Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007

Вид материала

Документы

Содержание кар’єрнА компетентнІстЬ випускників ВНЗ у системі сприяння працевлаштуванню студентів Таблиця 1. Потреби, що задовільняються дозвіллям

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

Література:

1. Вачко И.В., Дерябо С.Д., Окна в мир тренинга: методологические основы субъектного подхода к групповой работе, СПб, «Речь», 2004 г.
   
2. П. Берч, Тренинг, СПб, «Нева», М., «ОЛМА-ПРЕСС Инвест», 2003 г.
   
3. Евтихов О.В., Практика психологического тренинга, СПб, «Речь», 2005 г.
   
4. Кеннет Фи, Технологии обучения менеджеров. М., «Добрая книга», 2006 г.
   

кар’єрнА компетентнІстЬ випускників ВНЗ у системі сприяння працевлаштуванню студентів

Корчевна О.В.

(м.Київ)

В статті пропонується поглянути на проблему сприяння працевлаштуванню студентів та випускників вищих навчальних закладів через розвиток кар’єрної компетентності, як комплексного психологічного показника професійної компетентності, який об’єднує в собі ключові особистісні поведінкові характеристики людини, що є необхідними для ефективного побудови кар’єрного шляху.

В умовах конкуренції на ринку праці випускник вищої школи потребує не лише високого кваліфікаційного рівня. Ринкові умови діяльності підприємств та організацій, з одного боку, і збільшення кількості ВНЗ, які готують фахівців, з іншого, ставлять випускників відповідної професійної спеціалізації в жорсткі умови конкуренції на ринку праці. Досягти успіху вони можуть лише за умов набуття не тільки спеціальних знань та навичок в конкретній професійній області, але і певні особистісні якості, знання своїх слабких та сильних сторін, розуміння вимог роботодавців, орієнтація в законах ринка праці. Перелічені складові успіху визначають професійну компетентність (ПК) майбутніх спеціалістів, що розуміється як інтегративна характеристика якостей людини, що дозволяє їй ефективно вирішувати професійні завдання у відповідності із посадою, яку вона обіймає, або планує обіймати.

Проблемами багатофакторності ПК працівника займалися різні дослідники. Так, Дж. Равен [1] розуміє ПК як мотивовану поведінку майбутнього працівника, яка складається з кількох найважливіших компонентів та значущих аспектів: цінностей, прагнень до значущих цілей, сприйняття суспільної структури, рольових очікувань, здатності до ініціативи, готовності до особистої участі в розв’язанні проблем. ПК розуміється також як активна спроможність спеціаліста реалізовувати всі компоненти діяльності, яка зумовлюється його знаннями, навичками, уміннями, а також здібностями і психічними властивостями [3].

Протягом 60-80-х рр. ХХ ст. багатьма вченими було виокремлено кілька десятків видів ПК різних рівнів та кілька тисяч описів професійної поведінки, що їх характеризують. Описи було структуровано в кілька десятків (33) категорій, що групувалися потім до 15-16 професійних вимог [1]. Серед основних складових ділової компетентності В. Заутер виокремлює такі найважливіші групи: соціальна компетентність (З ким працювати?), особистісна компетентність (Чому я може це зробити?), методична компетентність (Як працювати?), професійна компетентність (Що робити?) [3]

Важливою складовою професійної компетентності деякі дослідники [2] називають кар’єрну компетентність – комплексний психологічний показник професійної компетентності, який об’єднує в собі ключові особистісні поведінкові характеристики людини (компетенції), що є необхідними для ефективного виконання тієї чи іншої діяльності та побудови кар’єрного шляху. Іншими словами, це не сфера людської обізнаності, а необхідний набір якостей для взаємодії в організаційному контексті. Так, для менеджерів з персоналу, ключовими якостями, що забезпечують успішність в працевлаштуванні, виокремлюють: системність, гнучкість та динамічність мислення, уміння управляти людьми, презентаційні навики та вміння проводити переговори, стресостійкість, висока мотивація досягнення, готовність до навчання.

Для того, щоб успішно планувати свою професійну кар’єру молодому спеціалісту необхідно по-перше, отримати детальну інформацію про ступінь розвиненості його основних особистісних професійно-важливих якостей, або компетенціях, по-друге, набути необхідний досвід з подальшого розвитку цих компетенцій. Вважаємо, що зазначені два напрями роботи по формуванню складових кар’єрної компетентності випускника ВНЗ, мають відбуватися в рамках центрів кар’єри або центрів сприяння працевлаштуванню студентів ВНЗ, які сучасною мовою можна назвати своєрідними профорієнтаційними Асесмент-центрами.

Щодо реалізації першого напрямку необхідним вважаємо проведення профорієнтаційної психодіагностики за допомогою різноманітних тестових, проективних або інших методів.

Стосовно реалізації другого напрямку головний акцент, на наш погляд, маємо зробити на проведенні консультативно-тренінгової форми роботи зі студентами починаючи з перших курсів навчання у вищому навчальному закладі.

Впровадження тренінгових форм навчання в КНЕУ здійснюється за багатьма напрямами підготовки фахівців для економіки й бізнесу: для студентів 2-х курсів усіх спеціальностей проводять тренінг з організації підприємства; ті, хто закінчує 4-й курс, проходять тренінг зі своєї спеціальності; магістри беруть участь у вузькоспеціалізованих тренінгах з окремих питань практичної діяльності. Ця робота здійснюється силами висококваліфікованих викладачів – спеціалістів з окремих галузей економіки: фінансів, управління, маркетингу, бухгалтерського обліку тощо. Але всі ці тренінги здебільшого орієнтовані на формування спеціальних професійних навичок, тоді як головні проблеми молодої людини, що характеризують її соціопсихологічний стан: несправджувані очікування, неготовність до рутинної роботи, неадекватну самооцінку, страх відповідальності, несформованість комунікативних та корпоративних навичок тощо, залишаються осторонь.

Саме тому Центром зв’язків з роботодавцями та сприяння працевлаштуванню студентів «Перспектива», що діє в КНЕУ, було впроваджено для студентів 4-5 курсу тренінг-курс «Твоя кар’єра». Його цілі – прискорити процеси соціально-психологічної адаптації випускників до практичної діяльності в організації, ознайомити із вимогами роботодавців, з умовами конкуренції на ринку праці, допомогти оволодіти необхідними знаннями та навичками (підготовка резюме, проходження інтерв’ю, ділова комунікація), а також прояснити та сформувати цілі стосовно професійної самореалізації.

В процесі тренінгу учасники вчаться оцінювати власні особистісні ресурси, сильні та слабкі сторони, що сприяють, або, навпаки, утруднюють працевлаштування. Слухачі опановують найбільш ефективні форми поведінки на ринку праці в умовах існуючої конкуренції, технологію пошуку роботи: від збирання інформації про вільні робочі місця та її аналізу до правил складання резюме, техніки телефонних переговорів з питань пошуку роботи, підготовки відповідей на типові питання в процесі співбесіди з роботодавцем тощо. Не менш важливим для студентів є практично відпрацювати уміння долати хвилювання та стрес, навчитись швидко орієнтуватися в ситуації, підготуватися до відповідей на типові питання, що ставляться кандидату на вакансію тощо.

Опитування учасників семінарів-тренінгів демонструє те, що про технологію пошуку роботи в сучасних умовах знають не більше 5-6% всіх опитаних. За оцінками самих студентів, найбільшої уваги потребує робота над особистісними якостями: невпевненістю в собі, заниженою самооцінкою або завищеними очікуваннями, безініціативністю, страхом перед спілкуванням з роботодавцем тощо. Саме на ці якості звертали увагу біля 85% студентів, що проходили навчання в Центрі. В той же час на обєктивні умови, що заважають людині працевлаштуватися (вік, брак досвіду, конкурентні умови ринку праці тощо) посилаються близько 25% опитуваних. Багато труднощів у студентів виникає при діловому спілкуванні, самопрезентації та формулюванні своїх цілей та пріоритетів в своєму професійному майбутньому.

Все це дозволяє говорити про високу потребу в подібній формі роботи зі студентами та про високу ефективність таких занять, оскільки головним показником цієї ефективності є зміна утриманської позиції на активну та самостійну позицію. Після проведення семінарів студенти виказують готовність прийняти більшу частину відповідальності за власне працевлаштування на себе, а не сподіватися на інших.

Подальшу роботу в напрямку розвитку кар’єрної компетентності, а саме головним його вектором, ми визначили - сприяння студентам в досягненні “особистісної зрілості”, що передбачає адекватну самооцінку, наявність усвідомленої, активної та відповідальної життєвої позиції, мотивації до особистісного та професійного зростання.

Література:

1. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация: Пер. с англ. – М.: Когито-центр, 2002. – С. 41-42.
   
2. Технология карьеры / Под общ. Ред. Н.Н. Богдан, Е.А. Могилёвкина. – М.: Изд-во ВГУЭС, 2003. – 156 с.
   
3. Тренінгові технології навчання з економічних дисциплін: Навч. посіб./ За ред. Г.О.Ковальчук. – К.: КНЕУ, 2006. – С.18.
   

Психологічні аспекти дозвіллєвої самореалізації особистості в туризмі

Лукашевич О.М.

(м.Київ)

Динаміка життя сучасної людини настільки інтенсивна, що вона ледве встигає жити, працювати, виховувати дітей, найчастіше випробуючи значні фізичні і нервові перевантаження, стреси, наслідки професійного вигоряння. Нерідко подібні перевантаження і зриви стають причиною звільнень, поповнення рядів безробітних. Тим більш актуальним стає вільний час, задачі якого розширюються й ускладнюються: його релаксуюча функція все більше опосередкується всім комплексом функцій, що забезпечують самореалізацію особистості на регулятивному, комунікативному і когнітивному рівнях діяльності людини.

У цьому контексті туризм як ефективний засіб масового відпочинку здобуває велику значимість. На сьогоднішній момент те, як людина проводить вільний час, свою відпустку або навіть вихідні дні, визначає її життєвий тонус, професійно-особистісний потенціал, соціальний статус і конкурентоспроможність на ринку праці.

Як відомо, соціальна роль туризму визначається системою цінностей, що привносяться в життя суспільства, його моральним і культурним збагаченням, пропагандою фізичного і душевного здоров'я як способу життя нації.

Розробкою і дослідженням цієї проблеми за кордоном уже багато років займаються психологи Фабер (Farber, 1954) і Різон (Reason, 1964), німецький соціолог Крістоф Хеннінг.

Вітчизняні дослідження в даній галузі почалися відносно недавно. У Росії теорії соціально-психологічних проблем туризму розвивають такі вчені як Квартальнов В.А., Шаміонов Р.М., Черняєва Т.І. Психологічні особливості туристських груп відбиті в роботах Лінчевского Е.Е.

В Україні дослідженням соціальних, педагогічних, філософських аспектів туризму, проблематикою гуманізації цієї сфери займаються учені Федорченко В.К., Фоменко Н.А., Цибух В.І., Пазенок В.С., Лук'янова Л.Г. та ін [1, С. 2,3.].

Однак зауважимо, що дотепер соціальними науками і зокрема психологією недостатньо приділялося уваги дослідженню впливу туризму на формування окремої особистості, психологічних аспектів дозвіллєвої самореалізації особистості, що на нашу думку, є істотною прогалиною у сучасному науковому знанні. Туризм як усвідомлений вибір діяльності, безумовно, впливає на людину, надаючи безцінний соціальний досвід спілкування, адаптації і соціалізації, формуючи її потреби і надаючи можливості самореалізації, сприяючи стійкості в динамічному світі праці і відпочинку.

Як гіпотезу висувається припущення про те, що в індивіда, що захоплюється туризмом легше проходить процес трудової адаптації і соціалізації, формуються соціально значимі конструктивні якості (комунікабельність, відкритість, доброзичливість і ін.), що визначають соціально позитивну спрямованість особистості і надають найбільш широкі можливості її самореалізації, зокрема в сфері праці.

Основними категоріями, що використовуються в цій статті є дозвілля і дозвіллєва діяльність, самореалізація особистості.

Протягом тривалого часу під дозвіллям розумілося часопроводження у вільний час, що залишається від роботи. Зараз визнається обмеженість цього визначення, тому що деякі люди не працюють, а для когось дозвілля набагато важливіше, ніж робота. У той же час маються такі види дозвілля, що переплітаються з роботою.

Багато психологів визначають різке розмежування між роботою як цілеспрямованим і активним видом діяльності і дозвіллям як емоційним і експресивним видом діяльності, що є самоцінним і несе в собі внутрішнє підкріплення і задоволеність. Однак більш серйозні форми проведення вільного часу містять і визначені цілі: люди, наприклад, займаються плаванням не тільки заради задоволення, але також і для того, щоб поліпшити свою спортивну майстерність, підтримати гарне здоров'я. Краще трактування дозвілля - це визначення його як такого виду діяльності, яким люди займаються просто тому, що відчувають у цьому потребу або заради яких-небудь самостійно і вільно обраних цілей, але не обов'язково заради матеріальних вигод.

Для визначення значимості дозвілля було проведено кілька досліджень. Дозвілля розглядалося як задоволення, реалізація свого Я, спонтанна діяльність без якого-небудь примусу.

Американські вчені провели національне опитування з метою визначення ступеня задоволення, отримуваного від дозвілля. Використовувалася шкала з 7 пунктів з полярними значеннями «жахливо» та «чудово». З'ясувалося, що 11% опитаних отримували від дозвілля повне задоволення («чудово»), 32,5-приємно проводили вільний час, 36,5%-в основному отримували задоволення.

Ступінь задоволення, одержуваного від дозвілля, може бути обмірюваний за допомогою шкал, призначених для дослідження основних джерел мотивації, причому, численні дослідження дають подібні результати. У той же час зрозуміло, що задоволеність щодо різних форм дозвілля не пропорційна кількості затрачуваного часу. Найбільш часто використовувані форми дозвілля - перегляд телевізійних передач, прогулянки, читання і прослуховування музики - не доставляють стільки задоволення, як подорожі, альпінізм або катання на лижах [2, С. 107.]. Існує їхня диференціація в залежності від характеристик суб'єктів дозвілля.

У визначеному віці люди більше часу проводять будинку. Молоді пари, що мають маленьких дітей і не мають достатніх заощаджень, обмежуються домашніми формами дозвілля. У середньому віці, коли діти стали незалежними або вже залишили будинок, люди користаються можливістю урізноманітнити своє дозвілля. Деякі відвідують ресторани, виставки, займаються політикою, стають членами різних суспільств і клубів, активними парафіянами церкви. Але більшість все-таки залишається будинку. Пенсіонери, як ніхто, прив'язані до будинку: дивляться телевізор, читають, доглядають за садом.

Кожна людина вибирає для себе найбільш прийнятні і доступні форми проведення дозвілля. Багато хто не уявляє свого існування без суспільства інших людей. Однак замічено, що чоловічі і жіночі смаки щодо вибору форм проведення вільного часу не завжди збігаються. Жінки частіше бачаться з друзями і родичами, ходять у церкву, відвідують танці або грають у бінго і набагато рідше, ніж чоловіки, вживають спиртні напої.

Існують також істотні розходження у виборі соціальних форм дозвілля в різних вікових груп. Для підлітків і молоді дозвілля в колі родини мало прийнятне. Вони бажають проводити свій вільний час поза будинком, випробують себе у всіляких видах діяльності, беруть участь у різних формах спілкування і т.п.

Найбільш серйозні й організовані форми дозвілля пов'язані з клубами або якими-небудь суспільствами. Соціальна приналежність грає в цьому питанні також немаловажну роль. Так, найбільшу активність у суспільній і благодійній діяльності виявляють дипломовані фахівці-жінки (48%), 53% працюючих чоловіків складаються членами суспільних або спортивних клубів, а 16% входять до складу їхнього керівництва. Туристські клуби й організації, будучи різновидом громадських організацій, також є досить привабливими формами суспільної діяльності.

Дозвіллєва діяльність виступає важливим джерелом позитивних емоцій. Тією ж мірою, у який голод можуть угамувати різні види їжі, так і відчуття радості може принести сама різноманітна діяльність. При цьому не слід забувати, що в різних людей можуть бути різні джерела відчуття найвищої радості: для одних це церква, для інших музика, спорт, робота і т.д. Усе це необхідно враховувати при розробці заходів, що сприяють підняттю настрою.

Існуючі методи класифікації різних джерел задоволення мають визначене теоретичне значення. Варто проводити чітке розмежування між безпосередніми фізичними відчуттями, такими, як їжа, випивка, статеві зв'язки, відпочинок і т.п., і задоволенням, одержуваним у результаті придбаних звичок, наприклад умінням зайняти себе приємною і корисною діяльністю, культурним проведенням дозвілля.

Відповідно до думки психологів, останні саме і є головними джерелами задоволення і радості. Американські дослідники установили, що музика і читання як фактори гарного настрою, трохи поступаються такому джерелу, як спілкування з друзями, але значно вище таких факторів, як їжа, будинок і робота (Public Opinion, 1981).

Розглянемо, які потреби особистості реалізуються в дозвіллі на прикладі таблиці 1.

Таблиця 1.

Потреби, що задовільняються дозвіллям

№	потреби	складові потреб дозвілля	середні показники задоволеності
1.	автономність	незалежна діяльність та реалізація особистих планів можливість виконувати особисто значущі речі	2.78 3.39
2.	релаксація	розслаблення	3.20
3.	діяльність у сім’ї	фізичне та психічне розвантаження	2.94
4.	позбавлення від одноманітності	відхід від повсякденної відповідальності; внесення змін в звичний спосіб життя	2.85 3.12
5.	спілкування	розширення кола знайомств задоволення від спілкування з людьми	2.35 2.55
6.	стимулювання	засвоєння нового, що відрізняється від попереднього досвіду; самостимуляція, приємне збудження	2.66 2.89
7.	застосування власних навичок та здібностей	випробування своїх здібностей; розширення їх кола, набуття нових навичок та вмінь;	2.89 2.61
8.	здоров’я	підтримування фізичної форми; оздоровчі цілі	2.47 2.46
9.	повага	завоювання поваги та шани з боку інших людей; можливічть продемострувати оточуючим свої здібности	2.11 2.15
10.	виклик/змагання	включеність у змагання; випробування себе у важких, напружених ситуаціях	1.87 2.31
11.	лідерство	організація діяльності команд, бригад, груп; завоювання позицій лідера	1.79 1.48

Проаналізуємо які з них мають відношення до туризму і наскільки це впливає на формування спрямованості особистості і задовольняє потреби в самореалізації. Для початку визначимо, у чому полягають функції туризму. Це дозволить нам зрозуміти, як і на яких рівнях відбувається реалізація потреб людини. Основними загальними соціальними функціями туризму є [3, С. 112-115]:

1). Створення матеріально-технічної бази й інтелектуальних основ розширеного розвитку суспільного виробництва, соціального прогресу і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Ця функція виявляється через зміцнення здоров'я, підвищення працездатності і стійкості організму людини до несприятливих факторів середовища, поліпшення самопочуття і настрою людей, сприяння підвищенню ефективності продуктивної праці. Конкретно це виражається:

- у стійкому збереженні високої продуктивності фізичної і розумової праці, зниженні виробничого браку;

- зниженні захворюваності і травматизму;

- поліпшенні загальних і специфічних параметрів рухової діяльності, необхідної в процесі суспільного виробництва, що розвивається, і в побутових умовах;

- можливому скороченні термінів навчання як загального так і професійного, підвищенні його ефективності, поліпшенні у засвоєнні знань, оволодінні технікою виробничо-трудових операцій;

- продовженні творчого довголіття.

2). Формування, регулювання й удосконалювання суспільних відносин.

- національні відносини, тому що туристські заходи сприяють зближенню і взаєморозумінню, становленню і зміцненню товариського партнерства і дружніх зв'язків;

- формування здорового способу життя й удосконалювання побуту людей, у зв'язку з тим, що впровадження туризму в повсякденне життя, у побутовий і культурний побут сприяє перетворенню туризму в звичку, у життєву потребу, необхідну складову частину активного відпочинку і культурного дозвілля, дружнього спілкування людей;

- сімейні відносини, оскільки спільність інтересів у туристських заходах сприяє зміцненню і збагаченню сімейних відносин, розширює міжособистісне спілкування представників різних поколінь;

- гуманістичні міжособистісні відносини, тому що соціальний світ туризму, особливо спортивного, прищеплює дух чесної взаємодії, "чесної гри"; спільна участь у діяльності, спільні командні іспити в екстремальних стресових ситуаціях змагань, "почуття ліктя" і атмосфера товариства сприяють формуванню і зміцненню поважного і дружелюбного відношення з колегами, до аматорів туризму, а визнання їх змагальних досягнень переноситься на повагу інших особистісних достоїнств людей.

3). Виховання людини. Туризм - один з найважливіших елементів виховання людини, активний засіб впливу суспільства на формування морального вигляду, забезпечення фізичної і духовної досконалості людини, засіб, що сприяє його всебічному гармонійному розвитку і високопродуктивній праці, збереженню на довгі роки міцного здоров'я і творчої активності. Ефективність функцій туризму, що виховують, обумовлена їхнім взаємозв'язком з іншими явищами громадського життя, сполученням фізичного виховання з іншими компонентами комплексної системи виховання.

У процесі занять туризмом формуються і розвиваються гуманістична переконаність, визнання першорядної цінності і пріоритетності прав і свобод особи, стійкість дружелюбних і поважних відносин до інших людей. Опановуючи теоретичні вимоги, вивчаючи історичний досвід туризму, дізнаються прогресивних ідеї про миролюбні гуманістичні взаємини людей у світі.

У процесі занять туризмом виробляється свідоме активне відношення до суспільної роботи, визначені уміння, навички до цієї важливої форми діяльності, що ґрунтується на принципах самодіяльної організації і демократії.

Товариські взаємодії в туристському колективі, у команді, групі будуються відповідно до основних положень правових взаємин, гуманістичними моральними переконаннями, властивими сучасним цивілізованим людям. Систематична участь у змаганнях, походах регулює й упорядковує взаємини між різними групами і колективами на основі свідомо і сумлінно дотримуваних правил, звичаїв, традицій, нерозривно зв'язаних із правовою етикою суспільної поведінки.

Естетичний ефект дає і зовнішня атрибутика туристської діяльності - красиві барвисті костюми, прапори, інвентар, устаткування й архітектура, природа, на лоні якої проводяться заняття, змагання, походи, а також геральдика, відображення світу туризму в мистецтві, пресі, телебаченні, використання в процесі занять музики, пісень, танців.

Значний естетичний ефект дає туризм у духовній сфері людини. Цьому сприяє дотримання принципів взаємоповаги, уміння стримувати негативні емоційні стани.

У прогресуючому цивілізованому суспільстві усе більш актуалізується і висувається на передній план саме "фізична культура особистості" (В.К. Бальсевич, П.А. Віноградов, В.І. Гончаров, Б.І. Новиков, В.А. Пономарчук, У. Д. Чепик та ін.). Це - свідома і цілеспрямована, раціонально організована, оптимально нормована і науково керована діяльність і її предметні і духовні результати по розвитку, удосконалюванню і стабільному високоефективному здійсненню в соціально необхідній діяльності здібностей і якостей людини, що мають тілеснорухальну основу.

Туризм входить органічним компонентом у соціокультурний феномен, відображений поняттям "рівень життя", під яким розуміється ступінь задоволення потреб людей, забезпеченість населення споживчими благами, у тому числі наявність об'єктивних умов для занять туризмом кожного члена суспільства.

Фізкультурно-спортивні заняття складають частина стилю життя, способу здійснення суб'єктом індивідуальної або групової життєдіяльності.

Відношення людини до туризму - активна включеність у регулярні або епізодичні фізкультурно-спортивні заняття, пасивно-спостережлива поведінка або байдужність - являє собою форму поведінки особистості, а також характеризує і якість життя суб'єкта з боку впливу спорту і туризму на розвиток і удосконалювання людини.

Туризм забезпечують кожної особистості "рівень життя" даного суспільства, "стандарт" цього життя і служить істотним крітеріальним показником соціального і социокультурного благополуччя суспільства й особистості.

Таким чином, у туризмі реалізуються як первинні, так і вторинні потреби людини. Первинні потреби реалізуються в збереженні активності і здоров'я, зниженні захворюваності, підвищенні працездатності як механізму задоволення матеріальних потреб. Активізація життєвих сил і стабілізація емоційного стану особистості зміцнює почуття безпеки і впевненості в собі. Підтримка групи в поході або туристській подорожі, проживання нових, найчастіше складних і непередбачених ситуацій допомагає людині відчути в собі сили для рішення складних життєвих ситуацій, прийняти активну життєву позицію. У ще більшій мірі в туризмі реалізуються потреби вторинного рівня. Саме досягнення нових рекордів, відчуття впевненості в собі й оточуючих людях, позитивний психологічний клімат туристських груп дозволяє людині в досягненні визначених статусних позицій, суспільній оцінці, дружбі, товаристві, любові, у суспільній діяльності. Крім того, статус туриста підвищується автоматично через неприступність туризму для більшості населення України щодо матеріальних можливостей. Потреба в самореалізації реалізується особистісними перемогами і досягненнями, що найбільшою мірою присутні в спортивному, екстремальному туризмі [4, С. 63.].

Заняття фізкультурою і спортивним туризмом спрямовані на використання й удосконалювання фізичних здібностей. Багато захоплень і інтелектуальних інтересів зв'язані з розумовими і художніми здібностями. Одне дослідження виявило, наприклад, що багато молодих людей у відпускний період ставлять своєю задачею «краще пізнати себе», відправляючись на відпочинок у безлюдні місця, де їм доведеться використовувати наявний досвід і придбати новий (Реагсе, 1982).

Як бачимо, реалізація потреб і першої і другої групи в процесі заняття туризмом має широкі можливості з однієї сторони зміцнення фізичного, психічного і соціального здоров'я працюючого, а з іншого боку – релаксації і підтримки цих параметрів у людини, що тимчасово втратила місце роботи.

Туризм є однією з самих сприятливих сфер діяльності, у якій особистість може цілком себе розкрити і реалізувати. Перевагою є і те, що з психологічної точки зору гедоністична функція туризму створює максимально сприятливі умови для активізації здібностей людини, гармонічного різнобічного розвитку особистості, фізичної і духовної досконалості, що створює передумови найбільш повного освоєння людьми трудової сфери, досягнень культури, матеріальних і духовних благ і її повної самореалізації.

Таким чином, туризм як форма проведення дозвілля все в більшому ступені здобуває характер необхідного елемента релаксації і самореалізації особистості, має потребу в подальшому глибокому і цілеспрямованому дослідженні його психологічних особливостей, зокрема в аспекті впливу на людей тимчасово не працюючих, що знаходяться в пошуках роботи.

Література:

1. Федорченко В.К. Гуманістичний потенціал туристської сфери суспільства//Філософія туризму. К. Видавництво КУТЕП,2002.
   
2. Аргайл М., Психология счастья: Пер. с анг. / Общ. ред. М.В.Кларина. – М.: Прогресс, 1990.
   
3. Квартальнов В.А. Биосфера и туризм / Т. 3: Социальное пространство спорта и туризма. – М.: Наука, 2002.
   
4. Лукашевич О.Н. Психология туризма: концептуальное определение. Монография. К. Издательство КУТЕП, 2004.
   

До кадрового питання в державній службі зайнятості

Міропольська М.А.

(м.Київ)

Одним з важливих завдань державної служби зайнятості є активна участь у збереженні, відновленні та раціональному розподілі трудових ресурсів на ринку праці України. В той же час служба зайнятості – це соціальна служба. “Соціальна робота – діяльність, що спрямована на організацію особистих і суспільних відносин через надання допомоги окремим індивідам або групам людей, які відчувають утруднення у соціальному функціонуванні, шляхом їх захисту, підтримки, корекції та реабілітації, а також шляхом зміни або реформування окремих елементів соціальної системи” (1). Отже, державна служба зайнятості виконує ще й таку важливу функцію як збереження особистості, створення певних умов для її подальшого самовизначення та самореалізації, зокрема, в сфері праці.

В державній службі зайнятості України напрацьована і постійно удосконалюється науково обґрунтована Єдина технологія обслуговування незайнятого населення, основною метою якої є “створення важливого елемента нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населення; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям” (2). Запорукою успішного функціонування соціальної служби при наявності розробленої технології діяльності виступає кадрове забезпечення.

Робота з людьми – одна із найбільш складних, відповідальних та багатогранних форм людської діяльності. До служби зайнятості звертаються за допомогою різні верства населення, які потрапили у стресогенну ситуацію безробіття. У кожного з громадян свої обставини, свої можливості та вимоги. Особливої уваги потребують психологічні стани клієнтів служби зайнятості, неврахування яких може суттєво заважати роботі, а то й зробити її безрезультатною. Отже, виконувати таку роботу має фахівець, який повинен володіти “специфічними властивостями та якостями особистості, що обумовлюються своєрідністю професійної діяльності, яка ставить завдання у конкретних ситуаціях та вимагає від субєкта виконання певних професійних видів діяльності та дій” (3).

Якісно та ефективно виконувати роботу можуть професіонали. Певного рівня людина досягає тільки в ході процесу професіоналізації, але для “народження” професіонала повинні бути певні передумови. Проблему успішності професійної діяльності майбутнього професіонала можна розглядати у двох взаємоповязаних контекстах: з точки зору критеріїв професійної придатності та перспектив професійного зростання. Професіоналізм, в свою чергу, можна розглядати з точки зору стану операціональної та мотиваційної сфер професійної діяльності (4). Операціональна сфера представлена як сфера “технологічного забезпечення духовного наповнення професії”, при цьому її вирішальним моментом є “усвідомлення повною мірою рис та ознак професіонала, розвинута професійна свідомість, цілісне бачення образу успішного професіонала” (4). Ключовим моментом в мотиваційній сфері вважають захоплення “менталітетом” професії, мотивацію “високих рівнів досягнень”, прагнення до саморозвитку в професії, “внутрішній локус професійного контролю”.

Операціональний аспект понять професійної придатності та професійного зростання, що включає особистісні професійно важливі якості та уявлення про них, є найбільш суттєвим щодо прогнозу професійної придатності, тоді як мотиваційна сфера має важливе значення для професійного зростання (5, 6, 7). Тобто, інформація щодо рівня розвитку особистісних професійно важливих якостей та провідних мотивів працівників та претендентів є обов язковим чинником побудови кадрової роботи в будь-якій організації, що включає техніку та методи відбору персоналу, його професійної підготовки й підвищення кваліфікації, прогнозування щодо професійного зростання як окремої особи, так і кадрового складу організації взагалі.

Кадрове питання не втрачає своєї актуальності, і особливо гостро постає у періоди впровадження інноваційних розробок. Навіть налагоджена підготовка та підвищення кваліфікації працівників не можуть повністю вирішити кадрову проблему.

На нашу думку, одна з причин цього – недостатня увага до підбору працівників на стадії їх прийому на роботу. Не будемо вести мову взагалі про весь кадровий склад служби зайнятості, сконцентруємо увагу на спеціалістах, які у своїй професійній діяльності безпосередньо спілкуються з клієнтами центрів зайнятості – незайнятими та безробітними громадянами і по суті є консультантами служби зайнятості.

Як вже згадувалося, робота з людьми – один з найскладніших видів діяльності, що вимагає, зокрема, наявності високого рівня відповідальності, а також певних властивостей та якостей, що є необхідними для успішної професійної діяльності. Незалежно від напрямку, за яким працюють спеціалісти центру зайнятості (наприклад, спеціаліст з працевлаштування, спеціаліст з профорієнтації, спеціаліст з профнавчання) та конкретики функціональних обов’язків, загальними для них є:

Комунікативні властивості:

• здатність швидко знаходити потрібний тон, доцільну форму спілкування з клієнтом,
  
• вміння привернути до себе людину, викликати у неї довіру до себе,
  
• вміння швидко встановлювати контакт з новими людьми,
  
• вміння переконувати,
  
• здатність погоджувати свої дії з діями інших.
  

Працездатність:

• витривалість,
  
• збереження високого рівня працездатності за рахунок алгоритмічних дій,
  
• стійкість до перешкод в процесі праці,
  
• збереження працездатності в умовах сполучення довготривалих інтервалів праці та короткого відпочинку,
  

Вольові якості:

• здатність до вольової мобілізації,
  
• збереження зібраності,
  
• високий самоконтроль емоцій та поведінки,
  
• здатність брати на себе відповідальність в складних ситуаціях
  

Емоційні особливості:

• емоційна стійкість,
  
• врівноваженість, володіння собою в складних ситуаціях діяльності,
  
• здатність передавати іншим людям позитивний емоційний заряд.
  

Мнемічні якості:

• здатність легко запам’ятовувати словарно-логічний матеріал,
  
• здатність точно відтворювати матеріал в потрібний момент,
  
• достатній об’єм мимовільної пам’яті,
  
• здатність впродовж тривалого часу утримувати в пам’яті велику кількість матеріалу.
  

Мовленнєві властивості:

• вміння надавати чіткі, ясні короткі формулювання ,
  
• вміння логічно та зв’язно подавати свої думки.
  

Увага:

• здатність тривалий час зберігати стійку увагу попри втому та сторонні подразники,
  
• вміння розподіляти увагу,
  
• достатній об’єм уваги.
  

З’ясування таких відомостей, їх аналіз дозволять зменшити можливості помилок ще на початковій фазі кадрової роботи – підбору кадрів. Для підвищення ефективності кадрової роботи, зокрема, приведення професійно-кваліфікаційної складової у відповідність до основних завдань і змісту функціональних обов’язків спеціалістів центрів зайнятості необхідно розробити і включити до процесу прийому на роботу майбутнього працівника процедуру професійного відбору.

Проведення професійного відбору для працівників центрів зайнятості не є зовсім новим заходом, його було запроваджено за часів існування центрів професійної орієнтації. Тоді проводився не тільки професійний відбір серед претендентів на вакантні місця, а й здійснювалася професійно-психологічна діагностика внутрішнього кадрового резерву. Поступово ця практика “згасла”, але вважаємо за доцільне її відродження, що актуалізується через зміни в діяльності державної служби зайнятості у зв’язку з динамікою ринку праці та змінами у світі професій, розширенням та ускладненням завдань самої служби, впровадженням інноваційних розробок, змінами вимог роботодавців та професійно-кваліфікаційного складу безробітних громадян, які користуються послугами державної служби зайнятості.

Кроки щодо удосконалення кадрової роботи в службі зайнятості вже здійснювалися, зокрема, у 2005 році в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості було розроблено “Методичні рекомендації щодо підбору претендентів на вакантні посади державної служби зайнятості” (8). В цій розробці узагальнюються поради фахівців з кадрового менеджменту стосовно організації та впровадження процесу підбору кадрів на вакантні посади: наводиться оптимальна схема організації цієї роботи, розкривається зміст її основних етапів, даються корисні поради щодо підвищення якості кадрового підбору. В продовження цих рекомендацій вважаємо за необхідне на основі поданих в ЄТОНН конкретних функціональних обов’язків розробити психограми для спеціалістів центрів зайнятості різних напрямів з зазначенням уніфікованих блоків методик, визначити порядок здійснення професійного відбору претендентів на вакантні посади.

Впровадження професійного відбору для спеціалістів державної служби зайнятості буде сприяти не тільки підвищенню професійно-кваліфікаційного рівня кадрового складу центрів зайнятості, налагодженню соціально-психологічного клімату у підрозділах, запобіганню професійних помилок, але й як наслідок – підвищенню якості послуг, оптимізації процесу їх надання, що в свою чергу сприяє скороченню терміну безробіття, підвищенню іміджу державної служби зайнятості, підвищенню ефективності діяльності служби зайнятості взагалі.


Література:

1. Соціальна робота. Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.
   
2. Єдина технологія обслуговування незайнятого наслення в цен6трах зайнятості України. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 2000. – с.300.
   
3. Ясько Б.А. Експертный анализ профессионально важных качеств врача\\ Психологический журнал, 2004,т. 25, № 3, с.71-81.
   
4. Славнов С.В. Структурно-динамические характеристики образа успешного профессионала налоговой полиции// Психологический журнал, 2003, т.24, № 1, с.82-90.
   
5. Маркова А.К. Психология профессионализма. М., 1996. – С.41.
   
6. Морозов А.В. Экспертная оценка при формировании кадрового резерва // Практикум по психологии менеджмента/ Под ред. Г.С.Никифорова и др. -Спб., 2001. – С.261-266.
   
7. Основные виды деятельности и психологическая пригодность к службе в системе органов внутренних дел. – М., 1997.
   
8. Авдєєв Л.Г. Методичні рекомендації щодо підбору претендентів на вакантні посади державної служби зайнятості. – К.: ІПК ДСЗУ, 2005. – 26с.