Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Список використаних джерел
1. Мельник Л. Г., Скоков С. А., Сотник И. Н. эколого-экономические основы ресурсозбережения: Монография / Под ред. канд. экон. наук, доц. И. Н. Сотник. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2006. – 229 с.
2. Сотник І. М., Мазін Ю. О. Еколого-економічні механізми управління ресурсозбереженням у машинобудуванні: Монографія. – Суми: ВТД «Учнівська книга», 2007. – 408 с.
3. Фомичев С. К. Основы управления качеством: Учеб. Пособие / С. К. Фомичев, А. А. Старостина, Н. И. Скрябина – К.: МАУП, 2002. – 192 с.
4. Швец В. Е. «Менеджмент качества» в системе современного менеджмента // Стандарты и качество. – 2000. – №6, с. 45-50.
Колодяжна К.А.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ТЕНДЕНЦІЇ ОБСЯГУ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Початковим етапом процесу управління оборотними коштами підприємства нами визначена діагностика оборотних коштів. Порівняно з іншими галузями, переважну частку господарських ресурсів займають обігові кошти. Склад, розміщення, джерела фінансування, ефективність використання в значній мірі обумовлюють як результати діяльності підприємства, так і його фінансовий стан. Тому діагностика оборотних коштів відіграє важливу роль в управлінні ними на підприємстві.
Система моніторингу, як інструмент діагностики, охоплює декілька етапів. Для проведення моніторингу нами розроблена система індикаторів процесу формування та використання оборотних коштів підприємства.
Практику управління оборотними коштами досліджено на прикладі 27 торгівельних підприємств Донецької області, м. Донецька та м. Маріуполя.
За ознакою юридичного статусу, який в першу чергу обумовлює формування та використання господарських ресурсів, у т.ч. і оборотних коштів ці підприємства об’єднані в три кластери. До кластеру А віднесені товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), до кластеру Б – приватні підприємства (ПП), до кластеру В – акціонерні товариства (АТ).
Встановлено, що характерною ознакою діяльності підприємств кластеру А є поєднання торговельної діяльності з виробничою, хоча їх виробничі структури не виділяються в окремі суб’єкти господарювання і не мають своєї фінансової звітності. Це відбивається на розмірі та складі їх оборотних коштів.
Особливу увагу при вивченні стану і структури оборотних активів підприємства необхідно приділяти аналізові стану запасів і витрат, аналізові стану розрахунків з дебіторами та аналізові руху грошових коштів.
Під час вивчення величини і структури запасів основну увагу слід приділити виявленню тенденції зміни таких елементів: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція й товари.
Для структурної оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей було розраховано коефіцієнт накопичення, який характеризує мобільність запасів, і при оптимальному варіанті він повинен бути менше 1.
На досліджуваному кластері підприємства коефіцієнти накопичення запасів становили 105,7 проти 48,6 на початок періоду. Розрахункові дані підтверджують значне перевищення оптимального значення коефіцієнта накопичення, що свідчить про несприятливу структуру запасів.
Виявлено, що структура оборотних коштів підприємств кластеру А характеризується переважно часткою дебіторської заборгованості. Наявність дебіторської заборгованості характеризує стан розрахункової дисципліни і серйозно впливає на стійкість фінансового стану підприємства.
Стан оборотних активів підприємства суттєво залежить від джерел формування оборотних коштів. Послідовність вивчення елементів процесу формування коштів обумовлена ступенем залежності окремих елементів від масштабів та успішності діяльності підприємства.
Першорядне значення має дослідження формування власного капіталу, так як даний елемент призначений для забезпечення виживання та розвитку підприємств будь-якого розміру, як прибуткових, так і збиткових. Він не може бути відсутнім в системі фінансового управління підприємством, бо є центральною ланкою в забезпеченні економічної доцільної його діяльності.
Управління позиковими коштами є елементом процесу їх формування, застосування яких обмежено деякими умовами. Основними з них є необхідність забезпечення певних умов рентабельності та оборотності коштів, які перевищували відповідно вартість позикових коштів та термін позик.
Встановлено що стан власних оборотних коштів на кожному з досліджуваних підприємств різний. Коефіцієнт маневреності власних коштів товариствах з обмеженою відповідальністю перевищує своє нормативне значення та показує, що його власні джерела коштів з фінансової точки зору дуже мобільні. На акціонерних товариствах та приватних підприємствах коефіцієнти маневреності власного капіталу останнім часом набувають негативних значень. Така зміна пов'язана із значним збільшенням вартості необоротних активів торговельних підприємств, яка значно перевищує їх власні кошти.
Розраховані показники відношення нерозподіленого прибутку до капіталу на всіх трьох підприємствах набули дуже низьких кількісних значень та свідчать про низький ступінь фінансування торговельних підприємств за рахунок отриманого прибутку.
Таким чином, порівняльний аналіз формування власних коштів та залучення позикових джерел підприємствами торговельної мережі свідчать, що на досліджуваних підприємствах виявлені значні проблеми відносно формування загальної структури загальних коштів , що суттєво впливає на джерела формування оборотних коштів підприємств.
Список використаних джерел:
Бланк И.А. Финансовый менеджмент: учебный курс / И.А.Бланк. – 2-е изд. перераб. и дополн. – К: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 656 с.
- Ковалева Н.М. Оборотні кошти в діяльності підприємства / Н.М.Ковалева // Фінанси України. - 2003. - №6. – С. 15-18.
Колоскова Л.М.
ФГБОУ ВПО «Российский экономический
университет им. Г.В. Плеханова», Москва, Россия
Стратегическое планирование как инструмент повышения конкурентоспособности организации
В настоящее время все больше внимания привлекает к себе проблема рационального целеполагания и стратегического планирования деятельности организаций. Эта задача особенно актуальна для крупных розничных и оптовых компаний, имеющих разветвленную сеть филиалов и большое количество сотрудников. Создание формализованного механизма выбора целей является особенно важным в связи с усложняющимися взаимодействиями на рынке и усилением влияния факторов «новой экономики» [4].
Выбранная в процессе долгосрочного планирования стратегия должна отвечать интересам сохранения конкурентоспособности и увеличения потенциала компании. На данный момент известно более 2000 различных стратегий [1], которые отличаются набором оцениваемых факторов как внешней, так и внутренней среды организации. Одним из основных внешних факторов, влияющих на выбор стратегии торговой компании, является привлекательность рынка. Эта интегральная характеристика может быть получена на основе анализа конкурентной среды, применения методов рыночной сегментации и экспертной оценки. Среди внутренних факторов выделяют состояние материально-технической базы, ассортиментное предложение и др. Однако оценка выше названных факторов не дает ответа на вопрос о том, какую стратегию необходимо выбрать и не подтверждает правильность ее выбора.
Современные инструменты управления эффективностью (системы CPM/BI, решения для динамического моделирования и системного анализа) облегчают задачи стратегического планирования. Одновременно позволяют соединить через совокупность бюджетов стратегическое управление с решением тактических и оперативных задач, однако оставляют за рамками вопросы постановки целей. Фактически крупные информационные системы от ведущих поставщиков программного обеспечения представляют собой только средство, позволяющее эффективно реализовать созданную ранее методологию управления компанией.
На наш взгляд, для эффективной организации стратегического планирования необходимо формализовать процесс выбора стратегии и свести его к оценке значимых для торгового предприятия факторов.
Важной стороной формализации стратегического планирования современной организации является детализация ведущего критерия, во многом определяющего конкурентоспособность компании и ее положение на рынке. Таким критерием может быть совокупная стоимость торговой компании. Наиболее известными и широко использующимися методами по оценке стоимости компании являются метод дисконтированных денежных потоков (DCF), показатель добавленной акционерной стоимости (SVA), добавленной денежной стоимости (CVA) [3], добавленной экономической стоимости (EVA) и добавленной рыночной стоимости (MVA). Следует отметить, что расчет любых показателей по оценке стоимости осуществляется только для организаций, достигших определенного уровня капиталоемкости бизнеса. В связи с тем, что MVA имеет существенные недостатки, а результаты расчета при помощи EVA и DCF совпадают [2], то, в качестве основного, возможно, принять метод DCF.
Согласно методу DCF, увеличение стоимости компании в плановом периоде может быть достигнуто за счет влияния на факторы внутренней среды организации, главным образом посредством изменения качества и количества инвестиций в различные составляющие бизнеса. Разбиение стратегии на совокупность инвестиционных направлений, эффективность реализации которых имеет прямое влияние на чистую прибыль и совокупную стоимость компании в целом позволяет построить систему ключевых показателей эффективности (KPI). Тогда как KPI будет иметь четкое количественное выражение, выбор перечня направлений в большой степени зависит от осведомленности руководителей высшего звена, и может быть охарактеризован как качественный элемент стратегического планирования. Формализация таких этапов может быть достигнута посредством применения эвристических и экспертных методов принятия решений в совокупности с анализом «затраты-выгода» (CBA) и методов оценки риска и неопределенности реализации данных направлений.
Кроме перечисленных особенностей, стратегия максимизации совокупной стоимости компании должна также учитывать доступные ресурсы, обусловленные факторами внешней и внутренней среды. Сюда необходимо включить кадровые, финансовые, информационные и прочие факторы, оказывающие влияние на потенциальные возможности и резервы компании.
Таким образом, построенная при помощи вышеописанных принципов модель будет охватывать все значимые параметры выбора стратегии. Правильность же стратегического планирования обеспечит долгосрочную конкурентоспособность компании и позволит ей развиваться в соответствие с требованиями изменяющейся окружающей бизнес-среды.
Список использованных источников
1. Басовский Л.Е. «Теория экономического анализа»: Учеб.пособие. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 222 с. – (Высшее образование).
2. Дойль П. Маркетинг, ориентированный на стоимость / Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2001. – 480 с.: ил. – (Серия «Маркетинг для профессионалов»).
3. Волков Д.Л. Показатели результатов деятельности: использование в управлении стоимостью компании // Российский журнал менеджмента. 2005. Том 3. №2. С. 3–42
4. Китова О.В. Управление эффективностью маркетинга: методология и проектное моделирование: учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2010. – 328 с. - (Высшее образование).
Корнілова О.В., к.е.н., Тернюк К.Г.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
АВТОМАТИЗАЦІЯ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ
У ринкових відносинах важливу роль у підвищенні віддачі працівників, при інших рівних умовах, відіграють застосовані форми організації праці та її стимулювання. Кожна працююча людина повинна знати, як оцінюються її трудові результати. Ефективність організації оплати праці персоналу залежить від заходів щодо автоматизації розрахунків. Автоматизація системи оплати праці дозволяє вирішити наступні задачі. По-перше, підвищує точність та прозорість у розрахунках з персоналом. Досить часто буває, що працівник не може зрозуміти як була нарахована йому заробітна плата. Завдяки автоматизації працівник може побачити точні результати на кожному етапі нарахування заробітної плати, що відображається на розрахунковому листі кожного працівника[1].
По-друге, впровадження програмних рішень забезпечує своєчасність розрахунків з персоналом підприємства. На сьогодні кожне підприємство використовує програмне забезпечення для розрахунків заробітної плати, і частіше програму 1С.
Звіти з прибутку, рентабельності, про втрату та пошкодження продукції, продуктивності праці являються відправною крапкою для формування преміальних виплат персоналу. В свою чергу звіти з оплати праці формуються лише через три- п’ять днів після завершення звітного періоду.
По-третє, автоматизовані системи дозволяють зберігати та передавати великі масиви даних, забезпечують швидкий та легкий доступ до інформації. Нерідко виникає необхідність перевірки даних, надання довідок про заробітки працівників та при наявності програмного продукту дозволяє сформувати звіт про заробітну плату співробітника, навіть якщо він звільнився два – три роки тому.
Якщо підприємство проводить розрахунки з персоналом за допомогою пластикових карток, тоді значно більший масив інформації потрібно передавати контрагенту-банку, який і проводить персоніфіковані нарахування на рахунки працівників підприємства.
По-четверте, автоматизовані системи формують статистичні та динамічні звіти з заробітної плати, що підвищує якість прийняття управлінських рішень і потребує менших витрат часу. Нараховуючи заробітну плату на підприємстві і одержуючи автоматично оброблені дані, легше порівняти їх з даними інших підприємств.
По- п’яте, автоматизовані системи знижують трудомісткість операцій, що забезпечує можливість застосовувати перерозподіл зусиль менеджерів з персоналу, економістів з праці та бухгалтерів на вирішення інших завдань або скоротити їх чисельність.
Менеджер з персоналу у тісному контакті з фінансовим менеджером та програмістом може орієнтуватися на такі принципи при виборі та розробці програмного продукту для нарахування заробітної плати.
Основними перевагами автоматизації розрахунків заробітної плати на підприємстві є наступними:
- доступність в експлуатації;
- надійність;
- відкритість (можливість корегувань даних);
- можливість пристосуватись до ведення бізнесу та нового законодавства;
- можливість розширення масштабу дії у зв’язку зі збільшенням кількості користувачів;
- обґрунтована ціна впровадження та підтримки програмного продукту;
- наявність аналітичних можливостей, що дозволяють розглядати інформацію за ключовими показниками діяльності підприємства[2].
Великі компанії та холдинги, як правило, мають територіально розрізнених користувачів. Інформаційна система для таких організацій повинна бути доступна для введення даних та їх аналітичної обробки з любого місця незважаючи на його відстань. Нарахування заробітної плати є складовим елементом інтегрованої системи автоматизації розрахунків на підприємстві. Для автоматизованого розрахунку премій на основі показників виробничої або комерційної ефективності доцільним є об’єднання модулів «Персонал та Заробітна плата» з модулями «Виробництво», «Проекти», «Фінанси» це спрощує управління бюджетом та податками на заробітну плату[2].
Таким чином, автоматизація системи оплати праці дозволяє збільшити масштаб дії програмного забезпечення та оперативність даних, що сприяє своєчасності проведення нарахувань заробітної плати та премій в залежності від фінансового стану та бюджету підприємства. Пакет програм для здійснення автоматизованих розрахунків з оплати праці дозволяє внесення відповідних змін у базу даних підприємства та проведення аналітичних розрахунків на основі яких будуються висновки щодо можливості підвищення заробітної плати та приймаються обґрунтовані рішення.
Список використаних джерел
1. Современные технологии управления – ключ к успеху в бизнесе//Управление персоналом.-2002.-№4.-С.6-13.
2. Прохорова М.В. Эффективная система оплаты труда: разработка и внедрение:[практ.пособие] / В.Г. Прохорова, Ю.И.Кондратьева.-М.:Издательство «Омега-Л»,2008.-180 с. ISBN 978-5-370-00576-3
Корнух О.В.
Криворізький національний університет, Кривий Ріг, Україна
людський Інтелектуальний капітал як складова інтелектуального капіталу підприємства
На сьогодні, дослідження у сфері інтелектуального капіталу підприємства набувають все більшої популярності серед науковців. Але недостатність наукової бази створює багато перешкод стосовно практичного його використання підприємствами на різних етапах свого економічного розвитку. Це пояснюється, по-перше, відсутністю єдиного підходу до самого визначення інтелектуального капіталу підприємства (ІКП), по-друге, основна проблема для, безпосередньо, практичного застосування проявляється у відсутності єдиного підходу до визначення складових ІКП та їх структурних елементів. Економічні трансформації змінили характер і функції персоналу підприємства, що спричинило існування різних підходів до людей як об'єктів управління: управління персоналом, управління людськими ресурсами та управління людським капіталом.
Людський капітал як складову інтелектуального капіталу (ІК) визначають Е. Брукінг [4], Н.С. Маркова [6], С.І. Грицуленко [9], А.В. Лапін [16], І.В.Лєвіна [10], І.П. Мойсеєнко [15], отже розглядають і інтелектуальний капітал і людський капітал із загальнотеоретичних позицій (галузь, регіон, країна, нація). Такі вчені як І.В. Журавльова, А.В. Кудлай [7], Г. Л. Ступнікер [18], Л. Едвінсон, М. Мелоун [19] визначають людський капітал як складову інтелектуального капіталу підприємства (ІКП), тобто з позиції прикладної економіки (підприємство, установа, тощо).
Інший підхід можна відзначити у наступних працях. Н.Л. Гавкалова, Н.С. Маркова [6] пропонують структуризацію людського інтелектуального капіталу підприємства наступним чином: інтелектуальний капітал є складовою людського капіталу підприємства, який в свою чергу включає персональний капітал. О.В Кендюхов [11] пропонує складовою інтелектуального капіталу підприємства вважати персоніфікований капітал. При дослідженні взаємозв’язку людських ресурсів, інтелектуальних ресурсів, інтелектуальних продуктів й інтелектуальних активів та їх визначень за змістом, нами встановлено, що ключовим механізмом, який їх поєднує є творчий процес. Це й не дивно, оскільки основна складова категорії інтелектуальний капітал підприємства – «інтелект» також походить із філософських та психологічних теорій.
Встановлено, що сутність інтелектуальної діяльності підприємства (складовими якої є творча, професійна та інноваційна діяльності) полягає у сукупності практичних дій щодо формування, використання та відтворення інтелектуального капіталу підприємства в процесі його економічного розвитку.
Отже, інтелектуальний людський капітал є складовою інтелектуального капіталу підприємства і представляє частину людських ресурсів, яка здатна в процесі творчої діяльності створювати інтелектуальні продукти, інтелектуальні ресурси, інтелектуальні активи та інновації, в результаті комерціалізації яких підприємство отримає додатковий дохід або позитивний ефект.
Список використаних джерел:
- Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.
- Гавкалова Н.Л., Маркова Н.С. Формування та використання інтелектуального капіталу. Наукове видання. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. – 252с.
- Інтелектуальний потенціал в інноваційній моделі розвитку оператора зв'язку: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 [Електронний ресурс]/ С.І. Грицуленко; Одес. нац. акад. зв'язку ім. О.С.Попова. — О., 2008. — 20 с. — укp.
- Інтелектуальний капітал: концептуальні основи відтворення: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.01 [Електронний ресурс] / І.В. Левіна; Донец. нац. ун-т. — Донецьк, 2007. — 16 с. — укp.
- Мойсеєнко І.П. Управління інтелектуальним потенціалом: Монографія.-Львів:Аверс, 2007.-304с.
- Журавльова І.В, Кудлай А.В. Управління людським капіталом підприємства. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2004. – 284– Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. – 252с.
- Формування і оцінка інтелектуального капіталу підприємств гірничо-металургійного комплексу: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.04 / Г.Л.Ступнікер, Криворіж. техн. ун-т. – Кривий Ріг, 2010. – 21 с. – укр.
- Эдвинсон Л., Мэлоун М. Интеллектуальный капитал. Определение истиной стоимости капитала / под. Ред. В.Л. Иноземцева. — М. — 1999. - 434с.
- Кендюхов О.В. Гносеологія інтелектуального капіталу // Економіка України. – 2003. – № 4. – С. 28-33.
Кривошей В.В., к.е.н.
Харківський державний університет
харчування та торгівлі, Харків, Україна
КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕХОДУ ПІДПРИЄМСТВ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ
На сучасному ринку праці виникла парадоксальна ситуація: з одного боку, зростає рівень безробіття працездатного населення, з іншого - суб'єкти економіки відчувають дефіцит трудового капіталу. Дана ситуація яскраво проявляється в підприємствах, оскільки діяльність підприємств спрямована на задоволення економічних та соціальних потреб населення. Ринкові перетворення в економіці країни обумовили конкуренцію, що стало підґрунтям для зміни структури та характеру послуг, що надаються, підвищення ролі підприємств в розвитку економіки країни та задоволенні індивідуальних потреб людини. Ефективне використання трудового капіталу є вагомим ресурсом забезпечення конкурентоздатності ресторанного господарства.
Досліджено головну місію процесу управління трудовим капіталом, що ґрунтується на принципах формування умов для самореалізації працівника у професійній діяльності. Встановлено принципові умови взаємозв'язку темпів, якості і зростання добробуту, обґрунтовано темпи зростання добробуту, які необхідно розраховувати за всіма параметрами (зростання ВВП, обсягів виробництва та обсягу інноваційної продукції тощо).
Теоретично обґрунтовано якісні характеристики добробуту: зростання ефективності економіки; зростання заробітної плати і доходів від вкладень в трудовий капітал, зростання прибутку і підприємницьких доходів, зростання пенсій та інших соціальних допомог. Враховуючи відтворювальний і циклічний характер економічної діяльності, економічне зростання має супроводжуватися створенням необхідних умов для майбутнього зростання добробуту.
Доведено, що категорія добробут складається з наступних компонентів: праця, фізичне і соціальне оточення на підприємстві, система управління, співвідношення між трудовою і нетрудовою сферами. У доведено, що витрати на підтримку здоров'я, на здобуття загальної та професійної освіти, отримання досвіду, є, по суті, інвестиціями в трудовий капітал, які, у свою чергу, є формою прояву і показником добробуту. Показник добробуту розглянуто як сукупність життєвих цінностей, що характеризують трудову діяльність, умови праці, задоволеність працею, трудові відносини.
Для використання критеріїв підвищення добробуту, як інструменту мотивації, визначено його основні принципи, а саме: особиста відповідальність за виконання цілей; чітке закріплення конкретних вимірних цілей і пріоритетів; чітке бачення особистої кар'єрної перспективи; гнучкість системи з можливістю корекції цілей і показників; координація особистих і корпоративних цілей; забезпечення єдиного механізму для планування, оцінки та розвитку.
Запропоновано стратегію переходу підприємств на інноваційний шлях розвитку з урахуванням зростаючої ролі трудового капіталу, яка втілює ідею єдності технологічних, економічних, соціальних та екологічних процесів і відносин у реалізації сталого розвитку.
Перший етап переходу стратегічних проблем пов'язаний з вирішенням питань регулювання факторів інноваційного середовища, формування та підтримки сприятливого інвестиційного клімату, що створює необхідну мотивацію для підприємницької впевненості та стійкий попит на інновації.
Відповідальною і складною частиною вироблення та коригування стратегії переходу на інноваційний шлях розвитку є визначення системи цілей і пріоритетів.
Досягнення поставлених цілей вимагає розробки та реалізації комплексних програм. Для сучасного стану економіки України пріоритетними слід визнати проекти, де в підприємствах ресторанного господарства збереглися і є фундаментальні досягнення, і проекти, що визначають базис наступних укладів у розвитку суспільства. Реалізація стратегічних програм та проектів повинна забезпечуватися формуванням інноваційних мереж та альянсів. За мірою їх входження та інноваційну мережу вони змушені ставати виробниками інноваційної продукції. У 5 блоці моделі пропонується система показників для оцінки інноваційного економічного зростання і розвитку. Ряд цих показників уже прийнятий міжнародною спільнотою і розраховується за регіонами.
Реалізація розробленої стратегії переходу підприємств на інноваційний шлях розвитку дозволяє створити основу для прийняття управлінських рішень за результатами оцінки досягнення необхідного для покращення добробуту професійного розвитку трудового капіталу підприємств ресторанного господарства.
Отримані під час дослідження результати вносять певний внесок у розвиток теорії та методології управління трудовим капіталом підприємств ресторанного господарства, розробку прикладних рекомендацій, що забезпечують удосконалення методичних інструментів і технологій управління.