Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Фендрикова А.А., к.э.н., Сергеенкова О.В.
Донецкий национальный университет экономики и
торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина
ПРОБЛЕМЫ И НАПРАВЛЕНИЯ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ СОЦИАЛЬНОГО ПАКЕТА РАБОТНИКОВ УКРАИНСКИХ ПРЕДПРИЯТИЙ
В высокоразвитых странах социальный пакет является неотъемлемой частью системы мотивации персонала. Его наличие, как гарантия социальной защищенности, становится все более определяющим при выборе места работы - сотрудник выберет компанию, гарантирующую получение льгот. Для зарубежных компаний социальный пакет является одним из критериев солидности, стабильности и успешности, а также показателем уровня корпоративной культуры. Данная тенденция присуща и многим процветающим корпорациям в Украине, однако для большинства других компаний социальный пакет остается закрытой темой.
Предоставление социального пакета способствует общему росту уровня жизни и благосостояния, обеспечивает повышение производительности труда, а потому и общему экономическому росту. В Украине законодательство в сравнении с развитыми странами не обеспечивает необходимых социальных гарантий, а также отсутствует понимание населением – как работниками, так и предпринимателями – необходимости обеспечения социального пакета, что обуславливает актуальность данной статьи.
Источниками социального обеспечения в Украине являются:
1. Нормативно-правовые акты: законы, указы Президента, постановления Кабинета Министров Украины, нормативно-правовые акты министерств и ведомств, а также органов местного самоуправления.
2. Нормативно-правовые договоры: международные договоры, Генеральные, отраслевые и региональные договоры и коллективные договоры.
3. Особенное место среди источников права на социальное обеспечения принадлежит актам Министерства труда и социальной политики Украины, а также органов социального страхования.
Таким образом, особенность законодательных источников права социального обеспечения – отсутствие единого кодифицированного акта, который бы регламентировал весь комплекс общественных отношений, связанных с обеспечением социальных льгот и гарантий населению.[1]
Согласно исследованиям международной рекрутинговой компании HeadHunter, лишь 38% украинских работодателей предоставляют своим сотрудникам социальный пакет.[2]
Работники сами выбирают себе уровень социального обеспечения. Ведь условия социального пакета закрепляются в трудовом договоре. Если там стоит подпись работника – это означает, что его все удовлетворяет. Проблема в том, что украинцы чаще всего соглашаются на доход, а на наличие социального пакета внимание обращают лишь единицы. Более того, значительная часть украинцев работает без трудового договора.
Если в Украине существует проблема по поводу наличия социального пакета, то в западных странах проблема стоит в том, какие составляющие в социальный пакет необходимо включить. Традиционно зарубежные компании предоставляют медицинскую страховку, обучение и оплачивают мобильную связь. Кроме того, часто оплачивают и страхование жизни, компенсируют расходы на питание, транспорт, жилье, также финансируют льготные кредиты – работник выплачивает сумму займа, а компания – проценты.
Таким образом, наличие социального пакета является обязательным для компаний, желающих мотивировать своих сотрудников. В оптимальный социальный пакет целесообразно включить следующие составляющие: медицинское обслуживание и страхование жизни; образовательные программы; дотацию на отдых, проезд, бесплатное питание; предоставление машины, мобильного телефона; оплату детских садов и яслей, тренажерных залов и бассейнов; негосударственное пенсионное страхование; дополнительные дни к положенному отпуску в случае эффективной работы сотрудника. Как правило, на сегодняшний день набор льгот (при наличии социального пакета вообще) в отечественных компаниях ограничивается 2-3 пунктами из этого списка (обычно это медицинское обслуживание и бесплатное питание — обеды).[3]
Таким образом, социальные льготы в Украине законодательно не закреплены, однако дополнительные льготы и гарантии могут быть обеспечены в рамках корпоративного договора. Для предприятий дополнительные социальные блага могут быть выгодными. Ведь законодательство позволяет некоторые из них относить к валовым затратам, следовательно, уменьшать налоговые обязательства. Это касается, например, обучения, расходов на транспорт и связь. Наличие социального пакета обеспечивает компании высокую производительность труда и приверженности ее работников. Также наличие широкого социального пакета не даст проявиться негативным социально-психологическим явлениям в коллективе. Недовольство отдельных работников с меньшей вероятностью будет находить коллективную поддержку. Уменьшатся иждивенческие настроения, которые формируются при равном распределении благ независимо от усилий и стараний работника.
Список использованных источников:
1. Копиленко О.П. Правознавство / О.П. Копиленко, Л.І. Мозговий. – К.: Професіонал ВД, 2007.
2. Ремовська О., Коваленко Н. Менше половини українців мають соціальний пакет на роботі [Электронный ресурс] – Режим доступа: ссылка скрыта
3. Аллин О.Н. Подбор и мотивация персонала / О.Н. Аллин, Н.И. Сальникова. – М.: Генезис, 2005. – 256 с.
Хаврова К.С.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК НАЙВАЖЛИВІША УМОВА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Важливою тенденцією розвитку підприємства на сучасному етапі виступає процес інтелектуалізації.
Аналіз іноземної та вітчизняної економічної літератури з проблем розвитку підприємства свідчить про підвищений інтерес науковців до дослідження проблем інтелектуалізації та її вплив на розвиток світової економіки.
Активне впровадження технологічних і управлінських інновацій, фінансовим проявом реалізації яких є інтелектуалізація, забезпечить конкурентоспроможність вітчизняних підприємств.
Ключовою передумовою інтелектуалізації розвитку підприємств є реалізація інноваційної стратегії, що ускладнюється їх досить низькою інноваційною активністю, яка, в свою чергу, спричинена обмеженістю інвестиційних ресурсів. Водночас, значно розширюють власні можливості щодо досягнення своїх стратегічних орієнтирів ті підприємства, що спрямовують організаційні та фінансові зусилля на збереження і подальше накопичення надбаного інтелектуального потенціалу.
Основними стратегічними напрямками розвитку підприємств, що зацікавлені у підвищенні інтелектуалізації своєї діяльності, є активне інвестування в нематеріальні активи, стимулювання інтелектуальної активності персоналу та підвищення ділової репутації підприємства. В результаті здійснення вказаних ініціатив на підприємстві створюються основні формоутворюючі складові інтелектуального капіталу – технологічний, людський та ринковий капітал.
Носіями інтелектуального капіталу є спеціально підготовлений персонал організації, а також його структури і клієнти. Величина інтелектуального капіталу в підприємстві визначається як різниця між ринковою оцінкою вартості капіталу та її фізичним активом. Е.Карнегі відмічав, що єдиним незмінним капіталом організації являються навички і знання співробітників.
Інтелектуалізація розвитку підприємства - це економіка, яка створює, поширює й використовує знання для забезпечення свого росту й конкурентоспроможності. Це економіка, яка широко використовує знання в багатоманітних формах, при чому ці знання збагачують дані галузі, усі сектори і всіх учасників економічних процесів. У рамках інтелектуалізації розвитку підприємств створюються наукова і високоякісна продукція, надаються висококваліфіковані послуги. Інтелектуалізація розвитку підприємства характеризується більш високим рівнем ризиків, з якими стикаються суб’єкти економіки. Збільшуючий темп змін у сучасній економіці приводить до того, що поява нового знання не тільки все більше обісцінює матеріальні елементи і фактори виробництва, але й робить безкорисним багато нематеріальних факторів виробництва, у тому числі патенти, ноу-хау тощо. Інтелектуалізація розвитку підприємства дозволяє перетворити знання в прибуток. Характеристикою інтелектуалізації, являється те, що знання повинні стати самостійним фактором виробництва, який неможливо змінити іншими факторами.
Таким чином, інтелектуалізація розвитку підприємства передбачає добування максимальної для себе користі із роботи кожного працівника. Останній на це заслуговує у вигляді заробітної плати, морального заохочення, надання можливостей професійного і особистого зростання.
Список використаних джерел
1. Ажажа, М. А. Інтелектуалізація економіки: інноваційний і людський потенціал в умовах глобалізації / М. А. Ажажа // Проблеми економіки та управління, №628. – Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. Політехніка», 2008. - С. 11-17.
2.Базилевич, В. Інтелектуалізація та індивідуалізація – основа формування класичної університетської освіти в галузі економіки та управління в контексті болонського процесу / В Базилевич // [Електронний ресурс] Наукова бібліотека. Українська інженерно-педагогічна академія. - Режим доступу : ссылка скрыта
3.Людський розвиток в Україні: можливості та напрями соціальних інвестицій (колективна науково-аналітична монографія) / Лібанова Е.М., Макарова О.В., Черенько Л.М., Шишкін В.С та ін. / За ред. Е.М.Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2006. – 355 с.
Хлевицька Т.Б., к.е.н., Ковальова О. О.
Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган- Барановського, Донецьк, Україна
СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Важливим атрибутом ринкової економіки є конкурентоспроможність підприємства. Визнаний авторитет в галузі конкуренції М.Портер, висновки якого ґрунтуються на результатах багатьох досліджень досягнення і збереження конкурентної переваги, вважає, що фірми випереджають своїх суперників за міцної конкурентної переваги. В країнах з ринковою економікою конкурентоспроможність підприємства є результатом переплетіння факторів, які породжені об'єктивним розвитком продуктивних сил і відображають політику великих монополій в боротьбі за якість, ринки збуту та отримання прибутку.
Дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, що склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі. Джерелами конкурентних переваг є прогресивна организаційно-технологічна і соціально - економічна база підприємства, вміння аналізувати та своєчасно здійснювати заходи щодо укріплення конкурентних переваг.
Конкурентоспроможність підприємства визначається за допомогою трьох груп показників, які відображають конкурентоспроможність продукції, що випускається, та ефективність використання ресурсів.
Перша група включає показники, які характеризують економічні параметри: собівартість, ціна виробу та споживання, умови платежу та постачання, терміни та умови гарантії і та ін.. Друга група включає показники, які характеризують стан та використання живої праці, основних виробничих фондів, матеріальних витрат, оборотних активів, а також фінансовий стан підприємства. При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства предметом уваги повинна бути номенклатура продукції, що випускається та її конкурентоспроможність. Саме продукція з її якістю, пакуванням, сервісом, рекламою тощо, приваблює не лише покупця, а також бізнесмена, акціонера, інвестора. Третя група - нормативні параметри, які показують відповідність виробу стандарту, нормам, правилам, що регламентують межі, з яких даний параметр не має права виходити. До них відносяться показники надійності, ресурс виробу, безвідмовність, довговічність, ремонтоздатність.
Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються надпродуктивно, результатом чого є отримання більшої норми прибутку, ніж його головні конкуренти. Це одночасно означає, що підприємство займає стабільне положення на ринку товарів та послуг та його продукція користується постійним попитом.
При оцінюванні конкурентоспроможності підприємства необхідно враховувати стратегію основних конкурентів, оскільки це дозволяє координувати свою діяльність таким чином, аби найкраще організувати випуск високоякісної продукції чи надання послуг і тим самим забезпечити стійкі позиції на ринку.
Конкурентоспроможність підприємства - це комплексне поняття, яке включає такі аспекти:
- вміння розробляти стратегію, яка забезпечує високий рівень його конкурентоспроможності;
- наявність добре налагодженого організаційно-управлінського механізму, який здатний виконувати поставлені завдання;
- орієнтацію діяльності підприємства на ринок і систематичну співпрацю із зацікавленими сторонами;
- наявність конкурентної стратегії та тактики дій відносно конкурентів;
- високу професійну підготовку персоналу;
- вміння реагувати на зміни зовнішнього середовища.
Завдяки аналізу аспектів конкурентоспроможності підприємство може виявити недоліки та привілеї в сучасних умовах господарювання. Такий аналіз є високоактуальним та важливим для підприємства, адже він вимагає від нього повної оцінки своїх можливостей, визначення недоліків у виробничій системі, постійне спостереження за зміною ринкової кон'юнктури та досягнень найбільших конкурентів тощо.
Отже, дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах економічної ситуації, яка склалась в Україні, дає змогу розглядати її як комплексну характеристику потенціальних можливостей забезпечення конкурентних переваг в перспективі.
Список використаних джерел
- Иванов Ю.Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рьшочних отношений. - 2008. - С.362.
- Портер М. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів. / А. Олійник. - 1997.
- Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоспособности предприятия: Основа. 2009.С.258-261.
Холин Е.С.
Российский экономический университет
им. Г.В. Плеханова, Москва, Россия
ВИДЫ, ФОРМЫ ФРАНЧАЙЗИНГА И ИХ РАЗВИТИЕ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ
В зависимости от характера деятельности франчайзинг можно подразделять на четыре основных вида: товарный, производственный, сервестный, бизнес формата или деловой.
Франчайзинг товара (или товарный франчайзинг) представляет собой продажу товаров, производимых франчайзером и каким-либо образом маркированных его товарным знаком. Франчайзи, как правило, осуществляет послепродажное их обслуживание. Правообладателем при данном виде франчайзинга выступает производитель. Основным передаваемым правом является право на использование товарного знака франчайзера. Примером успешного использования товарного франчайзинга может быть продажа автомобилей. Стремительный рост производства автомобилей поставил их в полную зависимость от сбыта, необходимо было найти квалифицированных специалистов по сбыту, что привело к широкому использованию товарного франчайзинга. Практически все крупные автомобильные компании применяют франчайзинговые системы General Motors, Ford, Toyto, Nissan, Chrysler, Volkswagen и др.
Производственный франчайзинг представляет собой организацию производства определенного вида продукции. Компания, обладающая секретом производства сырья и запатентованной технологией изготовления готового продукта, осуществляет обеспечение конечного производителя сырьем и передает права на использование этой технологии. Наиболее яркий представитель, использующий схему производственного франчайзинга, компания Coca-Cola. Централизованные производство безалкогольных напитков не выгодно в связи с удаленностью от потребителей и большими неоправданными затратами. Поэтому компания обеспечивает конечных производителей специальным концентратом и предоставляет право на использование технологии.
Сервисный франчайзинг представляет собой среднее между товарным и производственным франчайзингом. Его сфера применения - услуга. Сущность заключается в том, что франчайзи предоставляет право заниматься определенным видом деятельности под торговой маркой франчайзера. У франчайзера есть ряд запатентованных прав, которые на основании договора передаются франчайзи. Система MacDonald's наряду с товарным знаком, технологией приготовления гамбургеров имеет свои стандарты внутреннего и внешнего дизайна помещений, фирменного стиля во всех элементах организации приготовления блюд и обслуживания клиентов.
Франчайзинг бизнес - формата составляет комплексный подход передачи франчайзера бизнеса франчайзи. Наряду со всеми перечисленными правами франчайзер передает франчайзи разработанную им технологию организации и ведения бизнеса. Франчайзи полностью идентифицируется с франчайзером и становится частью общей корпоративной системы. Франчайзер при таком франчайзинге может быть предприятием, добывающем сырье, производителем, оптовым или розничным торговцем, предприятием сферы услуг, а может быть только владельцем прав, которые по договору передаются франчайзи на определенных условиях. Но при этом все предприятия, работающие в системе, должны работать по единой методологии, в едином стиле и соблюдать внутрисистемные интересы. Система франчайзинга бизнес-формата дает возможность не только расширить бизнес во внутриотраслевом масштабе и сопредельных отраслях, но и включить в систему различные направления бизнеса. Высокая репутация компании в одной сфере деятельности при использовании системы франчайзинга бизнес-формата на практике дает колоссальные возможности для расширения деятельности как самой компании-франчайзера, так и франчайзи, которые будут использовать эту репутацию для организации и развития собственного бизнеса.
Развитие франчайзинга предопределило возникновении новых его форм, таких как франчайзинг на основе опциона, конверсионный франчайзинг, субфранчайзинг.
Суть франчайзинга на основе опциона состоит в том, что франчайзи имеет определенные преимущества, ему разрешается открыть не одно, а несколько новых франшизных предприятий на льготных условиях под торговой маркой франчайзера, во франшизном договоре отражается, количество франшиз, график открытия франшизных предприятий, территория освоения конкретного региона.
Конверсионный франчайзинг предусматривает, что франчайзер присоединяет самостоятельное действующее предприятие под брендом франчайзера на основе франчайзингового договора и предоставления франшизы. Что дает возможность франчайзи выступить на рынке в качестве представителя известной компании, получить доступ к продвинутым технологиям реализации товаров. Привлечь покупателей и повысить эффективность бизнеса. Особенно широкое распространения эта форма франчайзинга достигла в агентствах по недвижимости, в нефтяных компаниях, использующих станции технического обслуживания.
Субфранчайзинг форма контрактных фзаимоотношений между мастер – франчайзором (успешная франшизная компания, имеющая разветленную международную франшизную сеть) и мастер - франчайзи, при которой мастер - франчайзор передает эксклюзивное право на мастер - франшизу территории, где находится мастер - франчази, с правом продаж определенного количества субфраншиз в оговоренный период времени и под контролем мастер – франчайзи. Фактически мастер – франчайзи является франчайзером на этой территории, т.к. он на прямую заключает договора с франчайзи и получает их вступительные взносы и ежемесячные роялти.
Шведчиков О.А.
Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля, Луганськ, Україна
ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Дослідження яких-небудь об’єктів, систем, явищ, процесів шляхом побудови і вивчення їх моделей традиційно розуміють як моделювання [1, с.535]. Об’єктом моделювання в мікроекономічних системах найчастіше виступає сукупність таких характеристик, як конкурентоспроможність, потенціал, інновації, тощо [2, с.57]. У той самий час моделюванню розвитку підприємства приділяється значно менше уваги. Існуючі на даний момент моделі розвитку підприємств не в повній мірі враховують вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ або не розраховані на вирішення комплексних проблем підприємства.
Найбільш повний компаративний аналіз моделей розвитку підприємства зроблений у роботі [3, с.52]. Серед наведених у цьому дослідженні моделей слід відзначити такі, які моделюють сталий розвиток підприємства за допомогою когнітивних карт, теорії множин та класичної алгебри; теорії графів і топології; загальної теорії систем. Однак, жодна з цих моделей не призначена суто для моделювання розвитку підприємства і потребує певної адаптації.
Цікавим є моделювання розвитку, яке запропоновано у роботі [4], де пропонується встановити асиметрію розвитку господарюючих суб’єктів. На думку автора, розподіл показників розвитку господарюючих суб’єктів може бути трьох типів: правостороння, лівостороння асиметрія та симетричний розподіл. Наявність лівосторонньої асиметрії в динаміці певного фінансово-економічного показника свідчить про ризик дестабілізуючого впливу загрози розвитку, а правосторонньої – розкриває приховані резерви для якісного стрибка у зростанні. Тобто лівостороння асиметрія сигналізує успішним підприємствам про приховану небезпеку погіршення фінансового стану, а правостороння – дає можливість поліпшити становище нерентабельних підприємств. Симетричний розподіл характеризує еталонне підприємство, якому властивий механізм, здатний із нульовим запізненням забезпечити адаптацію системи до будь-яких зовнішніх збурень [4, с.96-97].
Відомо, що моделі за своїми характеристиками бувають абстрактними та матеріальними; кількісними, логічними та графічними; декомпозиційними і поведінковими; перспективними і дескриптивними [5, с.174-175]. Для відображення зв’язку зовнішніх обмежень з рівнем використання потенціалу розвитку підприємства доцільно застосовувати дескриптивну графоаналітичну модель, яка відображає зв'язок зовнішніх обмежень з кутом нахилу вектору потенціалу розвитку [6, с.40-41]. Графічно модель подається у вигляді комплексної площини, на якій знаходиться вектор потенціалу, за розміщенням якого можна судити про вплив факторів зовнішнього середовища.
За точку відліку в даній моделі пропонується взяти ідеальну ситуацію, коли положення вектора потенціалу розвитку (позначається Рd) співпадає з позитивним напрямком дійсної вісі комплексної площини, що відповідає нульовому куту нахилу цього вектора до дійсної вісі. Це свідчить про відсутність негативних проявів щодо властивості підприємства до розвитку. Проекція вектора Рd на уявну вісь дорівнюють нулю, що означає відсутність ризику отримання збитків. Така ситуація є характерною для підприємства, яке не має проблем з технічною базою та організація якого знаходиться на високому рівні. Підприємство має всі передумови до сталого розвитку.
Наступною ситуацією є розміщення вектора Рd під довільним кутом α, що знаходиться в межах 0<α<90o . У порівнянні з першим випадком, з’явилися певні обмеження на рівень використання потенціалу розвитку з боку зовнішнього середовища, що може бути наслідком несприятливих ринкових умов, спустошення необхідних природних ресурсів, впливу законодавчих обмежень і обмежень за трудовими ресурсами. Така ситуація є найбільш вірогідною, тому що більшість підприємств, так чи інакше, відчувають на собі обмежуючий вплив зовнішнього середовища.
Загрозливою для підприємства є ситуація, коли вектор Рd потенціалу розвитку знаходиться у межах 180о< α < 90 о. Це свідчить про те, що потенціал розвитку Рd трансформувався в потенціал збитковості, а існуючий потенціал повністю вичерпався. Така ситуація є критичною для підприємства і вказує на його занепад.
Таким чином, графоаналітичне моделювання впливу зовнішніх обмежень на рівень використання потенціалу розвитку дозволяє виявити наявність слабких місць в функціонуванні підприємства, які заважають його діяльності, а також визначити можливі резерви для майбутнього зростання.