Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

Вид материала

Документы

Содержание Генезис правового регулювання договірних відносин з використання літературних творів Оподаткування як сфера виникнення податкових спорів

Подобный материал:

• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• Зміст, 431.42kb.
• В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості, 6109.64kb.
• Ударцов Юрій Володимирович теоретико-правові та практичні аспекти прокурорського нагляду, 241.96kb.
• Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи з навчальної з дисципліни «Конституційне, 151.4kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Розділ 1 Теоретико – методологічні аспекти формування логістичної інфраструктури авіатранспортних, 211.05kb.
• Реферат на тему: Теоретико-правові питання кваліфікації злочинів у сфері використання, 94.62kb.
• 3 розділ І теоретико-правові основи працевлаштування молоді, 2469.58kb.

Література:

1. Про інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.

2. Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1302 // da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

3. Громадяни у пошуках інформації: українські реалії / Упоряд.: І.Підлуцька, С. Гробчишина. – К., 2005. – С. 55.

4. Лашкіна М. Взаємовідносини влади і ЗМІ: проблеми концентрації / Матеріали наук.-практ.конференції., 31 травня 2005 р. Т. 1. – С. 237-238.

5. Лашкіна М. Взаємодія органів державної влади і засобів масової інформації в демократичних країнах (на прикладі Польщі та ФРН) // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – 2007. – №1. – С. 138-149.

6. Лашкіна М. Організаційні та змістовні засади співпраці органів державної влади і ЗМІ (за результатами експертного опитування) // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2006. – №4. – С. 363-374.

7. Оцінка спроможності структурних підрозділів взаємодії із 3MI та зв’язок з громадськістю міністерств та інших центральних органів виконавчої влади виконувати свої функції на належному рівні: Звіт-дослідження, проведене Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за підтримки проекту Світового банку «Діалог для реформ». Жовтень 2003 р. – С. 36.

8. Яковлєв Д.В. Очікування довіри: мас-медіа, аудиторія, влада // Актуальні проблеми політики: Зб.наук.пр. / ОНЮА. – О., 2005. – Вип.. 25. – С. 65-68.


Кирилюк Алла

ГЕНЕЗИС ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН З ВИКОРИСТАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

За роки незалежності в Україні значною мірою змінилося загальне ставлення до нематеріальної, духовної діяльності людини, до результатів інтелектуальної творчості. Згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, Конституції України (ст. 41 і 54) до найважливіших прав громадян України належить право на свободу в усіх галузях творчої діяльності. Це означає, що держава бере на себе зобов’язання щодо забезпечення ефективного юридичного захисту цих прав і свобод, а інтереси авторів об’єктів інтелектуальної власності висуваються на перше місце.

Наймолодшими є доктринальні основи авторського права – віднесення прав у відношенні літературних і художніх творів до категорії прав sui generis, тобто прав особливого роду, що не вписуються в традиційний з часів римського права поділ цивільних прав на речові, зобов’язальні й особисті. Це одержало своє втілення в юридичній конструкції виключних прав лише в середині минулого століття, у першу чергу в теорії інтелектуальних прав бельгійського юриста Пікарда.

Необхідність створення спеціальної юридичної конструкції для забезпечення охорони інтересів творців творів літератури й мистецтва було обумовлено самим характером творів. А саме, можливість їхнього втілення в необмеженій кількості матеріальних об’єктів дає підставу говорити про те, що твір є об’єктом нематеріальним. І саме нематеріальний характер творів не дозволяє застосовувати до них ті ж правові норми, що й відносно речей.

У спрощеному виді конструкцію виключних прав можна розглядати як монополію уповноваженого суб’єкта на використання об’єкта (у нашому випадку – літературного твору) у будь-якій формі й будь-яким способом. Конструкція виключного права припускає, що з моменту його виникнення відносно конкретного об’єкта (літературного твору) особа, якій належать виключні права й всі інші суб’єкти перебувають в абсолютних правовідносинах – особа, якій належать виключні права може використати такий об’єкт у будь-якій формі й будь-яким способом, а всі інші особи в силу Закону України «Про авторське право і суміжні права» зобов’язані втримуватися від здійснення аналогічних дій відносно охоронюваного об’єкта.

Більшість законодавчих актів про авторське право за загальним правилом визнають споконвічним власником виключних прав на літературний твір автора, що такими можливостями об’єктивно не володіє не завжди. З іншої сторони існує множина суб’єктів, що спеціалізуються на використанні результатів творчості авторів і які отримують прибуток за рахунок доведення твору до публіки (видавництв, друкованих і електронних засобів масової інформації й тощо). Для того щоб особа, зацікавлена у використанні охоронюваного авторським правом літературного твору одержала можливість цей твір використати, вона повинна вийти з абсолютних правовідносин, тобто з статусу, відповідно до якого здійснювати які-небудь дії по використанню твору може тільки автор.

Автор або інша особа, якій належать виключні права відносно твору може делегувати свої правомочності (або їх частину) з використання цього твору зацікавленій особі.

Передане право за своїм характером може дозволяти іншій особі тільки використовувати твір певним способом (свідчить про належність невиключних прав), так і можливість одержати такий же обсяг повноважень з використання літературного твору певним способом, що належить особі, яка володіє виключними правами (свідчить про отримання виключних прав).

Наведене свідчить про те, що однією з основних задач законодавства про авторське право є регламентація передання права на використання твору. У той же час не можна не сказати про те, що в різних правових системах існують різні підходи до вирішення цієї проблеми. Уже в часи Великої французької революції досить чітко простежувалося розходження між двома напрямками правової думки в авторському праві, які у своїй основі мають різні філософські підходи, що у значній мірі, збереглися дотепер.

Заснована на принципах природного права теорія авторського права Франції й інших країн системи римського права (так звана романо-германська система права) акцентувала увагу на ідеї про те, що охорона повинна поширюватися як на майнові, так і на особисті інтереси автора. Погляд на літературний твір, як на продовження особистості автора, приводив законодавця до того, що в центрі уваги має бути саме автор. Саме він, творець повинен споконвічно наділятися всіма повноваженнями по використанню свого твору, які можуть бути їм надалі в тому або іншому обсязі делеговані іншим особам. При цьому передача автором права використання твору іншій особі з погляду цієї теорії зовсім не означає, що припиняється правовий зв’язок творця з його твором. Визнані за автором особисті права, будучи такими ж природними правами, здійснюються ним незалежно від того, хто й на якій підставі в цей момент має право використання твору. Така концепція авторського права із властивим їй дуалізмом особистих і майнових авторських прав і чітко вираженим акцентом на забезпеченні прав і інтересів творця, одержала назву концепції «прав автора» (droit d’auteur).

Тим часом авторське право в країнах загального права (так звана англосаксонська система права) розвивалося в іншому напрямку. У країнах загального права, головним чином у Великобританії й США, за творцем літературного твору визнавалося право, засноване на природних правах власності, філософську основу яких у свій час розробив Дж. Локк. Однак при створенні писаних законів про авторське право творцям творів був наданий лише обмежений майновий захист, писані закони не кодифікували загальне право, а замінили його, надавши майнові права у формі тимчасового, тобто обмеженого в часі, права на відтворення. Такий підхід законодавця, по суті, мало чим відрізнявся від колишньої системи привілеїв, що також забезпечувала тільки економічні інтереси. Різниця полягала в тому, що привілеї були актами індивідуального характеру, а закони про авторське право стали актами універсальної дії. Така концепція одержала назву концепції «авторського права» (copyright).

Закріпивши в законах про авторське право виключне право на відтворення (право робити копії – англ. copyright) як окремий випадок більш загального права власності, країни загального права поширили на права по використанню твору й загальні принципи права власності. Саме тому законодавець у цих країнах використає термін «право власності» відносно авторських прав. Тому з погляду концепції «авторського права» майнові авторські права перебувають у необмеженому цивільному обороті – вони можуть не тільки передаватися, але й уступатися, тобто відчужуватися, як відчужується річ. По-друге, оскільки авторське право в даній системі лише конкретизувало право власності, у його конструкцію ввійшли тільки майнові права, особисті права творця на літературний твір виявилися поза сферою дії законодавства про авторське право. Саме тому американський законодавець відмовляється включати поняття моральних прав у свою авторсько-правову систему, а британський законодавець, визнаючи існування моральних прав, робить їх неефективними на практиці, допускаючи можливість укладення договору, спрямованого на обмеження або відмову від цих прав.

У центрі уваги законодавця в системі «авторського права» перебуває сам літературний твір, а завдання законодавця полягає в тому, щоб урегулювати процес його використання. Тому для законодавства про авторське право країн загального права цілком природним виглядає визнання автором літературного твору не його творця, а, наприклад, фірму, у якій працює творець літературного твору. В силу цих причин особливістю правового регулювання процесу використання охоронюваного авторським правом твору в англосаксонській системі є те, що авторське законодавство цих країн не містить спеціальних норм відносно договорів про використання авторських прав, застосовуючи до них загальні норми договірного права.

Французький юрист М. Жосселен у своєму порівняльно-правовому аналізі законодавства, що регламентує договірні відносини автора й особи, що бажає використати його літературний твір, пропонує наступні визначення договорів про використання авторських прав, характерних для двох розглянутих нами правових систем. В англосаксонській системі права це юридичний акт, укладаючи який власник авторського права зобов’язується або поступитися приналежними йому правами, або дозволити ті або інші дії з використання твору. Автор може за допомогою того ж акту повністю відмовитися від приналежних йому відносно твору правомочностей немайнового характеру або дозволити іншій договірній стороні вживати будь-які дії, що порушують ці правомочності.

Для романо-германської системи договір про використання прав автора можна визначити як юридичний акт, предметом якого є майнові права автора у відношенні приналежного йому літературного твору. Укладаючи цей акт, автор уступає свої права в конкретно зафіксованих межах.

Отже, можна визначити наступні істотні розходження в підходах до договору про використання прав автора у двох правових системах:

1) у країнах романо-германської системи права предметом договору можуть бути тільки права з використання твору, тобто права майнові, у той час як у країнах англосаксонської системи права предметом договору крім майнових прав можуть побічно бути й особисті немайнові права;

2) у країнах романо-германської системи права майнові авторські права, у тому числі й на виключній основі, можуть передаватися на певний визначений у договорі строк, у той час як законодавство країн англосаксонської системи права допускає як тимчасову передачу майнових авторських прав (ліцензії), так передачу «права власності» на авторські права в повному об’ємі.

Авторське законодавство країн романо-германської системи права виходить із необхідності захистити автора як економічно більш слабку сторону договору, у зв’язку із чим відносно договорів про використання прав автора встановлюється ряд обмежень. Україна належить до країн з романо-германської системою права, у якій пріоритетне місце займає автор і його права на літературні твори. Тому важливим залишається питання правового регулювання договірного використання творів літератури.


Кіценко Валерій

ОПОДАТКУВАННЯ ЯК СФЕРА ВИНИКНЕННЯ ПОДАТКОВИХ СПОРІВ

Специфіка податкового спору проявляється в першу чергу в тому, що він уособлює в собі суперечності, які виникли у конкретній сфері фінансової діяльності – оподаткуванні. Поняття «оподаткування» є економіко-правовим. У своєму правовому аспекті воно залишається ще доволі невизначеним в українській теорії фінансового права. Чіткого визначення поняття оподаткування у вітчизняній правовій науці немає.

Російський вчений В.А. Паригіна одна з небагатьох, хто приділяв увагу цьому питанню. На її думку оподаткування – це в сукупності весь процес встановлення, введення та справляння податків і зборів, здійснення контролю за повнотою та законністю їх сплати (податкового контролю), захисту прав і законних інтересів учасників податкових правовідносин [1, 57].

До визначення сутності оподаткування можуть бути застосовані ще декілька підходів, які в науковому сенсі можуть бути доволі плідними.

Так, можливе розуміння оподаткування як певної сфери суспільних відносин. Такий підхід можна назвати соціологічним. Однак це не заперечує можливість його використання у фінансовому праві. Представлене таким чином оподаткування може розглядатися як предмет правового регулювання.

За класичним визначенням, предмет правового регулювання визначається як певна сфера суспільних відносин. На ці відносини направлений регулюючий вплив правових норм.

Виходячи з етимології слова «оподаткування», такі відносини повинні бути пов’язані з податками. Можна погодитися В.А. Паригіною, що сфера оподаткування охоплює і сферу зборів, але не всіх, а так званих «податкових зборів». Термін «податковий збір» на сьогодні активно застосовує російський вчений І.І. Кучеров [2, 42-66].

До сфери оподаткування не можна відносити платежі, які за своєю суттю не є податковими. Внески до Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування встановлюються, сплачуються та контролюються відповідними уповноваженими державними органами. Подібна публічна страхова діяльність держави утворюють окрему сферу суспільних відносин – соціального страхування або, дещо ширше, соціального забезпечення.

Статус права соціального забезпечення як окремої галузі було обґрунтовано ще наприкінці 80-х років ХХ ст. у працях В.С. Андрєєва. За його визначенням, право соціального забезпечення – це система правових норм, встановлених державою, що регулюють соціальне страхування, пенсійні та деякі інші відносини по забезпеченню громадян в старості та у випадку непрацездатності, державну допомогу сім’ям з дітьми, медичне, санаторно-курортне лікування, а також тісно пов’язані з ними процедурні відносини по встановленню юридичних фактів та вирішенню спорів [3, 31].

Вища атестаційна комісія України також визнає за правом соціального забезпечення статус окремої галузі (спеціальність 12.00.05) [4].

Правові спори, що виникають з приводу сплати внесків до Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового соціального страхування, складають окрему групу – соціальні спори. Цей термін ще не знайшов свого закріплення в законодавстві, але активно використовується у правозастосовній діяльності.

Дещо підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що немає жодних підстав вважати соціальні спори різновидом податкових спорів. Це є дві окремі категорії правових спорів: соціальні спори виникають з правовідносин соціального забезпечення, податкові спори – з податкових правовідносин.

Оподаткування є багатомірною та різноманітною сферою суспільних відносин. Здебільшого ці відносини врегульовані правом, причому різними галузями права. В цьому значенні оподаткування, в певній своїй частині, є предметом не тільки фінансового права, але й конституційного, адміністративного, кримінального та деяких інших галузей права. Кримінальні правовідносини, що виникають в результаті скоєння податкових злочинів, адміністративні правовідносини, в яких виражається адміністративна відповідальність винних осіб за правопорушення у сфері оподаткування і т.д.

Виходячи з вищезазначеного, не можна ставити знак рівності між оподаткуванням та податковими правовідносинами. Сфера оподаткування ширша і включає в себе, окрім податкових, ще й інші правовідносини (конституційні, адміністративні, кримінальні та інші).

На нашу думку, такий широкий підхід ближчий до реальності і допомагає висвітлити податкові правовідносини в контексті інших правовідносин, що виникають у сфері оподаткування.

Податкові спори виникають виключно з податкових правовідносин. Тому логічно стверджувати, що у сфері оподаткування можливе виникнення й інших спорів (в першу чергу – адміністративно-правових). Відповідно, не можна ототожнювати податкові спори і спори у сфері оподаткування. Спори у сфері оподаткування є більш широким поняттям, що повністю включає в себе поняття «податкові спори», а також окремі види адміністративно-правових спорів (ті, що виникають у сфері оподаткування).

У сфері оподаткування, окрім виникнення правових спорів, можливе також скоєння правопорушень та злочинів (як окремої, найбільш суспільно небезпечної, форми правопорушення). Вважаємо, що для позначення всього різноманіття юридичних конфліктів, що виникають у сфері оподаткування, підходить термін «податковий конфлікт». Враховуючи, що правовий спір є формою юридичного конфлікту, можливо розглядати податковий конфлікт як родове поняття, що об’єднує в собі такі види як податковий спір, податкове правопорушення та злочин у сфері оподаткування.

Використовуючи концепцію фінансової діяльності для аналізу правового аспекту оподаткування, можна дійти наступних висновків: оподаткування є різновидом фінансової діяльності держави.

Як зазначає К.С. Бельський, фінансову діяльність держави, по-перше, необхідно розглядати як особливий вид економічної діяльності; по-друге, як різновид державного управління. Такий двоїстий характер обумовлюється сутністю грошей, які, з одного боку, є продуктом економічних законів (закону вартості), з іншої – творінням державної влади [5, 22].

Фінансову діяльність держави традиційно характеризують за допомогою трьох категорій – формування, розподіл та використання централізованих і децентралізованих фондів держави та органів місцевого самоврядування. За їх допомогою позначають три стадії фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Фінансову діяльність утворюють такі її види: податкова, бюджетна, валютна, кредитна, страхова та інші.

Виходячи з концепції фінансової діяльності держави, поняття оподаткування є тотожнім поняттю податкової діяльності як складової частини фінансової діяльності держави. В такому значенні оподаткування можна визначити як діяльність держави, в особі уповноважених державних органів, по встановленню, введенню та справлянню податків і зборів (обов’язкових платежів), здійсненню контролю за повнотою та законністю їх сплати (податкового контролю), захисту прав і законних інтересів учасників податкових правовідносин.

Як зазначалося вище, фінансова діяльність є специфічною галуззю державного управління.

Не всякі суспільні відносини у сфері державного управління включаються в коло відносин, що складають предмет адміністративного права [6, 155]. За широкого підходу до державного управління, відносини, що виникають в процесі управління публічними централізованими та децентралізованими фондами коштів входять у сферу державного управління, але є предметом не адміністративного, а фінансового права.

Фінансова діяльність в сучасній науці фінансового права визначається як заснований на нормах права планомірний процес управління публічними централізованими і децентралізованими фондами коштів, необхідними для здійснення завдань і функцій, що поставлені Конституцією України перед державою, органами місцевого самоврядування та іншими публічними утвореннями, дозволеними державою [7, 21].

У процесі здійснення фінансової діяльності державою та органами місцевого самоврядування виникають окрім фінансових ще й інші суспільні відносини, які не відносяться до предмету регулювання фінансового права: трудові, цивільні, адміністративні та інші, що регулюються відповідними галузями права. Фінансове право, взаємодіючи з ними, поширюється лише на фінансові відносини [8, 38].

Податкові відносини є різновидом фінансових відносин, оскільки виникають у процесі мобілізації грошових коштів до публічних централізованих фондів, тобто на стадії їх формування. Отже, можна стверджувати, що податкові правовідносини виникають у сфері державного управління. Це обумовлює наявність певних спільних рис. В той же час, податкові і адміністративні правовідносини є предметом регулювання різних галузей права – фінансового та адміністративного відповідно.

Звідси не можна всі правові спори, що виникають у сфері державного управління, називати адміністративно-правовими спорами. Адміністративно-правові спори виникають тільки з адміністративних правовідносин, а податкові спори – з податкових правовідносин.

Література:

1. Парыгина В.А, Российское налоговое право. Проблемы теории и практики: Учебное пособие. / Вступ. статья к.ю.н. А.А.Тедеева. – М.: Издательско-консультационная компания «Статус-Кво 97», – 2005. – 336 с.

2. Кучеров И.И. Теория налогов и сборов (Правовые аспекты): Монография. – М.: ЗАО «ЮрИнфоР», 2009. – 473 с.

3. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Юрид. лит., 1974. – 304 с.

4. Перелік спеціальностей, за якими проводяться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук та доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань / затв. Наказом Вищої атестаційної комісії України від 23.06.2005 р. № 377 // rg.ua/docs//spec_boards /spec_list.pdf

5. Финансовое право: учебник / К.С. Бельский и др.; под ред. С.В. Запольского. – М.: Российская академия правосудия; Эксмо, 2006. – 640 с.

6. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії): Монографія. – Одеса: Юридична література, 2004. – 328 с.

7. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.

8. Финансовое право: учебник / отв. ред. Н.И. Химичева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 768 с.