Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Список використаних джерел.
1. Олешко А. А. Психологічні чинники фінансових криз / А. А. Олешко // Науковий вісник Національного університету ДПС України. – 4(47). – 2009. – С. 47-51.
2. Kahneman D. Prospect Theory : An Analysis of Decision Making Under Risk / D. Kahneman, A. Tverski //Econometrica. – 1979 – Vol 47, № 2. – р. 263–292.
3. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер. – М. : Прогресс, 1982.– 455 с.
4. Cohen D. Fear, Greed and Panic : The Psychology of the Stock Market J. – Wiley & Sons, 2001. – 308 р.
5. Туган-Барановский М. Н. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии / М. Н. Туган-Барановский – К. : Наукова думка, 2004. – 368 с.
6. Дегтярьова Н. В. Раціональне та ірраціональне у прийнятті інвестиційних рішень на фінансовому ринку / Н. В. Дегтярьова, О. А. Завора // Фінанси, облік і аудит : зб. наук. праць. – К.: КНЕУ, 2010. – Вип. 16. – С. 59–66.
7. The (Mis)behavior of Markets : A Fractal View of Risk. Ruin, and Reward / B. Mandelbrot, R. Hudson. – Basic Books, 2004. – 352 p.
8. Ариели Д. Предсказуемая иррациональность. Скрытые силы, определяющие наши решения / Д. Ариели. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2010 г. – 296 с.
Джерелюк Ю.О., к.е.н.
Херсонський національний технічний
університет, Херсон, Україна
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Діяльність будь-якого підприємства супроводжується імовірністю виникнення і розвитку кризи, що зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління.
Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління зумовлена тим, що в сучасних умовах підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність знаходячись під постійним впливом несприятливих внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства.
Фахівці часто під антикризовим управлінням розуміють або управління в умовах кризи, або управління, спрямоване на вихід підприємства з кризового стану, у якому воно вже знаходиться. Ці напрямки найшли відображення у багатьох публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених: Є.М. Андрущака, В.Г. Балашова, В.В. Григорьєва, В.И. Гусєва, Г.П. Іванова, Е.М.Короткова, О.О. Беляєва, Д.В. Валового, Н.І. Глазунової, А.Г. Грязьової, Р.Г. Афанасьєва, Т.С. Клебанової, О.М. Бондара, О.В. Мозенкова.
Але подібне трактування сутності антикризового управління послабляє його запобігальну, випереджальну спрямованість. Таким чином, невирішеним є питання розгляду антикризового управління як процесу запобігання кризи. Тому необхідно зробити акцент у системі антикризового управління саме на передкризову підготовку підприємства, профілактичну роботу з недопущення кризи. Реалізація набору антикризових процедур, а саме передкризова підготовка, дозволить знизити ймовірність виникнення кризових ситуацій і банкрутства, підвищити ефективність діяльності підприємства в цілому. Для подолання кризових явищ на підприємствах необхідно чітко розуміти суть та завдання антикризового управління.
Аналіз літературних джерел дозволяє говорити про те, що існують розходження в самому підході до проблем антикризового управління. Деякі автори розглядають антикризове управління з погляду проблем фінансів на мікрорівні, інші розглядають комплекс проблем, зв'язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але і з кризою в державних фінансах [1]. Іноді автори, говорячи про антикризове управління, приділяють увагу тільки процедурам банкрутства підприємства.
Таким чином, більшість авторів розглядає антикризове управління як процес виведення деякого об'єкта зі становища кризи. Подібне трактування антикризового управління не враховує його важливої попереджуючої функції Тому антикризове управління доцільно розглядати як сукупність двох взаємозалежних блоків: попереджуючого управління, тобто управління по "слабких" сигналах, і кризового управління, тобто управління по "сильних" сигналах [2].
На нашу думку, найбільш ефективним є системний підхід до антикризового управління, коли воно розглядається як комплекс заходів від попередньої діагностики кризи компанії до методів його подолання. Головне в антикризовому управлінні підприємством, на наш погляд, полягає в створенні умов, коли фінансова скрута не може мати постійного характеру. Налагоджений управлінський механізм усуває виникаючі проблеми до того, як вони прийняли необоротний характер. Тому основною метою антикризового управління є розробка й реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найнебезпечніших факторів, що приводять підприємство до кризового стану.
Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох аспектах:
по-перше, - це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;
по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання.
У першому випадку, основне завдання антикризового управління підприємством полягає в недопущенні фінансової кризи, а в другому - подолання фінансової кризи, тобто фінансове оздоровлення підприємства.
Таким чином, антикризове управління підприємством повинно бути спрямовано на вирішення ряду задач, основною з яких є своєчасне діагностування фінансового стану підприємства та вживання необхідних антикризових заходів з попередження кризи. Вживання заходів антикризового управління по попередженню фінансової кризи на підприємстві є найбільш економічним напрямом його управління. Можливість подолання кризової ситуації безпосередньо залежить від наявності і ступеню дієвості механізму антикризового управління, що дозволяє не тільки здійснити вибір вдалих управлінських рішень по виходу з кризи, але й забезпечує існування і ефективне використання інструментарію попередження та виявлення симптомів настання кризового стану.
Список використаних джерел
Прохорова Ю.В. Антикризове фінансове управління підприємств: теоретичні підходи в сучасних економічних умовах // Вісник економіки транспорту і промисловості (збірник науково-практичних статей). – 2006. – № 15-16. – С. 100 – 103.
- Булеев И.П., Тельнова А.В. К вопросу о сущности дефиниций „антикризисное управление” // Економіка промисловості. – Донецьк, 2005. - №5.- С. 60-63.
Донец Л.И., к.э.н., Реброва В.А.
Донецкий национальный университет экономики и
торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина
КОНЪЮНКТУРА УКРАИНСКОГО РЫНКА ТРУДА: ПРОБЛЕМЫ И ПУТИ ИХ РЕШЕНИЯ
В современных условиях восстановления экономики после мирового финансового кризиса особой актуальности приобретают проблемы эффективной занятости населения Украины и устранения массовой безработицы, как основополагающие факторы обеспечения достойного труда. Рынок труда занимает центральное место среди других рынков. Он находится под влиянием многих факторов, большинство из которых зависит от товарного рынка.
Различные аспекты регулирования рынка труда рассматриваются в работах таких ученых, как С.И. Бандур, Д.П. Богиня, В.В. Близнюк, Н.Д. Лукьянченко, Е.М. Либанова, Т.П. Петрова, В.О. Храмов и другие. В тоже время не нашли своего отражения вопросы оценки рынка труда как среды формирования достойного труда в украинском государстве, которые требуют дальнейшего изучения и проведения дополнительных научных и практических разработок в данной сфере.
На сегодняшний день на украинском рынке труда наблюдается ярко выраженный дисбаланс спроса и предложения на рабочую силу. Кроме количественного дисбаланса на рынке труда присутствует значительный качественный дисбаланс. Несмотря на высокий уровень безработицы в Украине, многие предприятия испытывают острую нехватку кадров. Достаточно высок спрос на квалифицированных рабочих. На фоне развала СССР и перехода к рыночной экономике заметно снизилась престижность простых рабочих специальностей. В начале 90-х годов прошлого века на постсоветском пространстве четко сформировалось и закрепилось мнение о том, что финансовый сектор, юриспруденция и частный бизнес – это наиболее удачные направления для получения высоких доходов и быстрого продвижения по карьерной лестнице. Все это привело к тому, что сегодня украинскому рынку труда нужны медицинские работники, учителя, продавцы, швеи, водители, трактористы, повара, и т.п. [1].
Те профессии, которые предусматривают невысокую заработную плату постепенно «стареют». Другим словами выпускники школ, при выборе профессии отказываются получать низкооплачиваемую специальность. В результате опытные работники выходят на пенсию, а замены среди молодежи им нет. Для современного молодого специалиста, кроме размера заработной платы, важную роль играют и достойные условия труда. Так, например, острая нехватка кадров в сельском хозяйстве обуславливается также тем фактом, что молодежь не хочет работать в умирающем украинском селе, необеспеченного соответствующими условиями жизни и труда. Все это приводит к довольно высокому уровню безработицы среди молодежи.
Учитывая тот факт, что в Украине учащиеся и студенты не относятся к категории экономически активного населения, можно сказать, что большинство безработной молодежи – это выпускники различного рода учебных заведений и лица без квалификации. И если последние в принципе не могут претендовать на хорошую работу с достойным уровнем оплаты труда, то с выпускниками дело обстоит сложнее.
Существует целый ряд причин, по которым специалисты, только что получившие диплом, не могут найти себе работу. Заметную роль сыграл мировой финансовый кризис. В виду повального сокращения кадров, наблюдавшегося в 2009 году, если и появлялась свободная вакансия, то работодатель в первую очередь хотел видеть на ней высококвалифицированного работника с хорошими профессиональными качествами и опытом работы. Несмотря на то, что на сегодняшний день наблюдается оживление украинской экономики и увеличение количества рабочих мест, предпочтения работодателей остались те же. На фоне ярко выраженного избытка предложения рабочей силы, выпускники явно проигрывают остальным участникам рынка труда. Ситуация усугубляется тем, что в последние годы к качеству украинского образования предъявляется все больше претензий. Практически все работодатели утверждают, что ни теоретические, ни практические знания и умения молодых специалистов не соответствуют тем требованиям, которые к ним предъявляет трудовой процесс, в связи с чем усложняются отношения социального диалога и партнерства в трудовой сфере [2].
Система высшего образования в силу своей консервативности, инерционности, устарелой структуры и специфического менеджмента оказывается непредприимчивой, неспособной подстроиться под потребности рынка труда. В сегодняшних условиях работодатель лишен реальной возможности принимать участие в формировании госзаказа, осуществлять текущий контроль знаний в учебном заведении. В Украине отсутствует практика регулярного совершенствования системы профессиональных стандартов с учетом мнений работодателей. Кроме того, во многом благодаря унаследованным от советской эпохи образовательным подходам, программы украинских учебных заведений в основном построены на передаче теоретических знаний. В то же время, передовые образовательные системы уделяют большое внимание практическим задачам.
Свою роль в формировании дисбаланса на рынке труда играют и представления современной молодежи об успешной карьере, материальном благополучии, удовлетворенности жизнью. Нынешние абитуриенты игнорируют потребности рынка труда при выборе профессии. Заметное влияние при этом оказывает постоянная экономическая и политическая нестабильность в стране. Довольно сложно спрогнозировать, какие именно специалисты потребуются через несколько лет, и какая заработная плата для них будет предусмотрена. Однако ввиду сложившегося менталитета многие абитуриенты руководствуются мнением о том, что экономисты, финансисты, менеджеры и адвокаты всегда будут в цене. В результате многим выпускникам вузов приходится переучиваться, осваивать новые профессии.
Одной из важнейших причин, приводящих к неудачному выбору профессии, является неправильная профессионально ориентационная работа с абитуриентами. Важность данного вида деятельности необычайно велика. Профессиональная ориентация выступает как приоритетное направление в формировании активной политики занятости, достижении продуктивной занятости населения. Постоянно действующая система помощи населению в выборе профессии, получении специальности и трудоустройстве, позволяет наиболее полно согласовать интересы и возможности человека с требованиями рынка труда [3].
Очевидно, что на пути формирования достойного труда в Украине взаимосвязь рынка труда с системой образования довольно тесна. Можно сделать вывод, что в Украине оба направления работают неэффективно как на уровне внутреннего функционирования, так и на уровне взаимодействия между собой, что в свою очередь усложняет реализацию принципов социального диалога и обеспечения достойного труда в целом. Отсутствие отлаженной схемы сотрудничества субъектов рынка труда и системы образования является одной из основных причин существования дисбаланса на рынке труда, как основного препятствия в формировании достойного труда. Применение устаревших методов подачи материала студентам и отрыв процесса образования от процесса производства приводит к низкому качеству образования молодых специалистов, что обуславливает низкий спрос на них. Формирование госзаказа, не согласованного с работодателями, слабый анализ потребностей рынка труда и неэффективная профориентационная работа становятся причиной избытка специалистов одних профессий и недостатка других. В итоге все это приводит к высокой безработице среди молодежи.
Таким образом, взаимодействие субъектов рынка труда и системы образования является одним из приоритетных направлений в политике занятости молодежи и формировании достойного труда. В связи с этим можно предложить механизм формирования достойного труда путем оптимизации форм взаимодействия участников рынка труда и системы образования Украины. Целями реализации данного механизма является устранение дисбаланса рабочей силы и формирование в украинском государстве рынка труда, как «здоровой» среды обеспечения достойного труда, что реализуется посредством:
- тесная взаимосвязь службы занятости с министерством образования, с целью формирования госзаказа, ориентированного на потребности рынка труда;
- повышение эффективности проведения профессионально ориентационной работы с абитуриентами со стороны государственной службы занятости, внедрение новых способов проведения профориентации;
- повышение заработных плат, уровня социальной защиты, введение систем льгот и нематериального стимулирования в низкооплачиваемых - сферах деятельности с целью повышения их престижности;
- совершенствование системы образования с целью повышения спроса на молодых специалистов.
Список использованных источников
1. Кто нужен рынку труда. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа:
/Info/Jobsearcher/post/2009/07/12/kto_nuzhen_rynku_truda.aspx
2. Рыбачук Ю. Молодежь неконкурентоспособна на рынке труда. // «Комментарии» №19 от 20.05.2010
3. Семив Л. Стратегия инновационного развития государства и его влияние на человеческие ресурсы / / Региональная экономика. – 2004. – №.2. – С. 7-22.
Иванов Г.Г., д.э.н., Романов А.П.
ФГБОУ ВПО «Российский экономический
университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия
МЕТОДЫ УПРАВЛЕНИЯ И ОЦЕНКИ ХОЗЯЙСТВЕННЫХ РИСКОВ ТОРГОВЫМИ ПРЕДПРИЯТИЯМИ КАК СПОСОБ ПОВЫШЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ
В условиях современной рыночной экономики со всеми её плюсами и минусами, новшества и смелые, неординароные действия со стороны той или иной торговой организации могут либо оставить далеко позади всех конкурентов, либо стать причиной банкротства. Стремление некоторых предприятий вообще избегать рисков, может привести к негативным результатам: можно оказаться вне дела и без дела. Поэтому, как свидетельствует практика, не стоит бояться риска, надо уметь оценивать и управлять им.
Единой классификации рисков, так же, как единого подхода к определению понятия «риск», нет. Хозяйственный риск в торговле можно подразделить на: 1.Торгово-технологический риск, причиной которого является возможное снижение предполагаемых объемных итоговых показателей, рост материальных и других затрат, уплата повышенных отчислений и налогов. 2. Коммерческий риск в торговле отражает вероятность возникновения негативных событий, приносящих убытки и потери (вплоть до банкротства) в процессе реализации товаров и услуг.
Коммерческий риск, к примеру, может возникнуть, если предприниматель продает не то, в чем нуждается рынок. 3. Коммерческий риск тесно связан с финансовым риском. Их объединяет то, что в экономике оба вида риска объясняются с позиции финансовых результатов коммерческой деятельности. Финансовые риски торговых предприятий складываются из отношения заёмных средств ко всем финансовым средствам предприятия. Чем выше это соотношение, тем больше финансовый риск.
4. Риск инвестирования (т.н.«портфельный риск») характеризует степень риска инвестирования в ценные бумаги, новейшее оборудование, новые товары,новые технологии, научные разработки и т.п. В какой-то мере, к рискам инвестирования и коммерческим рискам в торговле можно также отнести введение и использование в системе категорийного менеджмента современных ритейлеров работы с собственными торговыми марками (Own Brands, Private Labels).
Сущность оценки риска заключается в проведении многокритериального сравнения и выбора того варианта решения, который бы лучше всего отвечал интересам конкретного торгового предприятия.
Одним из наиболее приемлемых подходов к управлению и оценке рисков, который может использоваться на практике, является интегральная оценка рисков, подразделяющаяся на два дополняющих друг друга вида: количественный и качественный.
Количественная оценка рисков – численное определение размеров отдельных рисков и сделки в целом, отвечающее следующим требованиям:
- Вероятность достижения предполагаемого результата неуспеха и возможного отклонения от цели;
- Достижение нужного результата при минимальных затратах;
- Оптимальность времени, затрачиваемого на выбор альтернативы.
Качественная оценка рисков – включает следующие важные составляющие:
- Сравнение предполагаемые положительных результатов с возможными отрицательными последствиями;
- Определение вероятного влияния анализируемых альтернатив на решения в будущем;
- Эффективность экономической деятельности выявляется через оценочное отношение «польза-вред».
Любому хозяйствующему субъекту в торговле важно уметь оценивать и управлять рисками в процессе своей деятельности. Это обеспечит возможность занимать конкурентные позиции в той зоне хозяйствования, в которой степень допустимого риска оптимальна с точки зрения предприятия. Факт риска и стремление к его преодолению являются не только катализатором развития, раскрытия и использования всего имеющегося потенциала предприятия, но и инструментом повышения конкурентоспособности.
Ковтун В.П.
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана», Київ, Україна
РЕПУТАЦІЙНІ РИЗИКИ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
У ринковій економіці об'єктивно існують різноманітні ризики, у тому числі ризики присутні і в більшості сфер діяльності підприємства. Особливе місце займають репутаційні ризики, які мало вивчені в теорії і недостатньо враховуються підприємствами на практиці в процесі прийняття рішень. Проблеми, які пов’язані з ризиками є об’єктом наукових праць як вітчизняних так і зарубіжних науковців, а саме: Вітлінського В.В., Штефанича Д.А., Лобанова А., Бланка І. А., Гранатурова В.М., Сирочука Н.А., Новака В.О., Балабанова І.Т., Фрідмена М., Шарпа У., Дж. М. Кейнса, Ф. Найта, Дж. Фон Неймана, Й. Шумпетера, та інших.
Система ринкових відносин об’єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають при наявності конкретних умов та обставин. Аналіз досліджуваної літератури показав, що немає єдиної точки зору щодо визначення сутності ризику як економічної категорії. Це пояснюється багатоаспектністю даного явища, практично повним його ігноруванням у господарському законодавстві, недостатнім використанням у реальній економічній практиці й управлінській діяльності.
Слід зазначити, що на даний момент часу нараховують більше 40 різних критеріїв ризиків і більше 220 видів ризиків. Гальчинський А., Бланк І.А., Валдайцев С.З., визначають ризик як ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів порівняно з прогнозованим варіантом [3]; можливість настання несприятливої події, пов’язаної з різними видами втрат [1]; загроза втрати ресурсів, недоотримання або втрати доходів, фінансових активів, появи додаткових видатків порівняно із запланованими [4]. У сучасних словниках з економіки не завжди згадуються так звані репутаційні ризики. Отже, почнемо з термінології. Наявний набір ризиків не враховує корпоративне управління, соціальний контекст, етику і цінності, прийняті на підприємстві, поведінку і зобов'язання підприємства. Всі вищеперераховані аспекти відображені в понятті «репутаційний ризик». Важенина И.С., Пестриков С.А., Шарипов Т.Р., розглядають репутаційний ризик як можливість втрати ділової репутації організації (повної або часткової) внаслідок дії різних зовнішніх і внутрішніх факторів, що спричиняє за собою зниження або повну втрату вартості репутаційних активів, а також фінансові втрати (у вигляді збитків або недоотриманого прибутку) та / або падіння ліквідності організації [2, с.3]. Ариф Заман визначає репутаційний ризик як реальну чи потенційну загрозу ділової репутації - загроза, яка, якщо її не контролювати належним чином, здатна привести до згубної для репутації кризи [6, с.97].
Аналізуючи дані визначення, ми дійшли висновку, що науковці не говорять про позитивні наслідки ризику в підприємницькій діяльності, тобто характеризують досліджуване поняття тільки з однієї сторони – сторони-невдачі. При здійсненні підприємницької діяльності репутаційний ризик може проявлятися і позитивними зрушеннями для господарюючого суб’єкта, тобто можливий прояв і позитивних результатів дії репутаційного ризику, що є оберненими наслідками до тих, які виділяють дані автори. На наш погляд, репутаційний ризик – це економічна категорія дія якої виникає при здійсненні підприємницької (чи іншої) діяльності, пов’язана з появою реальних/потенційних загроз діловій репутації підприємства та ймовірністю настання позитивних зрушень у репутаційних стратегічних активах підприємства. Дане визначення об’єднує в собі як можливість досягнення небажаних, так і сприятливих відхилень від запланованих результатів.
У найзагальнішому вигляді репутаційні ризики зазвичай поділяються на три великі групи [5, с.18]: корпоративні ризики - проблеми, пов'язані з діяльністю компанії, в тому числі виробничої, управлінської тощо; глобальні ризики - проблеми, актуальні не для однієї компанії, а для цілого ряду компаній, пов'язаних з виробництвом однорідних товарів (екологічні проблеми, проблеми ожиріння і т. д.); локальні ризики - навпаки, зачіпають не компанію в цілому, а якусь частину службовців (працівників) компанії (наприклад, масові звільнення).
В ринкових умовах господарювання репутаційні ризики набувають все більшого значення і повинні враховуватися при виборі ефективної і безпечної стратегії організації. У зв'язку з цим підвищення ефективності управління репутаційними ризиками стає надзвичайно актуальною проблемою економіки підприємства та сучасного менеджменту. В умовах глобальної фінансово-економічної кризи вижити підприємству в екстремальних умовах досить часто допомагають раніше сформована репутація і завойована довіра акціонерів, партнерів і клієнтів, а також ефективна робота з ідентифікації та мінімізації репутаційних ризиків.