Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності

Вид материала

Документы

Содержание Формування системи управління змінами торговельних підприємств Оцінка ефективності корпоративного управління на підприємстві Методичні основи розвитку динамічних здібностей підприємства на основі використання аутсорсингу Список використаних джерел Диверсифікація як важливий фактор стабільного розвитку підприємства Полонский А.Н., к.э.н.,Машихина Р.О. Направления улучшения использования энергоресурсов предприятия

Подобный материал:

• Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
• Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
• Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
• Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
• 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
• 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
• Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
• План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
• Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
• ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.

Безпарточний М.Г.

Полтавський інститут економіки і права, Полтава, Україна


ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ


У сучасних умовах на діяльність торговельних підприємств активно впливають чинники зовнішнього середовища, що зумовлює погіршення їх економічного стану, зниження ефективності використання ресурсного потенціалу та забезпечення конкурентоспроможності на споживчому ринку. Практична діяльність торговельних підприємств свідчить, що управління торговельною діяльністю спрямовано на вирішення короткотермінових завдань щодо подальшого функціонування суб’єктів господарювання торговельної сфери за рахунок оптимізації господарських процесів, розробки раціональної асортиментної політики з урахуванням платоспроможного попиту споживачів, диверсифікації каналів збуту, налагодження ефективних партнерських зв’язків із постачальниками товарів, формування сервісу тощо. З іншого боку, на торговельних підприємствах недостатньо уваги приділяється управлінню змінами, які перманентно відбуваються у середині самих суб’єктів у результаті впливу зовнішнього середовища. Тому виникає необхідність формування відповідної системи управління змінами торговельних підприємств.

Система управління змінами торговельних підприємств пов’язана із ідентифікацією коливань економічної кон’юнктури споживчого ринку внаслідок його позитивної або негативної динаміки, зміною потреб та уподобань споживачів, впливом держави на процеси торгівлі, а також розробкою ефективних заходів щодо адаптації суб’єктів господарювання до існуючих умов з метою недопущення стагнації та зниження ділової активності. Необхідно зазначити, що ринкові зміни стосуються усіх аспектів діяльності торговельних підприємств. Нами виокремлено часткові, локальні та радикальні ринкові зміни, які можуть відбутися на торговельних підприємствах. Часткові зміни передбачають окремі зміни у будь-яких сферах діяльності торговельних підприємств (модернізація техніко-технологічної бази торговельного процесу, удосконалення асортиментної структури, оптимізація структури персоналу, диверсифікація фінансових ресурсів тощо); структурні перетворення здійснюються у результаті переорієнтації діяльності торговельних підприємств.

Локальні зміни відбуваються лише у певній сфері діяльності торговельних підприємств (удосконалення організаційно-управлінської структури, оптимізація маркетингової політики); здійснюються у результаті зміни товарного напряму або виходу на нові ринки збуту, не змінюючи при цьому сферу власної діяльності.

Радикальні зміни визначені умовами функціонування на споживчому ринку або розробленою стратегією, передбачають більш швидкі фундаментальні зміни у системі управління процесом торгівлі, організаційній структурі та господарських процесах. Такі зміни зовнішніх умов господарювання торговельних підприємства обумовлюють стратегічні зміни характеру та рівня їх ділової активності, організаційно-правової форми власності, джерел фінансування, формування товарних ресурсів, збутової та комунікаційної політики тощо. До цього типу змін застосовують концептуальні підходи стратегічного управління.

Нами запропоновано систему управління змінами торговельних підприємств, яка ґрунтується на ключових елементах забезпечення стійкого положення суб’єкта господарювання на споживчому ринку, а саме:

здійснення комплексного моніторингу чинників зовнішнього середовища впливу на господарську діяльність торговельного підприємства шляхом використання сучасних методів дослідження;

проведення ситуаційного аналізу виявлених чинників зовнішнього середовища та оцінки ступня впливу на елементи ресурсного потенціалу;

розробка напрямів оптимізації господарської діяльності торговельного підприємства на основі підвищення ступеня розуміння потреб споживачів, удосконалення торговельного процесу, застосування методів контролю змін та побудови системи подолання опору змінам.

Запровадження даної системи на торговельних підприємствах дозволить забезпечити здійснення поелементного ситуаційного аналізу чинників зовнішнього середовища впливу, виявити ступінь неузгодженості із господарськими процесами та організаційною структурою з метою приведення цих систем у відповідність до моделі споживчого ринку. Напрями оптимізації господарської діяльності торговельного підприємства дозволяють побудувати матрицю розриву, яка ідентифікує не лише факт існування самого розриву, але й визначає його вплив на подальше функціонування суб’єкта господарювання. Важливим елементом матриці є також розроблені ключові чинники ефективності діяльності та їх ранжирування відповідно до внутрішнього середовища торговельного підприємства з урахуванням ступеня важливості з метою визначення пріоритетів і більш спрямованого фокусування уваги на зміни й концентрації зусиль на їх негативний вплив.

Таким чином, активний вплив чинників зовнішнього середовища на діяльність торговельних підприємств потребує формування системи управління змінами, що є інструментом підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу та забезпечення підвищення конкурентоспроможності на споживчому ринку. Запровадження такої системи дозволяє оптимізувати господарські процеси та організаційну структуру відповідно до потреб споживачів, враховуючи можливості торговельних підприємств. 

Список використаних джерел

1. Воронков Д.К. Розвиток підприємства: управління змінами та інновації. Монографія / Д.К. Воронков, Ю.С. Погорєлов. – Харків: АдвА^тм, 2009. – 436 с.
   
2. Jones J. 10 Principles of Change Management / J. Jones, D.-A. Aguirre, M. Calderone // Resilence report. – 2004. – № 4. – p. 2-5.
   

Горова К.О., к.е.н., Лангова Г.М.

Харківський національний автомобільно-дорожній

університет, Харків, Україна


ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ


Ефективність корпоративного управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в ринкових умовах. За відсутності ефективної структури, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, українські компанії та економіка в цілому будуть постійно стримуватися в своєму розвитку нестачею капіталу. Ефективність корпоративного управління має бути досягнута з урахуванням інтересів всіх учасників корпоративних відносин, до яких належать власники підприємства – акціонери, наймані менеджери – правління акціонерного товариства, а також інвестори і кредитори підприємства.

На ринках, що розвиваються, незалежна думка щодо практики корпоративного управління набуває особливого значення. Досить важко визначити єдиний підхід до оцінювання корпоративного управління в різних країнах, з різними традиціями та культурою. Однак вони повинні базуватися на принципах чесності, прозорості, підзвітності та відповідальності.

Розробкою методик оцінювання корпоративного управління, насамперед для країн з перехідною економікою, займалися агентство Standard&Poor's, Інститут корпоративного права і управління РФ, Brunswick UBS Warburg, Російський інститут директорів та  рейтингове агентство «Експерт-РА» тощо. В Україні рейтинги Української Асоціації Інвестиційного бізнесу, газет “Бізнес” та “Української Інвестиційної газети” зводяться до формування переліків акціонерних товариств, ранжованих за певним нерепрезентативним показником. В 2004 році Українським інститутом розвитку фондового ринку було розроблено індикатор корпоративного управління одночасно для макро-та мікрорівнів національної економіки. Та остається невирішеним питання щодо методик оцінювання окремих аспектів корпоративного управління, насамперед наглядової ради, які дадуть можливість визначати ефективність її функціонування.

Слово «рейтинг» перекладається як «оцінка» й коренями воно йде до латинського «ratio», що означає «розум; розрахунок; звіт, сума, підсумок, число, категорія, розряд, прийняття до уваги, вигода, інтерес, мислення, міркування, обдумування, розгляд, відношення». Це поняття трактують, як «метод оцінки, що забезпечує інвестора простою системою градації, що показує відносну інвестиційну якість облігацій»; «оцінка інвестицій в цінні папери». Рейтинг корпоративного управління визначають як комплексну оцінку організації діяльності корпорації за критеріями: чесність, прозорість, підзвітність, відповідальність; комплексну оцінку різних процедур, аспектів й пов’язаних із цим ризиків практики корпоративного управління підприємства.

Під оцінкою розуміють: «категорію, що позначає сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок усвідомлення позитивної чи негативної значущості будь-яких явищ природи, витворів праці, форм виробничо-трудової діяльності для задоволення об’єктивно зумовлених потреб, нахилів, цілей конкретно-історичних суб’єктів».

Сьогодні існує велика кількість методик оцінки якості корпоративного управління підприємства, що використовують такий інструментарій:

- макроіндикатори (оцінка рівня корпоративного управління в окремій державі): індикатор корпоративного управління Davis Global Advisors, Inc; індекс розвитку корпоративного управління (Сorporate Governance Risk-CGR) за методикою Кричтон-Міллера (Crichton-Miller) та Уормана (Worman);

- мікроіндикатори (оцінка рівня корпоративного управління в окремій корпорації): рейтинги та ренкінги: індикатор рівня корпоративного управління рейтингового агенства Stasndard & Poor’s (S&P Сorporate Governance Score – CGS); коефіцієнт корпоративного управління – CGQ; рейтинг корпоративного управління (DR) консалтінгової фірми Deminor (Брюссель); рейтинг корпоративного управління інвестиційного банку Brunswick UBS Warburg; рейтинг корпоративного управління консорціуму Російського інституту директорів та рейтингового агентства «Експерт РА»; рейтинг корпоративного управління Інституту корпоративного права і управління РФ (CORE-rating);  економетрична модель М.Гібсона; інтегральний індекс корпоративного управління Українського інституту розвитку фондового ринку (CGI)); ренкінги корпоративного управління журналу Euromoney; ренкінги корпоративного управління журналу «Эксперт».

Порівняльний аналіз зазначених методик показав, що не дивлячись на відмінність підходів до оцінки якості корпоративного управління, основними напрямами аналізу є права акціонерів, діяльність ради директорів та виконавчого органу, інформаційна прозорість структура власності, відносини з зацікавленими особами.

Таким чином, для оцінки якості корпоративного управління використовуються різноманітні методики, які мають різний рівень застосування та визнання у світі. Пошук найбільш репрезентативних комплексних індикаторів у сфері корпоративного управління триває.

На нашу думку оцінка ефективності корпоративного управління, має здійснюватися за допомогою аналізу фінансових результатів діяльності підприємства та відповідності управління підприємством принципам корпоративного управління, що включають дотримання головної мети акціонерного товариства - забезпечення добробуту акціонерів а також їх прав, ефективність роботи наглядової ради та правління, розкриття інформації та прозорості діяльності, ефективність контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства, співпрацю із зацікавленими особами.


Гусєва О.Ю., к.е.н.

Донецький національний університет економіки і

торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна


МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ДИНАМІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ПІДПРИЄМСТВА НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ АУТСОРСИНГУ


В сучасних умовах для успішного функціонування підприємство повинне утворювати ефективні стратегічні активи, які являють собою комбінацію ресурсів і компетенцій, здатних забезпечити конкурентну перевагу. В ситуації обмеженості набору матеріальних ресурсів пошук джерел конкурентної переваги змістився у бік інтегрування, створення і реконфігурації внутрішніх та зовнішніх компетенцій підприємства для відповідності швидко змінюваному бізнес-середовищу.

Зміщення акценту аналізу стратегічних активів на динамічні властивості підприємства і перспективність такого аналізу визнається сьогодні такими провідними ученими, як Дж. Барні, Б. Вернерфельт, Р. Грант, Д. Колліз, С. Монтогмері, К. Прахалад, Г. Хамел, Д. Тіс, Е. Шуен, І. Гурков, В. Єфремов, В. Катькало, В. Тамбовцев. Розвиток компетенцій і динамічних здібностей є першочерговою задачею і для вітчизняних підприємств, оскільки поглиблення глобалізаційних процесів вимагає активного захисту від хвиль світової конкуренції. Одним з дієвих інструментів формування і розвитку динамічних властивостей підприємства є аутсорсинг, який у загальному трактуванні означає передачу (делегування) виконання окремих бізнес-процесів або їх частин стороннім фірмам. Наукові дослідження та практика господарювання закордонних підприємств дозволили сформувати базовий методичний інструментарій управління динамічними властивостями компаній.Протеметодичні основи розвитку динамічних властивостей вітчизняних підприємств на основі аутсорсингущене набули широкого висвітлення у наукових працях українських учених, що і обумовлює актуальність даного дослідження.

На наш погляд, концепція динамічних властивостей являє собою продовження досліджень в рамках ресурсної логіки, яке доповнює її та розвиває. При цьому концепція динамічних властивостей хоча і є розвитком ресурсного підходу, але має й низку відмінностей. Головною відмінністю є виділення особливих компетенцій – «динамічних властивостей», під якими розуміється потенціал підприємства у створенні і реконфігурації наявних компетенцій у компетенції, які будуть актуальними на завтрашніх ринках тобто в майбутніх умовах господарювання. Отже, це потенціал підприємства у інтегруванні та реконфігурації зовнішніх та внутрішніх компетенцій для відповідності бізнес-середовищу, яке постійно змінюється.

Я
к відомо, підприємство невзмозі забезпечити високий рівень розвитку усіх компетенцй. І накладати зусиль для розвитку багатьох компетнецій, особливо низької та середньої важливості, часто немає сенсу, оскільки підприємству необхідно передусім концентруватись на захисті, розвитку на формуванні компетенцій високої стратегічної важливості. При цьому забезпечити підприємство другорядними знаннями та навичками можливо завдяки залученню сторонніх фахівців або дорученню іншим спеціалізованим підприємствам виконання окремих бізнес-процесів або їх частин. На цій основі можна запропонувати концептуальний підхід до розвитку динамічних здібностей підприємства на основі використання аутсорсингу (рис. 1).

Рис 1. Концептуальних підхід до розвитку динамічних здібностей підприємства з використанням аутсорсингу як принципового методологічного базису


На основі запропонованого підходу було структуровано компетенції підприємства ТОВ «Техпром» (м. Донецьк) за допомогою матриці «аутсорсингу компетенцій» (рис.2).





Рис.2 Матриця аутсорсингу зовнішніх та внутрішніх компетенцій ТОВ «Техпром»


Результати проведених досліджень в контексті структури «динамічні властивості – аутсорсинг» дозволяють зробити висновок, що аутсорсинг дозволить не тільки посилити можливості формування ключових компетенцій підприємства, а й сформувати ефективні умови для розвитку його динамічних властивостей.

Список використаних джерел

1. Катькало В. С. Эволюция теории стратегического управления: монография / В. С. Катькало; С.-Петерб.гос.ун-т, Факультет менеджмента. – СПб.: Издат.дом С. – Петерб.гос. ун-та, 2006. – 548 с.


Перегуда Є.Ф.

Житомирський національний агроекологічний

університет, Житомир, Україна


ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА


У новій економічній ситуації, коли в рамках процесу реформування в усіх галузях економіки спостерігаються кризові явища, зростає значення проблем вдосконалення ринкових відносин, які зумовлюють необхідність глибокого вивчення теоретичних і практичних проблем формування, розвитку й ефективного функціонування аграрних підприємств.

Виявляючи резерви стратегічного розвитку сільськогосподарських підприємств, слід звернутися до переваг диверсифікації господарської діяльності, яка розглядається сучасною економічною наукою не тільки як інструмент забезпечення ринкової маневреності сільськогосподарського виробництва, але і як самостійна стратегічна ініціатива.

Диверсифікаційний шлях розвитку створює передумови для забезпечення більш повного задоволення потреб споживачів сільськогосподарською продукцією, оволодіння більшою часткою ринку, приєднання нових сегментів і послідовного розширення ринкових горизонтів. На її базі вдається формувати конкурентні переваги сільськогосподарських підприємств, підвищувати конкурентоздатність окремих видів виробництв і напрямків діяльності, а також конкурентоспроможність таких підприємства в цілому. Аспект диверсифікації є вкрай важливим: економічна криза спровокувала надзвичайну активність конкурентних процесів, звуження ринків збуту для аграрних підприємств, зниження їх ресурсних можливостей і перетворення стратегічних орієнтирів (переходом від завдань розвитку до завдань виживання).

Диверсифікація сільськогосподарських підприємств обумовлена об’єктивними причинами економічного і природного порядку. Зазвичай в економічні літературі під диверсифікацією розуміють розвиток виробництва чи приріст обсягів за рахунок випуску додаткової нової продукції або перехід від одностороннього до багатопрофільного виробництва. Але в сучасних умовах поняття диверсифікації, на наш погляд, має визначатися як проникнення в інші галузі і сфери діяльності.

Ефективна реалізація організаційно - економічного механізму диверсифікації сільськогосподарських підприємств дає змогу, на наш погляд, більш ефективно використовувати землі, засоби виробництва і трудові ресурси, знизити ризики, втрати доходу та капіталу, завойовувати додаткові ніші ринків та проникати в інші сфери виробництва. Тому, виходячи з цього, організаційно - економічний механізм диверсифікації сільськогосподарських підприємств вимагає особливого типу господарювання, що стимулює новації, пошук нових виробництв і ринків.

Диверсифікація сільськогосподарських підприємств не потребує значних капіталовкладень ззовні, зокрема – державних, але гарантує отримання власних високих кінцевих результатів як для приватного сектору економіки, так і для суспільства в особі держави. Більш того, диверсифікація аграрного виробництва щільно пов'язана з проблемами забезпечення населення робочими місцями, ефективного використання фінансових ресурсів, охорони навколишнього середовища, що значною мірою залишається предметом теоретичних і методологічних досліджень у галузі суспільного виробництва, яке здійснюється у формі приватного землекористування.

Диверсифікація виробництва в сільському господарстві на відміну від інших галузей економіки має свої особливості, які обумовлені особливостями агропромислового виробництва. Ці особливості призводять до того, що вплив виробника на результати виробництва у сільському господарстві (особливо у землеробстві) є обмеженим, що обумовлює нездатність саморегуляції ринкового механізму у сільському господарстві, досягнення стабільного рівня цін і доходів, підтримання стабільної раціональної структури виробництва. Тому диверсифікацію сільськогосподарського виробництва можна розглядати, на нашу думку, як процес переорієнтації або ведення різнобічної діяльності сільськогосподарських підприємств [1,с.581].

У сучасних умовах диверсифікація сільськогосподарських підприємств це реально діючий ринковий процес, який існує у мінливому зовнішньому середовищі та орієнтований на ці зміни. Однак, одним з активних факторів зовнішнього середовища можна вважати процес сервісізаціі економіки. Однак поки в науковій літературі не враховувалися ці аспекти диверсифікації, тим часом вони мають місце в діяльності сучасних підприємств. Серед них - можливість фірми отримати додатковий прибуток за рахунок надання послуг [2]. Отже, аграрні підприємства при розробці стратегії виробничої діяльності повинні враховувати не тільки плюси і мінуси диверсифікації виробництва, а й співвідношення галузей і тісно пов’я­заний з ним ризик порушення фінансової стабільності [1,с.586].

Таким чином, виникла необхідність в узагальненні нових явищ, які обумовлюють подальший розвиток однієї із сучасних форм організації виробництва – диверсифікації підприємств та вибір найбільш ефективних варіантів її здійснення з урахуванням сучасних економічних реалій.




Список використаних джерел

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: підручник /В.Г.Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Форми і види диверсифікації аграрних підприємств. - [електронний ресурс]. – Режим доступу: b.net/component/option.../id,2223/


Полонский А.Н., к.э.н.,Машихина Р.О.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского, Донецк,Украина


НАПРАВЛЕНИЯ УЛУЧШЕНИЯ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЭНЕРГОРЕСУРСОВ ПРЕДПРИЯТИЯ


В процессе своей хозяйственной деятельности предприятия потребляют энергию и энергоносители различных видов и параметров: электроэнергию, газообразное, жидкое и твердое топливо, горячую и холодную воду, пар, сжатый воздух, природный газ, кислород и т.д., а также централизованные системы отопления, канализации, вентиляции и кондиционировании воздуха. Для бесперебойного процесса производства на любом предприятии требуется организация устойчивого энергоснабжения. Эту задачу на предприятии решает энергетическое хозяйство. Промышленные предприятия — основные потребители энергетических ресурсов. Их потребность в энергии и энергоносителях непрерывно возрастает, причем энерговооруженность труда на предприятиях является одним из главных показателей научно-технического прогресса.

Назначение энергетического хозяйства предприятия — надежное и бесперебойное удовлетворение в полном объеме потребностей производственных подразделений предприятия в энергии необходимых параметров с минимальными затратами. [1]

Расходы предприятия на потребляемую энергию достаточно значительны, а удельный вес энергетических затрат в себестоимости продукции может достигать 20-30 %.

Эффективность использования энергоресурсов является важным показателем эффективности функционирования предприятия в целом.

Конечным итогом деятельности в области энергосбережения является уменьшение энергозатрат, т.е. затрат на приобретение энергоресурсов, а при изменяющихся объемах производства - уменьшение доли энергозатрат в суммарных затратах на производство продукции. Этот результат может быть достигнут различными методами, и существуют известные классификации методов энергосбережения по их затратности, технической оснащенности и сложности, срокам окупаемости, наукоемкости и другие. [2]

Режим энергосбережения предопределяет необходимость точного нормирования и учета энергопотребления на предприятии.

Цель нормирования энергопотребления заключается в установлении норм потребления энергии, которые исключают ее излишний расход. В результате этого происходит улучшение использования энергоресурсов и основных фондов энергетического хозяйства, снижение доли энергозатрат в себестоимости выпускаемой продукции.

Нормы энергопотребления подразделяются на:

• дифференцированные (удельные) нормы – устанавливают расход энергии по отдельным агрегатам, на отдельные детали и другие единицы измерения продукции;
  
• укрупненные нормы – устанавливают расход энергии по участку, цеху и предприятию на единицу продукции. [1]
  

Многие авторы в вопросе улучшения использования энергоресурсов предприятия акцентируют внимание на то, что усовершенствование организации и планирования энергетического хозяйства возможно за счет осуществления таких мероприятий, как:

• увеличение доли энергоресурсов и услуг, которые закупаются у внешних поставщиков и специализированных посредников энергоснабжения;
  
• развитие централизованного энергоснабжения по промышленным зонам и территориям;
  
• укрупнение энергоцехов и других элементов энергетического хозяйства;
  
• определение более точных норм расхода энергоресурсов, улучшение контроля за их соблюдением;
  
• совершенствование планирования, учета, контроля энергопотребления и энергоснабжения на основе современных информационных технологий;
  
• внедрение и использование наиболее экономичных энергоносителей, источников энергии, поставщиков и посредников энергоснабжения;
  
• внедрение современного энергооборудования, его рациональной эксплуатации и т.п.
  

По нашему мнению, среди основных направлений по повышению эффективности использования энергетических ресурсов на предприятиях, следует обратить внимание на такие:

• внедрение новых производственных технологий;
  
• разработку методов и способов совершенствования существующих технологических процессов;
  
• анализ энергетической составляющей используемых машин, оборудования и материалов;
  
• внедрение современных систем контроля и управления;
  
• приобретение и наладка установок для утилизации горючих отходов и использования вторичных энергетических ресурсов.
  

Таким образом, экономия энергии и энергоносителей различных видов может осуществлятся за счет совершенствования технологии и организации производства, интенсификации производственных процессов, установления наиболее целесообразных режимов работ и прогрессивных норм расхода, совершенствования систем управления и контроля.