Тратегія підприємства в контексті підвищення його конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Систематизація та дослідження сучасних теоретико-методологічних підходів до оцінки, 449.68kb.
- Розглянуто передумови підвищення конкурентоспроможності підприємства. Визначено основні, 38.51kb.
- Розглянуто сутність конкурентоспроможності персоналу та методи його оцінки, 41.43kb.
- Інвестиції, їх види І характеристика, 270.81kb.
- 1 Сутність та значення конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності підприємства, 692.09kb.
- 2. Матриця „Привабливість-конкурентоспроможність, 49.49kb.
- Розділ І теоретичні основи формування конкурентоспроможності в молокопродуктовому підкомплексі, 406.47kb.
- План вступ розділ І. Методологічні та теорЕтичні аспекти конкурентоспроможності продукції, 74.48kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- ДГ10 аналіз міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів, 129.88kb.
Список використаних джерел
1. Послання Президента України до Верховної ради України. Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002 – 74с.
2. Законопроект о внесении изменений в Закон Украины о лекарственных средствах №8175. 2011 год.
3. Закон України «Про лікарські засоби»
4. Морозова Н.І. Світовий ринок фармацевтичної продукції : проблематика і вектори розвитку.// Україна – Словаччина фактори, проблеми, особливості глобалізації світовой економіки. 2010
5. Торгівля Донецької області у 2005 – 2009 роках; статистичний збірник / головне управління статистики у Донецькій області – Донецьк, 2010.
6. Статистичний щорічник Донецька область за 2009 рік - /Держ. ком. стат. України, головне управління статистики у Донецькій області. Донецьк 2010 рік
7. Моргунський М. «То, что минздрав прописал» (Фармацевтический рынок) // Профиль – Украина – 2004- №10(№25)
Сардак О.В., к.е.н.
Донецький національний університет економіки і
торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛ-МАРКЕТИНГОМ В УМОВАХ РИНКУ
В умовах ринкової економіки управління персонал-маркетингом займає одне з основних місць в управлінні підприємством і його можна розглядати як систему і як процес.
У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність у застосуванні підприємствами інтегрованої системи управління персонал-маркетингом як органічної сукупності взаємопов’язаних систем, підсистем і елементів управління персонал-маркетингом, використання яких забезпечить ефективну реалізацію його функцій та сприятиме підвищенню ефективності діяльності підприємств (рис.1). Ефективність управління HR-потенціалом підприємства може бути забезпечена лише за умови інтеграції і розумної збалансованості окремих його складових (формування, використання, розвитку та активізації). Так, зайва увага до одного напрямку управління HR-потенціалом при ігноруванні іншого не дасть бажаного результату. У зв’язку з цим введення до системи управління HR-потенціалом чотирьох підсистем (управління формуванням HR-потенціалу, управління використанням HR-потенціалу, управління розвитком HR-потенціалу, управління активізацією HR-потенціалу) можна вважати за доцільне.
Так, підсистема управління формуванням HR-потенціалу призначена для створення HR-потенціалу, який в найбільшій мірі відповідає вимогам і потребам підприємства у персоналі визначеної кількості та якості, і охоплює ряд елементів, спрямованих на визначення і покриття потреби підприємства у персоналі.
Підсистема управління використанням HR-потенціалу спрямована на створення і реалізацію умов щодо ефективного використання HR-потенціалу з метою забезпечення безперебійної діяльності підприємства. Підсистема управління розвитком HR-потенціалу має за мету створення сприятливих для працівників умов, що забезпечують найбільш повне задоволення їх потреб у професійному, кар’єрному та особистісному розвитку і самореалізації.
Рис. 1 – Інтегрована система управління персонал-маркетингом
Підсистема управління активізацією HR-потенціалу спрямована на формування сприятливих умов для більш оптимального та ефективного використання персоналу, виявлення і реалізації можливостей нарощування та посилення HR-потенціалу підприємства.
Система управління маркетинговою організаційною поведінкою персоналу виступає органічною складовою інтегрованої системи управління персонал-маркетингом підприємств і складається з двох підсистем: підсистеми маркетингу у сфері організаційної поведінки персоналу і підсистеми управління у сфері організаційної поведінки персоналу.
В свою чергу, управління НR-брендом в умовах маркетингової орієнтації підприємств також вимагає застосування системного підходу і уточнення складу системи управління НR-брендом, що включає: підсистему управління брендом підприємства як роботодавця, підсистему управління брендом персоналу, підсистему управління НR-брендовими комунікаціями, підсистему управління розвитком НR-бренду.
Таким чином, впровадження інтегрованої системи управління персонал-маркетингом у підприємствах, складові якої узгоджені між собою, буде сприяти посиленню конкурентоспроможності підприємств на ринку праці.
Список використаних джерел
1. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации: стратегия, маркетинг, интернационализация. [Текст]// Кибанов А.Я., Дуракова И.Б.– М.: ИНФРА-М, 2005.- с.15-16.
2. Управление персоналом: учебник / под общ. ред. А.И. Турчинова. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Изд-во РАГС, 2008. – (Учебники Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации). - с.22-40.
Штейн О.И.
Севастопольский национальный технический
университет, Севастополь, Украина
НАПРАВЛЕНИЯ И ВЫБОР ОПТИМАЛЬНОЙ МАРКЕТИНГОВОЙ СТРАТЕГИИ
Выбор, разработка и реализация маркетинговой стратегии осуществляется в четырех направлениях. Этими направлениями являются товарная, ценовая, сбытовая и коммуникационная политики.
Товарная политика – это комплекс различных мер в процессе жизненного цикла товара, который включает в себя разработку новых товаров и внедрение их в производство, определение ассортимента и объема, модернизацию продукта, вопросы упаковки, торговую марку и т.п.
Суть ценовой политики фирмы заключается в том, чтобы устанавливать на товары (услуги) такие цены и так варьировать ими в зависимости от положения на рынке, чтобы обеспечить намеченный объем прибыли и решать другие задачи, которые стоят перед маркетингом фирмы. Цена на продукт для фирмы является не только важным фактором, определяющим прибыль, но и условием успешной реализации товаров.
Сбытовая политика означает организацию такой маркетинговой системы, которая могла бы предоставлять наиболее эффективную продажу продукции.
Коммуникационная политика - совокупность стратегических, долгосрочных установок фирмы в сфере осуществления ею коммуникаций в рамках ее маркетинговой политики. Компания может использовать различные элементы коммуникаций: PR, личные продажи, рекламу, стимулирование сбыта, пресс-конференции, выставки, ярмарки, некоммерческие статьи о фирме и пр.
Основываясь на четырех направлениях маркетинговых действий компаний на рынке и комбинируя их, маркетологи выработали различные стандартные модели маркетинговых стратегий. В частности, была разработана модель четырех альтернативных маркетинговых стратегий (И.Ансофф): проникновение на рынок, развитие рынка, разработка товара и диверсификация. Данная модель получила название Матрицы возможностей по продукту и рынку.
Выбор стратегии зависит от степени насыщения рынка и возможностей компании постоянно пополнять объемы производства. Компания может комбинировать две или более стратегии.
Стратегия «проникновение на рынок» эффективна, когда рынок только развивается и еще не насыщен. Компания ищет возможности развития путем увеличения объемов уже существующих товаров на уже освоенных рынках за счет: интенсификации маркетинговых усилий (снижение цены, усиление рекламы и т.д.); внедрения усовершенствованных товаров на уже освоенные рынки. Компания таким образом увеличивает объем продаж товара, привлекая тех покупателей, которые не покупали продукцию компании ранее, стимулируя рост спроса.
Стратегия «развития рынка» эффективна, если: компания стремится расширять рынок; как результат изменения стиля жизни и демографических факторов появляются новые сегменты рынка; для хорошо известной продукции создаются новые сферы применения. Компания пытается увеличивать объем продаж на рынке. Предполагается проникновение на новые географические рынки; предложение использования товаров другим образом; использование других методов распределения и продаж; усиление рекламы.
Стратегия «развития продукта» эффективна, если компания обладает рядом успешных торговых марок и пользуется приверженностью потребителей. Компания разрабатывает новые или модифицированные товары для уже существующих рынков. Также обращает особое внимание на производство новых моделей, качество и другие небольшие инновации, связанные с уже представленными товарами, и продает потребителям, которые уже доверяют данной компании. Используются традиционные методы продаж; продвижение товаров делает акцент на имидже и хорошей репутации компании.
Стратегия «диверсификации» - одновременное развитие многих несвязанных друг с другом видов производств (расширение ассортимента). Маркетологи подразделяют эту стратегию на следующие виды: концентрическая диверсификация - предлагает производство новых товаров, которые в технологическом и рыночном отношениях созвучны уже имеющимся товарам; горизонтальная диверсификация - состоит во внедрении новых товаров, не имеющих технологической связи со старыми, но рассчитанных на сложившийся круг потребителей; конгломератная диверсификация - состоит во внедрении новых товаров, которые в технологическом и рыночном отношениях не имеют ничего общего со старой продукцией.
Существует также и другая стандартная модель, которая основана на ценах продукции и маркетинговых исследованиях компании. Стратегия интенсивного маркетинга предполагает установление негибких цен на товары и высокие затраты на маркетинг. Стратегия интенсивного маркетинга оправдана при следующих условиях: большая часть покупателей не осведомлена о товаре; фирма-производитель учитывает конкуренцию и поэтому стремится выработать у покупателей предпочтительное отношение к своему товару; те покупатели, которые осведомлены о товаре, готовы платить за него высокую цену.
Стратегия выборочного проникновения - это стратегия маркетинга, для которого типичны негибкие цены и низкие маркетинговые расходы. Стратегия выборочного проникновения целесообразна в следующих ситуациях: емкость рынка ограничена; большая часть покупателей осведомлена о товаре; конкуренция незначительна.
Стратегия широкого проникновения считается наиболее успешной для быстрого проявления на рынке и захвата большой доли рынка. Для нее характерны низкие цены при высоких затратах на маркетинг. Стратегия широкого проникновения целесообразна при следующих условиях: емкость рынка достаточно высока; потенциальные покупатели сравнительно плохо осведомлены о товаре; конкуренция значительна. Эта стратегия обычно приводит к быстрому проникновению на рынок и к завоеванию максимальной доли рынка.
Стратегия пассивного маркетинга предполагает, что компания устанавливает низкие цены на свой товар и имеет незначительные маркетинговые расходы на продвижение товара или услуги. Стратегия пассивного маркетинга целесообразна при следующих условиях: рынок имеет большую емкость; покупатели хорошо осведомлены о товаре. Низкие цены стимулируют быстрое признание товара на рынке, а низкий уровень расходов на стимулирование сбыта обеспечивает получение высокой прибыли. Эта стратегия основана на предположении, что спрос в большей степени зависит от эластичности цен, чем от проведения мероприятий по стимулирования сбыта (спрос только эластичный).
Итоговую оценку сложившейся маркетинговой ситуации рекомендуется осуществлять с помощью стратегической матрицы. В матрице в качестве переменных используется два фактора: ситуация на рынке - характеризуется показателями: темпы роста объема продаж товара, товарные запасы, колебания цен и др.; собственные возможности фирмы - характеризуется показателями: доля, занимаемая фирмой на рынке, уровень конкурентоспособности товаров, эффективность товародвижения, квалификация маркетинговой службы, имидж фирмы и т.д.
Набор факторов может меняться в зависимости от типа рынка, вида товара, размера фирмы и от информационных возможностей.
Построение матрицы фактической ситуации является отправным моментом в разработке стратегии поведения фирмы на рынке. При этом выбирается одна из трех основных стратегий: наступательная; оборонительная; отступательная стратегия.
Множество направлений, моделей и факторов, которые заложены в каждой модели, доказывает необходимость гибкого и индивидуальность подхода каждой отдельно взятой компании к разработке своей собственной маркетинговой стратегии. С одной стороны, это положительная черта стратегического маркетинга. С другой же, множество методов и возможность различных подходов к планированию маркетинговой стратегии мешает поиску оптимальной стратегии компании. Более того, стандартные стратегические модели не учитывают специфических особенностей бизнеса и продукции. Как следствие, всесторонний анализ деятельности компании, ее товаров и целевых рынков и будет основой для выбора наиболее оптимальной маркетинговой стратегии.
Список использованных источников
- Ансофф Игорь. Стратегический менеджмент. – СПб.: Питер, 2009. – 344с.
- Макдональд М. Стратегическое планирование маркетинга. – СПб.: Питер, 2000. – 266с.
Підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємств та організацій України
Шенфилд Майя, доктор, профессор
Рижский технический университет, Рига, Латвия
ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ЭКОНОМИКИ ЛАТВИИ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ
Одна из важнейших задач любого государства в условиях глобализации - повышение конкурентоспособности национального хозяйства. Именно на это должны быть направлены структурные изменения в экономике. При оценке конкурентоспособности страны наиболее авторитетным в мире считается рейтинг в годовом Отчете о мировой конкурентоспособности, проводимый Всемирным экономическим форумом. При его составлении наибольшее внимание уделяется анализу макроэкономической среды, работе государственных структур и состоянию технологической инфраструктуры. Согласно этому Отчету, в 2003-2004 гг. Латвия находилась на 37-м месте среди 102 государств.
О невысокой конкурентоспособности экономики страны свидетельствует также дефицит торгового баланса: в 2003 г. импорт товаров превысил экспорт более чем на 81%. Не в последнюю очередь это связано с относительно слабым развитием высокотехнологичного производства. Так, по данным статистического бюро Европейского союза, Латвия по числу запятых в высокотехнологичном производстве в 2002 г. занимала одно из последних мест среди членов и стран - кандидатов в ЕС (1,9% от общего числа работающих), отставая от Литвы (2,6%) и Эстонии (3,4%). Среднее значение этого показателя в странах Евросоюза было 7,4%. Основной статьей латвийского экспорта, но данным ЦСУ Латвии, является древесина и изделия из нее, то есть сырье (около V 1/3). Продукция машиностроения составляет только около 6%. Главными статьями импорта являются машины, электрооборудование, транспортные средства, продукция химической промышленности и т.п.[1].
Последние полтора года экономическая и деловая среда Латвии медленно, но улучшалась, повышая свою привлекательность в глазах иностранных инвесторов. Но предстоит еще многое сделать, чтобы по уровню доходов на одного жителя сравняться хотя бы с ближайшими соседями [2]. Ожидается, что после роста на 4.2% в текущем году экономика Латвии вырастет на 3% в 2012 году (прежний прогноз – 3.5%) и на 3.9% в 2013 году. Это выше среднего по региону (соответственно 3.6%, 2.6% и 2.9%), но по-прежнему ниже по сравнению с Эстонией (7.6%, 3.2%, 3.8%) и Литвой (6.3%, 4.2%, 4.2%).
Индекс региона Балтийского моря Swedbank [2] позволяет оценить улучшение или ухудшение структурной конкурентоспособности и экономической среды Латвии и ее конкурентов с точки зрения инвесторов. Индекс отражает динамику конкурентоспособности страны в 9 сферах – предпринимательская деятельность, рынок труда, налоговая политика, финансовый сектор, внешняя торговля, образование, инновации, управление и инфраструктура. Рассчитываемый Swedbank индекс региона Балтийского моря указывает на улучшение относительной позиции Латвии с 6.3 до 6.7 (из 10). Это означает, что с точки зрения предприятий Латвия повысила прозрачность деловой среды и системную конкурентоспособность по сравнению с другими государствами мира. Наибольшие достижения отмечены на финансовом рынке и в инфраструктуре. Кроме того, теперь Латвия опережает Литву (6.6), где за последний год улучшений не было.
В достижении высокой конкурентоспособности любой страны важная роль принадлежит государству. В условиях переходной экономики оно должно не только поддерживать, но и формировать новые приоритеты, способствовать развитию инноваций в экономике. В современных условиях глобализации успешно конкурировать на международной арене может только та страна, которая располагает достаточными ресурсами и высокими технологиями. К сожалению, в Латвии нет ни того, ни другого: она выходит на международный рынок в основном со слабо возобновляемыми ресурсами.
Для повышения конкурентоспособности Латвия должна в первую очередь использовать свое географическое положение, стать настоящими "воротами Европы" на Восток. Это требует соответствующих политических усилий помимо экономических. Уже сейчас она относится к странам с выраженным сектором услуг, как Голландия пли Дания. Голландия, например, успешно обслуживает экономику Германии. Грузооборот латвийских портов ежегодно возрастает, и Латвия должна использовать этот ресурс для расширения международных связей, а следовательно, и для развития национальной экономики [1].
Как известно, цена конкурентоспособности в современном мире очень высока. Чтобы завоевать место па мировых рынках, компании тратят крупные средства на научно-исследовательские и опытно-конструкторские работы. Так, компания Ford Motors ради сохранения и повышения конкурентоспособности в 2001 г. затратила на НИОКР 7,4 млрд. долл., одна из японских пивоваренных компаний только на совершенствование технологии пивоварения в год тратит более 150 млн. долл. В целом на крупнейших мировых рынках преимущество завоевывают те компании, которые вкладывают крупные финансовые средства в интеллектуальный капитал, что и обеспечивает им конкурентные преимущества.
На примере стратегии Латвии можно усвоить несколько полезных уроков. Например, целенаправленная реализация мер по снижению дефицита бюджета с сопутствующей разъясняющей коммуникацией позволила восстановить доверие на зарубежных рынках. Быстрый доступ к иностранным финансовым ресурсам через программу Международного валютного фонда и Европейской комиссии помог выиграть время для уменьшения дисбаланса. Стресс-тесты, показавшие, что материнские банки готовы к худшему сценарию в странах Балтии, помогли стабилизировать финансовую систему. В целом сильные структуры (включая договоренности политиков, способность центрального банка и финансового регулятора к кризисному менеджменту, сеть социальной защиты и т.д.) позволяют успешнее преодолевать кризис.
Изменение структуры национальной экономики Латвии происходит в основном в соответствии с общемировыми тенденциями. Но для повышения экономического статуса Латвии надо выгоднее использовать свое географическое положение. Государство должно проводить более активную политику в налаживании добрососедских и взаимовыгодных отношений со странами Восточной Европы.
Список использованных источников
- Экономика Латвии в условиях глобализации. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта
- Обзор региона Балтийского моря от SWEDBANK [Электронный ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта.lv/rus/news/ 191011.php
Белопольский Н.Г., д.э.н., Азарян К.А.
Донецкий национальный университет экономики и торговли
имени Михаила Туган-Барановского, Донецк, Украина
ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ
В глобальной экономике конкурентоспособность означает способность занять наиболее выгодную позицию в постоянно меняющейся маркетинговой среде, формирующейся под влиянием факторов, находящихся за пределами национальной экономики.
Конкурентоспособность базируется на качестве, скорости принятия решений, техническом преимуществе, обслуживании и дифференциации продукта. Главной детерминантой конкурентоспособности, идет ли речь о национальном секторе или уровне предприятия, является повышение общей продуктивности (производительности). Изменяющаяся природа производства и его организации, так же как и изменения рыночной ситуации, требует новых концепций продуктивности.
Решение этой задачи требует различных подходов в различное время в зависимости от постоянно меняющихся условий внутренней и внешней среды. Предприятие должно быть гибким к изменениям внешней среды и своевременно реагировать на эти изменения.
Повышение конкурентоспособности предприятия достигается путем ориентации предприятия на потребителя, улучшения качества продукции, внедрения инновационной политики, более качественного использования ресурсов, в том числе человеческих, улучшения условий работы и ряда других факторов.
Особое внимание необходимо уделить человеческим ресурсам как ключевому элементу продуктивности и конкурентоспособности.
Безусловно, существуют общие методы повышения конкурентоспособности предприятия, однако пути повышения конкурентоспособности конкретной фирмы должны рассматриваться исходя из сферы ее деятельности, вида предприятия, организационной структуры и других факторов.
Для того, чтобы предложить пути повышения конкурентоспособности предприятия необходимо хорошо представлять внешнюю среду, в которой работает предприятие, её факторы и иметь четкое представление о внутренней среде предприятия.
Для выхода же отечественных предприятий на глобальный рынок необходимо выполнение ряда определенных условий. В условиях глобальной конкуренции корпоративная стратегия компании должна пересматриваться и в неё необходимо включать реакцию на изменение конкурентной среды на международном уровне. Особенно это стало актуальным в свете перспектив вступления Украины в ВТО (Всемирная торговая организация), что приведет к усилению конкуренции между национальными и зарубежными производителями.
В условиях глобализации предприятие, а также система и методы управления предприятием и, конечно, производимый предприятием товар или услуга должны соответствовать международному уровню.
Факторами повышения конкурентоспособности предприятия с учётом особенностей современного рынка являются:
1). Внедрение инновационной политики предприятия, которая определяет возможность предприятия конкурировать не только на внутреннем, но и на внешних рынках.
2) . Наличие квалифицированных трудовых ресурсов, соответствующим требованиям международного рынка труда.
3) . Система управления качеством на предприятии. Сегодня, когда потребитель может выбирать из огромного числа предлагаемых товаров и услуг, одной из важнейших детерминант существования и развития предприятия на рынке является качество предлагаемых им изделий или услуг.
4). Непрерывное совершенствование реализуемой на внутреннем рынке продукции национальных производителей и расширение их деятельности на международном рынке.
Кроме того конкурентоспособность предприятия зависит от выполнения следующих условий:
- правильного понимания предпочтений зарубежных потребителей;
- знания правил и культуры ведения бизнеса в отдельно взятой стране;
- знания уровня конкурентоспособности в отрасли;
- внесения в свой продукт изменений и модификаций в соответствии со вкусами и традициями потребителей той страны, куда будет экспортироваться товар;
- учет особенностей каналов распределения;
- правильный выбор способа проникновения на рынок;
- учет культурных, социальных, политических, технологических, экологических и юридических особенностей.
Исходя из проведенного выше анализа, можно сказать, что в условиях глубоких структурных изменений международного и национального рынка главная задача предприятия состоит в нахождении своей нишы в жестких условиях конкуренции на мировом рынке. Для этого предприятие, действующее в глобальной экономике, должно учитывать особенности современного рынка.
На первое место в условиях глобальной экономики выходят следующие факторы повышения конкурентоспособности предприятия: проведение инновационной политики, которая определяет возможность предприятия конкурировать не только на внутреннем, но и на внешних рынках; наличие квалифицированных трудовых ресурсов, соответствующих требованиям международного рынка труда; гибкая система управления качеством на предприятии; непрерывное совершенствование реализуемой на внутреннем рынке продукции национальных производителей и расширение их деятельности на международном рынке.
Предприятие, чья стратегия определяется как глобальная, должно учитывать также культурные, социальные, политические, технологические, экологические и юридические особенности, рынка отдельно взятой страны.
Верич Ю. Л., к.е.н., Іванова Г. М.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ УКРАЇНИ
В сучасній світовій економіці рівень соціально-економічного розвитку держави і її конкурентоспроможність визначаються, в першу чергу, досягненнями в сфері інновацій і високих технологій, а також ступенем залучення інвестицій для впровадження цих інноваційних технологій. Підвищення ефективності інвестицій сприяє зростанню національного прибутку, що в свою чергу підвищує розміри накопичення, які потім знову можуть бути вкладені у виробництво.
Питання розвитку інвестиційної діяльності в Україні одержали висвітлення в багатьох наукових працях, зокрема в працях Захаріна С., Марцина В. С., Панфілова Т., Іванова М. Ф., Бакума І. В., Харламова Г. О. та інших, але проблеми підвищення активності інвестиційного процесу потребують подальшого дослідження. Метою дослідження є аналіз сучасного стану інвестиційної діяльності в Україні та пошук шляхів підвищення її ефективності.
Інвестиції формують матеріальне підґрунтя суспільного виробництва, створюють реальні передумови для розширеного його відтворення, внаслідок якого власні кошти підприємств стають головним джерелом інвестиційної діяльності. Інвестування в економіку потребує певних умов. Основними з них є достатній ресурсний потенціал, який забезпечить функціонування інвестиційної сфери, наявність економічних суб’єктів-інвесторів, які здатні забезпечити інвестиційну діяльність. Для цього потрібен інвестиційний ринок, який являє собою форму взаємин між окремими самостійно господарюючими суб’єктами інвестиційної діяльності, що вирішують економічні питання[1, с.91] .
Статистичний аналіз [4] свідчить, що в інвестиційній діяльності України за останні п’ять років зросли у 1,6 рази обсяги інвестицій в основний капітал, так 93096 млн. грн. у 2005році та 150666,5 млн. грн. у 2010році, але починаючи з 2008р. їх кількість зменшується з 233081 млн. грн. до 150667 млн. грн. у 2010 р. (рис. 1).
Рис. 1 – Динаміка обсягу інвестицій в основний капітал
Відповідно до цього спостерігається і зменшення долі інвестицій в основний капітал у ВВП (табл. 1), так у 2005 році вона дорівнювала 21,1% і збільшувалася до 26,2% у 2007 році, але потім поступово зменшувалася до 13,8% у 2010 році.
Таблиця 1 -Динаміка частки інвестицій в основний капітал у ВВП України
| Роки | ВВП, млн. грн. | Інвестиції в основний капітал, млн. грн. | Частка інвестицій в основний капітал у ВВП, % |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 2005 | 441452 | 93096 | 21,1 |
| 2006 | 544153 | 125524 | 23,1 |
| 2007 | 720731 | 188486 | 26,2 |
| 2008 | 948056 | 233081 | 24,6 |
| 2009 | 913345 | 151777 | 16,6 |
| 2010 | 1094607 | 150667 | 13,8 |
Головним джерелом інвестицій в основний капітал (табл. 2) залишаються власні кошти підприємств та організацій, але їх частка у загальній структурі у 2010 році зменшилася на 7,6%, також зменшилася частка кредитів банків та інших позик на 0,5%, це пояснюється погіршенням фінансового стану підприємств. Негативним є і зменшення коштів іноземних інвесторів на 2,2% і повною відсутністю у 2010 році коштів інвестиційних фондів, що пов’язано з дією глобальної фінансової кризи. Позитивним моментом є збільшення не суттєвої частки коштів державного бюджету на 1,9% і відповідно частки коштів місцевого бюджету на 0,2% та інших джерел фінансування на 2,9%.
Таблиця 2 - Структура джерел інвестицій в основний капітал
| За рахунок(%): | 2009 рік | 2010 рік | Відхилення, +/- |
| коштів державного бюджету | 4,4 | 6,3 | +1,9 |
| коштів місцевих бюджетів | 2,7 | 2,9 | +0,2 |
| власних коштів підприємств та організацій | 63,3 | 55,7 | -7,6 |
| коштів іноземних інвесторів | 4,5 | 2,3 | -2,2 |
| коштів інвестиційних фондів | 1,7 | - | -1,7 |
| коштів населення на індивідуальне житлове будівництво | 3,6 | 10,7 | +7,1 |
| коштів населення на будівництво власних квартир | 3,2 | 3,1 | -0,1 |
| кредитів банків та інших позик | 14,2 | 13,7 | -0,5 |
| інших джерел фінансування | 2,4 | 5,3 | +2,9 |
В Україні найбільшу частку в загальному обсязі інвестицій в основний капітал займають інвестиції в промисловості, так в 2010 році їх питома вага в загальному обсязі складала 34,2%, що на 3,8% менше ніж у попередньому році. За 2009-2010 рр. зросла частка інвестицій в основний капітал у сільському господарстві з 6,2% до 7,2% та зменшилися частки у будівництво та сферу торгівлі відповідно з 3,5% до 2,9% і з 9,3% до 6,9%. Найменшу частку інвестицій в основний капітал в їх загальному обсязі складають інвестиції у галузі освіти та охорони здоров`я які збільшилися у 2010 р відповідно на 0,1% та на 0,3% і складають 1,1% і 1,6%.
Інвестувати кошти слід насамперед у перспективні (високотехнологічні) види економічної діяльності, здатні створити значну масу доданої вартості завдяки використанню чинника знань. До перспективних інноваційно-інвестиційних напрямків розвитку економіки регіонів України відносяться використання космічних, авіаційних, інформаційних, нанотехнологій, розвиток нетрадиційних джерел отримання електроенергії, створення нових засобів транспорту, телекомунікацій та інше. Наприклад, технології перетворення енергії Сонця дозволяють державам, які мають космічні технології, розробляти проекти створення сонячних електростанцій космічного базування з метою передачі енергії на поверхню нашої планети, це дозволяє вирішити проблеми енергоресурсів для світової економіки. Створення сонячних космічних електростанцій призводить до необхідності створення глобальних енергосистем при міжнародній співпраці держав і, перш за все держав, які мають ракетно-космічні комплекси, Україна відноситься до таких держав.
Вагомим в активізації інвестиційного потенціалу стає питання подальшого вдосконалення комплексної програми стимулювання вітчизняних й іноземних інвестицій в економіку України. З метою активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах України необхідно розробити перспективні стратегії розвитку цієї діяльності, направленої на здійснення реалізації національної ідеї соціального і економічного лідерства України шляхом досягнення інноваційно-інвестиційного «прориву» країни в найближчі п’ять років. Серед перспективних стратегічних цілей слід визначити наступні: інформація, створення телекомукаційних систем; міжнародні товарні і фондові біржі; експорт, реструктуризація регіональної економіки; енергозбереження і сучасні технології; стратегічні міжнародні союзи, космос, наука; підготовка інноваційних і інвестиційних підприємців; інвестиційно-будівна діяльність [2, с.32].
Інвестиційна привабливість регіонів характеризується дією сукупності чинників, але здебільшого інвестори надають перевагу промислового розвинутим регіонам з вигідним економічним положенням. Так, наприклад, Донбас має унікальні людські і природні ресурси, і на нього приходиться майже чверть промислового потенціалу України. І як результат в економіку області сьогодні активно інвестують 59 країн, обсяги іноземних інвестицій складають 2,3 млрд. доларів, більше 50% від їх суми приходиться на промисловість [3, с.3].
Для України інтенсивний розвиток інвестиційної діяльності та підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробника набуває особливого значення. Він сприяє прискоренню ринкової трансформації економіки, входженню до світових товарних ринків, створенню валютних резервів, необхідних для модернізації виробництва, але для того, щоб сприяти вкладанням інвесторів необхідне створення економічної і політичної стабільності в України, які б знижували ризик втрати вкладень.
Отже, основними напрямами покращення політики залучення інвестицій в Україну мають бути:
- розробка законодавчої бази та державної інвестиційної політики;
- активізація державного інвестування;
- активне використання державно-приватного партнерства для фінансування значних інвестиційних проектів;
- створення Спеціальних Економічних Зон з повним пакетом пільг.
Список використаних джерел
- Марцин В. С. / Активізація інвестиційного потенціалу економіки України // Проблеми науки. – 2009. - №7. – С.9-14
- Іванов М. Ф. Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах України Монографія // Іванов М. Ф. – Макіївка: ДонНАБА, 2011 – 289с.
- Левыкина В. / «DISCOVER DONBASS»: с прицелом на бизнес мира // Вечерняя Макеевка. – 2011. – 6 декабря, №134(2537). – С. 3
- Статистична інформація щодо основних показників інвестиційно-інноваційної діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: at.gov.ua
Верич Ю. Л., к.е.н., Шкряда Н.В.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського, Донецьк, Україна
ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Однією з головних завдань, що стоять перед інвестором, є вибір в якості об'єктів інвестування таких інноваційних проектів, які мають найкращі перспективи розвитку і можуть забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Основою такого вибору є оцінка та прогнозування привабливості окремих потенційних об'єктів інвестування.
Категорія «інвестиційна привабливість» має в економічній літературі ряд подібних понять: «інвестиційний клімат »,« інвестиційний імідж ». Однак їх не можна ототожнювати. Поняття інвестиційний клімат - це сукупність економічних,політичних, фінансових умов, що впливають на приплив внутрішніх та зовнішніх інвестицій в економіку країни. Інвестиційний імідж ж являє собою комплексне відбиття різних аспектів інвестиційного клімату в уявленнях інвесторів [1].
Питання оцінки інвестиційної привабливості підприємств, дослідження сутності самого поняття інвестиційної привабливості, визначення впливу факторів зовнішньою та внутрішнього середовища на її рівень широко висвітлювалися у наукових працях багатьох вітчизняних та закордонних учених, зокрема, І.А. Бланка, Т. Коупленда, А.А. Пересіди, Р.М. Скриньковського, Л.С Валірунова, Е.Н. Крилова, А.П. Гайдуцького, С.В Юхимчука, О.М. Ястремської та ін. [2].
В сучасному розумінні поняття інвестиційної привабливості до кінця не визначено та багатогранне, що потребує подальших досліджень його сутності та уточнення цього поняття, а також виявлення факторів, які впливають на неї.
Метою даної роботи є дослідження дефініції «інвестиційна привабливість» і визначення найвпливовіших факторів на неї для повнішого розуміння сутності даної економічної категорії.
В економічній літературі до теперішнього часу не вироблений єдиний підхід до визначення сутності поняття «інвестиційна привабливість». Так, Крилов Е.І. вважає, що інвестиційна привабливість – це самостійна економічна категорія, яка характеризується стійкістю фінансового стану підприємства, прибутковістю капіталу, курсом акцій і рівнем виплачуваних дивідендів [3]
А.І. Бланк користується визначенням із тлумачного словника: «Інвестиційна привабливість – узагальнююча характеристика переваг і недоліків інвестування окремих напрямів і об’єктів з позиції окремого інвестора» [4].
На думку Валірунова Л.С. інвестиційна привабливість - це сукупність деяких факторів, об’єктивних ознак, властивостей, засобів, можливостей економічної системи, яка обумовлює потенційний платіжний попит на інвестиції [5].
Гайдуцький А.П. стверджує, що інвестиційна привабливість підприємства дозволяє потенційному інвестору оцінити, наскільки той або інший об'єкт інвестицій привабливіше інших для вкладення наявних коштів [6].
Російський вчений Л. Машкін підкреслює, що поняття інвестиційна привабливість означає наявність таких умов інвестування, які впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об'єкта інвестування [1].
Русак Н.А під інвестиційною привабливістю об’єкта (проекту, країни, підприємства) пропонує вважати доцільність вкладення в нього вільних коштів [7].
У своїй монографії, присвяченій інвестиційній привабливості та методології її оцінки, А.А Садеков та Н.О. Лісова подають таке визначення: «Інвестиційна привабливість - це інтегральний га комплексний показники доцільності вкладення капіталу інвестором у будь-який об'єкт (країну, регіон, галузь, підприємство або проект)» [8].
Отже, проаналізувавши існуючі трактування, можна зробити висновок, що інвестиційна привабливість – це сукупність факторів, аналіз яких вказує на можливість вкладання коштів в той чи інший об’єкт і отримання певного ефекту від здійсненої операції.
Для більш повного розуміння сутності даної економічної категорії необхідним є врахування факторів які здійснюють найбільший вплив на неї . Кожен автор виділяє різноманітні фактори. Наприклад, Є.А. Якименко виділяє такі як: фінансовий стан, привабливість продукції, знос основних фондів, якість персоналу [9].
В.С.Яковлев відокремлює політичні, правові, економічні і соціальні фактори [8]. І.А. Бланк [4], Валірунова Л.С. [5], Гайдуцький А.П. [6] в своїх роботах відокремлюють п’ять показників: важливість галузі, характеристики споживання продукції, рівень державного втручання, соціальна роль галузі, фінансові умови роботи галузі.
О.А. Верзакова [10] вважає, що оцінку інвестиційної привабливості необхідно проводити на основі аналізу фінансової звітності. При цьому вона активно використовує чотири блоки показників: виробничий потенціал, фінансові результати діяльності, інвестиційну активність і трудовий потенціал. А.Л. Камінський [11] при оцінці інвестиційної привабливості пропонує розділити всі показники на два типи: інвестиційний потенціал (який містить у себе інфраструктурний, споживчий, виробничий, природно-ресурсний, трудовий і фінансовий потенціали) і інвестиційний ризик (складається із соціального, фінансового і екологічного ризиків).
Для підприємства найцікавішими є фактори безпосереднього впливу, саме завдяки ним воно самостійно може впливати на інвестиційну привабливість. Серед них найбільшу питому вагу займають наступні фактори: кадровий потенціал, тривалість інвестиційної програми, стан майна та фінансових ресурсів, розмір витрат [12].
Таким чином, більш обґрунтоване та повне розкриття сутності терміну «інвестиційна привабливість» дозволяє виявити зробити висновок, що кожне з наведених визначень має свою особливість і відмінність, але в цілому сутність інвестиційної привабливості полягає у виявлені факторів, аналіз яких вказує на можливість вкладання коштів в той чи інший об’єкт і отримання певного ефекту від здійсненої операції.
Список використаних джерел
1. Безрукова Т.Л., Формирование инвестиционной привлекательности в процессе управления инновационным проектом. [Электронный ресурс]: Режим доступа<ссылка скрыта>
2. Скляр. І.Д. Оцінка фінансового стану як складова оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Механізм регулювання економіки, 2009 №2, с. 249-3253.
3. Крылов Е. Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности предприятия/ Э. Н. Крылов, В. М. Власова, М. Г. Егорова. – Москва : Финансы и статистика, 2003. – 192 с.
4. Бланк И.А. Управление инвестициями предприятия / И.А. Бланк. – К. : Ника-Центр, 2003. – 480 с.
5. Валірунова Л. С. Інвестування: підручник для ВУЗів / Л.С. Валірунова, О.Б. Казакова. – М. : Волтерс Клівер, 2010. – 448 с.
6. Гайдуцький А.П. Методологічні аспекти інвестиційної привабливості економіки /А. П. Гайдуцький// Регіональна економіка. – 2004. – №4. – С.81-86.
7. Пономаренко С.Ю. Інформаційно-методичне забезпечення оцінки інвестиційної привабливості підприємств. Вісник ДонНУЕТ, 2006 №3, с. 195-203.
8.Садеков А.А. Инвестиционная привлекательность предприятия (методология и методика оценки): Монографія / А.А. Садеков, Н.А., Лисова. – Донецк: ДонГУЭТ, 2001. – с.22.
9. Якименко Е. А. Оценка инвестиционной привлекательности предприятия/ Е. А. Якименко// Вестник Алтайского государственного аграрного университета – 2009 . – № 11 (61). – С. 117-121.
10. Верзакова Е.А. Оценка инвестиционной привлекательности отраслей производственной сферы. [Электронний ресурс]: Режим доступа