Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
- Зміст, 431.42kb.
- В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
- Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
- Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
- 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.
КАРАНІСТЬ УМИСНОГО ВБИВСТВА З ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК УКРАЇНИ)
Кримінальне покарання є найсуворішою реакцію держави відносно вчинку людини, так як будь-який злочин являє собою найнебезпечніший вид людської діяльності. Покарання становить собою осуд вчиненого особою діяння та самої особи і полягає у певному позбавленні або обмеженні її прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України покарання являє собою захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого [1]. Метою покарання є кара винної особи за вчинене, її виправлення та запобігання вчиненню злочинів, як винною особою, так і іншими особами [2, 14 – 23;]
Необхідно також зазначити, що якою б досконалою не була система кримінальних покарань, її ефективність у боротьбі зі злочинністю визначається не лише перевагами та якостями, а й тим, наскільки науково обґрунтовано, оптимально й якісно реалізовано систему покарань у кримінально-правових санкціях закону, а також тим, наскільки професійно грамотно й відповідно до закону ці кримінально-правові санкції реалізуються в судовій практиці при розгляді конкретних кримінальних справ [3, 121].
Ефективність кримінального покарання може бути забезпечена лише за умов відповідності встановленої в законі санкції принципам кримінального права, відповідності санкції диспозиціям кримінально-правових норм, забезпечення їх наукової обґрунтованості та узгодженості між собою. Необхідно дотримуватися вимог доцільності й обґрунтованості санкцій кримінального закону відповідно до того, що закони, які встановлюють караність діянь, повинні відповідати уявленням про властиві сучасній свідомості справедливі форми і межі репресії. Крім того, ефективність застосування кримінального закону у значній мірі залежить не лише від обґрунтованості санкцій та їх взаємної узгодженості, а й від урахування суспільної думки з приводу тяжкості покарання [4, 124].
Відповідно до чинного кримінального законодавства за діяння, передбачені ч. 2 ст. 115 КК України, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті [1].
На підставі того, що умисне вбивство являється найнебезпечнішим злочином, особливо у разі наявності ознак, що підвищують його суспільну небезпечність, що може бути вчинений відносно людини, так як життя є непоправною її цінністю, передбачення найсуворіших видів та строків покарання є доцільним та обґрунтованим кроком законодавця.
На наш погляд, за вчинення умисного вбивства, що обтяжується кваліфікуючими ознаками, враховуючи його суспільну небезпечність, доцільним було б передбачення лише вищої міри покарання – довічне позбавлення волі, але таке положення є неможливим, оскільки воно суперечить положенням ч. 1 ст. 64 КК України, де зазначається, що довічне позбавлення волі застосовується лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосування позбавлення волі на певний строк. На підставі зазначеного положення, у всіх санкціях, що передбачають зазначений вид покарання (довічне позбавлення волі), він передбачається в якості альтернативного, поряд із таким видом покарання, як позбавлення волі на певний строк.
Аналізуючи санкції інших складів злочинів, що передбачають відповідальність за ті чи інші діяння, які поєднанні з умисним позбавленням життя потерпілого, можна зробити висновок, що розмір такого покарання, як позбавлення волі на певний строк, встановлений у таких межах: від восьми до п’ятнадцяти (ст.ст. 379; 400; ч. 2 ст. 439; 443), або від дев’яти до п’ятнадцяти (ст.ст. 348) або від десяти до п’ятнадцяти (ст.ст. 112; ч. 3 ст. 258; ч. 4 ст. 404; ч. 2 ст. 438; 442).
Для підтвердження обґрунтованості встановлення саме такої нижчої та вищої межи зазначеного покарання за умисне вбивство з особливою жорстокістю доцільно проаналізувати кримінальне законодавство інших країн щодо цього питання.
Відповідно до п. д ч. 2 ст. 105 КК Російської Федерації за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до двадцяти років, або довічним позбавленням волі, або смертною карою. Згідно з п. 6 ст. 116 КК Болгарії за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’ятнадцяти до двадцяти років або довічне позбавлення волі. Відповідно до п. е ст. 109 КК Грузії за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до двадцяти років або довічне позбавлення волі. Згідно зі ст. 234 Китайської Народної Республіки за умисне спричинення травми третій особі, що спричинило смерть потерпілого або вчинене з особливою жорстокістю передбачається покарання у виді позбавлення волі на строк вище десяти років, довічним позбавленням волі або смертною карою. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 129 КК Литви за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до двадцяти років або довічне позбавлення волі. Згідно з § 2 ст. 148 КК Польщі за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не менше дванадцяти років, позбавлення волі на строк в двадцять п’ять років або довічне позбавлення волі. Відповідно до п. 6 ст. 139 КК Республіки Беларусь за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення свободи на строк від восьми до двадцяти п’яти років, або довічне позбавлення волі, або смертною карою. Згідно з п. д ч. 2 ст. 96 КК Казахстану за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до двадцяти років з конфіскацією майна або без такої, або смертною карою з конфіскацією майна або без такої, або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. Відповідно до п. е ч. 2 ст. 104 КК Таджикистану за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’ятнадцяти до двадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою. Згідно з ч. 2 § 211 КК Федеративної Республіки Германії за аналогічні діяння передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі. Відповідно до ст. 112 КК Швейцарії за аналогічні діяння передбачене покарання у виді довічної каторжної тюрми або каторжна тюрма на строк не менше десяти років. Згідно з п. 7 ст. 101 КК Естонії за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Відповідно до ст. 120.2.4. КК Азербайджану за аналогічні діяння передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
На підставі зазначеного можна зробити висновок, що у кримінальному законодавстві інших країн за вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю вища межа такого покарання, як позбавлення волі на певний строк, встановлена на рівні вищої межи, передбаченої для такого виду покарання. Таке положення знаходить своє втілення і у кримінальному законодавстві України. Крім того, у кримінальному законодавстві інших країн за вчинення зазначеного діяння, в якості альтернативного, передбачений такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, як найсуворіший вид кримінального покарання, а в країнах, де передбачений такий вид покарання, як смертна кара, він також передбачений за вчинення діяння, аналізуванню якого присвячена ця робота. Таке положення також знаходить своє втілення у кримінальному законодавстві України.
Відносно нижчої межи такого покарання, як позбавлення волі на певний строк, у кримінальному законодавстві більшості країн, вона дорівнює нижчий межи, передбаченої для такого виду злочину, в залежності від його тяжкості.
Умисне вбивство з особливою жорстокістю, відповідно до його суспільної небезпечності, безумовно є особливо тяжким злочином. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі. Тобто, можна зробити висновок, що у кримінальному законодавстві України зазначене вище положення також знаходить своє втілення.
На наш погляд, необхідність змінення (зниження або підвищення) нижчої межи покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що встановлене за вчинення умисного вбивства з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України), на сучасному етапі будь-яких підстав не має, отже встановлений вид та розмір покарання є доцільним та обґрунтованим рішенням законодавця.
Література:
1. Кримінальний кодекс України // Голос України. – 19 червня 2001 р. – № 107 (2607). – С. 5-20.
2. Музика А. А. Покарання за незаконний обіг наркотичних засобів: монографія / А. А. Музика, О. П. Горох. – Хмельницкий: Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2010. – 256 с.
3. Фролова О. Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко-математичних методів): навч. посібник / Фролова О. Г. – К.: «АртЕк», 1997. – 208 с.
4. Робак В. А. Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань: монографія / Робак В. А. – Сімферополь: Видавництво Кримнавчпеддержвидав», 2010. – 184 с.
Тюнін Володимир
БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО ст. 256 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Розкриваючи тему дослідження наголосимо на тому, що ми підтримуємо найпоширенішу точку зору, у науці кримінального права, що об’єктом злочину являються суспільні відносини [1, 100; 2, 79; 3, 61]
Найбільш поширена класифікація об’єктів, в науці кримінального права, є триступенева, на підставі якої вони поділяються на загальний родовий та безпосередній, тобто так звана класифікація «за вертикаллю».
Під загальним об’єктом злочинів слід розуміти не всі суспільні відносини, а лише ті, які законодавець вважав за необхідне поставити під охорону кримінального законодавства.
Родовим об’єктом злочину є об’єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною й економічною сутністю суспільних відносин.
Безпосередній об’єкт – це те конкретне суспільне відношення, яке безпосередньо піддається злочинному посяганню і тому спеціально ставиться під охорону кримінального закону шляхом визнання відповідного суспільно небезпечного діяння злочинним і караним [1, 108 – 109].
Також, у науці кримінального права передбачається класифікація об’єктів не лише «за вертикаллю», але й «за горизонталлю». За вказаною класифікацією поділяється саме безпосередній об’єкт:
- основний безпосередній об’єкт;
- додатковий безпосередній об’єкт: додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт та додатковий факультативний безпосередній об’єкт [1, 110 – 111].
Значення та необхідність цієї класифікації виявляється в тому, що не в кожному випадку конкретний злочин завдає шкоди лише певним суспільним відносинам. В деяких випадках один і той же злочин одночасно завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Зазначені злочині мають кілька безпосередніх об’єктів, з яких виділяється один, якому безпосередньо завдається шкода та який визначає його суспільну небезпечність і завжди входить до складу родового об’єкта злочину та додатковий, якому також наряду із зазначеним завдається шкода або виникає загроза заподіяння шкоди. Класифікація безпосередніх об’єктів злочинів має важливе не тільки пізнавальне, але й практичне значення для кваліфікації діяння. Значення це полягає в тому, що кваліфікація діяння проводиться тільки за основним безпосереднім об’єктом. Тому важливо з усіх об’єктів, які цим злочином порушуються, виділити основний об’єкт 4, 71. Виокремлення основного безпосереднього об’єкта між суміжними, яким завдається шкоди або створюється загроза спричинення шкоди при вчиненні того чи іншого злочину є необхідною умовою кваліфікації діяння та виключення помилок з боку нормазастосувачів.
Враховуючи те, що злочин, передбачений ст. 256 Кримінального кодексу України (далі – КК України) передбачений законодавцем у ІХ розділі Особливої частини КК України «Злочини проти громадської безпеки», можна зробити висновок, що його родовим об’єктом є суспільні відносини у сфері громадської безпеки.
Для підтвердження зазначеного та виокремлення суспільних відносин, яким безпосередньо заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння при сприянні членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності, необхідно проаналізувати складові частини, які характеризують зазначені відносини.
У юридичній літературі структурними елементами суспільних відносин визначаються:
- суб’єкти відносин;
- предмети, відносно яких виникають відносини;
- соціальний зв’язок [1, 102].
Суб’єктами відносин, які характеризують безпосередній об’єкт зазначеного злочину, являються з одного боку держава, яку представляють певні уповноважені органи, що визначає правові межі громадської безпеки, встановлюючи необхідні заходи (передбачення заходів кримінально-правової заборони) для охорони громадськості від діяльності будь-яких форм організованої злочинності, в тому числі діяльності спрямованої на надання допомоги членам стійких злочинних об’єднань, та забезпечує, властивими її засобами, перш за все примусового характеру, дотримання належного рівня громадської безпеки. З іншого боку, суб’єктами відносин виступають громадяни, як реалізатори суспільних відносин, що існують у будь-якому суспільстві.
Предметом, в ракурсі елемента суспільних відносин, які характеризують безпосередній об’єкт цього злочину, являються безпечні умови існування будь-якої особи, суспільства, установ, підприємств та організацій, незалежно від форм власності та держави в цілому відносно діяльності спрямованої на надання допомоги членам стійких злочинних об’єднань.
Соціальним зв’язком, в ракурсі елемента суспільних відносин, які характеризують безпосередній об’єкт, являється певна взаємодія суб’єктів цих відносин, що виявляється у будь-яких формах їх взаємозв’язку. Цей елемент характеризується наявністю у будь-який особі прав та обов’язків, наявністю прав і обов’язків у будь-якого підприємства, установи та організації і наявністю прав і обов’язків у держави в цілому. Права будь-якого із зазначених суб’єктів характеризуються нормальним (законним) існуванням та діяльність у будь-який сфері життєдіяльності. Обов’язки ж характеризуються не вчиненням сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності і не допущенням та протидією вчиненню зазначених дій.
На підставі вищевказаного, на нашу думку, можна дійти висновку, що безпосереднім об’єктом злочину, дослідженню якого присвячена ця робота являються суспільні відносини громадської безпеки з приводу нормального (законного) існування будь-якої особи, підприємства, установи та організації, не залежно від форм власності і держави в цілому, відносно сприяння членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності.
Література:
1. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / за ред. Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 424 с.
2. Мельник М. І. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / М. І. Мельник, В. А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
3. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / [Агєєв М. М., Бахуринська О. О., Альошин Д. П. та ін.]; за ред. О. О. Кашкарова, В. А. Робака. – Сімферополь: КРП «Видавництво Кримнавчпеддержвидав», 2010. – 364 с.
4. Коржанський М. Й. Предмет і об’єкт злочину: монографія / Коржанський М. Й. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ: Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
Чечель Наталія
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ ОСОБАМИ ЖІНОЧОЇ СТАТІ НА ФОНІ НАРКОМАНІЇ
На фоні загальних негативних процесів наркотизації населення особливою гостротою відрізняється проблема інтенсивного поширення наркоманії в молодіжному середовищі. Незважаючи на активізацію державних заходів антинаркотичного захисту, на жаль, цей соціально небезпечний феномен знаходиться поза межами ефективного контролю держави і суспільства. Певною мірою це пояснюється орієнтацією і держави, і суспільства на репресивні заходи боротьби з наркотизмом, в збиток активному розвитку позитивного виховно-профілактичного потенціалу існуючих і перспективних соціальних інститутів.
Вивчення наукової літератури засвідчує, що науковою розробкою даного питання у різні часи займалося чимало вчених. Останнім часом такі дослідження значно активізувалися. Основу багатьох із них складають праці відомих кримінологів, що присвятили свою наукову діяльність вивченню закономірностей і тенденцій злочинності, процесів її детермінації, розробці заходів нейтралізації криміногенних впливів на розвиток суспільних відносин (Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, М.М. Бабаєв, М.І. Вєтров, С.Є. Віцин, A.A. Габіані, Л.Д. Гаухман, О.М. Джужа, А.І. Долгова, В.Д. Єрмаков, А.Е. Жалинський, Є.С. Жигарев, К.Є. Ігошев, Н.Ф. Кузнецова, В.М. Коган, С.Я. Лебедєв, Г.М. Міньковський, A.B. Наумов, B.C. Овчинський, В.А.Плешаков, А.Б.Сахаров, Л.І.Спіридонов, В.О. Туляков та ін.
Проблемам кримінології, пов’язаним з незаконним оборотом наркотиків, присвятили свої праці Е.Г. Гасанов, А.Я. Гришко, І.К. Горшнев, С.Я. Кіркін, Д.В. Колесов, Г.М. Меретунов, А.І. Нігматулін, В.І. Омигов, Н.І. Полозов, Б.П. Прудников, О.П. Рибалкіна, H.H. Сбірунов, С.В. Турцевич, М.Л. Хоменкер та ін.
Попередження злочинності буквально означає оберігання людей, суспільства, держави від злочинів (за В. І. Далем, оберегти означає «відвернути шкоду чи небезпеку заздалегідь, коли вона загрожує, але ще не спіткнула; запобігти» [1, 387].Історичні корені даного виду соціальної практики ходять з глибини століть: з появою перших кримінально-правових заборон і злочинів, як діянь, що здійснюються всупереч їм, почали діяти заходи не тільки карального, а й попереджувального впливу.
У наш час попередження злочинності – складний комплекс різноманітних заходів попереджувального впливу.
Попередження злочинності розглядається в сучасній кримінології як особлива галузь соціального регулювання, управління соціальними процесами, пов’язаними з реалізацією завдання зменшення злочинності [2, 31].
В юридичній літературі часто йдеться про систему попередження злочинності.[3, 93-95]. Тому важливим є комплексний аналіз даного явища, виділення складових елементів, їх класифікація за різними критеріями тощо. За цільовою ознакою (або за рівнем) прийнято виділяти загальносоціальне (або загальне) і спеціальне попередження злочинності.
На думку О.О. Моськіної, боротьбу з наркоманною злочинністю неповнолітніх осіб жіночої статі необхідно вести у двох напрямках: попередження злочинів, пов’язаних з наркоманією; профілактика, лікування та реабілітація наркозалежних. Зокрема, вона вважає, що антинаркотична профілактика повинна мати комплексний характер, що полягає у взаємодії органів та установ, що відповідають за різні аспекти державної системи профілактики в рамках своєї компетенції (органи та установи освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, правоохоронні органи та ін.), а також фахівців відповідного профілю, до функціональних обов’язків яких входять різні питання профілактики (вихователі, педагоги, психологи, лікарі, наркологи, співробітники органів внутрішніх справ) [4].
Варто погодитися з таким поглядом на вирішення даної проблеми. Схожим є розуміння даного поняття М.Л. Прохоровою, яка вважає, що під профілактикою наркотизму слід розуміти специфічний вид соціальної діяльності, що здійснюється як державними, так і недержавними органами, організаціями (об’єднаннями, формуваннями), установами, спрямованої на усунення або нейтралізацію виявлених причин і умов поширення цього негативного соціального явища [5, 73].
В юридичній літературі виділяють три рівні профілактики девіантної поведінки:
1. Загальносоціальна профілактика, спрямована на вирішення глобальних питань існування суспільства: економічних, політичних, ідеологічних.
2. Спеціальна кримінологічна профілактика містить заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення, нейтралізацію причин і умов злочинної поведінки неповнолітніх.
3. Індивідуальна кримінологічна профілактика спрямована на конкретну роботу з кожною неповнолітньої наркоманкою-правопорушницею [6, 26, 28, 188, 458-459].
Як зазначає А.Ю. Лаговський, процес виправлення та перевиховання жінок-наркоманок ускладнюється ще й тим, що основні засоби їх виправлення та перевиховання перенесені з практики впливу на чоловічий контингент, без урахування статевих відмінностей, що з психологічної точки зору суперечить процесу перевиховання. Адже особистість наркомана специфічна вже в тому, що хворобливі зміни, що відбуваються в його організмі, накладають свій відбиток на спосіб життя в суспільстві. У той же час основні засоби впливу праця, режим, політико-виховна робота, професійно-технічне навчання розроблені і розраховані на психічно і фізично нормальних людей, що визначає необхідність розробки та впровадження спеціальних методів впливу на особистість наркомана [7, 43].
Як свідчить практика, важливу роль в профілактичному впливі на злочинність, пов’язану зі вживанням наркотиків, у тому числі неповнолітніх осіб жіночої статі, має кримінальне покарання. В історії юридичної науки існує безліч прикладів легалізації наркотиків. Багато оглядачів вважають, що перетворення Голландії в наркостолицю Європи сталося не лише завдяки узаконенню вільного продажу продуктів переробки коноплі, а й у результаті проведеної політики, що породила толерантне ставлення до наркотиків. Причому, Голландія, що легалізувала «легкі» наркотики, одночасно з цим створила сприятливі умови для можливості придбання і продажу всіх видів наркотичних засобів за низькими цінами. У результаті Голландія стала справжнім раєм для наркоторговців. За чотири роки кількість курців гашишу старше 15 років у цій країні подвоїлося, а серед 12-13 років – потроїлася [8, 43]. 1985 р. в Іспанії було легалізовано «легкі» наркотики – кількість наркоманів зросла з 200 тис. до 1,6 млн. Дозвіл на торгівлю наркотиками у Швеції 1965-1966 рр. призвів до зростання чисельності наркоманів і смертності серед них.
Аналізуючи вищевикладені факти, приходимо до висновку, що кримінальне покарання як превентивний засіб є необхідним. Значення кримінального покарання в даному аспекті наступне:
1. Інформаційний вплив диспозиції норми;
2. Негативна оцінка державою будь-яких відступів від вимог закону;
3. Вказівка на небажані для особи наслідки протиправної поведінки, яке, у свою чергу, включає три елементи:
а) знання того, що за даний проступок встановлена відповідальність;
б) знання про ступінь суворості цієї відповідальності;
в) передбачення реальності (невідворотності) цієї відповідальності.
Лікування наркоманок є важливою складовою частиною спеціальних заходів у боротьбі з наркотизмом, а також одним із напрямків антинаркотичної профілактики. Даний захід вимагає великих коштів та індивідуального підходу. На жаль, наркологічна допомога в нашій країні або розвалена, або коштує дуже дорого, що не по кишені більшості наркозалежних. Добровільно в наркологічні медичні установи наркоманки бояться звертатися, тому що звідти всі відомості передаються правоохоронним органам. Тому в більшості країн створені анонімні безкоштовні наркологічні служби.
Вважаємо, що окремо слід виділити такий спеціальний захід у боротьбі з наркотичною залежністю як трудова терапія – метод, який служить для відновлення відносин між наркоманкою і її оточенням в процесі різних форм спільної діяльності. Завдання даного методу полягає в тому, щоб дівчинка знайшла для себе соціально схвалену, прийнятну діяльність, яка могла б замінити їй наркотик і конкурувати з ним.
Боротьбу зі злочинами, що вчиняються неповнолітніми особами жіночої статі на фоні наркоманії, необхідно вести у таких напрямках:
- здійснення економічних перетворень, спрямованих на підвищення життєвого рівня членів суспільства, та якості їхнього життя;
- антинаркотична пропаганда серед молоді;
- залучення неповнолітніх осіб жіночої статі до фізичної культури та спорту;
- організація дозвілля молоді;
- оптимізація навчального процесу і суспільно корисної праці;
Література:
1. Толковый словарь. Т. 3. – М., 1955. – 459 с.
2. Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977. – 256 с.
3. Криминология / Под ред. В.В. Орехова. – М., 1992. – 453 с.
4. Моськина Е.А. Криминологическая характеристика и воспитательно-профилактические аспекты предупреждения преступлений, совершаемых несовершеннолетними женского пола на почве наркомании [Электронный ресурс]: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. – М.: РГБ, 2006. – 179 с.
5. Прохорова М.Л. Наркотизм: уголовно-правовое и криминологическое исследование. – СПб., 2002.– 284 с.
6. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. – М.: Академия МВД СССР. – 1980. – 528 с.
7. Лаговский А.Ю. Медико-социальная характеристика осужденных женщин больных наркоманией: Автореферат дисс…. к.м.н. – МВД РФ / Научно-практический центр психофизиологии и психологии труда. – М. – 1993. – 32 с.
8. Коллинс Л. Непродуманный голландский эксперимент с наркотиками // Петербургский час пик. – 1999. – №10. – С.76-82.
Шапкін Ігор
ЩОДО ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ СТІЙКИМИ ЗЛОЧИННИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ
Одним із нагальних завдань сучасності, що стоїть перед нашою державою є боротьба з організованою злочинністю, а саме з діяльністю стійких злочинних об’єднань. Сучасне соціально-політичне положення потребує термінового здійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру, направлених на протидію зазначеному явищу. В першу чергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу з діяльністю зазначених вище угруповань.
Не зважаючи на велику кількість літератури, присвяченої боротьбі з організованою злочинністю, серед якої особливої уваги заслуговують роботи Н.О. Гуторової, В.М. Дреміна, В.П. Ємельянова, В.О. Навроцького, В.А. Робака, В.П. Тихого, М.В. Семикіна, М.І. Хавронюка та ін., ця проблема залишається нагальною проблемою сьогодення для нашої держави.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду № 13 від 23 грудня 2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» до стійких злочинних об’єднань відносяться наступні угруповання: 1) злочинна організація; 2)банда; 3) терористична організована та терористична організація; 4) не передбачене законом воєнізоване або збройне формування [1]. Для комплексного дослідження зазначених об’єднань, вважаємо за доцільне, розглянути поняття та ознаки, які притаманні ним.
1. Кількісний склад – п’ять або більше осіб.
2. Ієрархічність. Необхідно зазначити, що «ієрархічність» є оціночним поняттям, тому його зміст визначається в кожному конкретному випадку, виходячи з оцінки всіх конкретних обставин справи. В цілому ієрархія, як ознака злочинної організації означає чітку підпорядкованість структурних ланок або членів цього об’єднання своїм керівникам, що заснована на вертикальних зв’язках.
3. Стійкість, що також є оціночним поняттям, як ознака злочинних об’єднань характеризується наступними показниками: високий ступінь організованості, що виражається у детальній розробці планів діяльності, відповідно до яких визначається роль і задачі кожного члена, у внутрішній дисципліні з беззаперечним підпорядкуванням лідерам, в активній діяльності її організаторів, у продуманій системі матеріального забезпечення знаряддями і засобами вчинення злочинів, у створенні системи протидії різним заходами соціального контролю з боку суспільства тощо; стабільність складу і її організаційної структури; наявністю своєрідних, індивідуальних за характером форм і методів діяльності; сталістю форм і методів злочинної діяльності 2, с. 207.
4. Мета створення. Злочинна організація: 1) вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації; 2) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; 3) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних організацій і злочинних груп. Банда: вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Терористична організація: Законодавець у кримінальному законі прямо не зазначає мету створення терористичної групи чи організації, але, на нашу думку, не викликає сумнівів, що зазначені угруповання створюються з метою вчинення будь-яких актів терористичної спрямованості. Стосовно зазначеної мети необхідно зауважити, що як засоби досягнення мети терористів слугують наслідки вчинення загальнонебезпечних дій або погрози такими, що призводять до поінформування про це невизначено великої кількості людей. В порядку проміжної мети слугують виникнення або створення небезпеки виникнення обстановки страху, напруженості в результаті інформаційного впливу на невизначено велику кількість людей. Кінцевою метою виступає спонукання держави, міжнародної організації, фізичної, юридичної особи або групи осіб до вчинення якихось дій або відмови від них в інтересах терористів і на шкоду адресатам впливу [3, 211].
5. Озброєність (банда, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування). Ця ознака означає наявність зброї хоча б у одного з членів банди, про що звісно іншим учасникам банди і вони розуміють можливість її застосування під час нападів. Під зброєю необхідно розуміти пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі. Зброя може бути вогнепальною, в тому числі гладко ствольною мисливською, холодною, вибуховою тощо [4, 907].
6. Зовнішня схожість з передбаченими законами України військовими формуваннями (не передбачене законом воєнізоване або збройне формування). Ця ознака означає, що за своєю будовою, структурою зазначені формування мають подібність до легально існуючих формувань. За таких умов або взагалі відсутній закон, який передбачає створення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать (не є структурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного із легально існуючих воєнізованих формувань чи груп – збройних сил, служби безпеки, внутрішніх військ міністерства внутрішніх справ тощо.
7. Організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості та дисципліні (не передбачене законом воєнізоване або збройне формування). Наявність певної, зазначеної вище структури може характеризуватися аналогічно до організаційної структури легального війська, а саме: існування єдиного керівника або групи керівників; існування у вказаному формуванні підрозділів (відділень, взводів тощо); підпорядкованість відповідних структурних частин та окремих членів формувань за «вертикальною ієрархією»; існування будь-яких знаків, звань тощо; застосування заходів впливу та заохочення; розподіл обов’язків серед членів формування; існування певних правил поведінки тощо. Ця ознака являє собою вид ієрархічності, що характеризується наявністю подібності до легальних воєнізованих формувань.
8. Проведення військової, стройової чи фізичної підготовки (не передбачене законом воєнізоване або збройне формування). Ці види підготовки можуть бути порівняні з підготовкою, що проводиться в легальних воєнізованих формуваннях: вивчення військової справи (тактики ведення бойових дій, вивчення бойової та холодної зброї); стройової служби (марширування, несення нарядів); єдиноборств; способів виживання тощо. Законодавець у кримінальному законі не визначає, які саме види зазначених підготовок повинні проводитися в не передбачених законом воєнізованих формуваннях. Слід зазначити, що в різних формуваннях можуть проводитися різні види занять.
9. Воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування (не передбачене законом воєнізоване або збройне формування). Наявність вищевказаних ознак дозволяє виокремити специфічну ознаку воєнізованих формувань – здатність до виконання бойових задач. Бойові задачі виконуються згідно із засадами військової підготовки. Бойові задачі можуть бути двох основних напрямків – нападу чи оборони.
На підставі вищевказаного, на нашу думку, можна дійти висновку, що зазначені види стійких злочинних об’єднань являються суміжними поняттями, а саме, відповідно до ст. 28 КК України, що містить вичерпний перелік форм співучасті, вони є різновидами такої форми, як злочинна організація, які відрізняються між собою за метою створення та діяльності, серед яких особливе місто займають не передбачене законом воєнізоване та збройне формування, які мають додаткові специфічні ознаки, на підставі яких вони певним чином відрізняються від інших стійких злочинних об’єднань.
На наш погляд, враховуючи суттєву спільність ознак аналізованих видів стійких злочинних об’єднань, які є різновидом однієї форми співучасті, а саме злочинної організації та відрізняються лише за метою створення та діяльності, нагальною є потреба уніфікації відповідальності за їх створення та діяльність у вітчизняному кримінальному законодавстві. Це можливо здійснити шляхом встановлення відповідальності за створення та діяльність злочинної організації у одній нормі, передбачивши відповідальність за створення та діяльність інших угруповань в якості кваліфікуючих ознак. В свою чергу, через наявність специфічних ознак, за яких не передбачене законом воєнізоване або збройне формування суттєво відрізняється від інших стійких злочинних угруповань, відповідальність за їх створення необхідно передбачити у окремій нормі
Такий підхід, на нашу думку, дозволить уникнути помилок при кваліфікації даного виду діянь, пов’язаних зі смисловою перенавантаженістю відповідних норм, та позбавить чинний кримінальний закон зайвих суміжних норм.
Література:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Комп’ютерна правова система Ліга: Закон.
2. Борзенков Г. Н. Курс уголовного права в 5-ти томах. Т. 1. Общая часть / Г. Н. Борзенков, В. С. Комиссаров. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 556 с.
3. Емельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления / Емельянов В. П. – Х.: Право, 1999. – 272 с.
4. Андрушко П. П. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України / Андрушко П. П., Гончаренко В. Г., Фесенко Є. В. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
Шигонін Олександр
ЩОДО ІДЕОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ ДЕТЕРМІНАЦІЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ СЕКСУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Одним із факторів детермінації сучасної злочинності є ідеологічний вакуум, що виник після швидкого руйнування традиційної системи моральних цінностей, що характеризується спотворенням моральної, правової і навіть релігійної свідомості та поширенням у масовій свідомості культу наживи й грубої сили [1, 146]. Процеси, пов’язані із трансформацією суспільства, породили ріст індивідуалізму в таких його крайніх проявах, як нетерпимість, егоїзм, цинізм та насильство. Посилення соціальної напруженості, падіння рівня життя деяких соціальних груп стало джерелом їх озлобленості й розпачу, різного роду страхів, морального надламу людей. У багатьох виникають неприйняття або заперечення реальності, захисні механізми як природня реакція при ламанні старих стереотипів. Насадження культу грошей і насильства сьогодні, привели до знецінювання таких понять як доброта, милосердя, всепрощення, частковому розмиву грані між добром і злом, росту тривожності, агресивності, падінню нравів і прийняттю насильницьких проявів.
Ідеологічна криза та недоліки і прорахунки у соціально-культурній та духовній сфері призвели до критичного падіння рівня культури нашого суспільства. Під культурним рівнем розуміється не тільки ступінь інтелігентності, духовний або освітній рівень даної людини, її знання в галузі культури, начитаність і загальна інтелектуальність, але й сукупність матеріальних і духовних багатств і цінностей, створених народом, які оберігаються і розглядаються як додаткове багатство, що свідчить про його досягнення. Сюди ж слід віднести спосіб життя і манери, стиль і форми міжособистісних відносин, які закріплені в звичаях і правилах поведінки. Культура народу, отже, специфічним образом відбиває його ставлення та позицію по відношенню до людини і суспільства, їх оцінку [2, 182-183].
Як відзначав А.П. Закалюк, стан та тенденції розвитку чинників негативних явищ, включаючи злочинність, що належать до соціокультурної та морально-психологічної сфер, значною мірою залежать від пануючих у суспільстві етичних цінностей та потреб. Стала очевидною моральна девальвація згори донизу навіть загальнолюдських цінностей, біблейських заповідей, на яких століттями трималась цивілізація, а також відповідних ним культурних традицій.[3, 649].
Недостатній освітній рівень та відсутність культурних звичок у деякої частини населення призводять до значного звуження та спрощення інтересів, до деградації особистості, що в ряді випадків сприяє вчиненню саме насильницьких злочинів [4, 141].
Немаловажним аспектом фактору, який аналізується, є проблема статевого виховання підростаючого покоління. На сьогодні держава більше не є монополістом на ідеологію, у тому числі й сексуальну. Цей факт призвів до того, що на телебаченні, у засобах масової інформації й вільному продажу з’явилася величезна кількість продукції порнографічного характеру. Сексуальна мораль, моральне виховання молоді регулюються сьогодні законами комерції, ринку. Не дивно, що й у нас з’явився такий бізнес, як торгівля дітьми, використання їх для зйомок у порнофільмах, залучення в заняття проституцією. Багато осіб у силу своєї моральної ущербності й негативної соціально-психологічної установки використовують дітей як предмет купівлі-продажу. Сексуальна революція викликала ослаблення соціальних заборон на багато сторін інтимного життя. Знищення національних традицій в області сексуальних відносин призвело до полової розкутості, зміні поглядів на дошлюбні зв’язки, статеву волю неповнолітніх, розквіту порнографії й проституції. Не відкидаючи історично минущі норми, принципи й ідеали, суспільство орієнтує мораль, у тому числі й статеву, на загальнолюдське розуміння її основних категорій. Але як бачимо, суспільна оцінка на даний момент у нашій державі не справляється із проблемами в сфері сексуального виховання молоді [5, 111-112].
Дійсно, зміни норм і правил статевої поведінки, які бурхливо проявилися у розвитих країнах Заходу ще у 60-х рр. XX ст. та одержали назву «сексуальної революції», одним з постулатів якої була «вільна любов», створивши сприятливі умови для вирішення індивідуальних сексуальних проблем, суттєво знизили загальний рівень статевої моралі. До вадів таких соціальних змін можна віднести: ранній початок і безладний характер статевих зносин у віці, коли організм ще не досяг належного рівня фізіологічної і психічної зрілості; легкість зміни партнера; значний ріст захворювань, що передаються статевим шляхом; зростання числа вагітності і пологів неповнолітніх. У свою чергу, статевий потяг, що рано пробудився і був реалізований, досить негативно впливає на формування сексуального досвіду, у значній мірі втрачаються якості, необхідні для нормальних інтимних зносин між чоловіком і жінкою, потяг набуває «споживчої» форми [6, 94]. На основі пропаганди «вільної любові» може розвиватися і насильницька поведінка. Міф про вільну любов припускає безболісну зміну партнерів, зводить зносини між людьми до фізичного акта. Сексуальний партнер у даному випадку знеособлюється, втрачає індивідуальні риси. Людина більше думає про свої потреби і сприймає партнера лише як засіб задоволення цих потреб. На основі зневажливого відношення до партнера розвивається завищена самооцінка, яка потім приводить до конфлікту у випадку одержання відмови і може привести до насильницьких дій [7, 70-71].
Далеко не останню роль у детермінації насильницьких сексуальних злочинів відіграють саме існуючі в масовій свідомості, обумовлені низьким культурним і духовним рівнем, негативні соціально-психологічні установки, що виражаються в агресивно-насильницькому й зневажливо-цинічному погляді на відносини між представниками різних статей.
Суть зазначених негативних установок становлять: крайній примітивізм у поглядах на статеві взаємини, що зводить їх до фізіологічного акту; моральна розбещеність і розгнузданість, що не визнає ніяких перешкод на шляху до задоволення статевого потяга; погляд на жінку (особу протилежної статі) як на нижчу істоту, покликану бути знаряддям сексуальної насолоди; брутальність, що найчастіше переходить у жорстокість, цинізм, відсутність почуття сорому, неповага до людей, егоїзм, споживче відношення до навколишніх тощо [8, 351].
Падіння моральності й духовної культури всього суспільства безпосередньо відбивається у мікрогрупах, у тому числі й у родині, де відносини набувають різні негативні характеристики – взаємна неповага, жорстокість, недовіра, нетерпіння, цинізм тощо. У свою чергу саме в сім’ї, як правило, починається соціалізація особистості – складний процес формування характеру, поглядів, інтересів і потреб особистості, засвоєння нею норм моралі і стандартів поведінки.
Разом з тим, на фоні несприятливої демографічної ситуації спостерігається погіршення рівня та якості життя української родини, що суттєво обмежує її можливості щодо реалізації природних і соціальних функцій. Сімейно-побутова сфера стала сприятливим середовищем для розвитку і розповсюдження соціальної дезорганізації і паразитизму, алкоголізації і деморалізації, насильницької субкультури, антигромадських настанов певної частини населення [9, 6].
Внаслідок негативних економічних і ідеологічних процесів у суспільстві відбувається фактична втрата значною частиною молоді життєвих перспектив, втрата соціальних, ідеологічних орієнтирів. Результат – алкоголізація й наркотизація як спроба все більшого числа молоді втекти від побутової невпорядкованості, сімейного дискомфорту тощо.
У результаті в соціальному середовищі формуються «суспільні хвороби» – соціальна патологія – пияцтво й алкоголізм, наркоманія, проституція, бродяжництво, безпритульність і т.д. Ці та інші «суспільні хвороби», змінюючись і впливаючи одна на одну, породжують складні й виродливі форми поведінки людей. З’являється й особливий тип особистості, характерні риси якої – люмпинізованість, низький рівень моральності, відсутність культури, обмежені можливості інтелектуального розвитку, незначний ступінь відповідальності за свої дії, вседозволеність і безкарність. Чітко прокладають собі шлях процеси маргіналізації, що тісно пов’язане з виродливими формами міжособистісних відносин, деформованою поведінкою, злочинністю [10, 129, 132]. Зазначене, на жаль, відноситься й до віктимологічного аспекту вчинення насильницьких сексуальних злочинів.
Література:
1. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 1994. – 556 с.
2. Бухгольц Э. Социалистическая криминология: Пер. с нем. / Э. Бухгольц, Дж. Лекшас, Р. Хартман. – М.: Прогресс, 1975. – 272 с.
3. Закалюк А. Актуальні методологічні проблеми української кримінологічної науки / А. Закалюк // Вісник АПН України. – 2003. – № 2 – 3. – С. 633 – 656.
4. Ходимчук О.О. Насильницька злочинність осіб з психічними аномаліями та її запобігання: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Ходимчук О.О. – К., 2005. – 196 с.
5. Вітвіцька В.В. Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.В. Вітвіцька. – К., 2002. – 203 с.
6. Могачев М.И. Предупреждение серийных изнасилований: Дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Могачев М.И. – М., 2002. – С. 94. (200 с.)
7. Губанова О.В. Кримінологічна характеристика та запобігання зґвалтуванню (на підставі матеріалів практики Автономної Республіки Крим): Дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / О.В. Губанова – К., 2008. – 280 с.
8. Криминология / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. − 3-е изд., перераб. и доп. − М.: Юристъ, 2005. – 734 с.
9. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері: Монографія / Б.М. Головкін. – Х.: Нове слово, 2004. – 252 с.
10. Сасиков А.И. Криминологическое исследование убийств в системе преступного насилия: Дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Сасиков А.И. – Ростов-на-Дону, 1999. – 220 с.
