Стипендіальної програми "Завтра. Ua" Фонду Віктора Пінчука Огляд актуальної наукової дискусії про перспективи розвитку світу в цілому й України як його частини та висновки експертного дослідження
| Вид материала | Документы |
- Про проект програми розвитку тваринництва Херсонщини на 2010 2015 роки, 839.1kb.
- 1. Затвердити Стратегію регіонального розвитку Вінницької області на період до 2015, 1035.56kb.
- Р І шенн я про затвердження Програми соціально-економічного розвитку міста Білгорода-Дністровського, 705.88kb.
- Резолюція круглого столу «Доступність лікарських засобів в Україні: правовий фокус, 73.04kb.
- Інформація про виконання програми економічного та соціального розвитку на 2008 рік, 1191.85kb.
- Про внесення змін до Програми розвитку молочного І м’ясного скотарства та свинарства, 17.99kb.
- Про проект обласної програми розвитку туризму та курортів на 2011 2015 роки, 790.12kb.
- Про проект програми економічного, соціального та культурного розвитку Херсонської області, 1969.4kb.
- Сть Національного космічного агентства України була направлена на реалізацію завдань, 25.66kb.
- Про звіт про виконання «Програми соціально-економічного та культурного розвитку району, 13.46kb.
Соціальні наслідки глобалізації –
… відсутність перспектив для низькокваліфікованої більшості
Перехід до постіндустріальної моделі економіки суттєво змінює ресурсну базу та логіку економічного зростання. Автоматизація і перенесення виробництв до країн, що розвиваються, а також зниження цін на масову індустріальну продукцію призводять до значного розшарування соціуму за ознакою освіченості та кваліфікованості. Причому такий розподіл є універсальним – він спостерігається як у межах окремих держав, так і в транснаціональному вимірі.
Ядро світової економіки сьогодні становлять багатонаціональні корпорації разом із підпорядкованою їм мережею підприємств малого й середнього бізнесу. Вищий ярус науки та технологій, що керує всім технологічним розвитком, сконцентрований у кількох десятках центрів і зон інновацій, головним чином – у США, Західній Європі та Японії. Російські, індійські й китайські інженери, які мають високу кваліфікацію, можуть проводити свої дослідження тільки у співробітництві з цими центрами. Таким чином, висококваліфікована праця все більше глобалізується: талановитих учених зі всього світу наймають фірми або самі уряди, котрі мають потребу в талантах і змогу за них заплатити. Регіони та підприємства, де розташовані передові виробництва, залучають до співпраці людей зі всього світу, але ігнорують значну частину власного населення, бо його рівень освіти й культурні/технічні навички не відповідають вимогам нової системи.
Зворотною стороною глобалізації є соціальна маргіналізація. Здобути зиск від глобалізованої економіки може лише той, хто достатньо освічений, щоби «постійно перепрограмовувати лінію свого професійного вдосконалення, пожинаючи на кожному витку плоди нового рівня ефективності» (Е. Кастельс). Із об’єктивних причин це доступно лише меншості. Більшість жителів світу не здатні мобільно пристосовуватися до нових умов праці, бути «конкурентоспроможними» у широкому сенсі. Вони не становлять інтересу ні як виробники, ні як споживачі, й отже, усуваються із процесу глобалізації.
Ця тенденція актуальна не лише для країн, що розвиваються, але й для традиційних лідерів. Як відзначають експерти, 70-ті роки ХХ ст. ознаменувалися зростанням «постіндустріальної нерівності», яку пов’язують насамперед із загальною зміною структури робочої сили. Разом із ростом масштабів високотехнологічного виробництва відбувся значний спад затребуваності в тих категоріях працівників, яких Дж. К. Гелбрейт назвав consumption-workers (у протилежність до knowledge-workers). Якщо з 1968-го до 1977 року в США реальний прибуток працівників виріс на 20%, а його ріст практично не залежав від рівня освіченості (зарплати працівників із незавершеною середньою освітою виросли на 20%, випускників коледжу – на 21%), то з 1978-го до 1987 року прибутки у середньому виросли на 17% - причому у працівників із середньою освітою вони скоротилися на 4%, а у випускників коледжу – зросли на 48%.
Із кожним роком таке розшарування соціуму стає все більш очевидним. За даними Метт’ю Слоттера, в США сьогодні процвітає відносно невелика кількість «надкваліфікованих» громадян із високим заробітком, тоді як доходи решти зайнятих залишаються на попередньому рівні або навіть зменшуються.
Уряд Сполучених Штатів планує збільшити інвестиції в освіту, а також розширити допомогу з професійної перепідготовки для тих, хто втратив доходи в галузях, що найбільше зазнали впливу глобалізації (галузі, залежні від торгівлі та іноземних інвестицій). Але ефект від упровадження цих заходів дасться взнаки у досить віддаленому майбутньому. Поки що ж менш кваліфіковані американці, що становлять більшість трудових ресурсів, активно виступають проти відкритих кордонів, програючи, у тому числі, мігрантам-спеціалістам. Слоттер підкреслює: «Люди запитують себе, чи корисна глобалізація для них особисто. І все частіше доходять негативних висновків».
Як відзначає Іноземцев, останні 15 років зростання добробуту фактично зачіпає тільки «клас інтелектуалів» - працівників середнього й, тим паче, нижнього ешелону вже не можуть забезпечити «хорошими робочими місцями», як це було у недавньому минулому. На відміну від часів індустріальної епохи, сумлінної праці найманого робітника сьогодні вже не достатньо для того, щоб віднести себе до середнього класу.
Отже,
економічна нерівність або «вибірковість» глобалізації має своїм наслідком поглиблення суспільної нерівності, причому навіть у межах розвинутих країн. Із глобалізаційних процесів усунуті цілі соціальні верстви, які за освітніми, професійними та особистісними параметрами не здатні вписатися в нову економічну систему. За висловом М. Кастельса, глобальний світ «населений надпродуктивною та надзабезпеченою меншістю, котра домінує над низькокваліфікованим робітничим класом і не помічає тих «чорних дір», в яких приречені щезнути люди та території, що втратили цінність». Соціальна маргіналізація «нецінних індивідів» – це об’єктивне, проте негативне явище.
…рантьє та капіталісти програють «інтелектуалам»
Прихильники цієї точки зору згодні з тим, що основний виграш від глобалізації дістають високоосвічені індивіди, які мають унікальні професійні знання та досвід. Проте оцінюють вони вказаний ефект позитивно, адже в основі стабільного росту прибутків «надкваліфікованої» меншості лежить чесна конкуренція.
Так, за словами В. Іноземцева, «багатство «класу інтелектуалів» не є наслідком експлуатації трудящих, але все більшою мірою стає результатом його власних зусиль». Саме інтелектуали, а не «власники засобів виробництва» або власники-акціонери становлять наразі вищий клас у розвинутих державах. Образно кажучи, капітал поступається місцем інтелекту.
У 2004 році з-поміж осіб, що входили до 1% американців із найвищими доходами, лише 8% жили з процентів та дивідендів, натомість 55% працювали керівниками або консультантами, 30% мали медичну або юридичну практику, а 10% були людьми творчих професій – артистами, вченими, професорами.
При цьому по висхідній зростає й сама «ринкова вартість» знань. На початку 90-х збільшення прибутків осіб просто із вищою освітою дещо призупиняється, в той час як тих, що здобули вчений ступінь, високий рівень післядипломної підготовки або виявили себе у високотехнологічних компаніях, продовжує рости. Наприклад, у середині 90-х у США розрив очікуваних прибутків власника докторського ступеня й випускника коледжу досяг 1,6 млн (!) дол. Постійне зростання прибутків інтелектуалів та вимог до рівня їхньої освіти і кваліфікації стимулює все ширші верстви населення «інвестувати у знання».
За словами Мануеля Кастельса, «розвиток освіти забезпечує розвиток технологій, який, у свою чергу, зумовлює розвій економіки, що сприяє соціальному поступу, а він – знову ж таки – стимулює розвиток освіти. Такою є нова синергетична модель, що синхронізує економічне зростання та якість життя». Проте, як відмічає він же, якщо знанням в інформаційній економіці належить вирішальна роль із точки зору створення цінностей, то головним є саме рівень освіти, а не просто загальна кількість освічених людей. Це і створює підстави для домінування «класу інтелектуалів».
Отже,
майнова й, відповідно, соціальна нерівність на початку ХХІ сторіччя не є синонімом соціальної несправедливості; вона – радше особливість постіндустріальної цивілізації (В. Іноземцев). У сучасному світі головним витоком конкурентоспроможності – як країни в цілому, так і окремого індивіда – є знання. Тому сьогодні «вищий клас» у розвинутих державах складається не із крупних власників, а з інтелектуалів. Їхній добробут не є результатом експлуатації інших соціальних верств, але безпосередньо залежить від рівня освіченості, професіоналізму, особистісних якостей. Високі прибутки класу «інтелектуалів» стимулюють усе більшу кількість людей долучатися до «перегонів за знаннями», що сприяє подальшому розвитку економіки та підвищенню рівня добробуту суспільства.
…шанс для кожного
На думку Елвіна та Хейді Тоффлер, сьогодні ми переживаємо третю хвилю глобальних змін – модерна індустріальна цивілізація поступається місцем постсучасній цивілізації, що базується на інформаційних технологіях. Світ на шляху до створення абсолютно нової системи багатства, яка спричиняє зміни не лише в економіці, але й у всіх сферах людського буття.
Головна особливість системи, що формується, - це демасифікація, масовості позбавляються виробництво, ринки, суспільство. У розвинених країнах кількість робочих місць, що потребують високої професійної кваліфікації, унікального досвіду, вищої освіти, особливо у сфері технічних та точних наук, збільшується випереджальними темпами у порівнянні зі зростанням загального попиту на робочу силу.
Змінюється стиль організації трудових колективів, усе частіше з’являються тимчасові команди для виконання тимчасових завдань у всіх секторах економіки, вертикальну ієрархію змінюють горизонтальні мережеві зв’язки. Також «індивідуальнішими» стають час і темпи виробництва. У цих умовах старі закономірності, як от переміщення підприємств туди, де праця коштує дешево, вже не спрацьовують. Резерв дешевої робочої сили потрібний там, де робітники є взаємозамінними, а це справедливо лише щодо конвеєрних операцій.
Сьогодні основною вимогою до працівників стає постійне оновлення вмінь та навичок, цінуються такі якості, як широта поглядів та здатність швидко опановувати нові види діяльності. У процесі створення прибутку все більшого значення набувають дослідження, комунікації, менеджмент. Окрім того, виникнення кроснаціональних регіонів, створення кіберпростору, оцифрування багатьох економічних функцій розчиняють межі поділу на «перший» і «третій світ».
Цьому ж сприяє ще одна помітна тенденція: реалії «економіки знань» повсюдно посилюють умотивованість до навчання та підвищення кваліфікації. Таким чином, лідерство у сфері технічних, природничих та математичних наук у Заходу починають перехоплювати азійські країни.
Найбільша кількість людей із вищою освітою в світі у Китаї – зараз там навчається 23 млн студентів.
Сучасні інформаційні технології зробили національні кордони абсолютно прозорими – сьогодні формується глобальний освітній простір.
Найбільш амбітними претендентами на робочі місця, що потребують високої кваліфікації, наразі стають вихідці із країн, що розвиваються. Так, у доповіді «Відчинені двері-2007», яку підготував Інститут міжнародної освіти США, провідною країною-постачальником студентів до США шостий рік поспіль є Індія (83 833 осіб), причому у порівнянні із 2005-2006 навчальним роком кількість індійських студентів зросла на 10%. Друге місце зайняв Китай із 67 723 особами (зростання на 8%), третє – Південна Корея із 62 392 особами (зростання на 6%). Також збільшилася кількість студентів із Саудівської Аравії (на 29%), В’єтнаму (на 31%), Гонконгу (на 9,3%) та Непалу (на 28%).
Індія є головним постачальником комп’ютерного аутсорсингу для США (70% на ринку цих послуг), зараз до неї активно приєднуються В’єтнам, Китай, Мексика, а також Румунія, Польща, Україна. Серед переваг офшорного аутсорсингу замовники виділяють не тільки відносну дешевизну робочої сили, але також талановитість і креативність розробників та їхній досвід роботи з великими і складними проектами. За словами Сандри Бойд, голови асоціації Compete America, сьогодні Америка вимушена конкурувати з країнами, в яких швидко зростає кількість професійних кадрів, оскільки в самих Сполучених Штатах підготовка кваліфікованої робочої сили уповільнюється. Якщо в 1975 році США займали третю позицію у світі за часткою студентів технічних спеціальностей від загальної кількості студентів, то в 2004 році вже змістилися на 17 місце.
Для країн, що розвиваються, аутсорсинг є першим кроком до завоювання певного сегмента ринку програмного забезпечення – від експорту продуктів на замовлення вітчизняні фірми поступово переходять до експорту готових комп’ютерних програм. Так, на думку Біла Гейтса, експорт ІТ-продукції для Індії має таке саме значення, як експорт нафти для арабських країн. Усе це дає підстави спрогнозувати поступове переміщення центру „інтелектуального тяжіння” з розвинених країн до колишньої периферії.
Усупереч поширеному стереотипу, сьогодні «периферійні країни» є ресурсом не стільки дешевої, скільки висококваліфікованої робочої сили. Глобалізаційні процеси якщо не вирівнюють рівень життя, то принаймні зрівнюють шанси на добробут для інтелектуалів, незалежно від їхньої регіональної «прописки».
Необхідною умовою для створення й ефективного використання нових технологій є високий рівень освіти в цілому і технічної освіти – зокрема. Тому розвинуті країни, прагнучи не втратити традиційних конкурентних переваг у змаганні з «новими економіками», запроваджують заходи, що стимулюють підвищення кількості студентів технічних і математичних спеціальностей та доступність такої освіти.
Також вони реалізують численні програми з пошуку та підтримки талановитої молоді по всьому світу. Найбільш відомі з них – американські Програма студентського обміну UGRAD (АЙРЕКС) для бакалаврів та Програма Фулбрайта, а також Програма ВР Кембридж Чивінг у Великій Британії. Зокрема, в рамках Програми Фулбрайта щорічно присуджується близько 6000 грантів загальним коштом 250 млн дол. Гранти надають студентам, викладачам, спеціалістам та вченим США й інших країн для навчання, досліджень і читання лекцій у США і 150 країнах світу.
За даними перепису населення США 2000 року, іноземцями за походженням були 17% від загальної кількості бакалаврів, 29% - магістрів, 38% - докторів наук. Учені іноземного походження становлять понад 35% викладацького складу університетів в інженерних та комп’ютерних дисциплінах і майже одну третину науково-інженерних кадрів країни.
Отже,
мережевий принцип організації глобальної економіки є не стільки причиною нерівності, скільки витоком нових можливостей розвитку. Шанс «виграти від глобалізації» мають практично всі, незалежно від регіону проживання чи соціального походження. Вирішальним фактором успіху стає мотивація – прагнення і готовність учитися та працювати.
Глобалізація і зміни на ринку праці
Нова економіка, характерними рисами якої є визначальна роль інновацій і технологій у забезпеченні зростання й конкурентоспроможності, орієнтація на виробництво нових послуг та продуктів, створення нових галузей тощо, формує специфічні умови на ринках праці.
Разом із тим, сучасні тенденції щодо попиту на працівників, а також характер вимог до їхньої кваліфікації значно різняться в залежності від рівня та моделі економічного розвитку певної країни. У загальному вигляді водорозділ проходить між постіндустріальними й індустріальними країнами: тими, що лідирують, і тими, що наздоганяють. Проте й ця опозиція не є жорсткою.
1. Тренд країн, що розвиваються.
У країнах, що розвиваються (Росія, Китай, Бразилія) спостерігається помітна «індустріалізація» зайнятості, зростає потреба в представниках найпростіших професій, заявлена підприємствами енергоємних та експортоорієнтованих галузей. Це свідчить про збереження пріоритетних позицій уніфікованої, жорстко регламентованої праці та, відповідно, орієнтації промисловості на наздоганяльний сценарій розвитку економіки. На структуру зайнятості також значною мірою впливає непрозорість умов конкуренції, високий рівень корумпованості, поширеність «сірого» працевлаштування.
Визначені особливості повною мірою демонструють дані дослідження „Хто працюватиме в Росії у 2015 році?” (Я. Астафьєв), де вивчалися перспективи розвитку спеціальностей, класифікованих за шістьма групами: (1) бізнес; (2) управлінці; (3) працівники розумової праці; (4) працівники торгівлі і сервісу; (5) працівники фізичної праці; (6) військові. Російський ринок праці в контексті збереження наявного рівня тінізації економіки розвиватиметься таким чином:
- сектор малого і середнього бізнесу, а відповідно, і кількість робочих місць, створених у цьому секторі, буде скорочуватися;
- затребуваність управлінців і працівників розумової праці, чия діяльність пов’язана із „сірими зонами” економіки, буде підвищуватися. Проте зменшуватимуться шанси на гідне працевлаштування для службовців, працівників освіти і культури;
- працівники торгівлі та сфери послуг збережуть за собою досить обширну нішу на ринку праці, яка й надалі матиме тенденцію до збільшення;
- попит на кваліфікованих працівників фізичної праці стабільно зростатиме, проте становище напівкваліфікованих та низькокваліфікованих робітників погіршуватиметься. Дещо зменшуватиметься затребуваність працівників сільського господарства.
Отже,
ринок праці країн, що розвиваються, перш за все орієнтований на промисловість та розвиток інфраструктури (робітники різного рівня кваліфікації).
2. «Універсальний» тренд.
Наскрізними тенденціями, що стосуються всіх країн, різною мірою інтегрованих у міжнародну економіку, є скорочення зайнятості в агарному секторі і зростання попиту на працівників сфери послуг.
У сфері послуг стабільним залишатиметься попит на перукарів, офіціантів, електриків, медичних сестер, працівників автосервісу та сфер розваг, соціальних послуг.
Між тим, у США та країнах ЄС зростає попит, перш за все, на медичних та соціальних працівників. Згідно з прогнозом Бюро статистики США, до 2014 року у США потрібні домашні опікуни, працівники, що надають «персональну допомогу» по господарству, а в Німеччині – домашні лікарі, алергологи, спеціалісти з практичного оздоровлення, медичні техніки, фізіотерапевти, психотерапевти, радіологи. Такий специфічний попит також стосується насамперед «багатих» країн із високими стандартами життя та переважанням у структурі населення людей похилого віку.
Отже,
«універсальним» трендом ринку праці є зменшення попиту на працівників сільського господарства і збільшення – на працівників сфери послуг.
3. Тренд розвинутих країн.
Якщо звернутися до прогнозів щодо розвитку ринку праці передових країн, то очевидними стануть такі тенденції:
- поширення професійного різноманіття;
- звуження профілю спеціалістів;
- зменшення попиту на робочу силу й, відповідно, збільшення потреб у працівниках інтелектуальної сфери (насамперед – технічних, природничих, математичних спеціальностей) та сфери послуг.
Слід зауважити, що остання особливість найбільшою мірою притаманна або «економікам знань» (США, Японія), або, навпаки, тим країнам, що тільки переходять до постіндустріалізму (наприклад Польща).
Позитивна динаміка розвитку спостерігається насамперед у сфері інформатики, телекомунікацій, інтернету, комп’ютерних технологій. Згідно з прогнозом Бюро статистики США, до 2014 року збережеться стабільний попит на аналітиків комп’ютерних систем та баз даних, а також інженерів комп’ютерного програмування. Цікаво відзначити й найменш затребувані в США професії – робітники сільського господарства та фермерства, біржові маклери, оператори ПК, секретарі.
Прогнозовані зміни попиту на ринку праці США
(період 2006-2016 рр., U.S. Bureau of Labor Statistics)
У середній перспективі (до 2016 року) прогнозується збільшення попиту на аналітиків мережевих систем та комунікацій − на 53,4% (порівняно з 2006 р.), інженерів із обслуговування комп’ютерних мереж − на 44,6%.
Дефіцит спеціалістів у галузі ІТ та електронного бізнесу спостерігається і в країнах ЄС. У період із 1995-го до 2000 року в ЄС було створено 1,5 млн нових робочих місць в індустрії високих технологій та 5,5 млн робочих місць в індустрії, що потребує вищої освіти. Аналітики «Майкрософту» прогнозують, що такий попит буде задоволений не раніше, ніж через десятиріччя. У зв’язку з цим у Європі стають популярними фірми-посередники, які шукають та експортують із незахідних країн висококваліфікованих спеціалістів на замовлення лідерів комп’ютерної індустрії. За даними деяких дослідників, до 2015 року в ЄС налічуватиметься 700 тис. наукових вакансій.
Дещо інша картина в Японії. За рейтингом-прогнозом галузевого розвитку до 2010 року, стрімко розвиватимуться не стільки інформатика та телекомунікації, скільки галузі, пов’язані з їх використанням у виробництві – нові технології у промисловості, енергозбережні технології, авіа- та ракетобудування. Поряд із цим зростатиме потреба у спеціалістах із «охорони середовища» - інспектор охорони зовнішнього середовища, спеціаліст із екологічної освіти, інженер і архітектор довкілля та інші.
Ще однією сферою діяльності, що динамічно розвиватиметься, є електронний банкинг та електронна торгівля, адже з кожним роком зростатиме кількість споживачів цих послуг. У Польщі набувають популярності такі спеціальності, як працівник центру інтерактивного обслуговування клієнтів у торгівлі, працівник обслуговування інтегрованих фінансових продуктів, спеціаліст із телебанкингу, а також банківські «антихакери». За даними Центрального інституту охорони праці Польщі, позитивну динаміку зростання попиту на ринку праці матимуть такі спеціальності:
| Адміністратор баз даних, комп’ютерних мереж; аналітик комп’ютерних систем |
| Інвестиційний, податковий радник |
| Економіст |
| Оператор комп’ютерного обладнання |
| Організатор туристичного обслуговування, готельних послуг, екскурсовод |
| Програміст, проектант комп’ютерних систем |
| Спеціаліст із аналізу ринку, банкингу і кредитів, фінансів |