Стипендіальної програми "Завтра. Ua" Фонду Віктора Пінчука Огляд актуальної наукової дискусії про перспективи розвитку світу в цілому й України як його частини та висновки експертного дослідження
| Вид материала | Документы |
- Про проект програми розвитку тваринництва Херсонщини на 2010 2015 роки, 839.1kb.
- 1. Затвердити Стратегію регіонального розвитку Вінницької області на період до 2015, 1035.56kb.
- Р І шенн я про затвердження Програми соціально-економічного розвитку міста Білгорода-Дністровського, 705.88kb.
- Резолюція круглого столу «Доступність лікарських засобів в Україні: правовий фокус, 73.04kb.
- Інформація про виконання програми економічного та соціального розвитку на 2008 рік, 1191.85kb.
- Про внесення змін до Програми розвитку молочного І м’ясного скотарства та свинарства, 17.99kb.
- Про проект обласної програми розвитку туризму та курортів на 2011 2015 роки, 790.12kb.
- Про проект програми економічного, соціального та культурного розвитку Херсонської області, 1969.4kb.
- Сть Національного космічного агентства України була направлена на реалізацію завдань, 25.66kb.
- Про звіт про виконання «Програми соціально-економічного та культурного розвитку району, 13.46kb.
Спільною особливістю як розвинутих, країн, так і тих, що швидко розвиваються, є значне зростання значущості певних особистісних рис як конкурентних переваг на ринку праці – вміння та мотивації навчатися, професійної гнучкості, комунікативних здібностей, відкритості змінам.
Отже,
на ринках праці розвинутих країн попитом користуються працівники сфери інформатики, телекомунікацій, інтернету, комп’ютерних технологій, а також новітніх галузей – біо- та нанотехнологій. Зростає потреба у фахівцях із промислового впровадження інновацій та «екологічних» спеціальностей.
4. Тренд «глобальної невизначеності»
Необхідно відзначити, що деякі експерти (серед них – М. Слоттер) дотримуються радикальної точки зору щодо можливості прогнозування попиту як такого. Наддинамічний характер змін, що відбуваються в сучасному світі, дозволяє у ліпшому разі визначити лише галузі, що розвиватимуться, але не конкретні спеціалізації. Щорічно оновлюється 5% теоретичних та 20% професійних знань. Прийнята у США одиниця виміру старіння знань спеціаліста – «період напіврозпаду компетенції» (зниження компетенції на 50%) показує, що у багатьох професіях цей поріг настає менш ніж через 5 років, тобто раніше закінчення терміну навчання у виші.
Отже,
через значний динамізм інноваційних змін у світовій економіці прогноз щодо структури ринку праці взагалі не можливий.
Узагальнено:
Ситуація на ринках праці прямо пов’язана зі ступенем інтегрованості країни до світових економічних процесів і її успішністю як глобального гравця. Найбільш проблематично визначити домінуючі тенденції для трансформаційних економік із нечіткою моделлю розвитку – вони можуть перебувати під впливом одночасно кількох, часто суперечливих, тенденцій. Цю закономірність підтверджує й досвід України.
Додаток 1
Науково-технічний прогрес
Більшість експертів розглядають науково-технічний прогрес як «двигун» постсучасної економічної трансформації, проте вплив інноваційного тренду на економіку та соціум є значно ширшим, аніж просто технічне уможливлення глобальної зв’язності ринків, виробництв, фінансових потоків.
Нова логіка економічної ефективності
Доступ до інноваційних і комунікаційних технологій сьогодні є передумовою соціального та економічного розвитку. Економетричні дослідження демонструють щільну статистичну взаємозалежність між розповсюдженням новітніх технологій, продуктивністю та конкурентоспроможністю для країн, регіонів, виробництв і фірм. Якщо узагальнити, «рецепт» сталого економічного лідерства передбачає:
- Ставку на інновації.
Основні для конкурентоспроможності фактори сьогодні – не стільки нафта чи газ, скільки науково-інформаційний потенціал та якість інфраструктури. Ці фактори не успадковуються, а створюються. Всі країни починають конкурувати на світовому ринку на основі базисних факторів – природних ресурсів та низькокваліфікованої робочої сили. Однак такі переваги є непостійними, тому що на ринок можуть вийти (й виходять!) інші країни з дешевшими ресурсами та працею.
Щоби забезпечити стабільні конкурентні переваги, фактори економічного зростання, по-перше, мають бути спеціалізованими. Наприклад, у США – це комп’ютерні технології та медицина, у Японії – системи переробки інформації, у Німеччині – механічні системи, двигуни, органічна хімія.
По-друге, «на старті» випереджального розвитку сировинну й інноваційну моделі економіки не слід розглядати як такі, що заперечують одна одну. Будь-який різновид виробництва може бути «науковим», якщо значна частина прибутку спрямовується на вдосконалення традиційної продукції та науково-дослідні розробки продукту нового типу.
Звичайно, за великим рахунком, такі інвестиції йдуть у сировинну економіку, проте – у її інтенсивний, а не екстенсивний розвиток.
2. Нарощування наукомісткості виробництва.
Сьогодні змінюється сама модель конкуренції. На світовий ринок треба виходити з принципово новою пропозицією, бо тільки так заробляють «бали» у глобальній ринковій грі.
Саме тому все більше країн беруть на озброєння стратегію розширення масштабів наукової та інноваційної діяльності по відношенню до розмірів ВВП. Сьогодні перше місце за фінансуванням НДДКР посідає Ізраїль – 4,3% до ВВП. За прогнозом, витрати на НДДКР у 2020 році для США становитимуть 3% до ВВП, для Японії – 3,5%, для ЄС-15 – 2,3%, для ЄС-25 – 2,2%. Росія, Індія та Китай за цими показниками (відповідно: 2,25%, 2,4%, 2,5%) перейдуть від «наздоганяльного» до «провідного» розвитку.
За умов стабілізації загальних витрат на НДДКР, для країн-лідерів характерні такі тенденції:
- Скорочення частки військових НДДКР: у Франції з 1990-го до 2000 року частка військових НДДКР у загальних державних асигнуваннях зменшилася з 36% до 16%, у Великій Британії – з 50% до 35%.
- Поступова відмова від масштабних державних програм науково-технологічного спрямування. Держава все більше відіграє роль партнера бізнесу, причому не з метою допомогти виробництвам максимізувати їхній прибуток, а для сприяння комерціалізації найбільш ефективних у соціальному плані нововведень.
- Співвідношення приватного та державного фінансування НДДКР у пропорції 70:30. Так, у США на частку 10% найбільших приватних корпорацій випало 30% витрат бізнесу на НДДКР, а на 100 – вже 90%. Найбільш масштабні проекти здійснюються у машинобудуванні, інформаційно-комп’ютерній галузі, фармацевтиці.
3. Пошук та цілеспрямовану підтримку «точок росту».
Просто зберігати конкурентні переваги сьогодні не можливо – їх потрібно постійно примножувати. В умовах жорсткої конкурентної боротьби важливим напрямком стратегії великих компаній стає концентрація діяльності на кількох ключових напрямках, де вони можуть здобути особливі конкуренті переваги. Насамперед, це галузі «завтрашнього дня», що базуються на технологіях шостого укладу, а також передбачають технологічну конвергенцію (сполученість). Так, формування сучасних інноваційних контурів охоплює такі світові технологічні тренди:
- Спільне використання новітніх досягнень генетики, інформатики та нанотехнологій у медицині, фармацевтиці, екології, сільському господарстві, ветеринарії тощо, створення новітніх «гібридних» галузей виробництва. Наприклад, останні розробки у галузі біоінформатики та генетики (фармакогенетика) дадуть медицині такий інструмент лікування людини, як підбір ліків та способів дії в залежності від її генетичної схильності. Лікування стане у повному сенсі індивідуальним.
- Поширення нанотехнологій. Очікується, що за масштабами впливу на економіку та інші сфери суспільства цей напрямок із часом зрівняється з інформаційними та біотехнологіями. Особливий інтерес становитимуть можливості конструювання в нанодіапазоні матеріалів із заданими властивостями та функціями; зменшення розмірів, збільшення швидкості й продуктивності приладів із обробки інформації; зниження енергоємності мікропроцесорних пристроїв; точна доставка ліків до хворих органів і тканин та багато іншого. Перспективність цих та інших напрямків використання нанотехнологій слугує підставою для виділення великих державних асигнувань на здійснення фундаментальних і пошукових досліджень.
- Розвиток альтернативної енергетики. Експерти прогнозують, що використання відтворювальних джерел енергії у найближчі 30 років зростатиме в середньому на 3,3% на рік, тобто швидше за інші первинні джерела. Найбільш перспективним вважається використання водню. Відповідні розробки ведуть сьогодні країни ЄС, США, Японія, Канада та нові індустріальні країни.
Отже,
Науково-технічний прогрес визначальним чином змінює логіку економічного зростання. Основою конкурентних переваг стають знання та інновації. Успіх країн-лідерів засвідчує, що оптимальною стратегією прориву в економіці виступає орієнтація не на чинну кон’юнктуру, а на перспективні галузі, що належать до шостого укладу, – інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології, нове матеріалознавство тощо.
Україна
Україна відчуває досить високий тиск ризиків, пов’язаних із глобалізацією, – передусім через перехідний характер її економіки та суспільства, географічне розташування між Європейським Союзом і Російською Федерацією, країнами Балтії та Чорноморського регіону, що інтерпретується як перебування у зоні «цивілізаційного розлому» (О. Маслов, А. Прудник), у «буферній», «санітарній» (доктрина Кіссінджера-Бжезинського) або «сірій» (А. Мельвіль) зоні сучасної цивілізації. Водночас ті ж таки фактори є потенційними перевагами України в адаптації до нелінійного і динамічного розвитку світ-системи й посиленні національної конкурентоздатності.
Більшість дослідників відзначають незавершений характер процесів державного будівництва в Україні, невизначеність її цивілізаційного статусу і стратегії самоствердження у глобальному й регіональному вимірах як на вищому управлінському, так і на громадському рівнях.
За даними дослідження „Політичний атлас сучасності” (МДІМВ (У) МЗС Російської Федерації, А. Мельвіль, Ю. Полунін, М. Миронюк та ін.), Україна сьогодні має водночас і слабкі, і сильні якості в контексті входження до глобального простору. За Індексом державності (113 місце зі 192 країн) Україна належить до так званої сірої зони, тобто не є ні лідером глобалізації, ні failed state. Це означає, що наша країна суттєво обмежена у можливостях самостійного розвитку. Така ситуація прямо відбивається на спроможності держави гарантувати гідний рівень життя громадянам: Україна посідає 101 місце за індексом якості життя. Проте Україна сьогодні має необхідний потенціал для зміцнення державності: низький рівень внутрішніх і зовнішніх загроз (140 місце зі 192 країн), високий рейтинг інституційних основ демократії (41 позиція) і потенціал міжнародного впливу – 29 місце зі 192 країн, тобто перша тридцятка!
Тому місце і статус України у міжнародних системах розподілу праці і безпеки має нестабільний і суперечливий характер, а сценарії майбутнього України є різноманітними.
Статус і місце України у світі
Україна належить до групи країн із перехідною економікою, низько-середнім рівнем доходу на душу населення (в 2007 році 1950 дол. США, 131 місце у світі). Водночас за обсягом ВВП (понад 106 мільярдів доларів США) у 2007 році Україна посідає 51 місце серед 183 країн (за рейтингом Усесвітнього банку), а за обсягом ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності, – 29 місце (355,7 мільярда міжнародних доларів). Природно-ресурсний потенціал України в розрахунку на душу населення за деякими оцінками в 1,5–2 рази перевищує ресурсний потенціал США, в 4 рази – Німеччини, в 12–15 разів – Японії.
Якими є стартові умови розвитку України?
…сировинна структура економіки
Фахівці відзначають, що, незважаючи на досить інтенсивні темпи зростання (за даними Goldman Sachs, у 2007 році за темпами економічного розвитку Україна посіла 67 сходинку зі 144 країн світу, випередивши, зокрема, Індію), економіка України погіршує свою структуру, набуваючи виразної сировинної орієнтації. У 2007 році частка сировинної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції в Україні становила 68,5%. Частка ж продукції вищих технологічних укладів менша за 5%. Структура реальної економіки України на 23,8% складається з енергосировинного сектора, на 39,4% зі споживчого та інфраструктурного, на 18,2% - з інвестиційно-інноваційного. ВВП розвинених країн – це 50% споживчого сектора, 30% інфраструктури, 20% інвестиційно-інноваційного сектора, і лише 7% – енергосировинного сектора.
| У ХХ ст. обсяг світового промислового виробництва збільшився у 26,5 разу, а машинобудування – у 94,5 разу. З 1950-го до 2000 року частка машинобудування в структурі промислового виробництва розвинених країн зросла удвічі. В Україні за роки ринкової трансформації (1991-2000) частка машинобудування скоротилася майже у 2,5 разу. Починаючи з 1991 року, виробництво наукомісткої продукції у світі збільшувалося на 6,2% щороку, а виробництво звичайних промислових товарів – лише на 2,7%. |
…висока енергоємність ВВП
Зростання ВВП у країнах-лідерах на 60-90% забезпечується впровадженням нових технологій. Унесок високих технологій в економічний розвиток України становить лише 0,7%. Енергетичні витрати України на формування ВВП утричі більші за витрати розвинених країн. Таким чином, українське населення і підприємства сплачують додатковий податок на розвиток, вартість якого становить 15-17 млрд дол. США, або 16-18% ВВП щороку! (Ю. Полунєєв). Енергоємність ВВП в Україні становить 0,89 кг у.п./дол. США. Відповідно до Енергетичної стратегії України (Міністерство палива та енергетики, Національна академія наук), після впровадження всього комплексу запланованих енерго- та ресурсозбережних заходів у 2030 році енергоємність ВВП знизиться до 0,43 кг у.п./дол. США. Для порівняння - в Польщі цей показник уже 2005 року дорівнював 0,34 кг у.п./дол. США.
…низька прибутковість середньо- та високотехнологічних галузей
Валовий прибуток в Україні розподіляється на користь фінансового посередництва, операцій із нерухомістю, торгівлі. Машинобудування, яке виробляє 4,7% ВВП, отримує лише 3,2% валового прибутку, металургія - 2,7%, тобто в 1,85 разу менше, ніж операції з нерухомістю, та у 3,72 разу менше, ніж торгівля. Обробна промисловість сплачує 53,4% податків на виробництво та імпорт, а торгівля й операції з нерухомістю – тільки 10,8%. Низькоприбутковими залишаються діяльність у сфері інформатизації, наукові дослідження та розробки, освіта, охорона здоров’я. Левова частка інвестицій в Україні – 75% – спрямовується в технології низьких укладів, що відповідають промисловому розвитку рівня середини ХХ століття (В. Семиноженко). Наукові розробки з метою модернізації і підвищення продуктивності праці фінансуються здебільшого на підприємствах четвертого технологічного укладу, панування якого завершилося у 70-х роках минулого століття.
…зношеність промислових фондів
Промисловість України на 60% є зношеною або морально застарілою. Середній вік фондів матеріального виробництва - 22 роки, темпи оновлення основних засобів у промисловості – 4-5% щороку. За наявної інтенсивності оновлення основних засобів і відсутності амортизаційних та податкових стимулів щодо його прискорення для повної модернізації промислового комплексу України знадобиться 25-35 років.
Але вже сьогодні Україна економічно відстає від провідних держав світу як мінімум на 50 років! За збереження вказаних тенденцій цей розрив прогресивно поглиблюватиметься.
Отже,
наразі в глобальній економічній системі Україна розташована здебільшого в сировинному сегменті з низьким рівнем виробництва доданої вартості, позиціонується як країна-донор дешевої робочої сили, сировини і як країна-реципієнт споживчих товарів (В. Семиноженко, В. Геєць, Е. Лібанова).
Цей статус істотно обмежує конкурентні можливості України. В 2007 році у рейтингу конкурентоспроможності Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD Lausanne) Україна посіла 46 місце серед 55 країн. За даними Всесвітнього економічного форуму – 73-тє зі 131 країни.
…«інфляція» гуманітарного капіталу
Низькими є також позиції України в соціальній сфері. У рейтингу за купівельною спроможністю в Європі (за версією компанії Gfk) наша держава посідає передостаннє 39 місце із сорока (1487 євро на людину за 18-27 тис. євро на людину в першій десятці), у рейтингу щодо зростання зарплати в Європі (за версією консалтингової компанії Mercer) – 59 місце з 60-ти (цілком достатнє зростання зарплати в 10% повністю з’їла 15-відсоткова інфляція). За Індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП) Україна перебуває на 76 позиції в світі (ІРЛП – 0,788) серед 173 країн. У порівняння з 1990 роком Україна погіршила свої показники людського розвитку у понад півтора разу (з 45-го до 76 місця).
За оцінкою британського журналу The Economist, за якістю життя Україна наразі посідає 98 місце серед 111 країн. Середня очікувана тривалість життя в Україні становить приблизно 66 років. За цим показником Україна відстає від Німеччини на 11 років, Франції – на 12, Швеції – на 13, а також від найближчих європейських сусідів – Польщі, Угорщини, Болгарії, Словаччини. Високих темпів набула депопуляція: з 2001 року кількість населення в Україні скоротилася майже на 2,7 млн осіб. 30% українських чоловіків помирає у працездатному віці. Наша країна – передостання в Європі за рівнем смертності.
Разом із тим, згадані глобальні рейтинги свідчать про те, що внесок різних факторів у формування загального рівня конкурентоспроможності України не є однорідним. Наприклад, за Індексом сталого розвитку (Іср) Україна посідає 88 позицію зі 180 країн світу (методика, розроблена Інститутом прикладного системного аналізу НАН і МОН України). При цьому за Індексом економічного виміру розвитку Україна має 91 місце, за Індексом екологічного виміру – 108-ме. А Індекс соціального виміру дещо вищий – 72.
За версією ВЕФ (Всесвітній економічний форум), найслабкішою ланкою в Україні є «якість інституцій» (115 місце серед 131 країни), у тому числі – захист прав власності (118-те), прозорість ухвалення урядових рішень (119-те), незалежність судової системи (111-те), ефективність використання державного бюджету (111-те), захист прав інтелектуальної власності (108-ме), довіра суспільства до політиків (107-ме), тягар державного регулювання (104-те), фаворитизм в ухваленні державних рішень (97-ме), організована злочинність (97-ме). У рейтингу за індексом сприйняття корупції Transparency International Україна – 118-та зі 180-ти, у рейтингу простоти ведення бізнесу Світового банку – 139-та зі 178-ми, за простотою сплати податків (Світовий банк і PriceWaterhouse Coopers) – 177-ма зі 178-ми.
Проте,
Україна досі володіє перевагами, пов’язаними з якістю освіти та кваліфікацією працівників.
За рівнем вищої освіти та фахової підготовки наша держава посідає 53 місце ( ВЕФ), за ефективністю ринку праці – 65 місце. Такі оцінки дає й IMD Lausanne: 27 місце з 55 країн — за науковою інфраструктурою, 39-те — за рівнем освіти. Журнал The Economist оцінює Україну за доступністю вищої освіти як 17 країну серед 111 держав світу, за якістю математичної і природничої освіти – як 44-ту, за якістю освітньої системи – 47-му, за практикою найму і звільнення – 16-ту, витратами на звільнення персоналу – 17-ту, співвідношенням продуктивності праці до заробітної плати – 26-ту.
| Уже в 1992 році конкурентні переваги країн із розвинутою економікою лише на 15% залежали від традиційних показників, таких як обсяг ВВП, рівень інфляції, стан торговельного балансу, і на 85% від "м'яких" факторів конкурентоспроможності, пов’язаних із людським чинником (мотивація праці, ступінь освіченості і кваліфікації кадрів тощо). Всесвітній економічний форум |
Отже,
нинішні позиції України в сучасному світі відкривають майже рівні можливості як для того, щоб значно поліпшити свій статус у міжнародній системі розподілу праці (і, відповідно, підвищити національний виграш у глобальних процесах економічного і гуманітарного розвитку), так і для того, щоб остаточно погіршити своє становище, зробивши неможливим отримання будь-якої ренти від прогресу і глобалізації.
Сприйняття глобалізації українським суспільством
Згідно з результатами загальнонаціонального соціологічного дослідження «Громадська думка в Україні» (Інститут соціології НАНУ, Центр соціальних та політичних досліджень «СОЦІС», 2006 рік), яке мало на меті з’ясувати асоціації масової свідомості з терміном «глобалізація», понад половину респондентів «нічого не чули про глобалізацію». Решта відповідей на питання, «Як ви вважаєте, глобалізація – це…», розподілилися таким чином:
Також вартими уваги є такі висновки:
- Глобалізація не визнається актуальною в українській реальності, отже, більшість респондентів (60,8%) не мали визначеного позитивного чи негативного ставлення до глобалізаційних процесів.
- Глобалізація сприймається як фактор, що значно сильніше впливає на розвиток суспільства загалом, аніж на життя пересічних українців: «упливає на розвиток українського суспільства» - 48,6%, «впливає на Ваше особисте життя» - 23,1%.
- На повсякденному рівні наявна нерівномірність виявів глобалізації, яка чітко корелює з поселенським середовищем та з інфраструктурою.
За даними опитування Інституту соціології НАНУ, рушійними силами глобалізації українці вважають ЄС (43,9%), США (35,2%), тріаду Всесвітній банк–Міжнародний валютний фонд–Світова торговельна організація (28,3%)1. Але при тому люди не довіряють цим «агентам упливу» - в те, що вони будуть діяти в інтересах усього світового співтовариства, вірить значно менша частка опитаних: ЄС (35%), США (6%), СОТ (15,6%). Водночас порівняно високим є рівень довіри до таких маловпливових суб’єктів глобалізації, як СНД та ЄЕП. Отже, ті, що справді формують глобальний простір, на думку громадян України, передовсім реалізують власні інтереси і забезпечують свої прибутки. Понад половину респондентів( 52,7%), обізнаних із глобалізацією, вважають, що вона призводить до перерозподілу доходів на користь багатих, а в перспективу більшого багатства та доходів для всіх вірять тільки 22,1%.
На думку В. Степаненка, специфіка української суспільної думки фіксує, насамперед, те, що наразі Україна не використовує власних переваг у глобальному світі та переживає своєрідний «синдром об’єктності» (сприйняття себе як об’єкта зовнішніх впливів та факторів).
Отже,
для громадян України глобалізація поки що – це переважно ризики та загрози, а не нові можливості.