные судебным, предоставленные законодателем и направленные на разрешение споров, возникающих из публичных правоотношений.

Альтернативное разрешение споров в современной юриспруденции – это ликвидация споров в порядке, установленном сторонами по своему выбору или с их согласия без вынесения государственным судом решения по существу спора. При этом указывают, что основной задачей таких способов разрешения споров является «разгрузка» судебной системы. Мы полагаем, что альтернативные формы разрешения споров должны рассматриваться как дополнительный к судебному подход, обеспечивающий доступ к праву.

В Украине уже накоплен некоторый опыт применения альтернативных методов разрешения споров различными структурами, организациями в сферах общественной, экономической и профессиональной деятельности. К ним можно отнести третейское разбирательство, посредничество (медиация) при рассмотрении хозяйственных дел. Что же касается публично-правовых отношений, но мы рассмотрим, какие способы, формы разрешения споров применяются в уголовном, административном и таможенном праве.

В уголовно-правовой науке, рассматривая данный вопрос, указывают не на альтернативные способы разрешения споров, а на «средства разрешения уголовно-правовых конфликтов, альтернативные наказанию». В таком случае речь идет об отсрочке назначения наказания, установлении режима пробации для несовершеннолетних, освобождении от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием, официальном предупреждении. Из всех вышеперечисленных особое внимание следует уделить именно последнему. Официальное предупреждение является одной из самых распространенных форм альтернативного разрешения конфликтов в уголовно-правовой сфере. Суть его состоит в том, что полиция, не желая оставлять преступление без последствий и не считая целесообразным привлекать виновного к уголовной ответственности, делает ему предупреждение, которое заносится в специальный реестр. Если лицо совершит новое преступление, суд при назначении наказания будет учитывать факт вынесения предупреждения как предыдущую судимость.

Также следует указать и о компромиссе в уголовном праве. Институт компромисса соответствует принципу законности – тем, что применение норм, формирующих этот институт, возможно только в случаях, специально предусмотренных законом. Соответствие принципу равенства граждан выражается в том, что у всех лиц (при соблюдении установленных уголовным законом условий) существует право требовать применения тех или иных позитивных мер. Принцип вины проявляется в том, что позитивные изменения возможны лишь в отношении лица, совершившего преступление, не допускается применение компромиссных процедур в отношении лица, оговорившего себя либо ошибочно обвиненного в совершении преступления. Наибольшее выражение в институте компромисса находит принцип гуманизма, поскольку наличие альтернативы применению уголовной ответственности и наказания позволяет максимально индивидуализировать подход к лицам, совершившим преступление.

По содержанию же компромисс является гармоничным средством устранения конфликта в преступлениях, имеющих ограниченный круг потерпевших, поскольку именно в этом случае возможность практически полностью снять конфликтную ситуацию в обществе обеспечивается самой природой таких преступлений.

В странах СНГ наиболее распространенными альтернативными формами являются: деятельное раскаяние, примирение с потерпевшим, применение к несовершеннолетним принудительных мер воспитательного характера. Хотя мы полагаем, что опыт Великобритании выше указанный возможно в будущем пополнит данный перечень.

Что касается административного права, то особое внимание уделяется медиации. Существует программа Европейской Комиссии и Совета Европы по улучшению деятельности судебной власти. Украина принимает в ней непосредственное участие.

Медиация – это переговоры с тремя особенностями и тремя преимуществами. Это переговорный процесс, который имеет добровольный характер и может быть прерван в любое время, при этом стороны могут самостоятельно нарабатывать решения и могут влиять на результат. Проведения процедуры медиации именно в комплексных производствах, таких как административное, является целесообразным именно в тех случаях, когда сторонам и в дальнейшем придется «жить бок о бок». Она должна учитывать скрытые причины конфликта.

Сейчас мы можем говорить о разрешении административных споров в порядке медиации по Кодексу административного судопроизводства. Так как положения медиации не противоречат основным положениям, зафиксированным в Кодексе. Об этом свидетельствую исследования зарубежных ученых (например, Фридрих-Йоахим Мемель, судья административного суда, медиатор в г. Гамбург в своей работе о возможностях введения медиации в рамках действующего Кодекса административного судопроизводства). Существует даже отдельный порядок примирения, зафиксирован в Кодексе административного судопроизводства Украины, где ст. 113 «Примирение сторон во время подготовительного производстве» регламентирована возможность разрешения спора, согласно компетенции суда (ст. 17 Кодекса административного судопроизводства). Согласно этой статье примирение возможно лишь на стадии подготовительного производства и касается только прав и обязанностей сторон и предмета административного иска.

Однако если мы обратимся к разрешению споров, возникающих вследствие именно нарушений норм и правил, то медиация, как и в случае с уголовным правом в данном случае не будет столько действенна.

Поэтому рассмотрим разрешение конфликтов в таможенном деле. Именно данная отрасль в связи с ее комплексностью и разнообразием общественных отношений, ею регулируемых она вызывает особый интерес, как объект исследования альтернативных способов разрешения конфликтов.

Однако на сегодняшний день относительно способа разрешения споров, возникающих в сфере нарушения таможенных правил не имеет законодательного закрепления, несмотря на то, что этому вопросу уделяется внимание как на научном, так и на проектно-законодательном уровне. Переход к рыночным экономическим отношениям, объективное развитие правовых знаний обусловили направленность настоящего исследования на поиск методологических подходов к изучению способов, форм решения таможенных споров с использованием альтернативных форм, способных решать научные и практические задачи в деле становления гражданского общества, в котором признание соблюдения и защита прав и свобод человека является высшей ценностью.

В таможенном деле особое внимание учеными уделяется такой форме разрешения споров, как компромисс (примирение). Компромисс, рассматривался законодателем как один из реальных альтернативных способов разрешения таможенно-правового спора. Проектами Законов Украины, предлагалось лицу, которое привлекается к ответственности за нарушение таможенных правил, разъяснять его права и сообщать о возможности прекращения производства по делу о нарушении таможенных правил путем компромисса, о чем в протокол вносится отметка, которая подписывается этим лицом. Кроме того, ч.1 ст. 498 одного из Проектов указывает, что в случае отсутствия в действиях лица, совершившего нарушение таможенных правил, признаков преступления, производство по делу об этом правонарушении может быть прекращено путем компромисса, который заключается в заключении мирового соглашения между указанным лицом и таможенным органом, в производстве которого находится дело.

И хотя в действующем законодательстве не предусмотрено такого основания прекращения производства по делу о нарушении таможенных правил как принятие компромиссного решения; не указано, в какой форме должно быть это решение, из чего состоит, какой именно стадии производства может быть заключено компромиссное решение, существует перспектива развития данного института, так как многими странами, в том числе и Украиной подписана Международная конвенция об упрощении и гармонизации таможенных процедур.

Подводя итог, следует сказать, что по мере укрепления демократических основ в государстве, становления принципов гуманизма, мы будем наблюдать и развитие альтернативных форм разрешения споров в публично-правовой сфере. И какой именно из способов выберет законодатель зависит от того, как наука будет способствовать обоснованию целесообразности применения того или иного способа. Поэтому данная тема требует дальнейших исследований и разработок.