Geum.ru

С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материалаДокументы

Содержание


Анализ последствий глобализации экономических систем
Современное состояние внешней торговли китая.
Особливості управління в сучасній освіті
Нормативно-правова база транскордонного співробітництва україни та польщі
Сумський державний університет
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

Анализ последствий глобализации экономических систем


К концу ХХ века влияние экономических и экологических глобальных катаклизмов, приводивших к серьезным нарушениям экономического роста в мировом масштабе, значительно усилилось в плане формирования собственной экономической политики отдельных государств. Во второй половине ХХ ст. происходило постоянное повышение уровня взаимозависимости и интеграции стран, их регионализации для решения общих задач. Таким образом, сегодня главными целями для мирового сообщества выступают сохранение мира, социально-экономического благосостояния, обеспечение международного экономического порядка, который базируется на либерализации, открытости экономики, свободной торговле и сотрудничестве между государствами. В связи с этим, важной проблемой является определение характера влияния глобализация на мировые и национальные экономические процессы.

Противоречия глобализации, ее очевидные и предполагаемые позитивные и негативные последствия вызывают различные оценки и прогнозы. Рассмотрим, какие возможные угрозы несет в себе глобализация. Первая угроза вызвана тем, что преимущества глобализации распределяются неравномерно. В краткосрочной перспективе изменения в обрабатывающей промышленности, сфере услуг приводят к тому, что отрасли, которые получают преимущества от внешней торговли, и отрасли, связанные с экспортом, испытывают больший приток капитала и квалифицированной рабочей силы. В то же время ряд отраслей значительно проигрывает, теряя свои конкурентные преимущества за роста открытости рынка. Такие отрасли вынуждены прилагать дополнительные усилия, чтобы приспособиться к хозяйственным условиям, которые изменились не в их пользу. Второй угрозой явялется деиндустриализация экономики, поскольку глобальная открытость ассоциируется со снижением занятости в обрабатывающих отраслях. В действительности этот процесс не является следствием глобализации, хотя и протекает параллельно с ним. Деиндустриализация – нормальное явление, порождаемое технологическим прогрессом и экономическим развитием. Сегодня доля обрабатывающих отраслей в экономике промышленно развитых стран резко снижается, но это снижение балансируется быстрым ростом удельного веса сферы услуг, включая финансовый сектор. Третья угроза, которую таит в себе глобализация, связана с заметным увеличением разрыва в уровнях заработной платы квалифицированных и менее квалифицированных работников, а также с ростом безработицы среди последних. Однако, это не обязательно является следствием интенсификации международной торговли. Более важно то, что повышается спрос на квалифицированные кадры в отраслях и на предприятиях. Как четвертую угрозу специалисты отмечают перевод фирмами стран с высокой стоимостью рабочей силы части своих производственных мощностей в страны с низкой оплатой труда. Экспорт рабочих мест может оказаться нежелательным для экономики ряда государств. Однако подобная угроза не слишком опасна, поскольку рабочие иностранных филиалов и рабочие головной компании не являются серьезными конкурентами, они скорее дополняют друг друга. Часто материнская компания получает возможность увеличить выпуск продукции за счет мощностей своего филиала. Подобные связи являются важным элементом в отношениях новых партнеров. Пятую угрозу связывают с мобильностью рабочей силы. Негативные последствия ее уже давно признали как потенциальную опасность, а сегодня во многих странах она считается вполне реальной. Поэтому почти все государства ввели те или иные формы контроля над свободным перемещением рабочей силы, тем более что оно может осуществляться самыми разными способами. Следует отметить, что наиболее подготовленная и ценная рабочая сила отличается большей мобильностью и способна эффективно отыскать свою рыночную нишу. В условиях глобализации все страны попытаются привлечь талантливых специалистов и квалифицированных работников, охотно предоставив им визы и впустив на свой рынок. Возникновение межстранового перелива рабочей силы приведет к глобальному повышению производительности, поскольку будет достигнут оптимум в распределении трудовых ресурсов. В-шестых, глобальные масштабы приобретают экологические проблемы. Если несколько десятилетий назад, когда Римский клуб опубликовал свой доклад «Пределы роста», речь, главным образом, шла об истощении энергетических и сырьевых ресурсов планеты, угрожающем экономическому росту, то с 90-х годов ХХ ст. человечество стало осознавать реальную опасность экологической катастрофы, угрожающей самому существованию цивилизации. Это вызвано деградацией жизненно важной для здоровья человека природной среды, разрушительным техногенным влиянием на биосферу, усиливающимся воздействием парникового эффекта на климат планеты, необратимыми потерями в генофонде планеты в связи с исчезновением многих видов животных и растений. В то же время глобализация экологических проблем заставляет мировое сообщество прибегать к совместному решению возникающих проблем, концентрируя финансовые и прочие ресурсы для их успешного преодоления, предоставления помощи бедным государствам.

Таким образом, последствия глобализации мировой экономики нельзя определить однозначно как негативные или позитивные. Характер их влияния на развитие экономических систем определяется, прежде всего, способностью отдельных стран и мирового сообщества в целом рационально и своевременно использовать потенциал происходящих изменений для получения положительной динамики развития общества.


Сюй Сяочжи, Чжан Линфен, Могильная Н.А.

Сумский государственный Университет


СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ВНЕШНЕЙ ТОРГОВЛИ КИТАЯ.

РОЛЬ КИТАЯ В МЕЖДУНАРОДНОЙ ТОРГОВЛЕ


Сегодня, словосочетание "Сделано в Китае" можно встретить в каждом углу Земного шара.

Страна Китай занимает в мире третье место по объему торговли товарами, и поверьте, второе место не за горами. Этому способствует экспортно-ориентированная экономика процветающей части юго-восточного побережья которая уже сейчас обслуживает средне развитые страны.

В течении последних 20 лет Китай наиболее динамично развивающаяся страна, которая извлекла наибольшую выгоду от глобализации мировой экономики.

Все столкнулись с лицом серьезных последствий глобального финансового кризиса, китайское правительство приняло ряд мер в области политики в соответствии с международной практикой:
  • уменьшение экспортной пошлины с целью улучшения условий финансирования сектора торговли;
  • упрошение процедуры торговых операций;
  • стабилизация внешнего спроса;
  • расширениу внутреннего спроса;
  • активно проводится содействие развитию торговли, чтобы поощрять импорт.

Мировая экономика и международные рынки постепенно стабилизировались, устойчивый внешний спрос, расширение импорта и политические меры привели к значительным результатам, спад объемов импорта-экспорта прошел.

Международный финансовый кризис увеличил спрос недорогих качественных товаров экспортируемых Китаем. Тенденция роста на эти товары имеет равномерную и положительную закономерность. Электромеханическая продукция и высокотехнологичные продукты, потребительские товары длительного пользования и инвестиционные товары, в результате финансового кризиса более подвержены падению в мировой экономике, но процесс восстановления в этой категории товаров достаточно быстрый.

Большое снижение в объеме экспорта сферы товаров широкого потребления. Серьезный спад спроса на международном рынке, общие показатели торговли серьезно пострадали.

Энергетические ресурсы и импорт продолжают расти, расширяется внутренний спрос, происходит расширение потребительских и инвестиционных товаров для импорта. Придерживаясь реализации пакетного соглашения с международной ролью финансового кризиса, внутренние инвестиции Китая продолжают поддерживать быстрый рост импорта энергоресурсов и спроса на некоторые потребительские товары, инвестиционные товары.


Таблица 1 – Основные торговые партнеры Китая.

Экспорт
Импорт

Страна или регион
Стоимость экспорта
Рост

(%)
Страна или регион
Стоимость импорта
Рост

(%)

Сумма
12016.6
16.0
Сумма
10055.6
-11.2

Европейский союз
2362.8
-19.4
Япония
1309.4
-13.1

США
2208.2
-12.5
Европейский союз
1277.6
-3.6

Гонконг, Китай
1662.3
-12.8
АСЕАН
1067.1
-8.8

АСЕАН
1063.0
-7.0
Южная Корея
1025.5
-8.5

Япония
979.1
-15.7
Тайвань
857.2
-17.0

Южная Корея
536.8
-27.4
США
774.4
-4.8

Индия
296.7
-6.1
Австралия
394.4
5.4

Австралия
206.5
-7.2
Бразилия
282.8
-5.3

Тайвань
205.1
-20.8
Саудовская Аравия
236.2
-23.9

Россия
175.1
-47.1
Россия
212.8
-10.7


По данным Всемирной торговой организации (ВТО), экспорт Китая в составил 7-процентное снижение в мировом экспорте, импорт стал ниже на 13% мировом объема. Это в полной мере демонстрирует усилия китайского правительства для обеспечения стабильного внешнего спроса.

Политические меры для расширения импорта очень хорошо влияют на внутреннюю ситуацию в стране, они играют очень важную роль в экономическом восстановлении мировой экономики, что создает позитивный вклад Китая.


Тєлєтова С.Г.,

Сумський державний педагогічний університет

Тєлєтов О.С.,

Сумський державний університет


ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ


“Два винаходи людства можна вважати найскладнішими:

вміння управляти й мистецтво виховувати”

Е. Кант


Протягом багатотисячолітньої історії людства проблеми управління й виховання не перестають бути актуальними, бо розвиток науки, техніки та суспільства висуває все нові й нові вимоги перед тими, хто ці функції здійснює. У сфері освіти функцію виховання та управління поєднує директор школи або керівник навчального закладу [1].

Директора школи, якого не турбує власний авторитет і престиж школи, немає. Менеджер педагогічної діяльності, а саме таким на сьогодні є директор школи, прагне, щоб: а) школа мала свої переваги; б) давала якісну освіту; в) її любили учні; г) її цінували їх батьки; д) віддавали належне органи управління. Крім того, чи не найголовнішим для оцінки його діяльності на сьогодні є конкурентоспроможність випускників школи в незалежному оцінюванні та подальшому навчанні. Показником успішного шкільного менеджменту є певна ідентифікація навчального закладу з ім'ям його директора, а не тільки з порядковим номером чи місцем розташування.

Сучасна діяльність у педагогіці здійснюється тріадою менеджмент→маркетинг→інновації [2]. Внутрішнім завданням кожного керівника в освітянстві є необхідність спроектувати й підтримувати таке середовище, в якому люди, що працюють спільно, замотивовані діяти продуктивно й ефективно в напрямку досягнення групових цілей. Цілі окремого працівника й колективу загалом мають співпадати. Зробити це в умовах різкого розшарування населення за рівнем життя нелегко, але ще важче пристосуватися до змін, що відбуваються в соціумі (зовнішньому середовищі), серед яких: а) різкий спад виробництва вітчизняних товарів; б)формування нових соціальних груп (бізнесмени, підприємці, фермери); в)зубожіння духовної сфери (відсутність національної ідеї, поширення маскультури через ЗМІ, Інтернет тощо); г) боротьба церков за вплив на підлітків; д) бажання політичних партій привернути молодь на свій бік та ін.

Сьогодні через двадцять років самостійного розвитку України та постійних нововведень в освітянство видно, що не все нове є прогресивним. Разом із прогресивним шляхом розвитку суспільства, є й глухий кут. Відповідно до [3] у діяльності будь-яких систем, що самоорганізовуються, існує декілька моделей конкуренції між системами: взаємопригнічувальна, однобічно пригнічувальна, однобічно переважаюча, спільна позитивна активність тощо. Невірна оцінка видів конкуренції і неадекватне втручання в її застосування може призвести до непоправних наслідків. У біологічних системах результатом взаємопригнічувальної конкуренції можна вважати знищення одного біологічного виду іншим, в економічних — прикладом однобічно пригнічувальної конкуренції є злиття в одне підприємство двох українських виробників авіатехніки — “Авіанту” і ХАЗу, що, як відомо, принесло лише шкоду українській економіці: спільна позитивна активність цих підприємств була б набагато кориснішою.

Аналогічні типи конкуренції простежуються і в освітянстві, на що сьогодні ми маємо зважати. По-перше, це використання різних мов у практиці викладання. Історичний досвід свідчить, що в незалежних державах розвиток і конкуренція мов підлягають закономірностям спільної позитивної активності, особливо коли йдеться про другу міжнародну мову (англійська в Індії, французька у Бельгії, обидві згадані мови в Канаді тощо). У цих випадках відбувається взаємне збагачення та розвиток співіснуючих мов. Оскільки на сьогодні в Україні нічого подібного не спостерігається і російська мова зникає із шкіл силоміць, а не за об'єктивними причинами, страждають як українська та російська мови, так і їх носії. Такий антимаркетинговий підхід вже спричинив велику шкоду, оскільки уявне оберігання української мови від позитивно активної конкуренції насправді ізолює її, що для мовного розвитку є згубним. В економічних системах через таку невірну оцінку фактично знищені такі галузі, як приладобудування й електроніка. По-друге, різке зменшення кількості учнів у школах та студентів у ВНЗ може призвести до ліквідації навчальних закладів, що є прикладом взаємопригнічувальної конкуренції, коли збільшення потенціалу одного конкурента викликає зменшення потенціалу іншого, або злиття навчальних закладів, за якого один з конкурентів негативно впливає на потенціал іншого, не зазнаючи істотного впливу з боку останнього (існування одного закладу за рахунок іншого), що є прикладом однобічно пригнічувальної конкуренції. У подальшому це матиме негативні наслідки для ринку праці різних сфер господарства України. Ці приклади не поодинокі і вимагають інноваційних рішень на всіх рівнях управління освітою.

  1. Національна доктрина розвитку освіти України // Освіта України. — 2002. — 23 квітня. — С. 5.
  2. Тєлєтов О.С., Маркетинговий менеджмент. Організаційно-педагогічні проблеми / О.С. Тєлєтов, О.Г. Козлова // Інформаційні технології навчання у вищих закладах освіти : Збірник матеріалів. — Суми : Вид-во СумДУ, 2001. — С. 12—16.
  3. Тєлєтов О.С. Маркетинговий менеджмент інноваційного розвитку виробничо-технічної продукції / О.С.Тєлєтов // Механізм регулювання економіки. – 2009. – №3. – Т.2 – С. 33–41.



Цюпа І.З.

Волинський національний університет імені Лесі Українки


НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ


Питання політико-правового виміру українсько-польських відносин як на міждержавному, так і на регіональному,міжрегіональному рівнях є важливою складовою як зовнішньої, так і внутрішньої політики України.

У 90-тих роках ХХ століття почався якісно новий етап розвитку транскордонного співробітництва між Україною та Польщею. У Декларації про принципи та основні напрямки розвитку українських відносин від 13.10.1990 року (першому міждержавному акті) держави виступили за підтримку і сприяння співробітництву українських та польських підприємств [3].

Внаслідок ратифікації Мадридській Конвенції 21.06.1980 р. Верховною Радою України у 1993, його положення стали частиною національного законодавства України і мають пріоритет над внутрішнім правом, згідно зі статтею 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року [1].

На сьогоднішній день основними нормативно-правовими актами у сфері транскордонного співробітництва України є: Закон України “Про транскордонне співробітництво” № 1861-IV (від 24.06.2004); Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007–2010 роки; європейські конвенції, до яких приєдналася Україна; низка двосторонніх угод з країнами-сусідами [2].

У Польщі національні нормативно-правові акти, які регулюють питання транскордонного співробітництва на рівні органів місцевої влади і самоврядування в Республіці Польща є наступними: Закон РП від 8 березня 1990 р. про самоврядування гміни; Закон РП від 5 червня 1998 р. про самоврядування повіту; Закон РП від 5 червня 1998 р. про самоврядування воєводства; Закон РП від 15 вересня 2000 р. про засади участі одиниць територіального самоврядування в міжнародних об’єднаннях місцевих та регіональних спільнот; Нормативно-правові акти і документи законодавчих та виконавчих органів одиниць територіального самоврядування Польщі; Пріоритети зовнішньої політики РП; Інші нормативно-правові акти РП, пов’язані із зовнішньою політикою держави [1].

Пріоритетними напрямками співробітництва України та ЄС у галузі транскордонного/міжрегіонального співробітництва на сьогодні є:
  1. підтримка регіонів та участь у підготовці та впровадженні “Програм сусідства” за участю України (міждержавні угоди двостороннього характеру, а також нормативно-правова база в міжнародній діяльності - Конституція України, Конвенція ООН, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України);
  2. розвиток та впровадження діючого законодавства щодо транскордонного та міжрегіонального співробітництва (угоди міжвідомчого рівнів, які безпосередньо торкаються міжрегіональної взаємодії на прикордонні двох сусідніх держав: Договір між Україною і Польщею про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (12.01.1993 р.); Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про пункти пропуску через державний кордон (18.05.1992 р.); Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про передачу і приймання осіб через спільний державний кордон (24.05.1993 р.); Протокол про виконання Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про передачу і приймання осіб через спільний державний кордон (25.05.1993 р.); Міжвідомча Угода про тимчасове співробітництво в пункті пропуску “Устилуг-Зосін”. (18.03.1997 р.); Положення про Українсько-Польську Прикордонну Комісію (04.03.1994 р.).
  3. підвищення ефективності проектів та програм у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва через забезпечення активної підтримки та залучення місцевих та регіональних рівнів (угоди, які підписані безпосередньо між органами місцевого самоврядування Польщі та України, зокрема це угоди між Волинською, Закарпатською, Львівською, Івано-франківською, Харківською Миколаївською областями та Люблінським, Лодзьким, Підкарпатським та Шльонським, Західнопоморським воєводствами) [4].

Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день транскордонне співробітництво України та Польщі підкріплене достатньою кількістю угод, нормативно-правових актів, законів та договорів, тобто має міцне нормативно-правове підґрунтя. Але активний розвиток транскордонного співробітництва спонукає до нових угод і договорів, а також до модернізації уже існуючих законів та актів.

  1. Кіш Є.Б. Транскордонне співробітництво України у новій системі єврорегіональної політики // Соціально-економічні дослідження у перехідний період. Випуск 2, 2005. – Львів, 2005. – С.299-307.;
  2. Нормативно-правова база транскордонного співробітництва. Офіційний веб сайт головного управління зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції одеської ОДА [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта;
  3. Стрільчук Л.В. Правове забезпечення транскордонного співробітництва України та Республіки Польща // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки № 11. – 2008. С. 162-167;
  4. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво [Електронний ресурс] // Режим доступу: ссылка скрыта

Шевлюга О.Г, Олефіренко О.М.

Сумський державний університет