Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Кривошеєва Н.М., Шарапова О.М., к.е.н.
Харківський державний університет
харчування та торгівлі, Харків, Україна
ЧИННИКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
В СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ТОРГОВЕЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ
Стратегічна стабільність підприємств на товарному ринку можлива лише за умов їх конкурентоспроможності та можливості адаптації до змін зовнішнього середовища. Маркетинг-менеджмент сучасного торговельного підприємства потребує від менеджерів власного підходу, який ґрунтується на конкурентному мисленні. Однак, сьогодні конкурентне мислення менеджерів українських підприємств торгівлі показує:
- орієнтацію тільки на досягнення високих фінансових результатів, а не на підвищення конкурентоспроможності;
- нездатність формувати конкурентну стратегію, яка спрямована на збільшення конкурентних переваг підприємства.
Конкурентоспроможність з точки зору сукупності конкурентних переваг є продуктом взаємодії підприємства з мікроекономічним бізнес-середовищем. На мікрорівні конкурентоспроможність визначається двома групами чинників: рівнем розвитку корпоративної стратегії і практики підприємств, а також якістю мікроекономічного бізнес-середовища.
Серед окремих чинників мікроконкурентоспроможності з боку корпоративної стратегії і практики найбільший вплив на економічний ріст підприємства роблять – досвід маркетингу, кваліфікація управлінців вищої ланки, інноваційні технології процесів обслуговування. З боку підприємницької сфери найбільш важливі чинники мікроконкурентоспроможності – розвиток інформаційної інфраструктури, інтенсивність конкуренції на внутрішніх ринках, адекватність внутрішньої пропозиції попиту за кількістю та якістю.
По проблемам конкурентоспроможності існує багато різних підходів до класифікації системи чинників конкурентоспроможності підприємств. До них можна віднести:
- структурно-організаційні: масштаб діяльності підприємства, структура організації надання торговельних послуг;
- соціальні: форма власності, рівень соціального розвитку, соціальна захищеність персоналу;
- економічні: структура капіталу, конкурентоспроможність, тип реакції на зміну зовнішнього середовища;
- параметри системи управління: тип системи управління, комплексність механізму управління розвитком, корпоративна культура підприємства, підприємницькі стратегії.
На нашу думку, для здобуття конкурентних переваг торговельному підприємству потрібно спочатку визначитися з конкретними підходами, які застосовуватимуться для цього. Найбільш доцільними можна назвати два підходи: акцентований на споживачах та акцентований на конкурентах.
Акцентований на споживачах підхід передбачає, що торговельне підприємство здобуває переваги тоді, коли його пропоновані товари краще, ніж товари конкурентів, задовольняють потреби споживачів. Тому вважається, що цей підхід з точки зору маркетингу є більш задовільним. Застосування цього підходу сприяє концентрації зусиль підприємства на потребах споживачів, використання методів, які посилюють об’єктивне та суб’єктивне їх задоволення від товарів конкретного підприємства.
Основним методом посилення конкурентних позицій, який застосовується в рамках даного підходу, є диференціація товару, інструментом реалізації якої є позиціонування, яке проводиться за рахунок відповідного комплексу маркетингових комунікацій та стратегії просування. Диференціація передбачає виокремлення торгової марки у свідомості споживача серед марок-конкурентів. Для ефективної реалізації стратегії диференціації від підприємства вимагається ряд взаємопов’язаних дій:
- своєчасні маркетингові дослідження;
- активна інноваційна політика;
- розробка продуктової політики;
- вміле управління активами торгової марки;
- створення корпоративного культу якості.
Підхід, орієнтований на конкурентах, зосереджується на стратегії і тактиці протидії конкурентам. У межах даного підходу можуть використовуватися два способи досягнення конкурентних переваг – лідерство за витратами та сукупність дій щодо погіршення якості конкурентного середовища.
Зменшення витрат є традиційним методом посилення конкурентних переваг торговельного підприємства. На відміну від диференціації, лояльності та прихильності споживачів до товарів підприємства немає, а конкурентна перевага формується лише за рахунок збільшення прибутку. Але утримати таку конкурентну перевагу в сучасних умовах досить важко, тому доцільніше зниження витрат проводити за рахунок перспективних організаційних структур управління та підвищення продуктивності праці.
Крім чинників, які забезпечують конкурентні переваги для підприємств, що існують у жорсткому конкурентному середовищі, важливим є вдосконалення інформаційного забезпечення, а також необхідність приваблення висококваліфікованих спеціалістів торговельної галузі.
Отже, теоретичне дослідження чинників конкурентоспроможності показало, що проблемною сферою діяльності торговельних підприємств є стратегічне управління і без відповідної конкурентної стратегії практично неможливо досягнення конкурентних переваг.
Кротенко Т.М.
Харківський інститут бізнесу і менеджменту, Харків, Україна
РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ
Тема наукового дослідження обумовлена пошуком напрямів підвищення ефективності системи управління підприємством роздрібної торгівлі, через використання типових методик оцінювання економічної безпеки [1-3]. Проте, метою дослідження є спроба адаптувати понятійний апарат і концепції економічної безпеки до реалій діяльності сучасного торгівельного підприємства.
«Фундаментом дослідження» є визначення основних складових елементів економічної безпеки торговельного підприємства: кадрова безпека, інноваційна безпека, безпека місця розташування торговельного підприємства, фінансова безпека, інформаційна безпека.
За кожним елементом, виходячи з попередньо проаналізованих наукових праць [3-5], закріплено відповідні показники, адаптовані до діяльності підприємства роздрібної торгівлі:
- кадрова безпека торговельного підприємства сформована з показників: плинність кадрів, показник професійного рівня персоналу, показник відповідності оплати праці;
- фінансова безпека містить коефіцієнт оборотності, рентабельність капіталу, рентабельність торговельної діяльності;
- інноваційна безпека – коефіцієнт відповідності основних фондів, коефіцієнт використання основних фондів, коефіцієнт забезпеченості основними фондами, фондовіддача, коефіцієнт прогресивності технологій, коефіцієнт достатності торгових площ;
- безпека місця розташування заснована на обчисленні коефіцієнта впливу злочину;
- інформаційна безпека торговельного підприємства складається з показників: питома вага чисельності персоналу, який має доступ до важливої інформації підприємства; показник впливу порушення інформаційної безпеки, показник лояльності кадрів підприємства.
У відповідності до визначених елементів і показників у їх складі, ми вважаємо, що необхідним є використання системного підходу до оцінювання економічної безпеки. Варіантом практичного застосування системного підходу, на нашу думку, є адаптація таких типових методик, як: експертне оцінювання економічної безпеки та математичне моделювання [1,4,5]. Зазначене дозволило використати дані, щодо діяльності низки підприємств роздрібної торгівлі м. Харкова, в якості бази для дослідження економічної безпеки.
В ході дослідження з використанням елементів експертного оцінювання, нами виявлено, що керівництво підприємств роздрібної торгівлі найбільшу увагу приділяє одержанню максимального прибутку у короткостроковій перспективі, за рахунок цього, рівень економічної безпеки на цих підприємствах, на нашу думку, не є оптимальним. Дослідження економічної безпеки за допомогою математичного моделювання, дозволило визначити у якості ключових показників економічної безпеки рентабельність та забезпеченість основним капіталом, що співпадає з результатами експертного оцінювання. Проте, для того, щоб зробити реальний висновок, щодо остаточної оцінки економічної безпеки на підприємствах роздрібної торгівлі, необхідні подальші дослідження, так як для експертного методу оцінювання економічної безпеки підприємств роздрібної торгівлі виявлено низку недоліків, основний серед яких - великій відсоток суб’єктивізму у визначенні важливості складових елементів економічної безпеки та їх показників. Оцінювання економічної безпеки, шляхом використання економіко-математичного моделювання є також недостатньо ефективним, через високу ймовірність невідповідності отриманих розрахованих даних реаліям торговельного підприємства, в наслідок саме «природи» математичного моделювання .
Виявлені недоліки у оцінці економічної безпеки підприємств роздрібної торгівлі, пов’язуються нами з невідповідністю існуючих методик реаліям діяльності сучасного торгівельного підприємства. Крім того, окремою проблемою в адаптації або створенні системи оцінювання економічної безпеки, можна вважати невизначеність ключового показника економічної безпеки для підприємств роздрібної торгівлі. З огляду на це, ми окреслили напрями подальшого дослідження, які спрямовані на визначення відповідного ключового показника економічної безпеки та корегування методики його оцінювання для підприємств роздрібної торгівлі.
Список використаних джерел
- Новікова О.Ф., Покотиленко Р.В. Економічна безпека: концептуальні визначення та механізми забезпечення: монографія / НАН України. Ін-т економіки промисловості. – Донецьк, 2006. – 408 с.
- Жаліло Я.А. До формування категоріального апарату науки про економічну безпеку // Стратегічна панорама.-2004.-№3.-С.12-16
- Економічна безпека в умовах ринкових трансформацій: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.01 [Електронний ресурс] / І.Г. Мішина; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2007. — 20 с.
- Планування економічної безпеки підприємств в умовах ринкової економіки: Автореф. дис. к.е.н.: 08.06.01 [Електронний ресурс]/Т.Б. Кузенко; Європ. ун-т фінансів, інформац. систем, менеджменту і бізнесу. – К., 2004. – 18 с.
- Формування механізму забезпечення економічної безпеки підприємства: Автореф. дис. к.е.н.: 08.06.01 [Електронний ресурс] / В.П. Пономарьов; Східноукр. держ. ун-т. – Луганськ, 2000. – 27 с.
Лебедева И.С. к.э.н.
ФГБОУ ВПО «Российский экономический
университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия
ЗАДАЧИ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ АГРЕГАЦИИ В СФЕРЕ РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛИ КАК УСЛОВИЕ ФОРМИРОВАНИЯ КОНКУРЕНТНОЙ СРЕДЫ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОГО РЫНКА
Современная крупная розничная торговая компания, устойчивая к конкурентному давлению, должна обладать гибкой структурой и обеспечивать снижение риска отчуждения стратегически важных активов; сочетать преимущества вертикальной и горизонтальной интеграции с консолидацией массы прибыли у ограниченного круга организаторов бизнеса; выступать привлекательным объектом инвестирования для внешних инвесторов и осуществлять эффективное инвестирование торгового капитала в приоритетные бизнес-проекты; обладать потенциалом расширения территории розничной торговой деятельности и инструментами интеграции в региональную инфраструктуру; внедрять инновационные информационные технологии в торгово-технологический процесс.
Соответствие указанным условиям требует особых форм организации бизнеса – создания гибких регулируемых коммерческих систем, которыми являются бизнес-группы.
Бизнес-группа розничной торговли представляет собой совокупность взаимосвязанных и(или) взаимозависимых организаций, генерирующих за счет деятельности торговых организаций основную массу доходов, которые далее перераспределяются между неторговыми организациями и обеспечивают функционирование всей бизнес-структуры в целом. Участниками бизнес-групп розничной торговли выступают самостоятельные юридические лица, которые могут быть взаимосвязаны и(или) взаимозависимы (агрегированные бизнес-группы).
Разветвленные агрегированные бизнес-группы в силу консолидации финансовых, технологических и территориальных ресурсов непосредственно влияют на формирование среды розничного торгового предпринимательства, что подтверждается значительной ролью экономических результатов их деятельности в розничной торговле.
Развитие агрегированных форм организации бизнеса в розничной торговле в отрыве от развития малого предпринимательства провоцирует олигополизацию потребительского рынка и усугбляет дисбаланс коммерческих интересов и экономических возможностей участников торговой деятельности. Неконтролируемое со стороны государства развитие в розничной торговле деятельности агрегированных бизнес-групп, с одной стороны, и их разрушение в следствие неэффективного управления, с другой стороны, негативно влияет на сбалансированное развитие потребительского рынка в целом. В этой связи развитие агрегированных форм бизнеса в розничной торговле настоятельно требует двуединого подхода к процессу управления как со стороны органов государственного регулирования, так и со стороны корпоративного менеджмента бизнес-образований.
В
о-первых, необходимо ужесточить меры налогового администрирования, применяемые к бизнес-группам агрегированного типа, в том числе с иностранным участием. При этом предметом государственного регулирования функционирования агрегированных бизнес-сгрупп розничной торговли должно стать не положение участников этой структуры, как таковое, а характер связей, объединяющих их в группу и определяющих маршрутизацию финансовых потоков, механизмы распыления активов, и, в конечном счете, обуславливающих минимизацию ответственности и рисков розничной торговой деятельности. Во-вторых, следует дифференцировать средства регулирования торговой деятельности с учетом разнообразия организационно-экономических форм бизнеса в сфере розничной торговли.
В-третьих, целесообразно предусмотреть в законодательстве дополнительные меры защиты законных прав и интересов потребителей, которые становятся контрагентами торговых организаций, входящих в состав агрегированных бизнес-групп, возложив солидарную имущественную ответственность за вред, причиненный потребителю на всех участников агрегированного бизнес-образования.
Отметим, что в настоящее время в российском законодательстве не существует специальных норм, самостоятельно регулирующих деятельность агрегированных структур. Вместе с тем в определенной степени государство оказывает косвенное экономическое и организационное воздействие на деятельность бизнес-групп посредством инструментов налоговой политики и ряда норм гражданского законодательства, касающихся дочерних и зависимых хозяйственных обществ.
В рамках международных налоговых соглашений в России созданы благоприятные налоговые условия агрегированным бизнес-группам с иностранным компонентом для перераспределения прибыли в низконалоговые юрисдикции. При лояльной позиции России к правовому регулированию агрегированных бизнес-групп, аналогичной с подходом таких стран, как США и Великобритания, наше государство отличается мягкостью в применении налоговых инструментов и отсутствием системы детального контроля финансовых потоков между участниками агрегированных бизнес-групп.
Список использованных источников
- О состоянии розничной торговли в 2010 году и I полугодии 2011 года: аналитический материал / Федеральная служба государственной статистики РФ. – URL: u. Дата обращения. 14.09.2011
- Основные правила использования форм налоговой отчетности иностранцами в США / Институт США и Канады РАН. – URL:.ru/document.php?id=7617&topic=experience. Дата обращения: 05.04.2010.
Лісова Н.О., к.е.н.,, Крівенко Н.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ОЦІНКА ЗАТРАТ ЯК ЗАСАДА СТРАТЕГІЙ ЦІНОУТВОРЕННЯ
Розробка коректних цінових стратегій в сучасних умовах кризового ринку, насиченого різноманітними товарами, є одним з найбільш дієвих інструментів підтримки конкурентоспроможності підприємства. Цінова стратегія це спеціальна методологія і набір практичних методик для формування цін. Цінова стратегія виступає, по-перше, базисом розробки стратегії розвитку підприємства, по-друге, механізмом її виконання. Тому наукова світова думка з приводу ціноутворення за останні півтора – два десятиліття зросла багатьма новітніми концепціями і методами (наприклад, евристичні методи, методи бенчмаркингу, методи ціннісного ціноутворення тощо). В даній роботі порушено окремі актуальні питання розробки цінової стратегії: по-перше, уточнення її сутності; по-друге, обґрунтування доречності і актуальності застосування методів оцінки затрат (як широко відомих, так і новітніх) в сучасному процесі ціноутворення.
Зазначені питання знайшли своє відображення у працях таких провідних вчених, як М.А. Вахрушина, Ф.Котлер, М.Г. Лапуста, І. В. Ліпcиц, І.О. Hікoнoвa, В.М. Янченко, і багатьох ін.
Питання щодо виявлення і уточнення сутності цінової стратегії було досліджено на заставах великої кількості джерел і авторів, в тому числі згаданих вище. Виявлено, що цінова стратегія є вельми складне явище. Пропонуємо доцільним далі розуміти її таким чином: по-перше, як процес обґрунтування раціонального вибору з декількох альтернативних варіантів можливої зміни фактичної ціни на конкретний товар (групу товарів або послуг) на заданий проміжок часу вибраного стратегічного періоду; по-друге, як результат цього процесу у вигляді: а) сформованої ціни на товар (групу товарів або послуг); б) стратегічних «цінових наборів» для окремих стратегічних бізнес одиниць підприємства; по-третє – як обґрунтовані шляхи досягнення вказаних двох пунктів. Відомо, що цінова стратегія є різновидом функціональної стратегії підприємства. Тому її головне призначення полягає в забезпеченні виконання вибраної генеральної стратегічної цілі підприємства (зокрема, забезпечення конкурентоспроможності товарів і послуг на ринку для отримання прибутку (максимального чи нормативного)) в рамках стратегічного планового періоду. В свою чергу, ступінь і строки досягнення стратегічної генеральної цілі будуть гарантією присутності підприємства на ринку. Таким чином цінова стратегія може вважатися не тільки інструментом забезпечення конкурентоспроможності, продовження життєвого циклу підприємства і його товарів (послуг), а й механізмом збільшення (подовшення, відновлення) стадії зростання і стабільного розвитку підприємства.
З точки зору сучасної економіки, відмічається в [2], використання затратного підходу зовсім не прийнятно, тому що: підхід не забезпечує умов формування попиту і економічної цінності товару (ціна визначається виходячи з заданого об’єму продажу, в той же час цей показник сам залежить від ціни); затратний підхід опирається на бухгалтерські, а не на економічні затрати); підхід використовує середні змінні, а не маржинальні затрати.
Проте, як доводить практика і відзначають автори [1-3] затратні методи ціноутворення є найбільш поширеними і не тільки в пострадянських країнах, а і закордонних фірм, де ці методи застосовуються дуже широко. Погоджуємося з думкою [2], що для більшої кількості вітчизняних підприємств доволі актуальним є питання оволодіння грамотними методами стратегічного затратного ціноутворення в тісному зв’язку з жорсткими методами оперативного управління цими затратами. Основні доводи, приведені в [1- 3] : затратні методи базуються на реально доступних даних звітностей; вони є загальноприйнятними в галузі; менеджери фірм сприймають їх як найбільш обґрунтовані і справедливі; метод найбільш справедливий для покупців.
Етапи розробки цілей цінової стратегії, на нашу думку, можуть бути представлені таким чином: збір інформації; стратегічний аналіз; формування генеральної стратегічної цілі, конкурентної і фінансових цілей; розробка цінової політики і цілей стратегії ціноутворення; уточнення конкурентної, маркетингової і фінансової цілей; уточнення генеральної стратегічної цілі.
Складовими елементами процесу розробки цінової політики і стратегії можуть бути: оцінка витрат виробництва і збуту продукції; сегментний аналіз ринку: виявлення кола потенційних постачальників; покупців; конкурентів та конкурентної ситуації на даному сегменті ринку; оцінка впливу засобів державного регулювання на питання ціноутворення; вибір цінової політики підприємства і цінової стратегії.
Фактори, які впливають на стратегічний вибір оптимальної ціни на продукцію, приведені в [3] і нагадують за логікою англійський дитячий твір «Дім, що побудував Джек»: витрати, що можуть забезпечити вибір оптимальної ціни, яка, в свою чергу, забезпечить реалізацію продукції; об’єми реалізації цієї продукції, які можливі за цією ціною; об’єми виробництва цієї продукції, які необхідні за таких об’ємах реалізації; середні затрати, які відповідають цим об’ємам виробництва; рентабельність продукції до затрат і до активів підприємства, які можуть бути досягнуті за умови вибраних цін і досягнутих об’ємів виробництва.
Визначення сутності цінової стратегії, її алгоритму і факторів доводить важливість і необхідність використання затратних методів як базових.
Список використаних джерел:
- Янчeнкo В.М. ссылка скрыта [Електроний ресурс] Код доступу: ссылка скрыта
- Липcиц И.В. ссылка скрыта. [Електроний ресурс] Код доступу: ссылка скрыта
- Липcиц И.В. ссылка скрыта. [Електроний ресурс] Код доступу: ссылка скрыта
Орлова К.Є.
Житомирський державний технологічний
університет, Житомир, Україна