Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Список використаних джерел
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь : ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
- Кривов’язюк І.В. Імітаційне моделювання економічного зростання підприємства / ІВ. Кривов’язюк, І.Я. Тишко // Культура народов причерноморья. – 2009. - №162. – С. 57-61.
- Погорелов Ю.С. Моделювання розвитку підприємства / Ю.С. Погорелов // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №10(100). – С.51-59.
- Сорокіна Л.В. Діагностика й регулювання стрибків економічного розвитку підприємств / Л.В. Сорокіна // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №2 (68). – С.93-100.
- Погорелов Ю.С. Інформаційні технології в оцінці та моделюванні розвитку підприємства / Ю.С. Погорелов // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №10 (88). – С. 172-179.
- Бачевський Б.Є. Потенціал і розвиток підприємства / Б.Є. Бачевський, І.В. Заблодська, О.О. Решетняк. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 400 с.
Шипилова С.С., к.э.н.
Российский экономический университет
им. Г.В. Плеханова, Москва, Россия
УСЛОВИЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ РОЗНИЧНОГО ПРЕДПРИЯТИЯ
Конкуренция в сфере розничной торговли становится все более напряженной. Основной причиной интенсивности конкуренции в сфере розничной торговли является медленный рост целевой аудитории предприятий торговли и близость многих товарных рынков к насыщению. Кроме того, рост конкуренции связан с возникновением новых форматов розничной торговли, а также изменением потребностей покупателей. Мерой интенсивности конкуренции на рынке товаров и услуг выступает его концентрированность. Степень концентрированности рынка и доли рынка являются показателями интенсивности конкуренции. Интенсивность конкуренции может быть рассчитана как количество торговых точек, приходящееся на десять тысяч жителей (показатель плотности). Чем выше этот показатель, тем интенсивнее конкуренция.
Параметры эффективности функционирования предприятия розничной торговли необходимо рассматривать с позиции потребителя, розничного предприятия, административных органов управления данного территориального образования.
Приоритетными являются параметры эффективности функционирования розничной сети с позиции населения, которое в большинстве своем является потенциальным покупателем для магазинов.
Покупатель предъявляет торговой индустрии повышенные требования. Этому способствуют усиленная дифференциация рынка, изменение системы ценностей, индивидуализация потребителя, растущее значение экологии и др.
Покупатель делает выбор в пользу какого-либо магазина, исходя из двух основных критериев: собственных предпочтений и характеристики магазина. Потребитель в каждом сегменте рынка формирует для себя образ магазина, руководствуясь показателями, которые кажутся наиболее значимыми. К таким показателям можно отнести: местоположение, ассортимент, цены, реклама и стимулирование, квалификация торгового персонала, сервис и др.
Опрос проведенный среди покупателей показал, что главный фактор, который формирует реакцию на посещение магазина, является фактор времени (время которое тратиться на оплату покупок, время, необходимое для оплаты по кредитным карточкам, общее количество времени, проведенное в магазине). Другим важным показателем было признано удобства для покупателей (широкие проходы и достаточное количество касс, удобство и легкость поиска нужных товаров), качество и информативность чеков, выдаваемых покупателю, компетентность обслуживающего персонала.
Оценка магазина во многом зависит от его физических характеристик. Большое значение имеют: обстановка, атмосфера, дизайн, отсутствие тесноты.
К категории основных критериев эффективности функционирования магазина можно отнести устойчивое конкурентное преимущество.
Устойчивое конкурентное преимущество – это превосходство над компаниями-соперницами, которое торговец сохраняет в течение длительного периода времени. Основными составляющими элементами конкурентоспособности являются: ассортимент товаров, качество товаров, уровень обслуживания, цена.
Факторы, влияющие на конкурентоспособность: факторы макросреды (экономика, политика, демография, культура, экология), факторы микросреды (платежеспособный спрос, состояние рынка, инфраструктура рынка, влияние покупателей, влияние поставщиков, уровень инфляции, доходы населения, налоговые ставки, банковский процент), внутренние (объем продажи, доля на рынке, ассортимент и качество товаров, разнообразие и качество услуг, ценовая политика, условия оплаты, финансовая политика, материально-техническая база, инвестиционный потенциал, информационный ресурс, организационная структура, кадровая политика).
Конкурентное преимущество розничного торгового предприятия возможно создать за счет использования элементов мерчандайзинга, лучшей рекламы, низких цен, лучшего сервиса, обеспечения безопасности покупки, современной информационной системы управления.
Для обеспечения конкурентного преимущества розничный торговец должен определить внешний вид магазина, его ассортиментный профиль, форму продажи и метод обслуживания.
Относительно медленный рост целевой аудитории розничной торговли, все увеличивающаяся концентрированность многих товарных рынков, возникновение новых форматов магазинов, изменения в ожидании покупателей и влияние международных компаний – все это способствует ужесточению конкуренции в сфере розничной торговли.
Главными движущими силами конкурентной борьбы в розничной торговле являются: угроза вторжения новых участников рынка, соперничество между существующими участниками рынка.
Для того чтобы обеспечить справедливость конкуренции между розничными торговцами и не допустить эксплуатацию покупателей, конкурентную ситуацию в сфере розничной торговли необходимо регулировать.
Предоставление поставщиками разного рода скидок, заключение эксклюзивных соглашений о поставках товаров могут давать крупным торговым предприятиям преимущества перед их конкурентами и значительно затруднять выход новых участников на рынок.
Розничные предприятия могут повышать свои конкурентные преимущества посредством слияния с конкурентами или их поглощений.
Слияние и поглощение не только увеличивают долю рынка и позволяют экономить на закупках, но и оказывают воздействие на конкурентную ситуацию и отрицательно сказываются на интересах потребителей.
Обгрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків
Азарян Е.М., д.е.н., Луговская В.А.
Донецкий национальный университет экономики и
торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина
Управление рисками НА производственном ПРЕДПРИЯТИИ
Одной из основных причин повышенного риска производственной деятельности предприятий в современных экономических условиях является принятие неправильного стратегического управленческого решения. Однако это далеко не единственная предпосылка появления риска в стратегии управления. Недостаточная осведомленность о ситуации на внешнем рынке, неверно выбранная организационная структура управления и, наконец, недостаточно ясно и четко поставленная перед персоналом цель, также способствует появлению управленческого риска. В условиях жесточайшей конкуренции на мировом рынке и возрастающих требований к качеству продукции производственно-технического назначения, управление процессом производства имеет первостепенное значение. В сложившейся ситуации поиск эффективных методов управления факторами риска становится одним из наиболее важных направлений развития современной отечественной экономической науки.
Каждое управленческое решение имеет свою "стоимость" и довольно серьезной проблемой при принятии управленческого решения является определение его эффективности. Поскольку эффективность управленческого решения определяется только по истечении определенного промежутка времени, возникает определенный риск при его принятии, ликвидировать который практически невозможно. Только лишь всесторонний анализ рыночной ситуации и оценка возможностей самого предприятия (или группы предприятий) можно уменьшить данный риск.
Сущность управленческого риска раскрывается в оценке условий и направлений производственной деятельности, направленной на предвидение и минимизацию негативного результата принятых управленческих решений. Организационный и технический аспекты производства связаны с воздействием процессов управления на технологию производства [1]. Эти два аспекта в промышленном производстве весьма трудно разделить. Они настолько тесно взаимосвязаны, что невозможно определить приоритетность какого-либо из них. Это способствует увеличению управленческого риска на промышленных предприятиях.
Управление риском принятия управленческого решения должно базироваться на научно обоснованных принципах и правилах поведения на рынке. К таким принципам относится взаимодействие политического и предпринимательского управления, использование внутренних резервов предприятия, комплексная организация деятельности отрасли (с учетом направления развития хозяйственного комплекса страны), коммуникативность, доля участия в инновационных процессах, организационные способности руководителей и т.д. [2. c.290]. При учете данных принципов, руководитель способен гибко менять стратегию и тактику поведения предприятия на рынке, находить новые, нестандартные решения.
В процессе принятия решения немаловажным является влияние условий, в которых принимается решение. Управленческие решения могут приниматься в условиях определенности, риска и неопределенности. К решениям, которые принимаются в условиях определенности относятся те, результат которых может быть спрогнозирован с большой точностью. Когда решения принимаются в условиях риска, то известна вероятность получения результата.
Элементы неопределенности свойственны функционированию многих экономических процессов и обуславливают появление ситуаций, которые не имеют однозначного результата. Это обстоятельство затрудняет процесс принятия управленческого решения, поскольку весьма трудно определить возможную вероятность управленческой ошибки и его дальнейшую эффективность. Среди причин, которые создают неопределенность ситуации в Украине, можно отметить несовершенство законодательной и налоговой системы. Также в условиях неопределенности возрастает фактор времени. Недостаточное количество времени часто приводит к принятию неверного управленческого решения, поскольку руководителю не приходится применить различные методики оценки ситуации. Нужно отметить, что в процессе принятия управленческого решения играют немаловажную роль интуитивные качества руководителя. Интуиция определяется необъяснимой позицией логики явлением, но при этом - реальным и необходимым компонентом познавательной деятельности человека. Совокупность интуитивного и аналитического восприятия являются базисом управленческого решения. Именно поэтому при подборе административного персонала производственного предприятия, необходимо учитывать не только квалификацию и опыт работы претендентов, но и личностные качества.
В теоретических исследованиях управления рисками нет, и не может быть конкретных нормативных показателей уровня риска. Только руководство предприятия способно провести анализ ситуации и определить степень влияния риска на процесс производства. Более того, управление риском должно быть ориентировано не только на краткосрочные периоды, но и на создание долгосрочной стратегии эффективной деятельности.
Список использованных источников
1. Кризові явища в промисловості України та пріоритетні заходи антикризової політики [Електронний ресурс] / Молдован О. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli2009/05.htm.
2. Макаренко М. В. Еволюція розвитку концепції регіональної конкурентоспроможності та набуття конкурентних переваг / М. В Макаренко // Стратегія економічного розвитку : зб. наук. пр. / Донец. держ. ун-т упр. – Донецьк, 2010. – Т XI. – С. 281-293. – (Серія Економіка).
Баранцева С.М. к.е.н., Щербань Ю. В.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського,. Донецьк, Україна
МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ ЗБУТОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА
В умовах трансформації економіки, посилення конкурентної боротьби та розвитку однієї з першочергових задач стає удосконалення механізмів управління підприємством. При цьому стабілізація функціонування сучасного підприємства в значній мірі досягається за рахунок формування ефективної збутової стратегії підприємства.
Проведене нами на основі літературних джерел [1, 3, 4, 5] комплексне дослідження поняття «збутової стратегії підприємства» дає змогу сказати, що збутова стратегія являє собою комплекс заходів, сформованих по відношенню до учасників каналів збуту і передбачають досягнення поставлених цілей за допомогою формування системи взаємин в каналах збуту.
В основу формування стратегії збуту можна покласти модель реалізації (або операційного рівня) А. Райанса і Ч. Вейнберга, яка відображає сутність збуту через формування системи взаємин між продавцем та покупцями [5, с. 667]. У свою чергу С. Муромцев характеризує стратегію збуту через методику її формування – починаючи від дослідницької частини і закінчуючи контролюючою [4, с.104-109].
В. Бурцев пропонує модель формування збутової політики підприємства як складової загальної політики управління підприємством і включає формування цілей за завдань збутової політики під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства. Доцільно виділити те, що в моделі В. Бурцева присутні всі елементи властиві механізму формування збутової політики, за винятком одного - стратегії збуту [2, с.57-68 ].
На думку М.В. Локтинова стратегія збуту являє собою окрему централізовану і багаторівневу підсистему, яка є рівнозначною всім іншим підсистемам. Він пропонує систему стратегій, яка трансформується в загальну стратегію збуту підприємства. Так, перший рівень моделі передбачає дослідження макромаркетингового середовища і виявлення характеру її впливу на комплекс 8 «С». Другий рівень засновано на дослідженні і формуванні комплексу 8 «С», який включає в себе як елементи внутрішнього середовища підприємства (витрати, капітал, контроль), так і елементи зовнішнього середовища підприємства (конкуренти, споживачі, канали, охоплення). Третій рівень – рівень розробки подстратегій збуту – представлений чотирма стратегіями: фінансова стратегія, конкурентна стратегія, стратегія розвитку каналів і стратегія взаємодії. І нарешті, четвертий рівень – рівень формування загальної стратегії збуту, де відображаються всі дії в усіх напрямках, встановлюються загальні цілі, що дозволяють трансформуватися на більш приватні цілі в рамках підстратегій, крім того, встановлюється система показників, що дозволяють оцінити ефективність реалізації стратегії в цілому. [3, с. 425].
У загальному вигляді запропонована модель збуту підприємства складається з чотирьох основних етапів: аналіз співвідношень «споживач — товар»; визначення загальної збутової стратегії на окремих сегментах ринку; створення стратегій «marketing-mix» (своєрідного маркетингового «стратегічного набору»); виконання та контроль (рис. 1).
Рис. 1 – Запропонована модель формування збутової стратегії
Формування моделі стратегії збуту для кожного підприємства чи сфери бізнесу є індивідуальним, однак на певних загальноприйнятих принципах і положеннях. Проте слід підкреслити, що будь-який ринок, будь-яка галузь і будь-яке підприємство володіють як різними стартовими умовами, так і різними можливостями перспективного розвитку. Виходячи з цього будь-яка загальноприйнята методика або модель потребує відповідної адаптації, яка здатна, з одного боку, врахувати специфіку сфери діяльності, а з іншого – відобразити її в процесі формування стратегії збуту підприємства.
Список використаних джерел
- Балабанова Л.В. Маркетинг. Підручник. / Л.В. Балабанова - Донецьк, 2002. – 234 с.
- Бурцев В.В. / Удосконалення системи управління збутом продукції // Маркетинг. – 2002. - №6. - С.57-68.
- Локтионов М.В. Системний стратегічний менеджмент: методологія і практика. / М.В. Локтионов – М.: Генезис, 2008. – 752 с.
- Муромцев С. / Розробка маркетингової стратегії підприємства // Маркетинг. 2005 - №1. – С.104-109
- Райанс А., Вейнберг Ч. Управління торговим персоналом: досягнення інтегрованих досліджень / Класика маркетингу. - СПб.: Пітер, 2006. – 752 с.
Діоба А. В.
Харківський національний економічний
університет, Харків, Україна
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОВЕДІНКОВОЇ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ
Результативна діяльність вітчизняних підприємств передбачає забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності підприємства, а отже і ефективних господарських рішень. Діючи в умовах невизначеності та ризику, необхідно здійснювати постійний і всебічний аналіз і оцінка чинників, які впливають на ефективність господарських рішень. Наслідки економічної кризи 2008-2010 років загострили науковий інтерес до аналізу саме поведінкових чинників прийняття господарських рішень.
Аналіз наукових досліджень, в яких розглянуті існуючі теоретичні підходи до визначення поведінкових аспектів прийняття господарських рішень дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на високий рівень опрацювання питань розвитку поведінкової економічної теорії у працях зарубіжних та вітчизняних науковців, у даний час залишаються недостатньо вивченими питання про визначення впливу психологічних чинників на прийняття господарських рішень[1–8].
Таким чином метою статті є аналіз і узагальнення теоретичних підходів до визначення психологічних аспектів прийняття ефективних господарських рішень з позиції поведінкової теорії.
На результативність прийняття господарського рішення впливає сукупність різноманітних факторів, серед них: економічні, політичні, рівень розвитку інфраструктури ринку тощо. Окрім того, особи, які приймають управлінські рішення (ОПР) на підприємстві, зазнають впливу низки стереотипів мислення, емоцій, помилкового аналізу інформації та інших ірраціональних факторів. Результати досліджень причин та наслідків економічних криз останніх років, дозволяють стверджувати про наявність тісного взаємозв'язку між економічними процесами і поведінкою ОПР, яка має переважно ірраціональний характер [1].
Пояснення впливу психологічних чинників на ефективність господарських рішень дає поведінкова економічна теорія. Ця теорія спирається на положення «теорії перспектив», яка надає пояснення ірраціональній поведінці ОПР [2]. Значення досліджень полягає в особливому способі конструювання теорій: не від формальної конструкції – до аксіом раціональності, а від особливостей поведінки, що спостерігається, – до її формального опису, і вже потім – до аксіом. Застосування теоретичних та методичних основ поведінкової теорії, що враховують в економічному аналізі психологічні чинники прийняття господарських рішень, знайшли відображення у роботах багатьох вчених-економістів [3–6]. Так, Й. Шумпетер, визначаючи психологічний аспект як провідний у прийнятті господарських рішень, вперше ввів поняття «ірраціональна поведінка підприємця» [3]. Д. Кохен доводить, що головним ринковим механізмом є психологія ОПР, заснована не на логіці, а на емоціях, зокрема таких як: страх, стадний інстинкт [4]. Так, М. Туган-Барановський обґрунтував одну з передумов прийняття господарського рішення, яку назвав «спекулятивною гарячкою» [5]. Вона полягає у процесі залучення ОПР до спекулятивних операцій з цінними паперами, що призводить до зростання їх номінальної вартості на піці підйому. У період обвалу масовий продаж цінних паперів спричиняє поглиблення кризи. Дж. Кейнс вважав, що на ефективність прийняття господарських рішень впливають оптимістичні і песимістичні дії економічних суб'єктів [1, с. 49]. Надмірна оптимістична оцінка майбутньої дохідності вкладень наприкінці підйому призводить до паніки, яка набуває раптової і катастрофічної сили.
На основі узагальнення існуючих теоретичних підходів до визначення поведінкових аспектів прийняття господарських рішень доцільно виділити такі: життєрадісність, що полягає в тому, що ОПР у своїх діях керується спонтанним оптимізмом, природним бажанням діяти, що не дозволяє раціонально оцінити інформацію; звички, що являють собою усталені правила поведінки щодо ведення економічної діяльності; репрезентативність, що полягає у формуванні суджень про економічні процеси, які засновані на стереотипах; консерватизм, який полягає у тому, що при виникненні незнайомої ситуації, ОПР недостатньо реагують на нову інформацію і приймають рішення, виходячи з наявної первинної інформації та інші [1; 3–8].
Таким чином, господарське рішення є результатом варіювання ставлення до ризику, неоднорідності інформації, когнітивних помилок, впливу масової психології тощо. Тому поведінку господарських суб’єктів доцільно досліджувати з урахуванням взаємозв'язку, взаємовпливу та взаємопроникнення дій окремих індивідуумів. Одним з основних напрямів є дослідження поведінки ОПР з позиції економічної психології, що базується на фундаментальних засадах психології й економічної теорії. Це дозволяє досліджувати процеси індивідуального прийняття рішень у ситуаціях ризику та невизначеності. Напрямками подальших досліджень обґрунтування господарських рішень на мікро- і макроекономічному рівнях з позицій поведінкової теорії можуть бути нові емпіричні факти та реалії у контексті нової фази економічної кризи в Європі.