Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Заярна Н.М., к.е.н., Купин А.М.
Львівська комерційна академія, Львів, Україна
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
Успішна діяльність торговельного підприємства, як і інших господарюючих суб'єктів, в певній мірі ґрунтується на збалансованості використовуваної сукупності ресурсів, які є необхідними для кінцевої реалізації товарів і надання якісних торговельних послуг споживачам. З огляду на те, що задіяні ресурси трансформуються у витрати, пов’язані не тільки з організацією процесу їх використання, а також підготовки та утримання, віддача повинна гарантувати відповідний обсяг товарообороту і прибутку. Таким чином, стратегія формування ресурсного потенціалу торговельного підприємства є складовою загальної (генеральної) економічної стратегії його розвитку.
Незважаючи на те, що проблеми управління ресурсним потенціалом підприємств досліджували як зарубіжні, так і українські вчені-економісти: Альберт М., Ансофф І., Гальперін В., Ігнатьєва С., Донець Ю., Герасимчук В., Кондратьєв М., Краснокуцька Н., Леклерк Е., Моргунов В., Попов Е., Росс С. та ін., дослідженням безпосередньо в торгівлі присвячені праці Бланка І., Власової Н., Лігоненко Л., Мазаракі А., Ушакової Н. та ін., динамічна зміна умов функціонування торговельних підприємств, викликана загостренням економічної ситуації внаслідок кризових явищ, і пошук оптимальних стратегічних рішень щодо виживання, викликає необхідність вирішення питань застосування сучасних підходів до формування та ефективного використання необхідних для здійснення господарської діяльності ресурсів.
Одним із актуальних питань сьогодення є передумова переходу підприємства з одного стану в інший, визначаючи здатність створювати споживчу цінність товару чи послуги, що пов'язані із використанням певних ресурсів. Відповідно до змін середовища виникає необхідність у структурному співвідношенні ресурсів, необхідних для розвитку підприємства. До основних елементів ресурсного потенціалу підприємств торгівлі належать: основні фонди (при чому переважає їх пасивна частина); трудові ресурси; товарні ресурси, представлені товарними запасами, швидкість реалізації (оборотність) яких водночас впливає на загальну ефективність діяльності підприємства і залежить від фінансових ресурсів, специфіка яких відображається на особливостях формування активів і функціонуванні капіталу; нематеріальні ресурси (зазвичай - торгова марка, яка формує бренд підприємства).
Враховуючи тенденції, притаманні сучасному розвитку економіки України, виражені в скорочені виробництва, зниженні рівня доходів населення і, відповідно, його купівельної спроможності, що знайшло своє відображення в зміні споживчих настроїв і зниженні товарообороту, традиційні підходи до формування ресурсного потенціалу торговельних підприємств, а саме його зміцнення шляхом збільшення, на нашу думку носять дискусійний характер.
Виходячи із того, що ресурси є основною складовою потенціалу розвитку підприємства, необхідно визначити такий внутрішній потенціал, який би міг гнучко реагувати на зміни і пристосовувати до них розвиток діяльності. Для кожного підприємства структура ресурсного забезпечення є індивідуальною, виходячи із специфіки галузі, рівня економічного розвитку, обраної стратегії подальшого розвитку, змін в конкурентному середовищі, рівня збалансованості попиту і пропозиції на локальному споживчому ринку. Таким чином, найвища мобільність реакції керівництва до формування і коригування стратегії управління потенціалом проявляється в зміні як структурного (кількісного) так і якісного складу саме товарних запасів, як складової товарних ресурсів.
Ефективність господарської діяльності торговельного підприємства ґрунтується на повному використанні потенційних можливостей та отриманні позитивних результатів тільки при умові постійного удосконалення складових ресурсного потенціалу, що знаходить своє відображення у варіативності та необхідності удосконалення його структури.
Отже, можна виділити наступні напрямки покращення діяльності торговельного підприємства на основі вдосконалення управління його ресурсним потенціалом: зменшення витрат на ресурсне забезпечення діяльності підприємства шляхом їх раціонального використання; уникнення непотрібних (недоцільних) напрямків діяльності, що вимагають залучення додаткових ресурсів; створення конкурентних переваг на основі пошуку та вибору такої структури ресурсного забезпечення, що найбільш повно дозволить використовувати внутрішній потенціал розвитку підприємства.
Список використаних джерел
- Богацька Н.М., Степаненко М.М. Вплив сьогодення на сутність ресурсного потенціалу підприємства / Н.М. Богацька, М.М. Степаненко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Актуальні проблеми сучасної науки» (20-22 квітня 2010). [Електронний ресурс] . - Режим доступу : rg/category/ arhiv/aktualni-problemi-suchasnoyi-nauki-20-22-kvitnya-2010-r/ekonomika/
- Зверева А.О. Эффективность использования ресурсов торговими организациями в современных условиях /А.О. Зверева // Економіка і управління в умовах глобалізації : матеріали Міжнар. наук. – практ. конф., 1-7 грудн. 2010 р. – Том 2 – Донецьк [ДонНУЕТ], 2010. – с.90-92.
- Кісь Г.Р. Систематизація перерозподілу економічного потенціалу підприємства / Г.Р. Кісь // Проблеми після кризової економічної політики в Україні : тези доповідей наукової конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів навчально-наукового комплексу «Академія». – Львів, Львівська комерційна академія, 2011. – с. 66.
Заіка Ю.А.
Донецький національний університет економікиі торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ І ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ЕКОНОМІЧНУ ПОВЕДІНКУ ПІДПРИЄМСТВА
Сучасні економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності. Це різноманіття обумовлено різними об’єктивними причинами, які роблять значення категорії «економічна поведінка підприємства» досить актуальним, а також воно сприяє створенню благ і послуг з найменшими витратами. Переважно, економічна поведінка підприємства проявляється в ефективному управлінні керівництва, а також у вдалій адаптації і вірному виборі дій у середовищі що оточує підприємство. Отже, необхідно дослідити сутність економічної поведінки, щоб визначити умови її зміни і впливу на неї, на основі яких підприємство могло б ефективно функціонувати на ринку. Вченими було сформульовано різні тлумачення економічної поведінки, але не існує єдиного загального визначення цієї категорії. Нами вважається за необхідне розглянути сутність економічної поведінки (в тому числі торговельного підприємства), а також проаналізувати умови фактори впливу на економічну поведінку підприємства.
Розв’язанням проблеми визначення сутності і факторів впливу на економічну поведінку підприємств приділялась увага багатьма вченими, а саме: А. Смітом, А. Маршалом, Г. Шмоллером, Ж.-Б. Сеєм, М. Вебером, Й. Шумпетером, В. Зомбартом, Н.В. Шибаєвою, Г.В. Капленко, Г.Н. Соколовою, Н.П. Карачиною і іншими.
Вперше категорія «економічна поведінка» виникає із сформованої А. Смітом концепції «економічна людина». Така людина, на його думку, являється раціональною, яка має стабільні переваги і прагне максимізувати власну вигоду в умовах абсолютної повноти інформації, свободи вибору і кількісної оцінки альтернатив. Всі прихильники історичної школи були згодні, що людина в своїй поведінці керується не тільки егоїстичними бажаннями, але й прагне справедливості і орієнтується на загальноприйняті звичаї, норми.
З розвитком економіки як науки поняття «економічна поведінка» трансформувалась в більш широку категорію «економічна поведінка підприємства». Сучасні науковці надали різні тлумачення цьому поняттю, але й досі не існує єдиного підходу для тлумачення даної категорії.
На нашу ж думку, економічна поведінка підприємства - це стратегічно визначений напрям взаємопов’язаних, цілеспрямованих дій, методів і способів для реалізації пріоритетних цілей підприємства в умовах адаптації до змін, що пов’язані з вибором раціональних економічних альтернатив, в якому мінімізуються витрати і максимізується чистий дохід.
Економічна поведінка залежить від умов господарювання, притаманних певній економічній системі. В літературі прийнято серед умов впливу на економічну поведінку виділяти:
1. Інституціональні умови
2. Функціональні умови:
а) макроекономічні
б) мікроекономічні:
- внутрішні умови
- зовнішні умови
Отже, економічну поведінку підприємства треба розглядати як сукупність інституціональних і функціональних умов.
Формування економічної поведінки розпочинається із визначення основних напрямів діяльності підприємства і відповідного його призначення.
Процес формування економічної поведінки підприємства має циклічний характер.
На І етапі - формується вхідна інформація.
На ІІ етапі - вхідна інформація проходить стадії аналізу і оцінки.
На ІІІ етапі – проводиться аналіз ринку, на якому функціонує підприємство, а також рівень технологій, якість продуктів, наявність ресурсів, рівень інновацій.
На ІV і V етапах– відбувається формування стратегії підприємства.
VІ етап - створення комплексу дій для реалізації стратегії підприємства.
На VІІ етапі здійснюється реалізація стратегії поведінки підприємства.
На VІІІ етапі відбувається оцінка результатів.
На ІХ етапі відбувається корегування
Отже, проблема визначення сутності «економічної поведінки» досліджувалася науковцями, починаючи з часів зародження економічної думки, але недостатньо уваги приділяється диференціації термінології економічної поведінки підприємств. Визначивши сутність категорії економічної поведінки підприємства і факторів впливу на неї, стає зрозумілим, що процес її формування є складним і потребує постійного корегування, аналізу, контролю.
Список використаних джерел
1. Капленко, Г.В. Формування економічної поведінки підприємства [Текст] : автореф. дис. канд. економ. наук: 08.06.01 / Г.В. Капленко: НАН України; Інститут регіональних досліджень. – Л., 2005. – 20 с.
2. Карачина, Н.П. Економічна поведінка машинобудівних підприємств:теорія, методологія, практика управління [Текст] : монографія / Н.П. Карачина. – Вінниця : Книга – Вега, 2010. – 416 с.
3. Кондратьєва, Т.В. Адаптивність економічної поведінки фірми: інституційний підхід [Текст] : автореф. дис. канд. економ. наук: 08.00.01 / Т.В. Кондратьєва: Донецький національний технічний університет. – Д., 2010. – 15 с.
4. Шибаєва, Н.В. Особливості економічної поведінки суб’єктів господарювання в умовах ринкової трансформації економіки [Текст] : дис. канд. економ. наук: 08.01.01 / Н.В. Шибаєва: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна – Х., 2002. – 157 с.
Зорин Е.А.
Донецкий национальный университет экономики и торговли
имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина
ОСОБЕННОСТИ МОДЕЛЕЙ ОРГАНИЗАЦИИ УПРАВЛЕНЧЕСКОГО УЧЕТА ЗАТРАТ ПРЕДПРИЯТИЯ
Проблемы взаимодействия бухгалтерского, налогового и управленческого учета достаточно широко освещены в научных исследованиях, посвященных вопросам ведения учета. Так, в литературе высказывается мнение, что управленческий учет, как это практикуется в западных странах, должен представлять собой относительно обособленную подсистему бухгалтерского учета, которая имеет свои цели и конкретные задачи [1, 2].
Например, российские ученые А.Д. Шеремет и Н.П. Кондраков, как и ряд других специалистов в данной области высказывают иное мнение о формах взаимодействия бухгалтерского и управленческого учета. Управленческий учет, по их мнению, является подсистемой бухгалтерского учета и представляет собой установленную предприятием систему сбора, регистрации, обобщения и представления информации о хозяйственной деятельности предприятия и его структурных подразделениях для осуществления планирования, контроля и управления этой деятельностью [3].
При этом возможно использование разных моделей организации управленческого учета. Первая модель, именуемая как интегрированная, подразумевает, что информация, необходимая для целей управления, формируется либо путем использования имеющихся принципов бухгалтерского учета, либо путем дополнения плана счетов бухгалтерского учета новыми счетами для целей управления. Во втором случае для управленческого учета разрабатывают свои дополнительные счета, которые имеют прямую корреспонденцию со счетами бухгалтерского учета.
Следует отметить, что подобную модель взаимодействия рекомендуется авторами использовать лишь для малых и средних предприятий, поскольку она основана на использовании одинаковых оценок в бухгалтерском и управленческом учете. Для крупных предприятий, по их мнению, более предпочтительна вторая модель взаимодействия между этими видами учета, именуемая как автономная. Данная модель, по их мнению, предусматривает ведение параллельных счетов бухгалтерского и управленческого учета. При этом для согласования данных финансового и управленческого учета используются так называемые переходные и зеркальные счета.
А, например, Б.Нидлз, X. Андерсон и Д. Колдуэлл исходят из того, что, по их мнению, «Внутри бухгалтерского учета обычно различают финансовый и управленческий учет. Управленческий учет охватывает все виды учетной информации и пользуется ими, которая измеряется, обрабатывается и передается для внутреннего использования руководством. Финансовый учет охватывает учетную информацию, которая, помимо использования ее внутри фирм, сообщается тем, кто находится вне организации» [1].
Таким образом, в существующих исследованиях, посвященных вопросам ведения бухгалтерского и управленческого учета, российские и зарубежные специалисты сходятся во мнении о том, что управленческий учет является составной частью системы бухгалтерского учета. Однако в данном случае, по нашему мнению, необходимо учитывать еще тот факт, что бухгалтерский учет в Украине в настоящее время подвержен достаточно сильному регулированию со стороны государства. При этом правила бухгалтерского учета в ряде случаев могут ограничивать возможности предприятий по формированию данных, необходимых для целей управления. Можно привести следующие примеры таких ограничительных правил:
1. Требования бухгалтерского учета устанавливают единообразный порядок признания затрат. Так, затраты в бухгалтерском учете признаются только на основании данных первичных документов, составленных по установленной форме. В случае обнаружения ошибок в отражении хозяйственных операций, относящихся к прошлым отчетным периодам, соответствующее исправление производится в том периоде, в котором выявлена ошибка. В результате данные о затратах, фактически понесенных предприятием, но не оформленных первичными документами, не будут отражены в бухгалтерском учете предприятия. Данные о затратах того периода, в котором произошла ошибка, останутся искаженными.
2.Правила бухгалтерского учета разделяют расходы предприятия на расходы по видам деятельности. В то же время, поскольку часть операционных и других расходов может быть связана с конкретным видом деятельности предприятия или видом предоставленных услуг, в данном случае возможно формирование недостоверных данных о прибыльности или убыточности выбранного вида деятельности или вида услуг.
- Правила бухгалтерского учета устанавливают четкие приемы начисления амортизации по объектам основных средств. В частности, правила бухгалтерского учета не предусматривают возможности изменения способа начисления амортизации в течение года. Однако на предприятиях могут изменяться условия работы основных средств, что, в свою очередь, может повлечь за собой изменение порядка начисления амортизации.
- Правила бухгалтерского учета устанавливают конкретный перечень способов оценки затрат предприятия. Для целей принятия управленческих решений может возникнуть потребность в изменении способов оценки.
- В бухгалтерском учете предусмотрены единые правила группировки затрат с использованием определенных счетов бухгалтерского учета. Для целей принятия управленческих решений может быть востребована иная группировка затрат.
Таким образом, единые стандартизированные правила ведения бухгалтерского учета распространяются не только на порядок составления внешних финансовых отчетов, но также и порядок формирования данных о затратах внутри предприятия, т.е. порядок формирования данных для целей управления.
Список использованных источников:
- Філіппова С.В. Роль управлінського обліку як аспекту підприємницької діяльності / С.В. Філіппова, Г.С. Золотарьова // Мат. між нар. наук.-практ. конф. [«майбутнє - аудит», 4 грудня 2009 р.]. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – с. 127-128.
- Букина Г.Н. Финансовый, управленческий и налоговый учт в российских организациях / Г.Н. Букина // ЭКО. – 2006. - №12. – С.9-18.
- Шеремет А.Д. Управленческий учет / А.Д. Шеремет. – М.: ИД-Пресс, 2004. – 510 с.
Иванов Г.Г., д.э.н., Терсинцева Е.А.
ФГБОУ ВПО «Российский экономический
университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия
ВОЗМОЖНОСТИ И ОГРАНИЧЕНИЯ ПОВЫШЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ТОРГОВЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ В РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛЕ ТАБАЧНЫМИ ТОВАРАМИ
Способность торгового предприятия реализовать и защитить конкурентные преимущества зависит от того, насколько успешно оно может противостоять давлению конкурентных сил, действующих на рынке.
В настоящее время проблема повышения конкурентоспособности табачных торговых предприятий является весьма актуальной. Особенно остро эта проблема наблюдается на региональных рынках, поскольку темпы экспансии столичных и иностранных табачных предприятий на региональные рынки становятся с каждым годом всё выше. Причиной экспансии является насыщение т.н. столичных рынков и отсутствие перспектив роста и развития. Розничные рынки в крупных городах поделены между основными табачными торговыми предприятиями, поэтому их рост может быть связан с выходом в те регионы, где розничный рынок пока не достаточно насыщен и есть возможность завоевать определенную долю рынка.
В этом отношении рынок табачной продукции характеризует крайне высокая конкуренция - в каждом сегменте идёт жесткая борьба между тремя, как минимум, брендами. Жёсткая конкуренция игроков проявляется соперничеством в производстве (расширение ассортимента, снижение содержания смол и никотина в табачной продукции) и ценовой сферах, в стратегиях по продвижению табачной продукции и борьбе за место на витрине в розничных торговых точках. В то же самое время огромное влияние на табачную индустрию оказывают многочисленные (и обоснованные!) законодательные ограничения.
Проблема повышения конкурентоспособности, прежде всего, актуальна в большей степени для региональных торговых предприятий, поскольку столичные предприятия обладают бόльшими конкурентными преимуществами и возможностями для завоевания прочных позиций на рынке.
Среди главных способов достижения поставленной цели необходимо выделить: совершенствование системы менеджмента и соответствие международным стандартам, выпуск качественного товара, не противоречащий существующими законодательными требованиями страны, организация оптимального торгово-технологического процесса с учетом нормативных требований, повышение мотивации сотрудников.
Основным полем соперничества табачных предприятий на сегодняшний день являются название и слоган марки (ключевые характеристики бренда), пэк-брендинг (“pack-branding”, возможности использования пачки), кобрендинг (позиционирование с уже известной маркой), промо-акции (конкурсы, розыгрыши), а также уникальные торговые предложения (оригинальные, необычные идеи, позволяющие создавать новые потребности для потребителей).
Однако можно достичь высокого уровня конкурентоспособности и максимальной потенциальной прибыли, если:
- существуют барьеры, блокирующие вход новых конкурентов на уже сложившиеся рынки табачной продукции;
конкуренты в отрасли отсутствуют или слабы и немногочисленны;
потребители не могут обратиться к товарам-заменителям;
покупатели лишены рычагов давления, чтобы добиться возможности снижения цен, поставщики не имеют возможности давления, чтобы добиться повышения цен.
Таким образом, конкурентные преимущества торговых предприятий, специализирующихся на реализации табачной продукции, зависят не только от чисто экономических факторов, но и от законодательных, моральных (общественное осуждение курения) ограничений, от барьеров восприятия информации, от технологической оснащенности, от наличия современных систем управления, от принятия верных управленческих решений, что позволяет, в конечном итоге, перейти на более тонкие технологии влияния на потребителей и завоевание этим новых рынков.
Іпполітова І. Я.
Харківський національний економічний
університет, Харків, Україна
ОРГАНІЗАЦІЯ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ НА ОСНОВІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ
У ринкових умовах жодні інвестиції не врятують підприємство, якщо воно не зможе забезпечити власну конкурентоспроможність. Основою конкурентоспроможності, є якість, при цьому важливим є чітке управління якістю. В сучасних умовах господарювання раціональне та економне використання ресурсів підприємств має важливе економічне значення. Ресурсозбереження, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції, підвищувати ефективність виробництва на кожному підприємстві. При цьому важливим є не декларативне проголошення важливості збереження ресурсів, а реальна організація цього процесу на кожному підприємстві.
Особливості процесу управління ресурсозбереженням на підприємстві досліджувались такими вченими, як: Іванов М., Коніщева Н., Мазін Ю., Мельник Л., Сотник І.[1,2]. Питаннями формування системи управління якістю займались багато вітчизняних та закордонних вчених: Демінг Е., Джуран Дж., Фейгенбаум А., Ісікава К., Фомичев С., Швець В. [3,4]. Метою роботи є теоретичне обґрунтування процесу організації ресурсозбереження на основі використання системи управління якістю.
В процесі управління основні управлінські функції тісно взаємопов’язані з функціями процесу управління якістю. Так, визначення основних цілей та завдань випливає з загальної функції планування, без організації процесу управління не можливим є встановлення виконавців та відповідальних. Функція мотивації забезпечує бажання працівників здійснювати ресурсозберігаючі заходи. Процес загального контролю управління включає в себе і контроль за управління якістю продукції.
Впровадження системи управління якістю продукції буде сприяти виявленню всіх можливостей вдосконалення функціонування підприємства, його поступовому реінжинірингу, поліпшенню основних показників діяльності підприємства та перепроектування існуючих бізнес-процесів.
Існує декілька варіантів вирішення питання організації ресурсозбереження на основі системи управління якістю на підприємстві в залежності від виду діяльності та розмірів підприємства, які наведено в табл. 1
Таблиця 1 – Варіанти організації ресурсозбереження на підприємстві на основі системи управління якістю
| Характеристика варіантів | Переваги | Недоліки |
| Окремий підрозділ з ресурсозбереження на основі системи управління | 1. Постійний моніторинг діяльності підприємства та пошук резервів щодо скорочення витрат та удосконалення продукції | 1.Великі витрати на організацію та утримання підрозділу |
| Характеристика варіантів | Переваги | Недоліки |
| якістю в організаційній структурі підприємства | 2. Детальність розроблених планів дозволить ефективно реалізувати заходи щодо управління якістю. 3. До складу підрозділу входять працівники з високим рівнем кваліфікації 3. Ефективно функціонує на великих підприємствах. | 2.Віддаленість від виробництва приводить до відсутності достовірної інформації про безпосереднє використання ресурсів. |
| Постійно діюча координаційна рада з ресурсозбереження на основі системи управління якістю | 1.Безпосередня участь в процесі функціонування підприємства дозволяє учасникам координаційної ради виявити всі резерви в використанні ресурсів та удосконалення процесів управління 2. Координаційна рада збирається періодично, тим самим не відриває працівників від безпосереднього виконання свої обов’язків. 3. Ефективно функціонує в рамках підприємства середнього бізнесу з ресурсоємним виробництвом. | 1. Працівники повинні займатись розробкою заходів поряд з виконанням прямих обов’язків. 2. Збільшення витрат на матеріальну зацікавленість працівників, зайнятих в розробці заходів |
| Делегування функцій з ресурсозбереження на основі системи управління якістю окремим працівникам кожного підрозділу | 1.Відсутність додаткових витрат на організацію роботи по управлінню якістю. 2. Працівники в рамках кожного підрозділу шукають резерви скорочення витрат та доповідають керівництву . 3. Використовується на невеликих підприємствах. | 1.Керівництво підприємства самостійно приймає рішення про доцільність заходів по управлінню якістю. 2. Загруженість працівників основними обов’язками не дає можливість детально зайнятись дослідженням резервів по зниженню витрат. |
Організація ресурсозбереження на основі системи управління якістю дозволяє підприємству вийти на новий конкурентний рівень за рахунок якісної організації всіх процесів на підприємстві, підвищення ефективності виробництва та функціонувати в довгостроковій перспективі.