Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності

Вид материала

Документы

Содержание Балабанова Л.В., д.е.н., Лиходєдова О.В. Кадрове забезпечення як чинник конкурентоспроможності підприємства Список використаних джерел Маркетингове дослідження проблем конкурентного розвитку торговельних посередників на плодовочевому ринку Нарощення маркетингового потенціалу як чинник забезпечення конкурентоспроможності лісогосподарського підприємства Собственные торговые марки как элемент стратегического управления в торговых сетях Стратегия привлечения Стратегия замещения Маркетинговий підхід до управління персоналом як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємств споживчої кооперації украї

Подобный материал:

• Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
• Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
• Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
• Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
• 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
• 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
• Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
• План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
• Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
• ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.

Балабанова Л.В., д.е.н., Лиходєдова О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна


КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність діяльності підприємства багато в чому залежить від якісного і ефективного кадрового забезпечення діяльності підприємства, оскільки саме кадри розробляють цілі і стратегії щодо забезпечення конкурентоспроможності діяльності підприємства, і саме кадри забезпечують ефективність їх реалізації.

Конкурентоспроможність діяльності будь-якого підприємства не може бути забезпечене без належного кадрового забезпечення, а тому на кожному підприємстві необхідно періодично здійснювати оцінку рівня кадрового забезпечення з метою розробки відповідних рекомендацій щодо його підвищення. Ефективність кадрового забезпечення залежить від ступеня забезпечення потреб підприємства в спеціалістах (за кількісними і якісними характеристиками) і використання трудового потенціалу працівників. Складовими індивідуального трудового потенціалу працівників виступають: професійно-кваліфікаційний потенціал, творчий потенціал, організаційна спроможність працівників, та фізичний потенціал працівників.

Професійно-кваліфікаційний потенціал працівників може визначатись за допомогою оцінки освітньо-кваліфікаційного рівня, рівня професійно-посадового розвитку, рівня організаційних навичок. Творчий потенціал працівників слід визначати шляхом оцінки рівня креативності, рівня ініціативності, рівня здатності до прояву та реалізації творчих здібностей, рівня винахідливості, рівня самореалізації працівника.

Організаційна спроможність працівників може бути охарактеризована за допомогою рівня комунікабельності, рівня адаптивності, рівня готовності до співпраці, рівня конфліктності, рівня культури працівників, здатності до самодисципліни і саморозвитку, раціональності планування і використання робочого часу, здатності щодо визначення пріоритетних справ. Фізичний потенціал працівників слід характеризувати за допомогою показників стану здоров’я, здатності протистояння стресовим ситуаціям, схильності до перевтоми, здатності переносити фізичні і моральні навантаження, здатності працювати в незвичних умовах. Для оцінки кадрового забезпечення було розробленою модель оцінки (яка передбачає використання 5-ти бальної шкали оцінки за критеріями), що представлена на рисунку 1.


Позначимо через - коефіцієнт оцінки кадрового забезпечення. Тоді формула для розрахунку цього коефіцієнта має вигляд:

,

де - наступні показники: при - показник забезпечення підприємства в спеціалістах за кількісними характеристиками; при - показник забезпечення підприємства в спеціалістах за якісними характеристиками; при - показник оцінки використання індивідуального трудового потенціалу спеціалістів.

Зауважимо, що останній з показник розраховується за формулою

,

де при маємо , - показник оцінки використання професійно-кваліфікаційного потенціалу; де при маємо , - показник оцінки використання творчого потенціалу; де при маємо , - показник оцінки організаційної спроможності; де при маємо , - показник оцінки використання фізичного потенціалу.







– низький рівень кадрового забезпечення; – середній рівень кадрового забезпечення; – високий рівень кадрового забезпечення.



Рис.1 - Рекомендована модель оцінки рівня кадрового забезпечення


Список використаних джерел

1. Пономаренко В.С. Управління трудовим потенціалом. Наукове видання/ В.С. Пономаркенко, В.М. Гриньова, М.М. Салун, М.М. Новікова, А.Г. Гольдфарб, І.А. Грузіна, О.М. Красноносова, С.М. Самойленко, С.І. Струк. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. – 348 с.
   

2. Стец І. Проблеми формування та оцінки трудового потенціалу підприємства. // Економічний аналіз. Тем. зб. наук. праць кафедри економічного аналізу. Вип. 3 (19).- Тернопіль: ТНЕУ, 2008. – С.240-243.


Близький Р.С., к.е.н.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна


МАРКЕТИНГОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КОНКУРЕНТНОГО РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА ПЛОДОВОЧЕВОМУ РИНКУ


В сучасних соціально-економічних умовах розвитку економіки країни розподіл сільськогосподарської продукції формує особливу увагу до торговельних посередників, які є однією з ключових ланок у процесі доведення продукції до кінцевого споживача. Проблеми їх функціонування позначаються не тільки на їх діяльності, але й знаходять відображення на діяльності виробників сільськогосподарської продукції. Таким чином, актуалізація дослідження існуючих проблем та перспектив розвитку торговельних посередників на ринку овочів і фруктів України є достатньо актуальним для виробників сільськогосподарської продукції та кінцевих споживачів.

Питання дослідження проблем та перспектив розвитку торгівельних посередників вирішуються багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими-економістами. Зокрема, проблемами вивчення й аналізу процесів обміну, регулювання ринку овочів та фруктів займаються А.А. Афонін, Б.В. Буркинський, А.В. Войчак, В.М. Геєць, В.І.Голіков, Є.П. Голубков, Ф.І. Євдокимов, Ф. Котлер, А.І. Кредісов, А. Хоскинг. Однак існуючі дослідження майже не приділено уваги конкретизації характеристики торговельних посередників на ринку овочів та фруктів, і що особливо важливо, не визначено проблеми їх функціонування та взаємодії з виробниками продукції та роздрібними торговельними мережами.

Історично слово "ринок" характеризувало певне місце, де продавалися та купувалися товари.

В.Апопій досліджує систему відносин і взаємозв'язків АПК і торгівлі в процесі їх взаємодій, приділяючи основну увагу оптовій торгівлі та визначаючи ефективність взаємодії роздрібної торгівлі, з подальшим обгрунтуванням структурної моделі, принципів та інструментарію організаційно-економічного механізму взаємодії торгівлі та АПК України [1, с.9-21].

О.Корольчук досліджує теоретичні та практичні аспекти стратегії фомування та розвитку вертикальних маркетингових систем, визначаючи типи взаємодії виробника з торговельними посередниками та з'ясовуючи засади формування пріоритетних напрямів реалізації економічних інтересів кожного з учасників вертикальної системи розподілу [2, с.21-22].

Г.Ортіна розглядає економічний механізм збуту зерна аграрними підприємствами та акцентує увагу на визначенні пріоритетних заходів із створення конкурентного середовища на товарних ринках через підтримку малого підприємництва [3, с. 1].

Питання маркетингу збутової діяльності переробних підприємств на продовольчому ринку досліджує О.Івасенко, з'ясовуючи проблеми збутової діяльності переробних підприємств, а також обґрунтовуючи науково-методичний підхід до вибору переробним підприємством торгових посередників [4, с.13].

У середньому на опитуваних підприємствах 78% продукції постачається таким категоріям покупців: супермаркети, остаточні споживачі та інші оптовики. Контрактні угоди постійно підписуються підприємствами з виробниками продукції та з супермаркетами.

У середньому з усього обсягу реалізованої продукції 32% - продукція, що доставляється постачальниками, а 68% - власними силами підприємства. До актуальних проблеми, що заважають розвиватися бізнесу підприємств у сфері плодоовочевої продукції, респонденти відносять: недосконалу законодавчу базу; кадрову проблему; проблему з постачальниками (погана якість продуктів, брак інформації); проблеми з обладнанням (відсутність теплиць, відсутність спеціальних приміщень для зберігання продукції).


Список використаних джерел:

1. Апопій, В. Внутрішня торгівля та АГЖ України: теорія і практика економічної взаємодії / В. Апопій. Автореф.дис.доктора екон.наук. -Донецьк, 2008.-40 с.
   
2. Корольчук, О. Стратегія формування та розвитку вертикальних
   маркетингових систем на основі франчайзингових відносин /О.Корольчук. Автореф.дис.доктора екон.наук. - Донецьк, 2008. - 41с.
   
3. Ортіна Г. Економічний механізм збуту зерна аграрними підприємствами / Г.Ортіна. Автореф.дис.канд.екон.наук. - Харків, 2009. - 20 с.
   
4. Івасенко О. Маркетинг збутової діяльності переробних підприємств на продовольчому ринку / О.Івасенко.Автореф.дисс.канд.екон.наук. - Донецьк, 2009. - 20 с.
   
5. Чмаріна, В. Регулювання діяльності місцевих ринків з продажу
   споживчих товарів / В.Чмаріна. Автореф.дисс.канд.екон.наук. -Донецьк, 2009. - 20 с.
   

Ковальчук О.В.,к.е.н., Божко В.М.

Луцький національний технічний університет, Луцьк, Україна


НАРОЩЕННЯ МАРКЕТИНГОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА


В сучасних умовах формування і становлення в Україні ринкових відносин, які характеризуються динамічністю зовнішнього середовища, швидкими темпами інноваційного розвитку, зростанням вимог споживачів стратегічною задачею підприємства стає системна перебудова господарських та управлінських процесів для максимального пристосування до зовнішнього середовища та формування необхідного рівня конкурентоспроможності. Ключовим моментом у даному процесі має стати найбільш повне використання маркетингового потенціалу. Виявлення невикористаних раніше резервів, більш ефективне використання наявних ресурсів дозволить підприємству знайти своє місце на ринку і бути передумовою для перемоги у конкурентній боротьбі.

Особливо гостро проблема використання маркетингового потенціалу стоїть перед лісогосподарськими підприємствами, які використовують лише незначну частину наявного потенціалу.

Лісове господарство – невід’ємний елемент економіки України, який створює робочі місця, задовольняє потреби національного і закордонних ринків у деревині та лісоматеріалах. Однак тенденції розвитку цієї галузі свідчать про наявність ряду проблем, які пов’язані, за висновками фахівців, із низькою конкурентоспроможністю на зовнішніх ринках, а також у низькому рівні використання маркетингового потенціалу. Таким чином, вирішення основної проблеми лісогосподарського підприємства – досягнення необхідного рівня рентабельності та стабільного розвитку, в теперішніх умовах ринкових відносин можна знайти лише будуючи систему менеджменту на принципах маркетингу. При цьому центральним елементом всієї системи має стати формування, управління та нарощення маркетингового потенціалу. Досліджуючи розвиток наукової думки щодо розуміння сутності категорії «маркетинговий потенціал» було виявлено відсутність системності та комплексності у формуванні дефініцій даного поняття [1,2]. Однак систематизувавши підходи провідних вчених в даній галузі ми пропонуємо під маркетинговим потенціалом розуміти сукупність внутрішніх можливостей, сил, ресурсів та зусиль, а також зовнішніх загроз і можливостей, які взаємодіючи на основі ефекту синергії забезпечують відповідний рівень конкурентоспроможності підприємства.

Маркетинговий потенціал як системна категорія характеризується складною будовою, яка має ієрархічну структуру, та тісно взаємопов’язана із іншими складовими сукупного потенціалу підприємства (рис.1).




Рис. 1. Модель взаємодії елементів маркетингового потенціалу підприємства

Лісогосподарські підприємства провадять господарську діяльність у сфері природокористування, де визначальним чинником є природний капітал і максимізація інтегрального екологічного, економічного та соціального ефекту від використання лісів можлива при використанні всього наявного в них маркетингового потенціалу, формування якого повинно відповідати таким умовам:

• комплексне використання ресурсів лісу;
  
• максимально глибокий рівень переробки лісоматеріалів;
  
• експортна орієнтація;
  
• екологічна та соціальна відповідальність.
  

Отже, маркетинговий потенціал є невід’ємною функцією загального потенціалу лісогосподарського підприємства і при правильно вибудуваній маркетинговій стратегії забезпечується ефективний збут та створюються умови для підвищення рівня конкурентоспроможності.


Список використаних джерел

1. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посіб. / О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк. – К.: КНЕУ, 2003. – 316с.
   
2. Мерзликина Г.С., Шаховская Л.С. Оценка экономической состоятельности предприятия: Монография / Г.С. Мерзликина, Л.С. Шаховская. – Волгоград: ВолгГТУ, 1998. – 243 с.
   

Иванов Г.Г., д.э.н., Майорова Е.А.

ФГБОУ ВПО «Российский экономический

университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия


СОБСТВЕННЫЕ ТОРГОВЫЕ МАРКИ КАК ЭЛЕМЕНТ СТРАТЕГИЧЕСКОГО УПРАВЛЕНИЯ В ТОРГОВЫХ СЕТЯХ


Собственная торговая марка (Private Label) – это торговая марка, владельцем которой является розничная сеть. Реализация товаров под собственными торговыми марками позволяет сети дифференцировать предлагаемые товары от конкурентов, способствует увеличению прибыли ритейлера, приводит к снижению его зависимости от поставщиков.

Указанные преимущества делают собственные торговые марки важным инструментом повышения конкурентоспособности предприятий торговли.

Управление собственными торговыми марками подразумевает, в первую очередь, правильный выбор их товарной категории, который зависит от следующих факторов:

• сложность введения товара в категорию Private Label;
  
• устойчивость позиций брендированных товаров аналогичной категории.
  

Наиболее привлекательными с точки зрения Private Label являются товары, не требующие значительных временных и денежных затрат на их внедрение и не имеющие сильных конкурентов со стороны товаров под брендами производителей. В то же время, по мере развития собственных торговых марок, ритейлеры выходят за рамки традиционных товарных категорий и вступают в конкурентную борьбу с более сильными брендами.

Разработка оптимальных товарных категорий и грамотной ценовой политики во многом определяет конкурентоспособность товаров, реализуемых под собственными торговыми марками, и влияет на выбор стратегии их развития.

Развитие Private Label предполагает четыре возможные стратегии:

1. Стратегия привлечения – продажа родовых товаров без основных элементов торговой марки в целях привлечения потока покупателей;
   
2. Стратегия модификации – модификация предложения лидирующих торговых марок производителей с целью создания основной массы лояльных покупателей;
   
3. Стратегия вытеснения – вытеснение слабых торговых марок производителей за счет лучшего ценового предложения;
   
4. Стратегия замещения – выпуск инновационного продукта, замещающего потребление традиционного для покупателя товара под торговой маркой производителя.
   

Каждая из перечисленных стратегий нацелена на различные потребности покупателей и предполагает соответствующее позиционирование, которое непосредственно связано с т.н. процессом брендинга.

Брендинг товаров Private Label включает три основных направления:

1. Реализация продукции под различными торговыми марками (квази-брендами). Так как квази-бренды не ассоциируются у покупателей с ритейлером и позволяют создать иллюзию широкого выбора товаров, такая стратегия наиболее эффективна в магазинах низких цен с ограниченным ассортиментом;
   
2. Реализация продукции под торговой маркой, повторяющей название и логотип сети. Такая стратегия оптимальна для супермаркетов, обладающих сильным собственным брендом;
   
3. Реализация продукции под единой торговой маркой, не совпадающей с названием ритейлера. Такая стратегия характерна для компаний, в состав которых входит несколько торговых сетей.
   

Отмеченные стратегии брендинга и развития товаров категории Private Label составляют основу стратегического управления собственными торговыми марками, которое оказывает значительное влияние на эффективность деятельности розничных торговых сетей и является важным инструментом повышения их конкурентоспособности.

Кропивка Ю.Г.

ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет

економіки і торгівлі», Полтава, Україна


МАРКЕТИНГОВИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ


У різні періоди розвитку економіки України закладались передумови створення ефективної конкурентоспроможної системи споживчої кооперації, але в той же час виникали певні протиріччя в самій системі управління нею, з якими доводиться мати справу на практиці і по сьогоднішній день. Маркетинговий підхід в умовах ринку, який швидко змінюється, поява нових технологій і видів праці, усе більшого обсягу інформації і підвищення вимог споживача, відкриває великі можливості для забезпечення високої конкурентоспроможності підприємств споживчої кооперації України, оскільки працівник, який володіє глибокими знаннями і готовий працювати з віддачею, має величезний стратегічний потенціал і може розглядатися керівництвом підприємства як стратегічний ресурс у конкурентній боротьбі на ринку.

На початку ХХІ століття вперше в системі споживчої кооперації України був використаний термін «маркетинг робочої сили» у працях Величко О.В. Науковець стверджує, що в умовах ринкових перетворень в Україні ринок праці споживчої кооперації можна розглядати як систему відносин між підприємствами й організаціями та найманими працівниками згідно з попитом і пропозицією робочої сили та її відтворенням. Необхідні умови для маркетингової діяльності на ринку праці споживчої кооперації – це формування ринку робочої сили; конкуренція як між працівниками, так і між підприємствами й організаціями в ролі покупців робочої сили; вільний вибір працівника та роботодавця щодо прийняття рішення про найм; відносна свобода в пересуванні робочої сили на міжкваліфікаційному та міжгалузевому рівнях. Особливої уваги заслуговує використання концепції маркетингу до управління внутрішнім ринком праці, оскільки кожне підприємство та організація споживчої кооперації зацікавлені у підвищенні своєї конкурентоспроможності та досягненні поставлених цілей [1].

Відмітимо, що поряд зі змінами, які відбуваються в системі управління персоналом споживчої кооперації України, в досліджуваному періоді продовжується акцентуалізація уваги на наборі молодих спеціалістів, які щойно закінчили вищі навчальні заклади. Так, за результатами дослідження Футало Т. робить висновок, що станом на 1 січня 2009 р. в системі Укоопспілки працювало 72832 особи, з них 36697 осіб із вищою освітою, що становить 50,4 % загальної кількості працівників, у тому числі 17,6 % закінчили навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, 32,8 % - І-ІІ рівнів акредитації, мають професійну підготовку 21453 особи (29,5 %), відношення найманих працівників і пайовиків до 1:15. Крім того, вчений у своїх працях звертає увагу, що важливо якісно оновити склад пайовиків за рахунок молоді, осіб у віці ділової активності, сільської інтелігенції. Проблема залучення молоді до кооперації та доведення цього прошарку до 30% є загальною проблемою кооперативних організацій більшості країн. Її вирішення пов’язано з широким стимулюванням молоді через пільги, економічні вигоди, кредити, надання безкоштовних освітніх послуг, потужною пропагандою ідей і реального досвіду [4].

Відмітимо внесок в дослідження даної проблеми Войнаш Л.Г. На її думку, в період ринкових трансформаційних подій в економіці Україні, у тому числі її кооперативному секторі, здійснено цілий ряд організаційно-практичних заходів щодо удосконалення стилю, форми і методів роботи з персоналом, його професійного розвитку, соціального захисту працівників системи, посилення впливу на всі складові цієї роботи. Розроблено і затверджено Радою та правлінням Укоопспілки ряд важливих нормативних документів, спрямованих на удосконалення кадрової роботи [2].

Сьогодні споживча кооперація України розвивається за тими ж принципами, що й увесь міжнародний кооперативний рух, та демонструє конкретні досягнення своєї діяльності. Споживча кооперація України володіє потужною базою підготовки висококваліфікованих спеціалістів: 26 навчальних закладів, майже 50 тисяч студентів, 2,6 тис. викладачів, з яких 100 докторів наук, професорів, 646 кандидатів, доцентів. Щорічний випуск фахівців перевищує 10 тис. осіб [3].

Результати дослідження підтвердили, що посилення конкурентної боротьби за кваліфікований персонал, структурні та динамічні зміни, які відбуваються на ринку праці, зумовлюють необхідність здійснення маркетингових досліджень цього ринку. Звідси слідує, що впровадження маркетингового підходу до управління персоналом є одним із важливих чинників забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємств споживчої кооперації України.