Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Список використаних джерел
- Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс / И.А. Бланк. – К.: Ника-центр, 1999. – 528 с.
- Важенина И.С., Пестриков С.А., Шарипов Т.Р. Риски деловой репутации: идентификация и оценка// Экономический анализ: теория и практика. 2011. №17 (224). С. 2– 11.
- Валдайцев С.З. Инновационный процесс в странах развитого капитализма: методы, формы, механизм /С.З. Валдайцев. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 144 с.
- Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ / А Гальчинський, В. Геєць, В. Семиноженко. –К.: Знання України, 2002. –336 с.
- ссылка скрыта
- ссылка скрыта. Репутационный риск: управление в целях создания стоимости: / Ариф Заман: Пер. с англ. - М. : Олимп-Бизнес, 2008.
Ларка Л. С., к.е.н.
Національний технічний університет «Харківський
політехнічний інститут», Харків, Україна
ОБҐРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ВИБОРУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ЗА УМОВ РИЗИКУ
Забезпечення ефективності діяльності будь-якого підприємства в сучасних ринкових умовах залежить в першу чергу від якості обґрунтування господарських рішень та належного оцінювання ризиків. Ринковий шлях розвитку економіки України обумовлює необхідність підвищення темпів інноваційної діяльності на всіх підприємствах національного господарства, тому актуальним є обґрунтування стратегії вибору наукомістких проектів за умов ризику. Традиційно для визначення стратегії вибору інноваційних проектів застосовують критерії Вальда, Севіджа, Гурвіца та критерій оптимізму [1, 2], які дозволяють на базі сценарного підходу визначити оптимальний варіант інноваційного проекту. Разом з тим при організації інноваційної діяльності значну увагу слід приділяти ідентифікації ризиків. Основні види ризиків інвестиційно-інноваційної діяльності та методи їх оцінювання досить глибоко досліджені науковцями [3 – 5], але залишається відкритим питання, який показник доцільно застосовувати при побудові платіжної матриці для обґрунтування стратегії вибору інноваційних проектів за умов ризику.
Обґрунтування стратегії вибору інноваційних проектів засновано на аналізі платіжної матриці, рядки якої – це альтернативні інноваційні проекти, а стовпчики – стани системи (середовища). Реалізація кожного з альтернативних проектів за умови настання певного стану середовища забезпечує конкретний результат (наслідок рішення), який визначає витрати або виграш за умов вибору даного проекту та реалізації даного стану системи. При обґрунтуванні більшості господарських рішень для побудови платіжної матриці використовують показник очікуваного прибутку, але для адекватного вибору інноваційних проектів доцільніше застосовувати показник чистого дисконтованого доходу, який дозволяє не тільки співвіднести величину грошових притоків та відтоків при реалізації проекту, але і скоригувати ставку дисконтування шляхом додавання премії за ризик. Ставка дисконтування може враховувати такі види ризиків, як інфляційний, географічний тощо.
Альтернативи в зазначених умовах можуть вибиратися за одним із чотирьох критеріїв: критерієм Вальда (стратегія прийняття рішення максимін), критерієм оптимізму (стратегія прийняття рішення максимакс), критерієм Севіджа (стратегія прийняття рішення мінімакс) та критерієм Гурвіца (поєднання стратегій максимакс та максимін). Критерій Вальда називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий з гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. Критерій Севіджа орієнтований на мінімізацію ризику втратити прибуток й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку. За допомогою критерію Гурвіца встановлюється баланс між випадками крайнього оптимізму та випадками крайнього песимізму шляхом введення в розрахунки коефіцієнта оптимізму a. Цей коефіцієнт змінюється від нуля до одиниці та показує ступінь схильності особи, що приймає рішення, до оптимізму чи песимізму [1].
Для остаточного вибору варіанту інноваційного проекту доцільніше застосовувати критерій Севіджа, оскільки тільки він дозволяє побудувати матрицю ризиків та визначити оптимальну альтернативу. Критерій Вальда не зовсім підходить для обґрунтування стратегії вибору проектів, оскільки реалізація одного вдалого проекту може нівелювати збитки від реалізації декількох не дуже успішних. При застосуванні критерію Вальда керівництво буде змушене обирати менш ризиковані проекти, які не завжди забезпечують цільовий рівень прибутку. Критерій оптимізму також не зовсім підходить для обґрунтування наукомістких проектів, оскільки інноваційна діяльність – специфічний вид діяльності, який за своєю природою супроводжується багатьма видами ризиків, тому орієнтація на найкращий результат не завжди може спрацювати. Критерій Гурвіца є узагальненням критеріїв Вальда (при значенні коефіцієнта оптимізму a = 0) та оптимізму (при значенні коефіцієнта оптимізму a = 1), тому також не зовсім відповідає меті обґрунтування стратегії вибору інноваційних проектів за умов ризику.
Таким чином, для обґрунтування стратегії вибору інноваційних проектів за умов ризику доцільно застосовувати критерій Севіджа (стратегія прийняття рішень мінімакс), оскільки додатковий розрахунок матриці ризику дозволяє відобразити раціональне ставлення особи, що приймає інноваційні рішення, до ризику. Вихідною інформацією для побудови платіжної матриці є прогнозні значення показника чистого дисконтованого доходу за різних варіантів стану зовнішнього середовища (несприятливого, нейтрального та сприятливого). Рівень ризику при реалізації кожного з альтернативних інноваційних проектів додатково враховують шляхом коригування ставки дисконтування. При коригуванні ставки дисконтування шляхом додавання премії за ризик можна використовувати величину інфляційного ризику, географічного ризику тощо.
Список використаних джерел
1. Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків : навч. посіб. /
С.М. Клименко, О.С. Дуброва – К. : КНЕУ, 2005. – 252 с.
2. Слепцов А.И. Принятие решений: объективный анализ данных /
А.И. Слепцов, М.А. Зоденкамп, Т.А. Тыщук. – К. : НПУ, 2009. – 135 с.
3. Шапкин А.С. Экономические и финансовые риски: оценка, управление,
портфель инвестиций / А.С.Шапкин . –2-е изд. – М.: Дашков и К,
2003. – 543 c.
4. Батенко Л.П. Управління проектами / Л.П. Батенко, О.А. Загородніх –
К: КНЕУ, 2005. – 285 с.
5. Козинец В.П. Подготовка инноваций и управление проектами /
В.П. Козинец, В.В. Малый. – Днепропетровск: Пороги, 2006. – 482 с.
Малета О.С.
Національний авіаційний університет, Київ, Україна
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РИЗИКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Сучасні теорія і практика управління ризиками розглядають ризик не тільки як небажану ознаку невизначеності майбутніх подій, а й як джерело позитивних, прибуткових можливостей, тобто виокремлюють два типи ризиків: ризик-позитив та ризик-негатив.
Під час визначення ризиків слід застосовувати системний підхід до обчислення величини ризиків (аналіз ризиків — Risk Analysis) і порівняння обчислених ризиків із критеріями їх значущості (оцінювання ризиків — Risk Assessment). Для кожного з ризиків слід прийняти рішення щодо його оброблення (усунення чи зниження — Risk Mitigation).
Досить цікавою є ентомологія слова „ризик”, яке у будь-яких народів та в багатьох мовах найчастіше пов’язують з усвідомленням можливості небезпеки в різних сферах соціально-економічної діяльності та буття. На це вказують словники іноземних мов та дослідження вчених.
Так, наприклад, Вольф-Рудігер Гейльман, вказує на латинське походження терміну “resecum”, що означає “небезпека”, “скала”. На його думку, це-момент зіткнення з небезпекою [1].
В сучасній економічній науці існує чотири основні підходи до визначення сутності категорії “ризики”, а саме:
1. Ризики – це можливість певної небезпеки, що може негативно вплинути на результати або умови підприємницької діяльності;
2. Ризики – це не лише визначення категорії “ризики”, але й виділення можливих шляхів їх кількісного оцінювання;
3. Категорія “ризики” ототожнюються з подіями або чинниками, які зумовили або можуть зумовити настання несприятливої для підприємства ситуації;
4. Сутність категорії “ризики” визначається не через результат або джерела виникнення ризиків, а безпосередньо через процес управління ними [2].
Зрозуміло, що ризик як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А саме: позитивний ( вигода, прибуток); нульовий (результат не змінився); від’ємний (збиток, втрата).
Об’єктивно-суб’єктивні теорії ризику. Дослідники не лише по-різному трактують зміст поняття «ризик», а й неоднаково оцінюють його об’єктивність чи суб’єктивність. Деякі економісти вважають, що він є категорією об’єктивною. Об’єктивність ризику виявляється в тому, що це економічна категорія, яка позначає реально існуючу невизначеність і конфліктність в економічній (господарській) діяльності, незалежно від того, чи усвідомлюють її особи, що приймають рішення, чи ні. Прихильники об’єктивної концепції вважають, що ризик - це загроза появи майбутніх несприятливих наслідків, які неможливо точно спрогнозувати.[3]
Дуже важливою для філософського та загальноекономічного розуміння ризику є теорія Ф. Кнайта, згідно якої ризик – це результат будь-якої діяльності, який можна виміряти за допомогою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібних розрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю. За концепцією цього американського економіста ризик пов’язується з невизначеністю, яка є джерелом виникнення прибутку, і яку можна технічно виміряти й оцінити за допомогою методу пробабілістичних (імовірнісних) розрахунків.
В господарській та фінансово-економічній діяльності суб’єкта, як зазначено у Фінансовому словнику, під ризиком розуміють “усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами.
Слід підкреслити, що досить повним та сучасним є визначення ризику в навчальному посібнику “Фінансовий менеджмент” за редакцією проф. Г. Г. Кірейцева: “Під ризиком слід розуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації (перед прийняттям рішення) були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату”.
Якщо перевести поняття ризику в площину фінансових категорій, можна сказати, що ризик – це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. [4]
Під визначенням поняття «ризик» прийнято розуміти імовірність загрози втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоодержання доходів чи появи додаткових витрат у результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності.
Список використаних джерел
1.Heilmann Wolf-Rudiger. Versicherungsmathematische Methoden des Risk Management / Heilmann Wolf-Rudiger // Blatter. Duetsche Geselschaft fur Versicherungsmathematik. — 1989. — № 2. —S. 141—159.
2.Заярна, Н.М. Інвестиційний ризик та його кількісна оцінка / Н.М. Заярна, А.А. Гузєєва // Науковий вісник НЛТУ України. — 2006.— №16.6. — С. 282—285.
3. Офіційний сайт.[Електроний ресур] – Режим доступу: ссылка скрыта
4. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: навч. Посібник:/ за ред. проф. Г.Г. Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002. – 496 с.
Никишин А.Ф., к.э.н.
ФГБОУ ВПО «Российский экономический
университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия
ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ТОВАРООБОРОТА ПРЕДПРИЯТИЙ ТОРГОВЛИ НА ОСНОВЕ ВРЕМЕННЫХ МОДЕЛЕЙ
В настоящее время прогнозирование различных показателей деятельности торговых предприятий осуществляется на основе простейших методов – опытно-статистического, экономико-статистического и других, в своей основе фактически использующих линейную модель с различными весовыми коэффициентами. Данные методы фактически берут различные значения граничных весовых коэффициентов, вследствие чего прогнозы, полученные различными методами, сильно разняться между собой. Современные методы анализа позволяют осуществлять прогнозирование на достаточно сложных моделях, оценивать сезонность, нелинейные тренды, модели авторегрессии и скользящего среднего, определять точность прогноза.
Существует правило – чем больше имеется исходных данных, тем точнее прогноз. Большое количество исходных данных позволяет более точно находить математическое ожидание, удалять аномальные значения, использовать более сложный вид математической модели, определять большее количество параметров модели – увеличивая тем самым качество прогноза.
Временной ряд, характеризующий прогноз товарооборота, при прогнозировании рассматривается как состоящий из различных составляющих, связанных между собой сложением или умножением. Соответственно, возможно разобрать ряд на составляющие, проанализировав каждую из них отдельно.
При проведении прогнозирования товарооборота в первую очередь необходимо определить различные факторы, влияющие на товарооборот. Для их расчета используется соответствующая математическая зависимость – модель, обычно имеющая нелинейный характер. Количество таких факторов также определяется количеством исходных данных – чем больше количество наблюдений, тем и большее количество факторов можно включить в модель. Произведя расчет по найденной формуле, можно выделить влияние факторов из ряда.
Весь дальнейший анализ проводится во временной области. Одной из составляющих является тренд - тенденция изменения временного ряда. Для его анализа можно воспользоваться как ранее изложенным, так и воспользоваться специальными статистическими процедурами, например, взятием разностей. Однократное взятие разностей позволяет учесть линейный тренд, двукратное – полиномиальный тренд второго порядка и т.д.
Далее необходимо циклическую составляющую. Для определения периода циклической составляющей можно воспользоваться спектральной плотностью. По своей сути спектральная плотность представляет собой оценку вклада различных циклических составляющих. Также для оценки циклической составляющей может применяться автокорреляционная функция.
Для выделения сезонности также могут применяться различные способы. Например, программа StatSoft Statistica применяет механизм ранее описанный алгоритм взятия разностей, с интервалом, равным сезонности.
Оставшаяся составляющая может быть проанализирована на основе моделей авторегрессии и скользящего среднего. Суть данных моделей состоит в том, что товарооборот предприятия на предстоящий период ставится в зависимость от товарооборота в предыдущие периоды (с учетом цикличности).
По каждой составляющей производится прогноз, и полученные прогнозы объединяются в один временной ряд, характеризующий прогноз товарооборота (рис. 1).
Рис 1. Прогноз товарооборота.
Рассмотренная методика позволяет учесть множество факторов, их нелинейное влияние, временные параметры и, соответственно, увеличить точность прогноза по сравнению с классическими способами прогнозирования.
Список использованных источников:
1. Вуколов. Э.А. Основы статистического анализа. Практикум по статистическим методам и исследованию операций с использованием пакетов STATISTICA и EXCEL. М. ФОРУМ , 2012, 463 с.
2. Халафян. А. А. Statistica 6. Статистический анализ данных. М.: Бином-Пресс 2007 г., 512 с.
Расулова У.С., к.е.н., Власова О.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
БЕЗРОБІТТЯ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ
Проблема безробіття характерна ринковій економіці. Якщо в середині XIX століття західні ідеологи пояснювали наявність безробітних “поганим поводженням” самих робітників, то в нових умовах вони заговорили про “недосконалості” і цим пояснювали виникнення й існування “надлишкового” населення. Так з’явилася теорія “фрикційного” безробіття, “фрикції” (у перек. тертя, неполадки) на ринку праці. Виникнення й існування такого безробіття розуміється як невідповідність між мінливими потребами у робочій силі і сформованим її розподілом по окремих галузях і районах, а також недостатньою мобільністю робітників. Крім вказаної вище теорії розвивалася теорія “добровільного” безробіття, відповідно до якої в безробітті ніби – то винні самі робітники, тому що вони вимагають підвищення заробітної плати і не хочуть працювати за плату, що відповідає граничної продуктивності. Разом з цим історія даної проблеми доводить, що люди добровільно позбавляють себе заробітку і безробітні виникають і існують тільки через “неполадки” на ринку.
Добровільне безробіття викликане тим, що в будь – якому суспільстві існує прошарок людей, що внаслідок різноманітних причин не хочуть працювати. Також воно виникає в тих випадках, коли працівник звільняється за власним бажанням, якщо він незадоволений рівнем оплати його праці, умовами роботи або іншими обставинами.
Вивчаючи проблему безробіття можна дійти висновку, що фрикційне і структурне безробіття – явища нормальні і не представляють загрози для розвитку країни. Більш того, без них розвиток просто неможливий. Адже якщо всі працівники зайняті, то як створювати нові фірми чи розширювати виробництво товарів, що користуються на ринку підвищеним попитом; крім того, наявність безробіття змушує людей побоюватися втрати свого робочого місця і спонукає їх трудитися більш продуктивно і якісно. З цих позицій безробіття цілком можна назвати стимулом до кращої роботи. От чому під повною зайнятістю в більшості розвинених країн світу розуміють відсутність циклічного безробіття при існуванні безробіття фрикційного або структурного. Тобто коли рівень безробіття в країні відповідає своїй природній нормі.
За законом України “Про зайнятість населення“ від 1 березня 1991 р. “безробітними визнаються працездатні громадяни в працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів, через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Розглянемо безробіття окремо в Донецькій області. За статистичними даними в 2011 році в Донецькій області стало більше безробітних.
Чисельність громадян, які звернулися в державну службу зайнятості за допомогою в працевлаштуванні, в січні-травні 2011 року склала в області 42,8 тис. осіб, що на 22,2% більше, ніж у січні-травні минулого року [2]. Загальна чисельність користувачів послуг служби зайнятості зменшилася за цей період на 1,2% і склала 75,8 тис. осіб (включаючи перебувають на обліку на початок року). За січень-травень було працевлаштовано 23,5 тис. осіб, що в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року більше на 32,8% [4].
Рівень працевлаштування (відношення працевлаштованих державною службою зайнятості до загальної чисельності осіб, які перебувають на обліку) у січні-травні 2011 року склав 31,1% проти 23,1% у січні-травні минулого року, повідомили donbass.ua в Головному управлінні статистики в Донецькій області [1]. Чисельність незайнятого населення на 1 червня 2011 року становитиме 35,7 тис. чоловік, що в порівнянні з аналогічною датою минулого року більше на 17,2%. На кожне вільне робоче місце (вакантну посаду), число яких на 1 червня склало 5,3 тисячі, претендували, як і рік тому, 7 чоловік [3].
Чисельність зареєстрованих безробітних на 1 червня 2011 року становитиме 34,2 тис. осіб, що на 2,5% менше, ніж місяць тому, а в порівнянні з 1 червня 2010 року більше на 16,6% [4]. При цьому чисельність безробітних жінок зросла в порівнянні з 1 червня минулого року на 19,5%, а безробітної молоді у віці до 35 років - на 27,2% [2]. Питома вага безробітних жінок на 1 червня 2011 року складе 67% всіх зареєстрованих безробітних, а їх чисельність склала 22,8 тисячі.
Безробітної молоді до 35 років на 1 червня перебувало на обліку 15,4 тис. осіб, або 45% всіх безробітних. Середній розмір допомоги по безробіттю у травні 2011 року склав 929 грн.
Рівень зареєстрованого безробіття на 1 червня склав в області 1,3% населення працездатного віку. Рівень безробіття економічно активного населення працездатного віку, обчислений органами статистики за методологією Міжнародної організації праці, становив 9,1% (за останніми даними за 2010 рік).
Таким чином можна констатувати, що в аналізованому періоді рівень безробіття в Донецькому регіоні перевищував нормальний рівень, і відповідно така тенденція потребує розробки конкретних заходів щодо сприяння працевлаштуванню та самозайнятості громадян.
Список використаних джерел
- В Донецкой области стало больше безработных. [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.donbass.ua/news/jobs-and-education/2011/06/24
- Офіційний сайт [Електронний ресурс] – Режим доступу: ссылка скрыта
- Офіційний сайт [Електронний ресурс] – Режим доступу: ссылка скрыта
- Офіційний сайт [Електронний ресурс] – Режим доступу: ссылка скрыта
Расулова У.С., к.э.н., Коханевич Э.М.
Донецкий национальный университет экономики и
торговли имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина