Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
БЕЗРАБОТИЦА В УКРАИНЕ: ПРИЧИНЫ И ПУТИ РЕШЕНИЯ ПРОБЛЕМЫ
Безработица – это социально-экономическое явление, при котором часть трудоспособного населения не может найти работу, становится относительно избыточной, пополняя резервную армию труда. По определению международной организации труда, безработным является лицо, которое хочет и может работать, но не имеет рабочего места.
В законе Украины «О занятости» безработным считаются граждане трудоспособного возраста, которые по независящим от них причинам не имеют заработка и трудового дохода, зарегистрированы в государственной службе занятости как лица, которые ищут работу.
Экономический кризис беспощадно ударил по всему работающему населению Украины. По данным Госкомстата, в декабре 2008 года официально безработными были 844,9 тыс. наших соотечественников, что составляет 3% от числа трудоспособного населения. Число безработных в Украине в феврале возросло до 530,3 тыс. Об этом сообщает Государственный комитет статистики Украины. В январе 2009 г. количество безработного населения в Украине достигало 900,6 тыс. Количество зарегистрированных безработных в Украине в январе 2010 г. по сравнению с предыдущим месяцем снизилось на 4,9 тыс. - до 526,7 тыс. людей, или 1,9% от работоспособного населения.
Помощь по безработице получали 413,3 тыс. человек. Средний размер помощи за месяц составлял 662,29 грн. На 1 декабря 2010 года в Украине насчитывалось 449,7 тыс. граждан, имевших официальный статус безработного, что составляет 1,6% от количества украинского населения трудоспособного возраста. Об этом сообщает Государственный комитет статистики Украины.
По данным Государственной службы занятости Украины, на 1 декабря 2010 года количество вакансий в ее базе составляло 74,0 тыс.
Выступая 24 декабря 2010 года в Верховной Раде, С.Тигипко отметил, что с начала 2010 года уровень безработицы в Украине, по подсчетам международных экспертов, составлял 9,1%, а сейчас - 8,5%.
Уровень безработицы в Украине за январь 2011 года, по сравнению с декабрем 2010 года, увеличился на 7,4% - до 585,6 тыс. человек. При этом количество получающих помощь по безработице увеличилось на 8,89%, составив 447,9 тыс. человек. Средний размер помощи в месяц увеличился в январе 2011 г. до 814,02 грн, по сравнению с 780,05 грн месяцем ранее.
Сегодня работодатели предлагают разные вакансии во многих сферах деятельности. Рабочие места есть почти во всех отраслях. Активный поиск работников ведут государственные и коммунальные предприятия, которые предлагают вакансии слесарей, электромонтеров, маляров, монтажников, электрогазосварщиков. Пользуются спросом профессии сферы обслуживания - продавцы и официанты. Востребованными остаются водители и охранники.
Относительно вакансий служащих, в последнее время появляется спрос на менеджеров по рекламе, менеджеров по продажам, пользуются спросом IT-специалисты и работники страховых компаний. Начали возвращаться на свои рабочие места работники банковской сферы - "антикризисники", специалисты по работе с клиентами и агенты по продаже банковских услуг. По-прежнему остается большой спрос на специалистов высшего звена, топ-менеджеров. А специалистами начального уровня почти перестали интересоваться.
Безработица ведет к усилению социально-негативных процессов, росту напряженности, «социальной патологии» в обществе. Безработный человек не только не может использовать свои знания и умения, лишается доходов и средств к существованию, но и теряет свой статус и значимость в обществе, становится психологически неустойчивым, неуверенном в будущем.
Новый Антикризисный закон ввел также такое новое понятие, как общегосударственные оплачиваемые общественные работы: строительство и реконструкция спортивной, транспортной, медицинской и туристической инфраструктуры, в том числе в рамках подготовки к Евро-2012. На этих работах будут задействованы инженеры, проектировщики, прорабы, сварщики, монтажники, токари и др.
Таким образом можно констатировать, что действенная политика занятости должна в нынешних условиях иметь предупреждающий характер и включать целый комплекс мер государственного регулирования, предотвращающих рост безработицы и ее переход в застойную форму. Немаловажно при этом опираться на мировой опыт регулирования безработицы. Расширение занятости в будущем зависит и от иностранных инвестиций. В целом инвестиции в реконструкцию и технологическое переоборудование предприятий будут иметь трудосберегающий эффект. Но увеличение капитальных вложений означает создание новых рабочих мест. Исходя из вышеизложенного, очевидно, что проблема безработицы является ключевым вопросом в рыночной экономике, и, не решив его невозможно наладить эффективную деятельность экономики. Особенно остро проблема безработицы стоит сейчас перед Украиной, что не удивительно, т.к. состояние экономики Украины сейчас удручающее. Огромный экономический спад, развалив промышленность, не мог не затронуть рынок труда.
Будем надеяться, что данные акты не станут простой порчей бумаги, а будут эффективно претворяться в жизнь, став предпосылкой для экономического возрождения Украины.
Список использованных источников
- Официальный сайт [Электронный ресурс] – Режим доступа: ссылка скрыта
- Официальный сайт [Электронный ресурс] – Режим доступа: ссылка скрыта
Рошка М.С.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РИЗИКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Ризик є однією з властивостей та характерних рис інноваційного шляху розвитку, що характеризується високим ступенем невизначеності на усіх етапах здійснення інноваційного процесу, починаючи з прийняття необхідності впровадження нововведень, закінчуючи оцінкою ефективності реалізації конкретної інновації в діяльності торговельного підприємства. Недостатньо вивченими залишаються методики оцінки інноваційних ризиків, що особливо стосується нових галузей для застосування інновацій, таких як торгівля.
Інноваційний ризик або ризик здійснення інноваційної діяльності для підприємств будь-якої галузі є можливістю неотримання або недоотримання очікуваного ефекту.
Основною причиною відбуття ризикової ситуації при здійсненні інноваційного розвитку торговельним підприємством є неправильне формування та подальша реалізація інноваційної стратегії. Інноваційна стратегія торговельного підприємства формується на основі проведеного аналізу необхідності (глибини) інновацій, оцінки інноваційного потенціалу та конкурентоспроможності, а також подальшого визначення сфери застосування інновацій на основі поєднання виділених проблемних зон за низьким потенціалом ресурсних складових та конкурентних недоліків. Тобто саме на етапі аналізу виникає досить велика вірогідність виникнення ризикової ситуації, яка полягає в таких факторах:
- при застосуванні усіх трьох методик використовуються експертні показники, тобто існує суб’єктивність оцінки та отримання результатів через неповноту, неточність інформації, передвзятість експертів, що може призвести до переоцінювання можливостей та стану торговельного підприємства;
- інноваційний потенціал та конкурентоспроможність торговельного підприємства оцінюються на певний момент часу, але дані показники можуть істотно зменшуватися під час здійснення інноваційного розвитку через зміну ринкових умов або внутрішніх колапсів, що призведе до втрати інноваційних можливостей та посилення конкурентних недоліків.
Усі фактори можливої необ’єктивності проведеного аналізу в результаті призводять до виникнення ризикової ситуації та негативних наслідків, які можуть проявитися через:
- невідповідність зовнішньому середовищу;
- неприйняття інновації ринком;
- неприйняття інновації персоналом.
Таким чином ступінь інноваційного ризику торговельного підприємства складається з двом основних елементів: ризик за втратою можливостей та зниженням конкурентоспроможності. Інноваційний ризик за втратою інноваційного потенціалу (Ріп) розраховується за формулою:
, (1)ІПп – величина інноваційного потенціалу п-го підприємства;
qсі – вагомість і-ї складової інноваційного потенціалу;
Пмініj , Пмахіj – мінімальна та максимальна експертна оцінка отриманого результату j-го показника;
аі - вагомість j-го показника;
Тобто фактичною величиною ризику переоцінки можливостей торговельного підприємства (ризик за інноваційним потенціалом) є різниця між фактичною величиною інноваційного потенціалу та мінімально можливою з урахуванням отримання найнижчих експертних оцінок та нормативних величин. Існує також особливість в розрахунку мінімальної величини ринкового потенціалу, в якому враховується, що усі можливості становляться загрозами, за основу береться песимістичний варіант.
У випадку урахування конкурентного ризику (втрати конкурентоспроможності та її необ’єктивної оцінки - Рк) пропонуємо використати існуючу методику [1, с.232]:
, (2)де Кс – показник конкурентоспроможності торговельного підприємства.
Отримані дані було розподілено за двома складовими ризику на три ризикові зони: допустимий, помірний та високий ризик. За двома отриманими зонами ризику для кожного торговельного підприємства можливо визначити стратегію управління ризиком за допомогою розробленого матричного методу. Пропонується використовувати три основних стратегії управління інноваційним ризиком: стратегія сміливих дій; стратегія обережних; стратегія відмови або самострахування.
Таким чином, інноваційний ризик торговельного підприємства пропонується виміряти, засновуючись на розрахованих показниках інноваційного потенціалу та конкурентоспроможності, що дає змогу визначити зону ризику, стратегію управління інноваційним ризиком та подальші методи мінімізації ризику.
Список використаних джерел
- Смирнов Є.М. Оцінка конкурентного ризику в процесі стратегічного управління конкурентоспроможністю торговельного підприємства / Є.М. Смирнов // Маркетинг: теорія і практика: Зб. наук. пр. – Луганськ: Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля, 2011. – №.17. – С. 228-235.
Фролова Н.Є.
Херсонський національний технічний
університет, Херсон, Україна
ОБҐРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДСТАВІ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Динамізм розвитку середовища господарювання підприємств вимагає оцінки не лише досягнутих результатів, але і визначення чинників, що впливають на такі результати. Це характеризується поняттям результативності функціонування підприємства. Необхідність управління результативністю фінансової діяльності організації визначається значною роллю у її розвитку та гармонійному забезпеченні інтересів її власників, персоналу та держави, що обумовлює актуальність подальших досліджень у даному напрямі.
Аналіз фінансової результативності діяльності підприємства дозволяє виробляти стратегію і тактику розвитку підприємства, обгрунтовувати плани й управлінські рішення, здійснювати контроль за їхнім виконанням, виявляюти резерви підвищення ефективності виробництва.
На сучасному етапі розвитку соціально-економічних систем проблема забезпечення ефективності і результативності фінансової діяльності підприємства перебуває у центрі досліджень багатьох видатних науковців. Проте викликає необхідність подальшого дослідження цієї проблеми відсутність єдиного підходу до визначення критеріїв та різноплановість методик оцінки результативності фінансової діяльності організації, а також механізми формування стратегії підвищення результативності фінансової діяльності організації.
У зарубіжній практиці для характеристики результативності діяльності організації широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, землі, капіталу, матеріалів) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг [1, с.10].
Загальна методологія визначення результативності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на досягнення цього ефекту [4, с.155].
Управління результативністю фінансової діяльності організації постає як важливіша складова фінансового менеджменту та нероздільно пов’язана із системою його цілей, по суті, дає можливість управляти згідно цілям. В якості об’єктів управління у даному випадку виступають результати, на які організація виходить після виконання задач системи фінансового менеджменту.
Показники прибутку та доходу є основою для формування узагальнюючої оцінки ефективності діяльності комерційної організації. Проте результативність фінансової діяльності згідно положенням зарубіжних видавництв з фінансового управління оцінюється на основі показників, основними з яких є такі [5,с.41]: рентабельність власного капіталу; грошовий потік; чистий прибуток; ринкова вартість власного капіталу; вартість активів; сума зобов’язань та ін.
Спираючись на основні принципи визначення цільових показників управління результативністю фінансової діяльності підприємства (показники результативності повинні співставлятися з цілями та задачами фінансового менеджменту; повинні формуватися згідно із підходами к оцінці ефективності, дозволяючи виміряти результат з позиції понесених на його досягнення витрат; повинні враховувати галузеві, організаційно-правові особливості діяльності підприємства, масштаби його діяльності) можна побудувати концепцію управління результативністю фінансової діяльності підприємства. Система показників повинна включати такі індикатори, які б характеризували досягнення окремих задач, а також узагальнюючі показники, які дають уявлення про досягнення головної цілі фінансового менеджменту
Оцінка і контроль результативності фінансової діяльності організації являють собою вирішальний елемент загального процесу управління. Одним з механізмів управління результативністю є зворотний зв'язок, завдяки якому відбувається коригування господарського поведінки відповідно мінливими ринковими умовами. Шляхи і способи досягнення більш високих показників результативності кожне підприємство обирає залежно від цілей і ситуаційних особливостей його функціонування. Це буде сприяти розвитку організації в напрямку поставлених стратегічних цілей, підвищення ефективності та результативності його бізнес-процесів, підвищення якості продукції, задоволеності його клієнтів, а, отже, і якості менеджменту в цілому.
Результативність фінансової діяльності підприємства є умовою життєздатності та основою його розвитку. Результативність характеризується системою показників, які перебувають під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які треба враховувати при розробці та вибору стратегії діяльності та розвитку підприємства.
Список використаних джерел
- Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения/Пер. с англ. М. Котельниковой. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 288 с.
- Зикунова И. В.Управление финансовой результативностью компании : учебное пособие для программ магистратуры по направлению «Менеджмент» – Хабаровск : РИЦ ХГАЭП, 2006. – 124 с.
- Кокинз Г. Управление результативностью: Как преодолеть разрыв между объявленной стратегией и реальными процессами. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – 315 с.
- Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – изд. 4-е, исправл., доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2004. – 208с.
- Любушин Н.П. и др. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебник / Н.П.Любушин, В.Б. Лещева, В.Г.Дьякова. – М.: ЮНИТИ, 2004. – 471с.
Шара А.К.
Львівська комерційна академія, Львів, Україна
ЕНДОГЕННІ ФАКТОРИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ПОДОЛАННЯ
В період становлення ринкових відносин в Україні, в умовах мінливих політичних, економічних та соціальних факторів система управління фінансовим станом підприємств потребує змін. Відсутність досвіду роботи у конкурентному середовищі призвела до виникнення та поглиблення кризових явищ на вітчизняних підприємствах, втрати ринкових позицій та конкурентних переваг. За таких умов, прийняття господарських рішень має бути цілком обґрунтованим і враховувати усю сукупність факторів впливу на діяльність підприємств.
Значний внесок у дослідження процесів впливу різних факторів на діяльність підприємницьких структур здійснили вчені-економісти Білик М., Брюховецька Н., Забродський В., Карпунь І., Коробов М., Крупка М., Лахтіонова А., Лігоненко Л., Поддєрьогін А., Скворцов М., Терещенко О., Череп А. та ін.
Суб’єкти господарювання, як структурні елементи цілісного організму економіки, постійно піддаються впливу зовнішніх (екзогенних) та внутрішніх (ендогенних) факторів. Зовнішні фактори є загальними і специфічними, вони не залежить від конкретного підприємства; внутрішні ж – безпосередньо пов’язані з самим суб’єктом господарювання, його стратегією розвитку та конкурентними можливостями.
У класичній ринковій економіці, як стверджують зарубіжні дослідники, до банкрутства підприємства лише на одну третину причетні зовнішні чинники і на дві третини – внутрішні [134, с.47].
Узагальнення та систематизація внутрішніх чинників негативного впливу на діяльність підприємств [1, c.57; 2, c.263-264; 4, c.15; 5, c. 21] дає можливість виділити наступні ендогенні фактори банкрутства, характерні для підприємств роздрібної торгівлі: відсутність або низький рівень контролінгу, невизначена або ж невірна стратегія розвитку, низький рівень менеджменту, невдалий механізм підбору фахівців і низький рівень організації праці, застарілі технології або ж їх неефективне використання, прорахунки в галузі постачання, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту, незбалансованість грошових потоків, прорахунки в інвестиційній політиці, брак інновацій та раціоналізаторства, прорахунки із партнерами, низький рівень диверсифікації.
Узагальнені і систематизовані нами ендогенні фактори банкрутства підприємств дають змогу визначити відповідні заходи щодо їх подолання [2, c.268-269; 4, c.18; 5, c. 23]:
- Вдосконалення управлінської та організаційної структури. Це можливо зробити шляхом зміни системи управління з вертикальної на горизонтальну, заміна командно-контрольної моделі на альтернативні, освоєння керівництвом нових технологій прийняття рішень.
- Підвищення технічного рівня виробництва, шляхом впровадження нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, налагодження виробництва із замкненим технологічним циклом, використання якісних засобів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих), заохочення науково-технічних розробок, накопичення банку даних про нові технології.
- Підвищення рентабельності та скорочення собівартості продукції шляхом максимальної ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Недопущення довготривалого зберігання готової продукції на складі, закупівля сировини і матеріалів відповідно до реальних потреб, зменшення відходів та раціональне використання вторинної сировини, використання праці працівників відповідної кваліфікації, їх психологічна переорієнтація.
- Адаптація підприємства до ринкових умов, використання ринкових механізмів та інструментів. Введення в систему управління маркетингу, який включає вивчення ринку, визначення попиту на товар і оцінку конкурентів, використання прийомів цінової конкуренції, визначення необхідності зміни дизайну та випуску нових зразків продукції.
- Диверсифікація виробництва, поєднання у виробничій програмі підприємства технологічно різнорідних видів продукції, які можуть задовольнити різні потреби споживачів, та надання переваги актуальним товарам чи послугам.
- Виявлення потенційних партнерів і налагодження з ними економічно доцільних та взаємовигідних зв'язків.
- Правильна оцінка ризику угод між підприємствами.
Отже, ми спробували узагальнити і систематизувати найвпливовіші, на наш погляд, ендогенні фактори банкрутства підприємств роздрібної торгівлі та запропонували деякі шляхи їх подолання. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок неспроможності, можна виділити певні специфічні ендогенні фактори банкрутства, але всі вони здебільшого зводяться до перелічених.
Список використаних джерел
- Карпунь І.Н. Антикризові заходи на підприємстві: управління, стратегія, цілі та завдання: Монографія / І.Н. Карпунь. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 440 с.
- Крупка М.І. Фінанси в трансформаційній економіці України: Навчальний посібник / Затверджено Міністерством освіти і науки України / за ред. д. е. н. , проф. М. І. Крупки. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. – 614 с.
- Тертяк О. / Про проблему банкрутства підприємств // Економіка України. – 2000. – №2. – С. 46–49.
- Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник / О.О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.
- Череп А.В. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання: Підручник / А.В. Череп. – К.: Кондор, 2006. – 380 с.
Маркетинговий менеджмент як чинник забезпечення конкурентоспроможності підприємства