Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
- Зміст, 431.42kb.
- В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
- Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
- Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
- 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.
КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДЕФІНІЦІЇ РЕЖИМУ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Останні 15 років для Кримінально-виконавчої системи України проходять під лозунгом реформування і трансформації, двоєдиною метою якої є оптимізація (підвищення ефективності виконання покарання) і гуманізації (імплементації міжнародних стандартів поводження з ув’язненими) процесу виконання, відбування кримінальних покарань, що прямо впливає на запобігання злочинності в цілому і окремих злочинних проявів з боку осіб, раніше судимих. Очевидно, що ефективність покарання, досягнення його цілей залежить як від правильності визначення його виду і розміру, так і від організації процесу його виконання.
Найбільшої уваги з цього приводу потребує порядок і умови виконання покарань, змістом яких є ізоляція особи від суспільства, що тягне значні правообмеження щодо неї. Всебічному аналізу має бути підданий режим у місцях позбавлення волі, який виявляє власне покарання і упорядковує, врегульовує правовідносини всередині таких установ.
Метою даного дослідження є визначення кримінологічного аспекту дефініції режиму в місцях позбавлення волі.
Визначення поняття режиму в пенітенціарній науці характеризується багатоаспектністю і відсутністю єдиного теоретичного підходу. В літературних джерелах з кримінально-виконавчого права термін «режим» вживають стосовно певного виду покарання (режим позбавлення волі, режим виконання і відбування покарання) або стосовно певних об’єктів (режим у виправних і виховних колоніях, режим у місцях попереднього ув’язнення, режим в установах виконання покарань), інколи використовуючи їх як тотожні, і визначають не тільки як порядок виконання і відбування покарання, але і як порядок утримання засуджених, уклад, спосіб життя засуджених, правопорядок, встановлений в місцях позбавлення волі [1], що свідчить про намагання уточнення і сутнісного пояснення даного терміну.
Так, В.Б. Василець виділяє три найпоширеніші у пенітенціарній літературі точки зору на поняття режиму: як порядок діяльності виправно-трудових установ (М.О. Бєляєв) [2]; як регламентування порядку тримання засуджених у виправно-трудових установах (М.Я. Гінзбург); як урегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання (М.О. Стручков, І.О. Сперанський) [3]. Під режимом виконання та відбування покарання також розуміють сукупність норм кримінально-виконавчого права, що регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, які забезпечують реалізацію покарання засуджених і створюють умови для ефективного застосування інших засобів карального впливу [4].
Категорія «режим» визначається Кримінально-виконавчим кодексом України як порядок виконання і відбування покарання у виправних і виховних колоніях (ст. 102 КВК України).
Погоджуючись з виокремленням місця функціонування режиму, однак його обмеження тільки двома видами кримінально-виконавчих установ в ст. 102 КВК України вважаємо недоцільним.
Чинне законодавство встановлює пов’язані з ізоляцією від суспільства кримінальні покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешт, а за поглядами деяких вчених і тримання в дисциплінарному батальйоні, а також адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту, попереднє ув’язнення – запобіжний захід у кримінальному процесі у виді взяття під варту та затримання, примусові заходи медичного характеру, які можуть застосовуватись до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння. Досліджуючи природу і зміст режиму, ми можемо зустріти його правила і вимоги в кримінально-виконавчому праві при регулюванні порядку виконання і інших покарань, пов’язаних з позбавленням волі, а також щодо порядку виконання попереднього ув’язнення [5]. Так, посилання на ст. 102 КВК України містяться у нормах, що регулюють виконання покарання у виді тримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні (ст. 72 КВК України). Крім того, перелічені у ст. 102 основні вимоги режиму викладені також у ст. 51 КВК України при регулюванні порядку виконання покарання у виді арешту.
Забезпечення ізоляції осіб, постійного нагляду за ними, виконання покладених на них обов’язків як вимоги режиму, дає можливість розглядати його функціонування стосовно певних об’єктів – спеціалізованих державних установ, в межах яких у виконання рішення суду про застосування покарання або іншого примусового заходу особи ізолюються від суспільства і знаходяться під наглядом і охороною з боку персоналу. Загальним для них є 1) наявність спеціальних повноважень щодо тримання осіб, що вчинили злочини, правопорушення або суспільно небезпечні діяння шляхом 2) використання комплексу передбачених законом засобів і заходів, що створюють певний порядок і умови в межах установи чи закладу з метою 3) забезпечення ізоляції вказаних осіб від суспільства, охорони та нагляду за ними, 4) створення умов для здійснення щодо них інших заходів, а також 5) запобігання вчиненню ними злочинів, правопорушень чи суспільно небезпечних діянь.
Відрізняються такі установи і заклади ступенем ізоляції і суворістю режимних заборон, які відповідають ступеню суспільної небезпеки особистості і вчиненого діяння; наявністю інших додаткових завдань щодо утриманих осіб; а також різною відомчою підпорядкованістю. Переважно, це установи кримінально-виконавчої системи, а також ІТТ, спецприймальник, дисциплінарний батальйон, гауптвахта, відділення психіатричних лікарень для застосування примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом та психіатрична лікарня із суворим наглядом.
Окреслюючи межі дослідження, вважається за необхідне встановити особливості функціонування режиму в кримінально-виконавчому праві, яке є базовим при регулюванні режиму в інших сферах діяльності. Тому усвідомлюючи міжгалузевий характер категорії «режим в місцях позбавлення волі», в цілях даного дослідження використовується вузький підхід – щодо установ кримінально-виконавчої системи, до яких відносяться установи виконання покарань закритого типу та СІЗО.
Крім того, викликає певні зауваження відокремлення умов відбування покарання. Так, теорією кримінально-виконавчого права завжди підкреслювалося, що до режиму входять як порядок, так і умови виконання і відбування покарання [6]. Аналогічна позиція відображена в діючому Законі України «Про попереднє ув’язнення» і підтримується в сучасних дослідженнях даного інституту [7].
Ми погоджуємося з тим твердженням, що термін «умови» відноситься до відбування покарання, але ж термін «порядок» має розглядатися лише стосовно процесу виконання, що повною мірою відповідає імперативному методу правового регулювання кримінально-виконавчих правовідносин. Засуджені, що відбувають покарання, мають дотримуватися установленого порядку відбування покарання – визначеного законом і реалізованого діяльністю персоналу УВП, тобто підкорюватися «законним вимогам адміністрації колонії» і сприймати умови, створені для їх утримання в колонії; персонал установи має виконати призначене судом покарання, зміст якого встановлений законом, і забезпечити відбування покарання засудженими, у зв’язку з чим наділений певними владними повноваженнями. Компетенцією щодо виконання покарання наділений тільки персонал кримінально-виконавчої установи, який і реалізує порядок його виконання та забезпечує умови його відбування.
Зміст режиму в місцях позбавлення волі складає комплекс вимог, як завдань і внутрішніх цілей системи, які відображають сутність покарання або іншого примусового заходу, та правил – засобів і умов досягнення завдань.
Вимоги і правила режиму встановлені законами та деталізовані у відомчих підзаконних актах і виражаються через систему юридичних засобів: заборон і дозволів. Тим самим, режим визначає діяльність персоналу установи щодо виконання примусового заходу, поведінку осіб, щодо яких він застосовується, поведінку інших осіб, які відвідують установу чи контактують з ізольованими особами або персоналом. Отже, режим комплексно регулює порядок і умови тримання осіб в умовах ізоляції.
Таким чином, режим у місцях позбавлення волі з одного боку виявляє сутність покарання або іншого примусового заходу, а значить проецирує на собі всі його цілі, з іншого – забезпечує, організує реалізацію цих цілей як в якості самостійного засобу, так і в якості системоутворюючого інструменту (механізму) дії інших засобів впливу.
На підставі викладеного ми можемо виділити суттєві ознаки, притаманні режиму у місцях позбавлення волі: закріплений в кримінально-виконавчому законодавстві, застосовується в установах закритого типу (місцях позбавлення волі), визначає порядок і умови тримання ув’язнених, отже визначає порядок виконання і умови відбування позбавлення волі, регулює поведінку суб’єктів та учасників правовідносин, їх права і обов’язки, порядок реалізації правообмежень, представляє собою сукупність спеціальних вимог і правил, які встановлюються для всіх осіб, що знаходяться в межах установи, а також сукупність заходів, що здійснюються персоналом установи, спрямованих на досягнення цілей позбавлення волі – запобігання вчиненню злочинів [8], забезпечує реалізацію інших засобів виправлення та ресоціалізації.
Безпосередньо під режимом в місцях позбавлення волі в кримінально-виконавчому праві слід розуміти сукупність встановлених кримінально-виконавчим законодавством загальнообов’язкових правил, що визначають порядок виконання і умови відбування покарань, пов’язаних з позбавленням волі, а також попереднього ув’язнення в кримінально-виконавчих установах закритого типу, а також сукупність заходів, що здійснюються персоналом установи, спрямованих на запобігання вчиненню нових злочинів. Режим регулює поведінку суб’єктів та учасників кримінально-виконавчих правовідносин, їх права і обов’язки, порядок реалізації правообмежень та забезпечує реалізацію інших засобів виправлення та ресоціалізації.
Література:
1. Стручков Н.А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы Общей части. – М.: Юрид. лит., 1984. – 240 с.; Гель А.П., Семаков Г.С., Яковець І.С. Кримінально-виконавче право України. Навчальний посібник / за ред. А.Х. Степанюка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
2. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л., 1963. – С.114-115
3. Курс кримінально-виконавчого права України: (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 222
4. Кримінально-виконавче право України / В.М. Трубников, В.М. Харченко, ОВ. Лисодід, Л.П. Онипка, А.Х. Степанюк; за ред. В.М. Трубникова. – Х., 2001. – С. 148
5. Див.: Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30.06.1993 // Відомості Верховної Ради, 1993, № 35, ст.360; а також п. 1 ч. 2 ст. 101 КВК України – режим у місцях попереднього ув’язнення.
6. Див.: Курс кримінально-виконавчого права України: (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 222; Кримінально-виконавче право України / за заг. ред. В.М. Трубнікова. – Х.: Право, 2001. – С. 148
7. Саленков І.В. Поняття режиму позбавлення волі у кримінально-виконавчому праві України // Інтернет-ресурс, адреса доступу gov.ua/portal/soc_gum/znpkhnpu/Pravo/2007_9/Salenkov.pdf
8. Запобігання вчиненню нових злочинів як мета позбавлення волі відповідає чинному законодавству: ст. 50 КК України, ч.1 ст. 1, ст. 6 КВК України, ст. 148 КПК України.
Рудник Тетяна
УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ТА МЕДИКО-САНІТАРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Приєднання України до міжнародних актів з прав людини і поводження з в’язнями вимагають удосконалення організації процесів виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі з метою забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, забезпечення належних умов їх тримання. Як показує досвід України та розвинених держав вирішення складних соціальних проблем, до яких можна віднести і проблеми гуманного поводження із засудженими в Україні, потребує проведення взаємопов’язаних правових, організаційних та інших заходів.
Особливе місце відведено заходам по організації матеріально-технічного та медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі. До них належить забезпечення засуджених житлом, одягом, білизною, взуттям, постіллю, харчуванням та іншими речами, необхідними для перебування в місцях позбавлення волі. Медико-санітарне забезпечення включає клінічне обстеження та нагляд за засудженими для оцінення стану здоров’я; амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування; санітарний нагляд; проведення профілактичних та протиепідемічних заходів та ін. Кризові явища безумовно відчутні в місцях позбавлення волі, тому заходам щодо організації гуманітарної допомоги засудженим до позбавлення волі має бути відведено важливе місце. Однак у науковій літературі та законодавстві недостатньо висвітлюються питання гуманітарної допомоги засудженим до позбавлення волі. Зокрема у Кримінально-виконавчому кодексі України немає норм, які б регулювали ці питання, хоча в практиці є окремі приклади надання і отримання такої допомоги засудженим до позбавлення волі в Україні. Починаючи з 90-х років Державний департамент України з питань виконання покарань отримував гуманітарну допомогу від Швейцарії, інших країн Європи. На сучасному етапі продовжуються такі гуманітарні місії.
За нашими дослідженнями засуджені до позбавлення волі потребують різних видів гуманітарної допомоги (особливо інваліди, жінки, неповнолітні), зокрема продуктів харчування, одягу, взуття, медикаментів, предметів санітарії та гігієни, книг та зошитів, канцелярських виробів, тобто предметів першої необхідності. Невтішні результати і щодо забезпечення засуджених одягом, взуттям, медикаментами та іншим [1, 83–90]. Гуманітарна допомога також може бути у вигляді матеріально-технічного забезпечення (комп’ютерна техніка, медичне обладнання тощо).
За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань кримінально-виконавча система України станом на 1 січня 2010 р. нараховувала 184 установи виконання покарань, у яких трималося 147,7 тис. осіб [2]. Стан житлового фонду установ має високий ступінь зношення. На це неодноразово звертали увагу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, представники Європейського комітету проти тортур, експерти Ради Європи, правозахисні організації. В Концепції розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України також вказується, що більшість будівель і споруд, інженерних мереж установ виконання покарань побудовано та введено в експлуатацію понад 50 років тому і потребують негайної реконструкції або капітальних ремонтів.
Матеріально-технічне забезпечення передбачає здійснення технічного переоснащення та реконструкцію закладів по виконанню кримінальних покарань і необхідно це робити з урахуванням міжнародних стандартів, тобто зводити нові сучасні установи виконання покарань. Ще наприкінці ХХ ст. в науковій літературі вказувалося на необхідність реконструкції і будівництва тюрем. Зазначалося, що тюремні будівлі існують 50-100 років і більше та до того ж вони переповнені, що і викликає необхідність реформування тюрем, зокрема їх реконструкції і створені в них умов, що наближені до сучасного рівня життя [3, 31]. За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань більшість будівель, споруд, інженерних мереж установ виконання покарань та слідчих ізоляторів в Україні експлуатуються понад 100 років [4]. В перші роки радянської влади був створений і набував з року в рік розвитку новий вид місць позбавлення волі – виправно-трудові колонії [5, 11].
Як передбачено Концепцією реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, приміщення, в яких тримають засуджених, є казарменого типу, в кожному з них перебуває по кілька десятків людей. Нагальним є питання розроблення нових моделей установ виконання покарань для засуджених жінок та неповнолітніх, реформування кримінально-виконавчої служби та системи управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами має передбачати зокрема технічне переоснащення і реконструкцію установ виконання покарань, спрямовані на забезпечення належних умов тримання всіх категорій засуджених, включаючи осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, з метою переходу від казарменого до блочного тримання по 4-6 осіб [6].
На нашу думку, слід іти шляхом більшості європейських країн, орієнтуватись на міжнародні стандарти, які передбачають окреме тримання засуджених. Такими стандартами є безумовно Європейські в’язничні правила, зокрема вимоги до приміщень, передбачені п. 14-19 цих правил та п. 9-14 Мінімальних стандартних правил ООН поводження з в’язнями. Повністю підтримуємо позицію, що виховну роль виконують саме умови тримання засуджених, виховує середовище, в якому знаходиться людина, а не примусові заходи виправлення [7, 171]. Наголошуємо на тому, що не дивлячись на необхідність великих фінансових затрат для приведення місць позбавлення волі до міжнародних стандартів, в кінцевому рахунку такий підхід вигідніший суспільству, оскільки зменшить негативні наслідки позбавлення волі, кількість соціально-деформованих і відчужених осіб, знизить вірогідність рецидиву. Вважаємо, аргументом на користь окремому триманню засуджених до позбавлення волі (в окремій камері) є зменшення негативного впливу мікросередовища в місцях позбавлення волі, тобто більш морально занедбаних засуджених на інших, припинення негативного впливу лідерів злочинних угрупувань.
Європейські в’язничні правила у п. 3 закріплюють, що «метою режиму поводження з ув’язненими особами є підтримання їхнього здоров’я та почуття особистої гідності». Однак, як справедливо зазначив А. Х. Степанюк, на практиці такий режим не «спрацьовує» як засіб виправлення і збереження здоров’я засуджених [7, 34]. І наводяться дані, які підтверджують це на прикладі Російської Федерації. Хоча, така ж ситуація і в Україні, де захворюваність на туберкульоз за даними Міністерства охорони здоров’я України в пенітенціарній системі за всіма показниками у 47 разів вища за середні по країні [8]. Кількість осіб, що померли у місцях позбавлення волі, зросла. Окрім хвороб, причинами смертності є незадовільне харчування і медична допомога. Лікарні у виправних колоніях неспроможні повністю захистити від захворювань i здійснювати їx попередження. Тому про дієвість режиму у колоніях і відповідність його принципу гуманізму в Україні важко говорити. І виникає питання, чи випадково дане положення Європейських в’язничних правил не знайшло своє закріплення в ст. 102 Кримінально-виконавчого кодексу України, що присвячена питанням режиму у колоніях та його основним вимогам?!
Отже, нинішнє становище кримінально-виконавчої системи України з очевидністю показує, що вона потребує серйозної модернізації. Виходячи з цього та беручи до уваги, що засуджені до позбавлення волі є соціально незахищеними, матеріально незабезпеченими, частина яких хворі на туберкульоз та інші захворювання, пропонуємо: зводити нові сучасні установи виконання покарань; визначити на законодавчому рівні поняття гуманітарної допомоги засудженим до позбавлення волі; у кримінально-виконавчому законодавстві передбачити положення про регулювання питань порядку організації отримання гуманітарної допомоги засудженими до позбавлення волі, установити контроль і відповідальність за цільовим наданням і отриманням гуманітарної допомоги; посилити співпрацю Державного департаменту України з питань виконання покарань з фондами гуманітарної допомоги, створити при виправних колоніях цільові фонди гуманітарної допомоги засудженим та особам, звільненим з місць позбавлення волі. Внести зміни до ст. 102 Кримінально-виконавчого кодексу України і доповнити його положенням про мету режиму.
Література:
1. Моніторинг стану дотримання прав ув’язнених та засуджених осіб в Україні / [за заг. ред. Т. Яблонської]. – К.: Сфера, 2006. – 156 с.
2. Звіт про чисельність спецконтингенту в установах Департаменту / Ф.1-УВП / станом на 01.01.2010 року [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань. – Режим доступу: ссылка скрытаpunish/control/uk/publish/article?ссылка скрыта cat _id=45688.
3. Стручков Н. А. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне: [лекция] / Н. А. Стручков, И. Б. Викторова. – Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1981. – 36 с.
4. Довідка про роки побудови слідчих ізоляторів [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань. – Режим доступу: ov.ua/punish/ control/uk/publish/article? art_id=58528&ссылка скрыта id=46416.
5. Сперанский И. А. Принципы советского исправительно-трудового права и их закрепление в основах исправительно-трудового законодательства Союза ССР и союзних республик: автореф. дисс. на соискание ученой степени доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / И. А. Сперанский. – М., 1970 – 32 с.
6. Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: указ Президента України вiд 25.04.2008 р. № 401 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 33.– Ст. 1082.
7. Степанюк А. Х. Втілення міжнародних стандартів у практику діяльності кримінально-виконавчої системи України / А. Х. Степанюк, І. С. Яковець. – Харків: Кроссроуд, 2007. – 184 с.
8. Туберкульоз – медико-соціальна і політична проблема влади та громадянського суспільства [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Міністерства охорони здоров’я. – Режим доступу: ссылка скрыта.