Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007

Вид материала

Содержание

І.М. Туленкова
Психологічний захист як фактор впливу на вчинкову активність особистості безробітного
За цей час мені не була потрібна робота
Джерело можливого

Подобный материал:

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32

І.М. Туленкова

(м.Київ)

Становлення ринкових відносин в Україні, як свідчить аналіз, зумовлює виникнення нових соціальних статусів і ролей, духовних цінностей, соціальних інститутів і вимог, до яких індивіди мають адаптуватись, щоб ефективно включатися в соціально-трудові відносини. Але значні суспільні зміни в перехідний період відбуваються надто швидкими темпами і мають досить суперечливий характер, що значно ускладнює трудову адаптацію особистості, призводить до порушення усталених форм її взаємодії із соціальним середовищем, а також утруднює адекватну реакцію на зміни, що відбуваються. Це істотно ускладнює й професійну адаптацію людини, пов’язану з пошуком підходящої роботи.

Саме ступінь професійно-трудової адаптованості індивіда до нових соціально-економічних умов можна вважати індикатором стабілізації нової системи соціально-економічних і трудових відносин. При цьому серед безробітних спостерігаються різноманітні стратегії соціально-трудової поведінки, що значною мірою залежать від їхніх соціально-трудових очікувань.

Очікування безробітних щодо працевлаштування являють собою складну соціально-психологічну систему і впливають на формування їхньої поведінки як у центрах зайнятості, де вони стоять на обліку, так і на ринку праці. Дослідження соціально-трудових очікувань безробітних доцільно проводити, розподіливши їх на певні групи залежно від спонукань, що привели їх до центрів зайнятості по допомогу у працевлаштуванні

до першої групи безробітних, як показують результати проведеного аналізу, можна віднести тих осіб, що звернулися до служби зайнятості у зв’язку зі скороченням штатів або ліквідацією підприємства чи установи;

до другої – тих, що звернулися до служби зайнятості по допомогу у зв’язку зі звільненням за власним бажанням;

третю групу, відповідно до прийнятої типології, становлять особи, які довгий час не працювали;

четверта група охоплює безробітних, що потребують працевлаштування після закінчення навчального закладу;

до п’ятої групи безробітних слід віднести тих осіб, які не мають професії.

Проведений аналіз засвідчив, що серед безробітних першої групи дуже багато осіб, соціально-трудові очікування яких пов’язані головним чином із споживацьким поглядом на послуги служби зайнятості.

У безробітних другої групи домінують, як правило, ідеалізовані соціально-трудові оцінювання, які базуються на впевненості в тому, що центр зайнятості зобов’язаний їх працевлаштувати саме за тією професією, яку вони мають, а ринковий попит на цю професію ними не враховується або ігнорується.

Варто зазначити, що для представників обох цих груп характерним є уявлення про центр зайнятості як про державну філантропічну організацію. Більш того, у безробітних цих двох груп виразно простежується інфантильність і утриманська позиція, тобто їхні соціально-трудові очікування ґрунтуються на впевненості, що їм усі зобов’язані, в той час як власна соціальна активність у них майже відсутня. Як бачимо, опора на надійну соціальну захищеність у недалекому минулому тепер проявляється в безробітних цих груп їхньою соціально-психологічною незахищеністю. Для таких безробітних, як свідчить аналіз, характерні пасивність, розгубленість, невміння і нездатність адаптуватися до соціально-економічної реальності, яка весь час стрімко змінюється. Звідси й формуються їхні “уповання” на те, що держава в особі служби зайнятості зобов’язана їм у всьому допомагати. Однак ці безробітні не враховують такого важливого моменту, що як служба зайнятості, так і її працівники керуються у своїй діяльності перш за все попитом на ту або іншу професію на ринку праці, і лише в межах цього ринкового попиту вони можуть надати реальну допомогу людині, яка шукає роботу.

Представники третьої групи безробітних за своїми соціально-трудовими очікуваннями займають проміжне положення між першими двома і рештою груп безробітних. Їхні очікування теж не завжди збігаються з потребами ринку праці та можливостями служби зайнятості. Наприклад, багато безробітних жінок з вищою освітою бажають перекваліфікуватися на банківських працівників, але попит на цю професію дуже обмежений, або навпаки, попит на перекладачів іноземних мов є, але підготовка такого фахівця потребує багато часу та значних фінансових витрат, що суперечить законодавству про зайнятість та економічним можливостям державної служби зайнятості.

Варто підкреслити, що соціально-трудові очікування безробітних четвертої та п’ятої груп являють собою найбільший науково-практичний інтерес як для дослідників, так і для фахівців служби зайнятості.

Представники четвертої групи – це, так би мовити, «ідеальні безробітні», які глибоко усвідомлюють цілі та завдання служби зайнятості, її можливості, а крім того, враховують і цікавляться попитом на свою професію на ринку праці. їхні соціально-трудові очікування завжди пов’язані з готовністю до працевлаштування або перенавчання будь-якій професії в умовах ринкового попиту, аби тільки заробляти “добрі”, на їхню думку, гроші.

У свою чергу, безробітні п’ятої групи майже нічого позитивного від служби зайнятості не очікують і без достатнього інтересу ставляться до всіх рекомендацій і рішень, які вона їм пропонує. Їхні соціально-трудові очікування пов’язані насамперед із тим, щоб допомогти собі у працевлаштуванні вони можуть лише самі, власними зусиллями. Такі безробітні, як показує аналіз, є соціально і особистісно активними, а психологічно – впевненими у своїх силах.

Отже, соціально-трудові очікування безробітних різних груп на ринку праці, як показали результати проведеного аналізу, є різноманітними та досить неоднозначними, що істотно позначається на формуванні їхніх поведінкових стратегій щодо трудової активності та професійної адаптації в умовах ринкового середовища, які, на наш погляд, мають враховуватися фахівцями державної служби зайнятості при наданні соціальних послуг з працевлаштування безробітних.

Психологічний захист як фактор впливу на вчинкову активність особистості безробітного

О.А.Цицюрська

(Київ)

Психологічна наука, як відомо, всебічно розглядає одну з найважливіших іпостасей людини – особистість, що ґрунтується на визначенні індивіда в площині не тільки його природних властивостей, але й соціальних якостей.

Це вказує на те, що поняття „особистість” є складною системоутворюючою парадигмою рис індивіда, зумовленою його уявленням про себе, зв`язками зі зовнішнім світом, з іншими людьми, тобто визначається певними загальнолюдськими, суспільно-значущими та індивідуально-неповторними особливостями [4, 6].

Ну сучасному етапі розвитку психологічної науки все більше закріплюється розгляд особистості крізь призму її вчинкової активності, що визначає спосіб існування людини у світі та виступає одним із ключових факторів історичних форм суспільного прогресу [5, 401]. Вчинковий напрям у психології, який розроблявся С.Рубінштейном, К.Абульхановою-Славською, І. Сеченовим, О.Киричуком, В. Татенком, В.Роменцем та ін., розглядає людину як творця власного та оточуючого її середовища за допомогою вчинкової діяльності. Саме вчинкова парадигма в психології виступає механізмом самовідтворення буття людини як в процесі розуміння самого людського життя, так і у визначенні конкретних поведінкових ситуацій.

Зокрема, В.Татенко обґрунтовує ідею, що вчинкова активність кожної особистості зумовлена певними онтогенетичними (індивідуально-історичними) закономірностями розвитку людини. Застосовуючи онтогенетичний підхід він визначає такі види вчинку, які відповідають етапам життєвого становлення особистості: вчинок зачаття та народження; вчинок самоствердження; вчинок самовизначення; вчинок самовивільнення; вчинок самоздійснення; вчинок самозвітування; вчинок умирання.

При цьому кожний етап вчинкової активності особистості визначається В. Татенко як «самотворення духовного», що вказує на проблему зміщення цього елементу на підтримку фізичного існування людини, тобто головної причини деградації вчинковості в сучасному суспільстві [5, 442].

Водночас, якщо розглядати таке явище як безробіття крізь вчинково-суб’єктну діяльність особистості, то проблема пошуку роботи постає в свідомості безробітного у вигляді вчинку самовизначення, тобто в якості свідомого вибору як життєвого шляху загалом, так і професійного самовизначення, зокрема. Ця дія стосується вчинку самовивільнення безробітного, який долає страх перед майбутніми невдачами щодо втрати робочого місця, спрямовуючи свою вчинкову діяльність на власне самоздійснення й самоактуалізацію.

У той же час, вчинкова активність особистості вимагає від неї виховання в собі відповідних внутрішніх якостей, які лежать в основі перетворювальної діяльності щодо зміни зовнішніх ситуацій. У цьому процесі велике значення відіграє й вплив психологічного захисту, вивчення проявів якого допоможе об’єктивно підійти до розгляду механізмів діяльнісного зв’язку особистості зі світом, що її оточує.

Концепція психологічного захисту, яка розроблялась засновниками психоаналізу, дозволяє виокремити ряд причин складності визначення цього явища як об'єкта наукових досліджень.

Зокрема, психологічний захист, як і будь-який інший об'єкт психологічного аналізу, є складним і багатовимірним явищем, захисні процеси якого є суто індивідуальними й багатообразними, а також досить складно піддаються рефлексії. Адже дослідження функціонування захисту ускладнюється й тим, що його реальні стимули і реакції можуть бути віддалені один від одного як в часі, так і в просторі.

Неоднозначність виявлення функцій захисних механізмів, які, з одного боку, направлені на захист особистості від конфліктогенної, психотравмуючої інформації, зняття тривожності і збереження високої самооцінки та самоповаги в процесі адаптації, а з іншого – вони дозволяють фіксувати замінники активності особистості, що приводить її до самообману та поведінкової деструкції. При цьому зростання негативної інформації, яка порушує процес соціалізації людини, а також приводить до ілюзорного сприйняття реальності, а відтак і до меншої ефективності механізмів захисту. Однак проблема, що викликала захисну поведінку особистості, все ще залишається не вирішеною. Це вимагає від суб’єкта переходити до інших видів захисту, які більшою мірою відповідають новим вимогам життєдіяльності.

Це свідчить про те, як стверджує В. Куліков, що психологічний захист слід розглядати як функцію особи в цілому, яка є складною структурно-функціональною системою та містить у собі наступні взаємозв'язані компоненти: світоглядні (що включають переконання і погляди особи); розумові (куди входять сумніви, недовіра та інше); емоційні (включають антипатію, боязкість, страх і т.п.); вольові (принциповість, негативізм тощо). [3, 50].

Таким чином, існуючі підходи до психологічного захисту особи дозволяють не просто говорити про різні напрями трактування цього поняття, а й свідчать про те, що в людини є дві основні і достатньо автономні регулятивні системи, що забезпечують її психологічну захищеність залежно від внутрішнього психологічного стану дискомфорту, а також від зовнішньої психологічної дії.

Водночас аналіз показує, що захисні поведінкові системи особистості мають складну будову і забезпечуються різними психологічними механізмами. Психологічний захист від зовнішніх дій може реалізовуватися в наступних основних різновидах, що відрізняються певною специфічністю функціонування. По-перше, навмисна і ненавмисна дія психологічного захисту. Перша здійснюється на усвідомленому рівні відповідно до цілей і намірів тих, на кого вона спрямована, а друга відбувається під впливом самої зовнішньої дії. По-друге, індивідуальна і групова дія психологічні захисту. "Носієм" першої з них є окрема особа, а другої соціальна група. По-третє, загальна і спеціальна дія психологічного захисту (або неспецифічна і специфічна дія психологічного захисту). У першій з них реалізується загальна критичність особи по відношенню до зовнішніх дій, в свою чергу, спеціальна або приватна дія психологічного захисту має вужчу сферу впливу, аж до фіксації на конкретному суб'єктові або певному змісті дії.

Слід зазначити, що психологічному захисту особистості від зовнішніх впливів властиві такі характеристики, як селективність і динамізм. Селективність, або вибірковість, реалізується в томувипадку, коли один і той же об'єкт дії виявляє різний ступінь протидії різним суб'єктам. Динамізм психологічного захисту виявляється в коливаннях його реальної дієвості як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення [3, 50].

Механізми психологічного захисту як складова частина вчинкової активності розвиваються онтогенетично як спосіб компромісного співіснування індивіда із зовнішньою соціальною реальністю з метою збереження біологічного, інтрапсихічного і поведінкового гомеостазу. Але якщо нормальний процес соціалізації на ранніх етапах розвитку індивіда з яких-небудь причин порушується, це веде до ненормативного (у статистичному розумінні цього терміну) функціонування механізмів захисту. А оскільки вони входять до категорії неусвідомлюваних автоматизмів, то вчинки індивіда, що детермінуються ними, в новому соціальному контексті характеризуються як невротичні, девіантні тощо.

Таким чином, механізми захисту, призначені для адаптації, можуть приводити й до дезадаптації за певних умов. Тобто, система психологічного захисту, співставляючись з реальністю з метою термінового забезпечення емоційного благополуччя, діє без урахування довготривалої перспективи. Мета тут досягається через дезінтеграцію поведінки, нерідко пов’язану з виникненням деформацій і відхилень в розвитку особистості. Тому надзвичайно важливим чинником на етапі здійснення вчинків самовивільнення, самовизначення та самоздійснення є допомога безробітному в усуненні деструктивних дій психологічного захисту з метою забезпечення професійного розвитку та поведінкової активності людини в соціально-трудовій сфері.

Література:

Абульханова –Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 334 с.
Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. Проблема психологической защиты // Психологический журнал. – 1988. №3. – С.32-36.
Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологических защит. – М.: РАГС. – 1998. – 125 с.
Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій). – К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 47 с.
Основи психології: Підручник. / за заг. ред. О.В.Киричука, В.А. Ромененця. – К: Либідь, 2006. – 630 с.
Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание: о месте психологического во всеобщей взаимосвязи явлений материального мира. – М: Из-во Академии Наук СССр, 1957. – 328 с.

УДК 316.32

Сучасні адаптаційні технології у стані безробіття

Галустян Ю.М.

Ноур А.М.

(м.Київ)

Адаптація до сучасних умов життєдіяльності, вирішення проблеми працевлаштування не завжди супроводжується підвищенням економічної активності, яка спрямована на підвищення рівня життя. Часто-густо розвиток адаптаційних механізмів іде не шляхом активних дій, а “примирення” із складними умовами життєдіяльності, звикання з новим, у тому числі більш низьким соціальним статусом. Не усі люді здатні успішно адаптуватися до стрімких перемін, завчасно вносити корективи у систему життєвих орієнтирів та установок, швидко змінювати звичні стандарти поведінки. У реальному житті зміни у економічній та соціальних сферах дуже часто випереджають зміни у соціальних орієнтаціях і економічній поведінці звичайних громадян. Тобто можна говорити про затримку процесів адаптації населення, частково пасивну економічну поведінку яка приводить до зростання рівня безробіття, збільшення чисельності маргінальних соціально-професійних груп.

Порівняння даних соціологічних досліджень 2001^¹ і 2005^² років дозволяє простежити динаміку рівня безробіття за цей період і свідчить, що чисельність безробітних за самовизначенням респондентів не змінюється – 5% відмітили, що не мають роботи. Найбільше таких респондентів у західному регіоні України. У 2005 році 6% респондентів західних областей України відмітили, що не мали протягом останнього робочого тижня роботи, 2% були зареєстрованими в центрі зайнятості безробітними та 1% – не працювали за власним бажанням. За самовизначенням респондентів найвищій рівень безробіття у сільській місцевості. 7% селян не мали протягом останнього робочого тижня роботи, тоді як у середніх та малих містах – 4%, а у великих містах – 3%. Аналіз даних дослідження 2005 року за віковими групами свідчить, що найвища частка тих, хто відмітив, що не мав роботи у респондентів віком 18–28 років (9%), проте вони практично не реєструються в центрах зайнятості. Найбільшій відсоток тих, хто визначили себе зареєстрованим у центрі зайнятості безробітним (2%) знаходилися у віковому інтервалі від 40 до 49 років. Відмова від активної адаптаційної стратегії, пошуку альтернативних моделей і способів пристосування приводить до того, що люди переміщуються до бідної групи населення. Більшість з тих, хто на час опитування не мали роботи або визначили себе як зареєстрований у центрі зайнятості безробітний оцінюють своє матеріальне становище як дуже низьке. У цьому випадку активізуються такі механізми адаптації до життєвої ситуації як звернення за матеріальною допомогою до родичів або друзів, до державних установ, отримання засобів для існування від особистого підсобного господарства, продажу речей тощо.

Повільні темпи позитивних змін на ринку праці та високі рівні абсолютних показників безробіття значною мірою впливають на самопочуття населення. За сучасних умов покращення соціального самопочуття часто залишається складним через тиск життєвих обставин, що привносить у суспільну свідомість елементи невпевненості й несталості, а також стурбованості з різних проблем. Результати соціологічних досліджень 2000–2005 років свідчать про те, що стурбованість проблемами зайнятості і острах залишитися без роботи є характерними для соціального самопочуття та настроїв широких верств населення.

У травні 2000^³ року 55% респондентів відповіли, що в нинішніх умовах їх найбільше турбують проблеми працевлаштування. Це найвищий ранг серед інших причин стурбованості населення, таких як: загальне падіння рівня життя, стан економіки в цілому, ріст злочинності, несвоєчасні виплати заробітної платні, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат тощо. Більш того, у червні 2001^⁴ р. 80% респондентів погодилися з гіпотетичним твердженням, що найближчим часом кількість безробітних в Україні збільшуватиметься. Такі песимістичні прогнози та настрої свідчать про стабільно гостру проблему можливості втрати роботи та подальшого працевлаштування.

У травні 2004^⁵ року, порівняно з 2000 р. відсоток респондентів, які відповіли про актуальність проблеми безробіття збільшився з 55 до 62%. Таким чином, рівень стурбованості загрозою безробіття залишається високим, він зріс протягом 2000–2004 років на 7% і є одним із головних чинників створення відчуття соціального дискомфорту. Незважаючи на більш широкі можливості вибору адаптаційних механізмів пристосування до змін на ринку праці молодь у віці 18–28 років виявляє дещо вищі рівні стурбованості проблемою безробіття – 67%. Рівень соціального самопочуття та гострота проблеми можливого безробіття мають й поселенський відтінок. Найбільш уразливими щодо реалізації своїх потенційних можливостей на випадок безробіття є мешканці середніх та малих міст України. Стурбованість проблемою безробіття визначають 68% жителів середніх та малих міст, 63% – у сільській місцевості, 51% – у обласних центрах та м. Києві. Аналіз даних за регіональним розподілом свідчить про більш оптимістичні оцінки відносно загрози втрати роботи та можливого безробіття населення Східного регіону – 56%, порівняно з Західним – 66%, Півднем країни – 67% та АР Крим – 85%.

Загроза втрати роботи як чинника негативного соціального самопочуття значною мірою залежить від рівня освіти опитаних. Відносно меншу стурбованість загрозою втрати роботи демонструють респонденти з базовою середньою освітою – 55%, її рівень збільшується у населення з вищою освітою – 60% й сягає найвищого рівня у населення з повною середньою освітою – 67%. Отримані результати дозволяють констатувати, що на сучасному етапі розвитку ринку праці більш високий рівень освіти не створює почуття захищеності від безробіття, впевненості в тому, що у випадку втрати роботи більш освічене населення зможе знайти підходящу роботу. Такі процеси свідчать також про орієнтацію ринку праці на менш кваліфіковану робочу силу.

Динаміку ситуації на ринку праці, особливості змін у розподілі населення за соціально-економічним статусом в умовах трансформації українського суспільства характеризують дані табл. 1. Отримані дані свідчать, що незмінною залишається частка респондентів, які відносно 2001 р. та відносно 2005 р. протягом останніх п’яти років не залишалися без постійної роботи – 49%.

Таблиця 1

Розподіл відповідей респондентів на запитання “Чи доводилось вам протягом останніх п`яти років залишатися без постійної роботи, бути безробітним (ою)?”, %

	2001 р.^⁶	2005 р.^⁷
За цей час мені не була потрібна робота	19	26
Я й сьогодні не маю постійної роботи	16	11
Сьогодні робота у мене є, проте я був (ла) за цей час безробітним (ою) ...	11	8
Ні	49	49
Важко відповісти	5	6

Деякі позитивні тенденції відбуваються за рахунок того, що при опитуванні у 2005 р. порівняно з 2001 р. зменшилась частка тих, які відповіли, що сьогодні робота є, проте я був безробітним протягом останніх п’яти років (на 3%) та тих, які відповіли, що я й сьогодні не маю постійної роботи (на 5%).

В структурі безробіття простежуються позитивні тенденції щодо її тривалості. Серед тих, хто вказав, що сьогодні не мають постійної роботи збільшилася частка з тривалістю безробіття до одного року з 39% у 2001 році до 58% у 2005 р. Проте зменшилася частка безробітних з тривалістю понад 2 роки з 33% до 17%, відповідно. Серед тих, хто вказав, що сьогодні маю роботу, проте протягом останніх п’яти років був безробітним знову ж такі зросла частка з тривалістю до одного року з 63% у 2001 р. до 78% у 2005 р. та відповідно зменшився відсоток безробітних з тривалістю понад 2 роки з 10% до 5%. Результати досліджень можуть свідчать про деяке пожвавлення ринку праці та підвищення економічної активності окремих верств населення. Це також може характеризувати поступове підвищення рівня впевненості населення у здатність знайти підходящу роботу у випадку втрати робочого місця та зменшення частки “зневірених” знайти роботу.

Окрім офіційної державної статистики важливою є оцінка самим населенням результатів діяльності державних центрів зайнятості та інших структур, які діють у сфері працевлаштування. В цілому можна говорити про підвищення рівня довіри населення знайти оплачувану роботу за допомогою районних центрів зайнятості та комерційних кадрових агенцій. Дещо менше населення сподівається знайти роботу за допомогою молодіжних центрів зайнятості (табл. 2). Проте, незважаючи на певні позитивні зміни протягом 2001–2005 років, населення й досі віддає перевагу таким шляхам працевлаштування як особистісні зв’язки, контакти, об’яви в газетах, інформація з Інтернету. Дали ствердну відповідь, що є високі та деякі шанси знайти оплачувану роботу за допомогою особистісних зв’язків і контактів 80% респондентів у 2001 р. та 86% у 2005 р. Такий стан справ потребує значного підвищення ролі державних та комерційних структур системи зайнятості населення. Необхідна широка просвітницька програма населення про функції служби зайнятості не тільки в частині виплат допомоги по безробіттю і працевлаштування, а й в напрямах організації професійного навчання та перепідготовки, професійного консультування, сприяння підприємницькій діяльності, організації громадських робіт, психологічної підтримки незайнятого населення тощо. Діяльність служб зайнятості має бути максимально наближена до вирішення вузлових проблем розвитку ринку праці в Україні, формування ринкової мотивації поведінки економічних суб’єктів, стимулювання розвитку малого підприємництва і сімейного бізнесу.

Таблиця 2

Розподіл відповідей респондентів на запитання “Наскільки високі, на Вашу думку, шанси знайти оплачувану роботу за допомогою….?”, %

Джерело можливого працевлаштування	Є високі шанси		Деякі шанси		Практично ніяких
Джерело можливого працевлаштування	2001	2005	2001	2005	2001	2005
Районних центрів зайнятості	2	9	33	44	42	33
Комерційних кадрових агенцій	4	8	32	45	28	24
Молодіжних центрів зайнятості	2	7	25	36	31	28
Через об`яви в газетах, Інтернеті	7	16	41	49	22	18
Особистих зв`язків, контактів	43	50	37	36	6	4

Примітка. Не вказано відповіді “не знаю/важко відповісти”.

За результатами опитування меншою мірою сподіваються знайти роботу за допомогою районних центрів зайнятості респонденти з вищою освітою, порівняно з базовою середньою, а також жителі малих міст України. Респонденти з низьким матеріальним становищем, а також з базовою середньою освітою значно менше освідомлені про роботу районних центрів зайнятості. Молоді люді у віці 18–28 років частіше орієнтуються на пошуки роботи за допомогою об’яв в газетах та Інтернеті. На пошуки роботи через Інтернет частіше сподіваються люди з високим рівнем матеріального становища, жителі великих міст та обласних центрів, а також респонденти з вищою освітою. Частіше вказують, що є високі шанси знайти роботу за допомогою особистих зв’язків та контактів молоді люди у віці 18–28 років, респонденти з середнім та вищим за середній рівнем матеріального становища, люді з вищою освітою, жителі великих міст та обласних центрів України.

Наведені вище результати соціологічних досліджень щодо шляхів можливого працевлаштування характеризують громадську думку всього населення, незалежно від статусу зайнятості як на час опитування так і у попередні роки. Проте, більш важливою є оцінка діяльності районних центрів зайнятості за відповідями тих респондентів, які безпосередньо зверталися до таких структур по допомогу у працевлаштуванні (табл. 3).

Таблиця 3

Розподіл відповідей респондентів на запитання “Якими були результати Вашого звернення до державного центру зайнятості?”, %

(Сума відповідей не дорівнює 100%, тому що респондент міг обрати кілька варіантів відповіді)

Підсумки звернень громадян	2001	2005
Зареєструвався(лася) як безробітний(а) і отримував(ла) виплати по безробіттю	55	52
Отримав(ла) нове робоче місце, яке мене влаштовувало	8	16
Отримав(ла) пропозиції по робочим місцям, які мене не зацікавили	31	21
Пройшов(ла) курс навчання, щоб отримати нову спеціальність	18	6
Отримав(ла) кредит для започаткування власної справи	1	1
Взяв(ла) участь в оплачуваних громадських роботах	7	5
Інше	1	1

До позитивних змін у результатах діяльності державного центру зайнятості протягом 2001–2005 років слід віднести збільшення удвічі тих, хто отримав нове робоче місце, яке їх влаштовувало та зменшення частки тих, хто отримав пропозиції по робочих місцях, які їх не зацікавили. За цей період практично не змінилася частка тих, хто був зареєстрований як безробітний і отримував виплати по безробіттю (55 та 52%). Негативним моментом у діяльності державного центру зайнятості є те, що залишається на стабільно низькому рівні відсоток тих, хто отримав кредит для започаткування власної справи (по 1% від загального числа тих, хто звернувся по допомогу за результатами опитування 2001 та 2005 років). Проте світовий досвід свідчить, що малий бізнес є найважливішим фактором структурної перебудови економіки. Одночасно розвиток малого підприємництва вирішує одну з найболючих соціальних проблем суспільства, що трансформується – зайнятості населення. Виходячи з цього можна зробити висновок, що діяльність служб зайнятості щодо просування малого підприємництва в Україні суттєво обмежена і це вимагає формування чіткої та ефективної системи працевлаштування населення шляхом управління розвитком малого бізнесу на державному і регіональному рівнях.

УДК 159.9

ББК 88

Ш 42

Самооцінка як складова Я-концепції бажаючих працевлаштуватись безробітних, схильних до девіантної поведінки.

І.І.Шелест

м. Київ

До працівників служби зайнятості, які надають безробітним послуги по працевлаштуванню, звертаються люди різних соціальних категорій (молодь, жінки, люди передпенсійного віку, люди з обмеженими фізичними можливостями, тощо). Робота з кожною із цих категорій має свої особливості, але спільним для всіх є реалізація гуманістичного потенціалу соціальної роботи, який полягає в допомозі людині не втратити почуття власної гідності та поваги оточуючих, якомога повніше і ефективніше реалізувати власні особистісні можливості [1]. Особливо це стосується тих, хто опинившись в ситуації безробіття, вдається до девіантних проявів (зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин).

Специфічним для цієї категорії безробітних є відчуття відкинутості, непотрібності, зайвості, зростання агресії, спрямованої як на конкретних людей, так і на „систему” в цілому, які позбавили їх робочого місця, намагання помститися, досягти самостійності, незалежності. Для зменшення психологічної напруги такі безробітні вдаються до використання швидкодіючих засобів досягнення психологічного комфорту – вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин та інших поведінкових проявів, які класифікуються як девіантні.

Дослідники девіантної поведінки вважають, що її детермінантами виступають біологічні, педагогічні, соціальні і психологічні фактори, в останньому випадку – особливості Я-концепції. Самооцінка виступає важливою складовою Я-концепції, як цінність, значущість, якою індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки [3].

У свідомості особистості самооцінка не виникає як самостійне незалежне утворення. Вона завжди вплетена в контекст загальної оціночної діяльності, що реалізується людиною, і в першу чергу – оцінці нею навколишніх. Вступаючи з ними в спільну діяльність, спілкуючись, людина виявляє важливі для себе орієнтири, співвідносить з ними свою поведінку, відчуває те, чого очікують від неї оточуючі, як реагують на її слова і вчинки, вчиться співвідносити себе з їх очікуваннями, вимогами, почуттями, співставляє виявлене в собі і власній поведінці з результатами спостереження й оцінки інших людей. На підставі таких порівнянь і формується певне відношення до себе, наповнюються конкретними фактами і їхньою оцінкою зміст „Я” - концепції.

Рівень самооцінки впливає на психічне благополуччя особистості. Висока самооцінка супроводжується почуттям впевненості в собі, правильності своїх вчинків, позитивному ставленні оточуючих переборенні життєвих труднощів, відчуттям задоволеності собою і наявністю сприятливих життєвих перспектив.

Низька самооцінка робить особистість невпевненою, залежною, потребуючою опіки і заступництва, зовнішнього схвалення, супроводжується внутрішнім дискомфортом. Людина з низькою самооцінкою мимоволі стримує свою активність, боячись, що її не зрозуміють, відкинуть.

Від самооцінки безпосередньо залежить і рівень домагань особистості – життєвих цілей і задач, які вона ставить перед собою. У кожної людини є визначений рівень домагань, тобто більш-менш об’єктивна оцінка своїх можливостей при рішенні життєвих задач. Метою дослідження, проведеного під нашим керівництвом слухачкою С.В.Нестеренко в 2006 р., було вивчення самооцінки як складової Я-концепції безробітних, бажаючих працевлаштуватись, схильних до девіантної поведінки.

Дослідження проведене на базі Нікопольського МРЦЗ Дніпропетровської області. У 10 безробітних, визнаних схильними до девіацій (за зовнішніми ознаками, виявленими при спостереженні та інформацією, одержаною під час бесіди) і 10 безробітних, які мали подібні професії і кваліфікацію і не мали ознак, що вказують на схильність до девіантних проявів, визначали самооцінку [2]. Показники самооцінки безробітних обох груп, представлені в табл. 1, свідчать про істотні відмінності у самооцінці. Так, безробітні із схильністю до девіацій демонстрували показники переважно низького рівня, що було ознакою заниженої самооцінки; безробітні ж контрольної групи – переважно вищі за середній і високого рівня, що було ознакою адекватної самооцінки.

Таблиця 1.

Blog